Фотоколекція

Церква Св. Параскеви (1787)

с. Підгірне, Рожищенський район, Волинська область 

Церква Святої Параскеви внесена до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області

Село Підгірне до 1964 року називалося Малі Березолупи. У дослідженні волинського історика Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» згадується, що село належало до Луцького повіту і у давніх документах називалося Березолюпи. Перша згадка про нього відноситься до 1510 року. Село невелике, нараховувало 23 доми з 230 жителями. Колись належало шляхтичам Сімашкам, а у кінці ХІХ століття – Ф. Залевському.

Походження назви села пов’язане з давніми промислами місцевого населення. Село Березолупи оточували болота, зарослі лозами та березняком, які використовувалися як паливо, перероблялися на дьоготь, лікарські трави. Отож у селі найпоширенішою була професія  заготівельників берези, звідси – Березолупи.

У 1787 році в селі була побудована церква, освячена на честь Святої Параскеви. Невеликий дерев’яний храм на кам’яному фундаменті відповідає традиціям українського дерев’яного культового зодчества. Впродовж усіх 225 років церква не припиняла своєї діяльності.

Церква Святої Параскеви внесена до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області.

Текст та ілюстрації

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки , 2008. – 112 с.

Власюк Н. Храму у Підгірному 220 років / Н. Власюк // Наш край. – 2007. – 22 листоп. – С. 4.

Карпюк Л. 225 років від часу спорудження церкви Св. Параскеви у с. Підгірне, тепер Рожищенського району (1787) / Л. Карпюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2012 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА), Волин. краєзнав. музей), Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки). – Луцьк, 2011.  – С. 227–228.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Підгірне. Церква Св. Параскеви, 1787 [Електронний ресурс] // Деревяні церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/vol/pidhirne.html. – Назва з екрана.

Матеріал надано ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Михайлівська церква (1787)

 с. Великий Окорськ, Локачинський район, Волинська область 

Михайлівська церква і дзвіниця внесені до Державного реєстру національного культурного надбання України

Михайлівська церква  побудована у 1787 році, дзвіниця – у кінці XVIII століття. Внутрішній притвор поєднаний з нефом, однак в інтер’єрі він має самостійне значення, не залежить від нави і поєднується з нею високою аркою. Прямокутна апсида, окрім головного західного входу, має і низький південний вхід. Нава, наближена по формі до квадрату, перекрита дерев’яним пірамідальним восьмигранником (на парусах).  Його зовнішнє завершення – з високим ліхтарем і куполом на тонкій основі. Зроблений у псевдо руському стилі. Апсида і притвор мають плоскі перекриття. Нижня частина споруди по фасадах укріплена контрфорсами. Церква цегляна, тридільна, відповідає традиціям українського дерев’яного культового зодчества. З північно-західного боку розташована двоярусна дзвіниця. Перший ярус – цегляний, укріплений контрфорсами, другий – дерев’яний каркасної конструкції, покритий восьмигранним шатром.

У кінці ХІХ століття церква не діяла, очевидно, була зруйнована пожежею. Відбудова після пожежі почалася у 1907 році, коли первісний цегляний купол був замінений восьмигранним шатром дерев’яної конструкції. Відбудова здійснювалася коштом парафіян – допоміг місцевий поміщик Болеслав Рихлінський. Війна 1914 року, післявоєнна розруха затримували і ускладнювали відбудову. У 1984–1985 роках у  церкві був облаштований будинок громадянської панахиди. Для цього був розбитий іконостас, а на стінах повісили портрети партійних вождів. З часом жителі села почали збирати кошти на оновлення храму. Художники з Луцька, використавши частини старого іконостасу та ікони, що збереглися у дзвіниці, зуміли відновити його майже у первісному вигляді.  Церква була перекрита і відремонтована ззовні. Весною 1989 року у присутності багатьох віруючих і священнослужителів відбулося освячення храму.

У Музеї волинської ікони зберігаються пам’ятки XVІІ–XVIII століття з церкви с. Окорськ, які були привезені з кількох експедицій Волинського краєзнавчого музею у 80-х роках ХХ століття. Це – ікони «Зішестя Святого Духа на апостолів», «Святий Іоан», «Святий Георгій», царські врата з сценою «Благовіщення», скульптура «Непорочне зачаття».

Текст та ілюстрації

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки , 2008. – 112 с.

Василевська С. 225 років від часу спорудження Михайлівської церкви в с. Великий Окороськ, тепер Локачинського району (1787) / С. Василевська // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2012 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА), Волин. краєзнав. музей), Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки). – Луцьк, 2011. – С. 228–230.

Сегейда Х. Окорськ / Х. Сегейда // Сегейда Х. Світильники отчої віри : нариси про церкви Локачинського району / Х. Сегейда. – Луцьк, 2002. – С. 159–163.

Михайлівська церква (1787) [Електронний ресурс] // Українська церковна архітектура : [сайт]. – Режим доступу: https://parafia.org.ua/UCA/usi/ukrajinske-vidrodzhennya/volynska-oblast/row1/myhajlivska-tserkva-11/. – Назва з екрана.

Матеріал надано ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Марко Луцкевич (1882–1934) – український громадський і політичний діяч, депутат польського парламенту від Волині, письменник і журналіст

Народився у 1882 році в місті Ковелі. Початкову освіту здобув у міській двокласній школі, навчався на агрономічних курсах в Києві, закінчив Народний університет в Москві. Працював за фахом, зокрема – агрономічним старостою в Камені-Каширському. Був яскравим представником ковельської еліти, що відстоювала національну гідність та права українців на своїй землі під польською владою. У 1916 році активно підтримував комендантів Ковельського комісаріату УСС Дмитра Вітовського та Михайла Гаврилка. 

У 1921 році біля Введенської церкви Луцкевич власним коштом організував перший на Волині сирітський притулок, в якому жили 38 українських дітей віком від 5 до 18 років. У 1922 р. за активну громадську позицію в ході передвиборчих перегонів до польського сейму був арештований. Перебуваючи за гратами, Марко був обраний послом до сейму, звільнений завдяки активній позиції громадськості. Навесні 1923 року за протестування проти рішення Ради амбасадорів про визнання східних кордонів Польщі був заарештований у Львові. Незважаючи на опір українських, білоруських та єврейських депутатів, був позбавлений депутатського мандату, його справу було передано до суду. Після цього був змушений емігрувати до Чехо-Словаччини.

У 1926 р. Марко Луцкевич був заарештований, за підозрою у шпигунстві, і висланий у Сибір. Після відбуття покарання повернувся до Харкова. 1935 заарештований удруге й засуджений до 5-ти років таборів. Розстріляний згідно з рішенням «судової трійки» від 8 травня 1938. Реабілітований у 1989 році.

Текст та ілюстрації:

Народжені в Ковелі: зіркові, талановиті, успішні, прославлені : довідково-бібліографічне видання / упоряд. О. Бичковська. – Луцьк: ВМА Терен, 2024. –128 с.

Голубович Г. Постать ковельчанина Марка Луцкевича / Г. Голубович // Минуле і сучасне Волині та Полісся : Ковель і Ковельщина в українській та європейській історії : матеріали Всеукр. наук.  істор.-краєзнав. конф., присвяч. 27-й річниці незалежності України, 100-й річниці Української революції та 500-й річниці надання Ковелю Магдебурського права. 18 жовт. 2018 року, м. Ковель  : наук. зб. / упоряд. Г. Бондаренко [и др.]. – Ковель, 2018. – С. 109–110. 

Луцкевич Б.  Марко Луцкевич – нащадок козацького роду / Б. Луцкевич // Реабілітовані історією: у 27 т. Волинська область / авт. тексту М. М. Кучерепа,  В. В. Вісин,  О. Ю. Ленартович,  В. В. Оніщук,  О. І. Півень,  О. П. Сущук. – Луцьк, 2010. – Кн. 1. – С. 558–560.

Мороз М. Долі ковельських подвижників / М. Мороз // Минуле і сучасне Волині та Полісся: історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина: матеріали XIII Волин. наук. іст.-краєзн. конф. смт. Маневичі - с. Кукли, 14 квіт. 2004 р. : зб. наук. пр. / упоряд. Г. Бондаренко, упоряд. А. Силюк, уклад. П. Хомич. – Луцьк, 2004. – С. 225–229. 

Клинова О. Історія ковельчанина Марка Луцкевича, який в умовах Речі Посполитої захищав права українців [Електронний ресурс] / О. Клинова // Район. Ковель : [сайт]. – Режим доступу: https://kowel.rayon.in.ua/topics/383790-istoriia-kovelchanina-marka-lutskevicha-iakii-v-umovah-rechi-pospolitoyi-zahishchav-prava-ukrayintsiv. – Назва з екрана.

Матеріал наданий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Преображенська церква (1765)

с. Квасів, Горохівський район, Волинська область 

Преображенська церква є пам’яткою архітектури національного значення

Церква у селі Квасів згадується під XVII ст., яка була збудована на місці старої з XVI ст. Нинішню церкву Преображення Господнього разом із дзвіницею звели у центрі села у 1765 році. Вона дерев'яна, тридільна одноверха  – поширений на Волині тип українських тризрубних храмів з рівновисокими зрубами, масивною банею у центрі та частково збереженим піддашшям. Широченна баня барочної форми з іграшковою маківкою на низенькому підбаннику ніби виростає з бічних приміщень, недаремно у народі такі церкви називали присадкуватими печеричками. Завдяки тридільному планові членування масиву храму гармонійне і ритмічне. Видовжені пропорції зрубів підкреслюють стрункість всієї будівлі. Вертикальний акцент пам'ятки особливо посилюється у інтер'єрі, де простір великої за розмірами нави з відкритим шатровим перекриттям бабинця і апсиди сприймається єдиним. Так досягається одночасна монументальність і стрункість храму. Дзвіниця поставлена окремо. Вона теж дерев'яна, триярусна. Обидві будівлі зберегли сліди перебудови XIX ст., тоді ж під церкву були підведені кам'яні фундаменти і перероблені вікна, з заходу добудований притвор. 

Текст та ілюстрації

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2008. – 112 с.

Вигоднік А.  250 років від часу спорудження Преображенської церкви і дзвіниці у селі Квасів, тепер Горохівського району (1765) / А. Вигоднік // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк : Терези, 2014. – С. 209–210.

Шеломанова-Булавка Ю. До питання композиційні засоби виразності архітектури дерев'яних храмів Волині ХVІ–ХІХ ст. / Ю. Шеломанова-Булавка // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб. ЛДІКЗ. – Луцьк, 2013. – Вип. IX : матеріали наук. конф. «Любартівські читання». – С. 454–462.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Квасів. Церква Преображення Господнього, 1765 [Електронний ресурс] // Дерев’яні церкви Західної України: [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/vol/kvasiv.html#google_vignette. – Назва з екрана.

Матеріал наданий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

«Білий будиночок» садиби Косачів (1890)

с. Колодяжне, Ковельський район, Волинська область (1890)

В зв’зку з хворобою Лесі Українки, у 1890 р. батьки збудували для неї “Білий будиночок”. Колони ганку були зроблені з білих стовбурів берез, тому й назвали будинок “білим”.

В “Білому будиночку” Леся Українка жила з 1893 р. до 1907 р., під час своїх приїздів до Колодяжного, переважно влітку. Тут вона написала низку творів.

“Білий будиночок” розташований на території садиби, ліворуч центральної алеї – одноповерховий, дерев’ний, всередині і зовні оштукатурений. Дах з гонти, фундамент цегляний, веранда відкрита. В будинку дві кімнати, загальною площею 40 кв.м. Перша кімната слугувала не тільки спальнею, але й була робочим кабінетом. Друга кімната – вітальня. В ній щорічно родина Косачів святкувала Шевченківські роковини, читала його твори, виконувались пісні на його слова. Тут Леся Українка з братом Михайлом часто збирали сільських дітей і організовували літературні читання.

10 липня 1949 року у відремонтованому Лесиному «білому будиночку» в блакитній кімнаті розмістився музей на громадських засадах, у другій (рожевій, робочому кабінеті письменниці) – сільська бібліотека.

У 1963 році в «сірому» будинку Косачів було відкрито літературну експозицію, а Лесин «білий будиночок» став меморіальним.

В 1965 р. на будинку встановлена мармурова меморіальна дошка з написом: “В цьому будинку в 1893–1907 р. жила видатна українська поетеса ЛЕСЯ УКРАЇНКА”.

Згідно Рішення Волинської обласної Ради депутатів трудящих № 360 від 4 серпня 1969 р. «Білий будиночок» взято під охорону.

Текст та ілюстрації

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Колодяжному : путівник. – Луцьк : Медіа, 2008. – 12 с.

Історія Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки у фотографіях та особистостях // Леся Українка та родина Косачів в контексті української та світової культури. – Луцьк, 2006. – Вип. 3. – С. 200–219.

Комзюк В.  Музей Лесі Українки в селі Колодяжному / В. Комзюк // Леся Українка і сучасність : зб. наук. пр. / Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2010. – Т. 6. – С. 550–555.

Пісоцький А. Повернення до Лесиного будинку / А. Пісоцький // Минуле і сучасне Волині та Полісся : Ковель і Ковельщина в історії України та Волині : матеріали 50 Всеукр. наук.-іст. конф. присвяч. 22-й річниці Незалежності України і 495-річчю надання Ковелю Магдебурзького права / упоряд. А. Силюк. – Ковель, 2013. – С. 532.

“Білий будиночок” Лесі Українки : [Електронний ресурс] // Прадідівська слава: українські пам’ятки : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pslava.info/KolodjazhneS_SadybaPAKosacha_BilyjBudynochokLesiUkajinky,160960.html. – Назва з екрана.

Матеріал наданий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Човен-довбанка (1223-1256)

Маневицький краєзнавчий музей (Музей одного експонату)

селище Маневичі, Камінь-Каширський район, Волинська область

Артефакт знайшли у річці Стир між селами Старосілля та Копилля влітку 2015 року. На поверхню з води довбанку витягли у вересні того ж року. Для стародавнього човна, який датується 1223-1256 роками, при музеї збудували спеціальне приміщення. Човен має довжину 12 метрів 20 сантиметрів, він видовбаний вручну з цілого стовбура дерева. На Волині вже траплялися подібні знахідки, бо човни-довбанки були одним із видів транспорту для наших предків. 

Текст та ілюстрації

Гусенко С. Міжнародна конференція з вивчення маневицького човна-довбанки / С. Гусенко // Нова доба. – 2020. – 15 жовт. – С. 5.

Мазурик Ю. Пам’ятка суднобудування басейну річки Стир, човен-довбанка доби пізнього середньовіччя знайдений біля с. Старосілля / Ю. Мазурик, П. Хомич // Старий Луцьк : наук. зб. – Луцьк, 2016. – Вип. 12. – С. 313–320.

Роденко Н. Гордість Маневицького музею – 700-літній човен-довбанка / Н. Роденко // Вісник+К. – 2025. – 17 лип. – С. 5.

Романюк Н. Маневицькому човну-довбанці – майже 800 років! / Н. Романюк // Вісник і К. – 2020. – 12 берез. – С. 7.

Найбільша довбанка України та музей, де оживає історія: чому варто поїхати в Маневичі [Електронний ресурс] // U.P.M.P. Українсько-польська медіа платформа : [сайт]. – Режим доступу: https://upmp.news/ua-in-ukraine/najbilsha-dovbanka-ukrayiny-ta-muzej-de-ozhyvaye-istoriya-chomu-varto-poyihaty-v-manevychi/. – Назва з екрана.

Шабала Я. Старосільський човен: здогадки та гіпотези / Я. Шабала // Старий Луцьк : наук. зб. – Луцьк, 2016. – Вип. 12. – С. 421–425.

Матеріал наданий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1795)

с. Запруддя, Камінь-Каширський район, Волинська область

Церква Успіння Пресвятої Богородиці занесена до переліку пам’яток архітектури і містобудування національного значення згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 442 від 06.09.1979 р. 

Це одна з найдавніших пам’яток сакральної архітектури Волині. Церква Успіння Пресвятої Богородиці побудована в 1795 році як придорожня каплиця. Дерев’яна, однокупольна. 

У 1869 році під будівлю було підведено кам’яний фундамент і прибудовано бабинець із триярусною дзвіницею. Тоді ж чотирьохсхилий дах будівлі був увінчаний куполом у вигляді цибулини. Упродовж 1928-1929 років церква перебудовувалась.

За радянських часів храм стояв зачинений і почав руйнуватися. 1962 року пам’ятку зняли з державного обліку як недіючу, частину майна вивезли в сусідню Сошичненську церкву. Влада планувала створити в спустошеній церкві музей, однак місцеві жителі не підтримали такого рішення.

Відродилась церква 1989 року, відколи будівлю передали громаді. Було проведено ремонтні роботи, повернуто церковні речі. Настоятелями храму були о. Йосип Вірста, о. Олександр Кулюк, а з кінця 2016 року – о. Сергій Панасюк.

Донині в церкві зберігаються Євангеліє і плащаниця, котрі подарували, за переказами, – Косачі. Меморіальна ікона Косачів «Святий Миколай» та ряд образів ХІХ ст. із Свято-Успенської церкви зберігаються в Камінь-Каширському краєзнавчому музеї.

Джерела

Денисюк В. Літопис Камінь-Каширщини / В. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 521 с.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.

Духовні святині Камінь-Каширщини : фотоальбом. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 24 с.

Пась Н. Косачі і Запруддя / Н. Пась. – Камінь-Каширський, 2016. – 23 с. 

Пась Н. Поліське село, у якому гостювали літературні классики: що Запруддя пам'ятає про Лесю Українку / Н. Пась // Сім'я і дім. – 2017. – 16 берез. – С. 9.

Лівіцька О. Євангеліє від Олени Пчілки / О. Лівіцька // Волин. газ. – 2011. – 13 січ. – С. 1, 10.

Рожко В. Запруддя: минуле і сьогодення / В. Рожко, В. Панчук // Рад. Полісся. – 1989. – 12 серп.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Літературно-меморіальний музей Лесі України (1949)

с. Колодяжне, Волинська область

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки "Садиба Косачів" відкрито на території маєтку родини Косачів в селі Колодяжне під Ковелем у 1949 році. Він є відділом Волинського краєзнавчого музею. Тут майбутня поетеса провела дитячі та юнацькі роки, з 1882 по 1897 рік. Її талант сформувався під впливом легенд волинського краю, які переказувала їй мати - письменниця Олена Пчілка (Ольга Косач). Тут Леся Українка розпочала свій творчий шлях, написавши близько 80 творів: "Конвалія", "Сафо", "Русалка", "Співак", "В'язень" та інші. Зберігся "Білий дім" із солярієм на даху веранди, побудований спеціально для Лесі батьком - Петром Косачом, а також "Сірий дім" самого батька. В будинках відтворено автентичну обстановку, представлені особисті речі Косачів. На місці великого садибного будинку зараз знаходиться літературно-меморіальний музей Лесі Українки. В чотирьох експозиційних залах тут зібрані документальні матеріали та експонати, які розповідають про життя і творчість Лесі Українки. Сектором музею "Садиба Косачів" є монографічна експозиція «Музей Лісової пісні» в урочищі Нечімному біля села Скулин в 17 кілометрах від Колодяжного.

Джерела

Акперова Т.  Літературно-меморіальний музей Лесі Українки у Колодяжному / Т. Акперова // Молода наука Волині:  пріоритети та перспективи досліджень : матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. студ. і аспірат. (10-11 трав. 2011 року): у 3-х т. / ред. І.Я. Коцан. – Луцьк, 2011. – Т. 1. – С. 12–13.

Літературно-меморіальний музей-садиба Лесі Українки в Колодяжному / автор тексту Комзюк В. – Луцьк : Ініціал, 2000. – 5 с. 

Літературно-меморіальний музей-садиба Лесі Українки // Запроси на рідну Волинь. – б. м. : б. в., 2018. – С. 21. 

Літературно-меморіальний садиба-музей Лесі Українки, Колодяжне  [Електронний ресурс] // TRAVELS INCLUSIVE UKRAINE : [сайт]. – Режим доступу:https://travels.in.ua/uk-UA/object/792/literaturno-memorialnyy-sady. – Назва з екрана.

Свято-Михайлівська церква (1775)

Село Грудки, Камінь-Каширський район, Волинська область

Свято-Михайлівська церква є пам’яткою архітектури національного значення.

Храм на честь Святого Архістратига Михаїла у селі був зведений у 1775 році на кошти прихожан. Церква розташована на рівному місці, посеред села. Побудована на давньому закритому цвинтарі, де, за переказами, до 1771 року стояв старий невеликий храм. Церква дерев’яна, хрестоподібна, з трьома банями. У 1862 році у церкві скріпили стіни і підняли храм на кам’яний фундамент, а у 1870 році покрили металом і пофарбували саму церкву та окремостоячу з п’ятьма дзвонами дзвінницю, яку повністю перебудували у 1882 році. 

Іконостас з усіма іконами, за словами старожилів, був перевезений з церкви с. Доротище, але запис про його купівлю не зберігся. З 1886 року при церкві діяла парафіяльна школа, де навчалось біля 20 дітей. Церква була закрита радянською владою. У 1961 році, богослужіння були заборонені, приміщення перетворене на склад. Храм поступово руйнувався, а дзвінниця була зруйнована повністю. На початку 1980-х рр. споруда перебувала в аварійному стані і загрожувала обвалом. У 1989 році зусиллями громади церква була  повністю відновлена і того ж року освячена. Першим настоятелем відновленого храму став священник Петро Черевко. Декілька ікон з церкви передані до Музею волинської ікони. Храм перебуває у користуванні громади УПЦ МП.

Література

Вигодник А. 250 років від часу спорудження Свято-Михайлівської церкви у с. Грудки, тепер Камінь-Каширського району (1775) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2025 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2024. – С. 207–208. 

Денисюк В. Грудки / В. Денисюк // Літопис Камінь-Каширщини / В. Денисюк. – Луцьк, 2001. – С. 383–388.

Москалюк І. Образ Богородиці Одигітрії у волинському іконописі ХVІІ – ХVІІІ ст. / І. Москалюк // Історія та сучасність Православ'я на Волині : матеріали VII наук.-практ. конф. 8 листоп. 2016 р. – Луцьк, 2016. – С. 175–179.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Свято-Михайлівська церква (1771)

Село Несвіч, Луцький район, Волинська область

Михайлівська церква внесена до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області

Михайлівська церква у селі Несвіч була побудована на кошти прихожан у 1771 р. з дерева без застосування металевих і кам’яних частин. У плані споруда – хрещатий п’яти зрубний храм з одним розташованим по центру восьмигранним верхом. Рамена хреста, утвореного бабинцем, видовженою вівтарною частиною, бічними об’ємами нави перекриті двосхилими дахами, формуючи таким чином трикутні причілки. До бабинця прибудований невисокий і вужчий, закритий ганок, завершений також двосхилим дахом, що формує трикутний причілок. Церква по-особливому скомпонована і врівноважена, як ззовні, так і всередині: приділи і бабинець об'єднані із навою співмірними арками, утворюючи єдиний простір. Підлога у храмі дощата, стіни покриті олійною фарбою голубого кольору. Церква є типова для свого часу, максимально наближена до сільських осель XVIII століття. У храмі збереглися різьблені царські врата XVIII століття та іконостас XIX століття з іконами XVIII і XIX століть, які мають художньо-мистецьку цінність.

Одночасно з церквою з північно-східного боку була збудована двоярусна дзвіниця типу «восьмерик на четверику» з характерним для споруд псевдоруського стилю шатровим завершенням з маківкою. Разом з церквою дзвіниця утворює єдиний архітектурний ансамбль. 

Завдяки своєрідній видовженій формі вівтарної частини, філігранному моделюванню окремих декоративних деталей Михайлівську церкву нині можна віднести до найбільш вишуканих зразків хрещатого храму цього стилістичного напрямку на території Волині.

Текст та ілюстрації:

Василевська С. 250 років від часу побудови Свято-Михайлівської церкви в селі Несвіч, тепер Луцького району (1771) / С. Василевська // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2021 рік / Упр. к-ри з пит. релігій та нац., Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. - Луцьк : Терези, 2020. – С. 286–289. 

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – № 2–3. – С. 52

Коструба Н. Свято-Михайлівський храм – окраса села Несвіч / Н. Коструба // Слава праці. – 2012. – 20 листоп. – С. 8.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К, 2002. – 154 с.