Костянтин-Василь Острозький (1526–1608) – князь, військовий, політичний діяч, меценат, засновник Острозької академії : 500 років від дня народження
У лютому 2026 року виповнюється 500 років від дня народження Костянтина-Василя Острозького (1526–1608) – князя, військового, політичного, культурного і релігійного діяча, магната, мецената, засновника Острозької академії. За його сприянням була видана Острозька Біблія.
Народився у лютому 1526 року в Турові. Названий при народженні Василем. З середини 1540-х років почав іменуватися Костянтином на честь батька. Тому в літературі фігурує під подвійним ім'ям Василь-Костянтин.
Після смерті батька (1530) виховувався матір'ю. У 15 років (1541) вступив у публічне життя. Військову службу розпочав у 18 років (1543–1544) під керівництвом маршалка Волинської землі князя Федора Санґушка. Успішно командував військами, відбиваючи татарські набіги, брав участь у численних битвах. В 1550 році отримав від литовського князя посаду володимирського старости і маршалка Волинської землі. В 1553 році взяв шлюб з дочкою великого коронного гетьмана Яна Тарновського – Софією. У пари народилось 5 дітей.
В 1559 році князь стає Київським воєводою. Цю посаду він обіймав до кінця свого життя – цілих 49 років. Не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко зробили К.-В. Острозького «некоронованим королем Русі», що проводив відносно незалежну політику в руських землях. Йому належала третина земель історичної Волині (зараз це переважно землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей), 14 міст і більших поселень з округами на Київщині, 8 – на Брацлавщині, 4 – на Галичині, 32 – на території Польщі.
Рішуче виступав проти Люблінської унії 1569 і лише під загрозою втрати власних маєтків змушений був підписати акт про приєднання Волині, а як київський воєвода – Київщини до Королівства Польського.
У 1574 році переніс князівську резиденцію до Острога, де розпочав перебудову Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.
Був покровителем православ'я та заснував перші дві друкарні в Україні – в Дермані та Острозі. Запрошений ним до Острога Іван Федоров створив у друкарні «Острозьку Біблію» – перше повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Виступав фундатором численних церков та монастирів. В.-К. Острозький заснував першу в Східній Європі вищу школу – Острозьку академію. Ця школа проіснувала близько 60-и років. З її стін вийшло чимало видатних культурних діячів, письменників, вчителів, вчених, священнослужителів. Випускник цієї академії, Мелетій Смотрицький, створив граматику старослов’янської мови, яка справила значний вплив на розвиток філологічної науки як в Україні, так і за її межами. Завдяки сприянню Острозького було зібрано велику бібліотеку західноєвропейської та грецької богословської літератури, словники, передруки античних творів, граматики та космографії.
Наприкінці свого життя Костянтин Острозький був найбагатшою людиною Речі Посполитої і найбільшим землевласником після короля. Йому належало 2760 сіл та 80 міст. Прибуток князя становив 10 млн золотих на рік. За його ініціативи багато міст отримали магдебурзьке право.
Помер великий князь Василь-Костянтин Острозький 24 лютого 1608 року в Острозі і був похований у замковій церкві.
Уславився військовою майстерністю, провівши 63 битви, програвши лише 2. Утримував за власний кошт 20-тисячне військо для захисту земель від татарських набігів. Був одним із перших князів, котрий відбив загрозу з боки Москви для України, розбивши війська Василія ІІІ, князя Московського.
Література:
Кралюк П. М. Князі Острозькі / П. М. Кралюк. – Київ : Укрвидавполіграфія, 2012. – 128 с.
Ліщук Д. С. Князь К.-В. Острозький. Воєвода. Державний діяч. Просвітитель / Д. С. Ліщук. – Чернівці : Яворський С. Н., 2011. – 48 с. – (Видатні постаті в історії України).
Саух П. Ю. Князь Василь-Костянтин Острозький / П. Ю. Саух. – Рівне : Волин. обереги, 2002. – 244 c.
Князь Василь-Костянтин Острозький: постать, що творила епоху : до 500-річчя від дня народження (1526-1608) [Електронний ресурс] : віртуальна виставка // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека : [сайт]. – Режим доступу: https://libr.rv.ua/sections/items/20318. – Назва з екрана.
Григорій Філіповича (1896–1987) – волинський краєзнавець, організатор музейної справи : 130 років від дня народження
6 лютого 2026 року виповнилося 130 років від дня народження Григорія Філіповича (1896–1987) – волинського краєзнавця, організатора музейної справи.
Народився Григорій Євстахійович 6 лютого 1896 р. в м. Берестечку. З юних літ мріяв обрати гуманну і мирну професію вчителя. У 1915 р. після шести років навчання в духовній семінарії в м. Почаєві одержав свідоцтво, яке давало право на педагогічну роботу. Проте вчителювати не довелося. Події Першої світової війни змінили його плани. Він був мобілізований, служив у 44-у піхотному полку, який дислокувався в Херсоні. Згодом працював у губернській міліції в Кам’янці-Подільському. У 1924 р. після закінчення спеціальних курсів у Києві його направили на Чернігівщину, пізніше – на Київщину. У 1946 р. з сім’єю повернувся в рідне Берестечко. Працював у місцевій школі, викладав російську мову та літературу, але його справжнім захопленням була історія. «Берестечко – це свого роду хрещата дорога, на якій творилась історія» – говорив Григорій Євстахійович. Думка про створення музею зародилася у нього давно. Разом зі своїм колегою, таким же палким ентузіастом-краєзнавцем Д. П. Шпаньком, вміло спрямовує пошукову роботу як учнівського колективу, так і громадськості. Розмови з дітьми, зацікавленість історією, заохочення їх до створення музею незабаром дало свої результати. Діти приносили для майбутнього музею різні речі: ремісничі інструменти, археологічні знахідки, предмети побуту тощо. Сам же поглиблено вивчає історичну літературу, бере участь в археологічних розкопках на місцях битви війська Богдана Хмельницького з армією польського короля Яна Казимира під Берестечком влітку 1654 р., налагоджує контакти з науковцями обласного краєзнавчого музею, працює в архівах Ленінграда, Львова, Рівного, Черкас – і все це під час відпусток, за особисті кошти, з власної ініціативи. І завдяки ентузіазму Григорія Євстахійовича місцевий історичний музей гостинно відкрив свої двері для відвідувачів навесні 1961 р. Надбанням музею стали десятки оригінальних предметів з життя міщан та ремісників древнього Берестечка, унікальні реліквії часів козацтва та славетної Берестецької битви. Берестечківський історичний музей, один з перших музейних закладів на Волині, з перших днів існування здобув широку популярність у відвідувачів. У 1968 р. музею присвоїли почесне звання «народний». Краєзнавча робота, започаткована Г. Є. Філіповичем, і сьогодні плідно примножується місцевими краєзнавцями.
Література
Чучман Л. Берестечко : іст.-краєзн. нарис / Л. Чучман. – Луцьк : Надстир’я, 1997. – 72 c.
Лагановський Л. Ранок вечором багатий / Л. Лагановський // Рад. Волинь. – 1986. – 1 лют.
Нагорна О. Дослідник козацької слави : до 105-річчя від дня народж. Г. Філіповича – фундатора Берестецького народного історичного музею / О. Нагорна // Волинь. – 2001. – 6 лют. – С. 4.
XVII краєзнавча конференція «Брідщина – край на межі Галичини й Волині»
Комунальна установа «Бродівський історико-краєзнавчий музей» Бродівської міської ради запрошує взяти участь у XVII-ій науково-краєзнавчій конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині», яка відбудеться в червні 2026 р.
Пропонована тематика досліджень
1. Історія та краєзнавство.
а) археологічні дослідження регіону;
б) суспільно-політичне та економічне життя краю;
в) видатні особистості;
г) культура (історичні пам’ятки, етнографія та фольклор Брідщини);
ґ) географія та природа краю.
2. Музейна справа на Брідщині.
а) історія Бродівського історико-краєзнавчого музею;
б) музейні колекції, збірки, окремі предмети;
в) діячі музейної справи.
3. Брідщина у боротьбі за незалежність України.
а) воєнна історія регіону;
б) визвольні змагання 1918–1923 рр.;
в) збройне підпілля ОУН та УПА;
г) новітня війна за незалежність та її герої.
4. Джерелознавство, історіографія.
До конференції планується видання науково-краєзнавчого збірника.
Для участі в роботі конференції до 5 квітня 2026 року необхідно подати заявку та статтю, оформлену відповідно до встановлених вимог.
Вимоги до матеріалів
• Обсяг роботи 6–8 сторінок тексту (Текст у форматі Word, шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см.
• Оформлення списку літератури та джерел має відповідати усталеними державними вимогами до наукових публікацій.
• Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках: [1, с.12], відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.
• Ілюстрації в електронному варіанті в форматі JPEG, TIF (не менше 300 dpi) з підписом до них.
• Роботи подаються в електронному вигляді на електронну адресу музею bikm@ukr.net.
• Необхідно подати відомості про автора: ім’я та прізвище автора; науковий ступінь, вчене звання, посада, місце роботи, контактні дані для зворотного зв’язку (телефон, емейл).
• Матеріали, які не відповідають зазначеним вимогам або раніше публікувалися чи були отримані після зазначеного терміну, до збірника не увійдуть.
• Редколегія залишає за собою право відбирати та редагувати надіслані матеріали.
За довідками звертатись:
Комунальна установа «Бродівський історико-краєзнавчий музей» Бродівської міської ради, майдан Свободи, 5, м. Броди, Львівська область, 80600
Тел. +38 (03266) 4-21-13
E-mail: bikm@ukr.net
https://www.facebook.com/bikmuseum
Михайло Тележинський – український композитор, діяч музичної культури : 140 років від дня народження
26 січня 2026 року виповнюється 140 років від дня народження Михайла Теодоровича Тележинського (1886–1939) – українського композитора, діяча музичної культури, ім’я якого довгий час було забуте.
Народився 26 січня 1886 р. в селі Булаї Бердичівського повіту. Закінчив Києво-Подільське духовне училище та Київську духовну семінарію. Він мав прекрасний слух і голос. 1913 р. був висвячений, але відмовився стати священиком. Любов до музики та пісні перемогла. У 1917 р. став членом Української Центральної Ради. Пізніше Михайла Тележинського призначили державним інспектором військ УНР. Коли розпочалися воєнні дії проти УНР, Тележинський переїзджав з одного міста в інше, згодом працював у Кам'янці-Подільському.
Подальша доля композитора пов'язана з Волинню, куди він переїхав влітку 1919 р. Місцем свого проживання та діяльності Тележинський обрав місто Володимир-Волинський. Працюючи регентом однієї з церков Володимира-Волинського, він організував хор «Замочок» - один з найкращих на Волині. Тоді ж він познайомився з Арсеном Річинським, разом з яким виступав за українізацію церкви.
1922 р. у Станіславському видавництві «Ліра» вийшла його «Збірка пісень і забав для дітей». З 1927 р. він займався вивченням фольклору. Часто виступав з критичними статтями в газеті «Українська нива», висвітлював сторінки біографій композиторів М. Лисенка, К. Стеценка, О. Кошиця.
У 1929 р. М. Тележинський прийняв пропозицію зайняти посаду регента хору Чеснохресного братства у Луцьку. У 1930 р. – працював інспектором українських народних хорів при шкільній кураторії. Організував диригентські курси, розробив статут українських народних хорів.
У 1931 р. був обраний послом до Сейму. Разом з журналістом П. Певним започаткували нову політичну організацію «Волинське Українське об’єднання». Особливої уваги заслуговує період творчої роботи Тележинського в Луцьку (1931–1935) на посаді генерального секретаря ВУО, пізніше – Голови управи «Рідної Xати» у Ковелі (1935–1936).
У 1930-ті рр. з'являється багато творів композитора : 4 десятки хорових обробок, збірник із 160 українських народних пісень, дитяча опера «Дід Мороз», «Вечірні й ранішні відправи». На слова Олександра Олеся він створив цикл пісень «Айстри». У 1937 р. вийшов останній церковний твір композитора «Співи на літургії св. Іоанна Златоуста».
Життєві обставини склалися так, що у 1939 р. Михайло Тележинський прийняв духовний сан і став священиком. Він служив у Василівській церкві Володимира-Волинського. У 1939 р. був заарештований радянською владою і розстріляний «при спробі втечі».
Література
1. Борщевич В. Т. Волинський пом’янник : [біограф. нариси про православ. єпископів, священників, дияконів ченців і черниць, церковнослужителів Волині – жертв тоталітар. режимів ХХ ст.] / В. Т. Борщевич. – Рівне : Рівн. друк., 2004. – 408 с.
2. Кревська Л. 26 січня 130 років від дня народження М. Т. Тележинського (1886– 1939) – українського композитора, діяча музичної культури / Л. Кревська // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури Волин. облдержадмін. [та ін.] ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2015. – С. 48–49.
3. Філоненко Л. Жанр біографічного нарису в музично-публіцистичній творчості Михайла Тележинського / Л. Філоненко, У. Молчко // Музичне мистецтво Волині ХІХ – ХХ століття : колективна моногр. / за заг. ред. П. Й. Шиманського. – Луцьк, 2012. – С. 51–78.
Нові надходження
Булига О. Метаморфози національної орієнтації Почаївської лаври (1914–1924 рр.)
Булига О. Метаморфози національної орієнтації Почаївської лаври (1914–1924 рр.) / О. Булига // Історія Підкаменя в контексті політичних, соціально-економічних та культурних процесів на західноукраїнських землях : науковий збірник. Вип. 5 : збірник матеріалів присвячено пам’яті Теодора Миколайовича Зварича – вчителя, краєзнавця, уродженця Підкамінщини. – Підкамінь ; Львів : Левада, 2024–2025. – С. 241–251.
Анотація. З початком Першої світової війни та в наступне десятиріччя Успенська Почаївська обитель була задіяна до тих змін, що відбувались в тогочасному суспільстві. Вимушена евакуація насельників та монастирських святинь завершилась поверненням братії та реліквій на Почаївську гору. У воєнний час Лавра стала притулком для біженців, які отримали не лише дах над головою, але й були забезпечені роботою. Вперше монастир функціонував у площині української державності, реагуючи на відповідні розпорядження центральної та місцевої влади, стосовно скасування та поминання, відповідно, Гетьманату та Директорії. Саме з останньою монастир вів перемовини про земельні ділянки, що перебували у лаврському користуванні. Подією для православ’я Волині стало проведення в Почаївській лаврі єпархіального з’їзду, рішення якого засвідчили зміни його національної орієнтації. Апогеєм кардинальних змін у житті Православної Церкви, що функціонувала на території Другої Речі Посполитої був її перехід у юрисдикцію Константинопільської патріархії.
Булига О. Ретроспективний та перспективний погляд на Почаївський монастир: значущість в українському просторі
Булига О. Ретроспективний та перспективний погляд на Почаївський монастир: значущість в українському просторі / О. Булига // Історія релігій в Україні: актуальні питання. – 2025. – Вип. 7. – С. 40–49.
Анотація. З’ясовано, що православний Почаївський монастир, від часу свого заснування (1597) і до початку XVIIІ ст. розвивався у Речі Посполитій в умовах паралельного існування двох Київських митрополій: унійної та ортодоксальної, яке відзначалося їхнім протистоянням. Ідентифіковано першого православного ігумена обителі, Неофіта, який маючи відповідні повноваження відстоював належність монастиря та митрополії Константинопольській патріархії. Підтверджено, що один з його наступників, Йов розбудував обитель та розпочав орієнтацію на Москву. Наголошено, що перепідпорядкування Київської православної митрополії та Почаївської обителі як її складової, в юрисдикцію Московської патріархії (1686) вплинуло на внутрішнє життя монастирської братії. Обґрунтовано, що втрата московського впливу на Правобережній Україні, призвела (1712) до добровільного переходу Почаївського монастиря в юрисдикцію Унійної Церкви. Доведено, що у василіянську добу обитель розбудована та піднесена на новий рівень розвитку. Проаналізовано перебування Почаївської лаври (1831–1924) у складі Російської православної церкви. Представлені головні віхи монастирської діяльності в останнє сторіччя (1925–2025). Виходячи з історичного поступу окреслено найімовірніший закономірний майбутній поступ Преславної Гори Почаївської.
Джерело: Журнал "Історія релігій в Україні: актуальні питання"
Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. Вип. 23
Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : зб. наук. праць. Вип. 23 : матеріали наукової конференції «Музейна справа Волині: проблеми, перспективи, інновації». – Рівне : Волин. обереги, 2025. – 224 с.
Анотація. У науковому збірнику «Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. Випуск ХХІІІ» представлені матеріали наукової конференції «Музейна справа Волині: проблеми, перспективи, інновації». Опубліковані нові дослідження з проблем музеєзнавства, комплектування фондів, історичного краєзнавства. Розміщені також матеріали круглого столу «Археологія Волині: спадщина і сучасність (до 110-річчя від дня народження І. К. Свєшнікова).
Витяг із змісту
Доброчинська В. Шкільні підручники 1920–1940-х рр. у фондовій колекції Рівненського обласного краєзнавчого музею...........................................................5
Каук Т. Податки на Волині крізь призму документів родини Андрія Саська (с. Сморжів Клеванського району Рівненської області)..........................................9
Майба І. Оберіг у візерунках: характеристика та експонування вишиванки.....12
Морозова О. Колекція гармат XVII-XVIIІ ст. з фондів Рівненського обласного краєзнавчого музею........................................................................................15
Прищепа О. Жіноча освіта у Рівному на зламі ХІХ–ХХ ст. (За матеріалами фотодокументальних колекцій Рівненського обласного краєзнавчого музею та Державного архіву Рівненської області)......25
Луц В. П’ятисвічники князів Острозьких гданського майстра Луки Фріделянта 1575 року .................................................................................................67
Луц В. Опис Миколаївської церкви міста Дубна 1831 р.(за документами ДАРО)........................................................................................................................87
Федоришин М. Літературний музей Уласа Самчука у Рівному: до питання національної ідентичності…………………………………………120
Булига О., Пономарьова Т. Дослідження поля Берестецької битви. За матеріалами книги «Переправа незабутня. Історія однієї експедиції» ...200
Верба Т., Пахалюк С. Актуальні проблеми охорони пам’яток археології у Волинській області .......................................................................................201
Нікольченко Ю., Кудлай В. Слово про видатного вченого і велику людину (до 110-й річниці від дня народження Ігоря Кириловича Свєшнікова)…..204
Нечитайло П. До хронології люльок з розкопок поля Берестецької битви........................................................................................................................208
Озимчук О. Роль Волинської археологічної експедиції у нових відкриттях артефактів вельбарської культури................................................213
Пшеничний Ю., Окатенко В., Нор О. Давньоруське житло із хлібцями з Острога............................................................................................................216
Джерело: Рівненський обласний краєзнавчий музей
Атаманенко В. Свідчення описово-статистичних джерел про населення Луцька в другій половині XVI – першій половині XVII ст.
Атаманенко В. Свідчення описово-статистичних джерел про населення Луцька в другій половині 16 – першій половині 17 ст. / В. Атаманенко // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцька міська громада: історія, традиції, люди: Матеріали XXVI Волинської обл. наук.-іст.-краєзн. конф., присвяченої 16-й річниці Незалежності України, 510-ій річниці надання м. Луцьку Магдебурзького права і 390-ій річниці створення Луцького православного братства, м. Луцьк, 9-10 листопада 2007 р. : Наук. збірник / упор. Г. Бондаренко, А. Бондарчук, А. Силюк. – Луцьк : Волинське обл. т-во краєзнавців, 2007. – Вип. 26. – С. 48–55.
Анотація. У статті проаналізовано описово-статистичні джерела, що відображають чисельність, структуру та соціально-економічні характеристики населення Луцька у другій половині XVI – першій половині XVII ст. Основну увагу зосереджено на поборових і подимних реєстрах, інвентарях, ревізіях та люстраціях, які містять фрагментарні відомості про міське населення, його майновий стан, професійну структуру та податкові зобов’язання. Проаналізовано податкову диференціацію населення, співвідношення підданих замкового і старостинського присуду, а також динаміку кількості міських будинків і ремісничих спеціальностей. Зроблено висновок про складність реконструкції демографічної картини Луцька через неповноту джерел, водночас окреслено загальні тенденції розвитку міста та його провідне місце серед урбаністичних центрів Волині ранньомодерного часу.
Матеріал наданий ВОУНБ імені Олени Пчілки



