Визначні події
Антоній Мальчевський – польський поет-романтик, представник «української школи» в польській літературі : 230 років від дня народження
3 червня 2023 року виповнюється 230 років від дня народження Антонія Мальчевського (1793–1826) – польського поета-романтика, представника «української школи» в польській літературі.
Народився Антоній Мальчевський 3 червня 1793 року у сім’ї Констанції з роду Блешинських та Яна Юзефа Мальчевського, генерал-лейтенанта. Місце народження дослідниками чітко не визначено. Це може бути Варшава, а може – і Княгинин Дубенського району, за декілька кілометрів від Кременця. Батько поета був власником маєтків у селах Волині – Княгинин і Ксаверівка.
Рід Мальчевських був знаним на Волині. Достеменно відомо, що дитинство його проходило в родовому маєтку Княгинин. Дітей виховували іноземці, тому не дивно, що Антоній в юності краще володів французькою мовою, ніж рідною. Після смерті матері у 1800 році його віддали на навчання до Кременця. Своєю блискучою освітою Мальчевський зобов’язаний Кременецькій (Волинській) гімназії. Цей навчальний заклад був утворений Тадеушем Чацьким. Про нього як про освічену людину відгукувався Тарас Шевченко. Саме у цьому закладі зародилася українська школа в польській літературі. Не закінчивши гімназію, у 1811 році Антоній вирішив піти до війська, аби взяти участь в Наполеонівській війні.
За переказами, у Венеції він познайомився з геніальним англійським поетом Джорджем Байроном, який став символом романтизму в Європі ХІХ століття. Мальчевський відчув поетичне натхнення та загорівся творчістю, написавши таку прекрасну річ, як «Марія», що стала першою польською романтичною поемою та першим українським твором у польській літературі. «Марія» була написана під впливом української народної творчості та мальовничої природи України, зокрема Наддніпрянщини, Волині, Поділля і Полісся. Мальчевський же перемістив дію поеми в Україну 1660 року. Вона отримала назву за ім’ям головної героїні – «Марія». Мальчевський писав літературний, а не історичний твір і був надто талановитим поетом.
1821 року, повернувшись в Україну, Мальчевський оселився у зруйнованому батьківському маєтку. Щоб урятувати рештки майна, займався орендою. У 1823-1824 роках він періодично живе у Львові, де марно намагається писати та друкувати свої літературні твори. Проте твори, написані після «Марії», не збереглися.
Після кількамісячної роботи закінчує свій єдиний і останній великий поетичний твір і видає його за власний кошт у Варшаві під заголовком «Марія. Українська повість». Це було у 1825 році. Вихід поеми не приніс Антонію Мальчевському сподіваної популярності. Її зустріли байдуже, а реакція критиків і класиків була навіть певною мірою негативною: вони не зрозуміли її достоїнств. Автор не мав навіть засобів на оплату вартості друкування.
2 травня 1826 року Мальчевський у віці 33 роки помер у своєму помешканні у Варшаві на вулиці Електоральній у повному забутті та самотності.
Література
Антоній Мальчевський-поляк за походженням, українець по духу : матеріали міжнар. наук. 2-ї укр.-пол. конф. присвяч. 215 річниці з дня народж. класика польськ. л-ри, уродженця дубенської землі А. Мальчевського. – Дубно : [б. в.], 2008. – 40 с.
Життя - мов спалах блискавиці... = Zycie jest jak blysk blyskawicy... / упоряд. : Е. Шевчук, М. Цесельські, С. Соборук, М. Пшеничний, І. Гудима. – Рівне : [б. в.], [2018-?]. – 23 с.
Визначні події
125 років від часу відкриття Любомльської єврейської Талмуд-тори (школи)
1 червня 2023 року виповнюється 125 років від часу відкриття Любомльської єврейської Талмуд-тори (школи) (1898)
Любомль був значним єврейським містечком у північно-східній частині Холмщини і регіону, також в частині Люблінського округу, що видно із статистики 1550 року. У 1510 році в Любомлі єврейська община побудувала величну муровану синагогу. В 1560 році євреї міста дістали дозвіл на призначення рабина, завдяки якому вони дістали справді широкі релігійно-адміністративні повноваження. Тоді навчання своїх дітей кожна конфесія проводили окремо, а саме єврейські діти навчались при синагогах, католицькі при костелі і греко-католики при своїх храмах. Першими вчителями при них були рабин, ксьондз, священик. Про шкільне навчання єврейських дітей у м. Любомль вперше згадано в 1601 році.
У 1728 році під час необережного поводження з вогнем виникла одна з найбільших пожеж у Любомлі. Холмські гродські книги повідомляють, що тоді згоріла і єврейська школа. Єврейські дослідники відносять початок занепаду єврейського життя в Любомлі до 1760-х чи 1770-х років. Проте єврейське життя у Любомлі вирувало. Головного значення надавали навчанню Тори, у вузькому значенні Мойсеєве П’ятикнижжя, тобто базова частина юдейського канону Святого Письма, а також Талмуду, який містить коментарі до Тори, рабиничні дискусії, моральні вказівки та розповіді. У 1897 році у Любомлі було не менше як 17 хедерів – традиційних початкових релігійних шкіл для хлопців у віці до 13 років, у яких вчили гебрайської абетки, читання молитовника, Тори і Талмуду. Часто вони розташовувалися в будинку учителя (маламеда). На той час у місті проживало 4600 чоловік, із яких 3300 євреїв.
5 червня 1898 року в Любомлі була відкрита приватна чоловіча Талмуд-тора. Ця школа розміщувалась в громадському приміщенні і утримувалась на кошти із коробкового збору – 700 крб. Станом на 1915 рік у ній навчалось 50 хлопчиків. Вчителем був Шмая-Еліезер Вольфович Франкфурт, який мав звання вчителя початкових училищ. Отримував оклад 600 карбованців у рік. У 1898 році у Любомлі 17 єврейських вчителів давали освіту 370 учням, а 60 знали Талмуд-тору. У школі вивчали іврит і їдиш. На початок ХХ ст. серед єврейського населення вже переважали хасиди (представники релігійно-містичного руху, що виник на Поділлі у XVIІІ ст. і метою якого було відновлення релігійності юдеїв). Вивчення Тори, як згадує Натан Челет (Блюмен) до встановлення польської влади не було обов’язковим правом. Але батьки вважали за свій обов’язок навчати своїх дітей Тори Ізраїля. І той обов’язок був сильнішим багатьох законів. Коли дитина досягала віку трьох років, у домівці батьків наставала велика радість. Вона була пов’язана з відзначенням дня народження, і з першим днем, коли цей малий єврей брав на себе відповідальність за дотримання обов’язків у вивчені Тори. З того часу він вже не був дитиною подібною до інших дітей, а молодим кандидатам на великі діла.
Літератруа
Остапюк О. З історії Любомльської єврейської общини / О. Остапюк// Національні меншини Правобережної України. Історія і сучасність : матеріали наук.-краєзн. конф. у Новоград-Волинському : наук. зб. – Житомир, 1998. – С. 76–79.
Остапюк О. З історії синагоги м. Любомль : (до 500-річчя побудови) / О. Остапюк // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб. ЛДІКЗ. – Луцьк, 2011. – Вип. 7. – С. 370–391.
Новини
Волинський слід Катинської трагедії
Публікація присвячена загиблим у Катині польським військовослужбовцям, які походили з території сучасної Рівненської області чи були пов’язані з Волинню. Серед знищених радянськими катами були: Інокентій Гловацький, Ян Юзеф Фітцке, Ян Жарчинський, Вітольд Шумята, Генрика-Францішека Амроговича, Едмунд Хоєцький, Зигмунд-Август Постолько, Ян-Казимір Шафранський, Едмунд Мутке, Станіслав-Людвік Жураковський, Станіслав Лончковський, Мечислав Длугош, Борух-Янкель Каплан, Юзеф Флісек. Це лише ті, про яких вдалося знайти інформацію. Із 3 квітня по 12 травня 1939 р. історики підрахували, що радянські кати стратили майже 22 тис. польських офіцерів, підофіцерів і прикордонників.
Джерело: Волинський монітор
Новини
Перламутрова ікона – мушля ХІХ ст.
Нещодавно фонди Волинського краєзнавчого музею поповнилися цікавими експонатами. Олег Гаврилюк передав до музею книги, документи, предмети з колекції свого батька Володимира Йосиповича Гаврилюка. Серед пам’яток привертає увагу перламутрова ікона – мушля ХІХ ст. Фрагмент підвісної ікони круглої опуклої форми з фігурним виступом вгорі, у якому зроблений отвір для шнура. З чотирьох різьблених круглих клейм, які були розташовані на іконі, збереглися два з композиціями «Воскресіння» та «Архангел Гавриїл» зі сцени «Благовіщення». У верхньому клеймі Христос зображений в русі на повалених вратах пекла. Архангел Гавриїл зображений з пальмовою гілкою у лівій руці. Очевидно, Богородиця була зображена навпроти у клеймі, яке втрачене. Тло між клеймами орнаментоване різьбленими паралельними лініям. По контуру ікона обведена подвійною опуклою лінією. Зворотній бік – гладкий, вгорі продряпаний напис «Образ». Права і нижня частина ікони відламана, залишилися незначні фрагменти зображення на двох втрачених клеймах.
Джерело: Музей волинської ікони
Нові надходження
2023-06-02 13:53:58
Кулаковський П. Роль князя Костянтина Острозького в організації оборони південних рубежів Великого князівства литовського у першій половині ХVІ ст.
Кулаковський П. Роль князя Костянтина Острозького в організації оборони південних рубежів Великого князівства литовського у першій половині ХVІ ст. / П. Кулаковський // Ukraina Lithuanica. - 2013. - Т. 2. - С. 82
Анотація:
Статтю присвячено діяльності видатного українського князя Костянтина Острозького, зокрема організації оборони південних кордонів Великого князівства Литовського у першій половині XVI ст. проти татарських нападів.
Джерело:
2023-06-02 13:39:12
Кулаковський П. Волиняни у структурі унійної церкви на землях Великого князівства Литовського (кінець XVI – перша половина XVII ст.)
Кулаковський П. Волиняни у структурі унійної церкви на землях Великого князівства Литовського (кінець XVI – перша половина XVII ст.) / П. Кулаковський // Ukraina Lithuanica. - 2017. - Т. 4. - С. 171
Анотація:
Простежено роль і участь вихідців з Волині у формуванні структур Унійної церкви на землях Великого князівства Литовського. Передумовами цього виступали, з одного боку, тісні культурні і релігійні стосунки між Волинню і землями Князівства, що склалися до Люблінської унії, а з іншого боку – невідповідність адміністративного поділу Церков, й Унійної в тому числі, територіально-адміністративному поділу Речі Посполитої й, навіть, неврахування кордонів між двома суб’єктами цієї держави – Короною і Литвою. На території обох частин Речі Посполитої поширювали свою юрисдикцію Київська і Смоленська архієпархії, Володимирсько-Берестейська єпархія. Додатковим чинником укорінення волинян в структурах Унійної церкви на території Князівства стало зосередження в останньому освітніх закладів і впливових монастирів цієї церкви, де висвячувалися й вихідці з Волині. У статті встановлено, що Волинь в єпархіях і архиєпархіях Великого князівства Литовського впродовж досліджуваного періоду була представлена як вихідцями з міщанського середовища (полоцький архієпископ Йосафат Кунцевич), так і представниками шляхетського соціуму (володимирський і берестейський єпископ Йосиф Баковецький, пінський і турівський єпископ Пахомій Война Оранський, кобринський архімандрит Павло Овлочимський та ін.).
Джерело:
2023-06-02 13:32:31
Блануца А. Привілей великого князя литовського Вітовта пану Іллі Вячковичу на волинські маєтності
Блануца А. Привілей великого князя литовського Вітовта пану Іллі Вячковичу на волинські маєтності / А. Блануца // Український історичний збірник. – 2008. – 11. – С. 471–474
Анотація:
Документальна спадщина великого князя литовського Вітовта в тій частині, що стосується українських територій, становить важливе джерело для дослідження різних аспектів литовської політики щодо українських земель Великого князівства литовського. Оригінальні документи, що вийшли з канцелярії Вітовта, у переважній своїй більшості відомі дослідникам. Розширення ж джерельної бази Вітовтової політики щодо України можливе в основному за пізнішими копіями та підтвердженнями його наступників. Саме в даній публікації і пропонується привілей Вітовта, підтверджений Сигізмундом ІІ Августом у 1547 р. Указаний документ ввійшов до 22 книги записів Литовської метрики, що зберігається у Російському державному архіві давніх актів (Ф. 389. – Оп. 1. – Од. зб. 22.). Згідно з наказом великого князя литовського та короля польського Сигізмунда ІІ Августа, у 1547 р. всі землевласники Волинської землі зобов’язувалися представити до великокнязівської канцелярії документи, що підтверджували право власності чи володіння їхніми маєтностями. Одним із волинських землевласників виявився кн. Олександр Порецький. Саме він і доставив до канцелярії Великого князівства литовського привілей Вітовта, наданий пану Іллі Вячковичу. Вочевидь, що вказані у привілеї маєтності й тримав сам кн. Порецький, а привілей Вітовта став доказом його прав на волинські маєтності, які він успадкував чи набув від нащадків пана І. Вячковича.
Джерело:
2023-06-02 13:14:52
Блануца А.В. Соціально-станова зумовленість шляхетських наїздів на Волині у другій половині XVI ст.
Блануца А.В. Соціально-станова зумовленість шляхетських наїздів на Волині у другій половині XVI ст. / А.В. Блануца // Український історичний журнал. – 2003. – № 4. – С. 103-111
Анотація:
Актові книги Волинського воєводства другої половини ХѴІ ст. містять велику кількість документів, які рясніють скаргами про шляхетські наїзди. Водночас ці джерела здебільшого все ще залишаються поза увагою вітчизняних дослідників-медієвістів. Проблематика шляхетських наїздів загалом розглядалася у вітчизняній історіографії побіжно. Із спеціальних праць, присвячених цій темі, можна назвати статтю О. Мальченка, у якій автор зосередився головно на військовому аспекті. Тим часом вивчення специфіки соціальних конфліктів, до яких належали і шляхетські наїзди, дає можливість побачити нові грані у дослідженні соціально-станової природи та ментальної налаштованості ранньомодерного суспільства.
Починаючи з першої половини ХVІ ст., процес формування та розподілу шляхетської земельної власності призвів до зростання приватного світського за рахунок скорочення державного. У другій половині ХVІ ст. відбувався перерозподіл земель всередині корпорації шляхетських землевласників, причому цей процес законодавчо регулювався Литовськими Статутами. Серед найпоширеніших способів набуття землеволодіння були продажі та купівлі, застави, дарування, рідше обміни та оренди. Значних масштабів дістав такий спосіб, як "вибиття із держання" шляхом збройного наїзду.
Джерело:
