Визначні події
Юзеф Гжегож Хлопіцький (1771–1854) – військовик, генерал польського війська, уродженець Волині : 255 років від дня народження
14 березня 2026 року виповнюється 225 років від дня народження Юзефа Гжегожа Хлопіцького – військовика, генерала польського війська, командувача повстанськими військами під час польського повстання 1830–1831 рр., уродженця Волині
Представник небагатої шляхетської родини Юзеф Хлопіцький народився 14 березня 1771 року в селі Капустин нинішньої Хмельницької області Старокостянтинівського району. Був вихований у дусі просвітництва і польського патріотизму. Навчався у школах отців-василіян у Немирові, Вінниці, Шаргороді. Через покарання, призначене йому ченцями, він вирішив покинути монастирську школу та вступити до армії. На той час йому було лише 14 років. У складі російського війська брав участь в російсько-турецькій війні 1787 року, у 1794 році – у визвольному повстанні під проводом Тадеуша Косцюшко. 1795 року Ю. Хлопіцький емігрує до Франції. У 1797 р., у складі переможної Італійської армії під командуванням генерала Наполеона Бонапарта створюються польські легіони під проводом Яна Генрика Домбровського. Разом з легіонами Хлопіцький б'ється в кампанії 1805 року в Італії, 1806 – в Неаполітанському королівстві. Через рік поляки нарешті, після 10-12 років відсутності, повертаються на Батьківщину. Разом з Великою Армією вони б'ються у битвах при Прейсіш-Ейлау і Фрідландом. У 1814 році Ю. Хлопіцький повернувся до Польщі.
Під час польського повстання 1830–1831 року генерал Ю. Хлопіцький командував Військом Польським і навіть обіймав посаду «диктатора» повстання. Він був поранений і ледве зміг покинути поле бою. Польське повстання 1830–1831 років було подавлене.
Стан здоров'я генерала не дозволив йому брати участь в подальшій боротьбі за свободу і незалежність Польщі. Решту днів Юзеф Хлопіцький провів у м. Кракові, що був під владою Австро-Угорщини. Помер 21 вересня 1854 року у м. Кракові.
Юзеф Хлопіцький завжди ставився до армії як до своєї професії. Він хотів служити власній країні, і йому це вдалося. Його ім’я вигравірувано на Тріумфальній арці в Парижі. На головній ринковій площі у Кракові Юзефу Хлопіцькому відкрито пам’ятну дошку.
Література
Пажимський О. М. Відомі поляки на терені Старокостянтинівщини (XVIII – XIX ст.) // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки : зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук. конф. (23–24 черв.). – Хмельницький : Поділля, 1999. – С. 456–467.
Визначні події
Леся Українка (1871–1913) – українська письменниця і поетеса : 155 років від дня народження
25 лютого 2026 року виповнюється 155 років від дня народження ЛесіУкраїнки (1871–1913) – української письменниці, поетеси, драматурга та громадської діячки.
Народилася Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) у м. Новограді-Волинському. Її дитинство минуло на берегах старовинної річки, яку так поетично оспівала Леся Українка в циклі поезій «Подорож до моря».
У чотири роки вона уміла читати, у п'ять ̶ писати, у шість ̶ шити й вишивати. Саме у шість років уперше вишила батькові сорочку.
У 1879 році родина переїжджає на проживання до міста Луцька, куди на службу був переведений батько Павло Антонович. У Луцьку Леся Українка написала свою першу поезію «Надія», яку присвятила тітці по батькові Олені Антонівні Косач-Приходько. В Луцьку Леся Українка тяжко і невиліковно захворіла на кістковий туберкульоз. За спогадами сестри Ольги Косач-Кривинюк, Леся дістала простуду, коли зі старшим братом Михайлом ходили освячувати воду на річку Стир, побачити водохрещення. Як писала сама письменниця, з того часу розпочалася її «тридцятилітня війна з туберкульозом». Постійна боротьба за своє життя та спадкова міцна косачівська жіноча лінія сформували у Лесі сильний характер, сильний дух, одночасно любов до життя і стоїцизм.
У 1882 році родина Косачів переїжджає з Луцька на постійне проживання до свого родового маєтку в село Колодяжне Ковельського повіту. У своєму «Білому» домику вона написала понад 80 поезій. Готувала до друку першу поетичну збірку «На крилах пісень», підручник по історії «Стародавня історія східних народів».
Хронологія перебування поетеси у Колодяжному охоплює більше двадцяти років. Вона позначена коротшим чи довшим перебуванням ̶ виїздами письменниці до Луцька, Києва, Гадяча, Одеси, Криму, Варшави, Берліна, Риги, Тарту, Мінська, Швейцарії, Італії, Єгипту, на Кавказ та інших країв.
За свій вік Леся Україна видала три прижиттєві поетичні збірки: «На крилах пісень» (1893 р. Львів), «Думи і мрії» (1899 р.), «Відгуки» (1902 р. Чернівці). Написала близько двадцяти драматичних творів.
Будучи тяжко хворою, залишивши писати своє останнє оповідання з історії арабської жінки «Екбаль ганем», почала надиктовувати тексти українських народних пісень. 225 текстів пісень Климент Квітка записав з голосу Лесі Українки і видав у Києві збіркою, яку назвав «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (1917 р.).
Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року у грузинському місті Сурамі.
Література
Вісич О. Естетика нон-фініто у творчості Лесі : монографія / О. Вісич. – Луцьк : Твердиня, 2014. – 196 с.
Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. Кн. 2 / ред., авт. проекту Т. Скрипка. – Київ ; Нью-Йорк, 2015. – 536 с.
Якубський Б. В. Творчий шлях Лесі Українки / Б. В. Якубський. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 471 с.
Визначні події
Костянтин-Василь Острозький (1526–1608) – князь, військовий, політичний діяч, меценат, засновник Острозької академії : 500 років від дня народження
У лютому 2026 року виповнюється 500 років від дня народження Костянтина-Василя Острозького (1526–1608) – князя, військового, політичного, культурного і релігійного діяча, магната, мецената, засновника Острозької академії. За його сприянням була видана Острозька Біблія.
Народився у лютому 1526 року в Турові. Названий при народженні Василем. З середини 1540-х років почав іменуватися Костянтином на честь батька. Тому в літературі фігурує під подвійним ім'ям Василь-Костянтин.
Після смерті батька (1530) виховувався матір'ю. У 15 років (1541) вступив у публічне життя. Військову службу розпочав у 18 років (1543–1544) під керівництвом маршалка Волинської землі князя Федора Санґушка. Успішно командував військами, відбиваючи татарські набіги, брав участь у численних битвах. В 1550 році отримав від литовського князя посаду володимирського старости і маршалка Волинської землі. В 1553 році взяв шлюб з дочкою великого коронного гетьмана Яна Тарновського – Софією. У пари народилось 5 дітей.
В 1559 році князь стає Київським воєводою. Цю посаду він обіймав до кінця свого життя – цілих 49 років. Не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко зробили К.-В. Острозького «некоронованим королем Русі», що проводив відносно незалежну політику в руських землях. Йому належала третина земель історичної Волині (зараз це переважно землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей), 14 міст і більших поселень з округами на Київщині, 8 – на Брацлавщині, 4 – на Галичині, 32 – на території Польщі.
Рішуче виступав проти Люблінської унії 1569 і лише під загрозою втрати власних маєтків змушений був підписати акт про приєднання Волині, а як київський воєвода – Київщини до Королівства Польського.
У 1574 році переніс князівську резиденцію до Острога, де розпочав перебудову Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.
Був покровителем православ'я та заснував перші дві друкарні в Україні – в Дермані та Острозі. Запрошений ним до Острога Іван Федоров створив у друкарні «Острозьку Біблію» – перше повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Виступав фундатором численних церков та монастирів. В.-К. Острозький заснував першу в Східній Європі вищу школу – Острозьку академію. Ця школа проіснувала близько 60-и років. З її стін вийшло чимало видатних культурних діячів, письменників, вчителів, вчених, священнослужителів. Випускник цієї академії, Мелетій Смотрицький, створив граматику старослов’янської мови, яка справила значний вплив на розвиток філологічної науки як в Україні, так і за її межами. Завдяки сприянню Острозького було зібрано велику бібліотеку західноєвропейської та грецької богословської літератури, словники, передруки античних творів, граматики та космографії.
Наприкінці свого життя Костянтин Острозький був найбагатшою людиною Речі Посполитої і найбільшим землевласником після короля. Йому належало 2760 сіл та 80 міст. Прибуток князя становив 10 млн золотих на рік. За його ініціативи багато міст отримали магдебурзьке право.
Помер великий князь Василь-Костянтин Острозький 24 лютого 1608 року в Острозі і був похований у замковій церкві.
Уславився військовою майстерністю, провівши 63 битви, програвши лише 2. Утримував за власний кошт 20-тисячне військо для захисту земель від татарських набігів. Був одним із перших князів, котрий відбив загрозу з боки Москви для України, розбивши війська Василія ІІІ, князя Московського.
Література:
Кралюк П. М. Князі Острозькі / П. М. Кралюк. – Київ : Укрвидавполіграфія, 2012. – 128 с.
Ліщук Д. С. Князь К.-В. Острозький. Воєвода. Державний діяч. Просвітитель / Д. С. Ліщук. – Чернівці : Яворський С. Н., 2011. – 48 с. – (Видатні постаті в історії України).
Саух П. Ю. Князь Василь-Костянтин Острозький / П. Ю. Саух. – Рівне : Волин. обереги, 2002. – 244 c.
Князь Василь-Костянтин Острозький: постать, що творила епоху : до 500-річчя від дня народження (1526-1608) [Електронний ресурс] : віртуальна виставка // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека : [сайт]. – Режим доступу: https://libr.rv.ua/sections/items/20318. – Назва з екрана.
Визначні події
Григорій Філіпович (1896–1987) – волинський краєзнавець, організатор музейної справи : 130 років від дня народження
6 лютого 2026 року виповнилося 130 років від дня народження Григорія Філіповича (1896–1987) – волинського краєзнавця, організатора музейної справи.
Народився Григорій Євстахійович 6 лютого 1896 р. в м. Берестечку. З юних літ мріяв обрати гуманну і мирну професію вчителя. У 1915 р. після шести років навчання в духовній семінарії в м. Почаєві одержав свідоцтво, яке давало право на педагогічну роботу. Проте вчителювати не довелося. Події Першої світової війни змінили його плани. Він був мобілізований, служив у 44-у піхотному полку, який дислокувався в Херсоні. Згодом працював у губернській міліції в Кам’янці-Подільському. У 1924 р. після закінчення спеціальних курсів у Києві його направили на Чернігівщину, пізніше – на Київщину. У 1946 р. з сім’єю повернувся в рідне Берестечко. Працював у місцевій школі, викладав російську мову та літературу, але його справжнім захопленням була історія. «Берестечко – це свого роду хрещата дорога, на якій творилась історія» – говорив Григорій Євстахійович. Думка про створення музею зародилася у нього давно. Разом зі своїм колегою, таким же палким ентузіастом-краєзнавцем Д. П. Шпаньком, вміло спрямовує пошукову роботу як учнівського колективу, так і громадськості. Розмови з дітьми, зацікавленість історією, заохочення їх до створення музею незабаром дало свої результати. Діти приносили для майбутнього музею різні речі: ремісничі інструменти, археологічні знахідки, предмети побуту тощо. Сам же поглиблено вивчає історичну літературу, бере участь в археологічних розкопках на місцях битви війська Богдана Хмельницького з армією польського короля Яна Казимира під Берестечком влітку 1654 р., налагоджує контакти з науковцями обласного краєзнавчого музею, працює в архівах Ленінграда, Львова, Рівного, Черкас – і все це під час відпусток, за особисті кошти, з власної ініціативи. І завдяки ентузіазму Григорія Євстахійовича місцевий історичний музей гостинно відкрив свої двері для відвідувачів навесні 1961 р. Надбанням музею стали десятки оригінальних предметів з життя міщан та ремісників древнього Берестечка, унікальні реліквії часів козацтва та славетної Берестецької битви. Берестечківський історичний музей, один з перших музейних закладів на Волині, з перших днів існування здобув широку популярність у відвідувачів. У 1968 р. музею присвоїли почесне звання «народний». Краєзнавча робота, започаткована Г. Є. Філіповичем, і сьогодні плідно примножується місцевими краєзнавцями.
Література
Чучман Л. Берестечко : іст.-краєзн. нарис / Л. Чучман. – Луцьк : Надстир’я, 1997. – 72 c.
Лагановський Л. Ранок вечором багатий / Л. Лагановський // Рад. Волинь. – 1986. – 1 лют.
Нагорна О. Дослідник козацької слави : до 105-річчя від дня народж. Г. Філіповича – фундатора Берестецького народного історичного музею / О. Нагорна // Волинь. – 2001. – 6 лют. – С. 4.
Нові надходження
2026-03-13 11:41:21
Пшеничний Ю. Бібліотека монастиря Чесного Хреста за інвентарем 1698 р. / Ю. Пшеничний
Пшеничний Ю. Бібліотека монастиря Чесного Хреста за інвентарем 1698 р. / Ю. Пшеничний // Дубенське Євангеліє ХVІ ст. : дослідження / відп. ред. Ю. Пшеничний. – Київ : Горобець, 2024. – С. 27–33.
Анотація. Стаття вводить до наукового обігу опис бібліотеки Дубенського монастиря Чесного Хреста, зроблений 1698 р. Проаналізовано особливості книжного наповнення осередку, простежено зміни, які вплинули на чисельність книг та їхнє переміщення. Особливу увагу відведено Дубенському Євангелії ієромонаха Арсенія, шлях якого з монастиря Чесного Хреста вів до монастиря Преображення Господнього у Дубні, а звідти в колекцію графа Румянцева у Росії.
Джерело: https://www.academia.edu
2026-03-13 10:51:00
Пшеничний Ю. Археологічні комплекси двох дерев’яних будівель Острога доби князів Острозьких
Пшеничний Ю. Археологічні комплекси двох дерев’яних будівель Острога доби князів Острозьких / Ю. Пшеничний, В. Окатенко, К. Пеляшенко // Острозька давнина / редкол. І. Пасічник (гол. ред.), І. Тесленко (відпов. ред.) та ін. – 2025. – Вип. 8. – С. 205–236.
Анотація. У 2004–2017 роках співробітники Рівненської філії Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України під керівництвом Богдана Прищепи та Олексія Войтюка провели археологічні розкопки на декількох ділянках міста Острога, під час яких вдалося дослідити об’єкти житлової і господарської забудови. У статті дається характеристика ділянки та обʼєктів. Дослідження довело, що об’єкти слід розглядати як житлову забудову, що в архітектурно-конструктивному та матеріальному відношеннях була найбільш характерною для південно-східної сторони ринкової площі Острога XV – першої половини XVII ст.
Джерело: Бібліотека Центру дослідження спадщини князів Острозьких
2026-03-13 09:52:02
Пшеничний Ю. Дослідження багатошарового поселення Дубно – Острів Дубовець
Пшеничний Ю. Дослідження багатошарового поселення Дубно – Острів Дуб овець / Ю. Пшеничний, А. Бардецький // Археологічні дослідження в Україні, 2023 / НАН України, Інститут археології. – Київ, 2025. – С. 129–135.
Анотація. Багатошарове поселення в урочищі Острів Дубовець, відоме також як місцезнаходження свято-Вознесенського жіночого монастиря (1592–1832 рр.), досліджувалося розкопками протягом 2018–2022 рр. Розкоп 2023 р. суттєво доповнює уявлення про структуру східної частини кладовища монастиря. Крім того він дозволив виявити стовпові ями, які входили у конструкцію значної за розмірами будівлі, у межах якої було зроблено ряд поховань. Вперше за п’ять років розкопок на пам’ятці виявлено давніші за монастир заглиблені об’єкти, які представляють скупчення округлих неглибоких ям і одну велику, але сильно поруйновану споруду. В їхньому заповненні виявлено фрагменти ліпної кераміки, частину якої пов’язуємо з пізньозарубинецькою культурою.
Джерело: Спілка археологів України
2026-03-12 16:39:52
Крамар Ю. Сіоністський рух на території Волинського воєводства у міжвоєнний період: партійна структура та політичні впливи
Крамар Ю. Сіоністський рух на території Волинського воєводства у міжвоєнний період: партійна структура та політичні впливи / Ю. Крамар // Сторінки історії. – 2022. – № 55. – С. 137-152.
Анотація: У статті висвітлюється сіоністський рух на території Волинського воєводства в міжвоєнний період. На основі маловідомих документів з архівосховищ України, Польщі та Білорусі показано становлення сіоністських партій на Волині у 1920-х рр., проаналізовано їх основні програмні засади, організаційну структуру, політичні впливи серед місцевого єврейства. Досліджується роль сіоністів у діяльності єврейських культурних, просвітницьких та доброчинних організацій і товариств краю.
Джерело: Журнал «Сторінки Історії». Архів
