Фотоколекція

Свято-Троїцька церква (1841)

селище Головне, Любомльський район, Волинська область

Уперше у документах церква в с. Головне згадується під 1482 р. Тоді вона входила в Любомльську протопопію. З поборових реєстрів за 1533 р. відомо, що церква сплачувала податку в рік 16 грошів і додатково ще 8 грошів. У 1618 р. настоятель Св. Покровської церкви с. Головне звертався разом з іншими священиками в Холмський Гродський суд з оскарженням рішення збирача контрибуції із землі Холмської. Невідомо, коли церква перейшла в унію, але вже в 1620 р., за вказівкою уніатського єпископа Афанасія Пакости, у Любомлі проводився церковний «Собор», де був також священик церкви с. Головне. 

17 жовтня 1650 р. комісари польської королеви, призначені для ревізії її Любомльського староства, підтвердили у м. Любомль угіддя Головнянської православної церкви по фундушевому запису, пред’явленому тодішнім священиком Олександром Оліхрововичем. 

Власник Любомльського староства, гетьман Іван Виговський, підтвердив цю фундацію «як православний пан» у Любомлі 22 червня 1661 р. Окрім того, ним виконано одну із умов Гадяцької унії, а саме – виведено усі церкви староства з-під юрисдикції уніатського єпископа Якова Суші і переведено їх у православ’я. Серед переліку храмів згадувалась і церква в с. Головне. Згодом, після смерті І. Виговського, усі церкви знову перейшли уніатство.

У 1795 р. територія Любомльщини відійшла до Російської імперії і розпочалося навернення з унії у православ’я. Вже в 1796 р. місцевий благочинний доповідав, що парафіяни Троїцької церкви с. Головне прийняли православ’я. Цікаво, що настоятель цього храму Гадзевич Іоанн відмовився перейти у православ’я, за що був позбавлений парафії. У кліровій відомості за грудень 1796 р. церква записана під назвою Зішестя Святого Духа і належала до Житомирської єпархії. Храм мав найбільшу парафію в благочинні – всього 441 двір і 2050 жителів. У зв’язку з великою кількістю населених пунктів і парафіян в штаті церкви з 1811 р. вже було два священики і паламар. 8 травня 1820 р. в с. Головне сталася пожежа і церква повністю згоріла. 

Через 20 років, у 1841 р, старанням графа Браницького була побудована нова мурована церква і при вході – кам’яна дзвіниця. Церква побудована в класичному стилі, є різновидом центричної споруди, в композиції якої відчувається вплив петербурзької архітектури ХІХ ст. Цегляна, тинькована, хрестовидна в плані (західна частина видовжена), з ротондою у центральній частині, перекритій куполом на високому барабані. Гілки хреста перекриті напівциркульними зводами з розпалубками, розкриті в підкупольний простір високими арочними прорізами, ззовні купол увінчаний колоною з яблуком. Усі частини споруди згруповані в суворому підпорядкуванні центру, підкреслюють його основне значення у загальній композиції. Площини фасадів розкреслені горизонтальним рустом.

Церква за рішенням Ради Міністрів УРСР № 442 від 6.09.1979 р. є пам’яткою архітектури державного значення.

Текст та ілюстрації

Державний реєстр національного культурного надбання: (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – №2/3. – С. 46–55.

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 173 с.

Музей Волинської ікони / В. С. Александрович [і ін.]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2013. – 399 с. 

Остапюк О.  З історії церкви смт. Головне Любомльського району / О. Отапюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Любомль в історії України та  Волині : матеріали XXV Волин. обл.  іст.-краєзн. наук. конф.,  присвяч. 16-й річниці Незалежності України, 720-й річниці першої писемної згадки міста Любомля і 800-й річниці першої писемної згадки Угровська. – Луцьк, 2007. – Вип. 25. – С. 320–325. 

Фініковський Ю.  175 років від часу побудови Троїцької церкви і Надбрамної дзвіниці Троїцької церкви – пам’ятки містобудування і архітектури України національного значення в смт. Головне, тепер Любомльського району (1841) / Ю. Фініковський // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2015. – С. 333–335. 

Церква святого арх. Михайла  (1691)

с. Карасин, Маневицький район, Волинська область

Церква – пам’ятка містобудування та архітектури національного значення відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 24. 08. 1963 за №970. Охоронний номер 121. Належить до давнього типу монументальних дерев’яних церков Волині, реконструйована у другій половині ХІХ ст. у „неомосковському” стилі. Побудована на кошти поміщиці, яка мешкала у Карасині у 1691 р. Споруда дерев’яна, чотиризрубна, одноповерхова. Зруби рівновисокі. За планом із заходу на схід розташовані дзвіниця, бабинець, центральна частина та  п’ятибічна апсида, до якої з правого боку прибудована паламарня. Центральний зруб значно ширший і довший відносно бабинця та апсиди, перекритий склепінням, яке імітує купольне. Яким було склепіння при будівництві у XVII ст. – невідомо. Нині існуюче перекриття, а також купол, який увінчує центральну частину, церква отримала після перебудови у ХІХ ст. Тоді ж, а саме у 1882 р., із заходу перед бабинцем, до церкви прибудована  дзвіниця. Вона є також дерев’яною, триярусною. Два нижні яруси дзвіниці – квадратні у плані, третій, як і основа купола над центральною частиною церкви, восьмибічний у плані. В інтер’єрі церкви збереглась дерев’яна декоративна різьба XIX ст. 

На початку ХХ ст. Свято-Михайлівська церква нараховувала 1810 парафіян. Церковний причт складали священик і псаломщик. Причтові приміщення, що розташовувалися поблизу церкви, були збудовані коштом Синоду у 1906 р., але були тісними та холодними. Мала церква й надвірні споруди. При притчовому будинку був сад та город. Усього ж місцевій церкві належало 124 десятини 363 квадратних сажнів землі в 72 наділах, розкидана від храму аж на 15 верст, серед них присадибної землі – 2 десятин 834 кв. с., орної – 61 десятин 1803 кв. с., сінокосу – 52 десятин 2147 кв. с., лісу – 7 десятин 379 кв. с. На всі ці землі був план. При церкві діяла церковно-парафіяльна школа. До карасинського храму було приписним сусіднє село Замостя. 

За радянських часів у 1962 р. релігійна громада с. Карасин була знята з реєстрації, церква закрита. Богослужіння відновили лише у 1988 р. 16 жовтня відбулася перша служба після довгих років перерви. Нині до Карасинської парафії входять села Карасин та Замостя. Парафіяльним священиком з 2012 р. є отець Микола Калуш. У 2015 р. у селі Замостя відкрито новозбудований храм, і тепер отець Микола проводить почергово служби в двох церквах. 

Текст та ілюстрації

Маневиччина крізь віки : наук. – краєзн. нарис / ред., уклад. та керівник авт. колективу П. Хомич. – Луцьк : Медіа, 2005. – 399 с.

Важатко О.  325 років від часу побудови Михайлівської церкви – пам’ятки містобудування і архітектури України національного значення в с. Карасин, тепер Маневицького району (1691) / О. Важатко // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2015.  – С. 316–318. 

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк, Вісник і К, 2002.  – 154 с.

Костел послання Апостолів (1766)

м. Володимир-Волинський, Володимирський район, Волинська область 

Храм побудований у 1766 р. на кошти, зібрані католицьким орденом єзуїтів, завдяки фундації Слонімського старости Ігнатія Садовського та його дружини Терези, з роду Четвертинських. За архітектурним стилем відноситься до пізнього бароко, збудований на плані прямокутника з коротким трансептом, півкруглим пресбітерієм та двома ризницями. Храм розташований за православною традицією вівтарем на схід, а не на північ, як це прийнято у католиків. Увігнутий фасад фланкований двома триярусними восьмибічними вежами. Західний головний фасад на рівні другого ярусу декорований пілястрами з ліпними капітелями коринфського ордену, карнизом та півциркульними нішами, у яких колись, ймовірно, стояли скульптури святих. Вікна південного і північного фасадів на першому ярусі круглі, на другому ярусі віконні прорізи мають лучкові завершення, оформлені вікна ліпними наличниками, що повторюють форму прорізів. Нартекс перекритий плоскою стелею, нава храму має півциркульне склепіння з підпружними арками, що спираються на півколони на стінах. Будівля має підземелля.

Храм єзуїтським був не довго. У 1773 р. папа Климент XIV видав декрет, яким скасував орден єзуїтів, а всі заклади ордену на території Польщі i Росії зачинив. У 1782 р. Едукаційна комісія Речі Посполитої передала костел та монастир греко-католицькому ордену василіан. Обитель отримала назву на честь Різдва Христового. Василіани почали будувати нові муровані будинки школи, монастирі і аптеки. 

Після Третього поділу Польщі 1795 р. і входження Волині до складу Російської імперії розпочинається активна боротьба з католиками та уніатами. Після поразки польського повстання у 1831 р. орден василіан було заборонено та проголошено з’єднання уніатської церкви з православною. Цим актом було формально ліквідовано греко-католицьку церкву у Російській імперії. У 1840 р. монастирський комплекс передано Руській православній церкві. У храмі відбувається перебудова інтер'єру у стилі православ'я. В цей час діє нижній та верхній храми. У верхньому храмі здійснюються богослужіння лише у святкові та вихідні дні, а щоденні – у нижній теплій церкві Покрови Пресвятої Богородиці. З 1891 р.  храм стає резиденцією володимирських православних єпископів. 

Після укладення Ризького мирного договору у 1921 р. Західна Волинь переходить до Польщі. Храм стає католицьким парафіяльним костелом Різдва Христового. Споруду було відремонтовано і відтворено у первісному стані. Костел був діючим до початку Другої світової війни, під час якої вибухом бомби було пошкоджено північну ризницю та пресбітерій. Храм було закрито, а його приміщення спочатку використовувалося як склад, а потім стояло пусткою до початку 1990-х років.

У 1979 р. храму було надано статус пам’ятки архітектури та містобудування національного значення відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979  №442 під охоронним номером 1012. У зв’язку з цим з 1983 року розпочалися рятувально-реставраційні роботи. Та остаточно повернули храм до життя віряни.

У 1991 р. у храмі було зареєстровано громаду Української автокефальної церкви, а з появою Української Православної Церкви Київського патріархату громада переходить у її лоно. Тоді приміщення храму було мало придатне для богослужіння. Перекриття та дах були зруйновані, старі розписи знищені часом. Для богослужінь у східній частині храму було облаштовано невелику церкву, освячену на честь Апостола Андрія. Протягом двох років проводилися ремонтні роботи і у 1993 р. відбулося освячення храму на честь Різдва Христового. За три роки на кошти української діаспори було встановлено новий триярусний іконостас. У 1992 р. настоятелем храму став отець Микола Удуд, який залишався єдиним священиком до 1997 року. Та збільшення кількості парафіян потребувало і збільшення числа священиків. На сьогоднішній день поряд з отцем Миколою служить ще 4 священики. Кількість парафіян значно зросла. Якщо на початку 1990-х їх було біля 100 чоловік, то тепер – біля 5 тисяч чоловік. Нині покійний Митрополит Луцький і Волинський Яків надав храму почесний статус другого Кафедрального Собору у Волинській єпархії після Кафедрального Собору Святої Трійці у Луцьку. У храмі щоденно ведуться богослужіння, діє недільна дитяча школа. З 2000 р. при храмі діє жіночий монастир.     

Нижня церква – нині недіюча. Донедавна до підземель храму можна було потрапити лише через запасний вхід, який збудували у 80-х роках минулого століття під час початку ремонтних робіт. У 2013 р. облаштовано парадний вхід до підземелля і пороведено роботи з його ремонту. Але підземелля під храмом ще потребують більш ґрунтовних досліджень та реставрації. В нижньому храмі спеціальні ніші, які колись, очевидно, служили для молитви ченців. В центральній частині храму – масивний стовп, в середині якого приміщення з двома входами, де колись була сповідальня. У найвіддаленішій частині підземелля – стара гробниця, від якої до сьогодні збереглися лише порожні ніші. При  вході у Собор з двох боків є маленькі (напівзросту людини) дерев’яні дверцята, що ведуть до ще одного малодослідженого підземелля.  

Текст та ілюстрації

Державний реєстр національного культурного надбання : пам’ятки містобудування і архітектури України. Волинська область // Пам’ятки України: історія та культура. – 1999. – №.2–3. – С. 46–55.

Апостольство Церкви Христової як необхідна умова виконання її місії : матеріали наук.–практ. конф. Волин. православної акад. Укр. Православ. Церкви Київ. патріархату.– Луцьк : Волин. православ. богослов. акад., 2013. – 206 с.

Беспалов С. Духовні скарби Волині в світлі історичної перспективи початку ХХ століття / С. Беспалов // Волинська єпархія : минуле і сьогодення (922–2012 рр.) : зб. матеріалів Міжнар. наук.–практ. конф., присвяч. 1020–річчю Волин. єпархії. – Луцьк, 2012. – С. 183–192.

Важатко О. 250 років від часу побудови костелу послання Апостолів (собор Різдва Христового) – пам’ятки містобудування і архітектури України національного значення в м. Володимирі-Волинському (1766) / О. Важатко // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2015. – С. 323–326. 

Рожко В. Пам’яті волинських священномучеників / В. Рожко // Духовна освіта на Волині ХІ–ХІІ ст. : зб. матеріалів богослов. Міжнар. наук.–практ. конф. з нагоди 20–ліття відновлення Волин. духовн. семінарії в м. Луцьку. – Луцьк, 2010. – С. 100–109.

Костел домініканців (1736)

с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область 

Домініканський костел, а нині Хресто-Воздвиженський собор чоловічого православного монастиря, є пам’яткою архітектури та містобудування національного значення відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 р. № 970 (охоронний номер 126/1). Архітектурний ансамбль монастиря включає Хресто-Воздвиженський собор, Свято-Успенську церкву та капличку-стовп ХVІІІ ст. 

Костел побудований у стилі бароко, тринавний, видовжений за планом, у другому ярусі – хрещатий, бічні фасади – пласкі, прикрашені пілястрами, а вікна – заокруглені. На західному фасаді знаходяться архітектурні прикраси: бароковий фронтон, карнизи, пілястри, пишно декоровані вікна. Фасад хвилястої форми, з трьома западинами. Дзвіницями слугували дві невеликі арки на фасаді. Для костелу характерними є склепіння хрещатої форми. Ніші, в яких колись були скульптури католицьких святих, використані для розміщення православних ікон. Весь комплекс обгороджений цегляним парканом. Коли відбувалася перебудова, у перехресті спорудили нехарактерну для такої будівлі дерев'яну баню з приземкуватим куполом. У підземеллі костелу знаходиться крипта, де були склепи Чарторийських та місцевої шляхти.

Перший відомий у Чорторийську костел та монастир домініканців був збудований у 1639 р. на кошти тодішнього власника містечка Юрія Лещинського, який виділив 10 тис. польських золотих на будівництво у пам’ять про свою померлу дружину Анну. Костел був зроблений із дерева і згорів у 1729 р. На його місці протягом 1736–1741 рр. за проектом відомого архітектора Павла Гіжицького був побудований новий костел, мурований, за кошти княгині Теофіли Вишневецької з роду Радзивілів. Костел освятили, як і попередній, на честь Воздвиження Святого Хреста. При костелі діяв домініканський монастир, який славився творами живопису і великою бібліотекою, при ньому діяли школа, шпиталь і друкарня. Будинок монастиря був прямокутної форми, триповерховий.

Після поділу Польщі і входження Волині до складу Російської імперії костел залишався католицьким до польського повстання 1830–1831 рр. Власником Чорторийська тоді був учасник цього повстання граф Федір Пацей. У зв’язку з цим його майно було конфісковане, і Чорторийськ перейшов у державну власність. Домініканський монастир було закрито, а костел переоблаштовано на парафіяльну православну церкву на честь Успіння Божої Матері замість старої дерев’яної церкви. Всі ікони, ризниця та інші речі церковного вжитку перенесені із старої церкви. У клірових відомостях за 1860 р. зазначено, що в церкві є новий іконостас. 

Під час Першої світової війни костел сильно постраждав. Після укладання Ризького мирного договору, за яким Волинь ставала частиною відновленої Польщі, постало питання про повернення храму католикам. У 1921 р. місцевий священик купив у селі Осниця Успенську дерев’яну церкву, яку потім розібрали, за одну ніч переправили по річці до Чорторийська та вдруге зібрали, поставивши біля костелу. До цієї церкви перейшли православні, а костел став знову католицьким. Завдяки старанням прихожан і ксьондза Аполінарія Тарногурського костел відновлено у первісному стані. У 1939 р. після приєднання Західноукраїнських земель до Радянського Союзу  костел передано православним.  

Під час Другої Світової війни костел зазнав чергових руйнувань і в 1951 р. був  переоблаштований під зерносклад, богослужіння перенесені знову до дерев’яної церкви. Тоді ж з крипти було викинуто і знищено тлінні останки місцевої шляхти і князів Чорторийських. 

Із 1975 р. костел перебував у запустінні та опинився в аварійному стані. Рішенням Синоду УПЦ від 11 червня 1997 р. при храмі відкрито Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир УПЦ. Настоятелем монастиря є архімандрит Володимир (Гапонюк). Після ремонту відновили перекриття, спорудили баню, 2001 р. встановили хрест. 25 вересня 2007 р. Митрополит Київський і всієї України Володимир освятив відновлений храм.

Текст та ілюстрації

Державний реєстр національного культурного надбання : пам’ятки містобудування і архітектури України. Волинська область // Пам’ятки України : історія та культура. – 1999. – №.2–3. – С.46–55.

Маневиччина крізь віки: наук.–краєзн. нарис / ред., уклад. та керівник авт. колективу П. Хомич. – Луцьк : Медіа, 2005. – 400 с.

Рожко В. Древні святині Полісся. – Луцьк : Надстир’я, 1995. – 150 с.

Важатко О.  275 років від часу завершення будівництва костелу домініканців - пам’ятки містобудування і архітектури України національного / О. Важатко // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2015. – С. 320–323. 

Кучинко М. Середньовічні міста Волинського Полісся як оборонні та адміністративні центри регіону / М. Кучинко // Середньовічні  і ранньомодерні оборонні споруди Волині : зб.наук. пр. – Кременець, 2008. – С. 7–16.

Матошняк О. З історії села Старий Чорторийськ / Матошняк О. // Минуле і сучасне Волині та Полісся : історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина : матеріали ХІІІ Волин. іст.–краєзн. конф. – Луцьк, 2004. – С. 156–158.

Охріменко Г. До славного ювілею Чорторийська // Минуле і сучасне Волині й Полісся : Край на межі тисячоліть : матеріали Х наук. іст.–краєзн. конф. : зб. наук. пр. – Луцьк, 2002. – С. 52–53.

Некрот О. Старий Чорторийськ : княжий, повстанський і кривавий // Волин. губерн. відом. – 2005. – 12 трав. – С. 8.

Володимир Варлаамович Міяковський (18.07.1888 – 22.03.1972) – історик, літературознавець, архівіст, журналіст, організатор і професор Української Вільної Академії Наук на чужині. Псевдоніми – В. Порський, Б. Стохід, В. Світлицький, В. Варламов, Б. Янівський

Народився 18 липня 1888 року в інтелігентній прогресивній родині. Дійсний член НТШ (1947) і УВАН (1948). Закінчив Першу Київську гімназію у 1906 році. Відтоді навчався на юридичному факультеті Університету святого Володимира у Києві, від 1908 – на історико-філологічному факультеті Санкт-Петербурзького університету (1911 за участь у студентській демонстрації виключений і висланий до Полтави). У грудні 1917 переїхав до Києва. Від травня 1918 – інструктор архівно-бібліотечного відділу Головного управління мистецтв і національної культури; помічник голови та керівник описового відділу Архівного управління. У 1920–1925 рр. – голова Київського губернського архівного управління, директор Київського центрального історичного архіву ім. В. Антоновича. Був членом Інституту Т. Шевченка (нині Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України; 1927), завідувач Кабінету біографії Т. Шевченка та рукописного відділу, від 1926 року — будинку-музею Т. Шевченка в Києві. Співпрацював в Постійній комісії ВУАН зі складання «Біографічного словника діячів України»

Співробітник видань: «Літературно-наукового вісника», «Нашого минулого», «України», збірників «Шевченко», «За сто літ» та ін.

 21 серпня 1929 рр. В. Міяковського було заарештовано у справі «Спілки визволення України», до 1933 р. був на засланні. Після повернення працював у медичних установах Києва (1934–1941). За часів гітлерівської окупації в роки німецько-радянської війни у 1941–1942 рр. намагався відновити діяльність ВУАН у Києві, працював в Інституті літератури та фольклору, був співробітником Музею-архіву переходової доби, організував роботу Центрального історичного архіву ім. В. Антоновича.

У 1943–1944 рр. перебував у Львові. 1944 р. виїхав до Чехословаччини, де згодом працював у Музеї визвольної боротьби України, а також був членом та секретарем українського історично-філологічного товариства. У 1945 р. переїхав до Німеччини, де у м. Аугсбург був співзасновником і вченим секретарем УВАН та головою Музею-архіву при УВАН. Від 1948 р. – професор Українського вільного університету в Мюнхені. У 1950 р. переїхав до США, де у 1950–1952 рр. був секретарем УВАН та директором архіву-музею при УВАН у США.

Помер 22 березня 1972 р. у м. Нью-Йорк. Реабілітований посмертно, у 1989 р.

Текст та ілюстрації

Матвійчук А. Володимир Міяковський – історик української еміграції / А. Матвійчук // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і Ковельчани в історії України та Волині: матеріали XXIX Всеукр. наук. істор.-краєзнав. конф., присвяч. 490-й річниці надання Ковелю Магдебурського права, м. Ковель, 5-6 груд. 2008р.: зб. наук. праць. – Луцьк, 2008. – С. 199–203.

Одарченко  П.  Міяковський Володимир Варламович (06(18).07.1888, м. Ковель Волин. обл.-22.03.1972, м. Нью-Йорк) – історик, архівіст, літературознавець / П. Одарченко // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т.Г. Шевченка. – Київ, 2019. – Т. 21: Мікро - Моя. – С. 237. 

Скрипка Т. Волинські образки: ковельська еліта другої половини XIX століття / Т. Скрипка. – Луцьк ; Нью-Йорк : Захарчук В. М., 2012. – 152 с.

Сташенко Н. Володимир Міяковський – наш видатний краянин / Н. Сташенко // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і Ковельчани в історії України та Волині: матеріали XII Всеукр. наук. істор.-краєзнав. конф., присвяч. 12-й річниці Незалежності України і 485-й річниці надання Ковелю Магдебурського права м. Ковель, 23-24 жовт. 2003р. – Ч. 2. – Луцьк, 2003. – С. 60–64.

Федорук О.  Володимир Міяковський про Агапія Гончаренка : з додатком статті Міяковського й автобіографії Гончаренка / О. Федорук // Академічна традиція українського зарубіжжя: історія і сучасність. Liber amicorum на пошану президента УВАН у США проф. Альберта Кіпи / ред.: І. Гирич, Л. Рудницький. – Нью-Йорк; Київ, 2021. – С. 288–312.

Церква Вознесення Господнього (1865)

с. Яревище, Ковельський район, Волинська область

Село Яревище (Яр, Райгородок) знаходиться на північному березі річки Прип’яті. Перша згадка про село відноситься до 1252 року. За свідченнями Іпатіївського літопису тут був багатий монастир, у якому в 1287 році доживав віку хворий володимиро-волинський князь Володимир Василькович.

На місці зруйнованої древньої монастирської церкви ХV ст. У 1865 році громадою села, за наказом окружного начальника Шуби, була побудована Церква Воздвиження Чесного Хреста. Кошти були виділені з казни. Побудований храм дерев’яний, на кам’яному фундаменті, має дзвіницю. У Державному архіві Волинської області, у фонді Волинської духовної консисторії зберігаються клірові відомості 1911 року, в яких згадується, що у церкві був один престол на честь Вознесіння Господнього. На початку ХХ ст. у володінні церкви було 255 десятин землі, діяла церковно-приходська школа, у якій навчалися 20 хлопчиків та 6 дівчат. На утримання школи кошти виділяло повітове Володимиро-Волинське відділення. За наказом радянської влади у 1962 році храм у Яревищах припинив свою діяльність. Тривалий час він використовувався як сховище люпину та зерна. Перше богослужіння у відновленій церкві Вознесіння Господнього відбулося 24 серпня 1989 року. З цього ж року церква внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток Волинської області місцевого значення.

Текст та ілюстрації

Тучемський М. По глухих закутках Волинського Полісся / М. Тучемський, – Луцьк, 2007. – 162 с.

Берекета Б. Рай – княже місто / Б. Берекета // Берекета Б. Вічні розмови. – Луцьк, 1991. – С. 37–40.

Карпюк Л.  150 років від часу спорудження Вознесенської церкви та дзвіниця у селі Яревище, тепер Старовижівського району (1865) / Л. Карпюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2014. – С. 212–213.

Кучинко М. Середньовічні міста Волинського Полісся як оборонні та адміністративні центри регіону / М. Кучинко // Середньовічні і ранньомодерні оборонні споруди Волині : зб. наук. пр. – Кременець, 2006. – С. 7–16.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1715/1720) 

с. Диковини, Горохівський район, Волинська область 

Покровський храм, за свідченням старожилів, було куплено у с. Бужани (Горохівський р-н) і у 1922 р. перевезено у с. Диковини. У 1925 р. церкву було зібрано, у 1927 р. освячено. Основу церкви утворює давня Михайлівська церква, побудована, згідно літературних джерел,  1715 р.  на кошти прихожан с. Бужани. Під час складання у с. Диковини, церква зазнала деяких змін у зовнішньому вигляді. Над бабинцем було надбудовано невелику каркасну дзвіницю, дещо розширено бічні рамена центрального зрубу і розтесано віконні прорізи, які набули вигляду, характерного для поч. ХХ ст. В радянський час церкву не закривали. У 1975 р. наву в інтер’єрі було оббито пресованим картоном (ДВП) і оздоблено стінописом. У 2000 р. впорядковано подвір’я, територію довколо церкви заасфальтовано. 2001 р. збудовано котельню і підведено природний газ з метою опалення церковного приміщення. У 2005 р. зовнішній вигляд церкви було спотворено привнесенням штучних матеріалів. Стіни церкви оббито пластиком, т. зв. „вагонкою”. До південного рамена центрального об’єму прибудовано паламарню.

Церква дерев’яна, хрещата в плані, однобанна, з дзвіницею над західним об’ємом. До квадратного в плані центрального зрубу, з невеликими прямокутними раменами з півдня та півночі, приєднано п’ятигранну вівтарну частину та прямокутний бабинець,над яким здіймається двоярусна (четверик на четверику)дзвіниця. Центральний зруб перекритий банею на восьмерику з маківкою на світловому ліхтарі. На одній висоті з центральною банею здіймається баня дзвіниці такої ж опуклої форми, завершена маківкою. Маківка прикрашає п’ятигранний дах апсиди. З північного боку до вівтаря приєдано захристію з виходом на схід, а з заходу – ґанок, з вхідними дверима з півночі та заходу. Додатковий вихід – у стіні центрального об’єму північного фасаду. У 1990 рр. до стіни південного фасаду було прибудовано паламарню. Вікна – аркові, з сегментним заповненням у верхній частині. Голосники дзвіниці прямокутні. В інтер’єрі простір нави відкрито до основи ліхтаря, у вівтарі та бабинці перекриття – пласкі. Стіни оббиті  пресованим картоном. Хори влаштовані при західній стіні бабинця. Вхід на хори і на дзвіницю – з південного боку.

У церкві знаходиться триярусний іконостас першої половини ХХ ст. Незважаючи на зміни, привнесені у 1925 та 2005 рр., церква  відповідає стилістичним канонам волинської школи сакральної дерев’яної архітектури кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст. У 1925 р. добудовано дзвіницю над західним об’ємом, розширено бічні рамена з півдня та півночі, розтесано вікна і змінено їх форму.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у с. Диковини внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток Волинської області місцевого значення.

Текст та ілюстрації

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2008. – 112 с.

Колесник Д. І. Горохівщина запрошує : путівник / Д. І. Колесник. – Луцьк : Волин. обл. друк., 20010. – 48 с.

Москалюк І.  300 років від часу спорудження Покровської церкви у селі Диковини, тепер Горохівського району (1715–1720) / І. Москалюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2014.  – С. 206–208.

Томчук М. Класифікаційні особливості об'єктів архітектурної спадщини (на матеріалах Горохів. р-ну Волин. обл.) / М. Томчук // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Рух опору тоталітарним і окупаційним режимам на теренах Волинської області : Горохівщина в історії України та Волині : матеріали XXXI Всеукр. наук.-практ. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 2009. – Вип. 31. – С. 80–82. 

Матеріал надісланий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Георгіївська церква (1761)

с. Кутрів, Горохівський район, Волинська область

Георгіївська церква і дзвіниця у с. Кутрів були побудовані у 1761 р., про що свідчить різьблений напис на верхньому брусі дверної коробки. Заклали церкву місцеві селяни на відзнаку 100-річчя битви козаків під Берестечком. Будова дерев’яна, тридільна. Церква зберігає волинський архаїчний тип тризрубного  храму з домінуючою масивною банею на восьмерику. На північний схід від церкви – дерев’яна триярусна дзвіниця, покрита шатром. Церква стоїть на околиці села, на високому пагорбі над річкою Стир. Протягом століть річка природно змінила русло і підмила берег, внаслідок чого пагорб перетворився на кількаметрове прямовисне урвище. Збереження церкви вимагає укріплення берегової лінії або зміни русла річки. Церква і дзвіниця внесені до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області.

Текст та ілюстрації

Василевська С. 250 років від часу спорудження  Георгіївської церкви в с. Кутрів Горохівського району Волинської області (1761) / С. Василевська // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2011 рік. –  Луцьк, 2010. – С. 172.

Кутрів. Церква Св. Юрія, 1761 [Електронний ресурс] // Дерев’яні церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/vol/kutriv.html. – Назва з екрана.

Матеріал надісланий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Церква Святого Миколая (1743)

с. Смолигів, Луцький район, Волинська область

Свято-Миколаївська церква у селі Смолигів – одна з найдавніших святинь на Волині. Її споруджено ще у 1743 році, про що засвідчує і напис над дверима храму. Згідно Постанови Ради Міністрів УРСР від 06. 09. 79 за № 442 церква є пам'яткою містобудування і архітектури національного значення. Належить до архаїчного типу дерев'яних волинських церков. Характерний тризрубний план церкви відрізняється несиметричністю – апсида значно довша від бабинця (однакові за висотою). Останній не має вікон–древня особливість дерев'яної церкви, що рідко зустрічається у теперішній час. Високий центральний зруб перекритий стелею, увінчаний псевдовосьмигранником із низьким шатровим дахом (XIX–XX ст.). Зруби  складені з брусів, поставлені на кам'яний фундамент. З півночі від церкви стоїть дерев'яна одноярусна дзвіниця.

Цікаві відомості про священиків найдавнішогочасу – XVIII століття, збережені на сторінках метричної книги цього храму, яка представлена в експозиції Торчинського народного історичного музею імені Г. О. Гуртового. Так, у розділі «Про народжених» перший запис з 1740-х років був здійснений ієреєм Василем Мрозовським. Це прізвище згадується також протягом наступних років по 1780-й. Декілька місяців 1779 року церковні обряди здійснював ієрей Яків Крацевич. З 1781-го в книзі записане прізвище ієрея Олексія Сєлецького. 

Пам’яткою сакрального мистецтва, пов’язаною з цією святинею, є ікона «Апостол Іоан», реставрація якої була проведена у 2001 році. Пам’ятка експонується у Музеї волинської ікони в м. Луцьку.

У 1923 році у віданні церкви існувала школа, в якій навчалося 105 хлопчиків та 70 дівчаток. У 30-ті роки XX століття настоятелем Свято-Миколаївського храму був Сергій Михайлович Тєліглов. За його ініціативою та при підтримці вірян  у 1938 році з Почаєва було привезено ікону Божої Матері, яку спочатку залишили в Торчині, а 22 травня, на свято Миколи з хресним ходом принесли в церкву с. Смолигів. З іменем цього священика пов’язані і перші роки Другої світової війни, оскільки його разом з сином Миколою було вбито у 1943 році в цьому ж населеному пункті, де відправляв служби Божі. Пам’ятник протопресвітеру Сергію Тєліглову знаходиться на церковному цвинтарі. В ці нелегкі часи, окрім втрати душпастира, пошкоджень зазнав і сам храм – збито купол снарядом, ним же пошкодено ікону Божої Матері.

Із 30 серпня 1946 року парафію очолив отець Лев Ліхтанський, який був їй вірний майже три роки – до арешту 31 березня 1949 року. Деякий час храм був зачиненим. З 1953 по 1980 рік настоятелем храму був Степан Демидович  Дужик. Після смерті отця Степана 20 років парафію очолював священик Микола Нечипорук. 

У часи радянської влади храм був діючим. 

Текст та ілюстрації

Коструба Н. Святий Миколаївський храм / Н. Коструба // Слава праці. – 2011. – 15 груд. – С. 8.

Сахнюк А.  275 років  від часу спорудження церкви Святого Миколая у с. Смолигів, тепер Луцького району (1743) / А. Сахнюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2018 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА), Волин. краєзнав. музей), Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки). – Запоріжжя, 2017.  – С. 287–289.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Смолигів. Церква Св. Миколи, 1743 [Електронний ресурс] // Дерев’яні церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/vol/smolyhiv.html. – Назва з екрана.

Матеріал надісланий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Церква Покрови пресвятої Богородиці (1762)

с. Городині, Рожищенський район, Волинська область 

Покровська церква і дзвіниця – пам’ятки архітектури національного значення

На околиці села у 1762 році була побудована церква, освячена на честь Святої Покрови. Впродовж усіх років свого існування церква не перебудовувалася. Храм належить до поширеного типу українських культових споруд з підвищеним середнім об’ємом, який представлений на Волині у різноманітних варіантах багаточисельною групою пам’яток. 

Церква дерев’яна, тризрубна, одноверха, вертикально обшальована. Центральна частина перекрита високим чотиригранним шатром з глухим четвериком у завершенні. Три зруби в плані майже квадратні, утворюють компактну композицію з підвищеним центром. У церкві зберігся іконостас ізчасу її створення. Окремо від церкви побудована невелика дзвіниця.

У 1962 році Покровська церквам с. Городині була знята з реєстрації, у ній припинилися богослужіння майже на 30 років. У 1989 році храм відновив свою діяльність. 

Текст та ілюстрації

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки , 2008. – 112 с.

Безушко О. Городині : минуле і сучасне / О. Безушко // Минуле і сучасне Волині та Полісся : Рожище і рожищенці в історії Волині та України : проблеми волинезнавства : матеріали ХХІІІ обл. наук.-практ. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 2007. – С. 116–118.

Карпюк Л. 250 років від часу спорудження церкви Св. Покрови у с. Городині, тепер Рожищенського району (1762) / Л. Карпюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2012 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА), Волин. краєзнав. музей), Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки). – Луцьк, 2011.  – С. 226–227.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Городині. Церква Покрови Пр. Богородиці, 1762 [Електронний ресурс] // Дерев’яні церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/vol/horodyni.html. – Назва з екрана.

Матеріал надано ВОУНБ ім. Олени Пчілки