Фотоколекція

Церква святої  Великомучениці Параскеви у Липках

Село Липки, Рівненський район, Рівненська область

Церква зведена 1841 року коштом парафіян. Ймовірно, постала на місці давнішої дерев’яної, яка могла б походити щонайпізніше з XVIII ст. У 1880-х роках при церкві існувала дерев’яна дзвіниця, яка була в поганому стані. Церква парафіяльна. До 1939 року служба велася українською мовою. З 1991 року церква відійшла до УАПЦ і служба знову правиться рідною мовою. Пам’ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 61-Рв). Тепер пам’ятка перебуває в користуванні православної громади.

Метричні церковні книги з 1817 року знаходяться у Державному архіві Житомирської області і Державному архіві Рівненської області.

Церква стоїть посеред західної частини села (вул. Незалежності), при дорозі, напроти забудови. Зруб церкви звели без жодного цвяха – бруси витесано традиційним способом за допомогою сокир. Будова тризрубна, наву на низькому світловому восьмерику вкриває приземиста баня, завершена ліхтарем та маківкою. При північній стіні вівтаря прибудована ризниця, з заходу до бабинця прилягає дещо вужчий ганок. Дерев’яна двоярусна дзвіниця розташована з південного заходу від церкви.

У 2024 р. було відремонтовано дах храму. У 2026 році храму виповнюється 185 років від дня побудови.

Література:

Историко-статистическое описание церквей и приходовъ Волынской Епархіи. Н. И. Теодоровичъ. Том ІІ. Уъзды Ровенскій, Острожскій и Дубенскій. – Почаевъ, 1889.  –  С.539.

 Переверзевъ Н.В.  Справочная книга о приходахъ и монастыряхъ Волынской епархіи. –  Житомиръ, 1914. –  С.348.

Інтернет-ресурс:

Церква святої Великомучениці Параскеви у Липках [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://web.archive.org/web/20200129153904/http://decerkva.org.ua/riv/lypky.html. – Назва з екрана.

Свято-Покровська церква в  Рясниках

Село Рясники, Рівненський район, Рівненська область

Храм у Рясниках є архітектурною пам‘яткою місцевого значення 18 століття  (1762 р.).  Дерев'яна будівля на кам'яному фундаменті з дзвіницею. Нова дерев’яна церква, яка збереглася, зведена у 1901 році. Поблизу церкви поховані Марія Миколаївна Ушинська (1859–1903) та її дочка Лідія Олександрівна баронеса Врангель (1881–1910). Марія Миколаївна Ушинська була невісткою славетного українського педагога XIX ст. Костянтина Дмитровича Ушинського, дружиною його сина Костянтина. Син Костянтина Дмитровича та Надії Семенівни Ушинських Костянтин проживав разом з дружиною Марією наприкінці XIX на початку XX століття у своєму маєтку в с. Рясники. В роду Ушинських були такі відомі українські прізвища як Лизогуби, Дорошенки, Розумовські.

Література:

Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Т. 2: Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский / Составил Н. И. Теодорович. – Почаев, 1889. – С. 725.

Інтернет-ресурс:

Село Рясники: сайт Вікіпедії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%8F%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8. – Назва з екрана.

Церква Вознесіння Господнього у Бугрині

Село Бугрин, Рівненський район, Рівненська область

Село Бугрин, Рівненського (колишнього Гощанського) району розташоване на березі річки Горинь, за 17 км від Гощі. Вперше згадується Бугрин в актах від 1545 р. За поданням Миколи Теодоровича церква Вознесіння Господнього побудована в 1867 р. на кошти прихожан за проєктом арх. Пархоменка. Дерев’яна, простора, п’ятибанева, на кам’яному фундаменті, дахи покриті залізом. 

Храм знаходиться в центральній частині села на пагорбі (вул. Б. Хмельницького) та відіграє роль  висотної домінанти поселення. Свято-Вознесенська церква є однією з найбільших дерев'яних храмів Рівненщини. Об’ємна структура храму – дев’ятизрубний, досить рідкісний для даного регіону, завершений п’ятьма банями, чотири з яких розташовані над міжраменними зрубами і носять суто декоративний характер. Із західного боку прибудована триярусна дзвіниця, накрита наметовим дахом. Віконні отвори з півциркульним завершенням оздоблені сандриками кілевидної форми. В екстер’єрі церква має досить стриманий накладний декор у вигляді кутових лопаток, хвилястого фризу та декоративних лиштв на глухих барабанах бань. Виразний зразок храмового зодчества Волині кінця ХІХ ст. і вдалого застосування елементів неовізантійської та неоросійської стилістики.

Станом на 2015 р. верхи Свято-Вознесенської церкви покриті листовим металом синього кольору, первісні маківки з хрестами замінені на шаблонні елементи з імітацією позолоти. Стіни храму шальовані горизонтальною дошкою і пофарбовані у голубий колір з акцентуванням кутових лопаток, карнизної частини та вхідних частин більш насиченим відтінком.

Література:  

Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии / Н.И. Теодорович. – Т. ІІ. – Почаев, 1890. – С. 703-704.

Інтернет-ресурси:

Бугрин [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://trip.org.ua/rivnenshchyna/bugrin.html. – Назва з екрана.

Церква Вознесіння Господнього (Бугрин) на Електронній карті спадщини дерев'яного церковного зодчества Рівненської області [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.google.com/maps/d/viewer?mid=17jms8StPoZ379dqV3CZskxnz7m0&ll=50.544717500000004%2C26.534525199999976&z=18. – Назва з екрана.

Церква Вознесіння Господнього (Бугрин) [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Церква Вознесіння Господнього (Бугрин) – Назва з екрана.

Свято-Михайлівська церква

Селище Гоща, Рівненський район, Рівненська область

Храм спорудили на кошти  Адама Киселя, волинського магната і київського воєводи. Він всіляко допомагав існуванню при храмі монастиря і православній школі , яка підпорядковувалася київської академії. Долучилася до будівництва і Регіна Соломирецька-Гойська (із славетного роду Гойських, фундаторів Почаївської Лаври). У ризниці церкви зберігається її портрет, на якому вона тримає у руках аркуш із гордовитим текстом: «Prawo na klasztor i skoly w Hoszcy. Roku 1639». У XIX ст. храм перейшов до уніатів, потім був повернений православним. Кожен раз перебудовувався, але не втратив своїх виразних рис.

В оздобленні храму поєднується елементи ренесансу та бароко. Архітектурно споруда наслідує тридільні дерев’яні церкви — хоча внаслідок утрати всіх трьох мурованих верхів це помітно не дуже. Нинішній дерев’яний верх з’явився  наприкінці ХІХ ст.

Церква має кілька цікавинок:
1. Стіни нави сягають 2,3 метрів.
2. На південній стіні в гожу днину працює сонячний годинник, сучасний храмові.
3. Первісні двері радують око вибагливими кутими завісами.
4. У вівтарі за престолом зберігається ікона Гощанської Божої Матері — шанована на Волині святиня.
5. Є в храмі і декілька стародруків — наприклад, «Мінея» 1761 року, видана у друкарні Почаївської Лаври.

Література: 

Ричков П. Стилістична еволюція храмової архітектури Волині ХІХ – поч. ХХ ст. / П. Ричков // Студії і матеріали з історії Волині : 2013 / Кремен.-Почаїв. держ. іст.-архітектур. заповідник ; гол. ред. В. Собчук. – Кременець : Кремен.-Почаїв. держ. іст.-архітектур. заповідник, 2015. – С. 99– 128. 

Текст та ілюстрації: 

1.     Михайлівська церква 1632 р. [Електронний ресурс]  https://parafia.org.ua/UCA/church/myhajlivska-tserkva-13/– Назва з екрана.

2.     Свято-Михайлівська церква в смт. Гоща [Електронний ресурс]  https://volyntravel.com.ua/prosvita-nauka-knyharstvo/svyatomykhaylivska-tserkva-v-smthoshcha/#google_vignette. – Назва з екрана.

Гощанський парк

Селище Гоща, Рівненський район, Рівненська область

Гощанський парк – один із п’яти найстаріших парків в Україні і є взірцем садовопаркової архітектури. Це – унікальна жива колекція екзотичних порід, збережена до наших днів. Найбільша його цінність – рідкісні породи дерев, завезені сюди з багатьох країн південної півкулі. На площі близько 7 га тут зберігся 51 вид рідкісних чагарників та дерев.

Пам’ятник Т. Г. Шевченку відкрито у 1956 р. Автор – скульптор Лев Леонідович Безюк.

Література: 

1.     Гощанський парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення : всеукр. іст.-геогр. експедиція «Сто чудес України» / [підгот. В. Герасимчук]. – [Б.м.в.]. – 12 с. 

2.      Грищенко Ю. М. Основи заповідної справи : навч. посіб. / Ю. М. Грищенко. – Рівне : Рівненський держ. гуман. ун-т, 2000. – 236 с. Про Гощанський парк. – С. 141–142. 

3.     Гуйдаш М. М. Гощанський парк / М. М. Гуйдаш // Енциклопедія сучасної України. Т. 6 : Го – Гю / редкол. І. М. Дзюба [та ін.] ; Інститут енциклопедичних досліджень НАН України НАН України. – Київ : Поліграфкнига, 2006. – С. 345.

4.     Дем’янчук Г. Над Горинь – рікою : путівник по турист. маршруту / Г. Дем’янчук. – Львів : Каменяр, 1977. – 87 с. : іл.  Про Гощанський парк. – С. 36. 

5.      Меремінський А. Й. Заповідними стежками / А. Й. Меремінський, І. Л. Сацюк. – Рiвне, 2001. – 40 c. Про Гощанський парк. – С. 37. 

6.     Михайлишин О. Садиби Валевських у Тучині та Гощі як відображення архітектурних тенденцій епохи / О. Михайлишин // Гощанське Погориння: давнина і сучасність : наук. зб. матеріалів наук.-краєзн. конф., присвяч. 850-річчю Гощі, 14–15 черв. 2002 р. – Рівне : Перспектива, 2002. – С. 45–54. 

7.     Природно-заповідний фонд Рівненської області / під ред. Ю. М. Грищенка. – Рівне : Волин. обереги, 2008. – 216 с. Про Гощанський парк. – С. 43–44. 

8.      Федоришин М. Гощанський парк / М. Федоришин. – Гоща : ТО Коляда, 2005. – 10 с.

Джерело: Гоща парк 

Свято-Покровська церква (1745)

с. Піддубці, Луцький район, Волинська область 

Пам’ятка архітектури національного значення

Свято-Покровська церква в с. Піддубці є унікальним творінням зодчих середини XVІІІ століття. Вона будувалася 1745 року на кошти Людвіки Гонорати, дружини київського воєводи Станіслава Любомирського, власника Рівного і Дубна. Автором проекту був видатний архітектор, єзуїт Павло Ґіжицький. Храм декорували стараннями власника Олики, великого коронного гетьмана, князя Міхала Казімєжа Радзивіла (Рибоньки).

Пам’ятка належить до типу центричних, хрещатих. Рівновеликі рамена хреста у плані закінчуються кутовими квадратними вежами, які на другому ярусі переходять у восьмигранні й завершуються банями. Центральна масивна баня є продовженням восьмигранного підбанника, підтримуваного чотирма стовпами. Між раменами хреста в кутах затиснено одноярусні об’єми з циркульно окресленими у плані зовнішніми стінами. Пірамідальна дев’ятиверха композиція бань і характер декоративно-пластичного вирішення стін засвідчують приналежність храму до архітектури бароко.

Спочатку церква діяла як греко-католицька, а при ній – Різдво-Богородичний монастир. У XVIII ст. тут був орган, співав прекрасний хор і грав відомий на всю Волинь духовий оркестр.

У XIX cт. храм став православним. З 1868 року богослужіння правив православний священик Іван Берегович, що народився на Волині і закінчив духовне училище в Мильцях, а згодом – і Волинську духовну семінарію. Старостою парафії з 1898 року був житель с. Піддубці Роман Якимчук. За історичними джерелами, у квітні 1891 року храм відвідала Леся Українка. 

На початку ХХ ст. Піддубецька парафіяльна церква Покрови Богородиці об’єднувала навколо себе 1478 парафіян із Піддубець, Вишнева, Гаразджі. На той час настоятелем храму був священик Володимир Карашевич. 

Події Першої світової війни істотно не вплинули на церкву в Піддубцях, за винятком того, що з неї на деякий час вивезли до Києва та згодом повернули назад чудотворну ікону Богородиці. За переказами, походження святині пов’язували з одним із піддубчанських дідичів Гулевичів, який привіз її з Смоленська.

У 1928–1929 роках місцеві жителі здійснили ремонт та розпис своєї святині, для цього церковний опікунський комітет запросив спеціаліста-художника Василя Ціхоцького з Почаєва з бригадою. Урочистості освячення відремонтованого храму відбулось 29 червня (за старим стилем) 1930 року.

Доля не раз уберігала церкву від руйнування. Під час Другої світової війни на храм було скинуто снаряд, який дивом не вибухнув. Цей храм ніколи не зачиняв своїх дверей – тут відбувалися богослужіння в різні часи. 23 листопада 1941 року в с. Піддубці відбулися урочисте богослужіння та панахида по козаках-героях, полеглих під Базаром, яку відправив священик Федір Павлів. В атеїстичні часи в храмі таємно здійснювались обряди хрещення та вінчання. 

З приходом радянської влади в 1945–1950-х роках ситуація навколо церкви почала змінюватися. Спочатку було розібрано стару огорожу, від якої залишилася одна лише брама, а нову теж муровану глуху влаштували зовсім близько біля стін храму. Тут же по периметру посадили дерева. Цим не лише в декілька разів було зменшено прицерковну територію, а й унеможливлено відведення поверхневих вод від споруди, її природне обвітрення та просушування. З часом це призвело до того, що храм набув передаварійного стану. Тому, з ініціативи управління містобудування та архітектури, Волинська обласна державна адміністрація підготувала подання до Держбуду України про виділення коштів для проведення невідкладних ремонтно-реставраційних робіт. Упродовж 2006–2008 років з державного бюджету  були виділені кошти та проведені відповідні роботи, в результаті яких було знято загрозу руйнування пам’ятки. 

Текст та ілюстрації

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2008. – 112 с.

Годованюк О. Монастирі та храми Волинського краю / О. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 173 с.

Гулько Г. Село в контексті історії Свято-Покровського храму / Г. Гулько // Піддубці: там, де шуміли діброви… : іст.-краєзн. нариси про с. Піддубці Луцького району. – Луцьк, 2012. – 60–99.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – № 2–3. – С. 52.

Сахнюк А. 275 років від часу спорудження Свято-Покровської церкви  у с. Піддубці, тепер Луцького району (1745) / А. Сахнюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль, 2019. – С. 263–267.

Троневич П. З історії Покровської церкви в Піддубцях / П. Троневич // Волинська ікона: дослідження та реставрація : матеріали XVI Міжнар. наук. конф. – Луцьк, 2009. – С. 148–151.

Кравчук Н. У Піддубцях стоїть тринадцятикупольна церква / Н. Кравчук // Вісник+К. – 2011. – 6 січ. – С. 13.

Краснодемський В. Тринадцять куполів підпирають небо над Піддубцями / В. Краснодемський // Голос України. – 2011. – 14 жовт. – С. 12.

Шабала Я. Православна сакральна архітектура в контексті історико-культурної спадщини Волині / Я. Шабала // Волин. благовісник. – 2016. – № 4. – С. 201–208.

Церква Архистратига Михаїла (1770)

с. Хмелів, Володимир-Волинський район, Волинська область

Пам’ятка архітектури національного значення

Церква була зведена 1770 року і висвячена  на честь Архангела Михаїла. Матеріал споруди обраний традиційний для тих часів – дерево. Михайлівська церква – це типовий зразок волинської архітектурної школи, типова південна волинячка: тризрубна, одноглава, з прямокутною апсидою і квадратним нефом, з півночі до вівтаря прибудована ризниця, прямокутні зруби складені із соснових брусів. У другій половині ХІХ ст. до церкви  були зроблені добудови. Нинішня аркова і трапецієва форма вікон – плід зусиль перебудовників другої половини ХІХ ст. Тоді ж церква отримала псевдоросійську дзвіницю, що візуально змінила первісний архітектурний задум. 

Дзвіницю зробили триярусною, причому верхній ярус – восьмерик – увінчали шатром-восьмигранником з люкарнами. Дзвіницю, як і приміщення церкви, побудували з дерева, але фундамент – кам’яний. Кам’яною зробили і огорожу із псевдоросійськими арковими воротами. Так виконувався синодальний указ, запроваджений на Волині  після 1830 р., що забороняв будівництво святинь у національних традиціях. Були створені типові проекти московської архітектурної школи. Але їх упроваджували тільки тоді, коли старі божниці поступово  руйнувалися і потрібно було поставити нову  церкву. Упродовж ХІХ ст. ще повсюдно зберігалися давні храми, проте, згідно з тим указом, і старі церкви приводили до відповідного, московського, вигляду. Тому навіть збережені давні святині отримали новий вигляд, а первісний затримався лише у тих селах, де просто не було коштів на перебудову храму. 

На сьогодні зовні церква повністю ремонтована: бабинець перекритий дахом півкруглої форми, зруби із брусів нині обшиті шалівкою без нащільників. До 1990-х шалівка була уся вертикальною з нащільниками, що трохи  компенсувало важкувату монументальність храму. Та попри всі неприродні видозміни, нині це пам’ятка архітектури національного значення (Охоронний №1015). Сьогодні Хмелівська церква в користуванні громади УПЦ МП.

Текст та ілюстрації

Антонюк Я. М. Трагедія руйнації храмів. Волинська область. ХХ століття : іст.-краєзн. дов. / Я. М. Антонюк. – Луцьк : Надстир’я, 2014. – 280 с.

Вигодник А. 250 років від часу спорудження церкви Архистратига Михаїла у с. Хмелів, тепер Володимир-Волинського району (1770) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль, 2019. – С. 272–274.

Каталог метричних книг державного архіву Волинської області (1600–1933) : спец. довід. – Луцьк : Надстир’я, 2008. – 588 с.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник+К, 2004. – 130 с.

Церква Святого Луки (1745)

с. Городно, Любомльський район, Волинська область 

 Пам’ятка архітектури національного значення

Церква у селі Городно вперше згадується в документах у 1510 році, хоча вона могла бути побудована значно раніше. У 1619 році церква перейшла до греко-католиків. У XVIII ст. документальна база про церкву с. Городно відома з візитацій 1721, 1740, 1759, 1773, 1787, 1793 років, які знаходяться в Люблінському архіві і опубліковані науковцем П. Сиговським.

Клірова відомість про церкву за 1844 рік вперше згадує, що церква побудована у 1745 році. У 1835 році місцевий поміщик Станіслав Ручинський надав церкві одну десятину. Крім священика при церкві був дячок. Опис церковного майна зберігався з 1806 року, метричні книги з 1813 року. 

З середини ХІХ ст., особливо у другій половині ХІХ ст. Росія почала масово перебудовувати і будувати нові церкви у російському стилі. В 1859 році по розпорядженню російського уряду, по причині маловмісткості була прибудована передня частина і зроблений новий іконостас.

У 1871 році знову був перероблений купол і на передній частині побудована нова дзвіниця. Дах був покритий бляхою і пофарбований. У 1884 році оновлений весь іконостас. Начинням церква була достатня. При церкві зберігались копії метричних книг з 1797 року. Священник Михайло Бурчак-Абрамович на парафії з 1856 року.

У селі Городно при церкві діяла церковно-парафіяльна школа. Церква відносилась до 4-го округу. 18 жовтня відзначалось престольне свято Св. Апостола і Євангеліста Луки. 

У 1905 році церкву відвідав єпископ Володимир-Волинський Арсеній. У рапорті єпископу Волинському і Житомирському Антонію відмічено, що храм ветхий, але утримується охайно і що священик і парафіяни думають про побудову нового храму і школи.

У період Першої світової війни з наближенням фронту в 1915 році чотири церковні дзвони було знято і затоплено в Сільському озері, які не знайдені і до цього часу. 

З початку 1919 року Волинь була завойована Польщею. Вже з 1921 року церква ввійшла до складу Православної Автономної церкви в Польщі. У 1935 році церкву відвідав Волинський Владика Олексій (Громадський). 

Відомий археолог і дослідник Волині О. Цинкаловський, обстежуючи церкву, виявив Апостола – першу книгу, видану на старослов’янській мові Швайпольтом Фіолем у Кракові у 1491 році.

Після звільнення Волині від нацистських окупантів, церква була знову повернута у Московський Патріархат, була постійно діючою і не закривалась.

Священик с. Городно Мелетій Панкевич відомий тим, що з 1970-х років. захопився питанням українізації церковного богослужіння. Він завжди закінчував богослужби українською мовою.

У грудні 2000 року через порушення правил пожежної безпеки, під час богослужіння у церкві сталася пожежа. Парафіяни разом зі священиком встигли винести з церкви ікони, убрання та ін. Під час пожежі вигоріла ризниця і купол над нею.

Як пам’ятка історії та архітектури національного значення церква неодноразово обстежувалась і вивчалась науковцями. 

У 1982 році церква була обстежена експедицією Волинського краєзнавчого музею, де консультантом був відомий мистецтвознавець П. Жолтовський. До музею було передано Євангеліє 1771 року, половинку Царських врат, три дерев’яні великі підсвічники, ікона «Коронування Богородиці» ХVІІІ ст., ікони – виносна подвійна «Богородиця Одигітрія» та «Євангеліст Лука», «Покрова Пресвятої Богородиці».

При обстеженні церкви с. Городно у 1990-х роках на горищі у схованці було виявлено скручену на полотні двосторонню ікону – хоругву 1754 року з написом унизу «СИЮ КОРОГОВ ИСПРАВИЛА ГРОМАДА ГОРОДНЯНСКАЯ НА ТОЙ ЧАС о. ИЕРЕЙ ЯКОВ ПАШКОВСКИЙ ИРАДЗКИЙ, КОНДРАТИЙ НАГОРЕЦКИЙ ИОАНН КРАТЮК Р.Б. 1754». Ця ікона була відреставрована і зайняла своє місце у церкві.

Текст та ілюстрації

Остап'юк О. З історії церкви Св. Луки в с. Городне Любомльського району / О. Остап'юк // Волинська ікона: дослідження та реставрація : матеріали XXIV Міжнар. наук. конф., присвяч. 25-річчю Музею волинської ікони : наук. зб. – Луцьк, 2018. – Вип. 25. – С. 321–329.

Остапюк О. 275 років від часу спорудження церкви Святого Луки у с. Городно, тепер Любомльського району (1745) / О. Остапюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль, 2019. – С. 267–272.

Сиговський П. Церква св. Євангеліста Луки в с. Городне біля Любомля у XVIII ст. та Любомльський деканат унійної Холмської єпархії – в світлі матеріалів державного архіву в Любліні / П. Сиговський // Волинська  ікона: дослідження та реставрація : матеріали XVIII Міжнар. наук. конф. : наук. зб. – Луцьк, 2011. – Вип. 18. – С. 163–170.

Боярчук Н. Зберегти свою святиню – церкву, а значить і віру православну / Н. Боярчук // Наше життя. – 2005. – 12 листоп. – С. 2. 

Остапюк О. З історії церкви Св. Луки с. Городне / О. Остапюк // Наше життя. – 1995. – 28 жовт. – С. 1–2.

Церква Воздвиження Чесного Хреста (1795)

 с. Заболоття, Ратнівський район, Волинська область

Пам'ятка архітектури національного значення 

Історія Хрестовоздвиженської церкви свідчить, що церква була побудована у 1795 році. Це типова для цієї території (північ Волині) дерев’яна тризрубнацерква з рівної висоти зрубами і окремо побудованою дзвіницею. За плануванням її відносять до давніх типів церков з п'ятигранною апсидою. Центральний зруб завершений невеликою главою на восьмигранному барабані з ще меншого розміру главою цибулястої форми на глухому ліхтарі, що ледве виступає з-під скатів даху. 

Дзвіниця, що розташована на захід від церкви, дерев’яна, триярусна, з шатром у псевдоруському стилі (1877 р.). До цього ж періоду відносять реконструкцію пам’ятки, що помітна в оформленні вікон, встановленні нових фігур на даху у вигляді пірамід з яблуками. Інтер’єр пам’ятки зберіг елементи народності. Це один із небагатьох храмів на Волині, що зберігся в гарному стані до наших днів. 

Текст та ілюстрації

Бух І. Рукотворний храм для душі / І. Бух // Ратнівщина. – 2012. – 14 квіт. – С. 3.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.

Денисюк В. Т. Ратнівська земля / В. Т. Денисюк, І. О. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 2003. – 452 с.

Москалюк І. 225 років від часу спорудження церкви Воздвиження Чесного Хреста у с. Заболоття, тепер Ратнівського району (1795) / І. Москалюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль, 2019. – С. 282–284.

Тучемський М. По глухих закутках Волинського Полісся / М. Тучемський. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 162 с.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К, 2004. – 130 с.

Церква Святого Стефана (1795)

с. Усичі, Луцький район, Волинська область 

Церква Святого апостола первомученика архідиякона Стефана в с. Усичі є характерною пам’яткою волинської народної архітектури XVIII ст. У джерелах знаходимо дві дати побудови. За переказами вона зведена 1715 р. на кошти місцевої поміщиці. Однак, у документах згадується більш вірогідна дата – 1795 р., коли церкву збудували зусиллями парафіян. 

Сьогодні храм стоїть на відстані від села, понад трасою Луцьк – Володимир-Волинський, але ще сто років тому тут теж стояли садиби мешканців. Він виглядає досить ошатно. Це поставлена на кам’яному фундаменті дерев’яна тризрубна споруда з одним куполом. Ззовні вона вертикально обшита дошками з нащільниками, пофарбованими у синій колір. Зруби рівновисокі, прямокутні в плані, витягнуті по осі споруди. Неф перекритий зімкнутим зрубним склепінням на низькому восьмерику, у якому зроблені два вікна. Інтер’єр храму об’єднаний високими арочними прорізами, що гармонійно поєднуються з плавними лініями парусів і медальйонами розписів. Другий ярус західного зрубу утворюють хори, що освітлюються високо поставленими вікнами. 

Окрасою пам’ятки є високий кількаярусний іконостас, збережений з часу будівництва. Ансамбль ікон вівтарної частини доповнений старішими образами, датованими XVII – першою половиною XVIII ст. Вони відносяться до волинської школи іконопису темперного письма на дерев’яній дошці. 

У єдиний комплекс із храмом входила дерев’яна, завершена куполом дзвіниця. У ній було п’ять дзвонів. Однак, у 1943 р., під час нацистської окупації краю, німці забрали їх і використали у своїх цілях. У середині 1990-х рр. з північної сторони до храму була прибудована нова цегляна дзвіниця, яка стоїть і досі.

Відомостей про священнослужителів Свято-Стефанівськокої церкви дуже мало. Першим священиком, за документами, був Петро Петрович Садовський, призначений єпископом житомирським Варлаамом у 1796 р. Невідомо скільки часу він був на парафії в Усичах. Та й взагалі будь-яка інформація про настоятелів обривається аж до середини ХХ ст. 

Людиною-епохою в історії усичівського храму був о. Миколай (Микола Тимофійович Назарук), який у 1953 р. був рукопокладений у сан священика і призначений настоятелем Свято-Стефанівського храму у с. Усичі, де і прослужив аж до самої смерті. 

У часи радянського періоду історії, коли закривали і руйнували багато церков, церква в Усичах продовжувала діяти. Проте зазнала наруги. Так, коли у березні 1944 р. поблизу села йшли бої, у церкві розмістилися солдати радянської армії. На невеличкому цвинтарі вони прокопали траншеї. Стрілянина майже на припинялася. У церкву влучило два снаряди, один через купол впав біля вівтаря, другий – біля фундаменту. Але жоден з них не розірвався і вона лишилася не зруйнованою. Проте солдати спустошили святиню з середини – забрали облачення, ризи, обірвали плащаницю, інші цінні речі. 

Сім’я священика теж пережила немало знущань. Попри злигодні, молодий священик турбувався про відновлення храму. Церква і дзвіниця були у жалюгідному стані, тому він вирішив повністю їх реставрувати. У 1955 – 1956 рр. було зроблено зовнішній ремонт, працювала бригада теслярів і малярів. Оскільки найбільше постраждали західна сторона церкви і дах, то і розпочали саме з них. Покрівельний матеріал у ті часи був дефіцитним, тим більше – для церковних потреб, тому перекривали дах бляхою низької якості.

Пізніше зайнялися реставрацією святині зсередини. В ній було лише кілька ікон на іконостасі та 10 ікон по церкві. У 1974 р. настоятель найняв художника Андрія Ніколаєнка, який намалював вісім образів: «Страждання Ісуса Христа», «Воскресіння дочки Ісіра», «Святитель Миколай», «Чотири євангелісти», «Вознесіння Христа Господнього», «Святий апостол первомученик Стефан», «Моління до чаші», «Явлення Ісуса Христа». У 1971 – 1972 рр. у церкві була зроблена Голгофа і гроб для плащаниці, яку придбали у 1976 р.

На початку 2000-х рр. о. Миколай (Назарук) був найстарішим кліриком Волинської єпархії. Враховуючи роки служіння псаломщиком, дияконом і священиком, на ниві Христовій в Усичах він працював майже 70 років. З 2002 до 2005 рр. співслужив з о. Сергієм (Габруком), який і сьогодні продовжує виконувати священицьку місію у Свято-Стефанівському храмі.

Текст та ілюстрації

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України.  – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.

Клим’юк О. Церква святого Стефана / О. Клим’юк // Слава праці – 1990. – 27 жовт.

Мельник О. 225 років від часу спорудження церкви Святого Стефана у с. Усичі, тепер Луцького району (1795) / О. Мельник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль, 2019. – С. 275–278.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Штинько В. Шістдесят років на одній парафії : Свято-Стефанівська церква в селі Усичі Луцького району / В. Штинько, Є. Ковальчук // Штинько В. Волинь: храми і люди : краєзн. нарис / В. Штинько, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2010. – С. 119–124.