Фотоколекції

Почаївський Свято-Духівський скит-монастир (ХVІІ–ХХ ст.)

м. Почаїв, Кременецький район Тернопільська область

Почаївський Свято-Духівський скит-монастир – православний чоловічий монастир, комплекс споруд пам’яток архітектури місцевого значення.

Від Почаївської лаври на південний схід тягнеться вулиця Липова, гострим кутом оминаючи монастирське кладовище прямує до Свято-Духівського скиту. На горі, на відстані трьох кілометрів від лаври розташувався монастир. Датою заснування вважають 1219 рік, саме тоді було закладено церкву Преображення Господнього і монастир грецьким монахом Мефодієм при сприянні меценатів. Спокійне життя в молитві і праці порушували татарські набіги і моровиця (чума). Відновлення датується аж ХVІІ ст., від отців Василіян переходить до магнатів Чарторийських, так діяльність з друкарнею і просвітництвом чергується забуттям. 1900 рік – вкотре відновлення, будуються церкви, житлові приміщення (келії). У 1960-х обитель було пристосовано під психіатричну лікарню. У 1990-у відновлюються богослужіння.

На початок ХVIII ст. скит і Почаївський монастир належав громаді греко-католиків. Третій поділ Речі Посполитої 1795 року спричинив приєднання Волині до Російської імперії, як наслідок навернення до православ’я. Коли скит припинив своє існування – невідомо, але у документах 1831 року про повернення Почаївського монастиря православній громаді, серед майна він не числиться.

1898 року археологи виявили старовинний рукопис з історією першого почаївського монастиря. Вже за 2 роки землю «Скиток» було викуплено, щоб знову закласти скит в ім’я Святого Духа. Особливі зусилля до відновлення доклав єпископ Житомирський і Волинський Модест.

Нова кам’яна церква архітектурою повторювала стару. Головний скитський храм цегляний на два поверхи. Зведена на найвищій точці монастирського подвір’я – є ця двоярусна церква, верхній поверх – це Свято-Духівський храм, а нижній – св. Серафима Саровського. До монастиря веде надбрамний корпус із воротами і надбрамною церквою, що зведена у цегляному стилі у кольорі вохри.

Завершення будівництва (освячення) церкви у псевдоруському стилі або ж російського модерну датується 1903 роком. Храм має поновлені розписи 90-х рр. ХХ ст., оскільки його приміщення використовували для інших потреб протягом 60–80-х рр. ХХ ст. Ззовні храм має багатий архітектурний декор у вигляді цегляної кладки, фарбовані стіни та блакитного кольору стрілчастої форми куполи.За абсидою храму стоїть Всіхсвятська церква, що характеризується особливою цегляною кладкою стін та відсутністю зовнішнього тинькування. Храм пофарбовано у колір вохри.

Ліворуч від Свято-Духівського храму вже у ХХІ ст. збудовано церкву на честь Іверської ікони Божої Матері. Це найбільший храм монастиря, де відбуваються всі уставні служби. У цей ж період зведено сучасну дзвіницю, приміщення іконної крамниці, які створюють своєрідний мур, що огороджує подвір’я праворуч від надбрамного корпусу. На території монастиря є колодязь, глибиною понад сто метрів. Вода тут вважається цілющою. У монастирі зберігаються чудотворні Богородичні ікони («Іверська», написана у 1912 на Афоні, «Федорівська», «Споручниця грішних»), є частинки мощей святих із різних куточків світу.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Ричков П. А. Почаївська Свято-Успенська лавра / П. А. Ричков, В. Д. Луц . – Київ : Техніка, 2000. – 133 с. : іл. – (Національні святині України)

Чернихівський Г. І. Почаївська Свято-Успенська Лавра / Г. І. Чернихівський ; [авт. англ. тексту О. Свідерська; авт. пол. тексту Р. Старжецькі; фото В. Балюх]. – 2-ге вид., доповн. – Тернопіль : Новий колір, 2007. – 47 с. : іл. – (Духовні святині України)

Яцюк Р. Почаївський Свято-Духівський скит-монастир [Електронний ресурс] / Р. Яцюк // Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник : [сайт]. – Режим доступу: https://krem-reserve.te.ua/portfolio/pochaivskiy-svyato-duhivskiy-skyt-monastyr/. – Назва з екрана.