Фотоколекція

Церква святого Георгія (1700)

м. Дубно, Рівненська область

Церква святого Георгія, 1700 р. та дзвіниця, 1869 р. Існує інформація про точну дату завершення будівництва церкви — 22 липня 1700 р. Тризрубний, одноверхий храм з рівновисокими зрубами. Планувальне вирішення складається з наближених до квадрату бабинця, нави та абсиди. Над навою влаштований відносно невисокий восьмерик підбанника з двома фігурними вікнами з південної та північної сторін. Підбанник накрито восьмигранним пониженим куполом, що завершується світловим ліхтарем з чотирма віконцями та маківкою грушовидної форми. Над бабинцем та абсидою влаштовані дахи у вигляді двох восьмигранних куполів із декоративними маківками. Зовнішні стіни опоряджені вертикальними дошками з нащільниками. В кін. ХХ — на поч. ХХІ ст. до давніших прибудов ризниці та притвору додалися додаткові приміщення вздовж північного фасаду, що відчутно деформувало цілісний архітектурний образ храму. Дзвіниця двоярусна по типу «четверик на четверику», завершується високим наметовим дахом з цибулястою маківкою. Зовнішні стіни опоряджені горизонтальними дошками, підкреслені карнизами та кутовими пілястрами. Декоративні обрамлення мають також дверні та віконні отвори.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 41.

Свято-Юріївська церква 1700 р. [Електронний ресурс] // Дубенська міська рада : [сайт]. – Режим доступу: https://dubno-adm.gov.ua/pro-misto/arkhitekturna-spadshchina/svjato-jurijivska-cerkva-khvii-khviii-st-okhor-no1494-n1-rv.html. – Назва з екрана.

Дубно [Електронний ресурс] // Дерев'яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/dubno.html. – Назва з екрана.

Наполеон Орда (Наполеон Матеуш Тадеуш Орда) – білоруський і польський літератор, композитор, музикант, художник, скульптор, педагог.

Народився 11 лютого 1807 р. в родовому маєтку Вороцевичі Пінського повіту Мінської губернії. Початкову загальну й музичну освіту отримав удома, далі навчався у Свіслоцькій гімназії. У 1823 р. вступив на фізико-математичний факультет Віленського університету, але завершити навчання йому не судилося. У студентські роки став членом підпільного студентського товариства, котре влада викрила в 1827 р. За участь у ньому понад рік перебував у в’язниці. Був учасником Листопадового повстання 1830–1831 рр. Стрілець корпусу кінної гвардії Литовського полку Наполеон Орда перейшов на бік повстанців. За мужність, проявлену в боях, його нагороджено золотим хрестом ордена «Virtuti Militari», а Російською імперією засуджено до смертної кари. Змушений був під чужим ім’ям утікати за кордон. Унікальні малюнки Наполеона Орди літографував Алоїз Місерович у майстерні Варшави. Художник видав їх власним коштом в останній чверті XIX ст. та зібрав у Альбом краєвидів Гродненської, Ковенської, Віленської, Волинської, Подільської, Київської, Вітебської та Могильовської губерній у трьох серіях. До прикладу, у фондах Волинського краєзнавчого музею зберігаються літографії Наполеона Орди із зображенням пам’ятних місць України (зокрема Волині), Білорусі, Литви, Польщі. Переважна більшість цих пам’яток тепер має інший вигляд, а деякі з них, на жаль, назавжди втрачено, тому малюнки художника часто – єдині ілюстрації об’єктів, що є свідками минулих часів. 

Друзями художника були Адам Міцкевич, Тадеуш Костюшко, Фредерік Шопен, Ференц Ліст, Джоакіно Россіні, Джузеппе Верді, Шарль Гуно, Гектор Берліоз, Оноре де Бальзак, Стендаль, Іван Тургенєв, співачка Поліна Віардо.

Наполеона Орду вважають своїм визначним діячем Білорусь, де він народився і де похований, та Польща, де виходили друком його твори, де він жив і помер. Йому належить одна з найбільших літографічних колекцій Східної Європи ХІХ ст., яка нараховує понад 1000 рисунків й акварелей (а ще майже стільки ж робіт не збереглося).

Помер Наполеон Орда 26 квітня 1883 р.

Джерела: 

Текст:

Нестерук І. Літографії Наполеона Орди / І. Нестерук // Волинський Монітор [Луцьк]. – 2015. – 25 черв. – С. 7.

Ілюстрація: 

Наполеон Орда [Електронний ресурс] // Хроніка Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/dossiers/view/213-napoleon-orda. – Назва з екрана.

Ікона «Богородиця Одигітрія» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

В образі Богородиці автор втілив народний ідеал краси і образ матері, близький кожній людині. Це проста, зрілого віку жінка з великими руками і селянським типом обличчя. Традиційні у колористичному вирішенні одежі Богоматері і Христа модельовані глибокими важки ми складками. Обшлаги і горловина хітону Богородиці прикрашені широкою золотою тасьмою з «каменями». Таке оздоблення стає популярним у волинському іконописі XVIII ст. Ікона вирізняється гравіюванням срібленого тла крупним рослинним орнаментом, в основ якого стилізована квітка гранату, обрамлена акантовим листям.

Розмір: 110 х 74

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення

Походить з церкви Святої Трійці с. Лучиці Луцького району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Богородиця Одигітрія // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 184–185 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Апостол Варфоломій» (друга пол. XVII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Варфоломій – один з 12 апостолів Ісуса Христа. Він проповідував разом з апостолом Пилипом у Сирії та Азії, потім був у Індії, де переклав Євангеліє від Матвія. Пізніше проповідував у Вірменії, де прийняв мученицьку смерть за християнську віру.

Ікона є прикладом своєрідного втілення стилю бароко. Лик молодого апостола повновидий, рожевощокий, з відкритим чолом. Масивність фігури підкреслюють важкі складки одеж глибоких насичених кольорів.

Розмір: 81 х 31,5

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, кольоровий лак

Походить з церкви Святого Миколая с. Борочиче Горохівського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Апостол Варфоломій // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 182–183 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Свята Параскева» (поч. XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Своєрідна манера письма автора ікони втілюється у поєднанні засобів виразу, типових для народних майстрів, і навиків, засвоєних у професійних іконописців. Колорит ікони стриманий і гармонійний. Свята Параскева тримає високий напрестольний хрест з круглою підставкою та отвором для мощей. Такі хрести поширюються на Волині у період унії. Лик Параскеви трактований спрощено, вуха великі, чітко окреслені, чим наголошується на увазі Святої до молитов віруючих. У тексті на розгорнутому білому сувої Параскева називається премудрою і всехвальною Христовою мученицею, яка перемогла тортури і страждання. Ікона має подвійне обрамлення з аркоподібним навершям і прикрашені посрібленими боніями поля, що створює відчуття перебування у храмі.

Розмір: 96 х 65,5

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення

Походить з Волині

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Свята Параскева // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 178–179 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Розп’яття» (поч. XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

При написанні образу автор користувався західноєвропейською гравюрою як зразком. Христос зображується померлим: увінчана терновим вінцем голова схилена до правого плеча, очі закриті, тіло, змучене стражданнями, провисає під власною вагою. Момент умирання на хресті, відображений в іконографії, ніби підтверджує для віруючих істину про Христа Людину, що померла за них реальною мученицькою смертю. Але і у мертвому Христі продовжував перебувати Святий Дух. Його нетлінне тіло, як живе, виливає потоки крові. Прийняття крові ангелами у потир і плат нагадує про таїнство причастя вином у християнській церкві. Обабіч хреста стоять Богородиця та Іоан у скорботних позах. Драматизм події, яка відбувається, підкреслюють свинцеві хмари та зображення кривавих сонця і місяця у відповідності зі словами Об’явлення: «... І ось, стався великий землетрус, і сонце стало темне, як волосяниця, і місяць став, наче кров» (Об. 6,12). Майстер вдається до об'ємного моделювання постатей та конкретизації простору: на горизонті намальований викінчений архітектурний пейзаж.

Розмір: 150 х 114

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, сріблення

Походить з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Качин Камінь-Каширського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Розп’яття // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 176–177 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Апостол Павло» (друга пол. XVII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Апостол Павло (Савло, Саул) – найвизначніший ранньохристиянський місіонер, «апостол народів» та один з перших богословів християнства, блискучий проповідник, автор багатьох послань. За проповідницьку діяльність він був обезглавлений мечем за часів імператора Нерона.

Зображення апостола Павла на іконі традиційне, упівоберта вправо, з поглядом зверненим до віруючих. Відкрита книга у правій руці вказує на Павла, як автора послань, а опущений додолу меч символізує його мученицьку смерть за віру Христову. Автор прагне передати об’ємність світлотіньовим ліпленням лику і моделюванням драперій зіставленням темних смуг і локальних висвітлень.

Розмір: 81 х 31,5

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, кольоровий лак

Походить з церкви Святого Миколая с. Борочиче Горохівського району

Джерела:

Волинська ікона XVI–XVIII століть : каталог / автори-упорядники: А. Вигодник, С. Василевська. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 467 с., іл. – (Серія «Колекції Волинського краєзнавчого музею» ; вип. 14)

Текст та ілюстрація з книги:

Апостол Павло // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 180–181 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Поштова листівка "Парафіяльний костел в Рівному на честь Матері Божої і св. Антонія". Наклад "Римсько-католицького доброчинного товариства в Рівному". 

Приблизний період: 1910-1919

Перший костел в Рівному з’явився в 1548 році, коли місто перейшло у володіння католички Беати Острозької, удови князя Острозького. Він був дерев’яний і знаходився майже на тому ж місці, що і костел св. Антонія. Ні цей костел, який був знищений татарами у 1569 році, ні два інші, що були побудовані в Рівному, не збереглися. У 1858 році (в деяких джерелах в 1869?) в місті почали будувати новий мурований костел з червоної цегли у неоготичному стилі. На рахунок того, хто фінансував це будівництво теж існують різні відомості (дехто пише, що будівництво розпочалося на пожертви князя Казимира Любомирського, дехто вважає, що будівництво фінансував князь Роман Сангушко зі Славути, а рівненський історик Олена Прищепа в своїй книзі «Вулицями Рівного» пише, що будівництво здійснювалося в основному на пожертви прихожан. Добудували костел Святого Антонія Падуанського лише в 1899 році. Освячення відбулося 7 жовтня 1900 року. Будівництвом керував польський архітектор Костянтин Войцеховський. Будову увінчували два вишукані шпилі, фасад прикрашав круглий годинник, а інтер’єр був декорований оригінальними фресками.

Під час Першої світової війни костел зазнав пошкоджень і був відновлений у 1927 році. 
У 1958 році костел Святого Антонія був закритий радянською владою. Після декількох перебудов з костелу зникли хрести, готичні шпилі, внутрішнє та зовнішнє оздоблення. Рівненський журналіст Микола Несенюк пригадував, як він в дитинстві бавився тут з хлопцями дивними трубками, які валялися неподалік в кущах, і призначення яких їм було невідоме. Виявилося, що це були залишки безжально зламаного радянською владою храмового органу. Що ж стосується історичних цінностей, то в костельних підземеллях тривалий час (до самого його закриття) містились поховання родини Любомирських, які теж були знищені. 

Костел був перетворений на склад, а з кінця 60-х по 1980 рік в цьому приміщенні функціонував кінотеатр Глобус. У 1987 році після ремонтно-реставраційних робіт в приміщенні бувшого костелу відкрився Зал камерної та органної музики. 
Цікавою є історія придбання містом нового органу. Виготовлений він був за індивідуальним проектом чехословацькою фірмою «Рігер-Клосс» у 1989 році і призначався Красноярській філармонії. А в Рівному цей інструмент з’явився за сприяння відомої естрадної виконавиці Ірини Понаровської, що якийсь час працювала в Рівненській філармонії. Маючи впливових прихильників свого таланту вона погодилася звернутися в міністерство культури Радянського Союзу з проханням про виділення музичного інструменту філармонії міста Рівне. Як згадував тодішній директор філармонії Святослав Мельничук, втілення цієї фантастичної ідеї в життя, вважали майже нереальним, оскільки орган був дуже дорогим. Коштував він 1,5 млн доларів. Та, оскільки приміщення Красноярської філармонії не було вчасно добудоване, а орган необхідно було терміново забирати з Чехословаччини, державні функціонери, зваживши на клопотання відомої співачки, прийняли рішення відправити інструмент у Рівне. Так у 1989 році в місті знову з’явився орган. З 1993 року ця будівля являється пам’ятником архітектури місцевого значення.

Розмір: 9х14 см

Правове регулювання: Оригінал зберігається в архіві родини Ірини Ігорівни Мелещук (Жилінської), доньки Ігоря Жилінського

Місце розташування: вулиця Соборна, 137, Рівне

Джерело: Проєкт РОУНБ «Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам'ять Рівного»

Приблизний період:

1926-1935 рр.

Рівненська російська гімназія («Ровенская русская гимназія») Рівненського російського благодійного товариства («Ровенскага русскага благотворительнага общества»), яка була розташована на вулиці 13-ї Дивізії, 53 (нині сучасна будівля банку «Аваль» / Райффайзен Банк). Гімназія була побудована за кошти барона Ф. Штейнгеля

Місце зйомки:

вулиця Симона Петлюри, 35, Рівне

Розмір: 14х9 см

Правове регулювання:

Оригінал зберігається в архіві родини Тетяни Лукашевич

Джерело: Проєкт РОУНБ «Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам'ять Рівного»

Учні та викладачі Рівненської української гімназії під час подорожі до Острога.

Рукописний напис: «Памятка з шкільних часів у Рівному. Прогулька Української Рівенської Гімназії до Острога в 1927 р.».

В 1-му ряду (зверху) 6-й зліва - Гуцуляк Михайло Васильович (15 липня 1894 р. - 28 вересня 1976 р.) - український історик та географ, доктор географічних наук, громадський діяч, член ВУАН та Українського історичного товариства, голова осередку Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка у Ванкувері. З жовтня 1926 викладав історію та географію в Рівненській українській гімназії, яку згодом очолив. На цій посаді перебував до 1939 року. Улітку 1948 року емігрував разом з родиною до канадського Ванкувера.

У 2-му ряду 4-й праворуч - Волошин Ростислав Павлович (інколи Березюк-Волошин, псевдо: «Павленко», «Горбенко», «Борисенко», «Левченко», «Чепіга») - український студентський діяч, військовик, полковник Української Повстанської Армії, командант запілля УПА, заступник Головного командира УПА, Генеральний Секретар Внутрішніх Справ УГВР, Голова СУСОП, Лицар Золотого Хреста Заслуги УПА (посмертно). Народився 3 листопада 1911 р. в с. Озеряни, нині Дубенський район, Рівненська область. Загинув 22 серпня 1944 р. в с. Гаї Бійничі, нині Дрогобицький район, Львівська область.

Зворотня сторона фото:

Місце зйомки:

м. Острог, Рівненська область

На фото (зліва направо):

1-й ряд (зверху): Ворник (Ворнік) Степан (конфідент поліції, доля невідома); Ярмак Юрій (емігрував); Торобій Олександр (загинув); Бляхарчук Михайло (загинув); невідома; 6-й зліва - Гуцуляк Михайло Васильович (15 липня 1894 р. - 28 вересня 1976 р.); невідомий; невідома; Ніна Павлівна Прокопович-Річинська (можливо); Невідома; 11-й зліва - Річинський Арсен Васильович (12 (25) червня 1892 р. — 13 квітня 1956 р.) невідома; Голенкіна Євгенія - в 1942 р. вчителювала в торговельній школі Рівного (подальша доля невідома); невідома; Нестеренко Дмитро (емігрував); 16- зліва (3-й праворуч) Горохович Ростислав – в 1942 р. викладав хімію в Березному Тижук Федір – емігрував, став доктор медичних наук в Канаді; Мельничук Олександр (загинув);

2-й ряд: Бондарчук Арсеній (загинув); невідомий; 3-й зліва - Робітницький Теодосій - емігрував в Австралію; 4-й зліва - Данилюк Павло Іванович (1909-1991) був репресований; троє невідомих; 8-й зліва (4-й праворуч) Волошин Ростислав Павлович (1911-1944) невідомий; невідомий; 11-й зліва (1-й праворуч) Іллюк Сергій – (репресований, емігрував до США);

З-й ряд: Оболонська Катерина – вчителювала в Україні; Зброжек Ольга – в Україні; Шевчук Людила – доля невідома; 4-та зліва – Горохович Антоніна Тихонівна (2 березня 1913 р. – 3 квітня 1997 р. м. Торонто, Канада) Якимчук Галина – доля невідома; Аксьонова Євгенія – доля невідома; Ковбаса Анна – в Україні; Тижук Лідія – вчителювала в Україні;

4-й ряд: Робітницький – доля невідома; невідомий; невідомий; невідома дівчинка.

Правове регулювання:

Оригінал зберігається в архіві родини Данилюка Володимира Павловича

Джерело: Проєкт РОУНБ «Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам'ять Рівного»