Фотоколекція
Ікона «Свята Текля Іконійська»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Свята Текля Іконійська» (XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Християнська церква шанує Святу Теклю як Рівноапостольну за участь у проповіді Євангелія та першу діву, яка присвятила себе служінню Господу. Древні апокрифи розповідають, що юна дівчина, почувши проповідь апостола Павла у Іконії, залишила свого нареченого, прийняла християнство та присвятила своє життя Богові. Після перенесених мук у часи переслідування християн, Текля оселяється у пустельному місці на горі. Все своє довге життя вона присвятила наверненню язичників до християнства та зціленню хворих.
Художник за західноєвропейською традицією зображує Святу юною дівою з довгим розпущеним волоссям. Її світла постать чітко виділяється на темному тлі картини. Лик Теклі з тонкими рисами і очима, піднятими догори у молитві, сповнений підкресленої покори та умиротворення. Лівою рукою вона тримає гілку пальми – символ слави. Витонченим жестом правої руки вказує на яскраве вогнище, яке як і змії, що повзають під її ногами, є символом перенесених нею страждань в ім’я Христа. Про це згадується у давній молитві до Святої Теклі: «Ти Свята Текле,… коли була вже на вогнищі, знаком святого хреста стягнула велику зливу і загасила вогонь, тобі й голодні змії нічого не вдіяли, бо чудом Божої ласки вони тебе не торкнули».
Розмір: 182 х 117
Матеріал і техніка: полотно, олія
Походить з костелу Успіння Пресвятої Діви Марії с. Вишеньки Рожищенського району
Джерело:
Карпюк Р. Свята Текля Іконійська [Електронний ресурс] / Р. Карпюк // Волинські єпархіальні відомості. – 2020. – верес. – С. 4. – Режим доступу: https://pravoslaviavolyni.org.ua/img/img-newspaper/EP%2009%202020.pdf. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Свята Текля Іконійська // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 316–317 ; іл.
Див. також:
Ікона «Святий Франциск Асизький»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Святий Франциск Асизький»
Лукас Шрейдер
м. Луцьк, Волинська область
Франциск Асизький (1181–1226) – засновник чернечого ордену францисканців, один з найбільш шанованих святих католицької церкви.
Святий зображений у кульмінаційний момент життя і страждання – з’явлення стигматів (ран) після містичних видінь розп’ятого Христа. На його лівій руці – слід незаживаючої рани. Художник розмістив джерело світла вгорі зліва, воно ковзає по рясі святого, зосереджуючи увагу на тонких аскетичних рисах одухотвореного і водночас сповненого спокою лику. Деталі пейзажу і одягу розповідають про життя Святого та обов’язково присутні в його іконографії. Три вузли на мотузці, якою підперезана ряса, символізують три обітниці – бідності, цнотливості та послуху. Хрест-розп’яття у руках – бажання Франциска слідувати шляхом Христа. Череп під його ліктем – символ марності життя. Джерело, що тече зі скелі, нагадує про подвиг Святого, який подібно Мойсею добув воду у пустелі ударом палиці. Драматизм і містичність картини автор посилює пануючим темним колоритом у поєднанні зі стриманим та лаконічним стилем виконання. На звороті картини частково зберігся авторський підпис: «Lucas Szreyder Pinxit 178.... Die ro.....».
Розмір: 143 х 84
Матеріал і техніка: полотно, олія
Походить з костелу Успіння Пресвятої Діви Марії с. Вишеньки Рожищенського району
Джерело:
З колекції Музею волинської ікони: «Св. Франциск Асизький» [Електронний ресурс] // Волинський краєзнавчий музей : [сайт]. – Режим доступу: https://volyn-kray-mus.at.ua/news/z_kolekciji_muzeju_volinskoji_ikoni_sv_francisk_asizkij/2020-05-22-2275. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Святий Франциск Асизький // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 314–315 ; іл.
Див. також:
Ікона «Христос у терновому вінку»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Христос у терновому вінку» (XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Композиція ікони відповідає традиції зображення образу «Ессе Ноmо» (лат. «це людина»). З такими словами, згідно Євангелія (Ін. 19. 5), прокуратор Іудеї Понтій Пілат показав народу Єрусалиму Ісуса Христа після бичування: «Тоді вийшов Ісус в терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пілат: Це – Людина!».
На темному тлі ікони – постать Ісуса Христа. Міцні м’язисті руки складені нижче грудей навхрест і зв’язані грубим плетеним шнуром, що символізує майбутнє розп’яття. Терновий вінок (царська корона) на голові Ісуса та тростина (скіпетр) у Його руці – символізують насміхання римськими воїнами над Христом як над «царем». Контраст світла і тіні, динаміка їх поєднання при зображенні блідого обличчя з різко виступаючими вилицями і запалими, напівзакритими очима зі згасаючим поглядом, підкреслюють основну ідею твору – скорбота одинокого і покинутого Сина Божого.
Розмір: 102 х 79
Матеріал і техніка: полотно, олія
Походить з церкви Усікновення голови Іоана Предтечі, с. Гута-Камінська Камінь-Каширського району
Текст та ілюстрація з книги:
Христос у терновому вінку // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 312–313 ; іл.
Див. також:
Ікона «Богородиця Римська»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Богородиця Римська» (XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Іменування ікони походить від назви прославленого чудотворного образу Х–ХІ ст., що знаходиться в церкві Санта Марія Маджоре у Римі. Починаючи з ХIV–ХV ст. його копії поширюються на католицькому Заході, а з XVI ст. на територіях східної християнської традиції: у Росії, Білорусі, Україні.
Маляр відтворює чудотворний образ, що прославився у Луцькому домініканському монастирі у другій половині XVII ст., живописно втілюючи шиті перлами ризи Богоматері та Ісуса Христа. Згідно іконографічної традиції руки Діви Марії з білою хустиною складені над колінами Ісуса, на безіменному пальці правої руки – невелика обручка з рубіном, постать Ісуса Христа ледь відхилена назад, а обличчя підведене до Матері. Корона Богоматері зі сценою «Благовіщення» при крашена сяючим каменем з силуетом голуба. Тло ікони декороване довгими пагонами троянд з медальйонами, у яких відтворені основні події життя Ісуса Христа і Діви Марії. Зліва – «Благовіщення», «Зустріч Марії і Єлизавети», «Різдво Ісуса», «Стрітення», «Суд Пілата», «Бичування Ісуса біля стовпа», «Моління про Чашу», «Христос у терновому вінці». Справа – «Вознесіння Богородиці», «Вознесіння Ісуса Христа», «Зішестя Святого Духа на апостолів», «Воскресіння Ісуса», «Несення хреста», «Розп’яття», «Коронування Богородиці».
Розмір: 124 х 84
Матеріал і техніка: полотно, олія
Походить з церкви Святої Трійці, с. Сокіл Рожищенського району
Джерела:
З колекції Музею волинської ікони: «Богородиця Римська» [Електронний ресурс] // Волинський краєзнавчий музей : [сайт]. – Режим доступу: https://volyn-kray-mus.at.ua/news/z_kolekciji_muzeju_volinskoji_ikoni_ikona_bogorodicja_rimska/2020-04-15-2227. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Богородиця Римська // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 310–311 ; іл.
Див. також:
Ікона «Святий Каетан Театинський»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Святий Каетан Театинський» (XVIII ст.)
Йозеф Прехтль
м. Луцьк, Волинська область
Святий Каетан – один із засновників католицького ордену театинів та покровитель ордену тринітаріїв, канонізований католицькою церквою у 1671 році.
Згідно іконографічної традиції Каетан зображений у довгій чорній сутані з конкретними портретними рисами: худорляве лице з високим чолом обрамлене коротким чорним волоссям і невеликою чорною борідкою. Святий пригортає до грудей та водночас прихиляє голову до немовляти Ісуса. Постать Каетана умовно розділяє композиційний простір на дві частини. Зліва – зображення замку з вежами та церквами, костелів та православних храмів древнього міста Луцька, справа – ретельно промальований монастирський комплекс ордену тринітаріїв. Колосся і білі лілеї, які розсипають ангели, символізують достаток та Господнє благовоління.
Автором ікони, ймовірно, є монах – тринітарій Йозеф Прехтль (1737–1799?). По завершенню навчання у Віденській художній академії і прийняття чернечого постригу у Берестечку, маляр розписує костели ордену тринітаріїв на Волині і за її межами.
Розмір: 194 x 116
Матеріал і техніка: полотно, олія
Походить з монастиря отців бернардинів м. Дубно Рівненської області
Джерела:
Штанько О. Монастир тринітаріїв у Луцьку на старих зображеннях [Електронний ресурс] / О. Штанько // Волинські Новини : [сайт]. – Режим доступу: https://www.volynnews.com/news/all/monastyr-trynitariyiv-u-lutsku-na-starykh-zobrazhenniakh/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Святий Каетан Театинський // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 306–307 ; іл.
Див. також:
Ікона «Богородиця Одигітрія»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Богородиця Одигітрія» (XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Автор створив урочистий і величний образ. Прекрасні лики Богородиці та Ісуса Христа, ефектне поєднання насичених, глибоких і світлих, легких кольорів з благородним золотом відносять у світ абсолютної краси і досконалості. Рідкісним є зображення на грудях Богоматері панагії (грец. пресвята) – атрибуту архієрейського облачення, яке з давніх часів втілює уявлення Церкви про Богородицю, як спасительку світу. Тільки до Неї і до Ісуса Христа звертаються віруючі зі словами «Спаси нас».
Розмір: 124 x 96,5
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, золочення
Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Грудки Камінь-Каширського району
Джерело:
Текст та ілюстрація з книги:
Богородиця Одигітрія // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 296–297 ; іл.
Див. також:
Ікона «Христос Вседержитель»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Христос Вседержитель» (XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Ікона належить до зразків народного іконопису. Образ Ісуса Христа вирізняється простотою, ліричністю і відкритістю. Його молодий лик наділений чисто людськими рисами: високим чолом, тонкими чорними бровами, невеликою борідкою, сильним рум’янцем. Легка посмішка підсилює сприйняття його не як грізного судії, а як помічника і порадника.
Розмір: 118 х 63
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення
Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Зачернеччя Любомльського району
Джерела:
Волинська ікона: «Христос Вседержитель» [Електронний ресурс] // Район.in.ua : [сайт]. – Режим доступу: https://history.rayon.in.ua/news/622638-volinska-ikona-khristos-vsederzhitel. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Христос Вседержитель // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 294–295 ; іл.
Див. також:
Ікона «Архістратиг Михаїл з діяннями»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Архістратиг Михаїл з діяннями» (кін. XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Ікона народного маляра представляє колоритний образ Архістратига Михаїла – «вождя воїнства Господнього», переможця диявола (Откр. 12, 7–9). У середнику ікони зображений Святий Михаїл у одежах античного воїна із занесеним для удару мечем. Під його ногами – поборений сатана у людській і зміїній подобі, який горить у вогні. Середник оточений десятьма клеймами діянь ангелів та архангелів: «Ангел і Захарія», «Товія з Архангелом Рафаїлом», «Гедеон перед ангелом», «Чудо в Хонех», «Благовіщення Святої Анни», «Благовіщення Діви Марії», «Жінки-мироносиці і ангел», «Боротьба Якова з антелом в Пенуїлі», «З’явлення ангела Ісусу Навину», «Звільнення ангелом апостола Петра з темниці». Схематичний і спрощений живопис ікони, порушені пропорції фігури Архістратига відступають перед насиченістю і звучністю кольорів, світлом срібного тла і золота на обладунку, мечі та німбі.
Розмір: 142,7 x 93,5
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, сріблення, золочення
Походить з церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Троянівка Маневицького району Волинської області
Джерела:
З колекції Музею волинської ікони: «Архістратиг Михаїл з діяннями» [Електронний ресурс] // Волинський краєзнавчий музей : [сайт]. – Режим доступу: https://volyn-kray-mus.at.ua/news/z_kolekciji_muzeju_volinskoji_ikoni_arkhistratig_mikhajil_z_dijannjami/2021-11-21-2659. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Архістратиг Михаїл з діяннями // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 292–293 ; іл.
Див. також:
Церква Святої Параскеви
Розділ: Архітектура Волині
Рік: 1774
Церква Святої Параскеви (1777)
с. Осівці, Камінь-Каширський район Волинська область
Церква Святої Параскеви (церква Святої Параскеви-П’ятниці) – дерев’яна церква, пам’ятка архітектури національного значення в селі Осівці Камінь-Каширського району Волинської області.
За давньою легендою «посеред озера стояла стара-стара церква, і скільки їй років, ким побудована – ніхто не пам’ятає. Коли води в озері побільшало, церква залишилась на його дні. Кажуть, що на поверхню води, спливли лише царські врата, цілі і неушкоджені». Насправді ж, невелику церкву звели своїм коштом місцеві прихожани у 1774 році, вибравши для цього рівний і пологий західний берег озера. У 1777 році храм освятили в ім’я святої Великомучениці Параскеви.
Церква дерев’яна, на кам’яному фундаменті, тризрубна, обшальована горизонтально. Прямокутні в плані зруби – рівновисокі, перекриті загальним високим двосхилим дахом, увінчаним у центрі по гребеню маківкою. Центральний об’єм злегка виділений у плані, перекритий стелею, підшитою замість первісного шатрового перекриття. Приміщення з’єднані в інтер’єрі прямокутними отворами. Характерний для волинського народного зодчества вигляд пам’ятки був змінений прибудовою до західного фасаду триярусної шатрової дзвіниці у 1833 р. У 1875 р. гонтове покриття даху замінили бляшаним. У 1894 р. до церкви справили новий триярусний іконостаc, а у 1896 р. зовнішні стіни церкви пофарбували у сіро-голубий колір. Через сто років, 1980-х рр., під час ремонту збільшили висоту шпилю дзвіниці, до бабинця прибудували ганок, на гребені даху нави влаштували великий ліхтар з маківкою, зміцнили фундамент і цоколь, піднявши церкву на 70 см, змонтували систему опалення церкви і підсобних приміщень, перебудували хори, встановили металеву огорожу з кованими воротами у мурованій арці. Вже у ХХІ ст., до 240-річчя освячення храму, його ще раз відремонтували, повністю змінивши внутрішній і зовнішній вигляд церкви: фасад обшили блок-хаусом, дах покрили профнастилом синього кольору, бані – нержавіючою сталлю «у шашечку» з напиленням нітриду титану «під золото», встановили сучасну металеву гвинтову драбину на дзвіницю, вікна та двері поміняли на пластикові, підлогу встелили візерунчастою кахляною плиткою, стіни та стелю церкви оздобили новим орнаментом, під'єднали акустичну систему та впорядкували церковне подвір’я доріжками з бруківки і хвойними насадженнями. У 2017 р. був освячений і новий храмовий іконостас.
Храм пережив лихоліття війни та атеїстичні часи. Церква була постійно діючою. У дорадянський період Свято-Параскевська церква була приписана до парафії села Грудки, що в той час мала назву Ольблє-Рускоє. Зараз це самостійний прихід УПЦ. При храмі діє недільна школа, організована у 1990-х рр. з ініціативи священика Петра Черевка.
Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1979 року церква віднесена до пам’яток архітектури, що перебуває під охороною держави. Нині є пам’яткою архітектури національного значення.
Текст та ілюстрації:
Антонюк Я. М. Трагедія руйнації храмів. Волинська область XX століття : іст.-краєзн. довід. / Я. М. Антонюк. – Луцьк : Надстир’я, 2014. – 280 с.
Про церкву святої Параскеви – с. 103.
Вигодник А. 250 років від часу спорудження церкви Святої Параскеви у с. Осівці Камінь-Каширського району (1774) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2024 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2024. – С. 207–208.
Дем’яник Л. Осівцівська церква / Л. Дем’яник // Полісся. – 1999. – 27 листоп. – С. 2 ; 30 листоп. – С. 3 ; 4 груд. – 2 ; 7 груд. – С. 3 ; 11 груд. – С. 2.
Державний реєстр національного культурного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.
Про церкву святої Параскеви – с. 50.
Рожко В. Є. Втрачені православні святині західної історичної Волині 1944–1988 рр. / В. Є. Рожко. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2019. – 349 с.
Про церкву святої Параскеви – с. 62.
Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки
Костел Святого Михайла та монастир босих кармелітів
Розділ: Архітектура Тернопільщини
Рік: 1650
Костел Святого Михайла та монастир босих кармелітів (1650)
селище Вишнівець, Кременецький район Тернопільська область
Костел Святого Михайла та монастир босих кармелітів – пам’ятка архітектури XVII–XVIII століття, розташована поблизу палацової резиденції князів Вишневецьких. Ансамбль монастиря «босих кармелітів».
Князь Єремія (Ярема) Вишневецький ревний католик-неофіт, прагнув вибудувати в родовому гнізді монастир кармелітів. Місце для монастиря обрали у Новому Вишнівці в оточенні укріплень «підзамча» – форпосту на схід від замку. Розпочате 1645 р. будівництво костелу, не дивлячись на негаразди, було закінчено до 1650 р. і освячено на честь св. Ганни. Невдовзі, у серпні 1651 р. помер фундатор. Ховати князя, згідно з заповітом «у Вишнівецькому костелі новозбудованому», з огляду на неспокійні часи остерігалися. Тіло поклали в крипті сокальського костелу, а потім перевезли на Сандомирщину, на гору св. Хреста, де лише 1653 р., у костелі бернардинів, відбувся скромний погреб. В тестаменті Єремія доручав дружині Гризельді сплатити Вишнівецьким кармелітам 60000 злотих на «прожиток і потреби», а синові Михайлу, майбутньому королю, довершити будівництво монастиря.
Впродовж усього XVII століття монастир і костел неодноразово руйнували козаки та турки. Особливо значні втрати зазнав костел у 1649 році під час визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. Новий етап існування монастиря пов’язаний з ім’ям Михайла Сервація. У 1716 році оселившись у Вишнівці князь зайнявся відновленням занепалої споруди. Спершу Михайло Сервацій 1718 р. підтвердив первісний вигляд монастиря, збагатив його новими наданнями і презентував кармелітам родинну реліквію – благодатну ікону Божої Матері, що її привіз з Костроми Костянтин Вишневецький ще у 1608 р. Керівництво роботами до 1724 р. здійснював архітектор, майор королівського війська Яків Блангей Депрес, що також будував Вишневецький палац. За пріорства о. Боніфація Славковича (1728–1733 рр.) костел в основному було закінчено.
Новозведений костел являв собою тринавну базиліку, витягнуту з заходу на схід, з підвищеними центральною навою, трансептом і вівтарною частиною, де по боках підіймались прямокутні вежі. Довжина споруди становила 32,5 м, ширина – 22 м, центральна нава, як і квадратовий пресбітеріум, дорівнювала 10,5 м. Ці розміри не перебільшували норм, визначених орденськими «правилами» 1614 р., 1617 р. та 1620 р. для «великих» костелів. Подальші зміни у формуванні його території були тісно пов’язані з урбаністичними тенденціями і розбудовою Вишневецької резиденції наступними власниками – графами Мнішками. У кінці XVIII ст. формування комплексу остаточно завершилось. Корпус монастиря складався з трьох частин: східної, південної та західної. У східному крилі розміщувалися приміщення, функціонально пов’язані з костелом та життєвими потребами монастиря. Двоповерховий корпус мав високий цоколь, пристосований під складські приміщення. Довжина його сягала 49 м., ширина 11,5 м. Південне та східне крило монастиря займали келії. Невдовзі після польського повстання у 1831 році монастир ліквідували. У 1832 р. костел віддали православній громаді. Через необережне поводження з вогнем у 1863 році, відбулася пожежа, внаслідок якої костел, а особливо монастирські корпуси, були значно пошкоджені. Багато врятованого від вогню згодом було залишене просто неба. Допоміжні будівлі обителі незабаром відновили, а ось костел так і залишився стояти в руїнах аж до початку ХХ століття. Поховання фундаторів та ченців у криптах костелу були пограбовані. На початку ХХ ст., власником Вишнівця став генерал Павло Демидов. У 1910 році Православна церква вирішує відремонтувати монастирський костел, що стояв в руїнах з часів пожежі 1863 року. Тоді ж було організовано перепоховання тіл на католицький цвинтар, де згодом було споруджено надгробну арку та встановлено гранітний обеліск. В ході ремонту передбачалося надати костелу риси православного храму. Обраний вектор ремонту понівечив будівлю, зокрема, в костелі були знищені всі основні ознаки його приналежності до католицтва, з фасадів і з приміщень храму були прибрані всі скульптури. Частина цих скульптур після «чистки» храму валялася просто у дворі. За вказівкою Павла Демидова деякі скульптури, викинуті з костелу, прикрасили каплицю, зведену на місцевому католицькому кладовищі, інша частина скульптур прикрасила парк. На початку 1931 року відремонтований костел повернули кармелітам. Новостворений комітет відбудови костелу ліквідував усі перебудови, які зробили в костелі за час його підпорядкування православному урядництву. Того ж року до монастиря повернулися кармеліти. На фасаді знову відновили дошку фундаторів, а в нішах встановили кам’яні скульптури святих. В той час відремонтували і мур навколо монастиря. Монастирський сад звільнили від сміття. На значній його частині висадили лікарські рослини, які використовувалися у фітотерапії. Восени 1939 р. радянська влада закрила монастир. Як фарний костел залишався чинним до лютого 1944 р. У післявоєнний період костел та споруди монастиря використовували як складські приміщення. На початку 60-х років ХХ ст. радянська влада підірвала храм Святого Михайла, руїни повністю розібрали. Зберігся келійний корпус та огорожа з монументальними воротами у стилі бароко.
У наш час на теренах колишнього монастиря розміщуються корпуси місцевого професійно-технічного ліцею, а в єдиній вцілілій будівлі, де розташовувалися келії братів кармелітів зараз знаходиться гуртожиток професійного ліцею. Та попри величезні втрати, ансамбль колишнього кармелітського монастиря залишається значною історико-архітектурною пам’яткою пізнього бароко в Україні.
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Вишнівець. Монастир Босих Кармелітів. Костел святого Міхала (Михайла) [Електронний ресурс] // Поділля, Галичина та Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://surli.cc/zffvrj. – Назва з екрана.
Костел Святого Михайла та монастир босих кармелітів у Вишнівці [Електронний ресурс] // Вишнівецька територіальна громада : [сайт]. – Режим доступу: http://vyshnivetska-gromada.gov.ua/karmelits#. – Назва з екрана.
Шовчко В. Монастир кармелітів у Вишнівці [Електронний ресурс] / В. Шовчко // Zabytki.in.ua: пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/1345/monastir-karmelitiv-u-vishnivtsi. – Назва з екрана.
