Фотоколекція

Ікона «Моління» (перша пол. XVII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Ha іконі Христос зображується як Великий Архієрей, який прийшов у світ, щоб освятити «Храм нової віри». Облачення Христа відповідає тексту «Ти єси ієрей по чину Мелхиседекову» (Пс. 110,4). По праву руку Спасителя зображена Богородиця, що означає особливу близькість Матері і Сина. Зліва – пророк Іоан Предтеча. Вони перші і незмінні заступники за людей та символізують на Страшному суді милосердя (Богородиця) та істину (Іоан). За художніми якостями ікона стоїть на зламі старої і нової іконописних систем. З одного боку – витягнуті пропорції, витончена візерунчастість ліній при розробці драпірувань, а з другого – посилення світлотіньового моделювання ликів та мажорний переливчастий колорит, що базується на поєднанні яскраво-червоних фарб з блиском золота.

Розмір: 143 х 107

Матеріали і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Богородиця-Одигітрія» (поч. XVII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Зображення Богородиці Одигітрії (грец, та, що вказує шлях) – найпоширеніше у волинському іконописі. Монументальний образ виразно наслідує іконописні традиції княжої Волині в умовах мистецької культури початку XVII ст. На золотому тлі чітко виступає загорнута у мафорій півпостать Богородиці з Дитям на руках. Величава і урочиста, Вона впевнено вказує на Ісуса Христа, як шлях до спасіння. Усвідомлення власної сили і абсолютний спокій виражає не по-дитячому серйозний погляд Спасителя. Емоційну насиченість образів посилює контрастне зіставлення кольорів: темних вишнево-синіх одеж Богородиці зі світлим біло-вохристим одягом Ісуса Христа.

Розмір: 112,8 x 87

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення

Походить з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Старий Порицьк Іваничівського району

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Богородиця-Одигітрія»

Ікона «Розп’яття» (поч. XVII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Іконографія образу відображає євангельські оповіді про мученицьку смерть Ісуса Христа на хресті (Мт. 27,33-56; Мр. 15,22-41; Лк. 23,33-49; Ін. 19,17-37).

Монументальна ікона демонструє перехідний характер від традицій XVI ст. до нового стилю. За православною традицією Спаситель зображується з розкинутими прямими руками і відкритими долонями, ніби закликає у Свої обійми весь Всесвіт. Його вигляд виражає Божественний спокій. Але пізнє Середньовіччя приносить в іконографію зображення тернового вінця, ран і крові. Напис на табличці відтворений за свідченнями чотирьох євангелістів «Ісус Назорей Цар Іудейський». Сонце і місяць символізують Новий і Старий Заповіти та сутність Ісуса Христа – Бога і людини. Скорботність поз предстоячих Богородиці і Марії, Іоана та сотника Лонгина посилюється покірливим виразом облич і непорушним спокоєм постатей. Під розп’яттям зображена Голгофа з черепом Адама, який омивається кров’ю Христа, позбавляючи все людство від гріховної скверни і даруючи можливість спасіння.

Розмір: 126 x 94

Матеріали і техніка: дерево, левкас, темпера, сріблення

Походить з церкви Святого Миколая с. Борочиче Горохівського району

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Розп’яття»

Ікона «Зішестя Святого Духа на апостолів» (поч. XVII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Πредставлена на іконі подія описана у Новому Заповіті: «А як настав день П'ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум... І сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них» (Діян. 2, 1-11).

Іконографія твору увібрала у себе дві традиції: східно-християнську (ярусне розміщення апостолів) і західну середньовічну (присутність Богородиці). Прикметним є зображення тронної Богородиці зі схрещеними на грудях руками. Обабіч неї у три яруси попарно розміщені дванадцять апостолів, на яких сходить Святий Дух. Площинне зображення, стриманий колорит, обмежений сріблясто-вохристими відтінками і чорним – у вигляді контуру, індивідуальність спрощених ликів і жестів святих відносить ікону до творчості народного маляра.

Розмір: 92 x 61

Матеріали і техніка: дерево, левкас, темпера, сріблення

Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Окорськ Локачинського району 

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Зішестя Святого Духа на апостолів»

Ікона «Спас у Славі» (серед. XVI ст.)

м. Луцьк, Волинська область

В основу іконографії покладені біблійні тексти: видіння пророків Єзекіїля (Єз. 1, 4-6), Ісаї (Іс. 6,1-4) та Іоана Богослова (Об. 4,7).

Композиція побудована на поєднанні геометричних фігур. Постать Христа Судії вміщена у сяйво божественного вогню (червоний ромб), у славу (зелений овал), заповнену херувимами, серафимами і престолами та землю (червоний чотирикутник), в кутах якого зображення чотирьох апокаліптичних істот ангела, лева, тільця та орла, які символізують чотирьох євангелістів. Величний образ Спаса забарвлений у теплі м’які тони. Ікона відзначена монументальністю, класичною ясністю і композиційною цілісністю, гармонійним колоритом, вільним і енергійним живописом.

Розмір: 139 x 112,3

Матеріали і техніка: дерево, левкас, темпера, золочения

Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Пілганів Луцького району

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Спас у Славі»

Ікона «Спас у Славі» (перша пол. XVI ст.)

м. Луцьк, Волинська область

3a давньою традицією зображення вміщене в заглиблення на лицевій поверхні іконної дошки, яке називається ковчегом (ст.-слов. ящик, скриня) – особливим сакраментальним сховищем священного образу.

Ікона представляє народну течію у волинському іконописі ХVІ ст. Вона відзначена площинністю і лінійною стилізацією з перевагою графічного контуру. Схематично, спрощено трактовані престол і небесні сили, які виконані тонкими чорними лініями з моделюванням крил та облич білим кольором. Різка чорна лінія, що окреслює риси лику Христа, надає йому суворого виразу. Графічно виділені і складки одягу Спаса з рідкісним для українського малярства зіставленням зеленого та фіолетового кольорів. Фіолетовий колір хітону, який утворюється шляхом змішання основних кольорів червоного і синього, символізує тілесні муки і страждання Сина Божого. Зелений колір гiматію символ вічного життя і перемоги над смертю.

Розмір: 120 x 80

Матеріали і техніка: дерево, левкас, темпера, золочення

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

З колекції Музею волинської ікони: «Спас у Славі»

Ікона «Холмська чудотворна ікона Богородиці» (ХІ ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Ікона належить до іконографічного типу Дексіократуса (грец. Пра- воручиця), в основі якого уподібнення Богоматері до скінії, тобто церкви, де Христос як первосвященик править літургію та приносить самого себе у жертву. Напівлежача поза Ісуса є прообразом зображення Христа у гробі та Його воскресіння. Ікона вражає особливою проникливістю образу та неперевершеними художніми якостями. Витончені лики Богоматері та Ісуса сповнені м’якості і теплоти. Зеленкувато-оливковий санкир на лику Марії просвічує крізь жовтувате вохрення. Лик Христа світліший, з інтенсивною підрум’яною. Кіновар’ю написані вуста та монограми на золоченому тлі. Глибоко-вишневий «імператорський» пурпур мафорію Богородиці благородно поєднується із золотом асисту на гіматії Христа. У сумному погляді Богородиці на Дитя вираз світлої печалі, ясними очима Син зазирає у бездонні у своїй доброті очі Матері.

На звороті ікони напис «КҮПАРІСЕ сиреч понаш [ему] ЦИПРИСЪ», виконаний пізнім уставом і, ймовірно, датується XVII ст. На поручах і мафорії Богородиці розміщуються три золоті прямокутні і срібна округлої форми пластини, виконані у техніці перегородчастої емалі. Колір емалей синій, блакитний, червоний, білий.

Розмір: 96,5 х 66,5

Матеріали і техніка: дерево (кипарис), левкас, темпера, золото, срібло, золочення, емалі

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Холмська чудотворна ікона Богородиці

Свято-Миколаївський собор (1606)

м. Кременець, Тернопільска область

Свято-Миколаївський собор (раніше Францисканський монастир) – пам’ятка архітектури національного значення, заснований 1606 р. єпископом Марціном Шишковським при дерев’яному парафіяльному костелі Успіння Діви Марії, фундований 1538 р. королевою Польщі Боною Сфорцею.

У ХVІ ст. у м. Кременець збудували дерев’яний парафіяльний костел Успіння Пресвятої Богородиці, при якому католицький єпископ М. Шишковський вирішив заснувати монастир. Достеменно не відомо чи орден францисканців запросив у Кременець луцький біскуп Марцін Шишковський, чи ні, але ченці даного ордену отримали цей костел у своє розпорядження. У місті спочатку функціонував дерев’яний монастирський комплекс, який був збудований у 1538 р. Пізніше, вже у першій половині XVІІ ст. на кошти меценатів української шляхти було змуровано костел і двоповерховий чернечий корпус, у якому оселилися монахи-францисканці, які вирішили відділитися від міста за допомогою цегляної стіни і ровом з підйомним мостом перед надбрамною вежею. Францисканський монастир був зведений у 1606 р. у стилі бароко для ченців монашого ордену францисканців у самому центрі міста, біля підніжжя гори Бона з Кременецьким замком, навпроти колегіуму єзуїтів. У період національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, у середині XVІІ ст. обитель була зруйнована, проте згодом її відновили і навіть доповнили новими прибудовами, серед яких – бокові нефи і притвор. У XVІІІ ст. звели двох'ярусну дзвіницю у стилі пізнього бароко. У XІX ст. костел чернечого ордену францисканців вважався головною сакральною спорудою у Кременці, на той час їхня парафія охоплювала місто Кременець і кілька десятків навколишніх сіл. За наказом російського царя Миколи І після поразки Польського повстання у 1830–1831 р. монастир припинив своє існування. Його територію і всі споруди передали православній громаді Московського патріархату, яка здійснила у храмі реконструкцію, тож костел у грудні 1832 р. переосвятили у православний Свято-Миколаївський собор, який функціонує під цим титулом і на сьогодні. Наприкінці XІX ст. у храмі нараховувалося два престоли – св. Миколая і св. Онуфрія, у цій святині також знаходилася чудотворна ікона Божої Матері та св. Миколая зі знищеного пожежею у 1802 р. дерев'яного храму. У свій час у північній частині нинішнього Свято-Миколаївського собору у боковому вівтарі св. Онуфрія відправляли богослужіння священики драгунського полку, що перебував на той час у м. Кременці. На згадку про ці події тут збереглася цікава рельєфна ікона св. Онуфрія, яка розміщена на північній стіні. У інтер'єрі собору знаходиться старовинний іконостас і витончені художні роботи різьбярів. До північного фасаду сакральної споруди прилягає житловий корпус келій, кам'яний двоповерховий будинок, що нагадує літеру «Г». Крім того, з правого боку до головного нефа прибудована накрита каплиця, яка є найдавнішою частиною церкви, оскільки була зведена ще у 1539 р. на кошти польської королеви Бони Сфорци.

До наших днів з ансамблю францисканського монастиря зберігся монастирський корпус, двох'ярусна дзвіниця у стилі пізнього бароко, а також фрагменти мурів огорожі з нішами, у яких були зображення євангельських сцен. Безпосередньо перед собором розміщена колишня площа Ринок, на якій у 30-тих роках минулого століття розбили сквер, а у 80-тих роках на його місці побудували Меморіал Слави, де знайшли вічний спокій воїни, що загинули під час Другої світової війни. Колишній Францисканський монастир Кременеці функціонує за своїм призначенням як православний, разом із Свято-Миколаївським собором входить до складу Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

      

Кременецький замок (13 ст.)

м. Кременець, Тернопільска область

Кременецький замок – фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Тернопільської області. Побудований на стрімкій горі Бона з каменю та вапняку. Один з найпотужніших природних укріплень України всіх часів.

Як укріплене городище, Кременець існував вже у 1064 році, коли на нього напали передові війська князя Болеслава II Сміливого. Але у літописах згадки про нього з’явилися трохи пізніше. На початку ХІІІ ст. на Замковій горі, яка має висоту 400 м. над рівнем моря, з каменя та вапна було побудовано Кременецький замок. На той момент він вражав своєю величчю та неприступністю. Він зміг встояти перед нападом угорської армії короля Андраша II у 1226 році. Потім він легко вистояв перед татаро-монгольским наступом хана Батия у 1240–1241 рр., а пізніше у 1246 р. знов витримав напад татарського війська, вже під керівництвом хана Куремси. Але як би сильно не захищав замок своїх жителів від нападників, перед своїми захисниками він таки не встояв. У 1261 році волинський князь Василько Романович підписав мирну угоду з татарським ханом Бурундаєм, за якою багато слов’янських укріплень мали бути розібрані. З 1288 р. на Волині почав правити князь Мстислав Данилович. З його ініціативи замок в Кременці почали відроджувати. Будувався вже не той замок, залишки якого зараз можна побачити на Замковій горі. Він будувався не один рік. Висота стін досягала 8 м., а їх товщина близько 2 м. Кам’яна двоповерхова вежа з отвором у вигляді арки слугувала центральним входом до замку. А велика триповерхова вежа була збудована для кращого обзору місцевості і контролю прилеглих територій. У XIV та XV ст. правління замку весь час змінювалось. За цей час за нього постійно йшла боротьба між волинськими, польськими, литовськими та угорськими князями. У 1396 р. нарешті Кременецький замок відновили, привели до бойової готовності, тоді тут правив литовський князь Вітовт. В 1535 р. замком стала правити дружина великого литовського князя Сигізмунда І – Бона Сфорца Арагонська. За її правління замок заграв новими барвами. Тут звелися нові фортифікаційні споруди, оборонні вежі та два підйомні мости. Після смерті княгині, замок перейшов до її сина Сигізмунда ІІ Августа. У 1569 р. він разом з польським королівством укладає союз – Люблінську унію, після чого замок входить до складу новоутвореної держави Речі Посполитої. У 1648 р. почалась Українська національна революція, причинами якої було відродження прав і свобод українського народу, яким всі ці роки заважало керівництво Речі Посполитої. Вже восени цього року військом Максима Кривоноса замок було відбито у поляків. Штурм замку продовжувався близько шести тижнів і за цей час його було майже зруйновано. Більше його не відбудовували. До наших днів збереглися лише двоповерхова вежа з аркою, оборонні мури, частина палацу і вежа.

На поч. 70-х рр. XX ст. в ході археологічних пошуків було вивчено підземний хід з гори Бона, вихід якого знаходився біля в’їзної брами з правої сторони на відстані 70-ти метрів. Він вів до приміщення лікарні на вул. Шумській. Старожили свідчать, що цей хід використовували пожежники в XIX–XX ст. для швидкого спуску з гори. У 1939 р.(за іншими відомостями в період радянсько-німецької війни) під час німецького бомбардування цей хід було завалено. Збережені сьогодні руїни мають овальну форму, витягнуту зі сходу на захід. У деяких місцях стіни стерті до фундаментів, в інших – залишилися на повну висоту. Збереглася квадратна у плані двоярусна вежа  з арковими готичними воротами, над якими є два отвори – прямокутний і невеликий круглий. У західному куті замку залишилися сліди квадратної вежі. 

Див. також:

Кременецький замок

Кременець. Замок (1226р.)

    

Клеванський замок (1475)

смт. Клевань, Рівненська область

Клеванський замок – одна із найстаріших пам'яток архітектури Рівненщини, яка датується XV століттям. Входить до переліку ста чудесних замків і фортець України.

Клевань вперше згадується в письмових джерелах 1458 р., як володіння князя Михайла Васильовича Чарторийського. У 1446 р. Великий князь Литовський Свидригайло віддав ці землі засновнику магнатського роду Михайлу Чарторийському. Згадки ж про місцеву фортецю вперше зустрічаються в документах 1475 р. В 1495 р. луцький староста, князь Федір Михайлович Чарторийський добудував наявну фортецю, оточив її кам'яними стінами та глибоким ровом, вода до якого бралася з р. Стубли. Було споруджено дві муровані п’ятикутні вежі, так звані «пун тоне». Перша вежа контролювала підходи до замку з боку річки, а друга – в’їзну браму. Обидві башти збережені. Товщина їх стін подекуди досягала до 3,8 м. Існувала ще й третя вежа, але вона була з дерева та не дійшла до наших днів. Остаточно будівництво замку закінчилось в 1561 р. Науковці віднайшли опис замку за 1605 р. За ним головну оборонну роль відігравала західна вежа з міцним кам'яним бастіоном. Тоді як східна вежа використовувалася як арсенал (цейхгауз). З огляду на віддаленість від кордонів Речі Посполитої Клеванський замок швидко втрачав своє оборонне значення. Юрій Чарторийський перестав тут жити і влаштував в замку госпіталь. А вже в 1632 р. його віддали єзуїтам, які утворили тут свою колегію. Вони були господарями споруди аж до 1773 р., коли за наказом австрійського імператора Йосипа було конфісковано все майно єзуїтів. Після цього до початку ХІХ ст. замок пустував. У 1817 р. князь Костянтин Чарторийський перебудував замок та відкрив у ньому польську гімназію. Було розібрано східний мур, а на місці якого побудовано два флігелі гімназії. Втім в 1831 р. після польського повстання російське самодержавство ліквідувало цю гімназію. Причина була в активній участі гімназистів в цьому повстанні. У 1832 р. тут з'явилося училище, однак в 1834 р. його перевели до м. Луцьк. Пізніше місцеву гімназію з м. Луцьк перевели знову до Клеванського замку. Але це було ненадовго. В 1836 р. за проханням князя Любомирського гімназію перевели до м. Рівне. Тоді ж замок знову став пусткою. В 1842 р. його все ж купило удільне відомство. У 1878 р. тут розмістилося духовне училище, переведене з Дерманя, яке існувало до 1915 р. Під час Першої Світової війни замок сильно постраждав. В 1916–1917 рр. тут перебував ветеринарний евакуаційний пункт 11 армії Південно-Західного фронту. У 1918–1925 рр. пусті приміщення замку зайняли люди, які втратили свої домівки під час військових дій. З 1925–1935 рр. тут функціонує семикласна школа. Проте в 1935 р. школу перекидають у новозбудоване приміщення, а в замку розміщують школу-інтернат для дітей-сиріт. З 1939 по 1953 роки тут в різні часи розміщувалися і загони НКВС, і каральні органи німецької окупаційної влади.  А з 1953 по 1988 рр. розмішувалися в різні роки школа механізації (пізніше вона стала сільським професійно технічним училищем № 3) та лікувально-трудовий профілакторій. З 1988 р. приміщення замку ніким не використовується. Нині він активно продовжує руйнуватися. До нашого часу дійшли дві напівзруйновані башти, з яких краще збережена східна, цегляний віадук над ровом, будівлі колишнього духовного училища, що мають два та три поверхи.