Новини

В Острозі Рівненської області археологи знайшли фрагменти посуду Х століття, ливарню XVII століття та підземну споруду, яку ще досліджують. Ці відкриття зробили в межах дослідження земельної ділянки на вулиці Академічна, 4 у центрі Острога.

Дослідження проводить Правобережна комплексна експедиція державного підприємства «Охоронна археологічна служба України». Розкопки почалися у 2022 році під керівництвом Віталія Окатенка та тривали у 2023 році. Керівник Кам'янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції Павло Нечитайло зазначив, що ця ділянка славиться потужними культурними шарами, які сягають глибини понад 3 метри. Було виявлено об'єкти трипільської культури Х століття, монгольського часу та періоду найбільшого розквіту Острога у XVI–XVII століттях. Серед знахідок є ливарня XVII століття, складена з великих цеглин (31 х 17 х 7,5 см) та викладена у формі шестипелюсткової квітки. Тут виплавляли мідновмісний сплав, можливо бронзу. Також знайшли стаціонарне вогнище та фрагменти посуду Х століття. Зараз археологи відкривають підземну споруду, характер і датування якої ще будуть з'ясовані.

Зокрема, лабораторною обробкою матеріалів займається волинський археолог Юрій Пшеничний, а консультації надає археолог із Острога Олександр Бондарчук.

Джерело: Район.in.ua.

24 липня 2024 року виповнюється 185 років від часу відкриття Рівненської чоловічої гімназії (нині приміщення Рівненського обласного краєзнавчого музею). 

6 грудня 1832 року було відкрито семикласну гімназію в м. Луцьк. У 1834 році у зв'язку зі збільшенням кількості учнів, навчальний заклад тимчасово перевели до Клеваня (Рівненська область), а в 1839 році – перевели до Рівного в спеціально збудоване для неї приміщення. Закладання фундаменту під головну будівлю гімназії відбулося 11 серпня 1836 року. Будівлю спорудили на замовлення князя Ф. Любомирського, проєкт виконав відомий архітектор Ян Якуб Бургіньйон за участю професора архітектури Франца (Францішека) Івановича Міховича.

Першим директором гімназії 1832 р. (спочатку Луцької, потім Клеванської) був призначений Іван Григорович Кулжинський. На посаді директора Іван Григорович перебував до 1839 року. З 1839 року по 1841 роки на посаду директора гімназії було призначено Гаврила Михайловича Фовицького. За розпорядженням Київського навчального округу 24 вересня 1841 року на посаду директора було призначено Петра Осиповича Аврамова. Крім директорських обов'язків, він вів уроки російської словесності. На цій посаді Петро Аврамов працював до вересня 1853 року.

Відповідно до вимог освітньої реформи 1864 року Російської імперії, котра передбачала, зокрема, проведення чіткого розподілу між гімназіями та реальними училищами, радою Рівненської гімназії було проведено 11 засідань, покликаних визначити подальший напрямок розвитку закладу. Зрештою, більшість голосів віддали за перепрофілювання гімназії на реальне училище і даний процес завершився у 1872 році. Проте навчальний заклад продовжував залишатися одним із найпрестижніших на Волині аж до припинення свого існування. Окружний інспектор, що ревізував училище в квітні 1873 року, у своїй характеристиці підкреслював досвідченість та умілість керівництва і викладацького складу, високий рівень довіри з боку громади. Зокрема, в установі працювали такі відомі діячі як: Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Володимир Короленко, Семен Кузнєц (Саймон Сміт).

В 1915 році перебуваючи у прифронтовій зоні споруда серйозно постраждала від пожежі. Відновленням будівлі влада не зайнялася і навчальний заклад назавжди припинив своє існування. Проте установа не перестала виконувати функцію вагомого освітнього осередку Рівненщини. У революційний період, коли місто було тимчасовою столицею Директорії (квітень–травень 1919 року), споруду займав Департамент освіти уряду УНР, очолюваний видатним українським політичним, громадським, церковним діячем, педагогом та перекладачем, а на той період – міністром освіти Іваном Огієнко. З 1922 року і протягом усього періоду перебування Рівного у складі Другої Речі Посполитої в будівлі функціонував Кураторіум (управління) шкільного округу Волинського воєводста. Після зайняття міста більшовиками восени 1939 року, у приміщеннях колишньої гімназії був розташованний Обласний комітет КП(б)У. В часи окупації – Рейхскомісаріат «Україна», а з 1944 року будинок знов зайняв Рівненський обком компартії. У 1975 році обкомівський будинок передали в розпорядження Рівненського краєзнавчого музею. Музейна експозиція була відкрита в грудні 1978 року, яка на сьогодні налічує близько 140 000 музейних експонатів.

Література

Климчук А. Рівненське реальне училище під час подій 1917–1919 рр. / А. Климчук // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. «Волинь в Українській революції 1917–1921рр.» / Рівнен. обл. орг. нац. спілки краєзнавців України ; упоряд. : О. Булига, А. Жив'юк. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – Вип. 15. – С. 75–77.

Кожушко Н. Сторінки історії Рівненської чоловічої гімназії (училища). Архітектори / Н. Кожушко // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею / Рівнен. обл. краєзнав. музей. – Рівне : Дятлик М. С., 2015. – Вип. 13, ч. 2. – С. 19–24.

Михайлишин О. Сторінки з історії розбудови Рівненської гімназії за матеріалами Державного архіву Волинської області / О. Михайлишин // Наукові записки рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. 23 листоп. 2004 р. – Рівне, 2005. – Вип. 2. – С. 15–23.

Рівненська гімназія 1839–1921 : Історія. Спогади. Документи / Рівненс. обл. краєзнав. музей ; упоряд. : В. Луц, О. Морозова. – Рівне : Дятлик М. С., 2014. – 340 с.

5 липня 2024 року виповнюється 100 років від дня народження Петра Андрухова – історика, краєзнавця, засновника і голови Острозького науково-краєзнавчого товариства «Спадщина» ім. князів Острозьких.

Народився в м. Острозі в родині службовця. Закінчив Острозьку школу при учительській семінарії, Львівський педагогічний інститут. В 1944–1945 рр. воював на фронтах Другої світової війни. В післявоєнний період працював в школах м. Острога та району. Був директором Острозького музею. Багато зусиль доклав до відновлення у 1994 році Острозької Академії. Перший почесний професор Академії. Керівник духовного центру вивчення спадщини Острозької Академії, голова Острозького науково-краєзнавчого товариства «Спадщина» ім. кн. Острозьких.

Стояв біля витоку Острозького осередку Українського історичного товариства ім. М. Грушевського (США). Автор науково-популярних книг: «600 імен історії Великої Волині», «Волинська земля» , «Волинь в легендах і переказах», «Волинь: події, імена, джерела».

Список літератури

Андрухов Петро Зотович // Музейні фахівці Рівненщини : біобібліограф. покажч. / Рівнен. обл. універс. наук. б-ка; уклад.: Н. М. Кожан, Л. М. Малишева ; консультант: В. М. Мушировський ; ред.: О. Л. Промська, З. М. Тирак, Л. Г. Сахнюк ; відп. за вип.: В. П. Ярощук. – Рівне : В. А. Лапсюк, 2014. – С. 7–10 – (Серія «Дослідники Рівненського краю»).

Бондарчук Я. Острозький краєзнавець Петра Зотович Андрухов / В. Бондарчук // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога ; Острозьке наук.-краєзн. т-во «Спадщина» ім. князів Острозьких ; упоряд. М. П. Манько. – Острог : Свинарчук Р. В., 2014. – Вип. 7 – С. 5–14.

Ковалюк Р. Петро Зотович Андрухов – науковий та громадський діяч ХХ ст. / Р. Ковалюк // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога ; Острозьке наук.-краєзн. т-во «Спадщина» ім. князів Острозьких ; упоряд. М. П. Манько, М. М. Данилюк. – Острог : Остроз. друк., 2010. – Вип. 4 . – С. 318–325.

29 червня 2024 року виповнюється 175 років з дня народження Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач) – української письменниці, фольклористки, перекладачки, публіцистки та активної громадської діячки.

Народилася Ольга Петрівна Драгоманова-Косач 29 червня 1849 році в місті Гадячі на Полтавщині в родині, де панував дух захоплення українськими традиціями та фольклором. Початкову освіту Ольга Петрівна здобула вдома, а потім упродовж п’яти років навчалась у Київському пансіоні шляхетних дівчат – один з найкращих навчальних закладів для дівчат того часу, де викладали серед інших предметів природознавство, фізику, історію, літературу, німецьку та французьку мови. У 1868 року Ольга Петрівна одружилася з Петром Косачем. Подружжя виїхало на Волинь до місця служби Петра Антоновича, де він обіймав посаду голови з’їзду мирових посередників у м. Звягель (Житомирська область). Саме тут минули чи не найкращі роки її життя, займаючись етнографією Ольга записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. Народилися перші діти: Михайло, Лариса й Ольга. На Волині її звали Олена ( чи Оленою), вона так захопилась збиранням етнографічного матеріалу, що чоловік називав її пчілкою — «бо вона, як та пчілка працює», згодом «Пчілка» стало її псевдонімом. У 1876 р. вийшов друком альбом Олени Пчілки «Український народний орнамент». У 1882 р. була підготовлена та надрукована книга «Українським дітям». Олена Пчілка заснувала невелику громадську бібліотеку із самих тільки українських книжок (в ті часи українське друковане слово було заборонено в Російський імперії). У зв’язку зі службовими призначеннями родина Косачів переїздить до Луцька, згодом до Колодязного, де народилося ще троє дітей — Оксана, Микола та Ісідора. Маючи на меті оточити своїх дітей «такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою», Ольга Петрівна разом з чоловіком викладали низку предметів вдома, приватно наймала викладачів, а влітку разом з дітьми постійно подорожувала волинськими селами, щоб маленькі Косачі були свідками народних обрядових дійств, знайомилися з легендами та місцевими повір’ями. На той час вона була однією з перших і визначних дитячих письменників. В 90-х роках родина Косачів переїжджає до Києва, де Олена Пчілка всією душею поринає в українське громадське життя.

Початок ХХ століття приніс Олені Пчілці тяжкі втрати – смерть сина Михайла (1903 рік), чоловіка (1909 рік), Лесі Українки (1913 рік). Під час першої світової та громадянської воєн Олена Пчілка, незважаючи на похилий вік не покидає пера. В рідному Зеленому Гаю на околиці Гадяча вона організувала дитячий аматорський театр, пише для нього п’єси (більшість з них було інсценізовано в аматорських гуртках Києва, Гадяча, Миргорода), періодично займається редагуванням газети Гадяцького повітового земства, видає збірку «Зелений Гай». У цей період неприхованою, активною громадянською позицією Олена Пчілка привернула до себе пильну увагу радянської влади, в зв’язку з чим зазнала переслідувань і змушена була виїхати з Гадяча. Лише 1924 року Всеукраїнська Академія наук виклопотала від уряду персональну пенсію для Олени Пчілки, письменниця повернулася до Києва, де продовжила творчу працю. У 20–30-ті роки працювала в етнографічній та літературно-історичній комісіях УАН. У 1925 році за заслуги в розвитку української літератури, науки та культури Олену Пчілку було обрано членом-кореспондентом Академії Наук УРСР, вона стала першою жінкою – вченою у такому високому статусі. У 1929 р. розпочалися арешти української інтелігенції, десятки друзів, знайомих Олени Пчілки по національній боротьбі були арештовані. Звичайно, це не могло оминути Олену Пчілку, але арешт не вдався – письменниця хворіла і була прикута тяжкою хворобою до ліжка. Померла Ольга Петрівна Косач в Києві на 81-му році життя, похована на Байковому кладовищі поруч з могилою Лесі Українки.

Література

Олена Пчілка і Волинь : матеріли наук.-практ. конф. 29–30 черв. 1999 р. : наук. зб. – Луцьк, 1999.

Пащук І. Олена Пчілка про історико-культурні пам'ятки Великої Волині : (до 160-річчя з дня народження О. Пчілки) / І. Пащук // Західне Полісся: історія та культура : матеріали краєзн. конф., присвячених 35-річчю утворення Сарненського іст.-етногр. музею та 100-річчю від дня народження письменника Б. Шведа. – Рівне : О. Зень, 2009. – Вип. 3. – С. 113–118.

Кучеренко О. Волинь у житті і творчості Олени Пчілки / О. Кучеренко // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олена Пчілка і родина Косачів в історії інтелектуальної еліти України та Волині : матеріали XXXIII Всеукр. іст.-краєзн. наук. конф., присвяч. 160-річчю від дня народж. Олени Пчілки та 60-річчю з часу створення Колодяжнен. літ.-мемор. музею Лесі Українки, м. Луцьк – с. Колодяжне, 30 черв.–1 лип. 2009 р. : наук. зб. – Луцьк : Волин. краєзн. музей, 2009. – Вип. 33. – С. 21–23.

5–6 вересня 2024 року на базі Берестечківської міської ради відбудеться наукова, історико-краєзнавча конференція «Перемильська угода в історії Волинської та Галицької земель (до 800-ліття літописної згадки)».

Проблемне поле конференції:

·        історіографія та джерелознавчі дослідження тематики;

·        причинно-наслідкові зв'язки мирної угоди у Перемилі;

·        Перемильська мирна угода в історії княжої держави Романовичів Королівства Русі;

·        князівські зустрічі /з'їзди / угоди в історії середньовічної України-Русі та Центрально-Східної Європи;

·        політичні портрети учасників князівських з'їздів/скемів;

·        князівська еліта у військовій історії середньовічної Волині та Галичини;

·        археологічні дослідження літописного Перемиля і його округи.

Для участі у конференції необхідно до 1 липня 2024 року надіслати заявку. Тексти у електронному вигляді обсягом до 1,0 друк. аркуша необхідно надіслати на електронну адресу оргкомітету до 1 серпня 2024 р. Матеріали конференції будуть опубліковані у збірнику серії «Минуле і сучасне Волині та Полісся».

Джерело: Волинська обласна організація Національної спілки краєзнавців України

Котис О. Луцьк: тисяча років життя та історії / О. Котис. – Київ : Віхола, 2024. – 216 с.

Анотація: Від Любарта й Вітовта до єзуїтів, чорнокнижників, імператорів та соціалізму. Де у Луцьку шукати Нижній замок і на якій будівлі залишила свій «автограф» сестра Лесі Українки? Чому коронували ікону Луцької Богоматері та для чого виставляли сідло у вікнах монастиря?

Олександр Котис у своїй книжці не просто змальовує основні віхи історії Луцька, він фактично знайомить нас із життям міста за різних часових періодів і тими, хто творив його сучасний ландшафт. Стартуючи в центрі Луцька, автор проводить нас вуличками міста, вміло балансуючи поміж легендами й історичними фактами. Він не обмежується оповідями про величні храми та замки, а водночас розповідає, якими стежками гуляли місцеві монахи та якими свого часу були особливості політики, як вигравалися битви і забудовувалося місто.