Фотоколекція
Маєток Ганських
Розділ: Архітектура Житомирщини
Рік: 1800
Маєток Ганських (1800)
с. Верхівня, Ружинський район Житомирська область
Маєток Ганських (нині Літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака) – пам’ятка історії, архітектури та садово-паркової культури кінця 18 – початку 19 століть. Занесений до реєстру національних святинь України.
Верхівня перебувала у володінні різних польських шляхетських родів. В XVII ст. селищем й околицями володіли Любомирські, але після їх зубожіння, в середині XVIII ст., Верхівня була надана в оренду шляхтичу Яну Ганському. В 1780 році Ян Ганський викуповує садибу й передає її своєму синові Вацлаву Ганському. Ну а вже Вацлав створив у Верхівні довершений садибно-парковий ансамбль, який в дещо зміненому вигляді ми можемо побачити й сьогодні. Палац побудований 1800 року в стилі пізнього класицизму.
Садиба складається з палацу площею 2077 кв. м., двох одноповерхових флігелів, родинної церкви, винного погребу, різних господарських споруд та парку. Один з флігелів – кухня, з’єднаний з палацом підземним переходом, яким слуги носили страви до їдалень панського будинку. Підземний хід також був прокладений до каплиці з родинною усипальницею Ганських. Взагалі Вацлав Ганський полюбляв чомусь підземні ходи. Він навіть влаштував для своєї дружини Евеліни Ганської підземний хід до її особистої купальні у великому ставу, що навпроти палацу. Підземний хід був обкладений цеглою, виходив за гранітний мур, що оточував палац, і виводив у купальню, дно якої було викладене тесаними дубовими колодами. Чудовий парк, що розташовувався за палацом, зливався з лісом. Поруч був ретельно підібраний сад, який доходив до широкого яру, до речі, штучного. Він був вручну викопаний кріпаками. Через яр було перекинуто аркоподібний місток, неподалік якого на схилі стояв так званий «мисливський павільйон». В глибині парку розміщувалася оранжерея, перед якою росли чимало рідкісних дерев. На межі парку й лісу стояла фазарня (птахоферма). В лісі на волі жило кілька сотень козуль, ланей та вирощених для відстрілу вепрів.
Вацлав Ганський мав 21 тис. гектарів землі й понад три тисячі кріпаків. Виконував обов’язки маршалка волинської шляхти, був магістром масонської ложі в Житомирі. У 1819 році Ганський одружився з молодою красунею Евеліною Ржевуською. Граф був старший за дружину на 17 років. На весілля він подарував їй садибу у Верхівні. Саме звідси почалося знамените листування Евеліни з паризьким письменником. 1832 року літератор отримав анонімного листа з українського міста Одеси, підписаного «Іноземкою». Він заінтригував Бальзака, але відповісти письменник, певна річ, не міг. Через деякий час надійшов ще один лист. Прихильниця просила підтвердити отримання за допомогою оголошення в газеті «Котидьєн», яка розповсюджувалася і в Росії. Так почалося листування Бальзака і Ганської, що вилилося у багаторічний роман. Перша зустріч відбулася через рік. 32-річна полячка виявилася неймовірно гарною, і письменник закохався. Проте бути разом закохані не могли – Евеліна була заміжньою. 1841 року помер Вацлав Ганський, і лише 1847 року француз уперше приїхав до коханої. Він був у захопленні від маєтку і називав верхівнянський палац «Лувром». Евеліна підготувала для Оноре великий кабінет, створила в ньому робочу атмосферу. Незаможний письменник про таке не міг і мріяти – в Парижі він мешкав у маленькій незатишній мансарді і ледве зводив кінці з кінцями. Удруге Бальзак приїхав до Верхівні 1848 року. Судячи з його відгуків у листах, йому дуже подобалося тут, в атмосфері розкоші й затишку, в оточенні дбайливих слуг. У кабінеті письменника збереглися його речі й деталі інтер’єру: стіл, за яким працював Бальзак, складаний стільчик, камін з рожевого мармуру тощо. Тепер усе це становить експозицію літературно-меморіального музею Оноре де Бальзака. Він був відкритий у палаці з 1959 року. Тут проводять Бальзаківські читання, приїжджають високопоставлені гості і прості прихильники творчості письменника. Частину будівлі з 1921 року і до сьогодні займає філія Житомирського агротехнічного коледжу.
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Верхівня Оноре де Бальзака [Електронний ресурс] : [відео] // YouTube : [сайт]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=jodH8wgeXj0. – Назва з екрана.
Маєток Ганських у Верхівні [Електронний ресурс] // Літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака : [сайт]. – Режим доступу: https://balzac-museum.com/mayetok.html. – Назва з екрана.
Церква Різдва Богородиці
Розділ: Архітектура Волині
Рік: 1723
Церква Різдва Богородиці (1723)
м. Камінь-Каширський, Волинська область
Церква Різдва Богородиці – пам’ятка архітектури та містобудування національного значення.
Побудована в 1723 р. на місці старої Пречистенської церкви на кошти парафіян і місцевого поміщика графа І. Красицького. Тридільна дерев’яна споруда має форму продовгуватого хреста. Стоїть на кам’яному фундаменті, обшальована дошками, покрита бляхою. Вівтар церкви розміщений на південь. Спочатку була трьохкупольна. Однак у 1880 р. купол на західній стороні розібрали й на його місці звели трьохярусну шатрову дзвіницю. Внаслідок цієї перебудови частково були втрачені первісні форми, властиві народній дерев’яній архітектурі Волині. У 1876 р. в інтер’єрі церкви було оновлено трьохярусний іконостас і облаштовані хори. У 1902 р. побудували будинки для священника й псаломщика, 2 клуні, 3 хліви, конюшню. Церква Різдва Богородиці не припиняла своєї діяльності з часу свого існування.
Відомо, що в 1926 р. священником храму був о. Микола Гуранович, на початку 1928 р. – о. Є. Коваль, а з 1932 р. – о. Трохим Соловей. Упродовж 1951–1953 рр. настоятелем був призначений о. Микола Роздяловський, церковним старостою – Мефодій Мельник. Упродовж 1965–1990 рр. настоятелем храму був о. Феодосій Кристецький. З грудня 1992 до 1994 рр. на парафії служив о. Микола Смолярчук, опісля до весни 1999 р. – о. Богдан Андрійчук. З 1999 р. настоятелем є протоієрей Юрій Михайлов, призначений на парафію Указом архієпископа Луцького і Волинського Ніфонта.
У 2002 р., під час експедиції Волинського краєзнавчого музею, у передвівтарній частині церкви були виявлені унікальні ікони «Богородиця Одигитрія» і «Спас Вседержитель» поч. ХVІ ст., які потребували відновлювальних заходів. В 2003 р. було реставровано ікону «Богородиця Одигитрія», а впродовж 2006-2007 рр. – «Спас Вседержитель» (реставратори – П. Петрущак і А. Чабан). Після 2006 р. будівлю обшалювали новими дошками, замінили куполи і бокові іконостаси, зробили новий розпис стін, упорядкували церковне подвір’я.
Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Дем’янюк О. Місце православної архітектури Камінь-Каширщини й Любешівщини у краєзнавстві Волині / О. Дем’янюк // Історія та сучасність православ’я на Волині : матеріали IV наук.-практ. конф. – Луцьк, 2013. – С. 46–50.
Денисюк В. Т. Камінь-Каширський 800 років від першої писемної згадки про місто : історія і сучасність / В. Т. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 176 с.
Пась Н. З історії Камінь-Каширської церкви Різдва Пресвятої Богородиці / Н. Пась, Ю. Михайлов // Волинська ікона: дослідження та реставрація : матеріали XXIV Міжнар. наук. конф., присвяч. 25-річчю Музею волинської ікони : наук. зб. – Луцьк, 2018. – Вип. 25. – С. 330–336.
Пась Н. Камінь-Каширське Полісся. З історії краю / Н. Пась. – Луцьк : Волин. друк., 2021. – 208 с.
Дмитрівська церква
Розділ: Архітектура Волині
Рік: 1674
Дмитрівська церква (1674)
с. Згорани, Ковельський район Волинська область
Дмитрівська церква – пам’ятка архітектури національного значення в селі Згорани, що збереглася у первозданному вигляді без перебудов.
Село та Свято-Дмитрівська церква вперше згадується 1674 року. Повідомлення про побудовану церкву є у привілеї польського польного гетьмана, любомльського старости Дмитра Юрія Корибута Вишневецького про службу священника на парафії. За іншими даними перша згадка про село належить до 1764 р. У ХІХ ст. село було центром Згоранської волості, до якої належало 11 сіл, 1216 селянських домів і 800 жителів.
На Волині існували давні традиції будівництва дерев’яних церков. Вони зводилися переважно у сільській місцевості і на їх будівництві працювали народні майстри, досвід яких передавався з покоління в покоління. При будівництві церкви використовували лише власну місцеву сировину на відміну від мурованих храмів, матеріали для спорудження яких завозили з-за кордону. При будівництві враховували кліматичні умови місцевості, зокрема, підвищену вологість. Стіни, перекриття, бані, двері, фундаменти, вікна мають певні особливості спорудження (міцний фундамент, виділений об'єм центральної нави, високі вікна). Ці вимоги були враховані при побудові Дмитрівської церкви у Згоранах. Архітектурною принадою храму є виділений центральний зруб (нава) значних розмірів, а нартекс (вхідне приміщення храму, яке знаходиться під хорами) з центральним зрубом поєднує напівкругла арка. Матеріал будови – дерев’яні бруси не різані, а тесані, що є особливістю такої споруди.
Після третього поділу Польщі в 1795 р. за указом імператриці Катерини ІІ в Холмській єпархії розпочалося навернення з унії до православ’я. За відомостями про церкву за грудень 1796 р. парафія вже була введена у православ’я. Дерев’яна церква записана як стара і до священнослужіння здатна. До церкви тоді були приписані 5 сіл. Парафія налічувала 125 дворів, 425 чоловіків і 440 жінок. На той час церква старих дарчих документів не мала. При церкві зберігалися метричні книги з 1783 р., історичний опис за 1806 р.. і опис церковного майна за 1806 р. На початку ХІХ ст. при церкві були дяк і паламар, які отримували жалування у карбованцях сріблом. Парафія постійно розширювалася, приєднувалися нові села, збільшувалася кількість прихожан, зростали доходи від землі і церковні збори. У 1854 р. за кошти парафіян був побудований будинок для священника з 5 кімнатами. В 1990 р. будинок був розібраний.
Російська імперія у другій половині ХІХ ст. почала масово насаджувати будівництво церков у російському стилі. Стару церкву у Згоранах мали спалити і збудувати нову, більшу, щоб нічого не нагадувало про унію. У 1900 р. вже був виготовлений новий проект будівництва, але завдяки старанням тогочасного настоятеля А. Річинського початок робіт відтягувався і з часом цей процес був призабутий і не втілений. Під час відновлювальних робіт у XІX ст. шатрове перекриття в інтер’єрі зашили дошками, ззовні закрили двосхилим високим дахом, стіни вертикально також обшили дошками, а у центральній частині розширили вікна. На початку ХХ ст. при церкві діяла церковнопарафіяльна школа, в якій у 1911 р. навчалися 40 хлопчиків і 10 дівчат. З приходом польської влади у селі відбулися певні зміни: церковні землі піддавалися конфіскації на користь держави, частина прибутку забиралася, зменшувалася кількість приписних сіл. Почала працювати польська однокласна початкова школа для хлопчиків і дівчаток, яка знаходилася у церковному домі. У штаті церкви були священик, псаломщик і просфорня. У 1929 р. був проведений ремонт церкви.
Церква витримала лихоліття першої і другої світових воєн і сьогодні є найстарішим дерев’яним храмом у Любомльському районі. Це тризрубна безкупольна споруда з невеликою декоративною главою з шатровим куполом над двосхилим дахом центрального зрубу. Кожен із трьох зрубів, центральний, західний і східний, мають окремий двосхилий дах, покритий металом. Центральний зруб трішки вищий за бічні. Стіни обшиті вертикальними дошками і скріплені бантинами (поперечна горизонтальна балка для скріплення), пофарбовані у синій колір. На північному заході від церкви стоїть дерев’яна дзвіниця, яка була побудована одночасно з церквою, і є квадратною у плані двоярусною спорудою, яка перекрита шатром, пофарбована у синій колір. Церква належить до тих давніх волинських храмів у яких відзначається домінування центрального об’єму у загальній композиції споруди. Вирізняють споруду храму гармонійні форми разом із новітніми прибудовами: до вівтаря з півдня – ризниця, а до бабинця з заходу – невеликий присінок, на причілку якого є зображення святого Дмитрія Солунського. Потрійне єдине вікно в південній стіні нави, надає споруді ззовні оригінальності, а у внутрішньому середовищі – додаткового світла. Вікно домінує у порівнянні з малими вікнами на бічних зрубах. Частково збережений стародавній іконостас. Святиня була постійно діючою. Церква завжди відзначала престольне свято 26 жовтня (за старим стилем). До Любомльського краєнавчого музею з церкви були передані стародруки, ікона «Святий Георгій» XVII ст., фрагменти різьби і клірові відомості різних років.
Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки
Джерела:
Текст та ілюстрації:
345 років від часу побудови Свято-Дмитріївської церкви в с. Згорани (1674) // Наше життя. – 2019. –13 берез. – С. 3.
Василевська С. 350 років від часу спорудження Дмитрівської церкви з дзвіницею в с. Згорани, тепер Ковельського району (1674) / С. Василевська // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2024 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк : Терен, 2024. – С. 203–206.
Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2/3. – С. 46–56.
Губківський замок
Розділ: Архітектура Рівненщини
Рік: 1504
Губківський замок (XV–XVI ст.)
с. Губків, Рівненський район Рівненська область
Губківський замок – руїни замку/фортеці поблизу села Губкова на правому березі річки Случ.
Замок був зведений на місці давньоруського городища, яке існувало тут ще у Х ст. Знахідки експедиції Ю. М. Нікольченка у 1974 році доводять, що перший дерев’яний замок виник ще в Х–ХІІІ столітті, але його разом з поселенням знищила монголо-татарська навала. За версією краєзнавця Олександра Цинкаловського, яку він висловив в дослідженні «Стара Волинь і Волинське Полісся», кам’яна фортеця з’явилася тут у XV ст.
Перша згадка про замок припадає на 1504 рік, коли його поселення та призамкову церкву вщент зруйнували татари. З початку XVI ст. місцевим замком володіли магнати Семашки. Першим відомим Семашком був ковельський староста Богдан Михайлович, що помер у 1545 році. Його син Олександр Семашко, який став власником замку, був знаним на Волині феодалом. Він відзначився своєю відвагою в битві під Дубном (1537 р.) і був одним з перших на Волині, що перейшов у католицьку віру за сприянням єзуїта Бенедикта Гербеста. В період їхнього володіння Губківський замок стає найбільш укріпленим. Замок збудований з каменю у формі трапеції, мав чотири кутових вежі зі стрільницями, в'їзну браму і підйомний міст. Всередині розміщувалися господарські та житлові будівлі. На території замку була й в’язниця. На подвір’ї обов’язковим атрибутом виживання в оборонній споруді був колодязь.
Подальшими після Семашків власниками Губкова були родина Даниловичів, а потім родина Цетнерів. У 1596 році під час повстання Северина Наливайка, Губківський замок захопили козаки під керівництво Григорія Лободи. Попри постійні напади замок щоразу відроджувався. Під час Північної війни російські війська, що проходили через Губків, у 1704 році нанесли досить сильної шкоди Губківському замку, лишивши його в руїнах, а в 1708 році шведські війська майже повністю знищили замок. Після цього замок остаточно втратив своє оборонне значення та поступово занепав. Згодом його розібрали на будматеріали. Нині від Губківського замку мало що збереглося. Всередині двору засипаний замковий колодязь, деякі залишки однієї вежі та фрагменти замкового палацу.
Сьогодні з колишнього замчища відкриваються мальовничі краєвиди. Цю місцину називають Соколиними горами, а 30-метровий пагорб, на якому розташувався замок в народі охрестили Княжою-горою.
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Губківський замок: руїни фортеці на Рівненщині [Електронний ресурс] // Rivne-Day : [сайт]. – Режим доступу: https://rivne-day.com/gubkiv-castle/. – Назва з екрана.
Губковский замок [Електронний ресурс] // Архітектурні та природні пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://landmarks.in.ua/oblast/rivnenska/hubkiv. – Назва з екрана.
Яцечко-Блаженко Т. Губківський замок на ретро світлинах [Електронний ресурс] / Т. Яцечко-Блаженко // ВолиньPost : [сайт]. – Режим доступу: https://www.volynpost.com/news/116651-gubkivskyj-zamok-na-retro-svitlynah#google_vignette. – Назва з екрана.
Ікона «Старозавітна трійця»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Старозавітна трійця» (серед. XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Воснові сюжету лежить розповідь про гостинність Авраама (Бут. 18, 1-15) – явлення йому трьох ангелів у подобі мандрівників.
Автор подає ангелів рівновеличними, акцентуючи увагу на триєдності Святої Трійці: Бога Отця, Бога Сина і Бога Святого Духа. Ангели сидять за накритим білою скатертиною столом, на якому лежать хліби, фрукти, тарілі, столові прибори, чаша. Авраам стоїть навколішки, виявляючи особливу повагу гостям. Позаду ангелів зображений Мамврійський дуб, що символізує Дерево життя і Дерево спасіння – хрест, на якому був розіп’ятий Ісус Христос. Будинок, у дверях якого стоїть Сара, – символ Домобудівництва Божого. Лики ангелів надзвичайно миловидні і світлоносні. Щоб підкреслити урочистість події іконописець використовує золото і срібло на тлі, у німбах і одежах ангелів.
Розмір: 97,5 х 73
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, сріблення, золочення
Походить з церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Троянівка Маневицького району
Джерела:
Обухович Л. Ікона «Старозавітна Трійця» [Електронний ресурс] / Л. Обухович // Волинська єпархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/338-ikona-starozavitna-triitsia/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Старозавітна трійця // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 276–279 ; іл.
Див. також:
Ікона «Святий Миколай»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Святий Миколай» (кін. XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Ростові зображення Святого Миколая поширюються на Волині у XVIII ст. і зустрічаються в іконах, пристінних вівтарях, процесійних образах. Найчастіше Миколай малюється у парадному єпископському облаченні з посохом або книгою у руках.
На іконі маляр зображує Святого Миколая не у сяйві золотого тла, а у сфері земного буття на тлі блідо-голубого неба з білими хмаринками, гористого пейзажу з деревами і кущами, будиночком та мурами міста. Миколай ніби написаний з реальної людини. З світлим виразом очей і легкою посмішкою, що зачаїлася у кутиках вуст, він сповнений людської привітності та всерозуміння. На Святому – дорогий сакос з червоної тканини, вишитий золотими букетами квітів, хрещатий синій омофор, палиця та поручі із золотою тасьмою та срібним орнаментом, зелена митра з «каменями». Постаті Ісуса Христа і Богородиці, які вручають Святителю Євангеліє та омофор – символи проповідництва та єпископської влади нагадують про події Нікейського собору 325 року.
Розмір: 198 x 112
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, золочення
Походить з церкви Святого Дмитрія с. Журавники Горохівського району
Джерела:
Текст та ілюстрація з книги:
Святий Миколай // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 274–275 ; іл.
Див. також:
Ікона «Богородиця нев’янучий цвіт»
Розділ: Волинська ікона
Рік: 1736
Ікона «Богородиця нев’янучий цвіт» (1736)
м. Луцьк, Волинська область
Літературною основою образу є тексти візантійських акафістів, в яких Богородиця порівнюється з нев’янучою і запашною квіткою. Квітка означає нев’янучий колір дівства і непорочності Пречистої Діви, до Якої так і звертається Свята Церква у молитві: «Ти єси Корінь дівування і Нев’янучий Колір чистоти». Образ ніжної і печальної Богоматері з квіткою у руці, сповнений теплої ліричності. На нижній міжрамній смузі збереглися фрагменти донаторського напису з датою створення ікони – 1736 рік.
Розмір: 106,5 х 74
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, золочення
Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Окорськ Локачинського району
Джерела:
Карпюк Л. Ікона Богородиці «Нев’янучий Цвіт» [Електронний ресурс] / Л. Карпюк // Волинська єпархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/297-ikona-bohorodytsi-nevianuchyi-tsvit/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Богородиця нев’янучий цвіт // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 272–273 ; іл.
Див. також:
Ікона «Апостол Іоан»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Апостол Іоан» (ХVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Святий Іоан зображений як апостол молодим і безбородим, досить жіночним і миловидним. Чаша зі змією – відомий атрибут Святого – розповідає, що за християнську віру Іоан був засуджений до смерті, але Господь зберіг Свого обранця. Апостол випив подану йому чашу з отрутою і лишився живим. Орел – символ високого злету його богословської думки. У нижній частині ікони зображені житійні сцени: «Катування Святого Іоана у котлі» і «Поховання Святого Іоана».
Розмір: 104,7 х 76
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення
Походить з церкви Святого Миколая с. Смолигів Луцького району
Джерела:
Єлісеєва Т. Ікона «Апостол Йоан» [Електронний ресурс] / Т. Єлісеєва // Волинська єпархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/114-ikona-apostol-ioan/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Апостол Іоан // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 270–271 ; іл.
Див. також:
Ікона «Святий Георгій»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Святий Георгій» (серед. XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Ікона призначалась для намісного ряду іконостасу як храмовий образ. Вона вирізняється бароковою стилістикою, світським характером, живописним моделюванням. Георгій, лицар у дорогому військовому обладунку, вражає своєю юною, аристократичною красою. В одежах площини насичених червоного і зеленого кольорів розбиваються рухливими масивами складок.
Розмір: 99 x 80
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, золочення
Походить з церкви Святого Георгія с. Кутрів Горохівського району
Джерела:
Карпюк Л. Ікона «Святий Георгій Переможець» [Електронний ресурс] / Л. Карпюк // Волинська єпархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/477-ikona-sviatyi-heorhii-peremozhets/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Святий Георгій // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 268–269 ; іл.
Див. також:
Ікона «Свята Параскева»
Розділ: Волинська ікона
Рік: 1749
Ікона «Свята Параскева» (1749)
м. Луцьк, Волинська область
Твір позначений яскравою декоративністю українського бароко. Величаво-манірну постать Святої Параскеви оточує розкішний тиснений орнамент золотого тла. Її граційно схилену голову з порцеляновим ликом увінчує корона з «каменями», які повторюються на золотій тасьмі, що облямовує її одежі. Легко накинутий червоний плащ відкриває плечі і огортає руки Святої Параскеви. Світлі і яскраві кольори одеж підкреслюють пишність фігури і повторюються на обрамленні ікони. На нижній міжрамній смузі збереглись фрагменти донаторського напису з датою створення ікони 1749 рік.
Розмір: 112 х 79,7
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, тиснення, золочення
Походить з церкви Святого пророка Іллі м. Камінь-Каширський
Джерела:
Обухович Л. Ікона «Великомучениця Параскева-П’ятниця» [Електронний ресурс] / Л. Обухович // Волинська єпархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/145-ikona-velykomuchenytsia-paraskeva-piatnytsia/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Свята Параскева // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 266–267 ; іл.
Див. також:
