Фотоколекція
Вашинський Михайло
Розділ: Видатні діячі
Рік: 1904
Вашинський Михайло (справжнє ім’я Мойсей (Моше) Вакс) – один із найвідоміших режисерів, монтажерів та сценаристів Польщі, за походженням волинянин.
Народився 29 вересня 1904 р. в місті Ковелі на Волині в єврейській родині Вакс. Родина проживала за адресою вулиця Луцька, 26. Батько Петро був ковалем, а мати Цецилія продавала птицю. Вже в дитинстві в Міхала помітили артистичні здібності, правда, хлопець не був дисциплінованою дитиною, чим не раз заслужив покарання у своїх вчителів. В 1918 р. Моше був відрахований з Ковельської єшиви (єврейського вищого релігійного навчального закладу) за погану поведінку. В 1919 р. хлопець переїжджає до Києва, де стає учнем акторської школи польської актриси Софії Висоцької. В 1922 р. Моше Вакс з’являється в Варшаві. Там за порадою польського актора та режиссера Віктора Бєганського, він змінює своє ім’я та прізвище на Міхал Вашинський. Вперше в титрах фільму Віктора Бєганського «Заздрість» глядачі бачать нове ім’я актора, а в майбутньому режисера. У 1937 р. Вашинський дебютував як режисер з фільмом «Диббук» на єврейську релігійну тематику. Навіть сьогодні картина вважається однією із найвідоміших на мові ідиш. З початком війни 1939 р. Міхал Вашинський евакуюється з Варшави в місто Білосток. Під час війни він побував в Іраці, Ірані та Італії, спочатку як капрал польського війська, а потім як керівник кіностудії при війську. Після війни Міхал Вашинський залишається жити в столиці Італії, що кардинально змінює його життя. Саме там він одружується з графинею, яка помирає після шлюбу і заповідає чоловіку віллу в місті Анкона та білий з позолотою кадилак. Дякуючи дружині він увійшов в коло римської знаті і грав роль посередника між Голлівудом і римським лейблом Cinecitta. Саме Вашинський в 1951 р. помітив статистку Софію (Шиколоне) Лорен на зйомках фільму «Камо грядеш» в Римі, яка пізніше стала всесвітньовідомою актрисою. Також той же Вашинський відкрив світу кіно Одрі Хепберн, і обрав її на головну роль у легендарних «Римських канікулах» Вільяма Вайлера. Протягом свого життя він співпрацював з такими відомими акторами як Ава Гарднер, Клавдія Кардінале, Грегорі Пек.
Саме Вашинський поставив найбільше польських повнометражних художніх фільмів в міжвоєнний період в Польщі. Найвідоміші його роботи: «Буде краще» (1936), «Болек і Льолек» (1936), «Знахар» (1937), «Дуббик» (1937), «Жінки над прірвою» (1938), «Волоцюги» (1939). У фільмі «Волоцюги» головні персонажі виконали популярну дотепер пісню «Тільки ві Львові». Під керівництвом продюсера Семюеля Бронстона Міхал Вашинський як виконавчий директор фірми Samuel Bronston Productions, відповідальний за роботу з артистами, був причетний до появи таких всесвітньовідомих фільмів як: «Джек Пол Джонс» (1959), «Цар царів» (1960), «Ель Сід» (1961), «55 днів у Пекіні» (1963), «Падіння Римської імперії» (1963) і «Казковий світ цирку» (1964). В 1982 р. Єжи Гоффман зняв ремейк фільму Вашинського – мелодраму «Знахар», яка стала дуже популярною в Європі. А в 2006 р. Самюель Блюменфельд описав біографію Міхала Вашинського в книзі «Людина, яка хотіла бути принцем».
Помер Вашинський Михайло в 1965 р. в м. Рим (Італія), там і похований.
Джерела:
Фото та текст:
Котис О. Моше Вакс / О. Котис // На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк, 2020. – С. 59–63.
Грицюк Н. Як єврейський хлопчик із Волині «запалив» зірок Голлівуду : уродженець міста Ковеля Міхал Вашинський (Моше Вакс) «запалив» дві суперзірки світового кіно – Софі Лорен та Одрі Гепберн / Н. Грицюк // Твій вибір [Луцьк]. – 2024. – 28 листоп. – С. 10.
Яцечко-Блаженко Т. (Не)відомі волиняни: Моше Вакс, або людина, яка відкрила світу Софі Лорен [Електронний ресурс] / Т. Яцечко-Блаженко // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/20082-rezhyser-mykhailo-vashynskyi-kino-tse-moia-prystrast. – Назва з екрана.
План зниклих та функціонуючих сакральних об’єктів міста Луцька
Розділ: Мапи Волині
Рік: 1937
План зниклих та функціонуючих сакральних об’єктів міста Луцька (1937)
м. Луцьк, Волинська область
План міста Луцька 1937 року, на якому продемонстровані зниклі та функціонуючі сакральні об’єкти міста. Авторське дослідження здійснене із використанням картографічної основи та власних назв польської карти 1937 р. (Prezewodnik po Polsce Zwiazku Polskich Towarzystw Turystycznych).
Джерело:
Міщенко О. В. Сакральний ландшафт: теорія, методологія, практика : монографія / О. В. Міщенко. – Луцьк : Вежа-Друк, 2024. – 360 с.
Церква святого Георгія
Розділ: Архітектура Рівненщини
Рік: 1700
Церква святого Георгія (1700)
м. Дубно, Рівненська область
Церква святого Георгія, 1700 р. та дзвіниця, 1869 р. Існує інформація про точну дату завершення будівництва церкви — 22 липня 1700 р. Тризрубний, одноверхий храм з рівновисокими зрубами. Планувальне вирішення складається з наближених до квадрату бабинця, нави та абсиди. Над навою влаштований відносно невисокий восьмерик підбанника з двома фігурними вікнами з південної та північної сторін. Підбанник накрито восьмигранним пониженим куполом, що завершується світловим ліхтарем з чотирма віконцями та маківкою грушовидної форми. Над бабинцем та абсидою влаштовані дахи у вигляді двох восьмигранних куполів із декоративними маківками. Зовнішні стіни опоряджені вертикальними дошками з нащільниками. В кін. ХХ — на поч. ХХІ ст. до давніших прибудов ризниці та притвору додалися додаткові приміщення вздовж північного фасаду, що відчутно деформувало цілісний архітектурний образ храму. Дзвіниця двоярусна по типу «четверик на четверику», завершується високим наметовим дахом з цибулястою маківкою. Зовнішні стіни опоряджені горизонтальними дошками, підкреслені карнизами та кутовими пілястрами. Декоративні обрамлення мають також дверні та віконні отвори.
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 41.
Свято-Юріївська церква 1700 р. [Електронний ресурс] // Дубенська міська рада : [сайт]. – Режим доступу: https://dubno-adm.gov.ua/pro-misto/arkhitekturna-spadshchina/svjato-jurijivska-cerkva-khvii-khviii-st-okhor-no1494-n1-rv.html. – Назва з екрана.
Дубно [Електронний ресурс] // Дерев'яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/dubno.html. – Назва з екрана.
Наполеон Орда (Наполеон Матеуш Тадеуш Орда)
Розділ: Видатні діячі
Рік: 1807
Наполеон Орда (Наполеон Матеуш Тадеуш Орда) – білоруський і польський літератор, композитор, музикант, художник, скульптор, педагог.
Народився 11 лютого 1807 р. в родовому маєтку Вороцевичі Пінського повіту Мінської губернії. Початкову загальну й музичну освіту отримав удома, далі навчався у Свіслоцькій гімназії. У 1823 р. вступив на фізико-математичний факультет Віленського університету, але завершити навчання йому не судилося. У студентські роки став членом підпільного студентського товариства, котре влада викрила в 1827 р. За участь у ньому понад рік перебував у в’язниці. Був учасником Листопадового повстання 1830–1831 рр. Стрілець корпусу кінної гвардії Литовського полку Наполеон Орда перейшов на бік повстанців. За мужність, проявлену в боях, його нагороджено золотим хрестом ордена «Virtuti Militari», а Російською імперією засуджено до смертної кари. Змушений був під чужим ім’ям утікати за кордон. Унікальні малюнки Наполеона Орди літографував Алоїз Місерович у майстерні Варшави. Художник видав їх власним коштом в останній чверті XIX ст. та зібрав у Альбом краєвидів Гродненської, Ковенської, Віленської, Волинської, Подільської, Київської, Вітебської та Могильовської губерній у трьох серіях. До прикладу, у фондах Волинського краєзнавчого музею зберігаються літографії Наполеона Орди із зображенням пам’ятних місць України (зокрема Волині), Білорусі, Литви, Польщі. Переважна більшість цих пам’яток тепер має інший вигляд, а деякі з них, на жаль, назавжди втрачено, тому малюнки художника часто – єдині ілюстрації об’єктів, що є свідками минулих часів.
Друзями художника були Адам Міцкевич, Тадеуш Костюшко, Фредерік Шопен, Ференц Ліст, Джоакіно Россіні, Джузеппе Верді, Шарль Гуно, Гектор Берліоз, Оноре де Бальзак, Стендаль, Іван Тургенєв, співачка Поліна Віардо.
Наполеона Орду вважають своїм визначним діячем Білорусь, де він народився і де похований, та Польща, де виходили друком його твори, де він жив і помер. Йому належить одна з найбільших літографічних колекцій Східної Європи ХІХ ст., яка нараховує понад 1000 рисунків й акварелей (а ще майже стільки ж робіт не збереглося).
Помер Наполеон Орда 26 квітня 1883 р.
Джерела:
Текст:
Нестерук І. Літографії Наполеона Орди / І. Нестерук // Волинський Монітор [Луцьк]. – 2015. – 25 черв. – С. 7.
Ілюстрація:
Наполеон Орда [Електронний ресурс] // Хроніка Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/dossiers/view/213-napoleon-orda. – Назва з екрана.
Ікона «Богородиця Одигітрія»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Богородиця Одигітрія» (XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
В образі Богородиці автор втілив народний ідеал краси і образ матері, близький кожній людині. Це проста, зрілого віку жінка з великими руками і селянським типом обличчя. Традиційні у колористичному вирішенні одежі Богоматері і Христа модельовані глибокими важки ми складками. Обшлаги і горловина хітону Богородиці прикрашені широкою золотою тасьмою з «каменями». Таке оздоблення стає популярним у волинському іконописі XVIII ст. Ікона вирізняється гравіюванням срібленого тла крупним рослинним орнаментом, в основ якого стилізована квітка гранату, обрамлена акантовим листям.
Розмір: 110 х 74
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення
Походить з церкви Святої Трійці с. Лучиці Луцького району
Джерела:
Текст та ілюстрація з книги:
Богородиця Одигітрія // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 184–185 ; іл.
Див. також:
Ікона «Апостол Варфоломій»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Апостол Варфоломій» (друга пол. XVII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Варфоломій – один з 12 апостолів Ісуса Христа. Він проповідував разом з апостолом Пилипом у Сирії та Азії, потім був у Індії, де переклав Євангеліє від Матвія. Пізніше проповідував у Вірменії, де прийняв мученицьку смерть за християнську віру.
Ікона є прикладом своєрідного втілення стилю бароко. Лик молодого апостола повновидий, рожевощокий, з відкритим чолом. Масивність фігури підкреслюють важкі складки одеж глибоких насичених кольорів.
Розмір: 81 х 31,5
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, кольоровий лак
Походить з церкви Святого Миколая с. Борочиче Горохівського району
Джерела:
Текст та ілюстрація з книги:
Апостол Варфоломій // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 182–183 ; іл.
Див. також:
Ікона «Свята Параскева»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Свята Параскева» (поч. XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Своєрідна манера письма автора ікони втілюється у поєднанні засобів виразу, типових для народних майстрів, і навиків, засвоєних у професійних іконописців. Колорит ікони стриманий і гармонійний. Свята Параскева тримає високий напрестольний хрест з круглою підставкою та отвором для мощей. Такі хрести поширюються на Волині у період унії. Лик Параскеви трактований спрощено, вуха великі, чітко окреслені, чим наголошується на увазі Святої до молитов віруючих. У тексті на розгорнутому білому сувої Параскева називається премудрою і всехвальною Христовою мученицею, яка перемогла тортури і страждання. Ікона має подвійне обрамлення з аркоподібним навершям і прикрашені посрібленими боніями поля, що створює відчуття перебування у храмі.
Розмір: 96 х 65,5
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення
Походить з Волині
Джерела:
Текст та ілюстрація з книги:
Свята Параскева // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 178–179 ; іл.
Див. також:
Ікона «Розп’яття»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Розп’яття» (поч. XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
При написанні образу автор користувався західноєвропейською гравюрою як зразком. Христос зображується померлим: увінчана терновим вінцем голова схилена до правого плеча, очі закриті, тіло, змучене стражданнями, провисає під власною вагою. Момент умирання на хресті, відображений в іконографії, ніби підтверджує для віруючих істину про Христа Людину, що померла за них реальною мученицькою смертю. Але і у мертвому Христі продовжував перебувати Святий Дух. Його нетлінне тіло, як живе, виливає потоки крові. Прийняття крові ангелами у потир і плат нагадує про таїнство причастя вином у християнській церкві. Обабіч хреста стоять Богородиця та Іоан у скорботних позах. Драматизм події, яка відбувається, підкреслюють свинцеві хмари та зображення кривавих сонця і місяця у відповідності зі словами Об’явлення: «... І ось, стався великий землетрус, і сонце стало темне, як волосяниця, і місяць став, наче кров» (Об. 6,12). Майстер вдається до об'ємного моделювання постатей та конкретизації простору: на горизонті намальований викінчений архітектурний пейзаж.
Розмір: 150 х 114
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, сріблення
Походить з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Качин Камінь-Каширського району
Джерела:
Текст та ілюстрація з книги:
Розп’яття // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 176–177 ; іл.
Див. також:
Ікона «Апостол Павло»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Апостол Павло» (друга пол. XVII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Апостол Павло (Савло, Саул) – найвизначніший ранньохристиянський місіонер, «апостол народів» та один з перших богословів християнства, блискучий проповідник, автор багатьох послань. За проповідницьку діяльність він був обезглавлений мечем за часів імператора Нерона.
Зображення апостола Павла на іконі традиційне, упівоберта вправо, з поглядом зверненим до віруючих. Відкрита книга у правій руці вказує на Павла, як автора послань, а опущений додолу меч символізує його мученицьку смерть за віру Христову. Автор прагне передати об’ємність світлотіньовим ліпленням лику і моделюванням драперій зіставленням темних смуг і локальних висвітлень.
Розмір: 81 х 31,5
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, кольоровий лак
Походить з церкви Святого Миколая с. Борочиче Горохівського району
Джерела:
Текст та ілюстрація з книги:
Апостол Павло // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 180–181 ; іл.
Див. також:
Парафіяльний костел в Рівному на честь Матері Божої і св. Антонія
Розділ: Архітектура Рівненщини
Поштова листівка "Парафіяльний костел в Рівному на честь Матері Божої і св. Антонія". Наклад "Римсько-католицького доброчинного товариства в Рівному".
Приблизний період: 1910-1919
Перший костел в Рівному з’явився в 1548 році, коли місто перейшло у володіння католички Беати Острозької, удови князя Острозького. Він був дерев’яний і знаходився майже на тому ж місці, що і костел св. Антонія. Ні цей костел, який був знищений татарами у 1569 році, ні два інші, що були побудовані в Рівному, не збереглися. У 1858 році (в деяких джерелах в 1869?) в місті почали будувати новий мурований костел з червоної цегли у неоготичному стилі. На рахунок того, хто фінансував це будівництво теж існують різні відомості (дехто пише, що будівництво розпочалося на пожертви князя Казимира Любомирського, дехто вважає, що будівництво фінансував князь Роман Сангушко зі Славути, а рівненський історик Олена Прищепа в своїй книзі «Вулицями Рівного» пише, що будівництво здійснювалося в основному на пожертви прихожан. Добудували костел Святого Антонія Падуанського лише в 1899 році. Освячення відбулося 7 жовтня 1900 року. Будівництвом керував польський архітектор Костянтин Войцеховський. Будову увінчували два вишукані шпилі, фасад прикрашав круглий годинник, а інтер’єр був декорований оригінальними фресками.
Під час Першої світової війни костел зазнав пошкоджень і був відновлений у 1927 році.
У 1958 році костел Святого Антонія був закритий радянською владою. Після декількох перебудов з костелу зникли хрести, готичні шпилі, внутрішнє та зовнішнє оздоблення. Рівненський журналіст Микола Несенюк пригадував, як він в дитинстві бавився тут з хлопцями дивними трубками, які валялися неподалік в кущах, і призначення яких їм було невідоме. Виявилося, що це були залишки безжально зламаного радянською владою храмового органу. Що ж стосується історичних цінностей, то в костельних підземеллях тривалий час (до самого його закриття) містились поховання родини Любомирських, які теж були знищені.
Костел був перетворений на склад, а з кінця 60-х по 1980 рік в цьому приміщенні функціонував кінотеатр Глобус. У 1987 році після ремонтно-реставраційних робіт в приміщенні бувшого костелу відкрився Зал камерної та органної музики.
Цікавою є історія придбання містом нового органу. Виготовлений він був за індивідуальним проектом чехословацькою фірмою «Рігер-Клосс» у 1989 році і призначався Красноярській філармонії. А в Рівному цей інструмент з’явився за сприяння відомої естрадної виконавиці Ірини Понаровської, що якийсь час працювала в Рівненській філармонії. Маючи впливових прихильників свого таланту вона погодилася звернутися в міністерство культури Радянського Союзу з проханням про виділення музичного інструменту філармонії міста Рівне. Як згадував тодішній директор філармонії Святослав Мельничук, втілення цієї фантастичної ідеї в життя, вважали майже нереальним, оскільки орган був дуже дорогим. Коштував він 1,5 млн доларів. Та, оскільки приміщення Красноярської філармонії не було вчасно добудоване, а орган необхідно було терміново забирати з Чехословаччини, державні функціонери, зваживши на клопотання відомої співачки, прийняли рішення відправити інструмент у Рівне. Так у 1989 році в місті знову з’явився орган. З 1993 року ця будівля являється пам’ятником архітектури місцевого значення.
Розмір: 9х14 см
Правове регулювання: Оригінал зберігається в архіві родини Ірини Ігорівни Мелещук (Жилінської), доньки Ігоря Жилінського
Місце розташування: вулиця Соборна, 137, Рівне
Джерело: Проєкт РОУНБ «Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам'ять Рівного»
