Фотоколекція

Глинське городище (Х–ХІ ст.)

с. Глинськ, Рівненський район Рівненська область

Глинське городище – пам’ятка археології національного значення.

Глинське городище розміщене на південній околиці села Глинськ в урочищі «Городище», на правому березі річки Усті.

Укріплення на вершині пагорба овальне у плані, розмірами 120 × 100 м (площа 0,7 га), значно пошкоджене перекопами, вірогідно, тут добували камінь. Із північної та східної сторін по краю майданчика зберігся вал заввишки до 3 м. Схили пагорба круті, вірогідно ескарповані, на 7–8 м нижче від вершини площадки із півдня та заходу влаштована тераса завширшки 5–6 м, а з інших сторін на цьому рівні проходить дугоподібний у плані вал завдовжки близько 200 м, заввишки до 4–5 м, він захищає територію розмірами близько 110 × 50 м. Вся площа городища близько 1,5 га.

На північ і захід від городища на схилі височини розміщується поселення слов’яно-руського часу, воно було вперше обстежене у 1932 р. Тут археолог В. В. Ткач під час розвідки у 1999 р. в підйомному матеріалі зібрав уламки гончарного посуду X – початку XI ст. Більш сучасних археологічних досліджень немає.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Глинське Городище [Електронний ресурс] // Здолбунівський Інформаційний Портал : [сайт]. – Режим доступу: https://zdolbyniv.rv.ua/2024/01/glynske-gorodyshhe/. – Назва з екрана.

Глинське городище [Електронний ресурс] // Міста Погориння: туристичні маршрути давніми городищами Рівненщини : [сайт]. – Режим доступу: https://mp.ostvytsya.com.ua/horodyshcha/glynske-gorodyshhe/. – Назва з екрана.

Прищепа Б. А. Погоринські міста в Х–ХІІІ ст. / Б. А. Прищепа. – Рівне : Дятлик М., 2016. – 297 с.

 

Ясининицьке городище (Х–ХІ ст.)

с. Ясининичі, Рівненський район Рівненська область

Ясининицьке городище – пам’ятка археології національного значення.

Ясининицьке городище розміщується на південно-західній окраїні села Ясининичі Дядьковицької сільської об’єднаної територіальної громади, займає мисоподібний виступ височини на правому березі р. Омелянівки.

На майданчику городища знаходиться церква. Майданчик овальний у плані, розмірами 55 × 45 м (площа 0,15 га), підвищується над долиною ріки на 6–7 м, захищений по периметру валом заввишки 2,0–2,5 м (з напільної, східної сторони) і 1,0–1,5 м з інших сторін. Перед валом з напільного боку був прокопаний рів, сучасна його глибина – 1,0–1,5 м, ширина – 8–10 м. Давній в’їзд, вірогідно, був влаштований з північного заходу, тут вал має розрив. За матеріалами із розташованого поряд поселення городище можна попередньо датувати Х–ХІ ст.

Поселення розміщується на південний схід від городища, на південному схилі височини. На площі 200 × 60 м зібрано уламки гончарних горщиків і металеві вироби Х–ХІІІ ст., а також матеріали бронзового віку. Обстеження городища проводились Б. Прищепою у 2003 та 2009 роках.

Джерело:

Текст та ілюстрації:

Прищепа Б. А. Погоринські міста в Х–ХІІІ ст. / Б. А. Прищепа. – Рівне : Дятлик М., 2016. – 297 с.

Ясининицьке городище [Електронний ресурс] // Міста Погориння: туристичні маршрути давніми городищами Рівненщини : [сайт]. – Режим доступу: https://mp.ostvytsya.com.ua/horodyshcha/yasininiczke-gorodishhe/. – Назва з екрана.

Томаш Михальський

Mедальйон пророки «Аарон та Єзекіїль» (1768)

м. Луцьк, Волинська область

Медальйон прикрашений плоскорізьбленим листям аканту і увінчаний п'ятипелюстковою квіткою на довгому стеблі. Аарон зображений у одежах давнього іудейського священика, з тіарою на голові кадилом у руках. Тіара – натяк на християнське священство. Дим, що піднімається з кадила, символізує молитви віруючих, які возносяться до небес. Єзекіїль тримає перед собою двері, що вказує на його пророцтво про зачинені двері, через які може пройти лише Господь.

Розмір: 75 x 77

Матеріал і техніка: дерево, темпера, олія, сріблення, різьблення

Походить з каплиці Покладення Ризи Богородиці с. Кримне Старовижівського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Пророки «Аарон та Єзекіїль» // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 388–389 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Mедальйон «Страсті апостола Іоана» (ХVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Mедальйон «Страсті апостола Іоана» з навершя вівтаря оздоблений широким, реалістично трактованим різьбленим листям аканта з пальметою вгорі. Акант – східна декоративна рослина, зображення якої широко використовується як елемент орнаменту в архітектурі і мистецтві, починаючи з античних часів. Пальмета – мотив орнаменту у вигляді стилізованого листка пальми, який вперше з’являється в архітектурі Єгипту. У медальйоні зображена сцена катування апостола Іоана в казані з киплячою олією в часи жорстоких гонінь на християн під час правління імператора Доміціана. Кати підкидають дрова у вогонь, який за житійним переказом, гасне і олія стає холодною. Вражений дивом, імператор не наважується далі піддавати Іоана мукам і відправляє його у вигнання на острів Патмос.

Розмір: 52,5 x 80

Матеріал і техніка: дерево, темпера, олія, сріблення, різьблення

Походить з церкви Святого Дмитрія с. Жорнище Ківерцівського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Страсті апостола Іоана // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 386–387 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Хрест «Розп’яття» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Майстер намагався натуралістично передати різьблення Ісуса Христа. Фігура розп’ятого Ісуса – масивна. Голова увінчана терновим вінком, повернута вправо і нахилена до плеча. Волосся хвилями спадає на плечі, очі напіввідкриті. Ступні ніг перехрещені і прибиті, як і руки, масивними цвяхами з пірамідальними кришками. На тілі Христа червоною фарбою намальовані смуги крові. Обабіч Ісуса прибиті спис та тростина з губкою. Майстер виділяє кожен м’яз на фігурі Христа, ретельно прорисовані суглоби рук та ніг, тіло вигнуто в талії напружені ноги зігнуті в колінах. Високо підняти груди підкреслюють напругу останнього подиху. Великі заломи драпірування пов’язки навколо стегон надають образу Христа монументальності.

Розмір: 228 x 97, 97 x 61 (постать Ісуса Христа)

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, різьблення

Походить з церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Здомишель Ратнівського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Розп’яття // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 384–385 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Скульптура «Непорочне зачаття» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Непорочне зачаття – католицький догмат, за яким Діва Марія, як сосуд для втілення Ісуса Христа, від першої миті свого зачаття Анною, була незаплямованою, вільною від первородного гріха. Тема «Непорочне зачаття», що викликала протягом середньовіччя численні догматичні суперечки, пізно з’явилася у мистецтві, оскільки важко було знайти візуальний образ для зображення цієї абстрактної концепції. З XVI ст. у малярстві та скульптурі ця тема почала втілюватися в образі Діви Марії – визволительки роду людського від «гріха Єви».

Скульптура Марії повнооб’ємна, виконана у людській зріст. Діва стоїть на земній кулі, топчучи ногами змія – символ гріхопадіння. Лік Богоматері овальний з округлими щоками, тонким носом та виразними блакитними очима. Одежі виконані у західноєвропейській традиції: плащ, накинутий на плечі, і плат, що частково покриває волосся і відкриває шию. Бганки довгої блакитної сорочки окреслюють фігуру. Соковиті маси бароко тут ніби потоншуються, застигають, втрачають силу, але набувають особливої одухотвореної краси.

Розмір: 170 x 60

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, різьблення

Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Окорськ Локачинського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Непорочне зачаття // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 382–383 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Хрест «Розп’яття» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Іконографія розп’яття свідчить про знайомство майстра із зразками західної барокової скульптури. Зображення тіла Христа провисаючим на хресті з нахиленою до плеча головою, зігнуті ноги з виступаючим правим коліном, форма оперезання у вигляді плата, обгорненого навколо шнура, характерні для багатьох пам’яток європейської культури XVII–XVIII ст.

Форми тіла Ісуса Христа анатомічно правильні. Голова, руки і ноги вирізьблені старанно і досить детально. Широкий страдницький лик вирізняється великими закритими очима, прямим носом, жорстко стиснутим ротом. Грудна клітка змодельована горизонтальними «полосками» ребер. Живіт втягнутий та окреслений прямими лініями. На голові Ісуса – рельєфний вінець крупного переплетення. Широка пов'язка на стегнах пов'язана збоку великим декоративним вузлом. На тілі краплі крові. Під ногами Ісуса Христа глава Адама.

Розмір: 180 x 73, 52 x 49 (фігура Ісуса Христа)

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, різьблення

Походить з церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Хворостів Любомльського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Розп’яття // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 380–381 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Скульптура «Ангели» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Ангели яскраво втілюють риси барокового мистецтва. Вони пишнотілі з чисельними складками на руках і ногах. Лики мають простакувато-здивований вираз через великі круглі очі під високо піднятими бровами. Суттєву роль у створенні урочистого образу грає позолота на крилах ангелів і пов’язці на стегнах.

Розмір: 58 x 43, 61 x 40

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, золочення, різьблення

Походять з церкви Архістратига Михаїла с. Пулемець Шацького району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Ангели // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 378–379 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Скульптура «Ангели» (ХVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

У декоративній різьбі XVIII ст. набуває особливого розширення «ангельська» тематика. Зображення зазвичай включалися у композиції іконостасів, вівтарів і були дзеркально-симетричні.

Ангели зображені сидячими. Лики видовжені з круглими звисаючими донизу щоками. Глибоко посаджені очі надають ангелам зосередженого виразу. Пишність форм підкреслюється тілесно-рожевим кольором. Насичено-рожевим намальовані губи і рум’янець на щоках. За спиною ангелів масивні посріблені крила з різьбленим пір’ям.

Розмір: 38 x 44, 37,5 x 41

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, сріблення, різьблення

Походять з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Старий Порицьк Іваничівського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Ангели // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 376–377 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Михайлівська церква (1772)

с. Оса, Ковельський район Волинська область

Михайлівська церква – пам’ятка архітектури національного значення, зразок дерев’яної церковної архітектури Волині.

Сільська церква на честь Святого Архістратига Михаїла побудована у 1772 р. на кошти пана Івановського і прихожан. За переказами близько 1760 р. тут лютувала чума, і з усього села вижили лише двоє людей. Поміщик Івановський продав усе майно померлих селян, а на отримані кошти побудував гарну дерев’яну церкву у формі хреста. У 1880 р. її ремонтували, покрили залізом і пофарбували, у 1887 р. до західного фасаду прибудували триярусну, завершену шатром дзвіницю, а 1893 р. у церкві з’явився новий іконостас. Спочатку церква була приходською самостійною, до неї належало село Ревушки, що знаходиться на відстані 5 км. Пізніше церкву приписали до села Вербичне. У 1963 р. церква була зачинена і відновилася аж у 1990-му.

Храм дерев’яний, одноверхий, хрещатий у плані, з вкороченими бічними раменами. Основні зруби є рівними квадратами. Центральну частину завершує невисока восьмигранна шатрова баня на низькому барабані. Дахи бічних зрубів майже приховують барабан. В інтер’єрі висотний простір центрального зрубу відкритий аж до основи бані, перекриття решти зрубів плоскі. Зі східним зрубом межує невелике приміщення з півночі. Храм має риси волинської церковної архітектури. Головними святинями храму є трьохсоткілограмовий церковний дзвін XVIII ст. і декоративно різьблені царські врата.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вигодник А. 250 років від часу спорудження Михайлівської церкви у с. Оса, тепер Ковельського району (1772) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2022 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2021. – С. 289–290.

Храми Волині : фото-збірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К., 2002. – 130 с.

Фото Свято-Михайлівської церкви – с. 116.

Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся : (краєзн. слов. від найдавніших часів до 1914 р.) / О. Цинкаловський. – Вінніпег : Волинь, 1986. – Т. 2. – 578 с.

Про Свято-Михайлівську церкву – с. 185.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки