Новини

27 липня 2026 року виповнюється 145 років від дня народження Володимира Григоровича Леонтовича, українського інженера-геодезиста, архітектора-реставратора та педагога

Народився 27 липня 1881 р. в м. Гадяч Полтавської губернії в родині колезького секретаря. У 1900 р. закінчив Мінську гімназію, вступив до Петербурзького університету, а через місяць перевівся на інженерне відділення Київського політехнічного інституту, яке закінчив у 1906 р.

Розпочав свій трудовий шлях з червня 1906 р., працював по вільному найму як молодший інженер при Волинській губернській управі, а у липні 1907 р. зарахований на державну службу молодшим інженером з дорожньої частини при Волинській губернській управі у справах земського господарства. В грудні 1909 р. В. Леонтовича призначають на посаду єпархіального архітектора Волинської губернії.

Володимир Григорович проводив обстеження стану церковних будівель, займався ремонтом кафедрального Спасо-Преображенського собору в м. Житомир. Діяльність Леонтовича як архітектора-реставратора дещо вирізнялась від вже існуючих засад. Він вважав: «Тільки поєднання практичного пристосування з реставрацією забезпечує не тільки збереженість, але й повноцінну експлуатацію історичної споруди. Будинок створюється людиною і живе доти, доки людина живе в ньому…». Так з ініціативи Володимира Григоровича постали з небуття чимало приречених на загибель історичних пам’яток.

У 1913-1914 рр. В. Г. Леонтович розробив і здійснив проект реставрації «Дому мурованого» – башти Острозького замку, побудованої в ХІV ст., розмістивши в ній історичний музей, міську бібліотеку та залу для народних читань. За його проектами відреставровано десятки інших споруд Волині. Також в 1910–1914 рр. В. Г. Леонтович займався формуванням архітектурно-меморіального комплексу «Козацькі Могили» під Берестечком. Спочатку планувалося звести церкву св. Георгія в російсько-візантійському стилю. Однак молодому архітектору вдалося переконати всіх у необхідності використати форми українського бароко та запросити для розпису храму художника Івана Їжакевича. Щоб відтворити історичне середовище часу Берестейської битви, перевіз до меморіального комплексу з с. Острів дерев’яну церкву св. Михаїла, побудовану в 1650 р. За переказами, саме в ній перед битвою молилися Б. Хмельницький зі своїми старшинами. До старовинної церкви В. Г. Леонтович добудував опасання на дерев’яних стовпцях та вхід до підземного 70-метрового переходу, що зв’язує дві церкви – нову і прадавню. Оскільки комплекс тоді був поза межами с. Пляшева, Володимир Григорович запропонував Почаївському монастирю для постійного нагляду за меморіальним ансамблем побудувати тут будівлю для скита з притулком для хлопчиків.

У 1912–1913 рр. Імператорська археологічна комісія доручила єпархіальному архітектору провести обстеження та фотофіксацію пам’яток архітектури на території Волинської губернії. Потім, у 1916–1917 рр., вже як досвідченого спеціаліста, за дорученням Академії наук Російської імперії, Володимира Григоровича Леонтовича включено до експедиції по вивченню і обліку пам’яток архітектури в районі Західного театру воєнних дій.

Окрім насиченої практичної роботи інженера-геодезиста, архітектора-реставратора, В. Г. Леонтович з 1914 р. розпочав педагогічну та наукову діяльність у Київському політехнічному інституті, де пропрацював до 1930 р. Також він до 1941 р. викладав геодезію у гірничому, індустріальному та художньому інститутах, залізничному технікумі, гідротехнічному училищі. З 1930 р. В. Г. Леонтович – доцент кафедри геодезії та планування Київського інженерно-будівельного інституту, а у січні 1940 р., враховуючи великий виробничий, педагогічний досвід та написані наукові праці, йому присвоєно вчене звання професора без захисту дисертації.

Упродовж 1963–1966 рр. Володимир Григорович Леонтович передав до ЦДІАК УРСР різноманітні документи: плани, креслення та матеріали про роботу над ремонтом, реставрацією Спасо-Преображенського кафедрального собору в м. Житомир, замку князів Острозьких в м. Острог Волинської губ.; будівництвом церкви св. Георгія для архітектурно-меморіального комплексу «Козацькі Могили» під Берестечком; фотографії, діапозитиви на склі із зображенням дерев’яних церков та інших пам’яток архітектури на території Волинської, Полтавської губернії; листування; рецензії та інші різні документи.

Помер на 87 році життя 29 квітня 1968 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

За матеріалами Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України)  

10 липня 2026 року о 11:00 у Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбудеться круглий стіл «Археологічні дослідження найбільшої битви українського козацтва», присвячений 375-й річниці Берестецької битви 1651 року.

Берестецька битва стала однією з наймасштабніших сухопутних битв XVII століття в Європі та однією з найважливіших подій Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Протягом 30 червня – 10 липня 1651 року на території сучасної Рівненської області відбувалися драматичні події, які назавжди увійшли до історичної пам’яті українського народу.

Упродовж десятиліть поле Берестецької битви було об’єктом масштабних археологічних досліджень, результати яких суттєво розширили уявлення про перебіг бойових дій, військове спорядження, побут козацького війська та матеріальну культуру середини XVII століття. Особливе місце серед цих досліджень посідають експедиції Рівненського обласного краєзнавчого музею, які у 1970–1990-х роках очолював відомий археолог Ігор Свєшніков, а також дослідження Національного заповідника «Поле Берестецької битви», проведені у 2003 році під керівництвом Богдана Прищепи.

Під час круглого столу науковці проаналізують результати багаторічних археологічних досліджень, їхній внесок у вивчення Берестецької битви та окреслять можливі перспективи подальшого дослідження однієї з найважливіших пам’яток української воєнної історії.

У роботі круглого столу візьмуть участь дослідники Рівненського обласного краєзнавчого музею, Національного заповідника «Поле Берестецької битви» та Маріупольського державного університету. Захід проходитиме у змішаному форматі, що дасть можливість долучитися до дискусії як безпосередньо в музеї, так і дистанційно.

Запрошуємо істориків, археологів, музейників, краєзнавців, викладачів, студентів та всіх, хто цікавиться історією України, взяти участь у заході.

Доєднатися до круглого столу можна за посиланням: https://us05web.zoom.us/launch/jc/83894979534

25 липня 2026 року виповнюється 160 років від дня народження Модеста Левицького  (1866–1932) – українського письменника і громадського діяча

Модест Пилипович Левицький народився 25 липня 1866 р. в селі Вихилівці на Поділлі. Ріс і виховувався в поміщицькій українській демократичній родині, в якій рідна мова була панівною, але шанувалися й іноземні: розмовляли німецькою, французькою, польською; розумілися на музиці, любили літературу. Нахил до літературної творчості виявився у Левицького рано: у 15 років гімназист видав свою першу збірку оповідань «Граф Мотика». Після закінчення Кам’янець-Подільської гімназії вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, 1888 р. перейшов на медичний факультет.

Лікарську практику почав на Волині, в Ковелі, на посаді земського лікаря. Брав участь у боротьбі зі спалахом холери на Волині.

Недалеко від Ковеля, в Колодяжному, жила родина Косачів, з якими Левицькі заприятелювали. Модест Пилипович спілкувався з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, яка потребувала його лікарської допомоги. 

1896 р. Левицькі переїхали на Поділля. У містечку Окна Модест Пилипович продовжував працювати земським лікарем. Друкуватися почав 1901 р. в журналі «Киевская старина». Його оповідання виходили також у «Літературно – науковому віснику», «Новій Громаді», «Раді». Видавав популярно – просвітницькі брошури на медичні і мовознавчі теми. 1907 р. вийшла його збірка «Оповідання».

До 1917 р. сім’я Левицьких проживала в Білій Церкві. У роки  української державності Модест Пилипович працював урядовцем в апараті Міністерства шляхів УНР на посаді директора культурно-просвітницького департаменту, був головним санітарним лікарем залізниць України. У 1919 – радником, потім головою української дипломатичної місії у Греції. У більшовицьку Україну Левицький не повернувся. Жив у Польщі, в Тарнові; 1922 р. переїхав до Чехії, працював у Господарській Академії в Подєбрадах. 1927 р. з онуком Василем переїхав до Луцька. Оселився спочатку в будинку адвоката Г. Степури по вулиці Квітковій (Красне), згодом переїхав на Яровицю (нині вулиця Івана Франка). 

Працювати Модест Пилипович почав у Луцькій українській гімназії з 1927 р.; у той час цей навчальний заклад знаходився на вулиці Сенкевича (нині Богдана Хмельницького). У червні 2003 р. на будинку колишньої Луцької української гімназії відкрито меморіальну дошку (скульптор Ірина Дацюк). 

Модест Пилипович Левицький був душею гімназії, її добрим духом. Діти з любов’ю називали його «Дідусь», а земляки-сучасники – «батьком Волині». Крім української мови, він читав етику, учив дітей грі на бандурі, розповідав їм про Лесю Українку. Як гімназійний лікар дбайливо лікував учнів, часто купуючи для них ліки за власні гроші. Організував музей народної творчості і народного мистецтва, для якого зібрав велику колекцію писанок.

1930 р. Луцька українська гімназія змінила адресу, переїхавши у власне приміщення на вулицю Плоцьку, 20 (нині вулиця Гаврилюка). Тут на початку червня 1932 р. Модест Пилипович провів свій останній урок. Лікар широкої кваліфікації (земський!), він сам визначив свій діагноз (заворот кишок), відмовився від операції, бо не витримало б серце, і 16 червня відійшов на вічний спочинок.

Література

Сяйво душі Модеста Левицького : життя і творчість / уклад. Л. Токарчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 298 с. – (Визначні постаті Волині). 

Корсак І. Тиха правда Модеста Левицького : повість-есей / І. Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2009. – 166 с. 

Доброчинська В. Професійна та громадська праця українських лікарів у Волинському воєводстві (1921–1939 рр.) / В. Доброчинська, Н. Переходько // Наукові записки / Рівн. обл. краєзн. музей. – Рівне, 2013. – Вип. 11. – С. 47–50.

Кучеренко О. Волинь у житті українського письменника, педагога і громадського діяча М. П. Левицького / О. Кучеренко // Волинь у житті та творчості письменників : зб. наук. пр. / упоряд. Н. Г. Сташенко. – 2-ге вид. доп. і перероб. – Луцьк, 2007. – С. 80–85.

Пушкар Н. Письменик, лікар, педагог (Модест Левицький, 1866–1932) / Н. Пушкар // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцька міська громада: історія, традиції, люди : матеріали XXVI Волин. обл. наук.-іст.-краєзн. конф., присвяч. 16-й річниці Незалежності України, 510-ій річниці надання м. Луцьку Магдебурзького права і 390-ій річниці створення Луцького православного братства, м. Луцьк, 9–10 листоп. 2007 р. – Луцьк, 2007. – Вип. 26. – С. 208–211.

Робота конференції планується за такими напрямами:

·        Богдан Прищепа : життєвий шлях і творча спадщина.

·        Давньоруські пам’ятки Волині/Рівненщини.

·        Археологічні дослідження середньовічних міст Погориння.

·        Археологічні дослідження Волині.

·        Музейна справа Волині: історія та сучасність.

·        Актуальні питання краєзнавства та волинезнавства.

Початок конференції:

27 травня 2026 року, 10:00 у Рівненському державному гуманітарному університеті (м. Рівне, вул. Пластова, 31)

Джерело: Рівненський обласний краєзнавчий музей

Виставка присвячена вшануванню пам’яті відомого українського археолога, дослідника історії погоринських міст в добу Київської Русі та литовсько-польського періоду, доктора історичних наук Богдана Анатолійовича Прищепи (1957–2025).

В експозиції представлено археологічні знахідки з фондів музею, виявлені під час розкопок під керівництвом Б. А. Прищепи. До виставкового комплексу увійшли наукові звіти, польові щоденники, документи із особистого архіву дослідника, а також банери із поданням інформації про віхи його біографії та трудової діяльності.

Відкриття виставка:

26 травня 2026 року,14:00 

м. Рівне, вул. Драгоманова, 19

Рівненський обласний краєзнавчий музей 

Запрошуємо 20 травня о 14:00 на публічну лекцію краєзнавця Василя Гудзія «Автобусне сполучення у Рівному та околицях. 1910-1939 рр.», присвячену історії автобусного руху в нашому місті.
Під час зустрічі поговоримо про те, яким було транспортне сполучення у місті та його пригородах в різні історичні епохи, як змінювалися маршрути, транспорт і міський простір. Частково захопимо період Російської імперії та міжвоєнний час, коли Рівне активно розвивалося й формувало свою транспортну інфраструктуру.

На вас чекають цікаві історичні факти, рідкісні фото, маловідомі сторінки міського життя та захоплива подорож у минуле Рівного через історію його автобусного руху.

Місце проведення:

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 6

«Світлиця» (4-й поверх).

Вхід вільний. Запрошуємо!