Фотоколекція

«Білий будиночок» садиби Косачів (1890)

с. Колодяжне, Ковельський район, Волинська область (1890)

В зв’зку з хворобою Лесі Українки, у 1890 р. батьки збудували для неї “Білий будиночок”. Колони ганку були зроблені з білих стовбурів берез, тому й назвали будинок “білим”.

В “Білому будиночку” Леся Українка жила з 1893 р. до 1907 р., під час своїх приїздів до Колодяжного, переважно влітку. Тут вона написала низку творів.

“Білий будиночок” розташований на території садиби, ліворуч центральної алеї – одноповерховий, дерев’ний, всередині і зовні оштукатурений. Дах з гонти, фундамент цегляний, веранда відкрита. В будинку дві кімнати, загальною площею 40 кв.м. Перша кімната слугувала не тільки спальнею, але й була робочим кабінетом. Друга кімната – вітальня. В ній щорічно родина Косачів святкувала Шевченківські роковини, читала його твори, виконувались пісні на його слова. Тут Леся Українка з братом Михайлом часто збирали сільських дітей і організовували літературні читання.

10 липня 1949 року у відремонтованому Лесиному «білому будиночку» в блакитній кімнаті розмістився музей на громадських засадах, у другій (рожевій, робочому кабінеті письменниці) – сільська бібліотека.

У 1963 році в «сірому» будинку Косачів було відкрито літературну експозицію, а Лесин «білий будиночок» став меморіальним.

В 1965 р. на будинку встановлена мармурова меморіальна дошка з написом: “В цьому будинку в 1893–1907 р. жила видатна українська поетеса ЛЕСЯ УКРАЇНКА”.

Згідно Рішення Волинської обласної Ради депутатів трудящих № 360 від 4 серпня 1969 р. «Білий будиночок» взято під охорону.

Текст та ілюстрації

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Колодяжному : путівник. – Луцьк : Медіа, 2008. – 12 с.

Історія Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки у фотографіях та особистостях // Леся Українка та родина Косачів в контексті української та світової культури. – Луцьк, 2006. – Вип. 3. – С. 200–219.

Комзюк В.  Музей Лесі Українки в селі Колодяжному / В. Комзюк // Леся Українка і сучасність : зб. наук. пр. / Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2010. – Т. 6. – С. 550–555.

Пісоцький А. Повернення до Лесиного будинку / А. Пісоцький // Минуле і сучасне Волині та Полісся : Ковель і Ковельщина в історії України та Волині : матеріали 50 Всеукр. наук.-іст. конф. присвяч. 22-й річниці Незалежності України і 495-річчю надання Ковелю Магдебурзького права / упоряд. А. Силюк. – Ковель, 2013. – С. 532.

“Білий будиночок” Лесі Українки : [Електронний ресурс] // Прадідівська слава: українські пам’ятки : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pslava.info/KolodjazhneS_SadybaPAKosacha_BilyjBudynochokLesiUkajinky,160960.html. – Назва з екрана.

Матеріал наданий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Човен-довбанка (1223-1256)

Маневицький краєзнавчий музей (Музей одного експонату)

селище Маневичі, Камінь-Каширський район, Волинська область

Артефакт знайшли у річці Стир між селами Старосілля та Копилля влітку 2015 року. На поверхню з води довбанку витягли у вересні того ж року. Для стародавнього човна, який датується 1223-1256 роками, при музеї збудували спеціальне приміщення. Човен має довжину 12 метрів 20 сантиметрів, він видовбаний вручну з цілого стовбура дерева. На Волині вже траплялися подібні знахідки, бо човни-довбанки були одним із видів транспорту для наших предків. 

Текст та ілюстрації

Гусенко С. Міжнародна конференція з вивчення маневицького човна-довбанки / С. Гусенко // Нова доба. – 2020. – 15 жовт. – С. 5.

Мазурик Ю. Пам’ятка суднобудування басейну річки Стир, човен-довбанка доби пізнього середньовіччя знайдений біля с. Старосілля / Ю. Мазурик, П. Хомич // Старий Луцьк : наук. зб. – Луцьк, 2016. – Вип. 12. – С. 313–320.

Роденко Н. Гордість Маневицького музею – 700-літній човен-довбанка / Н. Роденко // Вісник+К. – 2025. – 17 лип. – С. 5.

Романюк Н. Маневицькому човну-довбанці – майже 800 років! / Н. Романюк // Вісник і К. – 2020. – 12 берез. – С. 7.

Найбільша довбанка України та музей, де оживає історія: чому варто поїхати в Маневичі [Електронний ресурс] // U.P.M.P. Українсько-польська медіа платформа : [сайт]. – Режим доступу: https://upmp.news/ua-in-ukraine/najbilsha-dovbanka-ukrayiny-ta-muzej-de-ozhyvaye-istoriya-chomu-varto-poyihaty-v-manevychi/. – Назва з екрана.

Шабала Я. Старосільський човен: здогадки та гіпотези / Я. Шабала // Старий Луцьк : наук. зб. – Луцьк, 2016. – Вип. 12. – С. 421–425.

Матеріал наданий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1795)

с. Запруддя, Камінь-Каширський район, Волинська область

Церква Успіння Пресвятої Богородиці занесена до переліку пам’яток архітектури і містобудування національного значення згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 442 від 06.09.1979 р. 

Це одна з найдавніших пам’яток сакральної архітектури Волині. Церква Успіння Пресвятої Богородиці побудована в 1795 році як придорожня каплиця. Дерев’яна, однокупольна. 

У 1869 році під будівлю було підведено кам’яний фундамент і прибудовано бабинець із триярусною дзвіницею. Тоді ж чотирьохсхилий дах будівлі був увінчаний куполом у вигляді цибулини. Упродовж 1928-1929 років церква перебудовувалась.

За радянських часів храм стояв зачинений і почав руйнуватися. 1962 року пам’ятку зняли з державного обліку як недіючу, частину майна вивезли в сусідню Сошичненську церкву. Влада планувала створити в спустошеній церкві музей, однак місцеві жителі не підтримали такого рішення.

Відродилась церква 1989 року, відколи будівлю передали громаді. Було проведено ремонтні роботи, повернуто церковні речі. Настоятелями храму були о. Йосип Вірста, о. Олександр Кулюк, а з кінця 2016 року – о. Сергій Панасюк.

Донині в церкві зберігаються Євангеліє і плащаниця, котрі подарували, за переказами, – Косачі. Меморіальна ікона Косачів «Святий Миколай» та ряд образів ХІХ ст. із Свято-Успенської церкви зберігаються в Камінь-Каширському краєзнавчому музеї.

Джерела

Денисюк В. Літопис Камінь-Каширщини / В. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 521 с.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.

Духовні святині Камінь-Каширщини : фотоальбом. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 24 с.

Пась Н. Косачі і Запруддя / Н. Пась. – Камінь-Каширський, 2016. – 23 с. 

Пась Н. Поліське село, у якому гостювали літературні классики: що Запруддя пам'ятає про Лесю Українку / Н. Пась // Сім'я і дім. – 2017. – 16 берез. – С. 9.

Лівіцька О. Євангеліє від Олени Пчілки / О. Лівіцька // Волин. газ. – 2011. – 13 січ. – С. 1, 10.

Рожко В. Запруддя: минуле і сьогодення / В. Рожко, В. Панчук // Рад. Полісся. – 1989. – 12 серп.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Літературно-меморіальний музей Лесі України (1949)

с. Колодяжне, Волинська область

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки "Садиба Косачів" відкрито на території маєтку родини Косачів в селі Колодяжне під Ковелем у 1949 році. Він є відділом Волинського краєзнавчого музею. Тут майбутня поетеса провела дитячі та юнацькі роки, з 1882 по 1897 рік. Її талант сформувався під впливом легенд волинського краю, які переказувала їй мати - письменниця Олена Пчілка (Ольга Косач). Тут Леся Українка розпочала свій творчий шлях, написавши близько 80 творів: "Конвалія", "Сафо", "Русалка", "Співак", "В'язень" та інші. Зберігся "Білий дім" із солярієм на даху веранди, побудований спеціально для Лесі батьком - Петром Косачом, а також "Сірий дім" самого батька. В будинках відтворено автентичну обстановку, представлені особисті речі Косачів. На місці великого садибного будинку зараз знаходиться літературно-меморіальний музей Лесі Українки. В чотирьох експозиційних залах тут зібрані документальні матеріали та експонати, які розповідають про життя і творчість Лесі Українки. Сектором музею "Садиба Косачів" є монографічна експозиція «Музей Лісової пісні» в урочищі Нечімному біля села Скулин в 17 кілометрах від Колодяжного.

Джерела

Акперова Т.  Літературно-меморіальний музей Лесі Українки у Колодяжному / Т. Акперова // Молода наука Волині:  пріоритети та перспективи досліджень : матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. студ. і аспірат. (10-11 трав. 2011 року): у 3-х т. / ред. І.Я. Коцан. – Луцьк, 2011. – Т. 1. – С. 12–13.

Літературно-меморіальний музей-садиба Лесі Українки в Колодяжному / автор тексту Комзюк В. – Луцьк : Ініціал, 2000. – 5 с. 

Літературно-меморіальний музей-садиба Лесі Українки // Запроси на рідну Волинь. – б. м. : б. в., 2018. – С. 21. 

Літературно-меморіальний садиба-музей Лесі Українки, Колодяжне  [Електронний ресурс] // TRAVELS INCLUSIVE UKRAINE : [сайт]. – Режим доступу:https://travels.in.ua/uk-UA/object/792/literaturno-memorialnyy-sady. – Назва з екрана.

Свято-Михайлівська церква (1775)

Село Грудки, Камінь-Каширський район, Волинська область

Свято-Михайлівська церква є пам’яткою архітектури національного значення.

Храм на честь Святого Архістратига Михаїла у селі був зведений у 1775 році на кошти прихожан. Церква розташована на рівному місці, посеред села. Побудована на давньому закритому цвинтарі, де, за переказами, до 1771 року стояв старий невеликий храм. Церква дерев’яна, хрестоподібна, з трьома банями. У 1862 році у церкві скріпили стіни і підняли храм на кам’яний фундамент, а у 1870 році покрили металом і пофарбували саму церкву та окремостоячу з п’ятьма дзвонами дзвінницю, яку повністю перебудували у 1882 році. 

Іконостас з усіма іконами, за словами старожилів, був перевезений з церкви с. Доротище, але запис про його купівлю не зберігся. З 1886 року при церкві діяла парафіяльна школа, де навчалось біля 20 дітей. Церква була закрита радянською владою. У 1961 році, богослужіння були заборонені, приміщення перетворене на склад. Храм поступово руйнувався, а дзвінниця була зруйнована повністю. На початку 1980-х рр. споруда перебувала в аварійному стані і загрожувала обвалом. У 1989 році зусиллями громади церква була  повністю відновлена і того ж року освячена. Першим настоятелем відновленого храму став священник Петро Черевко. Декілька ікон з церкви передані до Музею волинської ікони. Храм перебуває у користуванні громади УПЦ МП.

Література

Вигодник А. 250 років від часу спорудження Свято-Михайлівської церкви у с. Грудки, тепер Камінь-Каширського району (1775) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2025 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2024. – С. 207–208. 

Денисюк В. Грудки / В. Денисюк // Літопис Камінь-Каширщини / В. Денисюк. – Луцьк, 2001. – С. 383–388.

Москалюк І. Образ Богородиці Одигітрії у волинському іконописі ХVІІ – ХVІІІ ст. / І. Москалюк // Історія та сучасність Православ'я на Волині : матеріали VII наук.-практ. конф. 8 листоп. 2016 р. – Луцьк, 2016. – С. 175–179.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Свято-Михайлівська церква (1771)

Село Несвіч, Луцький район, Волинська область

Михайлівська церква внесена до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області

Михайлівська церква у селі Несвіч була побудована на кошти прихожан у 1771 р. з дерева без застосування металевих і кам’яних частин. У плані споруда – хрещатий п’яти зрубний храм з одним розташованим по центру восьмигранним верхом. Рамена хреста, утвореного бабинцем, видовженою вівтарною частиною, бічними об’ємами нави перекриті двосхилими дахами, формуючи таким чином трикутні причілки. До бабинця прибудований невисокий і вужчий, закритий ганок, завершений також двосхилим дахом, що формує трикутний причілок. Церква по-особливому скомпонована і врівноважена, як ззовні, так і всередині: приділи і бабинець об'єднані із навою співмірними арками, утворюючи єдиний простір. Підлога у храмі дощата, стіни покриті олійною фарбою голубого кольору. Церква є типова для свого часу, максимально наближена до сільських осель XVIII століття. У храмі збереглися різьблені царські врата XVIII століття та іконостас XIX століття з іконами XVIII і XIX століть, які мають художньо-мистецьку цінність.

Одночасно з церквою з північно-східного боку була збудована двоярусна дзвіниця типу «восьмерик на четверику» з характерним для споруд псевдоруського стилю шатровим завершенням з маківкою. Разом з церквою дзвіниця утворює єдиний архітектурний ансамбль. 

Завдяки своєрідній видовженій формі вівтарної частини, філігранному моделюванню окремих декоративних деталей Михайлівську церкву нині можна віднести до найбільш вишуканих зразків хрещатого храму цього стилістичного напрямку на території Волині.

Текст та ілюстрації:

Василевська С. 250 років від часу побудови Свято-Михайлівської церкви в селі Несвіч, тепер Луцького району (1771) / С. Василевська // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2021 рік / Упр. к-ри з пит. релігій та нац., Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. - Луцьк : Терези, 2020. – С. 286–289. 

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – № 2–3. – С. 52

Коструба Н. Свято-Михайлівський храм – окраса села Несвіч / Н. Коструба // Слава праці. – 2012. – 20 листоп. – С. 8.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К, 2002. – 154 с.

Єловицька (Четвертинська) Яніна – відома композиторка та співачка Волині.

Яніна Четвертиська народилась у 1840 році в містечку Антопіль (Рівненщина). Її батьками були князь Леопольд та Казиміра Четвертинські. Дівчинку виховували в культурному та патріотичному середовищі. З дитячих років вона проявила любов до музики. Яніна з юних років навчалась співу та грі на музичних інструментів і досить у ранньому віці почала й сама писати музику. В чотирнадцять років Яніну Четвертинську, за порадою її вчителя Юзефа Коженьовського, відправили здобувати музичну освіту у Флоренцію (Італія). Там її вчителем став відомий італійський композитор Джоакіно Антоніо Россіні. Він був автором кількох десятків популярних опер, багато з яких поставили у всіх столичних театрах Європи. Композитор мав тоді світову славу. Другим вчителем Яніни Четвертинської, але вже по оперному співу був відомий французький оперний співак Жильбер Дюпре. До нього на навчання, Яніна, цілеспрямовано вирушила до Парижу.

Яніна Четвертинська була талановитою поетесою. Її вірші, часто цитували в паризькому середовищі та навіть при дворі Наполеона ІІІ. З часом слава про молоду композиторку та співачку докотилась до самого правителя Франції. Одними із найбільших концертів Яніни в Парижі, був той, що відбувся в готелі «Ламберт» та в одній із резиденцій Наполеона ІІІ.

У 1863 р. Яніна Четвертинська вийшла заміж за волинського землевласника Адольфа Єловицького. Молодята переїхали жити в розкішний палац в с. Арестів (нині село Орестів, Рівненщина). Проте, наступні два роки життя були досить трагічними для Яніни. Через рік після заміжжя, в подружжя народжується син, якого називають на честь батька Адольф. Одного разу, коли немовля захворіло, Яніна переплутала ліки, і дитина померла. Жінка не змогла пережити трагедію і через рік теж померла. Не зміг жити в палаці і сам Адольф Єловицький. Продавши маєток, вирішує переїхати на батьківщину до своєї другої дружини у Вітебщину (сучасна Білорусь). Новою власницею палацу в Арестові стає росіянка, на прізвище Бєлєнко. Її нащадки були власниками палацу до 1921 року.

На жаль, багато творів Яніни Четвертинської були знищені в роки Першої світової війни. Проте її історія і коротке, але яскраве життя, варте не однієї книги.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Копистенський З. [Про князів Четвертинських] / З. Копистенський // Корені та парості: український генеалогікон / упоряд. В. Шевчук. – Київ : Либідь, 2008. – С. 165–177.

Четвертинська Яніна Леопольдівна [Електронний ресурс]  // Генеограф: князівські династії Русі і Литви : [сайт]. – Режим доступу: http://rurik.hostenko.com/gallery-portret/chetvertinska-janina/. – Назва з екрана.

Яцечко-Блаженко Т. (Не) відомі волиняни: співачка та композиторка Яніна Єловицька (Четвертинська) [Електронний ресурс] / Т. Яцечко-Блаженко // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/20259-ne-vidomi-volyniany-spivachka-ta-kompozytorka-ianina-ielovytska-chetvertynska. – Назва з екрана.

Яцечко-Блаженко Т. Палаци Волині: Орестів [Електронний ресурс] / Т. Яцечко-Блаженко // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/20260-palatsy-volyni-orestiv. – Назва з екрана.

Палац графині Кароліни Дзембовської (ХІХ ст.)

м. Кременець, Тернопільська область

Палац графині Кароліни Дзембовської – резиденція Кароліни Дзембровської ХІХ ст, пам’ятка архітектури місцевого значення.

Палац родини Дзембовських побудований біля підніжжя Хрестової у другій чверті ХІХ ст. в стилі псевдоготики. Первісно повстала двоповерхова споруда із восьмигранною вежею. Автентичний вигляд будівлі засвідчує літографія Карла Арльдта (сер. ХІХ ст.). Автором архітектурного проєкту є Юзеф Гофман. Перед садибою було висаджено парк в англійському стилі, а за нею – фруктовий сад. Башта була обладнана гвинтовими сходами, якими підіймалися на оглядовий майданчик. Зовсім скоро палац від Дзембровських перейшов до графа і знатного дворянина Волинської губернії – Павла Демидова. Однак і він не довго керував маєтком. У 1903 році віллу викупила міська дума і відкрила там комерційне училище.

На початку ХХ ст. споруду добудували двома об’ємними навчальними корпусами для потреб комерційного училища. Тут навчався видатний кременчанин, український композитор Михайло Вериківський. У комерційному училищі викладали відомі українські художники Тимофій Сафонов та Андроник Лазарчук.

У 1920–1939 рр. у будинку розміщувалася міська комунальна гімназія із польською мовою навчання, а згодом – одна із середніх шкіл. Вже у 30-х рр. за проєктом львівського архітектора Вавжинця Дайчака до центрального корпусу добудовано портик у стилі ар-деко. Первісне планування споруди не збереглося.

Тут діяли чоловіча середня школа № 1, агротехнічна школа, сільськогосподарський технікум. У 1988 році в колишньому палаці розмістилася загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2, що діє тут і досі.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Багнюк Н. Палацова архітектура Кременця: від приватних резиденцій до осередків освіти / Н. Багнюк // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : матеріали міжнар. наук. конф. молодих учених, 17–18 квіт. 2025 р. У 2 ч. Ч. 1 / ред. Н. Рябухи та ін. – Харків : ХДАК, 2025. – С. 72–74.

Палац графині Дзембовської [Електронний ресурс] // Мандруй Україною : [сайт]. – Режим доступу: https://discover.ua/locations/palac-dzembovskih. – Назва з екрана.

Яцюк Р. Палац графині Кароліни Дзембовської (ХІХ ст.) [Електронний ресурс] / Р. Яцюк // Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник : [сайт]. – Режим доступу: https://krem-reserve.te.ua/portfolio/palats-grafyni-karoliny-dzembovskoi/. – Назва з екрана.

 

Палац, маєток (ХІХ ст.)

м. Кременець, Тернопільська область

Палац, маєток (музична школа) – історична будівля, пам’ятка архітектури місцевого значення у місті Кременці.

Споруда є унікальним прикладом міської забудови палацового типу другої половини ХІХ століття. Двоповерхова цегляна будівля П-подібної форми з шатровим чотирисхилим дахом, виконана у стилі класицизму, архітектурної пишності фасаду додає двоярусний двоколонний портик, прикрашений аттиком і невеликим шпилем, а також наче розрізані пілястрами і обрамлені карнизами стіни.

Первісне призначення будівлі достеменно невідоме, цілком ймовірно, що вона могла бути родовим шляхетським маєтком/особняком. З початком Першої світової війни колишній палац був переобладнаний у військовий шпиталь, а в міжвоєнний період (20–30-ті роки ХХ ст.) у приміщеннях будинку розташувалася міська кооперативна лікарня. З входженням у 1939 році міста до складу СРСР будівля була остаточно націоналізована, а у її стінах відкрилась Кременецька музична школа, яка продовжила свою діяльність уже по завершенню Другої світової війни. У повоєнні роки її директором став український культурний і громадський діяч, музикант, диригент і педагог Іван Гіпський.

У 70-х роках ХХ століття споруду реконструювали, внаслідок чого до тильної сторони будівлі була добудована концертна зала і просторий вестибюль, однак первісний вигляд інтер’єру був майже остаточно втрачений.

У наші дні у стінах будівлі функціонує Кременецька школа мистецтв імені Михайла Вериківського – кременчанина, відомого українського композитора ХХ століття, диригента і фольклориста, що за час своєї творчості написав понад 400 музичних творів.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Шовчко В. Музична школа Кременця [Електронний ресурс] / В. Шовчко // Zabytki: пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/1199/muzichna-shkola-krementsya. – Назва з екрана.

Яцюк Р. Палац ХІХ ст. / Музична школа [Електронний ресурс] / Р. Яцюк // Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник : [сайт]. – Режим доступу: https://krem-reserve.te.ua/portfolio/palats-muzychna-shkola/. – Назва з екрана.

Будинок бібліотеки (ХІХ ст.)

м. Кременець, Тернопільська область

Будинок бібліотеки – громадська споруда, пам’ятка архітектури місцевого значення.

Громадська споруда побудована у другій половині ХІХ століття і входила у діловий та культурний центр історичного середмістя Кременця. Будинок зведений, як типова житлова споруда своєї епохи з яскраво вираженими елементами стилю класицизму з цокольним приміщенням, шатровим двосхилим дахом, обрамленим фронтоном з південно-східної сторони фасаду.

У роки Другої світової війни прилеглі території навколо споруди за наказом голови окупаційної адміністрації ґебітскомісара Міллера, були огороджені й перетворені на єврейське гетто. У 1942 році під час пожежі гетто було знищено, майже повністю була зруйнована і дана будівля, від якої залишилося лише цокольне приміщення. Після завершення війни будівля була відбудована із збереженням її первісних архітектурних рис, і переобладнана для потреб дитячої міської бібліотеки, яка розташовується там і до нашого часу.

На сучасному етапі за своїм функціональним призначенням будівля виконує культурно-освітні та адміністративно-господарські функції, вміщуючи на цокольному поверсі господарський відділ Кременецько-Почаївського ДІАЗу, а на першому Кременецьку міську філію для дітей Публічної бібліотеки імені Юліуша Словацького.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Яцюк Р. Будинок бібліотеки ХІХ століття [Електронний ресурс] / Р. Яцюк // Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник : [сайт]. – Режим доступу: https://krem-reserve.te.ua/portfolio/budynok-biblioteky/. – Назва з екрана.