Фотоколекція

Томаш Михальський

Mедальйон пророки «Аарон та Єзекіїль» (1768)

м. Луцьк, Волинська область

Медальйон прикрашений плоскорізьбленим листям аканту і увінчаний п'ятипелюстковою квіткою на довгому стеблі. Аарон зображений у одежах давнього іудейського священика, з тіарою на голові кадилом у руках. Тіара – натяк на християнське священство. Дим, що піднімається з кадила, символізує молитви віруючих, які возносяться до небес. Єзекіїль тримає перед собою двері, що вказує на його пророцтво про зачинені двері, через які може пройти лише Господь.

Розмір: 75 x 77

Матеріал і техніка: дерево, темпера, олія, сріблення, різьблення

Походить з каплиці Покладення Ризи Богородиці с. Кримне Старовижівського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Пророки «Аарон та Єзекіїль» // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 388–389 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Mедальйон «Страсті апостола Іоана» (ХVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Mедальйон «Страсті апостола Іоана» з навершя вівтаря оздоблений широким, реалістично трактованим різьбленим листям аканта з пальметою вгорі. Акант – східна декоративна рослина, зображення якої широко використовується як елемент орнаменту в архітектурі і мистецтві, починаючи з античних часів. Пальмета – мотив орнаменту у вигляді стилізованого листка пальми, який вперше з’являється в архітектурі Єгипту. У медальйоні зображена сцена катування апостола Іоана в казані з киплячою олією в часи жорстоких гонінь на християн під час правління імператора Доміціана. Кати підкидають дрова у вогонь, який за житійним переказом, гасне і олія стає холодною. Вражений дивом, імператор не наважується далі піддавати Іоана мукам і відправляє його у вигнання на острів Патмос.

Розмір: 52,5 x 80

Матеріал і техніка: дерево, темпера, олія, сріблення, різьблення

Походить з церкви Святого Дмитрія с. Жорнище Ківерцівського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Страсті апостола Іоана // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 386–387 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Хрест «Розп’яття» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Майстер намагався натуралістично передати різьблення Ісуса Христа. Фігура розп’ятого Ісуса – масивна. Голова увінчана терновим вінком, повернута вправо і нахилена до плеча. Волосся хвилями спадає на плечі, очі напіввідкриті. Ступні ніг перехрещені і прибиті, як і руки, масивними цвяхами з пірамідальними кришками. На тілі Христа червоною фарбою намальовані смуги крові. Обабіч Ісуса прибиті спис та тростина з губкою. Майстер виділяє кожен м’яз на фігурі Христа, ретельно прорисовані суглоби рук та ніг, тіло вигнуто в талії напружені ноги зігнуті в колінах. Високо підняти груди підкреслюють напругу останнього подиху. Великі заломи драпірування пов’язки навколо стегон надають образу Христа монументальності.

Розмір: 228 x 97, 97 x 61 (постать Ісуса Христа)

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, різьблення

Походить з церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Здомишель Ратнівського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Розп’яття // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 384–385 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Скульптура «Непорочне зачаття» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Непорочне зачаття – католицький догмат, за яким Діва Марія, як сосуд для втілення Ісуса Христа, від першої миті свого зачаття Анною, була незаплямованою, вільною від первородного гріха. Тема «Непорочне зачаття», що викликала протягом середньовіччя численні догматичні суперечки, пізно з’явилася у мистецтві, оскільки важко було знайти візуальний образ для зображення цієї абстрактної концепції. З XVI ст. у малярстві та скульптурі ця тема почала втілюватися в образі Діви Марії – визволительки роду людського від «гріха Єви».

Скульптура Марії повнооб’ємна, виконана у людській зріст. Діва стоїть на земній кулі, топчучи ногами змія – символ гріхопадіння. Лік Богоматері овальний з округлими щоками, тонким носом та виразними блакитними очима. Одежі виконані у західноєвропейській традиції: плащ, накинутий на плечі, і плат, що частково покриває волосся і відкриває шию. Бганки довгої блакитної сорочки окреслюють фігуру. Соковиті маси бароко тут ніби потоншуються, застигають, втрачають силу, але набувають особливої одухотвореної краси.

Розмір: 170 x 60

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, різьблення

Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Окорськ Локачинського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Непорочне зачаття // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 382–383 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Хрест «Розп’яття» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Іконографія розп’яття свідчить про знайомство майстра із зразками західної барокової скульптури. Зображення тіла Христа провисаючим на хресті з нахиленою до плеча головою, зігнуті ноги з виступаючим правим коліном, форма оперезання у вигляді плата, обгорненого навколо шнура, характерні для багатьох пам’яток європейської культури XVII–XVIII ст.

Форми тіла Ісуса Христа анатомічно правильні. Голова, руки і ноги вирізьблені старанно і досить детально. Широкий страдницький лик вирізняється великими закритими очима, прямим носом, жорстко стиснутим ротом. Грудна клітка змодельована горизонтальними «полосками» ребер. Живіт втягнутий та окреслений прямими лініями. На голові Ісуса – рельєфний вінець крупного переплетення. Широка пов'язка на стегнах пов'язана збоку великим декоративним вузлом. На тілі краплі крові. Під ногами Ісуса Христа глава Адама.

Розмір: 180 x 73, 52 x 49 (фігура Ісуса Христа)

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, різьблення

Походить з церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Хворостів Любомльського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Розп’яття // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 380–381 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Скульптура «Ангели» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Ангели яскраво втілюють риси барокового мистецтва. Вони пишнотілі з чисельними складками на руках і ногах. Лики мають простакувато-здивований вираз через великі круглі очі під високо піднятими бровами. Суттєву роль у створенні урочистого образу грає позолота на крилах ангелів і пов’язці на стегнах.

Розмір: 58 x 43, 61 x 40

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, золочення, різьблення

Походять з церкви Архістратига Михаїла с. Пулемець Шацького району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Ангели // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 378–379 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Скульптура «Ангели» (ХVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

У декоративній різьбі XVIII ст. набуває особливого розширення «ангельська» тематика. Зображення зазвичай включалися у композиції іконостасів, вівтарів і були дзеркально-симетричні.

Ангели зображені сидячими. Лики видовжені з круглими звисаючими донизу щоками. Глибоко посаджені очі надають ангелам зосередженого виразу. Пишність форм підкреслюється тілесно-рожевим кольором. Насичено-рожевим намальовані губи і рум’янець на щоках. За спиною ангелів масивні посріблені крила з різьбленим пір’ям.

Розмір: 38 x 44, 37,5 x 41

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, сріблення, різьблення

Походять з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Старий Порицьк Іваничівського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Ангели // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 376–377 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Михайлівська церква (1772)

с. Оса, Ковельський район Волинська область

Михайлівська церква – пам’ятка архітектури національного значення, зразок дерев’яної церковної архітектури Волині.

Сільська церква на честь Святого Архістратига Михаїла побудована у 1772 р. на кошти пана Івановського і прихожан. За переказами близько 1760 р. тут лютувала чума, і з усього села вижили лише двоє людей. Поміщик Івановський продав усе майно померлих селян, а на отримані кошти побудував гарну дерев’яну церкву у формі хреста. У 1880 р. її ремонтували, покрили залізом і пофарбували, у 1887 р. до західного фасаду прибудували триярусну, завершену шатром дзвіницю, а 1893 р. у церкві з’явився новий іконостас. Спочатку церква була приходською самостійною, до неї належало село Ревушки, що знаходиться на відстані 5 км. Пізніше церкву приписали до села Вербичне. У 1963 р. церква була зачинена і відновилася аж у 1990-му.

Храм дерев’яний, одноверхий, хрещатий у плані, з вкороченими бічними раменами. Основні зруби є рівними квадратами. Центральну частину завершує невисока восьмигранна шатрова баня на низькому барабані. Дахи бічних зрубів майже приховують барабан. В інтер’єрі висотний простір центрального зрубу відкритий аж до основи бані, перекриття решти зрубів плоскі. Зі східним зрубом межує невелике приміщення з півночі. Храм має риси волинської церковної архітектури. Головними святинями храму є трьохсоткілограмовий церковний дзвін XVIII ст. і декоративно різьблені царські врата.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вигодник А. 250 років від часу спорудження Михайлівської церкви у с. Оса, тепер Ковельського району (1772) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2022 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2021. – С. 289–290.

Храми Волині : фото-збірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К., 2002. – 130 с.

Фото Свято-Михайлівської церкви – с. 116.

Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся : (краєзн. слов. від найдавніших часів до 1914 р.) / О. Цинкаловський. – Вінніпег : Волинь, 1986. – Т. 2. – 578 с.

Про Свято-Михайлівську церкву – с. 185.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

  

Церква Різдва Богородиці (1772)

с. Троянівка, Камінь-Каширський район Волинська область

Церква Різдва Богородиці – пам’ятка архітектури національного значення у селі Троянівка Камінь-Каширського району.

Церква Різдва Богородиці розташована на охоронній території кладовища Першої світової війни. Побудована у 1772 році. Капітальний ремонт провели у 1892 р. Було реконструйоване завершення храму, баням надали цибулястої форми, із заходу прибудували тамбур зі шпилеподібним декоративним постаментом на гребні даху, фасади обшили горизонтальними дошками. На південь від церкви знаходиться дзвіниця, побудована у 1772 р. Дерев’яна, триярусна, з арками та шатровим накриттям, що зберігає риси волинської архітектури. У 1988 р. храм горів і був відбудований.

На початку 1980-х років у церкві зберігалися ікони, які були звезені після закриття храмів у сусідніх селах Градиськ та Нова Руда. У результаті експедицій Волинського краєзнавчого музею з обстеження культових споруд Волині 1981–1984 років до фондів музею надійшли ікони «Богородиця Одигітрія» (1757 р.), «Коронування Богородиці» (перша пол. XVIII cт.), «Старозавітна Трійця» (середина XVIII cт.), «Архістратиг Михаїл з діяннями архангелів» (друга пол. XVIII cт.) із с. Градиськ. Останні три ікони відреставровані і експонуються у Музеї волинської ікони. Вони представляють творчість як професійних, так і народних малярів Волині періоду Унії та нові тенденції в іконописі зазначеного часу: поширення сюжетів західної традиції, поява нових засобів декорування одеж персонажів, що імітують коштовні оклади, та технологічних прийомів письма з використанням олійних лесувань.

Джерело:

Текст та ілюстрації:

Антонюк Я. М. Трагедія руйнації храмів. Волинська область. XX століття : іст.-краєзн. довід. / Я. М. Антонюк. – Луцьк : Надстир’я, 2014. – 280 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 224.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2/3. –174 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 54.

Єлісєєва Т. 250 років від часу спорудження церкви Різдва Богородиці у с. Троянівка, тепер Камінь-Каширського району (1772) / Т. Єлісєєва // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2022 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2021. – С. 287–289. 

Маневиччина крізь віки : наук.-краєзн. нарис / ред., уклад. та керівник автор. колективу Петро Хомич. – Луцьк : Медіа, 2005. – 399 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 364.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

Палац Порчинських (1827)

с. Урвенна, Рівненський район Рівненська область

Палац Порчинських – руїни маєтку, збудованого у стилі класицизму у ХІХ ст. власником села Урвенни Віталісом (Вітольдом) Порчинським. Є пам’яткою архітектури.

Дата побудови палацу в Урвенні достеменно невідома, як і автор проєкту. Дослідник шляхетських палаців-садиб Роман Афтаназі у своїй праці «Історія резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої» («Dzieje rezydenciji na dawnich kresach Rzeczipospolytej») писав, що палац в Урвенні побудував у кінці XVIII ст. тодішній власник Ігнацій Подгородецький – родовитий шляхтич герба Сас. У 1825 р. він помер, а оскільки не мав прямих нащадків, то його спадок поділили між дальніми родичами. Власником Урвенни став маршалок Віталіс Порчинський, який не належав до заможного шляхетського роду, однак був одружений з представницею роду Подгородецьких. Деякі польські джерела вказують, що палац в Урвенні збудував саме Віталіс Порчинський. Разом з тим, польський дослідник Волині М. Орлович у краєзнавчому журналі «Ілюстрований путівник по Волині» (1929), описуючи маєтності Ігнація Подгородецького, зазначає, що «в Урвенні родина Подгородецьких мала палацик, зведений в кінці XVIII ст.». Про те, що палацик в Урвенні в кінці XVIII ст. звів саме Подгородецький, писав у листопаді 1938 р. і польський ілюстрований краєзнавчий часопис «Земля Волинська». Отож, джерела сходяться на тому, що у 1827 р. палацик вже був. Після смерті Порчинського палац перейшов до його дружини, а потім – до онуки Корнелії, яка була заміжня за маршалком Рівненського повіту Адольфом Омеціньським. Це були останні власники палацу.

Палац був двоповерховим в стилі класицизму з чотирьох колонним портиком на фасаді. Колони перетиналися балконом другого поверху. Між колонами на першому поверсі були парадні двері, які вели до просторої зали з дерев’яними сходами на другий поверх. На південному, протилежному боці, був засклений зимовий сад. Від зовнішнього простору зимовий сад і балкон відділені чотирма колонами, що сягали даху. Між зимовим садом і залою були дві кімнати. Східне і західне крило будинку мали однакове вирішення. Другий поверх мав таке ж планування як і перший, але кімнати були вищими. Стеля зали першого поверху була оздоблена ліпниною у вигляді великого польського орла посеред вінця (ліпнина була знищена в 1947 р. «совєтами»). Будівлю накривав високий дах. Поруч з палацом звели двоповерхову офіцину – будинок для прислуги і гостей. Будівля дожила до наших днів, але як і палац, «осучаснена» до невпізнання. Далі була в’їзна брама, обабіч якої в саркофагах на високих постаментах лежали два кам’яних сфінкси. Палацик оточував мальовничий сад-парк, закладений, як вказують польські джерела, Віталісом Порчинським. Короткий опис Урвенського палацу залишив у своїх спогадах польський поет-романтик і мемуарист, уродженець Волині, Шимон Конопацький, який мав маєтності неподалік Урвенни. «Палацик в Урвенній гримів на всю околицю – як через милу оку архітектуру, так і через внутрішнє оздоблення, що разом з англійським парком, що оточував палац, формувало чудову цілісність ансамблю і гарно утримувалося, разом з маленьким селом біля маєтку з витягнутими в рядочок маленькими хатками з мурованими коминами і акуратними городами обабіч ганків, які рясніли квітами». Цей опис доповнюють графічні малюнки відомих художників ХІХ ст. Наполеона Орди і Генриха Пейєра, які малювали шляхетські садиби, палаци, двори і замки східних кресів Речі Посполитої, у тому числі й Волині. У парку розміщувався одноповерховий будиночок, де жив садівник. Цей будинок зберігся. Нині в ньому господарські приміщення інтернату. У 1921–1922 роках на другому поверсі в кутовій кімнаті палацу був облаштований шкільний клас, поки приміщення школи ремонтували після пожежі. 1947 р. в колишньому палаці облаштували контору колгоспу, яка розміщувалася там до 1955 р. У серпні цього ж року територію віддали під новоутворений Урвенський будинок-інтернат для людей похилого віку та інвалідів. У 1970-х роках за часів інтернату до палацу прибудували двоповерховий корпус, остаточно спотворивши колишню панську резиденцію. У 1983 р. його перейменовано в Урвенський психоневрологічний інтернат. З 2013 р. змінено назву на Комунальний заклад «Урвенський психоневрологічний інтернат» Рівненської обласної ради.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Калько В. Таємниці забутого палацику в Урвенні [Електронний ресурс] / В. Калько // РівнеРетроРитм : [сайт]. – Режим доступу: http://retrorivne.com.ua/taiemnici-zabutogo-palaciku-v-urvenni/. – Назва з екрана.

Котис О. Палаци Волині: незнана Урвенна [Електронний ресурс] / О. Котис // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/6480-palatsy-volyni-neznana-urvenna. – Назва з екрана.

Незнана Урвенна // Вісті Рівненщини. – 2018. – 2 лют. – С. 8.