Новини

6 лютого 2026 року виповнилося 130 років від дня народження Григорія Філіповича (1896–1987) – волинського краєзнавця, організатора музейної справи.

Народився Григорій Євстахійович 6 лютого 1896 р. в м. Берестечку. З юних літ мріяв обрати гуманну і мирну професію вчителя. У 1915 р. після шести років навчання в духовній семінарії в м. Почаєві одержав свідоцтво, яке давало право на педагогічну роботу. Проте вчителювати не довелося. Події Першої світової війни змінили його плани. Він був мобілізований, служив у 44-у піхотному полку, який дислокувався в Херсоні. Згодом працював у губернській міліції в Кам’янці-Подільському. У 1924 р. після закінчення спеціальних курсів у Києві його направили на Чернігівщину, пізніше – на Київщину. У 1946 р. з сім’єю повернувся в рідне Берестечко. Працював у місцевій школі, викладав російську мову та літературу, але його справжнім захопленням була історія. «Берестечко – це свого роду хрещата дорога, на якій творилась історія» – говорив Григорій Євстахійович. Думка про створення музею зародилася у нього давно. Разом зі своїм колегою, таким же палким ентузіастом-краєзнавцем Д. П. Шпаньком, вміло спрямовує пошукову роботу як учнівського колективу, так і громадськості. Розмови з дітьми, зацікавленість історією, заохочення їх до створення музею незабаром дало свої результати. Діти приносили для майбутнього музею різні речі: ремісничі інструменти, археологічні знахідки, предмети побуту тощо. Сам же поглиблено вивчає історичну літературу, бере участь в археологічних розкопках на місцях битви війська Богдана Хмельницького з армією польського короля Яна Казимира під Берестечком влітку 1654 р., налагоджує контакти з науковцями обласного краєзнавчого музею, працює в архівах Ленінграда, Львова, Рівного, Черкас – і все це під час відпусток, за особисті кошти, з власної ініціативи. І завдяки ентузіазму Григорія Євстахійовича місцевий історичний музей гостинно відкрив свої двері для відвідувачів навесні 1961 р. Надбанням музею стали десятки оригінальних предметів з життя міщан та ремісників древнього Берестечка, унікальні реліквії часів козацтва та славетної Берестецької битви. Берестечківський історичний музей, один з перших музейних закладів на Волині, з перших днів існування здобув широку популярність у відвідувачів. У 1968 р. музею присвоїли почесне звання «народний». Краєзнавча робота, започаткована Г. Є. Філіповичем, і сьогодні плідно примножується місцевими краєзнавцями. 

Література

Чучман Л. Берестечко : іст.-краєзн. нарис / Л. Чучман. – Луцьк : Надстир’я, 1997. – 72 c. 

Лагановський Л. Ранок вечором багатий / Л. Лагановський // Рад. Волинь. – 1986. – 1 лют. 

Нагорна О. Дослідник козацької слави : до 105-річчя від дня народж. Г. Філіповича – фундатора Берестецького народного історичного музею / О. Нагорна // Волинь. – 2001. – 6 лют. – С. 4.

Комунальна установа «Бродівський історико-краєзнавчий музей» Бродівської міської ради запрошує взяти участь у XVII-ій науково-краєзнавчій конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині», яка відбудеться в червні 2026 р.

Пропонована тематика досліджень

1. Історія та краєзнавство.

а) археологічні дослідження регіону;

б) суспільно-політичне та економічне життя краю;

в) видатні особистості;

г) культура (історичні пам’ятки, етнографія та фольклор Брідщини);

ґ) географія та природа краю.

2. Музейна справа на Брідщині.

а) історія Бродівського історико-краєзнавчого музею;

б) музейні колекції, збірки, окремі предмети;

в) діячі музейної справи.

3. Брідщина у боротьбі за незалежність України.

а) воєнна історія регіону;

б) визвольні змагання 1918–1923 рр.;

в) збройне підпілля ОУН та УПА;

г) новітня війна за незалежність та її герої.

4. Джерелознавство, історіографія.

До конференції планується видання науково-краєзнавчого збірника. 

Для участі в роботі конференції до 5 квітня 2026 року необхідно подати заявку та статтю, оформлену відповідно до встановлених вимог.

Вимоги до матеріалів

• Обсяг роботи 6–8 сторінок тексту (Текст у форматі Word, шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см.

• Оформлення списку літератури та джерел має відповідати усталеними державними вимогами до наукових публікацій.

• Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках: [1, с.12], відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.

• Ілюстрації в електронному варіанті в форматі JPEG, TIF (не менше 300 dpi) з підписом до них.

• Роботи подаються в електронному вигляді на електронну адресу музею bikm@ukr.net.

• Необхідно подати відомості про автора: ім’я та прізвище автора; науковий ступінь, вчене звання, посада, місце роботи, контактні дані для зворотного зв’язку (телефон, емейл).

• Матеріали, які не відповідають зазначеним вимогам або раніше публікувалися чи були отримані після зазначеного терміну, до збірника не увійдуть.

• Редколегія залишає за собою право відбирати та редагувати надіслані матеріали.

За довідками звертатись:

Комунальна установа «Бродівський історико-краєзнавчий музей» Бродівської міської ради, майдан Свободи, 5, м. Броди, Львівська область, 80600

Тел. +38 (03266) 4-21-13

E-mail: bikm@ukr.net

https://www.facebook.com/bikmuseum 

26 січня 2026 року виповнюється 140 років від дня народження Михайла Теодоровича Тележинського (1886–1939) – українського композитора, діяча музичної культури, ім’я якого довгий час було забуте.

Народився 26 січня 1886 р. в селі Булаї Бердичівського повіту. Закінчив Києво-Подільське духовне училище та Київську духовну семінарію. Він мав прекрасний слух і голос. 1913 р. був висвячений, але відмовився стати священиком. Любов до музики та пісні перемогла. У 1917 р. став членом Української Центральної Ради. Пізніше Михайла Тележинського призначили державним інспектором військ УНР. Коли розпочалися воєнні дії проти УНР, Тележинський переїзджав з одного міста в інше, згодом працював у Кам'янці-Подільському.

Подальша доля композитора пов'язана з Волинню, куди він переїхав влітку 1919 р. Місцем свого проживання та діяльності Тележинський обрав місто Володимир-Волинський. Працюючи регентом однієї з церков Володимира-Волинського, він організував хор «Замочок» - один з найкращих на Волині. Тоді ж він познайомився з Арсеном Річинським, разом з яким виступав за українізацію церкви.

1922 р. у Станіславському видавництві «Ліра» вийшла його «Збірка пісень і забав для дітей». З 1927 р. він займався вивченням фольклору. Часто виступав з критичними статтями в газеті «Українська нива», висвітлював сторінки біографій композиторів М. Лисенка, К. Стеценка, О. Кошиця.

У 1929 р. М. Тележинський прийняв пропозицію зайняти посаду регента хору Чеснохресного братства у Луцьку. У 1930 р. – працював інспектором українських народних хорів при шкільній кураторії. Організував диригентські курси, розробив статут українських народних хорів.

У 1931 р. був обраний послом до Сейму. Разом з журналістом П. Певним започаткували нову політичну організацію «Волинське Українське об’єднання». Особливої уваги заслуговує період творчої роботи Тележинського в Луцьку (1931–1935) на посаді генерального секретаря ВУО, пізніше –  Голови управи «Рідної Xати» у Ковелі (1935–1936).

У 1930-ті рр. з'являється багато творів композитора : 4 десятки хорових обробок, збірник із 160 українських народних пісень, дитяча опера «Дід Мороз», «Вечірні й ранішні відправи». На слова Олександра Олеся він створив цикл пісень «Айстри». У 1937 р. вийшов останній церковний твір композитора «Співи на літургії св. Іоанна Златоуста».

Життєві обставини склалися так, що у 1939 р. Михайло Тележинський прийняв духовний сан і став священиком. Він служив у Василівській церкві Володимира-Волинського. У 1939 р. був заарештований радянською владою і розстріляний «при спробі втечі».

Література

1.      Борщевич В. Т.   Волинський пом’янник : [біограф. нариси про православ. єпископів, священників, дияконів ченців і черниць, церковнослужителів Волині – жертв тоталітар. режимів ХХ ст.] / В. Т. Борщевич. – Рівне : Рівн. друк., 2004. – 408 с. 

2.      Кревська Л.   26 січня 130 років від дня народження М. Т. Тележинського (1886– 1939) – українського композитора, діяча музичної культури / Л. Кревська // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури Волин. облдержадмін. [та ін.] ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2015. – С. 48–49.

3.      Філоненко Л.   Жанр біографічного нарису в музично-публіцистичній творчості Михайла Тележинського / Л. Філоненко, У. Молчко // Музичне мистецтво Волині ХІХ – ХХ століття : колективна моногр. / за заг. ред. П. Й. Шиманського. – Луцьк, 2012. – С. 51–78.

25 січня 2026 року виповнюється 220 років від дня народження Ореста Новицького (1806–1884) – церковного і освітнього діяча, філософа. У 1816–1821 рр. навчався в Острозькому духовному училищі.

Народився 25 січня 1806 р. у с. Пилинах Новгород-Волинського повіту Волинської губернії в родині священика, який належав до дворянського стану. Початкову освіту Орест здобув удома з допомогою батька і старших братів-семінаристів. У 10 років Орест вступив до духовного училища у м. Острозі. Під час навчання він був першим учнем. З 1821 p. О. Новицький вчився в семінарії, яку у 1927 р. закінчив з високими оцінками. Після закінчення духовного училища і семінарії в Острозі закінчив Київську духовну академію, де здобув ступінь магістра богослов'я і словесних наук захистивши магістерську дисертацію «Про духоборів».

Посів посаду професора філософії Полтавської семінарії. Був також бібліотекарем семінарії. Започаткував студентську бібліотеку Полтавської духовної семінарії .

Після відкриття Університету Св. Володимира був запрошений очолити кафедру філософії, де впродовж 16 років працював професором і деканом першого відділення філософського факультету. Викладав історію філософії, логіку, психологію, «моральну філософію у поєднанні з природним правом» та основи педагогіки.

Після виходу із духовного звання та затвердження на посаді штатного екстраординарного професора філософії Університету Св. Володимира звільнився із духовної академії, з якою в подальшому зберігав тісні зв'язки. За ініціативою митрополита Євгенія і ректора Інокентія долучився до кола перших вітчизняних дослідників слов'янської Біблії (1835–1837).

Висока культура, ерудованість, ораторська майстерність, якою відзначався професор, викликала повагу і любов студентів. Звільнений з посади у зв’язку із санкціонованим урядом закриттям університетських кафедр філософії і майже до кінця життя працював цензором Київського цензурного комітету.

У 1869 р. Новицький вийшов у відставку за вислугою років. Помер 4 червня 1884 року, похований на Замковій горі в Києві (некрополь Флорівського монастиря).

Література

1.     Манько М. Під знаком святого Володимира / М. Манько // Замкова гора. – 2017. – 22 лип. – С. 8.

2.     Новицький Орест Маркович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. – Київ : Абрис, 2002. – С. 431.

3.     Смирнов А. Перший професор філософії Київського університету Орест Новицький – вихованець духовної семінарії в Острозі [Рівненської області] / А. Смирнов // Острозький краєзнавчий збірник. – Острог, 2004. – Вип. 1. – С. 58.

У Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбулася презентація книги «Борис Тен», що вийшла друком у 2025 р. в харківському видавництві «Фоліо». 

Її автор - доктор філософських наук, професор Національного університету «Острозька академія», літературознавець, письменник і публіцист Петро Кралюк.

На захід зібралися музейники, історики, рівняни та гості міста для яких автор книги розповів про процес написання дослідження, присвяченого життю й творчості видатного поета, перекладача та педагога Миколи Хомичевського (Бориса Тена). 

Видання подає цілісний і доступний образ митця – автора канонічних перекладів «Іліади» й «Одіссеї» Гомера та творця оригінальної поезії. У книзі використано унікальні матеріали з фондів РОКМ.

Життєвий шлях Бориса Тена - війна, служіння церкві, велике кохання, роки ув’язнення в ГУЛАГу, відносно спокійні роки в Житомирі -  вмістив досвід, достатній для кількох людських доль. Саме тому книга Петра Кралюка, написана у науково-популярному форматі, читається захопливо та доступно, відкриваючи перед читачем не лише біографію, а й духовний та поетичний світ Бориса Тена.

Джерело: https://www.facebook.com/rivnemuseum

19 січня 2026 року виповнюється 230 років від дня народження Афанасія Лотоцького (архімандрит Амвросій) – історика, краєзнавця, церковного літописця, уродженця Волині

Народився 19 січня 1796 р. в с. Мончинці Старокостянтинівського повіту Волинської губернії. Закінчив Волинську духовну семінарію в Острозі (1819) та Київську духовну академію (1823); магістр богослов’я. У 1823–1828 рр. – професор словесності, а потім інспектор Волинської духовної семінарії в Острозі і священик при міській Успенській церкві. Водночас виконував обов’язки семінарського бібліотекаря, зберігаючи книги з бібліотек Острозької академії та єзуїтського колегіуму, датовані ХVІ–ХVІІІ ст., змігши врятувати їх в надзвичайно складні для семінарії 1820 рр. (пожежа з руйнуванням приміщень, вимушений переїзд з Острога в Аннопіль). Після 1828 р. – на священицьких, церковно-адміністративних і педагогічних посадах на Волині. У 1844 році, перейшовши на службу до варшавської єпархії, протоієрей Лотоцький в 1845 р. призначений законовчителем виховних пансіонів дівиць православного сповідання і ключарем Варшавського кафедрального собору. Прийнявши в 1860 році чернецтво з ім’ям Амвросія, він був призначений намісником-архімандритом Почаївської лаври, в 1865 році – настоятелем Мелецкого першокласного монастиря, а в 1875 році – Володимир-Волинського монастиря. Помер 18 січня 1878. Афанасій Лотоцький – автор досить значної друкованої церковно-літературної спадщини (богословські статті, проповіді, історичні розвідки, публікація літературних пам’яток, переклади). Віднайшов інвентар Степанського монастиря 1627 р., ставши «першовідкривачем» існування цієї фундації князів Острозьких, пов’язаного із діяльністю просвітницького центру-академії в Острозі. Досліджував почаївські монастирські архіви ХVІ-ХVІІІ ст. у зв’язку з діяльністю архімандрита Іова (Залізо), переклав з польської мови роботу ректора Києво-Могилянської академії І. Галятовського, біограф Я. Лобачевського (єпископа Острозького Ієрофея).

Література

1.      Манько М. Афанасій Лотоцький (архімандрит Амвросій) і його волинезнавча спадщина / М. Манько // Минуле і сучасне Волині й Полісся : Край на межі тисячоліть : матеріали Х наук. іст.-краєзнав. конф., яка відбулася у Старому Чорторийську, Маневичах, Четвертні та Нововолинську в 2000 – 2002 рр. : зб. наук. пр. / Манев. краєзнав. музей, Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки, Волин. обл. т-во краєзнавців ; упоряд. Г. В. Бондаренко. – Луцьк, 2002. – С. 245–246.

2.      Манько М. Церковні краєзнавці Волині кінця 19 – поч. 20 ст. – дослідники і популяризатори історії книги та друкарства / М. Манько // Острозький краєзнавчий збірник / Держ. іст.-культ. заповідник м. Острога, Остроз. наук.-краєзн. т-во «Спадщина» ім. князів Острозьких ; за ред. М. Манько, М. Данилюк, С. Позіховської та ін. – Острог : Вид-во Нац. ун-ту Остроз. акад., 2012. – Вип. 5. – С. 463–474.

3.      Омельчук В. Діяльність духовенства Волині в галузі освіти / В. Омельчук // Омельчук В. В. Історія освіти Волині в особах / В. В.Омельчук. – Рівне : Волин. обереги, 2014. – С. 7–61.

4.      Тимочко І. Б. Роль провідних діячів православних братств Волинської губернії у збереженні духовно-моральних традицій виховання / І. Б. Тимочко // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Психологія і педагогіка : зб. наук. пр. / Нац. ун-т «Острозька академія». – Острог, 2012. – Вип. 21. – С. 161–170.