Новини

11 листопада о 12:00 у «Світлиці» (4-й пов.) Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки відбудеться лекція кандидата історичних наук, доцента кафедри історії імені професора М. П. Ковальського Близняка Миколи Богдановича «Місто Острог після згасання княжого роду Острозьких: виклики часу і лабіринти повсякдення (друга половина XVII – XVIII ст.)».
Під час зустрічі слухачі дізнаються про соціальні, культурні та економічні процеси, які формували життя Острога після зникнення впливу могутнього князівського роду.

Запрошуємо всіх охочих долучитися до наукової розмови про маловідомі сторінки історії міста Острог!

Шваб А. Міжвоєнний Луцьк : суспільно-політичний, соціально-економічний, культурний розвиток (1919–1939) / А. Шваб, Г. Малеончук. – Луцьк : Терен, 2022. – 214 с.

Анотація. Монографія присвячена історії міжвоєнного Луцька (1919–1939 рр.). На основі широкого кола документальних джерел розглянуто трансформацію Луцька у воєводський адміністративний, політичний, економічний та культурний центр в умовах перебування західної Волині у складі Польщі. Висвітлено становлення та функціонування органів польської державної влади і міського самоврядування; характер та особливості етносоціальних, суспільно-політичних, економічних та культурних процесів; повсякденне життя та побут лучан.

Джерело: Волинська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки

Сокол В. Нариси історії містечка-села Кисилин / В. Сокол. – Луцьк, 2023. – 151 с.

Анотація. Історичний огляд є авторською спробою підготувати історію як послідовність внутрішньо пов’язаних періодів одного з найдавніших і достатньо загадкових поселень Волині, а не хронічку відомих краєзнавцям подій. 

Територія сучасного Кисилина та прилеглих до нього земель освоєна людьми в уже в часи неоліту. Після виділення Волині в окреме князівство він набуває у своєму регіоні значення центру для місцевого життя, не втрачене остаточно і сьогодні. У ньому сільська рада для двох сіл і школа для трьох. У різний час Кисилин був культурним, адміністративним або економічним осередком для навколишніх поселень, а в першій половині XVII ст.. піднявся на європейський рівень впливів, які з нього виходили. Подібним чином Кисилин став відомий і в другій половині XX ст. життям і діяльністю його уродженця Віктора Григоровича Соколюка – єдиного, спочатку в СРСР, а потім Росії, спеціаліста з новогрецької філології. 

Підготовлений огляд показує, що послідовність внутрішньо пов’язаних періодів історії Кисилина є послідовністю зменшення рівнів впливів, які з нього виходили. Їх вкрай обмежили жорстка антиукраїнська політика II Речі Посполитої та СРСР і байдужість до власних теренів української держави останніх двох десятиліть.

Джерело: Волинська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки

Наприкінці листопада виповнюється 235 років з часу видання в Почаївській друкарні збірки українських духовних пісень «Богогласник», яке стало першим з-поміж подібних тематичних видань не лише в Україні, але й у всьому східнослов’янському світі.

250 пісень, включених у збірку, створені переважно книжною українською та церковнослов’янською мовами. Часто в поетичні тексти автори вносили елементи живої розмовної мови. Антологія оздоблена численними майстерними заставками, кінцівками, гравюрою ікони Почаївської Богородиці.

Видання набуло величезної популярності, неодноразово перевидавалося в Почаєві, Перемишлі, Холмі, Петербурзі. І, як зауважує історик Я. Ісаєвич, «мабуть, жоден інший стародрук не мав такого тривалого впливу як на рукописну книжність, так і на словесний та музичний фольклор наступного періоду». Починаючи з кінця ХІХ ст., чимало пісень зі збірника використовували українські композитори: А. Вахнянин, М. Лисенко, К. Стеценко, О. Нижанківський, М. Леонтович, С. Людкевич, В. Барвінський.

Ще наприкінці ХІХ століття Почаївський «Богогласник» став об’єктом дослідження М. Грушевського, І. Франка, В. Щурата, В. Гнатюка, В. Перетца, Ю. Яворського, М. Возняка, С. Щеглової, М. Миронича. Іван Франко у своїй бібліотеці мав рідкісний примірник «Богогласника» 1790 року й планував зробити його ґрунтовне дослідження в літературному та історичному аспектах. Але встиг написати кілька розділів і опублікувати «Вступ до студій над «Богогласником». Виставка знайомить з названою працею та з розвідкою письменника «Наші коляди».

«Богогласник» 1790 року сьогодні став уже бібліографічною рідкістю. Його примірники збереглися в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського, Національному музеї у Львові, Центральному державному архіві

України в Києві, Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, Кременецькому краєзнавчому музеї, бібліотеці Академії наук Литви, василіанському монастирі у Варшаві; у Білорусії, Росії, приватних колекціях.

У 2016 році почаївський «Богогласник» опубліковано в Німеччині. Видання підготував дослідник українських духовних пісень Юрій Медведик. І попри невеликий наклад, книжка сьогодні представлена увазі читачів найбільших бібліотек України та Європи. Богогласник 1790 р. представлений у вільному доступі в «Цифровій бібліотеці історико-культурної спадщини» Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.

Література

Богогласник [з нотами] : пісни благоговіиныя праздником господьским, богородичным и нарочитых святых…, к сим же нікоторым чудотворным иконам служащыя, таже различныя покаянныя и умилителныя содержащ. – Почаїв: Друкарня Успенського монастиря, 1790. – [292] арк.; 4. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0000002. – Назва з екрана.

Медведик Ю. Автори пісень почаївського Богогласника (джерелознавчо-текстологічне дослідження) / Ю. Медведик // Записки НТШ. – Львів, 2014. – Т. 267. –С. 287– 317.

Медведик Ю. «Богогласник» – найвидатніша пам’ятка української духовної лірики XVII–XVIII ст. (джерелознавчий та етнологічний аспект) / Ю. Медведик // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 5/6. – С. 44–49.

Медведик Ю. Богогласник [Електронний ресурс] / Ю. Медведик, Я. Мельник // Наукове товариство імені Шевченка : енциклопедія [сайт]. – Режим доступу: https://encyclopedia.com.ua/entry-351. – Назва з екрана.

26 жовтня 2025 року в етнопарку «Ладомирія», що в Радивилові, відбулося відкриття нового, першого в Україні музейно-освітнього простору, присвяченого шкільництву та книгописанню на Волині. Мета проєкту – створити унікальне місце, де історія оживає не лише у вітринах, а й у досвіді відвідувача. Реалізувати ідею вдалося Центру дослідження і відродження Волині за підтримки Українського культурного фонду.

Експозицію розгорнуто в автентичній хаті XIX століття, де відтворено інтер’єри сільської школи: клас, кімнату вчителя та сіно. Кожне приміщення є унікальним симбіозом форми, змісту й взаємодії з гостем.

У шкільному класі демонструватимуться автентичні підручники, шкільне приладдя, мапи та навчальні плакати, а також інші експонати, які занурять у атмосферу освітнього процесу минулих століть. Відвідувачі зможуть повноцінно відчути себе учнями, присівши за автентичні парти та навіть спробувавши себе в каліграфії. Тут же розташована зона книгописання: копії стародавніх скрипторіїв (XIII та XVI століть), за якими працювали переписувачі.

За легендою проєкту школою опікується вчитель-ентузіаст науки та письма. Гості експозиції зможуть побачити не тільки, як жили звичайні освітяни більш ніж сто років тому, а й оглянути «колекцію вчителя» — артефакти, що демонструють, чим користувалися під час навчального процесу в різних куточках світу.

«Ми хотіли, щоб відвідувач не просто бачив історію, а проживав її: сідав за дерев’яну парту або за скрипторій, торкався інструментів переписувача книг, відчував атмосферу, у якій народжувалися знання», — зазначають організатори.

Експозиція стане місцем, де минуле зустрічається із сучасністю — де можна не лише побачити унікальні експонати, а й провести урок у стилі XIX століття, взяти участь у тематичних заняттях та доторкнутися до живої історії освіти Волині.

Адреса етнопарку: Рівненська область, місто Радивилів, вул. Шкільна, 1.

Джерело:

https://ladomyriia.com/muzej-shkilnycztva-ta-knygopysannya/

1 жовтня 1805 р. у м. Кременці було урочисто відкрито Вищу Волинську гімназію. Організаторами гімназії були Тадеуш Чацький та Гуго Коллонтай.

Навчальні корпуси розмістились у будівлях колишнього єзуїтського колегіуму, зведених у стилі пізнього бароко у 1731–1753 рр. архітектором П. Гіжицьким. Гімназія була доступна для дітей з усіх соціальних прошарків незалежно від національності та віросповідання. У гімназії існувало два рівні: нижчий («класи»), що відповідав тодішнім повітовим школам, і вищий («курси»), зближений із університетською освітою. Програма гімназії передбачала оволодіння «талантами» – образотворчим мистецтвом, музикою, фехтуванням, верховою їздою, танцями, грою в м’яч, плаванням тощо. Окрім того, були впроваджені додаткові факультативні предмети переважно природничо-наукового циклу. У гімназії діяли наукові та учнівські товариства, літературний клуб. Багато відомих у краї родин селилися у Кременці тільки задля того, аби їхні діти могли здобути тут освіту. Навчальний заклад мав добре облаштовані кабінети фізики, зоології, мінералогії, нумізматики, астрономічно-метеорологічна обсерваторія, метеорологічна станція. При гімназії діяла також друкарня.

У гімназійних колекціях зберігалися живописні полотна великих майстрів – Рубенса, Рафаеля, Гвідо Рені, Леонардо да Вінчі. Особливою гордістю була бібліотека, основу якої складало зібрання книг Станіслава Августа. Книгозбірня була однією з найкраще організованих і найсучасніше обладнаних бібліотек того часу. 1834 р. у ній налічувалося 24379 творів у 34378 томах, у тому числі чимало цінних видань та стародруків. Зокрема серед останніх була знаменита Острозька Біблія 1581 року видання. Гордістю гімназії став ботанічний сад, що не поступався ботанічним садам кращих європейських університетів. У ньому налічувалося близько 12 тисяч рослин і дерев, привезених із різних країн – Данії, Швеції, Фінляндії, Австрії, Польщі, Росії тощо.

Серед викладачів Вищої Волинської гімназії було чимало видатних педагогів: Франциск Шайдт, Юзеф Чех, філософ і математик; Віллібальд Бессер, знаний у Європі ботанік, член багатьох наукових товариств; Еузебіуш Словацький, філолог, батько знаменитого польського поета-романтика Юліуша Словацького. Освіту в гімназії могли отримати як нащадки аристократичних родів, так і діти шляхтичів, міщан і навіть іудеїв; навчання було безплатним. Лише за оволодіння предметами естетичного й фізичного циклу вносилася плата.

Опіка Чацького сприяла розвитку Вищої Волинської гімназії. У 1819 р. російська влада перетворила школу на ліцей, навчальний заклад підвищеного типу з правом надання нижчих наукових ступенів (дійсного студента і кандидата наук).

Кременецький ліцей фактично проіснував до 1834 року. Формальним приводом для його закриття стало Польське повстання 1830–1831 рр. Після нього в імперії Романових відбулася ліквідація польських навчальних закладів. Своєрідним «замінником» ліцею став заснований у 1834 році Університет святого Володимира в Києві, куди з Кременця перевезли бібліотеку, обладнання; туди ж перейшла працювати частина викладачів ліцею.

Урочисте відкриття Київського університету відбулося 15 липня 1834 р. у день св. Володимира. Відтак дітище Т. Чацького припинило своє існування.

Література

Даниляк П. Тадеуш Чацький та його роль у розвитку освіти на Правобережній Україні / П. Даниляк // Український історичний журнал. – 2009. – № 2. – С. 51–66.

Кременецький ліцей у контексті розвитку освіти, науки та культури на Волині в першій третині ХХ ст. : зб. наук. пр. – Тернопіль : Терно-граф, 2009. – 264 с.

Роллє М. Афіни Волинські : нарис з історії освіти Польщі / М. Роллє. – Репр. відтворення вид. 1923 р. – Київ : Либідь, 2007. – 310 с.

Шмит А. Волинська гімназія: переддень створення / А. Шмит // Замок [Кременець]. – 2013. – 14 жовт. – С. 14–15 : фот.

Шмит А. Тадеуш Чацький і Гуго Коллонтай - засновники Волинської гімназії / А. Шмит // Замок [Кременець]. – 2015. – 30 верес. – С. 18 –19.