5 травня 2023 року виповнюється 430 років надання Меджибожу міського самоврядування на праві магдебурзькому. 

Початок дії магдебурзького права у Меджибожі визначається документами, які зберігаються у фондах Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. Відповідно до них, самоврядні права були надані Меджибожу грамотою 5 травня 1593 р. володарем міста Адамом-Ієронімом Сенявським (*1576 – †1619).

Успадкувавши Меджибіж та належний до нього ключ маєтків від діда та батька, Адам-Ієронім Сенявський декларує, що містяни як теперішні, так і прийдешні на вічні часи робляться “вільними з невільних”, звільненими від “стародавніх повинностей, які терпіли від колишніх панів та їх урядників”. Громада повинна обрати з-поміж себе бургомістра, радника і присяжних – “і ніякий урядник не може втручатися в будь-яке судочинство та міську юрисдикцію, окрім випадків, які б стосувалися шкоди мені чи непорядку в обороні”. Наводиться розлогий перелік майнових та господарських прав громади, до якого входила навіть гарантія протекціонізму “користі міщан” порівняно з приїжджими купцями і крамарями (щось подібне до акції “Купуй меджибізьке” часів Ренесансу). Водночас, місту призначено два ярмарки на рік: на св. Петра (29 червня) та на св. Михайла Архангела (29 вересня), та щотижневі торги у понеділок і п’ятницю, участь у яких дозволялася також купцям і крамарям з інших міст. Разом з правами на міщан покладалися й обов’язки гатити ставки, справляти мости, а головне – підтримувати безпеку та обороноздатність Меджибожа: “Перекопи, кобилиці, вежі, паркани, брами повинні справляти завжди і держати свою варту на воротях, і щоб не було, як перед тим тяганини. Кожен міщанин, який тільки-но має дім, повинен мати в кожному домі рушницю довгу, фунт пороху і копу підібраних куль. Кожен має бути готовим виступити проти ворога з рушницею будь-коли, а я буду забезпечувати гарматами і гаківницями…” В подальшому міські привілеї були підтверджені приписками на полях документу та підписами: у 1703 р. Адамом-Миколою Сенявським, пізніше Марією-Софією Сенявською-Денгофф, у 1704 р. Августом Чарторийським, у 1783 р. Адамом Чарторийським. Останнє підтвердження, яке засвідчує “права і привілеї, які є у цій справі”, зроблено 1794 р. після анексії Поділля Російською імперією.

Ініціатива із запровадження міського самоврядування у приватновласницькому Меджибожі свідчить про прогресивність магдебурзького права – інструменту, завдяки якому міська громада могла вибудовувати свої взаємовідносини з центральною владою та регламентувати власне життя. 

Література

Зaпaденкo І. Міщанам, теперішнім і прийдешнім, на вічні часи... : до 425-річчя надання Меджибожу магдебурзького права / І. Западенко // Календар знаменних і пам'ятних дат Хмельниччини на 2018 рік. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2017. – С. 116–119.

Меджибіж // Легендарні села України = The renowned Ukrainian villages / Х. Й. Роглєв, Ю. Л. Бошицький, І. А. Голубаха, Г. Б. Мунін; пер. з укр. на англ. мову Г. О. Теличук. – Київ : Книга, 2009. – С. 44–47.

Якименко Н. Меджибізький замок на Хмельниччині / Н. Якименко // Краєзнавство в Україні: сучасний стан і перспективи : наук. зб. – Київ : Академія, 2003. – С. 166–169.

5 травня 2023 р. о 14:00 Рівненський Обласний Краєзнавчий Музей проведе онлайн-захід на тему «Видання друкарні Почаївського монастиря в колекції Рівненського обласного краєзнавчого музею» 

Чільне місце посеред фондової збірки Рівненського краєзнавчого музею належить історико-церковній колекції, у якій, зокрема, представлено різноманітну друковану продукцію, що видавалась в Острозі, Дермані, Львові, Києві, Варшаві та інших містах і містечках Європи від кінця ХVІ ст. Найбільшу кількість друкованих матеріалів церковного походження становлять друки Почаївського Свято-Успенського монастиря. Друкарня цієї чернечої обителі розпочала свою роботу на початку тридцятих років ХVІІІ ст. У той час монастир перебував у юрисдикції Унійної Церкви (з 1712 року).
У монастирі побачила світ велика кількість друків, переважну більшість яких становить літургійна література, збірки проповідей, релігійних пісень та молитов. Необхідно відзначити, що 1831 року Почаївська обитель змінила юрисдикційну належність, підпорядковуючись московській патріархії.
Найбільш продуктивно почаївська друкарня працювала у василіанську добу свого існування. Почаївські друки унійного періоду відзначаються високим рівнем поліграфічного виконання. Вони прикрашені гравюрами відомих митців того часу – Йосипа та Адама Гочемських, Федора Стрільбицького, Івана Филиповича, Федора Охрімовського та інших відомих граверів. Помітним є досягнення почаївських майстрів у декоративному оздобленні. Їх заставки, кінцівки та художні ініціали належать до найкращих надбань українського книжкового мистецтва ХVІІІ ст.
Посеред почаївських друків православної доби в музеї зберігається літургійна видання та колекція часопису «Волинські Єпархіальні Відомості», що виходив в монастирській друкарні, а також Кременці та Житомирі.
Дрібні православні друки церковно-історичної кінця ХІХ – початку ХХ ст., представлені окремими номерами «Почаївського листка», листівками політичної організації «союз російського народу», осередок якого знаходився у Почаївській лаврі. Переважна більшість почаївських друків потрапила до музею в результаті музейних експедицій по храмах Рівненщини у сімдесяті-вісімдесяті роки ХХ ст., частина була закуплена або подарована.
Колекція почаївських видань у збірці РОКМ, а також в інших зібраннях, поза усіляким сумнівом, є безцінним скарбом нашої минувшини. Почаївських друків, звичайно, ще будуть поповнюватися новими надходженнями, використовуватись дослідниками та займуть гідне місце в музейних експозиціях.
Під час презентації директор музею Олександр Булига представить дану колекцію в контексті історичного розвитку Почаївської обителі.

Онлайн-трансляція на Facebook

Котис О. На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк : Синя папка, 2020. – 232 с.

Анотація: Це видання навмисно розкриває лише деякі аспекти життя Волині у міжвоєнний період ХХ ст., коли регіон перебував у складі Другої Речі Посполитої. Це спроба сконцентрувати увагу читача на культурі краю та чільних особистостях, які її творили, а також на розвитку краю з найзагальнішого погляду. Тут свідомо не подано політичного контексту тієї доби. Автор прагне змістити акцент на відчуття особливої атмосфери того часу – часу надії на мирне життя та новаторства.

Видання призначене усім, хто цікавиться історією, культурою, публіцистикою, та усім, хто прагне дізнатися більше про Волинь.

З книгою можна ознайомитися у відділі краєзнавчої літератури Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки.

3 травня 2023 року виповнюється 225 років від дня народження Олізара Густава Пилиповича (3.05.1798 – 2.01.1865) – польський поет, мемуарист, граф, київський губернський маршалком дворянства.

Народився Г. Олізар 1798 року в м. Коростишеві Волинської губернії. Походив із древнього українсько-шляхетського роду, відомого ще з ХV століття, який спольщився в ХVІ ст. Навчався граф в Житомирській гімназії. 1808 р. батько віддав Густава до Кременецького ліцею. Але закінчити навчання хлопцю не судилось. Він їде до Італії з хворим батьком, де у 1814 р. одружується на придворній дамі сестри імператора графині Кароліні де Моло. 1816 р. дорогою додому з Італії батько помирає. Густав одержує у спадок Коростишівський маєток. Перший шлюб Густава виявився невдалим і подружжя розірвало стосунки. У цей період Густав особливо багато спілкується із творчою інтелігенцією, читає польську і західноєвропейську літературу, набуває першого літературного досвіду: перекладає твори французького поета A. B. Арно, пише поетичні, художньо-публіцистичні твори. Дружні стосунки складаються у нього із відомими польськими літераторами того періоду: генералом Крупинським та Алоїзом Фелінським. Близьки по духу були також А. Міцкевич, О. Грибоєдов, Оноре де Бальзак. Але заохочення до написання віршів Густав завдячує Алоїзу Фелінському.

Г. Олізар стає членом масонської ложі в Дубно, а в 1821 р. обирається Волинським губернським маршалком, але вибори підтверджені не були. Того ж року він був обраним Київським губернським маршалком і займав цю посаду до 1825 р.

Під час повстання декабристів граф допомагає повстанцям – за що майже рік відсиджує у Петропавлівській фортеці. Зазнав він арешту і за співчуття польським повстанцям 1831 року. Повернувшись із заслання, Густав Олізар починає активно дбати про Коростишів – зводить тут кілька нових будинків, прикрашає свій палац полотнами старовинних і сучасних художників, збирає бібліотеку, пише спогади і ліричні поезії. Саме його старанням у місті з’являється пансіонат «на водах» і розкішний парк – один із найкращих для свого часу. При Коростишівському костелі створює школу для селянських та міщанських дітей, учителем при якій служив його син Карл. Підсумком всього життя Г. Олізара стали його знамениті “Мемуари”, що побачили світ уже, на жаль, після смерті автора (Львів, 1892). Мемуари графа відтворюють історичні події кінця ХVIII – першої половини ХІХ століття, які відбувалися на Волині та Київщині, в Криму та європейських містах і містечках.

В 1863 р. Г. Олізар за станом здоров’я від’їздить до Дрездена, де ще в 1850 р. купує будинок, а 2 січня 1865 р. Г. Олізар помирає.

У травні 1999 р. на батьківщині видатного поляка в м. Коростишеві відкрито пам’ятник славетному земляку (скульптор В. Рожик). Сьогодні Густава Олізара вважають видатним польським поетом та громадським діячем Правобережної України. Можна з упевненістю сказати, що Г. Олізар – це видатний син польського та українського народів другої половини ХІХ століття.

Література

Єршов В. О. Польська література Волині доби романтизму: генологія мемуаристичності : монографія / В. Єршов. – Житомир : Полісся, 2008. – 624 с.

Єршов В. О. Архів і бібліотека Г. Олізара / В. О. Єршов // Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції до 130-річчя Житомирської обласної наукової універсальної бібліотеки (23-25 травня 1996 р.) / Житомирське обласне управління культури ; Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека ; Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідів Волині. – Житомир : Поліграфіка, 1996. – С. 41–43.

Єршов В. О. Користишів у кінці XVIII – поч. ХІХ століття. Діяльність Олізарів / В. О. Єршов // Велика Волинь: минуле і сучасне : тези міжнар. наук. краєзн. конф., Житомир, Україна, 9–11 верес. 1993 р. – Житомир, 1993. – С. 84–86.

Михальчук Л. Графська родина Олізарів на Волині : відвідини забутого кладовища у Киселині Локачинського району / Л. Михальчук // Інтелектуальна еліта Волині. – Луцьк : Волинські старожитності, 2012. – С. 183–186. 

Чернецький Є. Шляхта Користишівського маєтку [на Житомирщині] графів Олізарів (кінець XVIII – перша третина ХІХ ст.): історико-демографічний та генеалогічний аналіз / Є. Чернецький // Київська старовина. – 2010. – №2. – С. 3–9.

Махновець О. М. Дубненський форт. Ч. 1 / О. М. Махновець. – Рівне : Формат-А, 2022. – 56 с. 

Анотація: Видання Олександра Махновця «Дубнеський форт» — це інформаційний збірник. У першій частині описується історія будівництва форту, призначення та детальний опис кожної конструкції, вказується характер перебудови, а також інженерна думка майстрів-фортифікаторів російського оборонного департаменту XIX ст. Про порядок та періодичність зведення будівель форту та його перебудову вказують досліджені в цьому виданні архівні матеріали. Одні знайдені в російських спеціальних сховищах, інші — в Державному архіві Рівненської області. Також віднайдено керівний документ, яким проектант керувався при складенні проєкту Дубенського форту (Дубенського форту-застави). У другій частині висвітлюється участь форту у військових протистояннях могутніх держав. Характер бойових дій, руйнування та відновлення в міжвоєнні часи. Ліквідація наслідків буремних подій, іншими словами зачищення від ризиків та небезпек згаслих бойових дій. А в цілому в розділі охоплений період від початку Першої світової війни до початку вторгнення німецьких військ у Радянський союз. У третій частині відтворене радянсько-німецьке протистояння в стінах форту. Післявоєнний період та сьогодення.

Видання «Дубнеський форт» розраховане на різні вікові групи. Для жінок, чоловіків та молоді, які цікавляться історією колись могутньої твердині – перлини Волинського краю.

З першою частиною інформаційного збірника можна ознайомитися у відділі краєзнавчої літератури Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Федоришин М. В. Сухівці. Кн. 1. Історія / М. В. Федоришин ; Рівнен. обл. краєзнав. музей. – Рівне, 2022. – 155 с. : іл.

Анотація: У книзі автор розповідає про історію давнього волинського села Сухівці, яке розташоване за 16 кілометрів від селища Клевань Рівненського району Рівненської області. Висвітлено перші згадки про історію села, його власників та сучасне життя мешканців. Розкрито археологічні дослідження, які були проведені на території та околиці села. Автор детально зупиняється на кожному періоду історії життя с. Сухівці. Найбільша уваги приділяється періоду Другої світової війни, воякам ОУН-УПА проти нацистів, поляків та радянської влади. Книга супроводжується чудовими ілюстративними матеріалами, старовинними та сучасними фотографіями, статтями з періодичних видань.

Ознайомитися з книгою можна у відділі краєзнавчої літератури Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки.