Новини

7 серпня 2024 року виповнюється 205 років з дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша – українського письменника, перекладача, драматурга, історика, етнографа, громадського діяча, який перебував на Волині, зокрема в Луцьку та Рівному.

Пантелеймон Куліш народився 7 серпня (26 липня) 1819 року в містечку Вороніж на Чернігівщині в сім’ї нащадків старого козацького роду. Освіту здобував спочатку в Новгород-Сіверській гімназії в 1833–1839 роках, а потім в Київському університеті святого Володимира в 1839–1841 роках. Через недворянське походження був відрахований з університету. 28 січня 1841 року П. Куліша зарахували вчителем російської мови у Луцьке дворянське повітове училище, де він одночасно впорядковував бібліотеку, конфісковану в учасників польського повстання 1830–1831 років. Працюючи в Луцьку, Пантелеймон Куліш вивчав історію, зокрема, козаччини, французьку мову, цікавиться архівними матеріалами. В цей час письменник почав писати поему «Україна» та історичний роман «Михайло Чернишенко», розпочав роботу над романом «Чорна рада». Однак така діяльність Куліша викликала протидію директора Луцького училища, внаслідок чого йому було заборонено користуватись бібліотекою. 1845 році Пантелеймон Куліш був призначений старшим вчителем історії у Рівненській гімназії. Провчителював він там не довго. Наприкінці даного року він перевівся до Петербурзької 5-ї гімназії, де працював старшим вчителем російської мови. У 1847 року позитивно вразивши своє керівництво П. Куліш відправляється у відрядження за кордон з метою стажування. У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга. Його ув’язнили на два місяці в арештантське відділення шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. Після довгих клопотань П. Куліш здобуває посаду у канцелярії губернатора, а згодом починає редагувати неофіційну частину «Тульских губернских ведомостей». У 1850-х повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися деякий час він немає права. У 1857 році П. Куліш видає перший україномовний буквар «Граматка». Наприкінці свого життя Пантелеймон Куліш жив на хуторі Мотронівка під Борзною на Чернігівщині, де і помер 14 (2) лютого 1897 року. По собі залишив велику спадщину праць з історії, культури , етнографії.

Література

Кожушко Н. Рівненські гімназійні колеги П. О. Куліша / Н. Кожушко // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : зб. наук. пр. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – Вип. 7. – С. 14–20.

Кучеренко О. Луцький період педагогічної діяльності українського письменника П. О. Куліша / О. Кучеренко // Волинь у житті та творчості письменників : зб. наук. пр. / упоряд. Н. Г. Сташенко . – 2-е вид., доповн. і переробл. – Луцьк, 2007. – С. 48–63.

Пахолок З. Пантелеймон Куліш вчителював у Луцьку / З. Пахолок // Луцьк. замок. – 2004. – 15 квіт.

Пантелеймон Куліш і Рівненщина. Український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії [Електронний ресурс] : віртуальна виставка // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека : [сайт]. – Режим доступу: https://libr.rv.ua/sections/items/203?module=virt. – Назва з екрана.

Вийшло з друку друге число журналу «Історичний калейдоскоп». У рубриці «Національні скарби» видання презентує 10 унікальних експонатів Дубенського замку, а саме скарби князів Острозьких:

   *  частина ствола гармати ХVІ – поч. ХVІІ ст.;

   *  один із найдавніших на території України типів гармат;

   *  шкіряна бойова рукавиця шляхтича, лицаря або заможного міщанина ХVІ - поч. ХVІІ ст.;

   *  ікона Пророка Божого Іллі з житієм кінця ХVІ ст.;

   *  дзвін Свято-Преображенського монастиря 1572 р.;

   *  п’ятисвічник 1575 р.;

   *  надгробна плита Анни-Алоїзи Ходкевич;

   *  розп’яття та вушко від хрестика ХVІІ ст.;

   *  сукня «alamoda» 1640 р.;

   *  чепець золотомережевий 1640 р.

Публікацію для журналу «Історичний калейдоскоп», який видається у Вінниці, підготували провідний науковий співробітник відділу історії Іван Касянчук, завідувач відділу історії, кандидат історичних наук Юрій Пшеничний та завідувач філії інформаційно-телекомунікаційних систем заповідника м. Дубна Юрій Шесталюк.

Джерело: Район.in.ua

На території культурно-археологічного центру «Пересопниця» знайшли господарську будівлю Х ст. з глинобитною піччю.

Археологи також натрапили на фрагменти глиняного посуду Х–ХІІ ст., намистину та крем'яні знаряддя праці. Про це розповів директор комунального закладу обласної ради «Культурно-археологічний центр «Пересопниця» Іван Солодуха. За його словами, археологічні дослідження проводилися в урочищі Пастівник. Керувала розкопками молодша наукова співробітниця Науково-дослідницького центру «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України Віта Коцюбайло. Дослідження проводили спільно з фахівцями «Пересопниці», Рівненським обласним краєзнавчим музеєм та студентами Рівненського державного гуманітарного університету.

Після того, як науковці опрацюють знахідки, вони поповнять фонди та експозицію музею культурно-археологічний центр «Пересопниця».

Джерело: КЗ «Культурно-археологічний центр «Пересопниця» РОР

Ричков П. А. Історичні міста Західної України XV–XIX століть. Час і простір : монографія / П. А. Ричков. – Рівне : Волинські обереги, 2024. – 352 с.

Анотація: У монографії проаналізовано формування архітектурно-просторової структури міст Західної України впродовж XV–XІХ століть під впливом історичних і соціальних чинників та в контексті урбанізації регіону. Кожний з етапів розвитку західноукраїнських міст відображає відповідні епоси тенденції і особливості трансформації їх планувального каркасу, міської тканини, композиційних вузлів. У праці детально розглянуті такі елементи архітектурно-планувальної системи як: фортифікаційні системи, ринкові площі, сакральні комплекси та палацово-паркові ансамблі Західної України. Щодо історичного регіону Волині, розкрита архітектура та містобудування таких міст та містечок як: Луцьк, Рівне, Житомир, Тернопіль, Дубно, Володимир, Корець, Гоща, Старокостянтинів, Ізяслав, Овруч та інші. Аналітичні викладки та фактографічний матеріал, поданий у книзі, базується на широкій базі джерел, віднайдених автором у вітчизняних та закордонних архівах, музеях, бібліотеках, значна частина з яких публікується вперше.

Видання адресоване профільним науковцям – архітекторам, історикам, мистецтвознавцям, а також широкому колу шанувальників української минувшини.

Ознайомитися з монографією Петра Ричкова «Історичні міста Західної України XV–XIX століть. Час і простір» можна у відділі краєзнавчої літератури Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки.

В Острозі Рівненської області археологи знайшли фрагменти посуду Х століття, ливарню XVII століття та підземну споруду, яку ще досліджують. Ці відкриття зробили в межах дослідження земельної ділянки на вулиці Академічна, 4 у центрі Острога.

Дослідження проводить Правобережна комплексна експедиція державного підприємства «Охоронна археологічна служба України». Розкопки почалися у 2022 році під керівництвом Віталія Окатенка та тривали у 2023 році. Керівник Кам'янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції Павло Нечитайло зазначив, що ця ділянка славиться потужними культурними шарами, які сягають глибини понад 3 метри. Було виявлено об'єкти трипільської культури Х століття, монгольського часу та періоду найбільшого розквіту Острога у XVI–XVII століттях. Серед знахідок є ливарня XVII століття, складена з великих цеглин (31 х 17 х 7,5 см) та викладена у формі шестипелюсткової квітки. Тут виплавляли мідновмісний сплав, можливо бронзу. Також знайшли стаціонарне вогнище та фрагменти посуду Х століття. Зараз археологи відкривають підземну споруду, характер і датування якої ще будуть з'ясовані.

Зокрема, лабораторною обробкою матеріалів займається волинський археолог Юрій Пшеничний, а консультації надає археолог із Острога Олександр Бондарчук.

Джерело: Район.in.ua.

24 липня 2024 року виповнюється 185 років від часу відкриття Рівненської чоловічої гімназії (нині приміщення Рівненського обласного краєзнавчого музею). 

6 грудня 1832 року було відкрито семикласну гімназію в м. Луцьк. У 1834 році у зв'язку зі збільшенням кількості учнів, навчальний заклад тимчасово перевели до Клеваня (Рівненська область), а в 1839 році – перевели до Рівного в спеціально збудоване для неї приміщення. Закладання фундаменту під головну будівлю гімназії відбулося 11 серпня 1836 року. Будівлю спорудили на замовлення князя Ф. Любомирського, проєкт виконав відомий архітектор Ян Якуб Бургіньйон за участю професора архітектури Франца (Францішека) Івановича Міховича.

Першим директором гімназії 1832 р. (спочатку Луцької, потім Клеванської) був призначений Іван Григорович Кулжинський. На посаді директора Іван Григорович перебував до 1839 року. З 1839 року по 1841 роки на посаду директора гімназії було призначено Гаврила Михайловича Фовицького. За розпорядженням Київського навчального округу 24 вересня 1841 року на посаду директора було призначено Петра Осиповича Аврамова. Крім директорських обов'язків, він вів уроки російської словесності. На цій посаді Петро Аврамов працював до вересня 1853 року.

Відповідно до вимог освітньої реформи 1864 року Російської імперії, котра передбачала, зокрема, проведення чіткого розподілу між гімназіями та реальними училищами, радою Рівненської гімназії було проведено 11 засідань, покликаних визначити подальший напрямок розвитку закладу. Зрештою, більшість голосів віддали за перепрофілювання гімназії на реальне училище і даний процес завершився у 1872 році. Проте навчальний заклад продовжував залишатися одним із найпрестижніших на Волині аж до припинення свого існування. Окружний інспектор, що ревізував училище в квітні 1873 року, у своїй характеристиці підкреслював досвідченість та умілість керівництва і викладацького складу, високий рівень довіри з боку громади. Зокрема, в установі працювали такі відомі діячі як: Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Володимир Короленко, Семен Кузнєц (Саймон Сміт).

В 1915 році перебуваючи у прифронтовій зоні споруда серйозно постраждала від пожежі. Відновленням будівлі влада не зайнялася і навчальний заклад назавжди припинив своє існування. Проте установа не перестала виконувати функцію вагомого освітнього осередку Рівненщини. У революційний період, коли місто було тимчасовою столицею Директорії (квітень–травень 1919 року), споруду займав Департамент освіти уряду УНР, очолюваний видатним українським політичним, громадським, церковним діячем, педагогом та перекладачем, а на той період – міністром освіти Іваном Огієнко. З 1922 року і протягом усього періоду перебування Рівного у складі Другої Речі Посполитої в будівлі функціонував Кураторіум (управління) шкільного округу Волинського воєводста. Після зайняття міста більшовиками восени 1939 року, у приміщеннях колишньої гімназії був розташованний Обласний комітет КП(б)У. В часи окупації – Рейхскомісаріат «Україна», а з 1944 року будинок знов зайняв Рівненський обком компартії. У 1975 році обкомівський будинок передали в розпорядження Рівненського краєзнавчого музею. Музейна експозиція була відкрита в грудні 1978 року, яка на сьогодні налічує близько 140 000 музейних експонатів.

Література

Климчук А. Рівненське реальне училище під час подій 1917–1919 рр. / А. Климчук // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. «Волинь в Українській революції 1917–1921рр.» / Рівнен. обл. орг. нац. спілки краєзнавців України ; упоряд. : О. Булига, А. Жив'юк. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – Вип. 15. – С. 75–77.

Кожушко Н. Сторінки історії Рівненської чоловічої гімназії (училища). Архітектори / Н. Кожушко // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею / Рівнен. обл. краєзнав. музей. – Рівне : Дятлик М. С., 2015. – Вип. 13, ч. 2. – С. 19–24.

Михайлишин О. Сторінки з історії розбудови Рівненської гімназії за матеріалами Державного архіву Волинської області / О. Михайлишин // Наукові записки рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. 23 листоп. 2004 р. – Рівне, 2005. – Вип. 2. – С. 15–23.

Рівненська гімназія 1839–1921 : Історія. Спогади. Документи / Рівненс. обл. краєзнав. музей ; упоряд. : В. Луц, О. Морозова. – Рівне : Дятлик М. С., 2014. – 340 с.