Новини

Сімдесят п’ять років тому – 26 листопада 1949 р. – у Вінніпезі  (Канада) відбулися установчі збори Товариства «Волинь», яке об’єднало українську інтелігенцію в діаспорі  з числа уродженців нашого краю.

Організація проголосила себе продовжувачем справи Товариства дослідників Волині, що в 1900–1920 рр. працювало в губернському м. Житомир, здійснило багато добрих ініціатив з дослідження, збереження й популяризації історико-культурної спадщини і природних багатств краю, залишило по собі ряд томів своїх наукових «Праць». Обрання почесним головою Товариства «Волинь»  у Вінніпезі дійсного члена Товариства дослідників Волині у Житомирі архієпископа Никанора (Абрамовича) засвідчило цю спадкоємність. У 1951 р. було створено головну наукову інституцію товариства – Інститут дослідів Волині, який мав розвивати наукові дослідження з волинезнавства в умовах утисків і обмежень гуманітарних наук на підрадянських землях. У Вінніпезі постала власна видавнича база. Починаючи з 1953 р., виходив у світ часопис «Літопис Волині» – всього за 45 років було видано 20 його томів. Крім того, було видано понад 60 книг, 22 блоки ювілейних марок, листівки. 

Серед діячів товариства та Інституту у Вінніпезі було ряд постатей, походженням і навчанням пов’язаних з Острогом і нашим краєм. Серед них були і розкидані по світу чотири брати Шумовські – уродженці Мирогощі на Дубенщині. Так, третім головою вінніпезьких інституцій був інженер-технолог Арсен Шумовський (1887–1967), що мешкав у цьому канадському місті. Саме за його головування у 1964 р. Інститутом було видано монографію молодшого брата Петра Шумовського (1902–1966) – лікаря-фтизіатра і аматора історії України з Британії. Книга під назвою «Остріг. Історичний нарис» випускника Острозької хлоп’ячої гімназії і активного учасника товариства «Січ імені Івана Богуна» у нашому місті в перший рік української революції була присвячена колегам і друзям по гімназії і «Січі», а також подругам із училища Кирило-Мефодіївського братства. 

Випускник-екстерн Острозької гімназії професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон) передав Інституту дослідів Волині повне право на видання своїх історичних, мовознавчих, богословських наукових праць і літературних творів. Серед них «Історична монографія» «Князь Костянтин Острозький і його культурна праця» (Вінніпег, 1958 р.). Там також побачили світ ряд книг ще одного нашого земляка Уласа Самчука, в т. ч. і його відомі «Спомини і враження» у двох томах – «На білому коні» і «На коні вороному».

Не випадково на емблемі Інституту дослідів Волині ми бачимо символи Острога – пам’ятки архітектури Кругла вежа та Богоявленський собор на Замковій горі. 

Наприкінці ХХ ст. відходили від нас засновники і ветерани товариства та Інституту у Вінніпезі. Останнє видання «Літопису Волині» (т. 19–20) за океаном побачило світ у 1998 р. Тим часом відбувалося становлення осередків волинезнавства в Україні, що стала незалежною державою. Продовжувачами справи вінніпезьких просвітників проголошували себе Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідників Волині на чолі з Миколою Кострицею, столичне товариство «Волинь. Вінніпег–Київ», науковий відділ «Інститут дослідів Волині» Рівненського обласного краєзнавчого музею, пізніше об’єднаний з відділом історії. Але офіційно Інститут дослідів Волині і його часопис «Літопис Волині» продовжили свою роботу в Луцьку в складі Волинського (нині Східноєвропейського) національного університету куди надійшли в архів, бібліотека і видавничі потужності з Вінніпега. 

Микола Манько – старший науковий співробітник історико-художнього відділу ДІКЗ м. Острога

26 листопада 2024 року виповнюється 75 років від часу створення Товариства «Волинь» та Інституту Дослідів Волині у Вінніпезі

26 листопада 1949 року у будинку Колегії Св. Андрея у Вінніпезі (Канада), з метою наукового дослідження Волинської землі було засноване представниками української діаспори Товариство «Волинь» та Інституту Дослідів Волині. У 1950 р. були створені перші філії Товариства у США і Канаді. Також, ініціативна група у перші роки існування Товариства здійснювала підготовчу роботу по створенню на його базі науково-дослідної інституції, яка б стала продовжувачем традицій «Товариства дослідників Волині», що діяла на українських землях у 1900–1920 роках. 15 серпня 1951 р. на засіданні дирекції «Інституту» було вирішено організувати науково-популярний збірник волинезнавства «Літопис Волині». Перше число «Літопису» побачило світ 1953 р. в Аргентині, у друкарні видавця з Буенос-Айреса, волинянина Степана Кравця. У збірнику вийшла низка наукових розвідок, спогадів, документів. З кожним наступним виданням «Літопису» ставала все різноманітнішою його тематика, до написання статей залучалися нові автори, ширше висвітлювалися події, що відбувалися в Україні. Висвітлювалися також питання етнографії, історії, географії, природи, населення, господарства Волині, релігійне життя, культура, літературознавство, велися рубрики з філателії, нумізматики. Окрім видання збірників «Літопис Волині» (всього побачило світ 20 випусків), Товариство «Волині» з самого початку своєї діяльності започаткували видання бібліотеки «Літопису Волині», яка крім праць з історії краю включала твори відомих письменників, державних діячів, що присвятили своє життя боротьбі за волю України, а також спогади і мемуари. Це дослідження І. Левковича, С. Килимника, О. Цинкаловського, Є. Пастернака, Т. Бульби-Боровця, С. Ярмуся, Ф. Онуфрійчука, В. Трембіцького та ін. З Товариством «Волинь» та його «Інститутом» тісно співпрацював видатний письменник волинянин Улас Самчук. У червні 1996 р. останній голова Товариства «Волинь» та «Інституту Дослідів Волині» Сергій Радчук відвідав Україну. Зокрема, Волинь та Луцьк. Йому та Іллі Онуфрійчуку Вчена рада Волинського державного університету імені Лесі Українки присвоїла звання почесних професорів. Тоді ж було підписано угоду про створення на базі історичного факультету Волинського державного університету філіалу «Інституту Дослідів Волині». Нині, у фондах Державного архіву Волинської області зберігається архів Товариства «Волинь» та «Інституту Дослідів Волині», з великою масою різноманітних матеріалів.

В грудні 1999 р. у Вінніпезі відбулося останнє спільне засідання Товариства «Волинь» та «Інституту Дослідів Волині». Сергій Радчук, підбиваючи підсумки пройденого за півстоліття шляху, зазначив, що обидві волинезнавчі інституції успішно справилися з покладеною на них історичною місією і з почуттям виконаного обов’язку завершують свою діяльність. Причиною ліквідації організацій став відхід за віком від діяльності Товариства «Волинь» та Інституту Дослідів Волині його батьків-засновників. Нове ж покоління україномовних канадців через асиміляцію мали вже інші пріоритети. «Я щасливий, що справу волинян у діаспорі, тепер гідно продовжують дослідники і краєзнавці етнічної Волині», – зазначив у прощальному виступі останній голова Товариства «Волинь» та Інституту Дослідів Волині. Однак, не заперечно, що важливу історичну місію з незалежного, непідконтрольного радянському (російському) окупаційному режиму дослідження Волині дані організації виконали.

Література

Інститут Дослідів Волині та Товариство «Волинь» у Вінніпезі : до 60-річчя заснув. : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. з нагоди ювілею 60-річчя заснув. Ін-ту дослідів Волині та Т-ва «Волинь» у Вінніпезі. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 152 с.

Костриця М. Товариство «Волинь», Інститут дослідів Волині у Вінніпезі та їх внесок у скарбницю волинознавства / М. Костриця, С. Радчук // Житомирщина на зламі тисячоліть : праці Житомир. наук.-краєзн. т-ва дослідників Волині / ред. М. Ю. Костриця. – Житомир : М.А.К. – Т. 21. – С. 26–29.

Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті / М. Ю. Костриця. – Житомир : М.А.К., 2001. – 360 с.

Товариство «Волинь» у Вінніпезі вшанувало пам’ять своїх земляків // Літопис Волині . – Вінніпеґ : Ін-т Дослідів Волині, 1990. – Ч. 16. – С. 157–159.

20 листопада 2024 року виповнюється 110 років від дня народження Дмитра Олександровича Остапюка – волинського краєзнавця, засновника Любомльського краєзнавчого музею.

Народився Остапюк Дмитро Олександрович 20 листопада 1914 р. в селі Висоцьк Бережецької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії (тепер – село Висоцьк Ковельського району Волинської області) в бідній селянській родині. З початком Першої світової війни батька мобілізували у російську армію, а мати з Дмитром була евакуйована у Дніпропетровську область. У 1920 р. сім’я повернулась на Волинь. З 1922–1929 роки Дмитро навчався у Висоцькій загальній школі. У 1935 р. став секретарем підпільного райкому у Висоцьку і одночасно членом підпільного райкому в с. Штунь. У 1937 р. був заарештований і засуджений польським судом на п’ять років ув’язнення, яке спочатку відбував у Ковельській тюрмі, згодом у м. Короново (Польща). З початком Великої Вітчизняної війни був в евакуації, потім на фронті. У 1942 р. після тяжкого поранення деякий час лікувався. В жовтні 1945 р., повернувшись до Любомля, очолював різні господарські установи. Працюючи на посаді директора Висоцької 7-річної школи та вчителем історії, розпочав свій шлях краєзнавця. Побачивши, що історія рідного краю майже не вивчається у шкільному курсі історії, він став разом з учнями записувати легенди, збирати спогади про минуле у старожилів свого і сусідніх сіл, зацікавився археологією, нумізматикою. З 1964–1969 роки викладав історію в Любомльській середній школі № 1. У 1960-х роках на території Любомльського району Остапюком було виявлено ряд пам’яток археології. У Любомлі ним було виявлено могильник вельбарської культури ІІ–ІV ст. н. е. У 1966 р. з допомогою місцевих жителів був виявлений могильник у с. Гуща (Ковельський район Волинська область). Бувши членом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Дмитро Олександрович ставив перед керівництвом району питання про необхідність створення краєзнавчого музею в Любомлі. На той час він сформував власні колекції з археології, нумізматики, письмових документів, зібрав багато інших пам’яток. 28 травня 1973 р. відбулося офіційне відкриття Любомльського краєзнавчого музею. До кінця свого життя Дмитро Остапюк не покидав краєзнавчу роботу. Він зібрав цікаву бібліотеку, займався нумізматикою і філателією, продовжував науковий пошук історичних матеріалів про місто і район, працював над книгою про Любомль.

Помер Дмитро Остапюк 24 липня 1984 р. Похований у Любомлі на місцевому кладовищі. Свою любов до краєзнавства Дмитро Остапюк передав синові – Олександру Остапюку, який з 1993 р. очолив Любомльський краєзнавчий музей, є автором багатьох наукових праць з історії Любомльщини.

Література

Криштапюк Л. 100 років від дня народження Д. О. Остапюка (1914–1984) – волинського краєзнавця, організатора музейництва на Любомльщині / Л. Криштапюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2014 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2013. – С. 168–171.

Остапюк Дмитро Олександрович // «Роде наш красний …». Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1999. – Т. 3. – С. 432–452.

20 листопада о 14:00 в приміщені Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки відбудеться лекція до Дня вшанування жертв Голодомору 1932–1933 рр. «Голос Волині: історія солідарності та допомоги». Спікер заходу – Людмила Леонова.

У час, коли Волинь була під польською владою і сама не зазнала трагедії голоду 1932–1933 років, її мешканці виявили неабияке співчуття та рішучість допомоги своїм братам і сестрам у радянській Україні.

Ви дізнаєтеся про численні акції солідарності, створення комітетів допомоги голодуючим, збори коштів та продуктів. Досвід минулого має стати цінним прикладом для сьогодення, коли допомога та підтримка один одного є важливішими, ніж будь-коли.

Запрошуємо усіх, кому цікава історія нашого краю!

Адреса:

м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 6

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

4-й пов., «Світлиця»

Джерело: Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

Галицько-Волинське Євангеліє ХІІ століття : факсимільне відтворення рукописної книги / відп. ред. В. Мойсієнко. – Київ : Горобець, 2023. – 608 с.

Анотація: Видання є першою публікацією факсимільного типу пам’ятки української писемності – Галицько-Волинського Євангелія кінця ХІІ ст., що зберігається у фондовій колекції російської державної Третьяковської галереї (К-5348). За структурою Євангеліє – повний апракос (від грец. άπραξία неробочий, святковий) з доданим місяцесловом. Це – різновид Євангелія де текст організований, згідно тижневим церковним читанням, починаючи зі Святої (пасхальної) неділі. Пам’ятка являє собою цінне джерело для вивчення церковнослов’янської мови в українській редакції, адже містить мовні особливості тогочасних жителів Галичини та Волині. Факсимільна частина доповнена науковою частиною, що містить історіографічне (Вячеслав Корнієнко), мовно-орфографічне (Віктор Мойсієнко) та мистецьке (Володимир Александрович) дослідження.

Книга надрукована у межах видавничого проєкту «Повертаємо в Україну культурну спадщину». Мета проєкту – повернути у вигляді факсимільних копій давні українські рукописні книги, які сьогодні зберігаються у бібліотеках та музеях інших країн. Завдяки подвижницькій співпраці видавців, науковців, Українського культурного Фонду, меценатів, безцінні пам’ятки рукописної спадщини стають доступними дослідникам і усім, хто цікавиться історією та культурою.

Джерело: Волинський краєзнавчий музей

15 листопада о 12 год. у виставковій залі Рівненського обласного краєзнавчого музею відбудеться відкриття виставки «Модистки: ремесло і творчість».

Мовою старих світлин із родинних альбомів, раритетним одягом, різноманітними старовинними пристроями, якими користувалися швачки в першій половині ХХ ст., ми розкажемо про одне із найдавніших ремесел людства – створення одягу. «Модистки» – слово, яке раніше було досить вживане в нашому краї, а нині вважається застарілим. Однак, саме модистки не лише шили одяг, а й оздоблювали його, виготовляли капелюшки, були чудовими дизайнерами. Модистками були переважно жінки, які вчилися цьому ремеслу у відомих майстринь, в гуртках рукоділля при «Просвіті» чи «Союзі українок».

На виставці ми розповідаємо про вісьмох кравчинь, які мешкали в Рівному та області. В кожної з цих талановитих трудівниць було непросте життя, яке припало на час війн та заборон займатися «приватною» справою. Але саме талант кравчинь, творчий підхід до ремесла, акуратність і своєчасність в роботі ставили їх на щабель особливої поваги і авторитету в громаді. А ще ця праця іноді була основною, яка забезпечувала сім’ю хлібом.

Ми розповідаємо про модисток-рівнянок Ніну Негребецьку, Тамару Гудіч, Ольгу Либак, Лідію Майгур, Тетяну Сєргу, Олександру Трофимович, Віру Ревуцьку із с. Шпанів та здолбунівчанку Олександру Кротюк. Згадуємо ми і рівнянина Арифа Урусова, який у міжвоєнний період був представником відомої фірми швейних машинок «Zinger» на Волині.

Колекція раритетних предметів створює на виставці атмосферу старого ательє модистки (швейні машинки «Zinger», капелюшки, сукенки, викройки тощо). Всі ці речі були передані на зберігання в музей рівненськими родинами.

На виставці буде й особливий експонат – швейна машинка «Zinger», яка в роки Другої світової війни разом із своєю власницею Тетяною Сєргою поїхала на вимушену підневільну працю остарбайтера в Австрію і повернулася з нею назад до Рівного. Машинка – реліквія сім’ї онуки Юлії Ткаченко і після завершення роботи виставки «Zinger» повернеться в родину.

Запрошуємо!

Адреса:

м. Рівне, вул. Драгоманова, 19

Рівненський обласний краєзнавчий музей

Виставкова зала №17.

Джерело: Рівненський обласний краєзнавчий музей