Новини

На сайті Державного архіву Рівненської області опубліковано онлайн-виставку на тему «Чеські поселення на Рівненщині, кін. ХІХ – 1 пол. ХХ ст.». На виставці подано 25 архівних документів, які розкривають історію чеських поселень на території Волині, а саме:

  * відомості про чехів Волинської єпархії, які приєдналися до православ’я у 1889 р.;

  * церковні актові записи про перехід чехів у православ’я з метричної книги Св. Троїцької церкви с. Гориньград 1888 р.;

  * списки чехів, які проживали в м. Рівному у 20–30 роках;

  * списки чехів зареєстрованих у Здолбунівському повіті 1935–1936 рр.;

  * статистичні відомості про чеське населення Клеванської гміни 1926–1931 рр.;

  * списки осіб чеської національності, чеських господарств, торгових і промислових підприємств у м. Рівному 1924 р. та інші.

Ознайомитися з повними архівними документами онлайн-виставки, можна на сайті Державного архіву Рівненської області.

Джерело: Державний архів Рівненської області

5 лютого 2025 року о 14:00 в приміщенні Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки відбудеться авторська лекція «Останнє танго в Рівному. Анатоль Демо-Довгопільський». Про історію короткого, але яскравого життя Анатоля Демо-Довгопільського розповість рівненська краєзнавиця Світлана Калько.

Ім’я актора, режисера, хореографа-постановника Анатоля Демо-Довгопільського було добре відоме в театральних колах міжвоєнної Європи. А його діяльність періоду німецької окупації нашого міста назавжди вписала його ім’я в історію театрального мистецтва Рівненщини. Водночас радянська історія надовго викреслила цю колоритну непересічну особистість з минулого нашого міста. Головним його «недоліком» було те, що Анатоль Демо-Довгопільський був українським націоналістом, членом Культурної Референтури Проводу Українських Націоналістів, яку очолював інший опальний митець Олег Ольжич (Кандиба). А ще Анатоль був січовиком, активним учасником подій Карпатської України 1938–1939 років. А що вже казати про його театр часів німецької окупації в Рівному! Однак Анатоль Демо-Довгопільський назавжди залишився в історії нашого міста, а чимало яскравих деталей з його маловідомої широкому загалу біографії ми відкриваємо тільки тепер.

Запрошуємо усіх, кому цікава історія нашого краю!

Адреса: 

м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 6

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

4-й поверх, «Світлиця»

Джерело: Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

4 лютого 2025 року виповнюється 115 років від дня народження Сидора Зиновійовича Розмірського – волинського художника-аматора.

Сидір Зиновійович Розмірський народився 4 лютого 1910 року на невеликому хуторі обабіч села Студині Рожищенського району Волинської області. Читання і українське письмо опанував самотужки. Виховання отримав у патріархальній селянській родині Ликерії та Зиновія. Вступивши на шлях самоосвіти, Сидір наполегливо штудіював мистецьку класику, копіював твори відомих майстрів, робив перші творчі спроби малярства. Через скрутне матеріальне становище родини змушений був поїхати на заробітки. В 1936 р. Сидір Розмірський прибув до Парагваю. З часом, в пошуках кращої праці він переїздить до Аргентини. В Буенос-Айресі працює художником-аматором. Пізніше його зараховують у штат художньої майстерні. Копії із популярних взірців, афіші, портрети з фотографій, пейзажі, натюрморти на замовлення, стали своєрідною школою для вдосконалення майстерності. Головним критерієм творчих пошуків Сидора Розмірського був реалізм. Інсайтне мистецтво, примітивізм, як один із модерністичних напрямків, були тоді на піку популярності в мистецтві Західної Європи. Красивий, статний, з галантними манерами, він був гордістю української діаспори в Аргентині. В творах художника цікаво поєдналися прийоми професійної школи із рефлексіями традицій українського народного мистецтва, міського фольклору, латиноамериканських барв та стилізації новітніх напрямків.

Творча спадщина Сидора Розмірського, яку він створив у Буенос-Айресі, була яскравою і багаточисельною. Накопичена впродовж сорока літ емігрантського життя, вона стала для автора величезним скарбом. У 1960-х роках, досягнувши пенсійного віку, він пристав на пропозицію Радянського Союзу повернутися в Україну. Але за законодавством твори мистецтва повинні були залишитися в Аргентині. Після довгих випробувань картини художника прибувають на батьківщину. Винаймаючи помешкання у м. Луцьк Сидор Розмірський працює художником-оформлювачем на електроапаратному заводі та одночасно готується до першої персональної виставки. У 1976 р. така важлива для нього подія відбулася. Вся виставкова зала Художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР була сповнена достоту незвичайними експонатами: олійне малярство, акварель, композиції гуашшю, начерки – все сяяло яскравістю барв, сонячним промінням, захоплювало екзотичністю птаства, незвичайністю пейзажів, цікавими портретами та жанровими композиціями. У 1976 р. працівники Будинку народної творчості видрукували у Волинській обласній друкарні каталог окремих творів під назвою «Персональна виставка робіт С. З. Розмірського». Художник довго очікував на візит представника Волинського краєзнавчого музею, щоб передати колекцію до державної інституції, однак безрезультатно. Розчарований, пригнічений, він пакує доробок у картонні ящики і транспортує до помешкання сестри в Студинях. Там, на горищі невеликого будинку, «цінний вантаж із Буенос-Айресу» перебував аж до середини 2000-х років. І хоча Сидір Розмірський продовжував малювати в Луцьку, навіть, брав участь у міських виставках самодіяльного мистецтва, проте – це вже не була творчість у повному розумінні даного поняття, а радше – «мистецтвом вихідного дня».

Помер Сидор Розмірський у 1987 р. Твори художника зберігаються у його рідних, у приватному зібранні та колекції Волинського краєзнавчого музею.

Література

Навроцька З. 110 років від дня народження С. З. Розмірського (1910–1987) – волинського художника-аматора / З. Навроцька // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2020 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль : Терно-граф, 2019. – С. 51–55.

Українське мистецтво у Буенос-Айресі та поза ним | Сидір Розмірський [Електронний ресурс] : [відео] // Історична Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://www.istvolyn.info/post/2102. – Назва з екрана.

3 лютого 2025 р. о 13:30 в Острозькому замку відбудеться відкриття виставки, присвяченої 125-річчю з дня народження Ольги Дмитрівни Яновської.

По собі Ольга Яновська залишила багату творчу спадщину. Більше 70-ти робіт художниця подарувала Острозькому музею. Портрети, пейзажі, натюрморти талановитої художниці можна буде побачити на виставці. Колорит давньої епохи, той емоційний вплив, який мають величні пам’ятки архітектури княжої доби заворожують глядача, залишаючи осторонь все буденне. Можливо, на перший погляд ні чим не привабливі куточки Острога, творча уява майстрині перетворює у краєвиди, сповнені ліризму та краси. Її художні твори сповнені радістю життя, насичені теплим промінням сонця, запашного повітря.

Адреса: 

м. Острог, вул. Академічна, 5

Острозький краєзнавчий музей, 3-й поверх

Джерело: Острозький замок – Державний історико-культурний заповідник м. Острог

3 лютого 2025 року виповнюється 125 років від дня народження Ольги Дмитрівни Яновської – української художниці, уродженки міста Острога.

Ольга Дмитрівна Яновська народилася 3 лютого 1900 року в місті Острозі Волинської губернії у сім’ї службовця Дмитра Гавриловича Яновського. У 1902 році після смерті матері Олю виховувала її бабуся Ольга Петрівна Сумневич. Батько працював тоді на залізничних станціях, часто по службі переїжджав з міста в місто. За ним мандрували Оля з бабусею, але де б вони не жили, щоліта Ольгу привозили до Острога до сестри батька – Марії Гаврилівни. Початкову освіту Ольга здобула в жіночому училищі в м. Білосток (Польща), а потім – Київській жіночій гімназії. Навчаючись у Києві, Ольга жила у свого дядька, відомого лікаря Теофіла Гавриловича Яновського. Закінчивши в 1916 р. жіночу гімназію, Ольга деякий час навчалась в Київському художньому училищі Івана Федоровича Селезньова. Не закінчивши навчання вступає на економічний та юридичний факультет Вищих жіночих курсів. У 1917 р. виходить заміж за Якова Тарнавського, нащадка відомих поміщиків-меценатів. Разом переїздять в Одесу. Розлучившись, Яков під час революції виїздить за кордон, а вона лишається в Одесі. Після довгих поневірянь у 1922 р. Ольга Дмитрівна опиняється у Москві. У 1923 р. відвідавши студію І. Машкова, Ольга Яновська вирішує вчитися малюванню саме в його художній студії, що існувала при школі братів Шор. Невдовзі студія Машкова була перетворена на вищі курси при Асоціації художників революції (АХР). У 1929 р. Ольга Дмитрівна стає членом АХР, а в 1930 р. членом Московського товариства художників. З цього часу її твори експонуються на всіх виставках товариства у Москві та за кордоном. Працюючи в Асоціації художників революції, Ольга Дмитрівна знайомиться з відомим живописцем Г. Г. Ряжським і згодом стає його дружиною. Після війни Ольга Яновська відновлює зв’язки з Острогом. Щороку, майже на все літо вона приїжджала в рідне місто у гостинний будинок своєї племінниці Нелі Лисяної, а також часто приймала своїх родичів у себе в Москві. З початку 1980-х років О. Д. Яновська найбільше працювала у жанрі архітектурного пейзажу, який виконувала фломастерами та олівцями. Чимало графічних робіт присвятила художниця своєму рідному місту: «Замок князів Острозьких», «Подвір’я Острозького музею», «Кругла башта XVI ст.», «Башти Свято-Троїцького монастиря в с. Межирічі». По собі Ольга Дмитрівна залишила багату творчу спадщину, її картини зберігаються в Трет’яковській картинній галереї, Львові, Острозі. Більше 70-ти своїх робіт в 1992 р. Ольга Дмитрівна подарувала Острозькому краєзнавчому музею.

2 жовтня 1997 р. Ольга Дмитрівна померла, маючи 98 років. Згідно із заповітом художниці, її прах був привезений до Острога.

Література

Бендюк М. Маловідомі сторінки з життя художниці Ольги Дмитрівни Яновської / М. Бендюк // Наукові записки. Вип. 8 : 140 років від дня народження Ф. Штейнгеля / гол. ред. О. С. Булига. – Рівне : О. Зень, 2010. – С. 91–95.

Бондарчук Я. В. Ольга Яновська – художниці з Острога [Електронний ресурс] / Я. В. Бондарчук // Подорожі Україною : [сайт]. – Режим доступу: https://trip.org.ua/postati/olga-yanovska-khudozhnitsya-z-ostroga.html. – Назва з екрана.

Цимбалюк Є. Художниця, яка намалювала чекання / Є. Цимбалюк // Погорина. – 2010. – Вип. 12/13. – С. 363–265.

1 лютого 2025 року виповнюється 85 років від дня народження Василя Івановича Якубовського – історика, археолога, кандидата історичних наук, організатора і дослідника Болохівської землі.

Василь Іванович Якубовський народився 1 лютого 1940 р. у селищі Мельниця-Подільска, що на Тернопільщині. Середню освіту здобув у с. Мельниця-Подільська. З 1959 по 1962 рр. проходив службу в лавах радянської армії. У 1962 р. вступив до Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) на історико-філологічний факультет. Василь Іванович був учасником численних археологічних експедицій під керівництвом відомого археолога І. С. Винокура. Отримавши диплом молодий спеціаліст із дружиною переїжджають до м. Хмельницький, де обіймає посаду старшого наукового співробітника і завідувача відділу історії дорадянського часу обласного краєзнавчого музею. З 1968 р. активно проводить обстеження об’єктів та пам’яток археології у Білогірському, Городоцькому, Деражнянському, Старосинявському, Хмельницькому та інших районах краю. З 1968 по 1972 рр. Якубовський організовує систематичні дослідження на території болохівського укріпленого центру поблизу с. Городище на Деражнянщині. Знаменним виявився сезон 1970 року, коли ним було відкрито унікальний речовий скарб у кількості 206 предметів: комплекс срібних, позолочених і золотих прикрас ХІІ–ХІІІ століть, який належав феодальній родині із династії чернігівських Ольговичів, а деякі із них досі не мають аналогів в Україні. Дослідники пов’язують цей комплекс з літописним м. Бозьким, яке входило до складу Болохівської землі. У 1984 р. захистив дисертацію на тему «Давньоруські пам’ятки ХІІ – ХІІІ ст. верхів’їв рік Південного Бугу і Случа», здобувши науковий ступінь кандидата історичних наук. В цьому ж році В. І. Якубовський повертається до Кам’янця-Подільського, де працює старшим викладачем новоствореної кафедри історії України, згодом на посаді доцента, а з 2005 року – професор кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Свою трудову діяльність Василь Якубовський закінчив в 2016 році.

За його участі та під його керівництвом систематично організовувалися педагогічні й археологічні практики студентів, упродовж 17 літніх сезонів здійснювались археологічні експедиції на території городища літописного м. Губин у Старокостянтинівській громаді Хмельницької області. Загалом знахідки налічують вісім скарбів і понад чотири тисячі індивідуальних предметів, які поповнили фонди Хмельницького бласного та Старокостянтинівського краєзнавчих музеїв. Нині науковий доробок дослідника складає дев’ять наукових і методичних книг, 150 наукових статей і публікацій, 40 нарисів, у тому числі дві індивідуальні монографії та посібник-практикум.

Література

Семенчук С. Досліднику Болохівської землі Василю Якубовськогму - 80 / С. Семенчук // Подільські вісті [Хмельницький]. – 2020. – № 8. – С. 4.

Сусугурова С. Дослідник історії Хмельниччини [Василь Іванович Якубовський – історик, археолог, науковець, публіцист, професор кафедри історії України Кам’янець-Подільського державного університету ім. І. Огієнка] / С. Сусугурова // Життя Старокостянтинівщини. – 2020. – № 9/10. – С. 5.

Філінюк А. Г. До 75-річчя кандидата історичних наук, професора Василя Івановича Якубовського / А. Г. Філінюк // Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. пр. / Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка. – Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2015. – Т. 22. – С. 467–474.