Фотоколекція

Царські врата (друга пол. ХVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

У декорі царських врат поєднані мотиви бароко та рококо. Чотири рокайльні медальйони оброблені стилізованим акантовим стеблом. Над медальйонами – китиці квітів. Великі чотирипелюсткові квіти вміщені і на колонці, що утворена в’язанкою листя, оберненого донизу. Над колонкою врат – масивне коло з купчастих хмаринок, в центрі якого сяйво (фігурка голуба втрачена). З боків – рокайльні мотиви із стилізованого аканту. Євангелісти зображені за написанням книг, кожен зі своїм символом (Матвій з ангелом, Марко з левом, Лука з тільцем, Іоан з орлом).

Розмір: 222 x 108 x 4

Матеріал і техніка: дерево, левкас, олія, бронза, алюмінієва фарба, різьблення

Походять з церкви Архангела Михайла с. Кримне Старовижівського району. Не реставровані.

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Царські врата // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 360–361 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Царські врата (друга пол. XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

У декорі царських врат переважає акантове стебло з широким листям, що піднімається вгору хвилястою лінією і закручується навколо барельєфних зображень євангелістів. У християнському мистецтві листя аканту асоціюється з чортополохом і терновим вінцем Ісуса Христа і є символом страждання, усвідомлення гріха, співчуття, безсмертя душі. Завершуються врата постаттю Богородиці з Ісусом Христом, які зображені на тлі арки із зеленою завісою. Акантове стебло оздоблене у техніці позолоти на полімент. Одяг Богородиці, Ісуса Христа, євангелістів сріблений і золочений. Виноградні грона розписані по сріблу прозорим зеленим лаком, що надає їм натурального вигляду.

Розмір: 216 x 45,5 x 3,5

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, сріблення, золочення, різьблення

Походять з церкви Архістратига Михаїла с. Грудки Камінь-Каширського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Царські врата // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 356–359 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Царські врата (перша пол. XVII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Різьба врат носить ренесансний характер. Уклад різьби спокійний і симетричний, в її основі – переплетення завитків і стилізованого акантового листя. Широкі бічні і нижні рами стулок прикрашені плоскорізьбленим ромбоподібним візерунком. Врата не позбавлені геометричних перехресть орнаменту, які ділять їх на шість медальйонів У медальйонах – зображення Благовіщення архангелом Гавриїлом Діві Марії про прийдешнє народження спасителя світу Ісуса Христа, а також чотирьох євангелістів, які сповістили про це пришестя усьому людству.

Розмір: 176 x 44 x 2,6

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, сріблення, золочення, різьблення

Походять з церкви Покрови Пресвятої Богородиці с. Дорогиничі Локачинського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Царські врата // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 350–353 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Царські врата (1634 р.)

м. Луцьк, Волинська область

Царські врата – центральні двері іконостасу. Вони відділяють вівтар, світ Небесний, духовний від світу земного і вирізняються багатством декоративного оздоблення. Назва «Царські врата» або «Райські врата» символізує врата Раю, через які під час богослужіння входить Цар Слави Господь Ісус Христос у Святих Дарах.

В орнаментиці врат майстер використовує виноградну лозу і гроно – символ Євхаристії – Святого причастя хлібом і вином. У Євангелії (Ін. 15, 1-6) Христос порівнюється з виноградною лозою, а його учні, апостоли – з її гілками. Виноградна лоза з гронами водночас трактується і як Дерево життя. Шість медальйонів із зображенням Богоматері, архангела Гавриїла, яке втрачено, та євангелістів заглиблені у картуші, що розміщені на чашечках квітів, а вгорі прикрашені пальметою. Виноградна лоза і грона посріблені, листочки, картуші та пальмети – зелені. Ажурна колонка на стику стулок увінчана короною, що підкреслює ідею «царственності» врат. Наскрізна різьба виконана у невисокому рельєфі. На звороті врат – дата 1634 р.

Розмір: 183 x 73,5 x 3

Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, сріблення, різьблення

Походить з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Перевали Турійського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Царські врата // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 348–349 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Пророки» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Парне зображення Пророків з пророчого ряду іконостасу. Маляр на першому плані зображує три монументальні постаті. У центрі – пророк Аарон у одежах первосвященика з розквітлим жезлом, обабіч нього – цар Соломон з ковчегом Завіту та пророк Мойсей зі скрижалями. За ними – ще три постаті, зображені оглавно.

Обидві ікони прикрашені дерев’яними золоченими деталями, різьбленими у вигляді листя аканту.

Розмір: 126 x 100

Матеріал і техніка: дерево, полотно, олія, різьблення, золочення

Походить з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Баїв Луцького району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Пророки // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 340–341 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Царські врата «Древо Єсея» (друга пол. ХVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Пророцтво Ісаї (Іс. 11, 1) про походження місії з роду Єсея, батька царя Давида, лягло в основу традиції зображення родоводу Ісуса Христа у вигляді дерева, що виростає від Єсея.

В різьбі царських врат використане акантове стебло, форма якого є надзвичайно пластичною та динамічною. Постать Єсея оголена, правою рукою він тримає колонку у вигляді в’язанки листя з квітами, лівою підпирає голову. У чашечках квітів вміщені півфігури царів у коронах – предків Ісуса Христа, імена яких названі у Євангеліях (Мт. 1,5-16), (Лк. 3, 23-38). Вгорі різьба на стулках закрита зрізаними волютами. Врата завершені фігуркою голуба – Духа Святого.

Розмір: 223 x 120 x 4

Матеріал і техніка: дерево, левкас, бронза, різьблення

Походять з церкви Воздвиження Чесного Хреста с. Заболоття Ратнівського району. Не реставровані.

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Царські врата «Древо Єсея» // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 354–355 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Ікона «Пророки» (ХVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Традиція зображення пророків у рядах волинських іконостасів починається з XVII ст. Оригінальна композиційна схема представляє зображення шести пророків та царів, виконаних у стилі класицизму. Маляр вписує їх постаті в тісні рамки ікони, надаючи кожного індивідуальними ликами та певними традиційними атрибутами. На першому плані – пророк Захарія в одежах первосвященика, з семисвічником; поряд – Ісая з кліщами із жариною та древньоєврейський цар Давид у горностаєвій мантії зі скіпетром. За їхніми спинами – ще три постаті, зображені оглавно.

Розмір: 126 x 100

Матеріал і техніка: дерево, полотно, олія, різьблення, золочення

Походить з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Баїв Луцького району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Пророки // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 338–339 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Хоругва «Розп’яття. Богородиця Мати Милосердя» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Двостороннє полотно є середником церковної хоругви. Вважається, що слово «хоругва, корoгва» походить від монгольського «знака, знамення». Хоругви є обов’язковою деталлю в інтер’єрі православного та греко-католицького храмів, найчастіше розміщуються перед клиросом, місцем, де стоять читці і клирики (співці) і використовуються у процесіях з нагоди різних свят чи урочистих подій. Хоругва символізує перемогу Церкви Христової у духовній битві.

На лицевій стороні хоругви – зображення Розп’яття з предстоячими Богородицею та Іоаном, яке найчастіше писалося на поховальних хоругвах. За західноєвропейською іконографією, хрест – однораменний, ноги Ісуса пробиті одним цвяхом, а Його тіло тонально модельоване. На звороті хоругви – образ Богородиці Матері Милосердя, який поширився в українському іконописі з кінця XVII ст., як копія західноєвропейських полотен «Мадонна делла Мізерекордія». У сцені відтворений монументальний образ коронованої Богородиці – Небесної цариці, яка покриває плащем групу людей старшого віку. Мафорій Богородиці, за західним взірцем, скріплений на грудях круглою декорованою брошкою.

Розмір: 91 x 75

Матеріал і техніка: полотно, олія

Походить з церкви Усікновення голови Іоанна Предтечі с. Гута-Камінська, Камінь-Каширського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Розп’яття. Богородиця Мати Милосердя // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 334–337 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Свято-Микитівська церква (1773)

с. Тур, Ковельський район Волинська область

Свято-Микитівська церква (церква Св. Микити) – пам’ятка архітектури національного значення в с. Тур Ковельського району Волинської області.

У 1773 р. в с. Тур коштами прихожан була побудована церква Св. Микити. Ймовірно, більш давній храм на честь Св. Миколая, був спалений татарами. Відомості про його існування відносяться до 1618 р., коли власниця ратненського маєтку Єлизавета з Лезенців, оплатила контрибуцію за православних (руських) священників, серед них згадувався й священник з с. Тур. У ХVІ – ХVІІ ст. це село, як і землі окремих північно-західних волинських територій, належали до королівських володінь і утворювали особливу адміністративно-територіальну одиницю – Ратненське староство. 

Теперішня церква знаходиться у центрі села, при головній дорозі. Дерев’яний тридільний храм є типовим для давньої волинської народної архітектури. З півдня і півночі до вівтаря примикають ризниці, з заходу до бабинця – присінок. Вікна в стінах нави розташовані майже під самим карнизом. В інтер’єрі підкреслений вертикальний акцент – простір центральної частини нави відкритий до основи купола. Під час ремонтних робіт у 1883–1884 рр., церква була перекрита шатровим завершенням, яке увінчує невеликого розміру баня. Дерев’яна, триярусна, окремо стояча дзвіниця, розташована на захід від церкви, була побудована у 1778 р. Первісно, другий та третій яруси дзвіниці були відкритими галереями – аркадами, але після ремонту у кінці ХІХ ст., їх зашили дошками.

До нашого часу церкву суттєво не перебудовували. У 2006 р., під час заміни старих дощок підлоги, під ними знайшли заховані російські, австрійські та польські гроші періоду 1898–1919 рр. Зовнішній ремонт церкви проведений у 2010 р. (дзвіниця в той час вже була оновлена).

Текст та ілюстрації:

Дем’янюк О. Православна храмова архітектура північних районів Волинської області / О. Дем’янюк // Історія та сучасність Православ’я на Волині : матеріали III наук.-практ. конф. 15-16 листоп. 2012 р. – Луцьк, 2013. – С. 47–52.

Карпюк Л. 250 років від часу спорудження Свято-Микитівської церкви у с. Тур, тепер Ковельського району (1773) / Л. Карпюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2023 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2022. – С. 264–266.

Тучемський М. По глухих закутках Волинського Полісся / М. Тучемський. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 162 с.

        Про Свято-Микитівську церкву в селі Тур, тепер Ковельського району – с. 57–63.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

Свято-Миколаївський храм Жидичинського чоловічого монастиря (1723)

с. Жидичин, Луцький район Волинська область

Свято-Миколаївський храм є композиційним центром архітектурного ансамблю Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря.

Монастир вперше згадується в Іпатіївському літописі 1227 р., коли князь Данило Романович їздив в Жидичин поклонитися і помолитися Святому Миколаю. На початках монастирські будівлі були дерев’яні. Існуючий комплекс споруд зведений на початку XVIII ст. У другій половині XIX ст. побудовані нові келії, розташовані на північний схід від церкви. Дата побудови Свято-Миколаївської церкви «1723» зазначена у ліпному написі на тимпані західного порталу. У 1982 р. під час капітального ремонту зняли архітектурну деталь, так зване підкупольне яблуко, на якому є два написи: «Цей храм закладено львівським єпископом Гедеоном Балабаном у 1594 році»; «Цей храм закладено холмським єпископом Йосифом Левицьким у 1723 році». Залишається відкритим питання, чи церква відбудовувалася на початку XVIII ст. чи будувалася заново.

Свято-Миколаївський храм був монастирським до часу ліквідації уніатського монастиря за Російської імперії (1828–1833 рр.), після чого він був переданий громаді і став парафіяльним. Це врятувало його від руйнувань, на відміну від монастирських будівель. У Першу світову війну, під час квартирування у Жидичині австрійських військових, були понищені ікони XVIII ст. з старого іконостасу, що знаходилися в ризниці; вівтар перетворили на спальню, хоругви використали на онучі, з оксамитової ризи зробили попону для коня. Значні ремонтні роботи були проведені у храмі після бомбардування у лютому 1944 р., коли повністю був зруйнований дах східної частини храму, пошкоджені стіни, вікна. Дах церкви перекрили, встановили вікна і двері. За радянських часів храм завжди був діючим. Ремонтні роботи проводилися у 1954 р. Зовнішні і внутрішні стіни були оштукатурені і побілені, панелі всередині храму пофарбовані олійною фарбою. У лютому 2019 р. церковна громада Свято-Миколаївського храму перейшла до Православної церкви України. Настоятелем храму був призначений о. Константин – намісник Свято-Миколаївського монастиря, який відродився у 2003 р. з передачею архієрейських палат УПЦ КП. Нині Свято-Миколаївский храм знову став центром відбудованого монастирського комплексу.

Будівля храму у стилі бароко – тринефна, представляє чотиристовпову базиліку з напівкруглою апсидою, з південного боку якої знаходиться двоповерховий об’єм. Перекрита хрестовими склепіннями на підпружних арках. Центральний вхід обрамлений порталом із сегментним фронтоном. Невеликі прямокутні вікна центрального нефа декоровані трикутними сандриками. Давній портал з датою побудови, ліпним гербом та ініціалами єпископа Холмського і Белзького Йосифа Левицького, архімандрита Жидичинського був зруйнований під час Другої світової війни. Відремонтований у 1954 р., тоді ж зроблений ліпний напис «РБ 1723». Під церквою знаходяться крипта та підвали. Іконостас 1862 р., царські врата поч. XVIII ст. В оздобленні врат використане акантове стебло та квіти-розети. Квіти, переплетені стрічкою, прикрашають різьблену колонку, увінчану митрою з хрестом. Ікони в іконостасі написані у 1941 р. художником Стецюк за ескізами І. Їжакевича. Окрасою інтер’єру є пристінні вівтарі, які поширилися після Берестейської унії і за архітектонікою були схожі на римо-католицькі зразки. Барокові вівтарі храму поч. XVIII ст. виконані у вигляді багатоярусної декоративної стінки, прикрашені пишним різьбленням, у центральній частині встановлені образи «Преображення» та святого, якому присвячувався цей вівтар. 

У храмі знаходяться дві ікони з іконостасу XVII ст. київської традиції – «Христос Вседержитель» та «Богородиця Одигітрія». Ікона «Богородиця Одигітрія» прикрашена багаторізьбленим срібним золоченим окладом, який покриває одяг Богородиці та Ісуса Христа. На окладі вигравіюваний герб замовника. 

Свято-Миколаївська церква є пам’яткою національного значення. Тут щоденно відбуваються богослужіння, приймаються паломницькі групи, проводяться пізнавальні екскурсії «Святинями Жидичинського монастиря».

Текст та ілюстрації: 

Галета В. Церква у Жидичині / В. Галета // Історія і сучасність Волині. Жидичин – крізь віки : наук. зб. : матеріали IV наук.-практ., іст.-краєзн. конф., присвяч. 780-річчю села Жидичин Ківерцівського району. – Луцьк, 2007. – Вип. 3. – С. 6–7.

Єлісєєва Т.  300 років від часу спорудження Свято-Миколаївського храму Жидичинського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря, тепер Луцького району (1723) / Т. Єлісєєва // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2023 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2022. – С. 256–259. 

Майданець І. М. Жидичин / І. М. Майданець. – Луцьк : Волин. обл. друк., 1998. – 68 с.

Майданець І. М. Жидичин. Давня православна обитель / І. М. Майданець. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2019. – 303 с.

Марчук Г. Свято-Миколаївські храми Волині пам’ятки національного значення / Г. Марчук // Миколаївські читання : матеріали 1-го наук. семінару, присвяч. пам'яті Луцького князя і Св. православ. церкви Святослава-Миколи Святоші та Св. Чудотворця Миколая Мирлікійського, с. Жидичин. Ківерцівського р-ні, Волинської обл. 28 жовт. 2007 : наук. зб. – Луцьк, 2008. – Вип. 1. – С. 5–7.

Настенко В. П. Минуле й сучасне Жидичина / В. П. Настенко. – Луцьк : Волинська обл. друкарня, 2004. – 64 с.

Семенюк В. Архітектурні пам’ятники Жидичина / В. Семенюк // Історія і сучасність Волині. Жидичин – крізь віки : матеріали IV наук.-практ., іст.-краєзн. конф., присвяч. 780-річчю села Жидичин Ківерцівського району : наук. зб. – Луцьк, 2007. – Вип. 3. – С. 37–38.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки