Фотоколекція
Ікона «Причащання святого Онуфрія»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Причащання святого Онуфрія» (XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Ікона зорієнтована на західноєвропейський живопис. Її стиль будується на крупних формах, міцній пластиці, енергії жестів, густих та соковитих кольорах. Елементи пейзажу набувають художньої самоцінності. Верхні шари темпери прописуються олійною фарбою, що дозволяє добитися у передачі об’ємів та фактури, моделюванні ликів ефектів, які були недосяжні раніше. Пишність форм, золочення різьбленого тла, потиру, корони та скіпетра, миловидність усміхнених ликів ангела та херувимів створюють яскравий бароковий образ.
Розмір: 118 х 76
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, золочення
Походить з церкви Святого Микити с. Тур Ратнівського району
Джерела:
З колекції Музею волинської ікони: «Причащання Св. Онуфрія» [Електронний ресурс] // Волинський краєзнавчий музей : [сайт]. – Режим доступу: https://volyn-kray-mus.at.ua/news/z_kolekciji_muzeju_volinskoji_ikoni_prichashhannja_sv_onufrija/2020-04-28-2245. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Причащання святого Онуфрія // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 262–265 ; іл.
Див. також:
Ікона «Богородиця з ангелами»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Богородиця з ангелами» (перша пол. ХVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
В основі сюжету лежить християнський догмат про Богородицю як Царицю.
Два ангели, які представляють небесне воїнство, зустрічають Богоматір у небесному Царстві, одягаючи на Її голову декоровану «каменями» корону. Ікона виконана у живописно-рельєфній техніці. Темперою написані бліді юні, з тонкими аристократичними рисами лики Матері і Сина, відтінені тьмяним блиском потемнілого срібла їхніх одеж, та ангели у яскравих червоних сорочках. Одежі Богородиці та Христа гравійовані по левкасу, модельовані глибокими лініями складок і декоровані пагонами з квітами, по краю оздоблені золотою тасьмою. Сріблене тло прикрашене розкішним гравійованим орнаментом у вигляді вигнутих соковитих стебел стилізованого аканту.
Розмір: 139 x 103,5
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення
Походить з церкви Святої Трійці с. Тростянець Ківерцівського району
Джерело:
Текст та ілюстрація з книги:
Богородиця з ангелами // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 260–261 ; іл.
Див. також:
Ікона «Христос Виноградна Лоза»
Розділ: Волинська ікона
Рік: 1747
Ікона «Христос Виноградна Лоза» (1747)
м. Луцьк, Волинська область
Євхаристична тема була надзвичайно популярною в українському іконописі XVIII ст. і втілювалася у різних символічно-алегоричних варіаціях.
Іконографія образу зримо ілюструє момент своєрідного містичного перетворення крові Христа у виноградне вино, яке використовується під час таїнства євхаристії (причастя). Не дивлячись на присутність атрибутів страстей Христа, Його лик просвітлений і випромінює радість вічного життя. Особливістю декоративного оздоблення ікони є посріблена виноградна лоза, різьблена по левкасу, яка виступає своєрідним тлом. Зліва на поземі кириличними літерами написана дата створення ікони – 1747 рік.
Розмір: 91 х 61
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, сріблення
Походить з церкви Святої Трійці с. Лучиці Луцького району
Джерела:
Василевська С. Ікона «Христос – Виноградна Лоза» [Електронний ресурс] / С. Василевська // Волинська єпархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/319-ikona-khrystos-vynohradna-loza/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Христос Виноградна Лоза // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 256–259 ; іл.
Див. також:
Ікона «Свята Варвара»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Свята Варвара» (XVIII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Свята Варвара зображена з традиційними вежею і потиром. За житійним переказом вона, прийнявши християнство, на знак віри у Святу Трійцю наказала прорубати третє вікно у вежі, де була ув’язнена батьком язичником. Потир – вказівка на таїнство причастя. Вмираючи, Варвара попросила благодаті причастя для всіх, хто буде вшановувати її як мученицю. Вона – єдина свята, яка зображується з цим атрибутом. Автор створює просвітлений образ, використовуючи ясні дзвінкі кольори.
Розмір: 96 x 66
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення
Походить з церкви Іоана Богослова с. Сьомаки Луцького району
Джерела:
Текст та ілюстрація з книги:
Свята Варвара // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 254–255 ; іл.
Див. також:
Аптека-музей
Розділ: Архітектура Волині
Рік: 1845
Аптека-музей (1845)
м. Луцьк, Волинська область
Аптека-музей – найдавніша аптека міста Луцька.
Кам’яниця, де зараз розташована аптека-музей, була збудована в кінці XVIII століття. У 1845 р. вона зазнала пожежі. Тоді ж хімік-аналітик Адам Злоцький та його брат Петро відремонтували будівлю й розмістили там аптеку. В підвалах було сховище медикаментів, лабораторія. У наземній частині – кабінет власника, торговий зал, житлові приміщення. Зберігалися в аптеці старовинні латинські, німецькі, польські книги з рецептами виготовлення ліків, а також багато обладнання для приготування ліків у лабораторії.
У першій половині XX століття тут виготовляли 50–55 найменувань мазей, 25–30 настойок, 15–20 сиропів. Для виготовлення ліків використовували близько 220 найменувань рослин. Збором та підготовкою рослин займалися працівники аптеки. У 1935 р. біля аптеки на глибині 110 м була зроблена свердловина, з якої отримували мінеральну воду. Тут також заправляли воду солодкими фруктовими сиропами, привезеними із Палестини та Німеччини. Пізніше в аптеці виготовляли власні концентрати із лимонів та поліської журавлини.
На початку ХХІ ст. у цьому закладі було створено музейну експозицію. Аптека-музей є одноповерховим будинком із двоповерховими підвалами з циліндричними склепіннями. Головний фасад має три вікна та вхід. Його декоровано кованими елементами, ґратками на вікнах, ліхтарями. Вікна мають лиштву. Весь будинок по периметру обрамлений карнизами складного профілю. Дах двосхилий з червоним металочерепичним покриттям. Підвальні приміщення споруди дуже цікаві, хоча в експозицію не входять. Музейна частина аптеки розташовується у двох наземних приміщеннях – торговому залі та кабінеті директора. У них збережено старовинний інтер’єр аптеки. Берестові шафи, розміщені у залах, виготовлені 150 років тому. Під стелею на шафах – погруддя Сократа й Гіппократа. В кабінеті директора експозиція включає аптечний посуд XV—XVII століть, старовинні рецепти, документи. В аптеці зберігається гербарій лікарських рослин із 1942 року.
Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Колесо історії. Аптека-музей в Луцьку [Електронний ресурс] // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/11289-koleso-istorii-apteka-muzei-v-lutsku. – Назва з екрана.
Котис О. Таємниці Луцької аптеки-музею / О. Котис // Волинські новини. – 2018. – 15 берез. – С. 22.
Луцький музей-аптека [Електронний ресурс] // Мій дім Україна : [сайт]. – Режим доступу: https://mydim.ua/companies/museum/pharmacy-museum/. – Назва з екрана.
Церква святої Параскеви
Розділ: Архітектура Волині
Рік: 1723
Церква святої Параскеви (1723)
смт. Луків, Ковельський район Волинська область
Церква святої Параскеви – пам’ятка архітектури національного значення. Ансамбль представляє рідкісний приклад поєднання мурованої споруди в стилі раннього бароко з дерев’яною дзвіницею, виконаною у традиціях народного зодчества.
Храм Святої Великомучениці Параскеви вперше згадується у податкових реєстрах 1510 року як православна церква у с. Луків, а від 1564 р. – містечку Мацеїв. А з 1620 р. у реєстрі духовенства Любомльської протопопії дієцезії Холмської церква зазначена уже як уніатська. Під час шведської війни 1706 р. будівля згоріла разом з палацом і майже усім містечком. На місці церкви збудували тимчасову каплицю, а 1723 року тут постала дерев’яна дзвіниця і нова мурована святиня, архітектура якої близька до західної костельної і «Люблінського ренесансу». З 1875 р. святиня була приписана до Успенської церкви Лукова, а до того часу була самостійною.
Церква – цегляна, оштукатурена, зального типу. Накрита високим двосхилим дахом, який увінчаний сигнатуркою, щипці з бароковими хвилястими фронтонами і обелісками по кутах, площина стін розчленовується пілястрами та завершується розкріпованим карнизом. Церква Святої Параскеви – тридільна будівля, що складається з просторої прямокутної нави, перекритої циліндричним склепінням з розпалубками, майже однакової з нею за шириною й висотою півкруглої апсиди та значно нижчого притвору. У західній частині нави два восьмигранні стовпи підтримують хори. Елементами оздоблення фасадів нави є пілястри, які підкреслюють її кути і членують площини стін, а також розкріпований над пілястрами багатопрофільний вінцевий карниз. Західний фасад декоровано щедріше: площину високого трикутного щипця, який його завершує, прикрашає композиція з двох профільованих пілястр, об’єднаних карнизом, над яким у центрі вміщено зображення святої Параскеви. Кути щипця акцентовані чотиригранними невисокими обелісками. Цікаво, що трикутний щипець притвору має ідентичне за характером оздоблення, але всі елементи його декору значно меншого розміру.
Дзвіниця розташована на межі церковної ділянки. Дерев’яна, квадратна в плані, триярусна, з шатровим завершенням, яке покрите ґонтом. Перший ярус утворює опасання на кронштейнах, другий і третій оперезані характерною для народного будівництва дерев’яною аркатурою. У нижньому рубленому ярусі дзвіниці, вертикально обшитому дошками, розташовується наскрізний прохід на церковне подвір’я. Піддашок великого виносу між першим і другим ярусами підтримують кронштейни. Кожна грань другого ярусу має вигляд чотирипрогонової, а верхнього ярусу – трипрогонової аркади. Перехід від другого до третього ярусу також вирішений у вигляді піддашка. Верхній ярус завершується багатопрофільним карнизом, а увінчується чотиригранним наметом. Як і між’ярусні піддашки, він теж покритий ґонтом. Точно знайдені пропорції, співвідношення між висотами трьох ярусів та їх розмірами в плані, малюнок аркад і профілювання їх стовпчиків свідчать про високий професіоналізм народних майстрів.
Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 173 с.
Москалюк І. 300 років від часу побудови церкви Святої Параскеви в смт Луків, тепер Ковельського району, пам’ятки архітектури національного значення / І. Москалюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2023 рік / ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2022. – С. 250–252.
Церква св. Параскеви: карта, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032537-tserkva-paraskevy-lukiv-volynska. – Назва з екрана.
Церква Святої Великомучениці Параскеви (Луків) [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://surl.li/kokpzj. – Назва з екрана.
Корецький замок
Розділ: Архітектура Рівненщини
Рік: 1550
Корецький замок (1550)
м. Корець, Рівненська область
Корецький замок – невеликі фрагменти фортифікаційних споруд XV–XVIII ст. Визначна пам’ятка архітектури України.
Перша літописна згадка про тутешнє поселення під назвою Корчеськ зроблена у 1150 році. 1380 році територія сучасного Корця була передана великим князем литовським Ягайлом князеві Федору Острозькому. У 1386 році за наказом Острозького був збудований перший замок (дерев’яний). Замок був побудований на гранітній скелі на пагорбі над яром річки Корчик, де у минулому було розташоване давньоруське городище XІІ ст. З трьох сторін замок був оточений глибоким ровом, який надійно захищав фортецю від нападу, а із заходу він був ще надійно прикритий річкою. До замку князів Острозьких можна було дістатися лише через міст. Від початку XV століття поселення переходить у володіння роду князів Корецьких. Після чергового нападу татар, дерев’яний замок згорів. У 1550 р. за розпорядженням князя Богуша Корецького на місці попереднього дерев’яного укріплення (XІV ст.) був збудований мурований замок й добудував нові укріплення, які неодноразово рятували місцевих жителів від набігів татар. У 1651 році помер останній представник роду Корецьких, замок з навколишніми маєтками перейшов до рук їхніх родичів, роду Лещинських. У кінці ХVIII століття маєтком заволоділи Чарторийські, які відтоді стали називатися Корецькими Чарторийськими. Протягом XVIII століття Корецький замок зазнавав ушкоджень через пожежі й був перебудований на зразок палацу. У 1780 році, його перебудував князь Юзеф Клеменс Чарторийський, який, до речі, створив першу в Україні мануфактуру з виробництва порцеляни в Корці.
Резиденція палацу збудована в стилі бароко. В будівництві були використані залишки мурів замку. На верхньому поверсі вежі замість грізних бійниць з’явилися куранти. Перекидний міст замінили арковим віадуком, більш відповідним для урочистих прийомів і гостей у розкішних каретах. Також цікаво, що попри обмежений простір на замковій горі, Юзеф Чарторийський посадив ряди з рідкісних для Волині дерев – модрини, смереки, ялини тощо. Вони утворили справжній парк. Півстоліття Корецький замок слугував резиденцією шляхетського роду Чарторийських: тут влаштовували світські бали, вели політичні перемовини, траплялися і любовні романи. 1832 року в Корецькому замку спалахнула пожежа, яка повністю його знищила зсередини, залишилися лише зовнішні стіни. З того часу руїни замку більше не відновлювалися. Тут не проводилося жодної суттєвої реконструкції. Лише у 1920-х роках власник руїн Корецької фортеці Бнінський намагався провести ремонт, але через деякий час роботи були припинені.
На сьогодні, найкраще збереглися лише деякі елементи споруди – триярусна барокова надбрамна вежа, яка в занедбаному стані, також східний і північний мури. Ще зберігся мурований міст, що веде до замку. Цей віадук у 2005 році вдалося відремонтувати, що став візитівкою міста. Також частково збереглося підземелля, які здавна були частиною кожної фортеці. Руїни Корецького замку є однією з найважливіших історико-архітекурних споруд міста і належить до пам'яток архітектури національного значення.
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Замок Корецьких-Острозьких: карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1033623-zamok-koretskykh-ostrozkykh-korets. – Назва з екрана.
Століттями рятував від татар, та зруйнувала його недбалість: історія й легенди Корецького замку [Електронний ресурс] // Еспресо.Захід : [сайт]. – Режим доступу: https://zahid.espreso.tv/podorozhi-stolittyami-ryatuvav-vid-tatar-ta-zruynuvala-yogo-nedbalist-istoriya-y-legendi-zanedbanogo-koretskogo-zamku. – Назва з екрана.
Церква Вознесіння Господнього
Розділ: Архітектура Тернопільщини
Рік: 1530
Церква Вознесіння Господнього (1530)
селище Вишнівець, Кременецький район Тернопільська область
Церква Вознесіння Господнього (замкова церква, призамкова церква) – діюча мурована церква в селищі Вишнівець, є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Історичний відлік православ’я у Вишнівці йде з початку XV століття, коли в документах був згаданий перший його дерев’яний храм. У 1494 року храм був знищений пожежею турецько-татарської атаки. Нова кам’яна святиня, закладена родоначальником Вишневецьких Михайлом Васильовичем Збаразьким, стала передвісником і переродженням храму вже в новому обличчі і на новому місці – біля підніжжя фамільної резиденції. Його сини в 1530 році на честь Вознесіння Господнього звели церкву під стать замку – з потужними кам’яними стінами і вузькими вікнами-бійницями. Призамковий храм став не тільки дороговказною зіркою віри могутнього роду, а й усипальницею всіх православних Вишневецьких. В її підземеллях поховані одні з найбільших покровителів православ’я – княгиня Раїна Могилянка разом зі своїм чоловіком Михайлом Михайловичем Вишневецьким. Навіть грізний Ярема Вишневецький, що став католиком, не посмів зруйнувати храм, де були поховані його батьки.
Багате на бурхливі подій XVII століття, коли Вишнівець не раз ставав епіцентром бойових зіткнень турецьких, татарських, козацьких, російських загонів з військами польської корони, майже не торкнулося храму над Горинню. Останній з Вишневецьких – Михайло Сервацій (1680–1744) в запалі грандіозної перебудови палацу і перетворенні оточуючого його парку не залишив своєю увагою Вознесенську церкву, піднісши їй в дар цінну давньоруську ікону придбану ним під час шведського походу в листопаді 1704 року. Майже півтора століття храм у Вишнівці перебував під благодатним захистом покровительства роду Мнішеків, поки не був переданий православній громаді. В 1872–1873 роках було проведено капітальний ремонт, замінивши дзвони, позолотивши іконостас і надбудувавши над бабинцем дзвіницю. Церква набула не характерних для українських храмів архітектурних особливостей. Над притвором з’явилася шатрова дзвіниця характерна для російських церков, які в ті часи будувалися за проектом придворних російських архітекторів І. В. Ніколая, К. А. Тона. Нава зберегла традиційний для українських православних храмів купол з хрестом у вершині. Над вівтарем також є купол значно меншого розміру. Церква прямокутна в плані тридільна з не характерним для український храмів великим за розміром притвором, який більший за розмірами за бабинець. Наприкінці ХІХ ст. тодішній власник маєтку граф Володимир де Броель-Платер, який дуже цікавився старовиною, відкрив гробниці Вишневецьких і побачив там багаті поховальні шати та останки збережені завдяки вдалому бальзамуванню. Легенда розповідає, що в підземній крипті були безцінні скарби. Ці перекази стали стимулом для вандалів, які розкопували та плюндрували поховання у ХХ ст., коли храм став недіючим. За часів комуністичної влади, частина приміщення Вознесенської церкви була пристосована під склад, а інша частина під тир. Забуття тривало три десятиліття, і лише з набуттям Україною незалежності в 1991 році силами місцевої громади тут були розпочаті відновлювальні роботи, які проводилися без контролю з боку фахівців-архітекторів, що призвело до заливання бетоном поховань Вишневецьких у вівтарній крипті. На схилі біля церкви зберігся невеликий старовинний православний цвинтар з характерними кам’яними хрестами. Очевидно, що раніше він був набагато більший, але у наш час обмежений навколишньою забудовою. З клірової відомості відомо, що територія цвинтаря у 1923 р. була приблизно дві десятини.
Сьогодні церква Вознесіння Господнього є чинною і попри свої втрати, залишається історико-архітектурною пам’яткою національного значення. Її меморіальний характер, пов’язаний з князями Вишневецькими – одним з найзначніших родів в історії України, що зобов’язує не лише зберегти її фізичне буття, а й сакральність, яку вона несла людям впродовж століть свого існування.
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Призамкова церква [Електронний ресурс] // Вишнівецька територіальна громада : [сайт]. – Режим доступу: https://vyshnivetska-gromada.gov.ua/temple#!. – Назва з екрана.
Церква Вознесіння Господнього у Вишнівці [Електронний ресурс] // Вишнівецька територіальна громада : [сайт]. – Режим доступу: https://vyshnivetska-gromada.gov.ua/archives/20573. – Назва з екрана.
