Фотоколекція

Хрест «Розп’яття» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Іконографія розп’яття свідчить про знайомство майстра із зразками західної барокової скульптури. Зображення тіла Христа провисаючим на хресті з нахиленою до плеча головою, зігнуті ноги з виступаючим правим коліном, форма оперезання у вигляді плата, обгорненого навколо шнура, характерні для багатьох пам’яток європейської культури XVII–XVIII ст.

Форми тіла Ісуса Христа анатомічно правильні. Голова, руки і ноги вирізьблені старанно і досить детально. Широкий страдницький лик вирізняється великими закритими очима, прямим носом, жорстко стиснутим ротом. Грудна клітка змодельована горизонтальними «полосками» ребер. Живіт втягнутий та окреслений прямими лініями. На голові Ісуса – рельєфний вінець крупного переплетення. Широка пов'язка на стегнах пов'язана збоку великим декоративним вузлом. На тілі краплі крові. Під ногами Ісуса Христа глава Адама.

Розмір: 180 x 73, 52 x 49 (фігура Ісуса Христа)

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, різьблення

Походить з церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Хворостів Любомльського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Розп’яття // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 380–381 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Скульптура «Ангели» (XVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

Ангели яскраво втілюють риси барокового мистецтва. Вони пишнотілі з чисельними складками на руках і ногах. Лики мають простакувато-здивований вираз через великі круглі очі під високо піднятими бровами. Суттєву роль у створенні урочистого образу грає позолота на крилах ангелів і пов’язці на стегнах.

Розмір: 58 x 43, 61 x 40

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, золочення, різьблення

Походять з церкви Архістратига Михаїла с. Пулемець Шацького району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Ангели // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 378–379 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Скульптура «Ангели» (ХVIII ст.)

м. Луцьк, Волинська область

У декоративній різьбі XVIII ст. набуває особливого розширення «ангельська» тематика. Зображення зазвичай включалися у композиції іконостасів, вівтарів і були дзеркально-симетричні.

Ангели зображені сидячими. Лики видовжені з круглими звисаючими донизу щоками. Глибоко посаджені очі надають ангелам зосередженого виразу. Пишність форм підкреслюється тілесно-рожевим кольором. Насичено-рожевим намальовані губи і рум’янець на щоках. За спиною ангелів масивні посріблені крила з різьбленим пір’ям.

Розмір: 38 x 44, 37,5 x 41

Матеріал і техніка: дерево, поліхромія, сріблення, різьблення

Походять з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Старий Порицьк Іваничівського району

Джерело:

Текст та ілюстрація з книги:

Ангели // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 376–377 ; іл.

Див. також:

Волинський краєзнавчий музей

Музей Волинської ікони

Михайлівська церква (1772)

с. Оса, Ковельський район Волинська область

Михайлівська церква – пам’ятка архітектури національного значення, зразок дерев’яної церковної архітектури Волині.

Сільська церква на честь Святого Архістратига Михаїла побудована у 1772 р. на кошти пана Івановського і прихожан. За переказами близько 1760 р. тут лютувала чума, і з усього села вижили лише двоє людей. Поміщик Івановський продав усе майно померлих селян, а на отримані кошти побудував гарну дерев’яну церкву у формі хреста. У 1880 р. її ремонтували, покрили залізом і пофарбували, у 1887 р. до західного фасаду прибудували триярусну, завершену шатром дзвіницю, а 1893 р. у церкві з’явився новий іконостас. Спочатку церква була приходською самостійною, до неї належало село Ревушки, що знаходиться на відстані 5 км. Пізніше церкву приписали до села Вербичне. У 1963 р. церква була зачинена і відновилася аж у 1990-му.

Храм дерев’яний, одноверхий, хрещатий у плані, з вкороченими бічними раменами. Основні зруби є рівними квадратами. Центральну частину завершує невисока восьмигранна шатрова баня на низькому барабані. Дахи бічних зрубів майже приховують барабан. В інтер’єрі висотний простір центрального зрубу відкритий аж до основи бані, перекриття решти зрубів плоскі. Зі східним зрубом межує невелике приміщення з півночі. Храм має риси волинської церковної архітектури. Головними святинями храму є трьохсоткілограмовий церковний дзвін XVIII ст. і декоративно різьблені царські врата.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вигодник А. 250 років від часу спорудження Михайлівської церкви у с. Оса, тепер Ковельського району (1772) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2022 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2021. – С. 289–290.

Храми Волині : фото-збірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К., 2002. – 130 с.

Фото Свято-Михайлівської церкви – с. 116.

Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся : (краєзн. слов. від найдавніших часів до 1914 р.) / О. Цинкаловський. – Вінніпег : Волинь, 1986. – Т. 2. – 578 с.

Про Свято-Михайлівську церкву – с. 185.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

  

Церква Різдва Богородиці (1772)

с. Троянівка, Камінь-Каширський район Волинська область

Церква Різдва Богородиці – пам’ятка архітектури національного значення у селі Троянівка Камінь-Каширського району.

Церква Різдва Богородиці розташована на охоронній території кладовища Першої світової війни. Побудована у 1772 році. Капітальний ремонт провели у 1892 р. Було реконструйоване завершення храму, баням надали цибулястої форми, із заходу прибудували тамбур зі шпилеподібним декоративним постаментом на гребні даху, фасади обшили горизонтальними дошками. На південь від церкви знаходиться дзвіниця, побудована у 1772 р. Дерев’яна, триярусна, з арками та шатровим накриттям, що зберігає риси волинської архітектури. У 1988 р. храм горів і був відбудований.

На початку 1980-х років у церкві зберігалися ікони, які були звезені після закриття храмів у сусідніх селах Градиськ та Нова Руда. У результаті експедицій Волинського краєзнавчого музею з обстеження культових споруд Волині 1981–1984 років до фондів музею надійшли ікони «Богородиця Одигітрія» (1757 р.), «Коронування Богородиці» (перша пол. XVIII cт.), «Старозавітна Трійця» (середина XVIII cт.), «Архістратиг Михаїл з діяннями архангелів» (друга пол. XVIII cт.) із с. Градиськ. Останні три ікони відреставровані і експонуються у Музеї волинської ікони. Вони представляють творчість як професійних, так і народних малярів Волині періоду Унії та нові тенденції в іконописі зазначеного часу: поширення сюжетів західної традиції, поява нових засобів декорування одеж персонажів, що імітують коштовні оклади, та технологічних прийомів письма з використанням олійних лесувань.

Джерело:

Текст та ілюстрації:

Антонюк Я. М. Трагедія руйнації храмів. Волинська область. XX століття : іст.-краєзн. довід. / Я. М. Антонюк. – Луцьк : Надстир’я, 2014. – 280 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 224.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2/3. –174 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 54.

Єлісєєва Т. 250 років від часу спорудження церкви Різдва Богородиці у с. Троянівка, тепер Камінь-Каширського району (1772) / Т. Єлісєєва // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2022 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2021. – С. 287–289. 

Маневиччина крізь віки : наук.-краєзн. нарис / ред., уклад. та керівник автор. колективу Петро Хомич. – Луцьк : Медіа, 2005. – 399 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 364.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

Палац Порчинських (1827)

с. Урвенна, Рівненський район Рівненська область

Палац Порчинських – руїни маєтку, збудованого у стилі класицизму у ХІХ ст. власником села Урвенни Віталісом (Вітольдом) Порчинським. Є пам’яткою архітектури.

Дата побудови палацу в Урвенні достеменно невідома, як і автор проєкту. Дослідник шляхетських палаців-садиб Роман Афтаназі у своїй праці «Історія резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої» («Dzieje rezydenciji na dawnich kresach Rzeczipospolytej») писав, що палац в Урвенні побудував у кінці XVIII ст. тодішній власник Ігнацій Подгородецький – родовитий шляхтич герба Сас. У 1825 р. він помер, а оскільки не мав прямих нащадків, то його спадок поділили між дальніми родичами. Власником Урвенни став маршалок Віталіс Порчинський, який не належав до заможного шляхетського роду, однак був одружений з представницею роду Подгородецьких. Деякі польські джерела вказують, що палац в Урвенні збудував саме Віталіс Порчинський. Разом з тим, польський дослідник Волині М. Орлович у краєзнавчому журналі «Ілюстрований путівник по Волині» (1929), описуючи маєтності Ігнація Подгородецького, зазначає, що «в Урвенні родина Подгородецьких мала палацик, зведений в кінці XVIII ст.». Про те, що палацик в Урвенні в кінці XVIII ст. звів саме Подгородецький, писав у листопаді 1938 р. і польський ілюстрований краєзнавчий часопис «Земля Волинська». Отож, джерела сходяться на тому, що у 1827 р. палацик вже був. Після смерті Порчинського палац перейшов до його дружини, а потім – до онуки Корнелії, яка була заміжня за маршалком Рівненського повіту Адольфом Омеціньським. Це були останні власники палацу.

Палац був двоповерховим в стилі класицизму з чотирьох колонним портиком на фасаді. Колони перетиналися балконом другого поверху. Між колонами на першому поверсі були парадні двері, які вели до просторої зали з дерев’яними сходами на другий поверх. На південному, протилежному боці, був засклений зимовий сад. Від зовнішнього простору зимовий сад і балкон відділені чотирма колонами, що сягали даху. Між зимовим садом і залою були дві кімнати. Східне і західне крило будинку мали однакове вирішення. Другий поверх мав таке ж планування як і перший, але кімнати були вищими. Стеля зали першого поверху була оздоблена ліпниною у вигляді великого польського орла посеред вінця (ліпнина була знищена в 1947 р. «совєтами»). Будівлю накривав високий дах. Поруч з палацом звели двоповерхову офіцину – будинок для прислуги і гостей. Будівля дожила до наших днів, але як і палац, «осучаснена» до невпізнання. Далі була в’їзна брама, обабіч якої в саркофагах на високих постаментах лежали два кам’яних сфінкси. Палацик оточував мальовничий сад-парк, закладений, як вказують польські джерела, Віталісом Порчинським. Короткий опис Урвенського палацу залишив у своїх спогадах польський поет-романтик і мемуарист, уродженець Волині, Шимон Конопацький, який мав маєтності неподалік Урвенни. «Палацик в Урвенній гримів на всю околицю – як через милу оку архітектуру, так і через внутрішнє оздоблення, що разом з англійським парком, що оточував палац, формувало чудову цілісність ансамблю і гарно утримувалося, разом з маленьким селом біля маєтку з витягнутими в рядочок маленькими хатками з мурованими коминами і акуратними городами обабіч ганків, які рясніли квітами». Цей опис доповнюють графічні малюнки відомих художників ХІХ ст. Наполеона Орди і Генриха Пейєра, які малювали шляхетські садиби, палаци, двори і замки східних кресів Речі Посполитої, у тому числі й Волині. У парку розміщувався одноповерховий будиночок, де жив садівник. Цей будинок зберігся. Нині в ньому господарські приміщення інтернату. У 1921–1922 роках на другому поверсі в кутовій кімнаті палацу був облаштований шкільний клас, поки приміщення школи ремонтували після пожежі. 1947 р. в колишньому палаці облаштували контору колгоспу, яка розміщувалася там до 1955 р. У серпні цього ж року територію віддали під новоутворений Урвенський будинок-інтернат для людей похилого віку та інвалідів. У 1970-х роках за часів інтернату до палацу прибудували двоповерховий корпус, остаточно спотворивши колишню панську резиденцію. У 1983 р. його перейменовано в Урвенський психоневрологічний інтернат. З 2013 р. змінено назву на Комунальний заклад «Урвенський психоневрологічний інтернат» Рівненської обласної ради.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Калько В. Таємниці забутого палацику в Урвенні [Електронний ресурс] / В. Калько // РівнеРетроРитм : [сайт]. – Режим доступу: http://retrorivne.com.ua/taiemnici-zabutogo-palaciku-v-urvenni/. – Назва з екрана.

Котис О. Палаци Волині: незнана Урвенна [Електронний ресурс] / О. Котис // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/6480-palatsy-volyni-neznana-urvenna. – Назва з екрана.

Незнана Урвенна // Вісті Рівненщини. – 2018. – 2 лют. – С. 8.

  

    

Палац Мйончинських

смт Луків, Ковельський район Волинська область

Палац Мйончинських – палац-резиденція, збудована польським шляхтичем Мйончинськими, за різними даними, у другій половині ХVІІІ століття чи в першій половині ХІХ століття.

В 1557 р. польський король Сигізмунд Август своєю грамотою дозволив Станіславу Мацейовському перейменувати село Лукове на Мацеїв, а згодом містечку було надано магдебурзьке право та право на будівництво замку. Збудований у другій половині XVI ст. замок був оточений ровом, мав 2 підйомні мости і 4 вежі. В пізніші часи Мацеїв змінював власників, але вже не змінював своєї назви. У 1680 р. містечко купив луцький староста Атанасій Мйончинський. Тут він заснував шпиталь та кілька храмів. Його син Петро на початку XVIII ст. перебудував замок. Вважають, що автором проєкту палацу Мйончинських був дрезденський архітектор Поппельман. Внутрішнім облаштуванням займався Джузеппе Барателло. Палац у плані мав форму прямокутника з трьома виступами. Центральний виступ – це вхід до приміщення. Він був виконаний у вигляді чотирьох колон тосканського ордера, які підтримували портик. Симетричний план фасаду вказував на архітектурний стиль класицизм. Цей стиль був саме в моді на Волині того часу. Будівля мала 2 поверхи і розгалужені підземелля – залишки давнього замку. На першому поверсі були кімнати для помешкання, а на другому – зали для прийому гостей. Мйончинські мали надзвичайно багаті, як на ті часи колекції. Найцінніша їх частина походила з давнього дрезденського палацу Коловратів, що був ліквідований у 1805 р. після смерті Марії Клавдії, матері Францішка Ксаверія Мйончинського. З Дрездена були привезені меблі у стилі Людовіка XV і Людовіка XVI. Серед речей, які мали велику мистецьку цінність, була статуя Діани, що утримувала на повідку дванадцять хортів. Скульптура була кована з срібла. Діану разом із дозволом на великі королівські лови подарував Атаназію Мйончинському король Ян III Собеський за заслуги у Віденській операції. Не меншу цінність мав столовий сервіз із драконами з майсенської порцеляни, що складався з 200 предметів. Крім згаданого сервізу, було у палаці багато інших порцелянових виробів різних європейських фабрик, а також виробів із бронзи та срібла. Окрема збірка – портрети і живописні полотна. Відмічають також колекцію старовинної зброї, кінської зброї. Була в палаці чимала бібліотеки і родинний архів. Навколо палацу був парк в англійському стилі з липовою алеєю і фруктовий сад. У 1860-х роках резиденцію Мйончинських у Мацеєві відвідав Наполеон Орда. Він залишив акварельні малюнки палацу та костелу святої Анни. У 1891 р., щоб вийти з фінансової скрути, останній власник маєтку Франциск Ксаверій Мйончинський продав його Милецькому духовному училищу. Перед тим, він влаштував розпродаж речей з палацу. Це стосується як меблів, посуду і подібного дріб’язку, так і цінних колекцій. Палац після зміни власника перебудували всередині.

Під час Першої світової війни у колишньому палаці квартирувалися австро-угорські війська. У 1919 р. в палац прибули представники католицького ордену Непорочного зачаття Діви Марії. Тут вони влаштували монастир, школу, притулок, учительську семінарію. Після Другої світової війни у палаці розмістили туберкульозну лікарню, яка є і до нині. Сьогодні це пам'ятка архітектури місцевого значення.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Котис О. Палаци Волині: затишний Луків [Електронний ресурс] / О. Котис // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/6157-palatsy-volyni-zatyshnyi-lukiv. – Назва з екрана.

Рудецький П. Об’єкти культурної спадщини на території Локачинського району [Волинської області] / П. Рудецький // Затурці в історії України та Волині : наук. зб. : матеріали наук.-практ. конф. приурочена 500-й річниці першої писемної згадки про с. Затурці Локачинського р-ну Волинської обл., с. Затурці 2003 р. – Луцьк, 2004. – С. 109–113.

Якименко М. Від Мацейова до Лукова : виповнюється 470 років з часу першої згадки про селище Луків і 450 – надання йому Магдебурзького права / М. Якименко // Голос України. – 2008. – 14 лют. – С. 21.

 

Палацово-парковий ансамбль «Самчики»

с. Самчики, Хмельницький район Хмельницька область

Палацово-парковий ансамбль «Самчики» – пам’ятка історії та архітектури національного значення, яка являє собою приклад архітектурного стилю неокласицизму. Комплекс включає палац, парк, господарські та культові споруди, поєднуючи архітектурні та садово-паркові мистецтва.

Садибу в селі Самчики почав облаштовувати Ян Хоєцький на початку ХVІІІ ст. З тих часів зберігся так званий Старий палац 1725 р. побудови. Невиразна архітектура старої будівлі спонукала інших власників використовувати її переважно як службове приміщення нового палацу. Наступним власником був полковник Петро Чечель (1754–1843), гайсинський староста. Чечелі – давній шляхетський рід литовського походження, який згодом розділився на руську і польську частини. Петро Чечель продав свої маєтки на Брацлавщині і вирішив осісти на Волині. Саме він був ініціатором будівництва великого палацового комплексу. Історики припускають, що палац вибудували перед 1800 р. Хоча споруди, які розташовувалися на території довкола, поставали і на початку ХІХ століття. Автором проєкту палацу вважають архітектора Якуба Кубицького.

Резиденція у стилі класицизму гайсинського старости складалася з головного палацу та цілого ряду споруд, які розташовувалися поруч. Це нагадувало млинівський маєток Ходкевичів з музичною залою, філософським будиночком для хімічних дослідів, різними альтанками, оранжереєю тощо. Таке планування маєтку відносить Самчики до одного з найкращих палаців Волині. Родзинкою усіх споруд був, звісно, сам палац – мурований одноповерховий будинок з високим дахом і підвалом. Головний фасад, який прикрашали 6 колон іонічного ордера з широким портиком, виходив на північ. Посередині фронтону містилася велика овальна рама, оточена лавровим вінком й увінчана короною з гербами власників. Біля овальної рами ліворуч – скульптура Церери, римської богині родючості та хліборобства. Праворуч – богиня садів і фруктових дерев Помона. Непросту структуру мав і задній фасад палацу. Його головний акцент – ризаліт, розташований по центру, декорований орлами і гірляндами. Іншими словами, це дворовий вхід до приміщення, оформлений чотирма колонами, невеликим портиком з ліпнинним барельєфом і ламаними стінами, на яких вікна мають аркове завершення. Обіруч сходів – невеликі скульптури левів. Незвично багатий архітектурний декор отримали 5 зал палацу і кімнати, які вікнами виходили на сад. Найбільшою залою була овальна. Вона справді була округлою у плані, а також мала куполоподібну стелю, всю декоровану ліпнинним орнаментом. Овальна зала містила вигладжені колони кольору слонової кістки. Над карнизом тягнулася ліпнина з рослинним орнаментом. Декор стелі характеризують як майстерно виконаний. Він переходив у голубу люстру з зображеними хмарами. Сама стеля також була блакитного кольору. Тут також – піч і мармуровий класицистичний камін. Овальна зала мала вікна і кілька дверей. Деякі з них вели до інших вишуканих зал. Ліворуч – вихід у велику залу з чотирма вікнами, яка раніше слугувала за їдальню. Тут також була піч і камін з темного мармуру. У стінах – ніші, біля яких розставлені меблі і предмети мистецтва. Поверх – ліпнинні барельєфи на різні міфологічні сюжети з рослинним орнаментом, ангелами, зображенням богів. Кімнату прикрашали старовинні годинники, невеликі статуетки, інші предмети розкоші. Направо від овальної зали – зелений салон, також оздоблений напівкруглими нішами. В одній із них – кахельна піч. Декор зеленого салону був трохи скромнішим за попередні дві зали. В основному виділявся карниз і ліпнина на стелі. Серед помітних салонів був ще один, який називали римським через характер декору. Дві колони тосканського ордера ділили залу на 2 частини з різною висотою стель. Дерев’яні колони покривав алебастр у жовто-червоному кольорі з блакитними жилками. На стінах – ліпнина з зображенням давньої римської зброї, як шоломи, луки, щити і подібне. Можна тут знайти і фігури орлів. У римському кабінеті були «секретні» двері, які вели до трикутних кімнат. Ще одні двері з римського салону вели до японського, який замикав анфіладний спосіб розташування кімнат. Стіни усієї кімнати покриті малюнками в рамах. Кожен малюнок на іншу тему: квіткова, людська, орнаментальна, тваринна. Малюнкам притаманний і повторюваний мотив хризантем. За деякою інформацією, автором розписів палацу в Самчиках є Михайло Врубель. Палац розташовувався посеред парку площею 10 гектар. Перед в’їздом у парк – велика брама, за нею – газон. На стовпах брами – скульптури левів з пісковика, звернених головами один до одного. Недалеко від брами стояли два ідентичні сторожові будиночки з низьким ґонтовим чотирисхилим дахом. Тут також було ще два павільйони. Першим, імовірно, був костел, який з певних причин занепав і його пристосували під псарню. У 1905 р. тут уже просто поставили хрест як пам’ять про храм. В’їзна брама з двома будиночками і двома павільйонами, поєднані муром, творили величний і урочистий вхід на територію парку. За брамою розлягалася алея, що вела до палацу з газоном. Поруч росли пірамідальні тополі, замінені потім на граби. Ще одна алея, обсаджена старими липами, вела вглиб парку. У ньому розміщувалися альтанки і росли різноманітні породи дерев.

Власник Самчиків Якуб Чечель поплатився смертю за підтримку польського повстання у 1863 р. Російський уряд конфіскував маєток і продав. Він вцілів під час Першої світової війни. Був трохи понищений всередині, твори мистецтва з нього вивезли. Після Другої світової війни палац використовував місцевий радгосп під житло, клуб, бібліотеку, фельдшерсько-акушерський пункт, в літній час – під піонерський табір. Для господарських потреб розібрали оранжерею, конюшню й каретну із мезоніном, будинок для службовців. У 1950-х роках увесь комплекс із парком і спорудами знову зазнав руйнувань. Тільки згодом його оголосили пам’яткою, у 1990 р. тут створили музей.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Козельський Я. Самчики: диво-перлина / Я. Козельський // Хмельниччина справжня : фотокнига. – Хмельницький : Поліграфіст-2, 2007. – С. 125.

Котис О. Палаци Волині: добре збережені Самчики [Електронний ресурс] / О. Котис // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/7556-palatsy-volyni-dobre-zberezheni-samchyky. – Назва з екрана.

Пажимський Б. Маєтки (палацово-паркові ансамблі) Хмельниччини XVIII–ХІХ ст. / Б. Пажимський, О. Пажимський ; Упр. культури, туризму й курортів Хмельниц. облдержадмін., Держ. іст.-культур. заповідник «Самчики». – Хмельницький : Пантюк, 2006. – 158 с.

Михайлишин О. Палацово-паркові ансамблі Волині 2-ї половини XVIII – XIX століть / Ольга Михайлишин ; Н.-д. ін-т теорії та історії архітектури і містобудування. — Київ : НДІТІАМ, 2000. – 236 с.

 

   

   

Палац Ходкевичів (ХVІІІ ст.)

смт Млинів, Дубенський район Рівненська область

Палац Ходкевичів – пам’ятка архітектури у селищі Млинів, що на Рівненщині. Побудований наприкінці ХVІІІ ст. у стилі класицизму.

Достеменно невідомо коли Млинів став власністю Ходкевичів – роду, який походив з Великого князівства Литовського. Припускають, що це сталося в 1560-х роках і пов’язано з віленським каштеляном і великим гетьманом литовським Григорієм Ходкевичем. Містечко начебто було посагом його дружини Катерини Вишневецької. Наприкінці XVIII століття багатства Ходкевичів були досить великими. Вони володіли багатьма селами і містечками. У 1789 р. власники Млинова добилися влаштування тут двох щорічних ярмарків. Разом з тим господарі містечка вирішують саме тут збудувати свою резиденцію. Ініціаторами будівництва була Людвіка Ходкевич зі своїм чоловіком Миколаєм. Будівництво розпочалося у 1790 р. Архітектором проєкту був варшавський Кароль Шютц. Наприкінці нагляд за роботами вів інший архітектор – Ян Слонєвський. Комплекс усіх споруд був чимось справді цікавим. Так посеред розпланованого парку будувалося кілька споруд. Серед них головний корпус двоповерхового палацу з 6 колонами на головному вході. Бічний флігель був дещо меншим, його головний вхід оздоблювали 4 колони. До колони з обох боків і по центру підходили під’їзні доріжки. На фронтоні портика, який завершував колони – багата ліпнина з ініціалами фундаторки – L.C. В овалах композиції – герб Ходкевичів. На фасадах у проміжках між вікнами виділялися пілястри. Всередині палац був влаштований в системі анфіляди. За часів фундаторки будівля отримала багатий декор. Стіни та стеля були покриті розписами на різні сюжети. На стелі – ліпнина з рослинними мотивами і розписами на гротескну тематику. У деяких кімнатах містилися мармурові і муровані каміни. Деякі мали ліпні ніші у вигляді мушлі, які скоріше були творами мистецтва. Нерозписані стіни прикрашалися тканиною чи іншим видом обшивки у тональності всього приміщення. Над цим спеціально працювали художники Вінцентій Боркевич та Мьодушевський. Права частина палацу була репрезентаційною. Вона більше декорована і краще розписана. Тут була більярдна зала, передпокій з тосканськими мотивами у декорі, парадна зала з вишуканими меблями і римськими старожитностями у розписах. У палаці були різні порцелянові вироби, старовинні годинники, статуетки, які прикрашали різні кімнати. Користувалися Ходкевичі окремою мозаїковою залою. І таких різноманітних кімнат у палаці ще було дуже багато. Їх детальний опис зберігся і зараз, перебуває в архіві у Польщі. Цінні колекції в млинівській резиденції Ходкевичів – бібліотека, архів, картини та інші твори мистецтва. В малярській збірці були роботи відомих авторів, родинні портрети. Протягом ХІХ століття ці колекції тільки поповнювалися. Сам палац завершили будувати в першій половині ХІХ століття (хоча деякі частини добудовувалися значно пізніше) і мав він риси класицизму за модою тих часів. З описів палацу відомо також і про паркові павільйони, які знаходилися на території палацо-паркового ансамблю. Споруда, камера-обскура називали ящик з отвором для проходження світла. На протилежній стінці ящика отримувалося зображення. Це був простий пристрій, прототип майбутніх фотоапаратів. З опису цього критого ґонтом павільйону стає зрозуміло, що і в волинській резиденції Ходкевичів камера-обскура використовувалася за призначенням. У камері була дубова підлога, складена з квадратних тафель. Тут стояло кілька столиків та стільців. Алебастрова урна, дві вази марки «Бельведер» і колони з мозаїкою додавали мистецького смаку усій будівлі. Чимось близьким до природничої тематики була «Брама з 12 знаками небесними». Невелика споруда, накрита ґонтом, з настінними розписами. Ще однією частиною ансамблю був Філософський будиночок. Тинькування стін імітувало «скельний камінь», дах ґонтовий з двома коминами, висота – на півтора поверхи. З правого боку до будиночка примикала печера, зроблена Олександром Ходкевичем з глини і землі. Тут він проводив наукові експерименти, натхненний діяннями предків та модними віяннями науковців XVIII століття. Хімічні досліди стали головним захопленням волинського шляхтича. Не один відвідувач був подивований цим будиночком – місцем, де можна віддатися науковій думці і творчості вдалині від усіх. Всередині Філософський будиночок мав окрему кімнату для житла, окрему для дослідів, для зберігання реактивів тощо. Стіни також були розписані малюнками. Млинівський парк Ходкевичів складався з двох частин. У більшій частині зліва палацу був виритий канал. Господиня Людвіка Ходкевич особливо потурбувалася про те, аби парк набув вигляду «італійського саду». Вона замовляла цілий ряд рослин, дерев, які потрібно було тут висадити. За зразок їй служили магнатські резиденції інших родів. Вкінці XVIII ст. тут висадили понад 400 італійських тополь, 150 – ломбардських, 115 бальзамічних тополь, кілька білих тощо. Садівник жив в окремому будинку, де доглядав як за парком так і за оранжереєю, в якій росли ананаси, фіги, лимони, апельсини й інші екзотичні фрукти.

У 1915 р. палац опинився у вирі війни. Тут пролягав фронт між австро-угорською та російською арміями. За час війни в маєток потрапило 138 артилерійських снарядів. Палац був дуже сильно пошкоджений і згодом його довелося розібрати. Колекції, правда, залишилися недоторканими. Втратилися тільки окремі предмети. У 1919 р. у маєтку проживали мати власника Юлія Ходкевич і її дочка Софія. 28 травня їх замордували «революційні нападники», як пише Р. Афтаназі. Палац сплюндрували, а колекції розграбували. Після 1920 р. залишки колекції перевезли до маєтку під Львовом, а архів – у Львів та Краків. Більшість споруд у маєтку збереглися після Першої світової війни. Флігель був повністю відновлений і став використовуватися, палац покрили новим дахом, хоч він і перебував у занедбаному стані. Після Другої світової палац повністю розібрали, на його місці збудували зооветеринарний технікум. У 1970-х роках у приміщенні флігеля відкрили Млинівський краєзнавчий музей. Збереглися ротонда «Templum» (музичний павільйон) і філософський будиночок. Млинівська резиденція – один з найкраще збережених шляхетських маєтків Волині. Хоча минули часи та багато чого втрачено, але Млинів може слугувати добрим зразком аристократичної культури Волині.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Котис О. Палаци Волині: зразковий Млинів [Електронний ресурс] / О. Котис // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/6952-palatsy-volyni-zrazkovyi-mlyniv. – Назва з екрана.

Яцечко-Блаженко Т. Гільйотина для Рози, або привид із Млинівського палацу / Т. Яцечко-Блаженко // Гомін [Млинів]. – 2018. – 13 верес. – С. 5.

Михайлишин О. Палацово-паркові ансамблі Волині 2-ї половини XVIII – XIX століть / О. Михайлишин ; Н.-д. ін-т теорії та історії архітектури і містобудування. – Київ : НДІТІАМ, 2000. – 236 с.

 

  

Муравицьке городище

смт Млинів, Дубенський район Рівненська область

Муравицьке городище (Муравиця) – залишки давньоруської фортеці (городища) на річці Ікві в Рівненській області. Пам’ятка археології (2 тис. – 10 ст. до н.е., 9–13 ст.).

Археологічні пам’ятки поблизу колишнього села Муравиці, нині об’єднаного з селищем Млинів Рівненської області. Центральне місце тут займає середньовічне городище, на якому виявлені сліди ранньослов’янського поселення VIII–IX ст., потужні культурні нашарування і різноманітні об’єкти X–XII ст., насичені керамікою, знаряддями праці, предметами побуту та озброєння. Єдину згадку про Муравицю знаходимо в літописі під 1149 роком у зв’язку з міжусобною війною волинського князя Ізяслава Мстиславича з Юрієм Довгоруким, який в той час княжив у Києві [Літопис Руський, 1989, с. 227]. Назва поселення походить від іменника «мурава» і означає «соковита лугова трава, дерн», «мокре місце, вкрите травою» [Етимологічний словник, 1985, с. 90]. Назва якнайкраще розкриває особливості розташування поселення – на окремому пагорбі, що підвищується над заболоченою, порослою високою травою долиною ріки. Ранні історичні епохи представлені на Муравиці матеріалами мідного і бронзового віків. В періоди розвитку лендельської культури та стжижовської культури шнурової кераміки тут існували стаціонарні поселення. Це підтверджують досліджені залишки жител та господарських об’єктів, численні знахідки фрагментів кераміки, виробів з кременю та інших матеріалів. Найбільш пізні археологічні матеріали містить верхній культурний шар Муравицького городища. Вони датуються XV–XVII ст. В XVI ст. Муравиця була містечком, в якому нараховувалося 193 будинки, тут щорічно проводились ярмарки. В роки Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, у 1648 р., маєток Муравицю було зруйновано. З того часу життя на території городища не відновлювалося.

Археологічні дослідження на території городища проводилися з початку XX ст. – короткі відомості про це містяться в Археологічній карті Волинської губернії, яку підготував Антонович В. Б. Перше детальне обстеження пам’ятки було проведено у 1960 р. П. О. Раппопортом. Тоді ж було складено план городища, перевірено шурфами культурний шар, який має потужність 1,9–2,0 м. Перші розкопки у 1965 р. здійснив І. К. Свєшніков. З 1976 р. розкопки Муравиці продовжено експедицією Нікольченка Ю. М. (експедиція проводилась у 1976–1980 роках). У 1982, 1984, 1985 роках розкопки проводилися експедицією під керівництвом Б. А. Прищепи.

Муравицьке городище нині включене до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Муравицьке городище [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://surl.li/kgyeyj. – Назва з екрана.

Нікольченко Ю. Літописна Муравиця у контексті розвитку міст Південно-Західної Русі (Х–ХІІ ст.) / Ю. Нікольченко // Декоративно-прикладне мистецтво Рівненщини : (колектив. моногр.) / упоряд. і наук. ред.-проф. В. Г. Виткалов. – Рівне : ПП ДМ, 2010. – С. 116–128.

Прищепа Б. А. Муравицьке городище / Б. А. Прищепа, Ю. М. Нікольченко / Рівненський інститут слов’янознавства, Маріупольський гуманітарний інститут. ‒ Маріуполь : Рената, 2001. ‒ 80 с.