Фотоколекція

Святкування 50-річного ювілею директора російської гімназії Сергія Гвальбертовича Лобачевського

МІСЦЕ ЗЙОМКИ:
Рівне

РОЗМІР:
13х9 см

НА ФОТО (ЗЛІВА НАПРАВО):
Серед викладачів: священик Н. Семенюк, В. Конторовська, Іван Хомич Куліш (6-й ліворуч), В. Сорокіна, Георгій Петрович Косміаді (2-й праворуч), по центру з квітами - Сергій Гвальбертович Лобачевський

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ:
Оригінал зберігається в архіві родини Тетяни Лукашевич

Джерело: Проєкт «Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам’ять Рівного»

Викладачі гімназії З. Марчук, Іван Куліш, Віра Конторовська

ПЕРІОД:
1930–1939 рр.

МІСЦЕ ЗЙОМКИ:
Рівне

РОЗМІР:
8х6 см

НА ФОТО (ЗЛІВА НАПРАВО):
Марчук З., Куліш Іван Хомич, Конторовська Віра

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ:
Оригінал зберігається в архіві родини Тетяни Лукашевич

Джерело: Проєкт «Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам’ять Рівного»

Викладачі реального училища: Баранов В. В., Конторовський Є., Куліш Іван Хомич (прадід Тетяни Лукашевич)

МІСЦЕ ЗЙОМКИ:
Фотосалон Ш. Гальперіна (Fot. Sz. Galperin, Rowne, ul 3-go Maja)

ФОТОГРАФ:
Фотосалон Ш. Гальперина

ПЕРІОД:
1930–1939 рр.

РОЗМІР:
18х14 см

НА ФОТО (ЗЛІВА НАПРАВО):
В. В. Баранов, Є. Конторовський, Іван Хомич Куліш

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ:
Оригінал зберігається в архіві родини Тетяни Лукашевич

Джерело: Проєкт «Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам’ять Рівного»

Мапа Волинської губернії (1850)

Мальована вручну мапа, складена волинським губернським землеміром Шмигельським.

Маштаб в англійскому дюймі 35 верст.

Джерело: Овруч.інфо

План м. Здолбунова. 1932 р. ф. Ф-203 оп. 5, спр. 43.

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (першої пол. ХІХ – першої пол. ХХ ст.)

Джерело:

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (1 пол. ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) [Електронний ресурс] // Державний архів Рівненської області : [сайт]. – Режим доступу: https://rv.archives.gov.ua/fondy-online/69. – Назва з екрана.

Кольоровий план м. Рівного з алфавітним переліком вулиць. 1936 р. ф Ф-31, оп. 1, спр. 2789

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (першої пол. ХІХ – першої пол. ХХ ст.)

Джерело:

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (1 пол. ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) [Електронний ресурс] // Державний архів Рівненської області : [сайт]. – Режим доступу: https://rv.archives.gov.ua/fondy-online/69. – Назва з екрана.

Cвято-Троїцька церква

с. Тростянець, Луцький район Волинська область

Cвято-Троїцька церква (Церква святої Трійці) – пам’ятка архітектури, діюча українська православна церква Київського Патріархату в селі Тростянець Луцького району Волинської області.

Клірові відомості Тростянецького храму за 1911 р. повідомляють, що «церковь построена в 1650 году тщанием неизвестно чьим». «Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии» за 1914 р. датою побудови називають 1648 р. сином власника Тростянця Марком Семеновичем Гулевичем-Воютинським. Про Тростянецький храм у більш ранній період свідчить запис на першій сторінці Луцького братського каталогу-реєстру від 1617 р.: «Гавриил, священник Тростенецкий, презвитор храма святыя живоначалныя Тройца, рукою власною». Одним із засновників церкви вважається шляхтич Адам Гулевич, який зі своєю донькою Гальшкою Гулевичною були останніми, хто особливо опікувалися святинею. Про контакти тростянецького духовенства і Луцького братства свідчить і деяка подібність луцької Хрестовоздвиженської і тростянецької Троїцької церков. Під час Другої світової війни у церкві була пожежа, яка знищила внутрішнє убранство, вціліла лише чудотворна ікона, яку люди не могли зрушити з місця і вона залишилася у каплиці. У післявоєнні роки церква використовувалася як стайня. 

У кінці 40-х років ХХ ст. церква була відбудована і перебудована: понизили стіни нави і бабинця, змінили форму дахів і бані, розписали стіни. У 2010 р. під час проведення ремонтних років був відкритий вхід до крипт, де зберігалися предмети церковного начиння, а також останки людей, жертв війни чи репресій. Вони були перепоховані у братській могилі. У відреставрованому підвальному приміщенні відкрили церковний музей, де розмістили давні богослужбові книги та церковне начиння.

Свято-Троїцький храм належить до оригінальних взірців оборонного архітектурного стилю. Храм тридільний і має: притвор, т.зв. корабель (нава, середня частина), вівтар, який орієнтований на схід. Будівля завершується трьома куполами. Пристосування храму до оборони має ряд особливостей: товщина цегляних мурів до 3 метрів, стіни ззовні додатково укріплені контрфорсами (масивними підпірками), зсередини стіни нави також підсилені: в кутах – виступами, у центрі південної та північної стін – широкими лопатками. Пристосування горища церкви до оборони зумовило влаштування бійниць для вогнепальної зброї. Вогневі отвори мали форму у вигляді перевернутої замкової щілини, що характерно для XVI–XVII ст. На випадок облоги з-під церкви проклали два підземні ходи, один вів до сусіднього села, а інший до Луцька. Сьогодні вони не досліджені і знаходяться в аварійному стані. Замість традиційних відкритих хорів над бабинцем облаштовано ізольоване квадратне приміщення, перекрите хрещатим склепінням. Дістатися до нього можна лише крізь вузький вхід. Вузький склепінчастий коридор з крутими східцями прорізує частину стіни і виводить на піддашшя. Це місце називають «Божою горою» або «Божою гіркою». 

У каплиці зберігається святиня храму – чудотворна ікона Богородиця Одигітрія, пам’ятка українського сакрального мистецтва XV ст. Автор волинської ікони міг бути й автором ікони «Христос Вседержитель» з с. Річиця на Рівненщині (зберігається у Рівненському обласному краєзнавчому музеї). Написи на іконі «Богородиця Одигітрія» свідчать про два її поновлення у 1889 р. і ще раніше. Сучасна реставрація образу була проведена у 2004–2008 рр. реставратором Ларисою Обухович. Днем славлення волинського чудотворного образу є неділя перед святом Успіння Богородиці.

Іконостас церкви – двоярусний, дерев’яний, різьблений, золочений, з намісним і апостольським рядами, виконаний у класичному стилі. Іконостас був перенесений у 1828 р. з церкви с. Годомичі. Царські врата дерев’яні, професійного виконання, з пишною різьбою у вигляді листя аканту та рокайлевих мотивів і завершуються хрестом.

Цінними у церкві також є ікони «Свята Варвара з житієм» початку XVII ст., написана на дошці темперними фарбами; «Оплакування Христа» ХІХ ст., виконана на полотні олійними фарбами; Євангеліє XIX ст., надруковане в Москві, яке було подароване 1859 р. до церкви в Хопневі і перенесене до Тростянця 1911 р., оправа книги 1911 р.

Свято-Троїцька церква внесена до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області.

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – С. 91–94.

Музей Волинської ікони / В. С. Александрович [та ін.]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2013. – С. 17.

Церква Святої Трійці у селі Тростянець на Волині : буклет – Луцьк : Надстир’я, 2015 – 5 с.

Лютеранська кірха

м. Луцьк, Волинська область

Лютеранська кірха – лютеранська (нині баптистська) церква, пам’ятка архітектури, розташована на вулиці Караїмській, 16 в історико-культурному заповіднику м. Луцьк.

В 1906–1907 році на місці костелу Діви Марії з’явилася – Лютеранська кірха. Будівництво кірхи тривало недовго, але оздоблювальні роботи храму закінчилися лише в 1911 році. Після завершення будівництва Лютеранська кірха отримала витончений вигляд у неоготичному стилі. Зараз це чудова однонавова споруда, над входом до якої підноситься висока дзвіниця з довгим шпилем. Будівля Лютеранської церкви облицьована високоякісною жовтою клінкерною цеглою виробництва місцевого заводу «Глікліх і Старчевського «Лучанин». Для внутрішньої кладки стін кірхи були використані цеглини кармелітського костелу. Традиційно інтер’єр Лютеранської церкви наділений нефом, притвором, тут також є абсиди і хори. Вівтар храму має структуру амфітеатру – зовнішній вхід зроблений у вигляді перспективного порталу, який завершується круглим фронтоном. На підвищенні біля вівтаря встановлено проповідницький амвон.

Будівлі Лютеранської кірхи довелося пережити дві страхітливі світові війни, але в ході військових дій храм постраждав не сильно. Більше руйнувань він зазнав від сильного урагану 1960 році і пожежі в 1972 році. В результаті двох цих лих церква втратила свій високий шпиль і кілька важливих елементів декору, що значно спотворило зовнішній і внутрішній вигляд будівлі. Під час Лютневої революції 1917 року будівля використовувалася для проведення зборів уповноважених представників революційних організацій Особливою Армії Південно-Західного фронту. У радянський час в будівлі Лютеранської кірхи був розміщений обласний державний архів.

В 1990–1994 роках була проведена повна реставрація Лютеранської кірхи, після передачі її баптисткій громаді. Завдяки особливим старанням християн-баптистів церква знайшла колишній величний вигляд. Лютеранська кірха до сьогоднішнього дня належить євангельській громаді християн-баптистів, які називають її «Дім Євангелія».

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Костюк М. П. Євангелічно-лютеранська кірха в Луцьку : іст.-архітектур. нарис / М. П. Костюк. – Луцьк : Твердиня, 2010. – 68 с.

Костюк М. Пам’ятка протестанської архітектури старого Луцька (до 100-річчя Луцької євангелічно-лютеранської кірхи) / М. Костюк, Б. Колосок // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб ЛДІКЗ. – Луцьк, 2008. – Вип. 4. – С. 157–168.

Котис О. Історія в готичній арці. 110 років луцькій кірсі / О. Котис // Волинські новини. – 2018. – 25 січ. – С. 19.

План с. Мізочик державного маєтку Дермань Дубенського повіту Волинської губернії. 1872 р.

с. Мізочок (раніше с. Мізочик)

Рівненський район Рівненська область

Упродовж XVI–XVIII ст. Мізочок над р. Стублою (Стубелкою) в Луцькому повіті Волинського воєводства йменувався по-різному: власне Мізочок, Малий Мізоч. До певної міри труднощі викликають такі означення, як Мізоч Старий і Мізоч Новий, де в одному випадку, безсумнівно, йдеться про Мізочок, а в іншому про сусідній з ним Мізоч.

Мізочок 1572 році згадується як один із підострозьких маєтків Луцько-Острозької православної єпархії. Наприкінці XVI або на початку XVII ст. село було розділене навпіл: одна його частина відійшла Дерманському монастиреві, інша залишилась у складі Острозької волості (згідно з поділом 1603 р., вона стала набутком краківського каштеляна кн. Януша Острозького, а відтак потрапила до Острозької ординації, де перебувала до 1766 р.). Упродовж «ординатського» періоду історії половину Мізочка віддавали в управління та користування державців, котрі мали за це відбувати військову службу чи споряджати вояків для підрозділів Острозького майорату. Найдовше половину Мізочка тримали представники роду Потриковських Після того як у 1766 р. сейм дозволив продавати ординатські маєтки та підтвердив Кольбушівську трансакцію, половина Мізочка з часом відійшла нащадкам коронного канцлера Яна Малаховського, а потім стала набутком родини Карвицьких.

Мізочок у своїй минувшині цікавий для дослідників зусебіч: і як маєтність могутнього волинського князівського роду Острозьких, і, безумовно, як складова величезного адміністративно-господарського комплексу Острозької ординації. У контексті функціонування останньої ті процеси, які торкалися Мізочка, а також способи його посідання, змагання за хоч і незначну, службову, проте власність і джерело прибутку можна апріорі екстраполювати, вивчаючи історію подібних маєтків.

Джерела:

Вихованець Т. Державці села Мізочка в добу Острозької ординації / Т. Вихованець Т // Дермань і Мізоч в історії та культурі Волині. Вип. 1 / Нац. спілка краєзнавців України, Рівнен. обл. орг., Наук. т-во ім. Шевченка ; редкол.: А. Жив’юк (голов. ред.) [та ін.]. – Рівне, 2019. – С. 42–107.

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (1 пол. ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) [Електронний ресурс] // Державний архів Рівненської області : [сайт]. – Режим доступу: https://rv.archives.gov.ua/fondy-online/69. – Назва з екрана.

Пальчевська О. Мізочок : історія села / О. Пальчевська // Здолбунівський ПРОМІНЬ. – 2016. – № 8 /серп./. – С. 5–6.

План земель с. Мізочик Дубенського повіту Волинської губернії 1866 р. ф. Ф-85, оп. 1, спр. 2.

с. Мізочок (раніше с. Мізочик)

Рівненський район Рівненська область

Перші поселення в районі Мізоча, Мізочика, Озерка виникли ще в доісторичний період. В багатьох місцях знайдені предмети матеріальної культури людей, які жили тут під час неоліту. Залишки стародавніх городищ на території хутора Клопіт, Мізочок свідчать про те, що тут були укріплені слов’янські поселення.

Село Мізочок (раніше с. Мізочик) вперше згадується в 1322 р., як «Мезоч Малий». Назва «Мезоч» ймовірно пішла від прізвища засновника цього поселення Мезока – сина руського воєводи Меза, який розбудовував оборонні укріплення в цьому краю. На височині над теперішнім селом розміщене давнє «Городище». Нині на місці Городища знаходять крем’яні наконечники до стріл, ножі, глиняні черепки. Є така думка, що Городище – це свого роду фортеця, де ховалися люди від навали ворогів у давні часи. В документі «Перелік пам’яток культурної спадщини Мізоцької селищної ради» говориться, що на південно-західній окраїні, праворуч дороги Мізочок-Озерко знаходиться «Городище». Пам’ятка датується ХІ–ХІІ ст. У 1957 р. вивчав історичну пам’ятку дослідник Ю. М. Нікольченко.

В книзі «Край наш у назвах», автором якої є Ярослав Пура, написано, що протягом V–VII століть села «Мезоч Старий и Мезоч Новыш» то розвивалися, то у різноманітних сутичках зазнавали нищівних руйнувань. У 1594 році Мізоч, та прилеглі села (Дермань, Озерко, Мізочок, Клопіт, Кунин) купив у володіння князь Януш Острозький, який приєднав ці території до Острозької фундації. А після нападу татар у 1676 році села втратили усі будівлі, залишились лише поодинокі лісові курені. Згодом села поступово почали відроджуватись. Селяни займалися тваринництвом та землеробством. В 1720 р. Мізоч, Мізочок, Озерко стали власністю польських магнатів Дунін-Карвицьких. Населення працювало на полях, в майстернях та на цукроварні у Мізочі. За даними 1889 року, «Мизочек» був у статусі «деревни», єпархіально підпорядкованої Мізочу, мав 37 дворів, фільварок Дерманського монастиря, смолокурню, деревообробну майстерню, придорожню корчму, лісничівку, ставкове господарство. В 1939 р. тут була встановлена радянська влада, почалася колективізація. Всі панські землі були забрані в колгосп, а землі самих заможних селян відібрані.

Джерела:

Картографічні матеріали з фондів Державного архіву Рівненської області (1 пол. ХІХ – 1 пол. ХХ ст.) [Електронний ресурс] // Державний архів Рівненської області : [сайт]. – Режим доступу: https://rv.archives.gov.ua/fondy-online/69. – Назва з екрана.

Пальчевська О. Мізочок : історія села / О. Пальчевська // Здолбунівський ПРОМІНЬ. – 2016. – № 8 /серп./. – С. 5–6.