Фотоколекція
Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир
Розділ: Архітектура Волині
Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир (ХІ ст.)
с. Зимне, Володимирський район, Волинська область
Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир – давній монастир ченців східного обряду, розташований у селі Зимному. Давніше – чоловічий, спочатку православний, згодом унійний; нині – жіночий монастир. Пам’ятка архітектури національного значення.
Комплекс належить до типу оборонних монастирів, що набули широкого поширення на землях Східної Європи в епоху пізнього середньовіччя. Розташований він за 5 км від м. Володимира-Во- линського - історичної столиці Волині. Стоїть на пагорбі, що круто обривається до заплави р. Луг, посідає вигідне в оборонному відношенні становище. Територія монастиря прямокутна в плані, оточена цегляними оборонними мурами з наріжними баштами. До складу монастирського комплексу входять Успенський собор, оборонні мури з брамами і наріжними баштами, надбрамна башта-дзвіниця з південного боку, трапезна з церквою. На північній терасі, що прилягає до собору та оборонних мурів, стоїть невеличка Троїцька церква. Поруч з нею у схилі пагорба – вхід у печери з підземною Варлаамівською церквою.
Виникнення монастиря відноситься до ХІ ст. Згідно з місцевою легендою монастир заснував сам Великий князь Київський Св. рівноапостольний Володимир. Проте перша документована згадка про нього зустрічається в 1458 р. Спершу всі споруди були дерев’яними. 3 1460-х рр. власники цих земель – князі Чарторийські будують у монастирі муровані храми й оборонні мури з баштами. Пізніше у всіх чотирьох оборонних мурах були влаштовані аркові брами.
Успенський собор з печерами побудовано в 1495 р., перебудовано у 1550 р. У 1682 р. монастир перейшов на Унію і після того поступово занепав. Унаслідок перебудов 1724 р. храм став схожим на католицький костел. Протягом 1860–1862 рр. справою поновлення храмів Зимненського монастиря переймався російський імператор Олександр II. У 1893 р. монастир було відновлено як православний жіночий. Реконструкція монастирського собору, зроблена в 1898–1900 рр., надала йому рис православного храму в неоросійській стилістиці. Собор входить у систему оборонних мурів монастиря. Він прямокутний у плані, тринавовий, з однією півкруглою в плані вівтарною апсидою, безбанний, перекритий склепіннями. З північного сходу прилягає двох’ярусна оборонна башта. Первісно вінчався чотирма наріжними оборонними баштами (за версією першого дослідника цієї пам’ятки Григорія Логвина), а нині п’ятьма банями, поставленими у середині 1990-х рр. З північного боку біля підніжжя земляної тераси в товщі підпірної стіни влаштовано вхід до печер у вигляді аркової галереї. У глибині печерного комплексу влаштовано Варлаамівську церкву – невелике прямокутне в плані приміщення з двома апсидами на сході і заході, перекрите зімкненим склепінням з квадратовим вентиляційним отвором. Оборонні мури з баштами, збудовані в XV–XVI ст., у плані мають форму неправильного чотирикутника, по кутах якого стояли чотиригранні башти, увінчані наметовими дахами. Південна стіна включає також проїзну башту-дзвіницю і круглу в плані башту. По верху стін був бруствер з бійницями й бойовим обходом.
Троїцька церква, збудована в 1465–1475 рр., стоїть поза межами монастирського двору, з зовнішнього боку оборонних мурів. Це одна з двох церков монастиря, яка з кін. XVIII ст. використовувалася як каплиця. Вона зазнала численних ремонтів, проте добре зберегла свої первісні форми, унікальні в українській архітектурі. Церква невелика, дводільна, безстовпна, з напівкруглою вівтарною апсидою. Нава й вівтар перекриті світловими банями.
Значні роботи з реконструкції монастиря проведено в 1899 р. за проектом архітектора М. Козлова. Тоді перебудовано дзвіницю, Успенську церкву, побудовано школу і підземну Варлаамівську церкву. Це не пройшло повз увагу знаменитої графині Прасковії Уварової, голови Московського археологічного товариства однієї з засновниць пам’яткоохоронної справи в Російській імперії. З властивою їй принциповістю вона зауважила необґрунтованість і шкідливість зробленого: «Нині монастир цей обернено на жіночий і новопризначені ігумені одна перед одною, бажаючи, очевидно, вислужитися перед якимось новим спрямуванням, що захопило нас останнім часом, будують, перебудовують, користуючись люб’язними порадами молодого архітектора (мається на увазі Микола Козлов), та тією безкарністю, яка взагалі панує для подібних робіт у нас на святій Русі, де, на біду, не виробилося розуміння того, що церкви, як і решта пам’яток старовини, належать державі і не можуть розкрадатись і перебудовуватися без завдання втрат історії країни, якій вони належать». Протягом радянської доби монастир зазнав руйнувань. У 1970–1990-х рр. монастирські оборонні мури з баштами, прилеглі до мурів корпуси, а також храми були відреставровані.
Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир є найстародавнішим і найбільшим у Західній Україні православним монастирем оборонного типу з деякими західноєвропейськими романо-готичними рисами в архітектурному устроєві. Нині це діючий жіночий православний монастир, пам’ятка архітектури національного значення.
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Вечерський В. Село Зимне Володимир-Волинського р-ну. Зимненський Свято-Успенський монастир / В. Вечерський // Вечерський В. Фортеці й замки України / В. Вечерський. – Київ, 2011. – С. 403–407.
Зимненьский монастир : [сайт]. – Режим доступу: https://zymne.org.ua/. – Назва з екрана.
Собор Преображення Господнього Православної Церкви України
Розділ: Архітектура Тернопільщини
Рік: 1731
Собор Преображення Господнього Православної Церкви України (1731)
м. Кременець, Тернопільська область
Собор Преображення Господнього Православної Церкви України (раніше Базиліка Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки або Костел оо. Єзуїтів) – сакральна споруда, домінанта комплексу монастиря оо. Єзуїтів у м. Кременець. Найвища будівля міста.
Трьохнефна споруда, з двома вежами, куполом, що має шість пілонів, а ще чотири підтримують баню. Висота всередині під куполом сягає 43 м., внутрішні розміри 50м. на 30м, загальна площа стін – 7000 м2. Основними прикрасами храму є карнизи, арки та пілястри. До будівлі собору, літерою «П», примикають двоповерхові корпуси колегіуму, на яких розміщені дві конусоподібні восьмигранні вежі. Перед фасадом розташована пишна балюстрада з багатьма декоративними вазами та кованою огорожею. Ансамбль собору вважається одним з кращих на Волині, зроблений у стилі пізнього українського бароко.
На рубежі XVI–XVII століть за ініціативи міського старости з магнатського роду Вишневецьких – Януша Антонія (1678–1741) – з’явився перший уніатський кам’яний костел в ім’я Святого Духа підпорядкований уніатському Володимирському єпископату. Його ж стараннями в місто у підніжжя Кременецьких гір в 1701 р. прибули перші єзуїтські ченці, які утворили при новому храмі братство. Зростання громади храму в самому серці міста навпроти стародавнього замку на вершині високої гори та посилення впливу Унії призвело до того, що в 1731 р. єзуїтським орденом за сприяння та активної фінансової підтримки все тієї ж сім’ї Вишневецьких був закладений новий величний костел на честь Всесвятого Духа, патрона і засновника «Товариства Ісуса» Ігнатія Лайоло і покровителя Польщі Станіслава Костки. Костел збудований архітектором Павлом Гіжицьким за проєктом архітектора Паоло Фонтана в стилі пізнього бароко першої половині XVIII століття. Перше призначення костелу було для монахів-єзуїтів. Впродовж десяти років (до 1753) до костелу було добудовано два корпуси, один з яких призначався для потреб монахів, а інший для школи. У 1750 р., ще до завершення будівництва, тут відчинив свої двері єзуїтський колегіум – навчальний заклад, що надавав молоді середню освіту. Основну частину коштів на будівництво храму і прилеглих споруд надали князі Януш та Михайло Вишневецькі. В центральному нефі собору до сьогоднішніх днів збереглися їх герби. У 1773 р., внаслідок розпуску Папою Римським ордену єзуїтів, монастир припинив своє існування, а корпуси перейшли у підпорядкування так званої Едукаційної комісії, що відповідала в Речі Посполитій за народну освіту, і невдовзі вона відкрила тут першу на Волині світську середню школу. У 1837 р. колишній костьол (на цей час уже закритий) вирішили перетворити в головний храм Волинської єпархії, і у 1840 р., після ремонту, тут відкрився кафедральний Преображенський собор. Але у зв'язку з переїздом архієрея на постійне проживання в губернське місто Житомир, у 1841 р. собор перетворився в семінарську Преображенську церкву. Коли у 1902 р. семінарію було перенесено в Житомир, споруди отримали в користування Волинське єпархіальне жіноче училище. За часи функціонування поєзуїтського костелу як православного храму в його інтер’єрі відбулися помітні зміни. Були ліквідовані католицькі вівтарі, орган, лавки та конфесіонали, забілено настінні розписи, невідповідні православним канонам. В 1930-і рр. за рахунок поновленого ліцею художник Терлецький відреставрував розписи на стінах однієї з каплиць. У головній наві також були розчищені фрески з гербами засновників князів Вишневецьких. Однак за часів радянської влади їх знову забілили. Храм, який є складовою частиною збудованого П. Гіжицьким комплексу, впродовж всієї історії (крім атеїстичного періоду) був невід’ємною частиною у виховному процесі молоді. В радянський час храм тривалий час пустував. Спочатку він був перетворений на склад зернових, а в 1950–1960 рр. з нього зробили студентський спортзал. У добу незалежної Української держави продовжилися планомірні роботи щодо реставрації цієї архітектурної пам'ятки. Фасади колишнього костелу в останні роки істотно поновлені, здійснені реставраційні роботи у внутрішньому храмовому просторі. При цьому були відкриті деякі з давніших фресок, зокрема й ті, що стосуються давньої історії Товариства Ісуса. В колишніх приміщеннях колегіуму наразі розміщується Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Т. Шевченка. Храм входить в комплекс споруд, які є пам’яткою архітектури національного значення №667-Н/1-4 – «Комлекс ліцею» і є складовою Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Герасимюк М. З історії храму Преображення Господнього Тернопільсько-Бучацької єпархії м. Кременець [Електронний ресурс] / М. Герасимюк // Релігійнo-Інформаційна Служба України : [сайт]. – Режим доступу: https://risu.ua/z-istoriji-hramu-preobrazhennya-gospodnogo-ternopilsko-buchackoji-yeparhiji-m-kremenec_n29411. – Назва з екрану.
Ричков П. А. Товариство Ісуса в Україні : архітектурно-історична спадщина : монографія / П. А. Ричков. – Рівне : Формат А, 2021. – С. 242–257.
Шовчко В. Храм Преображення Господнього Кременця [Електронний ресурс] // Пам'ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/1213/khram-preobrazhennya-gospodnogo-krementsya. – Назва з екрана.
Аптека-музей Фрідріхсона
Розділ: Архітектура Волині
Рік: 1799
Аптека-музей Фрідріхсона (1799)
м. Ковель, Волинська область
Аптека-музей Фрідріхсона – будинок старої аптеки в місті Ковель, збудований на межі XVIII та XIX століть. На будівлі розміщена табличка з назвою «Архітектурна пам’ятка місцевого значення, 1900 рік». Деякі історичні джерела вказують дату спорудження – 1799 рік.
В архітектурному відношенні будинок Г-подібний в плані, цегляний, кутовий. Кут будинку зрізаний і відсічений еркером, який завершується чотиригранним куполом. Будинок старої аптеки має безперечну архітектурну цінність і складає важливий елемент фонової забудови.
Відкрив аптеку провізор Фрідріхсон. Установа пережила Першу світову війну, революційні бурі, громадянську війну. Успішно працювала і в польські часи, і за німецької окупації. Династія Фрідріксонів утримувала аптеку аж до 1939 року. Проте з початком Другої світової війни та розподілом Польщі, у Ковель увійшли радянські війська. З приходом радянської влади аптека була націоналізована. Припускаємо, що родина Фрідріксонів емігрувала, так як і більшість видатних та знакових еліт міста. У повоєнний період установа зберегла своє цільове призначення і використовувалась, як аптека Клінгера (провізором був пан Клінгер). З часом була здійснена невелика перебудова, але практично свій первинний вигляд будівля зберегла. Послугами цієї аптеки не могли не користуватись Косачі, коли жили в селі Колодяжному (Ковельський район Волинська область). Аптеку відвідував також видатний український письменник, культурний діяч, сімейний лікар і приятель родини Косачів Модест Левицький, який у 1894 р. працював у Ковелі повітовим лікарем. Ймовірно, що бував у аптеці Андроник Лазарчук – самобутній художник-реаліст, один із засновників художньої освіти в Україні кінці ХІХ – першої третини ХХ ст., який у 1901–1904 рр. жив у Ковелі й працював у Ковельському міському училищі вчителем малювання, креслення і чистописання.
Наразі у будівлі аптеки Фрідріксона розміщується Ковельський міський культурно-просвітницький центр з галереєю мистецтв, а також аптека, у залі якої розміщенні музейні експонати фармації старої аптеки, які збереглися до нині.
Джерела:
Текст та ілюстрації взято:
Аптека Фрідріксона, Ковель [Електронний ресурс] // Inclusive Travels in Ukraine: доступність музеїв України : [сайт]. – Режим доступу: https://travels.in.ua/en-/object/4453/apteka-fridriksona. – Назва з екрана.
Миронюк А. Однією з культових будівель у Ковелі є аптека Фрідріксона / А. Миронюк [Електронний ресурс] // Ковель media : [сайт]. – Режим доступу: https://kovel.media/odniyeyu-z-kultovyh-budivel-u-koveli-ye-apteka-fridriksona/. – Назва з екрана.
Єзуїтський колегіум, Кременецький колегіум
Розділ: Архітектура Тернопільщини
Рік: 1731
Єзуїтський колегіум (ХVІІІ ст.)
м. Кременець, Кременецький район Тернопільська область
Єзуїтський колегіум, Кременецький колегіум (раніше Волинська гімназія, Кременецький ліцей) – комплекс пам’яток архітектури національного значення пізнього бароко, середина 18 ст.
Єзуїтський колегіум та костел у місті Кременець знаходиться у центрі міста, збудований у стилі бароко на кошти князів Вишневецьких для отців-єзуїтів упродовж 1731–1743 рр. за проектом архітекторів Павла Гижицького і відомого італійського архітектора Паоло Фонтана. Єзуїтський колегіум та костел св. Ігнатія Лойоли з келіями належать до найвизначніших пам’яток Кременця, вони домінують у архітектурі міста. У складі ансамблю переплітаються два архітектурні стилі – химерне бароко і витончене рококо, про що засвідчують численні фактурні прикраси на його фасаді; а також сходи, що прилягають до корпусу колегіуму. До складу комплексу належали монастирські келії, костел та два учбові корпуси, які прилягають до притвору костелу з північної та південної сторін. Єзуїтський колегіум функціонував до 1772 р. Після того, як західноукраїнські землі внаслідок першого поділу Польщі увійшли до складу австрійської імперії Габсбургів, у 1773 р. орден єзуїтів було скасовано. У 1805 р. у стінах колишнього колегіуму за ініціативою польських освітніх діячів Тадеуша Чацького та Гуго Коллонтая була відкрита славнозвісна Волинська (Кременецька) гімназія, яка в 1818–1831 рр. функціонувала у статусі Волинського ліцею. У Варшаві було придбано особисту бібліотеку польського короля Станіслава Августа Понятовського, деякі екземпляри якої датувалися періодом до 1500 р. Крім того, на пожертви благодійників у гімназії було облаштовано нумізматичний кабінет, колекцію мінералів і навіть строномічну обсерваторію. У цьому навчальному приміщенні функціонувала власна метеорологічна станція з мережею метеопунктів. Крім того, на початку XІX ст. архітектором-садівником Д. Міклером біля колегіуму було закладено парк з ботанічним садом площею 200 га. Сад зберігся і функціонує до сьогодні. У 1831 р. учні ліцею взяли участь у Польському повстанні проти Російської імперії, тому через два роки російський цар Микола І наказав ліквідувати цей навчальний заклад. У результаті славетну бібліотеку, а також колекцію картин і скульптур було конфісковано і передано імператорському університетові св. Володимира у м. Києві. У приміщенні ліцею розмістили православну духовну семінарію, яка діяла з 1834 по 1902 роки. Наступним було Волинське Віталіївське єпархіальне жіноче училище, яке існувало з 1881 року у приватних будинках, а з 1902 до 1920 року, після закриття семінарії, – у її приміщеннях. У 20-тих роках XX ст. місто опинилося під владою Польщі. З 27 травня 1920 року по вересень 1939 року в історичних корпусах колишнього єзуїтського колегіуму, Волинської гімназії та Волинського ліцею діяв їх новий освітянський спадкоємець – Кременецький ліцей, який маючи багатофункціональну навчально-виробничу структуру, став помітним явищем у соціально-культурному житті краю. У 1940 р. було започатковано Кременецький державний учительський інститут. Учительський інститут діяв до початку окупації Кременця фашистськими військами. Його роботу було відновлено після звільнення міста. У 1950 р. учительський інститут реорганізовано в педагогічний з тими ж факультетами, лише було відкрито факультет фізичного виховання, але ліквідовано історичний факультет. У 1969 р. інститут переведено до Тернополя, де на сьогодні він функціонує в статусі Національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, а в його навчальних корпусах відкрито Кременецьке педагогічне училище, якому в 1989 р. було присвоєне ім’я Тараса Шевченка. 5 червня 1991 р. освітянську естафету від педагогічного училища прийняв педагогічний коледж, який проіснував до 26 липня 2002 р., коли на його базі було утворено гуманітарно-педагогічний інститут. 6 березня 2012 року 43-я сесія Тернопільської обласної ради п’ятого скликання прийняла рішення щодо зміни типу та перейменування Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка в Кременецьку обласну гуманітарно-педагогічну академію ім. Тараса Шевченка. Офіційна частина процесу реорганізації інституту шляхом перетворення його в академію завершилася 18 листопада 2014 року – день реєстрації Статуту академії.
Споруди Колегіуму Єзуїтів у Кременеці нині поділені між різними установами, а костел використовується релігійною громадою УПЦ КП. Завдяки оригінальності архітектурних форм, вигідному розміщенню на схилі перед центральною площею, навпроти комплексу Францисканського монастиря навчальні корпуси разом з костелом домінують серед інших споруд міста. Об’єкт взято під охорону на основі постанови Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 р. № 970. Знаходиться на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу. Використовується для навчально-виховних закладів, службових приміщень.
Джерела:
Текст та ілюстрації:
Ричков П. А. Товариство Ісуса в Україні : архітектурно-історична спадщина : монографія / П. А. Ричков. – Рівне : Формат А, 2021. – C. 242–257.
Єзуїтський колегіум (монастир, м.Кременець, Тернопільська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032648-yezuyitskyy-kolehium-monastyr-kremenets-ternopilska. – Назва з екрана.
Кременець. І знову єзуїти [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта : [сайт]. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/ternopilska-oblast/kremenetskyi-raion/kremenets/kremenets-i-znovu-ezuity. – Назва з екрана.
Пам’ятки історії краю Кременецького [Електронний ресурс] // Бібліотека ім. Юліуша Словацького : [сайт]. – Режим доступу: http://bibliokrem1.blogspot.com/p/blog-page_89.html. – Назва з екрана.
Ікона «Свята Параскева»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Свята Параскева» (кін. XVII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Свята Параскева наділена земною привабливістю, яка підкреслена світлим вохренням лику, делікатним, неяскравим рум’янцем, червоно-рожевим кольором губ. У правій руці Свята тримає посріблений уквітчаний хрест, у лівій – розгорнутий білий сувій. Текст на сувої гласить про наречення Святої іменем Параскева (грец. п’ятниця) у знак пошанування п’яти ран Спасителя, розіп’ятого на хресті. Урочистості образу надають сліпучо-білий колір мереживної сорочки, яскраво-червоний та синій кольори верхніх одеж, золото багато різьбленого тла.
Розмір: 92,5 х 70
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення
Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Пілганів Луцького району
Джерела:
Карпюк Л. Ікона «Великомучениця Параскева-П’ятниця» [Електронний ресурс] / Л. Карпюк // Волинська єпархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/147-ikona-velykomuchenytsia-paraskeva-piatnytsia/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Свята Параскева // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 156–157 ; іл.
Див. також:
Ікона «Богородиця Одигітрія»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Богородиця Одигітрія» (кін. XVII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Іконописець своєрідно трактує традиційний іконографічний тип Богородиці Одигітрії. У характеристиці образів Марії та Ісуса автору вдалося подолати прийоми умовності, персонажам він надає реальних рис, що робить Матір і Дитя дуже схожими. Молитовний стан Богоматері демонструє її погляд, спрямований до небес. Гіматій Христа написаний червоно-коричневою вохрою і суцільно вкритий тонкими темними лініями складок. Яскраво-червоний мафорій Богородиці промальований темними крупними драперіями. На чолі і правому плечі – ювелірно виписані золотом зірки. Три зірки (третя – закрита постаттю Ісуса) символізують чистоту і непорочність Діви Марії до народження, у народженні і після народження Ісуса Христа, а також Святу Трійцю. Вишуканий срібний орнамент прикрашає горловину і рукави хітону Богоматері.
Розмір: 94 х 64
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, олія, гравіювання, золочення
Походить з церкви Казанської ікони Богородиці с. Буцин Старовижівського району
Джерела:
Текст та ілюстрація з книги:
Богородиця Одигітрія // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 154–155 ; іл.
Див. також:
Ікона «Богородиця Одигітрія»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Богородиця Одигітрія» (друга пол. XVII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Своєрідність ікони – у ліризмі і м’якій жіночності образу Богородиці. Плавні лінії силуету, шляхетна палітра рожево-вохристих, смарагдово-зелених і червоно-бордових відтінків, гра світла і тіней у пластичному ліпленні обличчя вродливої жінки створюють особливий настрій. Автор намагається розкрити внутрішній світ персонажів: вираз карих очей Марії ніжний і спокійний, лик Ісуса випромінює світле умиротворення. Майстерно, з відтворенням матеріальності, модельовані відливи складок бордового оксамиту у мафоріі Богородиці і золота асисту на гіматії Спаса.
Розмір: 100 х 80,5
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення
Походить з церкви Святого Симеона с. Суходоли Володимир-Волинського району
Джерела:
Текст та ілюстрація з книги:
Богородиця Одигітрія // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 150–153 ; іл.
Див. також:
Ікона «Христос Вседержитель»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Христос Вседержитель» (перша пол. XVII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Ікона демонструє найвищий рівень професійного малярства Волині першої половини XVII ст. Все у іконі переплелося у гармонійній єдності: делікатне живописне ліплення вродливого лику, вишуканий колорит, багатство легких прозорих тіней, які дають лесування кольоровим лаком, ювелірна довершеність у візерунку різьбленого тла. Ікона вражає неосяжною духовною глибиною образу. Головний акцент іконописець робить на виразних очах Спаса. У відведеному у бік погляді – глибинна мудрість, знання долі людства і кожної людини, усвідомлення власної сили і безкінечна печаль.
Розмір: 92 х 70,5
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення
Походить з церкви Святого пророка Іллі м. Камінь-Каширського
Джерела:
Обухович Л. Ікона «Христос Вседержитель» [Електронний ресурс] / Л. Обухович // Волинська єпархія Православної Церкви Київського Патріархату : [сайт]. – Режим доступу: https://arkhiv.pravoslaviavolyni.org.ua/gazeta/stattja/?newsid=2927. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Христос Вседержитель // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 146–149 ; іл.
Див. також:
Ікона «Свята Варвара з житієм»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Свята Варвара з житієм» (кін. XVII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Про святу великомученицю Варвару, яка жила в Малій Азії у ІІІ ст., оповідає «Золота легенда» (ХІІІ ст.).
Образ Святої Варвари наділений поетичністю трактувания, красою і гармонією рис обличчя, м’якою пластикою і невимушеністю природного руху у поставі. Іконописець ретельно прописує прекрасний лик Святої з темним волоссям, укладеним у зачіску, витончені з довгими пальцями руки. У правій руці Варвара тримає меч – знаряддя мученицької смерті, у лівій – зелену пальмову гілку – символ незламної віри і безсмертя серед святих. Шість житійних клейм об’єднані темою страстей Святої: «Варвара у намісника римського імператора», «Варвара біля башти з трьома вікнами», «Зцілення Святої Варвари у темниці після тортур», «Переховування Варвари у печері», «Катування Святої Варвари», «Страта Святої Варвари».
Розмір: 84 x 69
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення
Походить з церкви Святого Миколая с. Колмів Горохівського району
Джерела:
Вигоднік А. Ікона «Свята Варвара з житієм» [Електронний ресурс] / А. Вигоднік, Л. Карпюк // Волинська єпархія Православної Церкви Київського Патріархату : [сайт]. – Режим доступу: https://arkhiv.pravoslaviavolyni.org.ua/gazeta/stattja/?newsid=1364. – Назва з екрана.
Гнатюк А. Подія тисячоліття : Волинь прийняла святі мощі великомучениці Варвари [Електронний ресурс] / А. Гнатюк, В. Собко, К. Олексюк // Волинська єпархія Православної Церкви Київського Патріархату : [сайт]. – Режим доступу: https://arkhiv.pravoslaviavolyni.org.ua/gazeta/stattja/?newsid=167. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Свята Варвара з житієм // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 144–145 ; іл.
Див. також:
Ікона «Собор Архістратига Михаїла»
Розділ: Волинська ікона
Ікона «Собор Архістратига Михаїла» (серед. XVII ст.)
м. Луцьк, Волинська область
Іконографія сюжету склалася у Візантії ІХ ст. у зв’язку з відновленням шанування ікон після перемоги над іконоборцями. Головна ідея образу – прославлення небесними чинами Ісуса Христа, об’єднання сил добра навколо Божества.
На іконі представлені вищі чини ангельської ієрархії на чолі з Архістратигом Михаїлом, який зображений з мечем у центрі ікони. Два архангели з жезлами, шанобливо схиливши голови, підтримують небесну сферу, яка покоїться на крилах вогненного серафима. У сфері на невидимому небесному престолі сидить Ісус Еммануїл. Еммануїл (євр. з нами Бог) – одне з пророчих імен Ісуса Христа, яке згадується у пророцтві: «Ось Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7,14). Чистоту помислів і діянь Спасителя підкреслюють його білі одежі, а владу – держава з хрестом. Стиль і манера письма автора більш характерні для попередньої епохи. Площинне трактування форми з елементами стилізації поєднано з прозорими і ясними фарбами.
Розмір: 92 х 64
Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення
Походить з Волині
Джерела:
Єлісєєва Т. Ікона «Собор Архістратига Михаїла» [Електронний ресурс] / Т. Єлісєєва // Волинська єпархія Православної Церкви України : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/161-ikona-sobor-arkhistratyha-mykhaila/. – Назва з екрана.
Текст та ілюстрація з книги:
Собор Архістратига Михаїла // Музей Волинської ікони [книга-альбом]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2016. – С. 140–143 ; іл.
Див. також:
