Фотоколекція

Свято-Покровська церква (1745)

с. Піддубці, Луцький район, Волинська область 

Пам’ятка архітектури національного значення

Свято-Покровська церква в с. Піддубці є унікальним творінням зодчих середини XVІІІ століття. Вона будувалася 1745 року на кошти Людвіки Гонорати, дружини київського воєводи Станіслава Любомирського, власника Рівного і Дубна. Автором проекту був видатний архітектор, єзуїт Павло Ґіжицький. Храм декорували стараннями власника Олики, великого коронного гетьмана, князя Міхала Казімєжа Радзивіла (Рибоньки).

Пам’ятка належить до типу центричних, хрещатих. Рівновеликі рамена хреста у плані закінчуються кутовими квадратними вежами, які на другому ярусі переходять у восьмигранні й завершуються банями. Центральна масивна баня є продовженням восьмигранного підбанника, підтримуваного чотирма стовпами. Між раменами хреста в кутах затиснено одноярусні об’єми з циркульно окресленими у плані зовнішніми стінами. Пірамідальна дев’ятиверха композиція бань і характер декоративно-пластичного вирішення стін засвідчують приналежність храму до архітектури бароко.

Спочатку церква діяла як греко-католицька, а при ній – Різдво-Богородичний монастир. У XVIII ст. тут був орган, співав прекрасний хор і грав відомий на всю Волинь духовий оркестр.

У XIX cт. храм став православним. З 1868 року богослужіння правив православний священик Іван Берегович, що народився на Волині і закінчив духовне училище в Мильцях, а згодом – і Волинську духовну семінарію. Старостою парафії з 1898 року був житель с. Піддубці Роман Якимчук. За історичними джерелами, у квітні 1891 року храм відвідала Леся Українка. 

На початку ХХ ст. Піддубецька парафіяльна церква Покрови Богородиці об’єднувала навколо себе 1478 парафіян із Піддубець, Вишнева, Гаразджі. На той час настоятелем храму був священик Володимир Карашевич. 

Події Першої світової війни істотно не вплинули на церкву в Піддубцях, за винятком того, що з неї на деякий час вивезли до Києва та згодом повернули назад чудотворну ікону Богородиці. За переказами, походження святині пов’язували з одним із піддубчанських дідичів Гулевичів, який привіз її з Смоленська.

У 1928–1929 роках місцеві жителі здійснили ремонт та розпис своєї святині, для цього церковний опікунський комітет запросив спеціаліста-художника Василя Ціхоцького з Почаєва з бригадою. Урочистості освячення відремонтованого храму відбулось 29 червня (за старим стилем) 1930 року.

Доля не раз уберігала церкву від руйнування. Під час Другої світової війни на храм було скинуто снаряд, який дивом не вибухнув. Цей храм ніколи не зачиняв своїх дверей – тут відбувалися богослужіння в різні часи. 23 листопада 1941 року в с. Піддубці відбулися урочисте богослужіння та панахида по козаках-героях, полеглих під Базаром, яку відправив священик Федір Павлів. В атеїстичні часи в храмі таємно здійснювались обряди хрещення та вінчання. 

З приходом радянської влади в 1945–1950-х роках ситуація навколо церкви почала змінюватися. Спочатку було розібрано стару огорожу, від якої залишилася одна лише брама, а нову теж муровану глуху влаштували зовсім близько біля стін храму. Тут же по периметру посадили дерева. Цим не лише в декілька разів було зменшено прицерковну територію, а й унеможливлено відведення поверхневих вод від споруди, її природне обвітрення та просушування. З часом це призвело до того, що храм набув передаварійного стану. Тому, з ініціативи управління містобудування та архітектури, Волинська обласна державна адміністрація підготувала подання до Держбуду України про виділення коштів для проведення невідкладних ремонтно-реставраційних робіт. Упродовж 2006–2008 років з державного бюджету  були виділені кошти та проведені відповідні роботи, в результаті яких було знято загрозу руйнування пам’ятки. 

Текст та ілюстрації

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2008. – 112 с.

Годованюк О. Монастирі та храми Волинського краю / О. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 173 с.

Гулько Г. Село в контексті історії Свято-Покровського храму / Г. Гулько // Піддубці: там, де шуміли діброви… : іст.-краєзн. нариси про с. Піддубці Луцького району. – Луцьк, 2012. – 60–99.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – № 2–3. – С. 52.

Сахнюк А. 275 років від часу спорудження Свято-Покровської церкви  у с. Піддубці, тепер Луцького району (1745) / А. Сахнюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль, 2019. – С. 263–267.

Троневич П. З історії Покровської церкви в Піддубцях / П. Троневич // Волинська ікона: дослідження та реставрація : матеріали XVI Міжнар. наук. конф. – Луцьк, 2009. – С. 148–151.

Кравчук Н. У Піддубцях стоїть тринадцятикупольна церква / Н. Кравчук // Вісник+К. – 2011. – 6 січ. – С. 13.

Краснодемський В. Тринадцять куполів підпирають небо над Піддубцями / В. Краснодемський // Голос України. – 2011. – 14 жовт. – С. 12.

Шабала Я. Православна сакральна архітектура в контексті історико-культурної спадщини Волині / Я. Шабала // Волин. благовісник. – 2016. – № 4. – С. 201–208.

Церква Архистратига Михаїла (1770)

с. Хмелів, Володимир-Волинський район, Волинська область

Пам’ятка архітектури національного значення

Церква була зведена 1770 року і висвячена  на честь Архангела Михаїла. Матеріал споруди обраний традиційний для тих часів – дерево. Михайлівська церква – це типовий зразок волинської архітектурної школи, типова південна волинячка: тризрубна, одноглава, з прямокутною апсидою і квадратним нефом, з півночі до вівтаря прибудована ризниця, прямокутні зруби складені із соснових брусів. У другій половині ХІХ ст. до церкви  були зроблені добудови. Нинішня аркова і трапецієва форма вікон – плід зусиль перебудовників другої половини ХІХ ст. Тоді ж церква отримала псевдоросійську дзвіницю, що візуально змінила первісний архітектурний задум. 

Дзвіницю зробили триярусною, причому верхній ярус – восьмерик – увінчали шатром-восьмигранником з люкарнами. Дзвіницю, як і приміщення церкви, побудували з дерева, але фундамент – кам’яний. Кам’яною зробили і огорожу із псевдоросійськими арковими воротами. Так виконувався синодальний указ, запроваджений на Волині  після 1830 р., що забороняв будівництво святинь у національних традиціях. Були створені типові проекти московської архітектурної школи. Але їх упроваджували тільки тоді, коли старі божниці поступово  руйнувалися і потрібно було поставити нову  церкву. Упродовж ХІХ ст. ще повсюдно зберігалися давні храми, проте, згідно з тим указом, і старі церкви приводили до відповідного, московського, вигляду. Тому навіть збережені давні святині отримали новий вигляд, а первісний затримався лише у тих селах, де просто не було коштів на перебудову храму. 

На сьогодні зовні церква повністю ремонтована: бабинець перекритий дахом півкруглої форми, зруби із брусів нині обшиті шалівкою без нащільників. До 1990-х шалівка була уся вертикальною з нащільниками, що трохи  компенсувало важкувату монументальність храму. Та попри всі неприродні видозміни, нині це пам’ятка архітектури національного значення (Охоронний №1015). Сьогодні Хмелівська церква в користуванні громади УПЦ МП.

Текст та ілюстрації

Антонюк Я. М. Трагедія руйнації храмів. Волинська область. ХХ століття : іст.-краєзн. дов. / Я. М. Антонюк. – Луцьк : Надстир’я, 2014. – 280 с.

Вигодник А. 250 років від часу спорудження церкви Архистратига Михаїла у с. Хмелів, тепер Володимир-Волинського району (1770) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль, 2019. – С. 272–274.

Каталог метричних книг державного архіву Волинської області (1600–1933) : спец. довід. – Луцьк : Надстир’я, 2008. – 588 с.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник+К, 2004. – 130 с.

Церква Святого Луки (1745)

с. Городно, Любомльський район, Волинська область 

 Пам’ятка архітектури національного значення

Церква у селі Городно вперше згадується в документах у 1510 році, хоча вона могла бути побудована значно раніше. У 1619 році церква перейшла до греко-католиків. У XVIII ст. документальна база про церкву с. Городно відома з візитацій 1721, 1740, 1759, 1773, 1787, 1793 років, які знаходяться в Люблінському архіві і опубліковані науковцем П. Сиговським.

Клірова відомість про церкву за 1844 рік вперше згадує, що церква побудована у 1745 році. У 1835 році місцевий поміщик Станіслав Ручинський надав церкві одну десятину. Крім священика при церкві був дячок. Опис церковного майна зберігався з 1806 року, метричні книги з 1813 року. 

З середини ХІХ ст., особливо у другій половині ХІХ ст. Росія почала масово перебудовувати і будувати нові церкви у російському стилі. В 1859 році по розпорядженню російського уряду, по причині маловмісткості була прибудована передня частина і зроблений новий іконостас.

У 1871 році знову був перероблений купол і на передній частині побудована нова дзвіниця. Дах був покритий бляхою і пофарбований. У 1884 році оновлений весь іконостас. Начинням церква була достатня. При церкві зберігались копії метричних книг з 1797 року. Священник Михайло Бурчак-Абрамович на парафії з 1856 року.

У селі Городно при церкві діяла церковно-парафіяльна школа. Церква відносилась до 4-го округу. 18 жовтня відзначалось престольне свято Св. Апостола і Євангеліста Луки. 

У 1905 році церкву відвідав єпископ Володимир-Волинський Арсеній. У рапорті єпископу Волинському і Житомирському Антонію відмічено, що храм ветхий, але утримується охайно і що священик і парафіяни думають про побудову нового храму і школи.

У період Першої світової війни з наближенням фронту в 1915 році чотири церковні дзвони було знято і затоплено в Сільському озері, які не знайдені і до цього часу. 

З початку 1919 року Волинь була завойована Польщею. Вже з 1921 року церква ввійшла до складу Православної Автономної церкви в Польщі. У 1935 році церкву відвідав Волинський Владика Олексій (Громадський). 

Відомий археолог і дослідник Волині О. Цинкаловський, обстежуючи церкву, виявив Апостола – першу книгу, видану на старослов’янській мові Швайпольтом Фіолем у Кракові у 1491 році.

Після звільнення Волині від нацистських окупантів, церква була знову повернута у Московський Патріархат, була постійно діючою і не закривалась.

Священик с. Городно Мелетій Панкевич відомий тим, що з 1970-х років. захопився питанням українізації церковного богослужіння. Він завжди закінчував богослужби українською мовою.

У грудні 2000 року через порушення правил пожежної безпеки, під час богослужіння у церкві сталася пожежа. Парафіяни разом зі священиком встигли винести з церкви ікони, убрання та ін. Під час пожежі вигоріла ризниця і купол над нею.

Як пам’ятка історії та архітектури національного значення церква неодноразово обстежувалась і вивчалась науковцями. 

У 1982 році церква була обстежена експедицією Волинського краєзнавчого музею, де консультантом був відомий мистецтвознавець П. Жолтовський. До музею було передано Євангеліє 1771 року, половинку Царських врат, три дерев’яні великі підсвічники, ікона «Коронування Богородиці» ХVІІІ ст., ікони – виносна подвійна «Богородиця Одигітрія» та «Євангеліст Лука», «Покрова Пресвятої Богородиці».

При обстеженні церкви с. Городно у 1990-х роках на горищі у схованці було виявлено скручену на полотні двосторонню ікону – хоругву 1754 року з написом унизу «СИЮ КОРОГОВ ИСПРАВИЛА ГРОМАДА ГОРОДНЯНСКАЯ НА ТОЙ ЧАС о. ИЕРЕЙ ЯКОВ ПАШКОВСКИЙ ИРАДЗКИЙ, КОНДРАТИЙ НАГОРЕЦКИЙ ИОАНН КРАТЮК Р.Б. 1754». Ця ікона була відреставрована і зайняла своє місце у церкві.

Текст та ілюстрації

Остап'юк О. З історії церкви Св. Луки в с. Городне Любомльського району / О. Остап'юк // Волинська ікона: дослідження та реставрація : матеріали XXIV Міжнар. наук. конф., присвяч. 25-річчю Музею волинської ікони : наук. зб. – Луцьк, 2018. – Вип. 25. – С. 321–329.

Остапюк О. 275 років від часу спорудження церкви Святого Луки у с. Городно, тепер Любомльського району (1745) / О. Остапюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль, 2019. – С. 267–272.

Сиговський П. Церква св. Євангеліста Луки в с. Городне біля Любомля у XVIII ст. та Любомльський деканат унійної Холмської єпархії – в світлі матеріалів державного архіву в Любліні / П. Сиговський // Волинська  ікона: дослідження та реставрація : матеріали XVIII Міжнар. наук. конф. : наук. зб. – Луцьк, 2011. – Вип. 18. – С. 163–170.

Боярчук Н. Зберегти свою святиню – церкву, а значить і віру православну / Н. Боярчук // Наше життя. – 2005. – 12 листоп. – С. 2. 

Остапюк О. З історії церкви Св. Луки с. Городне / О. Остапюк // Наше життя. – 1995. – 28 жовт. – С. 1–2.

Церква Воздвиження Чесного Хреста (1795)

 с. Заболоття, Ратнівський район, Волинська область

Пам'ятка архітектури національного значення 

Історія Хрестовоздвиженської церкви свідчить, що церква була побудована у 1795 році. Це типова для цієї території (північ Волині) дерев’яна тризрубнацерква з рівної висоти зрубами і окремо побудованою дзвіницею. За плануванням її відносять до давніх типів церков з п'ятигранною апсидою. Центральний зруб завершений невеликою главою на восьмигранному барабані з ще меншого розміру главою цибулястої форми на глухому ліхтарі, що ледве виступає з-під скатів даху. 

Дзвіниця, що розташована на захід від церкви, дерев’яна, триярусна, з шатром у псевдоруському стилі (1877 р.). До цього ж періоду відносять реконструкцію пам’ятки, що помітна в оформленні вікон, встановленні нових фігур на даху у вигляді пірамід з яблуками. Інтер’єр пам’ятки зберіг елементи народності. Це один із небагатьох храмів на Волині, що зберігся в гарному стані до наших днів. 

Текст та ілюстрації

Бух І. Рукотворний храм для душі / І. Бух // Ратнівщина. – 2012. – 14 квіт. – С. 3.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.

Денисюк В. Т. Ратнівська земля / В. Т. Денисюк, І. О. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 2003. – 452 с.

Москалюк І. 225 років від часу спорудження церкви Воздвиження Чесного Хреста у с. Заболоття, тепер Ратнівського району (1795) / І. Москалюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль, 2019. – С. 282–284.

Тучемський М. По глухих закутках Волинського Полісся / М. Тучемський. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 162 с.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К, 2004. – 130 с.

Церква Святого Стефана (1795)

с. Усичі, Луцький район, Волинська область 

Церква Святого апостола первомученика архідиякона Стефана в с. Усичі є характерною пам’яткою волинської народної архітектури XVIII ст. У джерелах знаходимо дві дати побудови. За переказами вона зведена 1715 р. на кошти місцевої поміщиці. Однак, у документах згадується більш вірогідна дата – 1795 р., коли церкву збудували зусиллями парафіян. 

Сьогодні храм стоїть на відстані від села, понад трасою Луцьк – Володимир-Волинський, але ще сто років тому тут теж стояли садиби мешканців. Він виглядає досить ошатно. Це поставлена на кам’яному фундаменті дерев’яна тризрубна споруда з одним куполом. Ззовні вона вертикально обшита дошками з нащільниками, пофарбованими у синій колір. Зруби рівновисокі, прямокутні в плані, витягнуті по осі споруди. Неф перекритий зімкнутим зрубним склепінням на низькому восьмерику, у якому зроблені два вікна. Інтер’єр храму об’єднаний високими арочними прорізами, що гармонійно поєднуються з плавними лініями парусів і медальйонами розписів. Другий ярус західного зрубу утворюють хори, що освітлюються високо поставленими вікнами. 

Окрасою пам’ятки є високий кількаярусний іконостас, збережений з часу будівництва. Ансамбль ікон вівтарної частини доповнений старішими образами, датованими XVII – першою половиною XVIII ст. Вони відносяться до волинської школи іконопису темперного письма на дерев’яній дошці. 

У єдиний комплекс із храмом входила дерев’яна, завершена куполом дзвіниця. У ній було п’ять дзвонів. Однак, у 1943 р., під час нацистської окупації краю, німці забрали їх і використали у своїх цілях. У середині 1990-х рр. з північної сторони до храму була прибудована нова цегляна дзвіниця, яка стоїть і досі.

Відомостей про священнослужителів Свято-Стефанівськокої церкви дуже мало. Першим священиком, за документами, був Петро Петрович Садовський, призначений єпископом житомирським Варлаамом у 1796 р. Невідомо скільки часу він був на парафії в Усичах. Та й взагалі будь-яка інформація про настоятелів обривається аж до середини ХХ ст. 

Людиною-епохою в історії усичівського храму був о. Миколай (Микола Тимофійович Назарук), який у 1953 р. був рукопокладений у сан священика і призначений настоятелем Свято-Стефанівського храму у с. Усичі, де і прослужив аж до самої смерті. 

У часи радянського періоду історії, коли закривали і руйнували багато церков, церква в Усичах продовжувала діяти. Проте зазнала наруги. Так, коли у березні 1944 р. поблизу села йшли бої, у церкві розмістилися солдати радянської армії. На невеличкому цвинтарі вони прокопали траншеї. Стрілянина майже на припинялася. У церкву влучило два снаряди, один через купол впав біля вівтаря, другий – біля фундаменту. Але жоден з них не розірвався і вона лишилася не зруйнованою. Проте солдати спустошили святиню з середини – забрали облачення, ризи, обірвали плащаницю, інші цінні речі. 

Сім’я священика теж пережила немало знущань. Попри злигодні, молодий священик турбувався про відновлення храму. Церква і дзвіниця були у жалюгідному стані, тому він вирішив повністю їх реставрувати. У 1955 – 1956 рр. було зроблено зовнішній ремонт, працювала бригада теслярів і малярів. Оскільки найбільше постраждали західна сторона церкви і дах, то і розпочали саме з них. Покрівельний матеріал у ті часи був дефіцитним, тим більше – для церковних потреб, тому перекривали дах бляхою низької якості.

Пізніше зайнялися реставрацією святині зсередини. В ній було лише кілька ікон на іконостасі та 10 ікон по церкві. У 1974 р. настоятель найняв художника Андрія Ніколаєнка, який намалював вісім образів: «Страждання Ісуса Христа», «Воскресіння дочки Ісіра», «Святитель Миколай», «Чотири євангелісти», «Вознесіння Христа Господнього», «Святий апостол первомученик Стефан», «Моління до чаші», «Явлення Ісуса Христа». У 1971 – 1972 рр. у церкві була зроблена Голгофа і гроб для плащаниці, яку придбали у 1976 р.

На початку 2000-х рр. о. Миколай (Назарук) був найстарішим кліриком Волинської єпархії. Враховуючи роки служіння псаломщиком, дияконом і священиком, на ниві Христовій в Усичах він працював майже 70 років. З 2002 до 2005 рр. співслужив з о. Сергієм (Габруком), який і сьогодні продовжує виконувати священицьку місію у Свято-Стефанівському храмі.

Текст та ілюстрації

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України.  – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.

Клим’юк О. Церква святого Стефана / О. Клим’юк // Слава праці – 1990. – 27 жовт.

Мельник О. 225 років від часу спорудження церкви Святого Стефана у с. Усичі, тепер Луцького району (1795) / О. Мельник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Тернопіль, 2019. – С. 275–278.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Штинько В. Шістдесят років на одній парафії : Свято-Стефанівська церква в селі Усичі Луцького району / В. Штинько, Є. Ковальчук // Штинько В. Волинь: храми і люди : краєзн. нарис / В. Штинько, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2010. – С. 119–124. 

Церква святих апостолів Петра і Павла (1846)

с. Світязь, Шацький район, Волинська область 

Дані про церкву святих апостолів Петра і Павла та парафію села Світязь вперше знаходимо в архівних документах за 1531 рік, коли вони входили до складу Любомльської протопопії, а поселення відносилося до Любомльського староства Холмської землі Руського воєводства  Королівства Польського. Світязь на той час належав князям Сангушкам, які походили з роду князя Володимира. 

Після Берестейської унії 1596 року церква стає греко-католицькою. Князь Дмитро-Юрій Корибут Вишневецький, староста Любомльський, видає їй дозвіл на власні угіддя.

Після третього поділу Польщі у 1795 році всю територію Любомльського староства було приєднано до Волині. Розпочався процес «повернення у православ'я». Церква у Світязі стала належати до Любомльського благочинного округу Володимир-Волинського повіту Волинської єпархії. Клірова відомость від 23 грудня 1796 року зазначає, що храм дерев'яний, старий, але до священнослужіння придатний. Має приписні села Смоляри і Голядин. 22 січня 1834 року храм згорів від недопаленої свічки. Вдалося врятувати легкі речі, книги, копії метричних книг. Вже через рік жителі села звели ближче до озера дерев'яну каплицю з дзвіницею. А муровану церкву розпочали будувати у 1840-х роках стараннями родини Браницьких. За переказами, дружина графа Францішека Ксаверія – Олександра Браницька перед смертю заповіла рідним звести 12 церков. Відтак втілював її волю син – Владислав Гжегож Браницький. Закінчила будівництво храму дружина Владислава – графиня Роза Потоцька вже після смерті чоловіка. У 1846 році церква, як і попередня, була освячена на честь святих Петра і Павла. 

Храм у Світязі за розмірами – найменший. В основу церкви покладена традиційна для України тридільна схема, реформована під впливом класицизму в центральну ротондову композицію (вплив петербурзької архітектури XIX ст.) Розвинутий монументальний купол підкорює собі всі частини споруди, створюючи характерний для Волині силует. З півдня і півночі від центральної частини прибудовані чотириколонні тосканські портики з двосхилим дахом. Дах над притворною і вівтарною частинами двосхилий, покрівля з бляхи. Центральна частина виступає за відмітки даху притвору, вівтаря і портиків другим ярусом круглої форми, який завершується куполом, що переходить у невеликий барабан, завершений цибулиною з хрестом. Другий ярус завершується карнизом. Фасади церкви оштукатурені, плоскі, за винятком західного фасаду притвору, де з двох сторін від входу розміщені по два пілястри нескладної форми. Вікна прямокутні, з простими обрамленнями, винятком є аркові вікна над входом. На південь від храму по осі південного фасаду знаходиться трипілонна аркова дзвіниця без цоколя, увінчана трикутним фронтоном. Старі дзвони з дзвіниці зняли в час Першої світової війни, очевидно, для переплавлення на зброю. Церква як пам'ятник архітектури взята під охорону держави (охоронний номер 1043). Храм майже не перебудовувався. Капітальний ремонт проводився у 1926 році, у 1988 – внутрішні реставраційні роботи після 1999 року здійснено перекриття храму і побілку зовнішніх стін, деякі вікна другого ярусу були замуровані. До вівтарної частини храму добудована паламарка, проведене опалення у церкві, з південного боку церковного подвір’я змурована з червоної цегли вхідна арка. В інтер’єрі церкви збереглися стінопис ХIX століття, іконостас і царські врата ХIX століття, що є головною окрасою церкви, і також знаходяться під охороною держави. У храмі є місцево шановані ікони, з цікавими історіями: Почаївська ікона Богородиці, що вважається мироточивою і чудотворною, до якої йдуть сотні паломників, та ікона Святого Миколая, що має статус найдавнішого церковного образу зі слідом від кулі з часів Другої світової війни.

Довкола храму раніше був цвинтар, про що свідчать залишки поховань. То було перше сільське кладовище Світязя. Зараз тут є острівок із синіх надгробних пам’ятників – місцева традиція ставити хрести тим селянам, яких забрала війна і не повернула родинам. Усі хрести з іменами, деякі – з фотографіями, але під жодним нема могил. 

Храм – один з небагатьох у Західній Україні, що ніколи не переривав своєї діяльністі: під владою Польщі, у німецькій окупації, за часів СРСР, у незалежній Україні. Будучи православною чи унійною, перебуваючи у складі Автокефальної православної церкви у  Польщі, РПЦ чи УПЦ МП церква функціонувала за своїм призначенням. Тут служили священиками високоосвічені люди, що були громадськими діячами і великими патріотами, серед них: Анастасій Абрамович – відомий педагог, автор «Методики Закону Божого» (1938 р.). Впродовж багатьох років при церкві працювала церковно-приходська школа, існувало Братство Святого Пророка Іллі. Вже у незалежній Україні при храмі Петра і Павла був організований перший в Україні православний табір для дітей-сиріт, почала діяти недільна школа.

У 2003 році поблизу церкви розпочалося будівництво чоловічого монастиря, з’явилися чернечі келії та господарські приміщення. На подвір'ї храму встановили стелу з горельєфним зображенням Святих Апостолів та скульптурою Ангела (роботи скульптора І. Дацюк). Окрім церкви Петра і Павла, тут функціонують ще два храми – на честь ікони «Спорителька хлібів» та Олексія – Чоловіка Божого. Храм святих апостолів Петра і Павла – головний храм монастиря відкритий щодня з 7 до 21години. Тут здійснюються богослужіння добового кола та відправляються численні заказні треби. Для охочих у літній період проводяться екскурсії.

Текст та ілюстрації

Вигодник А. 175 років від початку будівництва Петропавлівської церкви в селі Світязь, тепер Шацького району (1846) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2021 рік / Упр. к-ри з пит. релігій та нац., Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк : Терези, 2020. – С. 291–295. 

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 173 с.

Демедюк О. І. Світязь. Підманево. Омельне. Села Шацького регіону / О. І. Демедюк. – Луцьк : Волинські старожитності, 2012. – 256 с.

Остапюк О. З історії Петро-Павлівської церкви с. Світязь Шацького району / О. Остапюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині : матеріали ХІV Волин. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 13-й річниці Незалежності України та 680 річниці надання Володимир-Волинському Магдебурзького права. м. Володимир-Волинський, 2004. – Луцьк, 2004. – С. 449–452.

Остапюк О. 575 років від часу першої писемної згадки про с. Світязь, тепер Шацького району (1444) / О. Остапюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2019 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Київ, 2018. – С. 224–229.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич, В. Свистун. – Луцьк : Вісник і К, 2004. – 130 с.

Костел Успіння Богородиці (1771)

 м. Ковель, Волинська область

Пам’ятка архітектури національного значення

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у м. Ковель є найдавнішою унікальною пам’яткою дерев’яної архітектури Волині. Храм був побудований у 1639 році у с. Вишеньки Луцького повіту коштом місцевої католицької громади. Вперше село Вишеньки згадується у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. Нині чисельність його населення лише трохи перевищує три сотні осіб. У другій половині XVII століття після наїзду татар і шведів костел був частково зруйнований та почав занепадати. В 1771 році Станіслав Манєцкі – власник села Вишеньки відбудував храм. Після пожежі у 1847 році його частково відновили на мурованому саме тоді фундаменті, а в 1858–1859 роках відбудували повністю завдяки старанням польської громади, очолюваної католицьким єпископом Кацпром Боровским. Архітектура костелу належить до типу «нетрадиційних дерев’яних храмів». Це – велика зрубова скриня, згідно з давнім теслярським мистецтвом будування, поставлена на фундаменті нижнього храму. У своєму об’ємі він має дві високі башти обабіч великого зрубу з двоярусним трикутним дахом, покритим гонтом. Головний вхід з класичним фронтоном. Такі деталі запозичені від мурованих костелів польської римо-католицької архітектури. Зовнішні і внутрішні стіни храму обшальовані деревом. 

У 30-х роках ХХ століття парафію, що налічувала 1700–1800 вірних та охоплювала три десятка сусідніх сіл, останніми настоятелями були о. Броніслав Федорович та, пізніше, о. Станіслав Домбровський. Храм пережив майже без втрат Другу світову війну, але з установленням радянської влади у Західній Україні з 1945 року святиня служила господарським приміщенням, місцем для збору молока у місцевому колгоспі. 

У жовтні 1993 року в Ковелі відроджується римо-католицька парафія Св. Анни. Біля року церковні служби відбувалися у тимчасовій каплиці приватного будинку на бульварі Лесі Українки. У 1994 році парафіяни звернулися до міської влади з проханням про виділення місця під будівництво костелу. Була виділена ділянка землі на місці колишнього автобусного парку та дозволено перенести унікальну пам'ятку архітектури – костел Успіння Діви Марії з села Вишеньки. На той час храм перебував у зруйнованому стані. 

5 грудня 1994 року розпочалися перші будівельні роботи під керівництвом ковельських архітекторів Олександра Ключука і Петра Пекарчука. Через два роки роботи з перенесення та реставрації храму були закінчені. У жовтні 1996 року по вулиці Вербицького постала найстаріша в Ковелі дерев`яна споруда – римо-католицький костел. Реставратори відновили його стародавній вигляд. У кам'яний фундамент парафіяльного будинку закладено священний камінь, привезений з Єрусалиму. Найціннішою пам'яткою храму є відновлений бароковий вівтар XVIII століття. Зовні храм облицьований дошками, покритий ґонтами, з двома куполами. Над входом влаштований орган. Його подарувала костелу німецька парафія міста Ліше. У 1996 році відбулося освячення оновленого костелу. Його здійснив єпископ Маркіян Трофим'як разом із єпископами, що прибули з Німеччини, Польщі та Києва. Служіння в римо-католицькому храмі проводиться українською і польською мовами.

Текст та ілюстрації

Карпюк Л. 250 років від часу відбудови костелу Успіння Богородиці у місті Ковелі (перенесений з села Вишеньки Рожищенського району) (1771) / Л. Карпюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2021 рік / Упр. к-ри з пит. релігій та нац., Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк : Терези, 2020. – С. 284–286. 

Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині : матеріали XXIX Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 490-ій річниці надання Ковелю Магдебурзького права. м. Ковель : зб. наук. пр. - Луцьк : Надстир'я, 2008. – С. 74–75

Капітула І. Унікальна пам’ятка архітектури / І. Капітула // Нар. трибуна. – 1994. – 27 серп.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України: історія і культура.   – 1999. – № 2–3. – С. 54.

Церква Собору Пресвятої Богородиці (1776)

с. Бужковичі, Володимирський район, Волинська область 

Церква з дзвінницею є пам’яткою архітектури національного значення України.

Храм Собору Пресвятої Богородиці, побудований стараннями прихожан і освячений 7 (20) серпня 1776 року. Церква дерев’яна, тризрубна, однокупольна. Всі зруби рівновисокі, злегка витягнуті вздовж осі церкви. Менші зруби рівні між собою. В 1856 році були прибудовані невисокі квадратні в плані приміщення і передпокій. Центральний зруб перекритий зімкнутим склепінням на восьмерику, з глухим ліхтарем у завершенні. Внутрішній простір пам’ятки відкритий повністю. Церква обшальована вертикально з нащільниками. У центрі зрубу розташовані хори.

Поблизу церкви знаходиться дерев’яна, квадратна, двоярусна (четверик на четверику) з опоясуванням дзвіниця, вкрита куполом шатроподібної форми.

Архітектура церкви, як видно з плану, зробленого в 1876 році, дещо відрізнялась від сучасної. З трьох сторін, на рівні нижньої частини вікон, було піддашшя. У такому ж архітектурному стилі була побудована і дзвіниця, яка є ровесницею церкви. На плані за 1876 рік верхній ярус дзвіниці був відкритим. Зараз він обшитий дошками, як і два нижніх, і на кожній з чотирьох його стін є вікно, закрите дерев’яними віконницями. 

З часу відкриття і до нині церква була і є діючою. Коли Волинь з 1921 по 1939 роки була під владою Польщі, церква залишалась Автокефальною Православною церквою в Польщі і підпорядковувалась Волинській духовній консисторії, що знаходилась у м. Кременці.

Текст та ілюстрації

Бужковичі: тріумф і трагедія / ред. М. Панасюк. – Житомир : Рута, 2011. – 96 с.

Москалюк І.  250 років від часу спорудження церкви Собору Пресвятої Богородиці у с. Бужковичі, нині Володиирського району (1776) / І. Москалюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2026 рік / Волин. обл. рада, Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк : Терен, 2025. – С. 156–157. 

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2004. – 154 с.

Свято-Михайлівська церква (1776)

с. Омельне, Луцький район, Волинська область 

Церква є пам’яткою архітектури національного значення України.

Дерев'яний Свято-Михайлівський храм збудований в 1776 році. Історія не зберегла імен будівничих храму та відомо, що він дерев’яний і зведений у 1776 році поміщиком Велігорським і парафіянами на місці старого з ХVI століття. Церкву зрублено сокирою, всі деталі були з'єднані без жодного (металевого) цвяха.

Побудована в народній традиції. У XIX столітті була обшальована. Під сучасним карнизом зберігся старий на кронштейнах. Церква дерев’яна побудована на кам’яному фундаменті. Представляє поширений в українському будівництві тип тридільної однокупольної церкви з добудовами у східній і західній частинах храму. В композиції пам’ятки домінують вертикальні лінії. Цьому сприяють дуже високі зруби з вертикальним шалюванням, що підкреслює їх стрункість, вигнутий дах бабинця і східної частини, високий восьмигранний барабан центрального куполу, що завершується меншим куполом. Поруч із церквою знаходиться дерев’яна дзвіниця, двоярусна з шатровим завершенням із маківкою.

Після скасування панщини панський маєток декілька разів перепродавався. У 1902 році купує графський палац і липовий парк, висаджений польським письменником Юзефом Крашевським, таємний радник внутрішніх справ Росії Носенко. З приїздом нового господаря пов'язана поява у церкві позолоченого іконостасу, виконаного в російському стилі. Нині таких іконостасів, яким вже більше 100 років, на Волині є три.

З 1957 по 1981 р. храм був закритий, відправи не проводились, але всі ікони збереглись. За цим наглядав староста Іван Квач.

У 1981 році в приміщенні церкви відкрито музей атеїзму, який проіснував до 1991 року.

З 1991 р. церква діюча, належить до Волинської єпархії Київського патріархату. В 2003 р. майстри з Почаївської Лаври покрили її іконостас золотом.

Текст та ілюстрації

Корнелюк М. Михайлівська церква / М. Корнелюк // Вільн. шляхом. – 2012. – 4 серп. – С. 10.

Корнелюк М. Свято-Михайлівська церква села Омельне – пам’ятка архітектури / М. Корнелюк // Вільн. шляхом. – 2004. – 17 квіт.

Муравець М. 250 років від часу спорудження Михайлівської церкви у с. Омельне, нині Луцького району (1776) / М. Муравець // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2026 рік / Волин. обл. рада, Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк : Терен, 2025. – С. 157–159. 

Церква Святого Архангела Михаїла (1776)

с. Кисилин,  Володимирський район, Волинська область

Церква разом з дзвіницею є пам’яткою архітектури національного значення України. 

У багатьох публікаціях і навіть у пам’яткоохоронному договорі храм датують різними роками XVII століття, зустрічаються навіть припущення про аріанське минуле будівлі. Однак, опрацьовані документи, говорять про 250 років історії Свято-Михайлівського храму у Кисилині. 

Історія парафії документально фіксується з кінця XVII століття, коли кисилинський храм, тоді греко-католицький, був центром Кисилинської протопопії Володимирського крилоса Володимирсько-Берестейської єпархії. На кінець XVIII століття дерев’яна церква вже не надто пасував такому містечку як Кисилин, і було вирішено звести мурований храм. Фундатором був місцевий дідич Дмитро Ледуховський (1724–1789). Невідомо, чи новий храм збудували на місці старого чи десь поруч. Збудований поблизу ринкової площі, в її північно-західному куті, на противагу католицькій святині, що розташована в південно-східному куті. У костелі був похований фундатор церкви Дмитро Ледуховський

Довкола церковної території було споруджено мур з внутрішніми арками, та дві брами – головну та невелику, на сході. На території церкви недовгий час ж знаходився цвинтар. З часом усі кисилинські цвинтарі різних конфесій було перенесено за межі містечка. Біля церкви знаходилась дзвіниця. На 1806 рік мала 5 дзвонів, які датовані: один – 1663 року, чотири – 1770–1780-ми роками.

Кисилинський храм збудований у стилі пізнього бароко як трьохнавна псевдобазиліка, прямокутна у плані з видовженим бабинцем, коротким трансептом і чотирьохсторонньою апсидою з двома ризницями. Бічні нави мають форму окремих ніш, що відкриваються всередину. Над схрещенням навів здіймається дворівнева вежа на широкій основі, увінчана декоративним шпилем. Дах церкви, як і дзвіниці, початково був критий гонтом.

З третім поділом Речі Посполитої, захід Волині, разом з Кисилином, опинилися в російській імперії. Кисилинська парафія, як і сотні інших, вимушено стала православною. Відомі імена священників, які правили у Михайлівській церкві в Кисилині: Василь Зосимович – з 1798 року впродовж 35 років; Василь Блонський – у 1841 році; Іоанн Харкевич – впродовж 46 років, помер у 1887 році, поховани й на парафіяльному цвинтарі біля церкви. Наводимо імена відомих нам кисилинських священників та роки їхнього служіння: Конашинський Олексій (1886–1897), Сакович Іоанн (1898, 1901), Ганжулевич Андрій (1898), Михалевич Антон (1898-1901), Антонович Петро (до 1908), Левкович Севастян (1908-1916), Барщевський Аверкій (з 1917), Яковкевич Тит (1924), Марквевич Іван (до 1930), Бойковський Антоній (1930), Білошицький Іоанн (1930-ті — 1941) та Барщевський (з 1941). 

У 1905 році церкву стараннями отця Петра Антоновича було оновлено. Поставлено новий іконостас (зберігся донині. Священник власноруч розписав храм. Розпис частково зберігся і виглядає з-під пізніших нашарувань.

У період Першої світової війни Кисилин впродовж двох років знаходився на лінії фронту. Від російських обстрілів містечко було практично знищене. Храм практично не постраждав. Німецькі (пруські) війська використовували його приміщення під шпиталь. На старих фото та військових планах видно, що пошкоджений гонтовий дах дзвіниці, поруч з якою знаходився бліндаж зв’язківців. 

Свято-Михайлівська церква залишалася діючою у роки Другої світової війни та в радянський час. У 1992 році громада обрала підпорядкування Київському Патріархатові (тепер Православна церква України). 

Текст та ілюстрації 

Альошин А.  250 років від часу закладання Михайлівської церкви у с. Кисилин, нині Володимирського району (1776) / А. Альошин // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2026 рік / Волин. обл. рада, Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк : Терен, 2025. – С. 159–162. 

Волощук А. Храм – як фортеця / А. Волощук // Волин. новини. – 2017. – 10 серп. – С. 19.

Сегейда Х. Кисилинській Свято-Михайлівській церкві – 370 років (1645–2015 рр.) / Х. Сегейда // Селян. життя. – 2015. – 5 груд. – С. 4 ; 12 груд. – С. 4 ; 19 груд. – С. 4 ; 26 груд. – С. 6 ; 16 січ. – С. 4 ; 23 січ. – С. 7 ; 30 січ. – С. 4.