Новини

19 березня 2024 року виповнюється 115 років від дня народження Юзефа Лободовського – польського письменника, поета, перекладача, публіциста, українознавця, який у 30-х роках ХХ ст. проходив військову службу в м. Рівне та був членом поетичної групи «Волинь».

Народився Юзеф Лободовський 19 березня 1909 року в с. Пурвішки (нині село Сувалківського воєводства, Польща). Мав по батьковій лінії предка з українських козаків (сам вів свій родовід від гетьмана Г. Лободи). Раннє дитинство провів у Любліні (нині місто в Польщі). З 1914 року його сім'я жила в Росії. 1922 року повернувся до Любліна, де навчався у гімназії (1922–1931). Дебютував у 1929 році збіркою «Słońce przez szpary», а через рік вийшла збірка «Зоряний псалтир». У 1931 році почав вивчати право в Люблінському католицькому університеті. Співзасновник Люблінського об'єднання письменників. Заснував два літературні журнали: «Barykady» та «Dźwigary». Писав також для соціалістичного видання «Trybuna». У 1933 році Лободовський переїхав до Варшави. 1933–1934 рр. відбував військову службу в Школі підхорунжих у м. Рівне. 1935 р. побачила світ його збірка поезій «Розмова з Батьківщиною», 1936 р. – «Кінь отамана Лободи» та «Демонам ночі» (остання 1938 р. відзначена Нагородою молодих Польської академії літератури). 1937–1938 рр. редагував у Луцьку тижневик «Wolyn». Під час Другої світової війни включився у збройну боротьбу, брав участь у боях на фронтах багатьох європейських країн. Після закінчення війни назавжди оселився в Мадриді, де став популяризатором польської культури. Співпрацював з польською еміграційною пресою.

Вважав себе продовжувачем «української школи» в польській літературі. Загалом присвятив своїй першій Батьківщині (так називав Україну) та її діячам поему «Похвала Україні» (укр. переклад С. Гординського), кілька збірок поезій, чимало віршів: «Пісня про Україну» (1959, паралельно – польський оригінал і український переклад С. Гординського), «Полісся», «Волинські думи», «Гуляйполе», «Київські ворота», «Дума про отамана Петлюру», «Юрію Косачеві», «Т. Шевченко», «Українським поетам», «Видіння», «Митрополит Андрей Шептицький» та ін. Перекладав на польську мову Т. Шевченка, Лесю Українку, С. Гординського, Л. Полтаву, Я. Славутича. Опублікував низку перекладів творів українських поетів у збірці «Банкет зачумлених» (1954). Лауреат численних літературних нагород, зокрема паризької «Kultury» (1961), Фундації А. Южиковського в Нью-Йорку (1967) та ін.

Помер Юзеф Лободовський у 1988 році в Мадриді (Іспанія), похований у Любліні.

Література

Греля-Кравченко С. Юзеф Лободовський – митець, мислитель, бунтар та українофіл. Життя і творчість : монографія / С. Греля-Кравченко. – Луцьк : Синя папка, 2019. – 248 с.

Котис О. Юзеф Лободовський і тижневик «Волинь» / О. Котис // На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк : Синя папка, 2020. – С. 97–102.

Лободовський Юзеф [Електронний ресурс] : довідка // Знаменні та пам'ятні дати Рівненщини : [сайт]. – Режим доступу: https://calendar.libr.rv.ua/events/dates/28/information?returnTo=%2F2024%2Fdates%2Fmonths%2F3. – Назва з екрану.

Пахоцькі Д. Юзеф Лободовський – вартовий Волині / Д. Пахоцькі // Минуле і сучасне Волині та Полісся. З історії національних меншин на Волині. Наук. зб. Вип. 49 : матеріали Міжнародної наук. іст.-краєзн. конф. «Минуле і сучасне єврейської громади на Волині», 20-21 серп. 2013 р., смт. Маневичі та Міжнародної наук. конф. «Польська культура в контексті волинського тексту», 3-4 квіт. 2014 р., м. Луцьк / упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2014. – С. 178–181.

19 березня 2024 року виповнюється 95 років від дня народження Миколи Павловича Ковальського – українського джерелознавця, історика, доктора історичних наук (1984), професора (1985), заслуженого діяча науки і техніки України (1991), академіка Міжнародної Слов'янської Академії наук (США), члена Української вільної академії наук в США (2000), голови Острозького осередку Українського історичного товариства, керівника Острозького відділення Інституту археографії і джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Нагороджений знаком «Відмінник освіти України» (1999 р.), відзнакою Президента України, медаллю «Захиснику Вітчизни».

Народився Микола Павлович 19 березня 1929 року в м. Острог. У 1946 році закінчив Острозьку середню школу № 1, в 1947 – педагогічне училище. У 1952 році закінчив історичний факультет Львівського державного університету. Протягом 1950–1953 років – учитель історії в місті Острозі, у 1956–1958 роках – методист кабінету педагогіки Львівського обласного Інституту удосконалення вчителів. 16 червня 1958 року М. П. Ковальський захистив кандидатську дисертацію «Зв'язки західноукраїнських земель з Російською державою: друга половина XVI–XVII ст.», після чого йому було присвоєно вчене звання кандидата історичних наук. У 1963 році Микола Павлович переїхав на Дніпропетровщину, якій присвятив більше 30 років свого життя і діяльності. 13 січня 1965 року Ковальський отримав учене звання доцента. 23 листопада 1985 року Микола Павлович захистив докторську дисертацію «Джерела з історії України XVI – першої половини XVII ст.». 9 серпня 1985 року Миколі Павловичу Ковальському було присвоєно звання професора по кафедрі історіографії та джерелознавства. У 1994 році Микола Павлович повернувся до рідного Острога, де працював проректором з наукової роботи Національного університету «Острозька академія».

Микола Павлович Ковальський є провідним спеціалістом України у галузях джерелознавства історії України, історії друкарства в Україні, історичної бібліографії, музеєзнавство, археографія. Він є автором понад 500 друкованих праць, у тому числі 38 монографій, навчальних і методичних посібників, брошур, понад 300 наукових статей. Найбільш важливі праці: «Источниковедение истории Украины XVI – первой половины XVII века: части 1-4», «Источники по социально-экономической истории Украины XVI – первой половины XVII в.: структура источниковой базы», «Анализ архивных источников по истории Украины XVI-XVII вв.», «Етюди з історії Острога: нариси» та ін. Микола Павлович Ковальський підготував 27 кандидатів та 6 докторів історичних наук. Помер Микола Павлович 5 жовтня 2006 року в м. Острог, де й похований.

Література

Атаманенко В. Проблеми історії ранньомодерного Острога в творчості М. П. Ковальського / В. Атаманенко // Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Історичні науки. – 2008. – Вип. 12. – С. 62–73.

Мельник О. В. Освітянська діяльність Миколи Ковальського (друга половина 1990-х – середина 2000-х років) / О. В. Мельник // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти : зб. наук. пр. / ред. В. В. Вербець. – Рівне : РДГУ, 2016. – С. 38–42.

Мельник О. Громадська діяльність Миколи Павловича Ковальського / О. Мельник // Наукові записки Національного університету «Острозька академія» : зб. наук. пр. / гол. ред. І. Д. Пасічник. – Острог, 2017. – С. 24–30.

Ковальський Микола Павлович [Електронний ресурс] : довідка // Знаменні та пам'ятні дати Рівненщини : [сайт]. – Режим доступу: https://calendar.libr.rv.ua/events/dates/27/information?returnTo=%2F2024%2Fdates%2Fmonths%2F3. – Назва з екрану.

Трофимович В. Життя заради науки (до 85-річчя з дня народження видатного українського історика Миколи Ковальського) / В. Трофимович, О. Мельник // Наукові записки Національного університету «Острозька академія» : зб. наук. пр. / гол. ред. І. Д. Пасічник. – Острог, 2014. – С. 49–88.

9 березня 2024 року виповнюється 210 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – українського письменника, художника, мислителя, який ймовірно у 1846 році, як член Київської археографічної комісії перебував на Волині. Улітку 1845 року Т. Г. Шевченко починає співпрацювати з Київською археографічною комісією. 21 вересня 1846 р. генерал-губернатор Бібіков видав розпорядження у якому доручив Шевченку записати пісні, народні звичаї жителів Волині, змалювати старовинні церкви волинського краю, зокрема і Почаївську Лавру. У ХІХ ст. до складу Волині входили сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська, Хмельницька і частково Тернопільська області. Краєзнавці вважають, що Шевченко проїздом був у Берестечку, Дубні, Корці, Новограді-Волинському. А також у селах Вербка і Секунь Ковельського району, де реставрував ікони у тамтешніх церквах. Згадка про Корець є у «Варнаку», і в «Прогулянці», де згадується не лише про Корецький замок, а й церква, де зберігалися бальзамовані останки графів Корецьких. За словами Шевченка, церква перетворилася на руїну. Написати так міг лише очевидець. Перебуваючи в Почаєві та Кременці, поет, звісно, знав, що неподалік — поле Берестецької битви. Шевченко згадує Берестечко у містерії «Великий льох», воно для нього було символом козацької звитяги часів Хмельницького. У Почаєві Т. Шевченко намалював чотири акварелі , два ескізи і зробив начерк олівцем. Ці роботи засвідчили великий талант митця. Нині вони зберігаються у Національному музеї Т. Шевченка у Києві. У Почаєві поет записав 4 жартівливі (сороміцькі) пісні. Серед них, «Гиля-гиля, селезень, сизокрилий». Також Почаїв він згадує у своїй поемі « Петрусь». Отож, чим закінчилася волинська подорож Шевченка? Звітом про проведену роботу. А це добірна малюнків та зібраних народних пісень. Цікаво також, що в робочому альбомі Шевченка було кілька записів пісень, що не мають конкретної дати й місця фіксації. Але вони відносяться до 1846 року і, вочевидь, записані на Волині.

Література

Бухало Г. До питання про перебування Тараса Шевченка на Волині / Г. Бухало // Наукові записки. Вип. 5 : [присвяч. 190-річчю від дня народження М. І. Костомарова] / Рівненський обласний краєзнавчий музей. – Рівне : Перспектива, 2007. – С. 23–26.

Давидюк Р. П. Вшанування пам’яті Тараса Шевченка у Волинському воєводстві / Р. П. Давидюк, А. А. Жив’юк // Сторінки історії : збірник наукових праць. – 2019. – Вип. 48. – С. 82–97.

Монастирецький Л. Творчість Т. Г. Шевченка в контексті літературного життя Волині / Л. Монастирецький // Волинь–Житомирщина. – 2010. – № 21. – С. 107–114.

Кралюк П. Волинь у житті та творчості Тараса Шевченка : монографія / П. Кралюк. – Луцьк : Твердиня, 2006. – 80 с.

22 лютого 2024 року виповнюється 210 років від дня народження Оскара Генрика Кольберга – польського, українського фольклориста, етнографа, композитора, який подорожував та збирав фольклор на Волині.

Народився Оскар Кольберг 22 лютого 1814 р. м. Присуха неподалік Радома (Польща), в родині інженера-топографа. Згодом сім’я переїхала до Варшави. У 1830 р. закінчив Варшавський ліцей. В 25-річному віці захопився збиранням музичного фольклору. Це стало найважливішою його справою. Знайшов високооплачувану роботу в Управлінні Варшавсько-Віденської залізниці, а потім в Управлінні дирекції доріг і мостів, зумів накопичити фінанси на видавничу діяльність, дослідження, подорожі. Під час перших подорожей до Литви і Білорусі (1836–1837) зацікавився народною культурою. Зокрема, став автором обробок народних мелодій і танців для фортепіано, видав книжки «Народні пісні в обробці для співу», «Пісні польського народу». Велику наукову цінність мають його багатотомні праці «Народ, його звичаї...», «Етнографічні картини». Також О. Кольберг збирав цінні відомості з народної медицини. Досліджував фольклор Зарічненського, Радивилівського районів. Окремими збірками побачили світ дослідження про український народ, про його матеріальну і духовну культуру «Покуття» (1882–1889), «Казки з Полісся» (1889), «Весільні звичаї та обряди з Полісся» (1889), «Волинь» (1907). Особливо багатогранною у Кольберга вийшла етнографічна монографія «Волинь. Обряди, мелодії, пісні. Всі справи», яка з’явилася друком уже після смерті автора і базувалася на дослідженнях Волинського Полісся. Тут, зокрема, описи весіль, обрядові народні пісні, казки, прислів’я тощо.

Оскар Кольберг залишив після себе безцінний матеріал для дослідників та усіх, хто цікавиться народними традиціями. 33 томи тільки прижиттєвих видань, 12 тисяч народних пісень, понад 2000 казок, 2700 прислів’їв та приказок, 350 загадок — така народознавча спадщина польсько-українського етнографа. На знак пошани до праць Кольберга його ім’я присвоєно науково-дослідницькому інституту в польському місті Познань, що займається збереженням культурного спадку, а також філармонії в місті Кельце. У 1974 р. було засновано нагороду Оскара Кольберга за внесок у вивчення та розвиток народної культури.

Помер відомий польсько-український фольклорист 3 червня 1890 р. в Кракові, похований на Раковицькому цвинтарі.

Література

Корецька О. 200 років від дня народження О. Кольберга (1814–1890) –польського, українського та білоруського фольклориста, етнографа та композитора / О. Корецька // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2014 рік / Волин. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. О. Пчілки. – Луцьк : Твердиня, 2013. – С. 46–49.

Пащук І. Невтомний збирач і дослідник: до 190-річчя від дня народження [пол. дослідника і композитора, фольклориста і етнографа Оскара Кольберга] / І. Пащук // Вісті Рівненщини. – 2004. – 20 лют. – С. 2.

Прокопчук В. Історіографія досліджень фольклору Волині / В. Прокопчук // Музичне краєзнавство Рівненщини : навч.-метод. посіб. / В. І. Прокопчук . – Рівне : О. Зень , 2021. – С. 92–110.

11 лютого 2024 року виповнюється 80 років від дня народження Володимира Тимофійовича Денисюка – волинського краєзнавця, культурно-освітнього діяча, заслуженого працівника культури України.

Володимир Тимофійович Денисюк народився 11 лютого 1944 року у селі Демчин Бердичівського району. У 1947 році родина Денисюків переїхала на Волинь, у село Заліси Ратнівського району. Володимир Денисюк навчався у Заліській восьмирічній, Заболоттівській середній школах Ратнівського району. По закінченні школи вступив до Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки. У 1971 році закінчив інститут з відзнакою, отримав фах викладача історії. У 1983 році Володимир Денисюк очолив Волинське обласне управління культури. На цій посаді, яку обіймав до 1992 року, доклав чимало зусиль для вироблення концепції відродження культури Волині. Саме Володимиру Денисюку належить ідея заснування Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня» та її реалізація – проведення першого такого фестивалю у 1991 році. Також фестиваль народної творчості «Волинські візерунки», конкурс народних інструментів «Калинова сопілка» та духових на приз Петкевича.

Початок роботи Володимира Денисюка як дослідника, краєзнавця припав на 80-ті роки. У 1984 році у Львівському видавництві «Каменяр» побачив світ путівник «Волынь туристская», підготовлений та укладений разом із групою авторів. Цей путівник знайомив читача з 5-ма маршрутами масового туризму на Волині. Наступною роботою Володимира Денисюка став історико-краєзнавчий нарис «Волинь: Події. Факти. Цифри. Туристичні маршрути» (1997 р.). У дослідженні історії населених пунктів Волині Денисюком було підготовлено і видано краєзнавчий нарис «Луцьку – 910 років» (1995 p.), книги «Камінь-Каширський» (1996 р.) та «Літопис Камінь-Каширщини» (2001 p.). Віддано автором данину і дослідженню минувшини Ратнівського району, в якому пройшли його дитячі роки. У співдружності з Іваном Овксентійовичем Денисюком видано книги «Ратнівщина: історико-краєзнавчий нарис» (1998 р.) та «Ратнівська земля» (2003 p.). Загалом, у галузі історичного краєзнавства Володимир Денисюк став автором понад 100 публіцистичних статей.

Література

Денисюк В. Т. Луцьку – 910 років : історико-раєзнавчий нарис / В. Т. Денисюк. – Луцьк : Надстир'я, 1995. – 64 c.

Стасюк Л. Краєзнавчий доробок Володимира Денисюка – уродженця Бердичівщини / Л. Стасюк // Бердичів древній і вічно молодий : матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції «Бердичів древній і вічно молодий», 8-14 черв. 2005 р. / ред. М. Ю. Костриця. – Т. 1 – Житомир : Косенко, 2005. – С. 238. – (Науковий збірник «Велика Волинь» : праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині ; вип. 32)

30 січня 2024 року виповнюється 190 років від дня народження Володимира Боніфатійовича Антоновича – українського історика, археолога, етнографа, нумізмата, публіциста і громадського діяча, одного з ідеологів українського національно-визвольного руху другої половини XIX ст.

Володимир Боніфатійович Антонович народився 30 січня 1834 р. в містечку Махнівці Махнівського повіту Київської губернії (тепер Козятинський район, Вінницької області), у родині зубожілих, безземельних польських шляхтичів, генеалогічно споріднених з Правобережною Україною. Освіту здобував у Рішельєвському ліцеї та 2-й Одеській гімназії, після закінчення якої 1850 р. вступив на медичний факультет університету Св. Володимира, а згодом – у 1860 р. здобув історико-філологічний фах. Неабиякий вплив на становлення В. Антоновича як історика мав М. Максимович. Свою першу історичну розвідку Антонович написав у 1863 р. – «О происхождении казачества». У 1878 р. В. Антонович захистив дисертацію на тему: «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого кн. Ольгерда». Світогляд історика ще за студентських років формувався під впливом козацької давнини, творів Т. Шевченка, П. Куліша, етнографічних досліджень тощо. Також В. Антонович сам здійснював експедиції з метою вивчити побут і життя українців на Волині, Поділлі, Київщини, Холмщини, Херсонщини тощо. На початку 60-х pp. XIX ст. Антонович приєднався до українського товариства «Громада» у Києві, очолював «хлопоманський» гурток, учасники якого декларували, що український народ має право на своє національне відродження та самовизначення. Викладацькій та науковій діяльності присвятив близько 30 років життя (лекції з історії Галицької Русі, Великого князівства Литовського, українського козацтва, джерелознавства та допоміжних дисциплін). Цікавився В. Антонович також історією української культури та етнографією, захоплювався археологією та нумізматикою. У 1882 р. взяв активну участь у створенні журналу «Киевская старина». У цьому журналі В. Антонович опублікував і свою повість «Уманский сотник Иван Гонта» (1882 р.). Останні роки життя В. Антонович працював над дослідженнями з історії України, збирав документальні відомості для історико-географічного словника України, який так і не було видано. Володимир Антонович— автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Зібрав, зредагував і видав 9 томів «Архив Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України XVI—XVIII століть. Наприклад, деякі вступні статті Антоновича до цих томів: «О мнимом крестьянском восстании на Волыни в 1789 г.» (1902); «О крестьянах в Юго-Западной России по актам 1770—1798 гг.»; «О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России» (1867); «О городах в Юго-Западной России по актам 1432—1798 гг.» (1870); «Об унии и состоянии православной церкви с половины XVII до конца XVIII в.» (1871) тощо. Найважливіші праці Антоновича з археології: «Раскопки в земле древлян» (1893); «Археологическая карта Киевской губернии» (1895); «Археологическая карта Волынской губернии» (1900); «Описание монет и медалей, хранящихся в нумизматическом музее Университета Св. Владимира» (1896). Інші головні праці Антоновича: «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда» (1877—1878), «Про місцезнаходження літописних міст Шумська і Пересопниці» (1901). Помер Володимир Антонович 21 березня 1908 р.

Література

Антонович В. Б. Моя сповідь : вибр. істор. та публіцист. твори / В. Б. Антонович. – Київ : Либiдь, 1995. – 813 c. – (Пам'ятки історичної думки України).

Антонович В. Б. Коротка історія Козаччини / В. Б. Антонович. – Київ : Україна, 2004. – 301 с.

Антонович В. Що принесла Україні Унія : стан української православної церкви від пол. 17 ст. до кінця 18 ст. / В. Антонович. – Вид. 2-ге, доповн. – Еккелезія, 1991. – 131 с.

****

Білодід В. Д. Історіографія української етноментальності : В. Б. Антонович : історіософ. нариси / В. Д. Білодід ; за ред. Н. П. Поліщук. – Київ : Вища шк., 2011. – 335 с.

Антонович Володимир Боніфатійович [Електронний ресурс] : дослідники Великої Волині // Історична Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://www.istvolyn.info/post/47. – Назва з екрану.