Новини

10 вересня 2024 року виповнюється 95 років з дня народження Олені Марківні Годованюк – історика архітектури, реставратора, науковий і творчий доробок якої тісно пов’язаний з Острогом та Межирічем.

Олена Марківна Годованюк народилася 10 вересня 1929 р. в м. Умань. 1957 р. закінчила Київський інженерно-будівельний інститут і чотири десятиліття плідно працювала в Київських реставраційних майстернях і Науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури. З 1965 р. – член Спілки архітекторів України, з 1972 р. – кандидат архітектури. За її дослідженнями та проектами здійснювалася реставрація визначних пам’яток вітчизняної архітектури: шляхетського дому (1962 р.) і споруд Верхнього замку (1962-1975 рр.) у Луцьку, Луцької башти в Острозі (1963-1970 рр.), Великої дзвіниці (1959-1963 рр.) та Годинникової башти (1970-1976 рр.) Києво-Печерської лаври. У цьому знаменному переліку і реставрація перлини монастирської архітектури – Троїцької обителі в Межирічі на Острожчині (1972-1978 рр.).

Тривале вивчення нею Острозького замкового комплексу стало темою її кандидатської дисертаційної роботи «Замок в Острозі: історико-археологічне дослідження» (1972). Серед інших її друкованих праць: «Надбрамні башти міських укріплень Острога і Дубна»; «Нове про відомий ансамбль (монастиря у Межирічі)»; «Острозькі кахлі»; «Троїцький монастир-фортеця у Межирічі Острозькому та його місце у розвитку монументального зодчества України XV-XVI ст.»; «Пам’ятки будівельної діяльності князів Острозьких в Острозі»; «Монастирі та храми Волинського краю».

У 2019 р. історико-культурний заповідник м. Острога до 90-річчя з дня народження Олени Годованюк організував на її пошану чергову наукову конференцію «Острозькі краєзнавчі читання» і видав за їх матеріалами випуск «Острозького краєзнавчого збірника».

Померла Олена Марківна, 21 лютого 2023 р. на 94-у році життя у м. Києві.

Література

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 176 с.

Годованюк О. М. Ренесанс в архітектурній спадщині Волині XVI – першій половині XVII ст. / О. М. Годованюк // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. пр. / наук. ред. П. А. Ричкова. – Рівне : ДМ, 2010. – Вип. 2. – С. 51–65.

Годованюк О. М. Вплив готики на муроване монументальне будівництво Волині кінця ХІІІ–XVI ст. / О. М. Годованюк // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. пр. / НУВГП. – Рівне : ДМ, 2008. – С. 9–22.

2 вересня 2024 року виповнюється 75 років з дня народження Олександра Миколайовича Романчука – краєзнавця, етнографа, археолога, реставратора кераміки, учасника багатьох наукових експедицій, активіста товариства «Спадщина».

Олександр Романчук народився 2 вересня 1949 року в м. Острог у родині лісника. Жив з батьками в с. Верхів Рівненської обл. Навчався у Новородчицькій восьмирічній школі та середній школі с. Кутянка Острозького району. Cлужив у лавах Радянської Армії (1971–1973 рр.), але перед тим встиг закінчити Острозьке професійно-технічне училище побутовиків, здобувши професію фотографа. З 1976 по 1988 роки працював слюсарем-ремонтником на Острозькому пивзаводі, але завжди знаходив час і можливість, щоб брати участь у різноманітних археологічних розвідках. З 1 вересня 1988 р. почав працювати в Державному історико-культурному заповіднику міста Острога на посаді завідувача фотолабораторії. У вільний від основної роботи час здійснював камеральну обробку археологічного матеріалу. З 1995 р. – художник-реставратор по кераміці та один із засновників Нетішинського міського краєзнавчого музею. У 1995 р. працював в краєзнавчому центрі-музеї м. Нетішина Хмельницької обл. Згодом став завідувач сектором археології міського краєзнавчого музею м. Нетішина. Автор експозицій музею: «Історія села Дорогоща», «Археологія». Брав участь у монтажі експозицій «Ткацтво», «Історія села Нетішина», «Історія міста Нетішина», «Шлях хліба», «Ремесла», а також природничих експозиційних залів. Учасник експедицій в селах Славутського, Ізяславського та Білогірського районів Хмельницької обл. та Острозького р-ну Рівненської обл., ботанічних експедицій Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України, Національного науково-природничого музею НАН України. У 2005 р. під егідою Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного науково-виробничого підприємства «Центр захисту культурної спадщини від надзвичайних ситуацій» брав участь в експедиції у районах Житомирської обл. Помер Олександр Миколайович Романчук у 2014 році.

Література

Горячова Н. Олександр Романчук: життєвий та дослідницький шлях / Н. Горячова // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога. – Остріг : Острозька друкарня, 2010. – Вип. 4. – С. 326–337.

Манько М. Публікації Олександра Романчука на веб-сайті «Історична Волинь» Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки / М. Манько // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога ; упоряд. М. П. Манько. – Острог : Свинарчук Р. В., 2015. – Вип. 8. – С. 11–13.

Тунцев З. Олександр Романчук як етнограф / З. Тунцев // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога ; упоряд. М. П. Манько. – Острог : Свинарчук Р. В., 2015. – Вип. 8. – С. 5–7.

1 вересня 2024 року вшанування пам'яті подвигу польських уланів з Острозького гарнізону : до 85-річчя битви під Мокрою

1 вересня 1939 року розпочалася найжахливіша і найкровопролитніша в історії людства війна. Нацистська Німеччина напала на Польщу, до складу якої на той час належала частина українських земель, в т. ч. і Західна Волинь з Острогом. Для сотень і тисяч наших земляків – українців, поляків, євреїв, чехів – безпосередня бойова участь у Другій світовій війні розпочалася в перші її дні і навіть години. На світанку 1 вересня в бої з нацистами вступили кавалеристи 19 полку уланів Волинських – військової частини з постійною дислокацією в гарнізоні Острога. Цей полк входив до складу Волинської бригади кавалерії Війська Польського. На 1 вересня 1939 року командиром частини був підполковник Юзеф Пентковський. Битва відбувалася поблизу села Мокра сучасного Сілезького воєводства, за 23 км від міста Ченстохова (Польща). Волинська бригада кавалерії під командуванням бригадного генерала Юліана Філіповича, підпорядкована армії «Лодзь», протистояла танковій дивізії вермахту на чолі з генерал-майором Ґеоргом Рейнхардтом. У повній несподіванці для гітлерівців у вечірніх сутінках спішені польські кавалеристи зайняли і зміцнили оборонні позиції по лінії кордону, тож о 10 годині ранку німецькі танкісти зазнали значних втрат, зустрівшись в бою із замаскованою і досконало пристреленою польською артилерією. Водночас кавалеристи з Острога, що окопалися в лісах, відбили наступ німецької піхоти. Коли близько 12 години дня німецькі танкісти поновили наступ і завдали значних втрат полку уланів Надвіслянських із гарнізону міста Рівне, змусивши його до відступу. Їх знову зупинила польська артилерія і вогонь з бронепотяга, приданого кавалеристам. В німецьких підрозділах розпочалася паніка. Її посилила контратака одного з дивізіонів 19 полку уланів Волинських з Острога проти німецької мотопіхоти, що спробувала обійти польські позиції. Третій німецький наступ о 15:00 завдав великих втрат артилерії поляків, але їх підрозділи не тільки не здали позицій, але й силами кількох десятків танкеток і бронетранспортерів змусили гітлерівців до чергового відступу.

Кавалеристи Волинської бригади в битві під Мокрою з успіхом виконали головне політичне завдання – переконати західних союзників, що напад Третього Рейху на Польщу матиме наслідки справжньої війни, а не швидку капітуляцію Речі Посполитої. Також частково був виграний час для проведення в перші дні вересня мобілізації Війська Польського.

Література

Калько С. Рівненська історія уланів Надвіслянських / С. Калько // Рівне вечірнє. – 2019. – 26 верес. – С. 14.

Манько М. Польські улани з Острозького гарнізону / М. Манько // Замкова гора [Острог]. – 2015. – 19 верес. – С. 6.

28 серпня 2024 року виповнюється 125 років з дня народження Стефана Мацка – відомого польського вченого-ботаніка, палінолога, еколога, біогеографа, музейника, дослідника природи Волині.

Стефан Мацко народився 28 серпня 1899 року в селі Жабне Тарновського повіту Краківського воєводства. Середню школу закінчив у Тарнові; там же у 1911–1916 роках навчався у вищій Реальній школі. У 1916 році Стефан вступив до Польських легіонів армії Австро-Угорщини. Брав участь у італійській кампанії, був поранений, потрапив у полон. Перерване війною навчання С. Мацко закінчив у 1919 році екзаменом на атестат зрілості у Львові. Вищу освіту Стефан Мацко почав здобувати у 1924 році, навчаючись на математично-природничому факультеті Ягеллонського університету в Кракові. З 1932 по 1939 роки С. Мацко жив у місті Луцьку і викладав природничі дисципліни у міському ліцеї та гімназії ім. Тадеуша Костюшка. Був одним із засновників Волинського наукового товариства, у 1934–1939 роках очолював його наукову раду. Як делегат Державної ради охорони природи займався вирішенням природоохоронних питань в краї. Велику увагу Стефан Мацко приділяв музейній справі. Вчений очолив природничий відділ Луцького музею і, користаючись фінансовою підтримкою Волинського наукового товариства, зібрав велику кількість цінних музейних матеріалів, що представляли природу Волині. Відділ природи мав багатий гербарій рослин, який і донині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї (3385 гербарних листів). Стефан Мацко турбувався поповненням музею і геологічними зразками, а також збором ентомологічної колекції . У місті Луцьку була створена природнича лабораторія, а в селі Сокиричі – ентомологічна станція. Найважливішою працею волинського періоду наукової роботи С. Мацка є «Рослинність проектованих резерватів на Волині» (1938). Ще в 30-х роках ХХ століття були створені перші на Поліссі резервати для охорони рододендрона жовтого (азалії понтійської) поблизу сіл Карпилівка та Сновидичів (Рівненська область). Заказником загальнодержавного значення є «Вишнева гора» біля міста Рівне, гори Страхова, Божа та Дівочі скелі разом з іншими останцевими горами в околицях м. Кременця охороняються як філіал заповідника «Медобори». Пам’яткою природи місцевого значення є Соколині гори на березі ріки Случі в Рівненській області. У 1939 році Стефан Мацко переселився до Львова, де працював науковим співробітником Львівського відділення Академії наук України. Під час Другої світової війни вчений переїхав до Польщі. З 1945 року працював у Вроцлавському університеті. У 1951 році С. Мацко отримав звання професора цього університету, у 1954–1956 роках очолював деканат факультету природничих дисциплін і одночасно із 1947 по 1965 роки працює директором університетського Ботанічного саду. Помер Стефан Мацко у 1967 році, похований у місті Вроцлаві.

Досить вагомий внесок у вивчення та охорону рослинного світу Волині й Волинської височини зробив С. Мацко. Результати своїх багаторічних досліджень рослинного покриву Волинської та Рівненської областей вчений узагальнив у своїй монографії «Рослинність межиріччя Стиру, Горині і Случі». Стефан Мацко обґрунтував мережу природно-заповідних об’єктів Волині, включаючи територію сучасних Волинської та Рівненської областей та Кременецького району Тернопільської області. Більшість територій, які вчений запропонував охороняти, увійшли до сучасної природно-заповідної мережі. Результатом вивчення флори Волині є унікальна ботанічна колекція, яку Стефан Мацко передав до Волинського краєзнавчого музею.

Література

Гаврилюк О. С. Мацко – дослідник природи Волині / О. Гаврилюк // Волинський музей : історія і сучасність : тези та матеріали І наук- практ. конф., присвяч. 65-річчю Волин. краєзн. музею та 45-річчю Колодяжнен. літ.- мемор. музею Лесі Українки. – Луцьк, 1998. – С. 9–10.

Мельник В. І. Життя і наукова діяльність Стефана Мацка / В. І. Мельник // Укр. ботан. журн. – 1999. – № 6. – С. 661–664.

Мельник В. І. Стефан Мацко як дослідник природи Волині / В. І. Мельник, В. В. Кудрик // Велика Волинь: минуле і сучасне : тези міжнар. наук. краєзн. конф. – Житомир, 1993. – С. 109–111.

19 серпня 2024 року виповнюється 105 років з дня народження Миколи Юхимовича Шепелюка – українського краєзнавця, педагога, організатора музейної справи, засновника сільського історико-краєзнавчого музею у с. Терехове Бердичівського району Житомирської області.

Микола Юхимович Шепелюк народовся 19 серпня 1919 року в с. Сазонівка Оржицького району Полтавської області. У 1940 р. закінчив педагогічний інститут в місті Лубни Полтавської області. З початку Великої Вітчизняної війни Микола Шепелюк був призваний до лав Червоної Армії. З вересня 1943 р. проходив військову службу молодшим сержантом, командиром відділення розвідки 1-го дивізіону 460-го армійського мінометного полку РГК 1-го Білоруського фронту. Після війни Микола Юхимович повернувся до улюбленої справи: вчителював на Черкащині, допомагав налагоджувати освіту на Рівненщині. З 1952 р. Микола Юхимович пов'язує своє життя з Бердичівщиною. Понад шість років працює в середній школі с. Мирославка вчителем української мови та літератури. Деякий час працює там директором школи. У 1959 р. М. Шепелюк переїздить в с. Кикишівка Бердичівського району, де продовжує педагогічну діяльність. Наприкінці 70-х років вийшовши на заслужений відпочинок, продовжує працювати в с. Терехове, де створює сільський історико-краєзнавчий музей, яким завідує багато років. Як перший директор Народного музею в с. Терехове відзначений званням «Заслужений працівник культури і мистецтв» Республіки Польщі.

Микола Шепелюк активно виступав з доповідями на наукових конференціях Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Він автор багатьох новел і замальовок у періодичній пресі, присвячених Джозефу Конраду, його родині, польсько-українським зв'язкам, видатним постатям Бердичівщини. Автор краєзнавчої розвідки «Край, увінчаний талантами», брошури «На батьківщині Джозефа Конрада», в якій підбито підсумки його діяльності зі створення музею, а також ряд літературно-художніх творів на різні теми, серед яких зображення життя і творчості Тараса Шевченка. Більша частина творів Миколи Шепелюка на сьогодні ще не опублікована.

З середини 1990-х років Микола Шепелюк важко хворів. На початку 2000 р. за станом здоров'я М. Ю. Шепелюк вимушений був залишити с. Терехове і переїхати жити до доньки на Кіровоградщину. Помер Микола Юхимович 3 березня 2007 р. Похований у с. Завітне Вільшанського району Кіровоградської області.

Література

Бедь М. М. Шепелюка у вивчення та популяризацію життя і творчості Джозефа Конрада / М. М. Бедь, П. С. Скавронський, М. Ю. Внесок // Бердичівська земля у плині часу : матеріали Міжнародної науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження класика англійської літератури Джозефа Конрада, 26–29 верес. 2007 р., м. Бердичів / ред. М. Ю. Костриця. – Житомир: М. Косенко, 2007. – С. 106–117. – (Науковий збірник «Велика Волинь» : праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині ; вип. 37, т. 1)

Бедь М. М. Краєзнавець, організатор музейної справи М. Ю. Шепелюк / М. М. Бедь, О. П. Скавронська // Житомирщина на зламі тисячоліть : наук. зб. «Велика Волинь». Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Т. 21 / ред. М. Ю. Костриця. – Житомир : М.А.К., 2000. – С. 360–361.

Костриця М. Ю. Постаті землі Бердичівської : історико-краєзнавчі нариси. У 2-х т. / М. Ю. Костриця. – Житомир : Косенко, 2005. – Т. 1. – 248 с., іл. ; Т. 2. – 240 с., іл.

Костриця М. М. Його покликання – музейна справа / М. М. Костриця // Житомирщина туристична : краєзнавчі нариси / ред. М. Ю. Костриці. – Житомир : Полісся, 2009. – С. 68–71.

16 серпня 2024 року виповнюється 50 років з дня народження Ігора Володимировича Марчука – історика, краєзнавця, музеєзнавця, наукового співробітника Центру досліджень визвольного руху.

Ігор Володимирович Марчук народився 16 серпня 1974 р. в м. Рівне. Навчався в загальноосвітній школі № 18 м. Рівне. Закінчив історичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка. З 1996 по 2003 р. працював вчителем історії Обарівської загальноосвітньої школи Рівненського району. З 2003 р. працював у Рівненському обласному краєзнавчому музеї : молодшим науковим співробітником, заступником директора з наукової роботи, завідуючим відділом «Інституту дослідів Волині». З 2002 р. член Рівненської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Ігор Володимирович займався дослідженнями історія Волині першої половини ХХ ст. та український національно-визвольний рух на Волині. Є автором багатьох історичних видань. З 2022 р. став на захист країни у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Література

Булига О. Історична довідка про герб Волині / О. Булига, І. Марчук // Волинь [Рівне]. – 2005. – 10 черв. – С. 4.

Жив'юк А. Політичні репресії тоталітарної доби на Рівненщині [1919–1939 рр.]: від «червоного терору» до боротьби з інакодумцями / А. Жив'юк, І. Марчук // Реабілітовані історією / ред. А. А. Жив'юк. – Рівне : Рівнен. друк., 2006. – Рівненська область, Кн. 1. – С. 8–78.

Життя і творчість Ніла Хасевича / О. Іщук, І. Марчук. – Торонто ; Львів : Літопис УПА, 2011. – 429 с. : іл. (Літопис Укр. Повстан. Армії, Б-ка ; Т. 10).

Марчук І. Отаман «Тарас Бульба»: між міфом і реальністю : монографія / І. Марчук. – Львів : Літопис УПА, 2022. – 408 с. – (Літопис УПА ; т. 16).

Марчук І. Уряд Бориса Мартоса в Рівному [1919 р.] / І. Марчук // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. «Волинь в Українській революції 1917–1921рр.» / Рівнен. обл. орг. нац. спілки краєзнавців України. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – Вип. 15 . – С. 87–89.