3 травня 2023 року виповнюється 225 років від дня народження Олізара Густава Пилиповича (3.05.1798 – 2.01.1865) – польський поет, мемуарист, граф, київський губернський маршалком дворянства.

Народився Г. Олізар 1798 року в м. Коростишеві Волинської губернії. Походив із древнього українсько-шляхетського роду, відомого ще з ХV століття, який спольщився в ХVІ ст. Навчався граф в Житомирській гімназії. 1808 р. батько віддав Густава до Кременецького ліцею. Але закінчити навчання хлопцю не судилось. Він їде до Італії з хворим батьком, де у 1814 р. одружується на придворній дамі сестри імператора графині Кароліні де Моло. 1816 р. дорогою додому з Італії батько помирає. Густав одержує у спадок Коростишівський маєток. Перший шлюб Густава виявився невдалим і подружжя розірвало стосунки. У цей період Густав особливо багато спілкується із творчою інтелігенцією, читає польську і західноєвропейську літературу, набуває першого літературного досвіду: перекладає твори французького поета A. B. Арно, пише поетичні, художньо-публіцистичні твори. Дружні стосунки складаються у нього із відомими польськими літераторами того періоду: генералом Крупинським та Алоїзом Фелінським. Близьки по духу були також А. Міцкевич, О. Грибоєдов, Оноре де Бальзак. Але заохочення до написання віршів Густав завдячує Алоїзу Фелінському.

Г. Олізар стає членом масонської ложі в Дубно, а в 1821 р. обирається Волинським губернським маршалком, але вибори підтверджені не були. Того ж року він був обраним Київським губернським маршалком і займав цю посаду до 1825 р.

Під час повстання декабристів граф допомагає повстанцям – за що майже рік відсиджує у Петропавлівській фортеці. Зазнав він арешту і за співчуття польським повстанцям 1831 року. Повернувшись із заслання, Густав Олізар починає активно дбати про Коростишів – зводить тут кілька нових будинків, прикрашає свій палац полотнами старовинних і сучасних художників, збирає бібліотеку, пише спогади і ліричні поезії. Саме його старанням у місті з’являється пансіонат «на водах» і розкішний парк – один із найкращих для свого часу. При Коростишівському костелі створює школу для селянських та міщанських дітей, учителем при якій служив його син Карл. Підсумком всього життя Г. Олізара стали його знамениті “Мемуари”, що побачили світ уже, на жаль, після смерті автора (Львів, 1892). Мемуари графа відтворюють історичні події кінця ХVIII – першої половини ХІХ століття, які відбувалися на Волині та Київщині, в Криму та європейських містах і містечках.

В 1863 р. Г. Олізар за станом здоров’я від’їздить до Дрездена, де ще в 1850 р. купує будинок, а 2 січня 1865 р. Г. Олізар помирає.

У травні 1999 р. на батьківщині видатного поляка в м. Коростишеві відкрито пам’ятник славетному земляку (скульптор В. Рожик). Сьогодні Густава Олізара вважають видатним польським поетом та громадським діячем Правобережної України. Можна з упевненістю сказати, що Г. Олізар – це видатний син польського та українського народів другої половини ХІХ століття.

Література

Єршов В. О. Польська література Волині доби романтизму: генологія мемуаристичності : монографія / В. Єршов. – Житомир : Полісся, 2008. – 624 с.

Єршов В. О. Архів і бібліотека Г. Олізара / В. О. Єршов // Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції до 130-річчя Житомирської обласної наукової універсальної бібліотеки (23-25 травня 1996 р.) / Житомирське обласне управління культури ; Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека ; Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідів Волині. – Житомир : Поліграфіка, 1996. – С. 41–43.

Єршов В. О. Користишів у кінці XVIII – поч. ХІХ століття. Діяльність Олізарів / В. О. Єршов // Велика Волинь: минуле і сучасне : тези міжнар. наук. краєзн. конф., Житомир, Україна, 9–11 верес. 1993 р. – Житомир, 1993. – С. 84–86.

Михальчук Л. Графська родина Олізарів на Волині : відвідини забутого кладовища у Киселині Локачинського району / Л. Михальчук // Інтелектуальна еліта Волині. – Луцьк : Волинські старожитності, 2012. – С. 183–186. 

Чернецький Є. Шляхта Користишівського маєтку [на Житомирщині] графів Олізарів (кінець XVIII – перша третина ХІХ ст.): історико-демографічний та генеалогічний аналіз / Є. Чернецький // Київська старовина. – 2010. – №2. – С. 3–9.

26 квітня минає 140 років з дня смерті Наполеона Орди (1807–1883) – музиканта, композитора, художника-графіка. Враження від поїздки на Волинь і Поділля втілив у багатьох  малюнках архітектурних споруд краю.

Наполеон Орда народився у 1807 році в селі Вороцевичі Пінського повіту Мінської губернії (тепер село в Івановському районі Брестської області Білорусі). Батьком його був інженер Михайло Орда, який походив зі збіднілого татарського роду, пращури якого ще під час правління Вітовта переселилися із Золотої Орди. Матір – відома піаністка Жозефіна Бутримович – походила з роду пінської шляхти, була донькою пінського старости Тадеуша Бутримовича. Навчався на фізико-математичному факультеті Віленського університету.

Під час польського національно-визвольного повстання 1830–1831 рр. Н.Орда командував партизанським загоном. Після придушення повстання емігрував до Парижа. У подорожах Францією, Австрією, Шотландією, Бельгією, Голландією, Іспанією, Португалією, Північною Африкою малював пейзажі, головним чином міські види. Брав активну участь у діяльності польської Великої еміграції. 

Після повернення з еміграції жив у Вороцевичах, Гродно (1862–1863 рр.), потім перебрався на Волинь, де працював домашнім вчителем музики у генерала Адама Жевуського.

Уперше Наполеон Орда відвідав Західну Волинь у 1862 році. Тоді з’явилися його зображення старовинних замків у Корці, Олиці, Дубні, Рівному, Луцьку, Вишнівці, Ізяславі. Удруге на Волинь навідався в 1870-х роках. Природа й історія України справили на нього таке враження, що він вирішив створити серію замальовок нашого краю. Волині присвячено більшість робіт, виконаних у 1862-1874 роках. Донині збереглося 177 малюнків. Це замки і палаци в Антонінах, Губкові, Дубні, Ізяславі, Клевані, Корці, Великих Межирічах, Острозі, Рівному, Славуті, Тайкурах, Арестові, Тучині. У найвіддаленіших куточках краю вишукував художник цікаві об’єкти, зображаючи їх часто в зовсім несподіваних ракурсах.

У 1873 році Наполеон Орда власним коштом видає у Варшаві першу серію «Album widokow historycrnych Polski» («Альбом історичних краєвидів Польщі»). На обкладинці альбому – рідне помістя у Вороцевичах. Напис під назвою передає невимовну тугу художника за назавжди втраченою (а радше, відібраною) малою батьківщиною: «Власність роду Орд упродовж 300 років до 1831 року – незабутня і дорога автору».

У останні роки життя художник продовжував подорожувати і малювати. Помер у 1883 році у Варшаві. За заповітом поховали його на батьківщині в родинному склепі в містечку Іваново. 

Література

Березюк І. Мистецька спадщина Наполеона Орди у пам'яткоохоронній та реставраційній справі / І. Березюк // Українська академія мистецтва : дослідницькі та науково-методичні праці / ред. В.А. Щербак. – К. : Нац. академія образотворчого мистецтва і архітектури, 2005. – Вип. 12. – С. 186–193.

Климчук В. А. Наполеон Орда. Творец архитектурного пейзажа / В. А. Климчук ; сост. Т. С. Ковенько. – Брест : Альтернатива, 2007. – 39 с. 

10 квітня 2023 року виповнюється 125 років від дня народження Мстислава – українського державного, політичного, громадського і церковного діяча, Патріарха Київського і всієї України. У 30-х рр. 20 ст. проживав у Рівному, займався справами Товариства «Українська школа». Основоположник і організатор видавництва рівненського часопису «Волинь».

Степан Іванович Скрипник (Мстислав) народився 10 квітня 1898 р. в Полтаві. Його батько походив із полтавського козацького роду, мати – рідна сестра Симона Петлюри. Навчався в Полтавській першій класичній гімназії, закінчив офіцерську школу в Оренбурзі.

У березні 1918-го вступив до кінно-гайдамацького полку імені Костя Гордієнко, з 1920-го – у 3-й Залізній дивізії Армії Української Народної Республіки. Отримав старшинське звання хорунжого. Особистий ад’ютант Головного Отамана Української Народної Республіки Симона Петлюри (1920–1921).

У 1923-му емігрував до Варшави, закінчив Вищу школу політичних наук. У 1930-му обраний послом до Польського сейму, захищав права українців у Польщі. 

Брав участь у церковному і релігійному житті: представляв мирян у єпархіальних радах, став членом Митрополичої ради та ініціатором і головою товариства «Українська школа» в Рівному.  

1 вересня 1941 року в Рівному відбулося перше засідання Української ради довір'я на Волині — громадського органу самоуправління на чолі з Степаном Скрипником. До її складу увійшли відомий письменник Улас Самчук, провідні діячі Ростислав Волошин, Омелян Грабець, Сергій Качинський. Того дня на засіданні Української ради довір'я на Волині створено «Тимчасову Адміністрацію Української Православної Церкви». 

Основоположник і головний редактор рівненського часопису «Волинь».

1 вересня 1941-го увійшов до складу «Тимчасової адміністрації Української православної церкви» на Волині.

У квітні 1942-го прийняв постриг під чернечим ім’ям Мстислав, висвячений на єпископа Переяславського. Восени був заарештований гестапо, перебував у в’язницях Чернігова, Прилук та Києва. За клопотанням духовенства звільнений у квітні 1943-го.

З 1947-го – митрополит УПЦ Канади. З 1949-го – митрополит УПЦ в Америці. Очолив УПЦ у США в 1971-му.

30 жовтня 1989-го проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном. На Всеукраїнському православному соборі в червні 1990-го обраний патріархом Київським і всієї України УАПЦ. В жовтні прибув в Україну. Після створення в 1992-му УПЦ Київського патріархату проголошений її патріархом. Тоді ж передав новоствореним Збройним силам України прапор 3-ї Залізної дивізії Армії Української Народної Республіки.

Помер 11 червня 1993-го у місті Грімсбі (Канада). Похований у скрипті собору святого Андрія у Саут-Баунд-Бруці.

Література

Смирнов А. І. Мстислав (Скрипник) : громадсько-політичний і церковний діяч, 1930-1944 : монографія / А. І.Смирнов. – К. : Смолоскип, 2008. – 326 с. – (Лауреати «Смолоскипа»).

Смирнов А. Степан Скрипник: релігійно-політична діяльність у 30-х – на початку 40-х років ХХ століття / А. Смирнов // Польські студії : [зб. ст. переможців 1 конкурсу ім. Є. Ґедройця, 2008р.] / НУ Києво-Могилян. академія. – Київ : Дух і літера, 2008. – № 1. – С. 145–169.

Степовик Д. Патріарх Мстислав: життя і архіпастирська діяльність / Д. Степовик. – К. : Мистецтво, 2007. – 448 с.

23 березня 2023 року виповнується 115 років від дня народження Юрія Федоровича Шумовського – український археолог, священик, науковець, педагог та музейний діяч.

Народився Юрій Федорович 23 березня 1908 р. в с. Мирогоща Дубенського повіту Волинської губернії (тепер Дубенський район Рівненська область) у сім’ї священика. У 1910 році він вступив до Дубенської гімназії, пізніше навчався у Кременецькій духовній семінарії. Після її закінчення вступив до Варшавського університету на теологічний факультет. З юнацьких років Ю. Шумовський цікавився археологією. Тому паралельно навчався на археологічному факультеті університету. У 1932 р. з дипломом магістра богослов’я закінчив університет і висвятився на православного священика.

Поряд з релігійною та викладацькою діяльністю, він активно займався археологією. У 1938 р. Шумовський отримав докторат з археології, захистивши роботу на тему «Доісторичні погребальні культи на Волині». В цей період він проводить археологічні дослідження біля Мирогощі де знаходить крем’яні знаряддя праці та кераміку з Трипільської культури, відкриває поховання неолітичного періоду та пізнішої доби. Юрій Шумовський був одним із початківців археологічних досліджень на Дубенщині. Його відкриття стали справжньою сенсацією у наукових колах. Деякі із своїх знахідок він посилав до музеїв Львова, Луцька та Дубна. У 1940–1941 рр., прийнявши пропозицію від обласного наркома освіти, Шумовський працює археологом у Рівненському історико-краєзнавчому музеї. В цей період він організував лише одну солідну експедицію – в с. Острожець Млинівського району. Під час розкопок ним були знайдені курганні поховання, прикраси, кам’яні та металеві знаряддя, унікальні монети різних періодів. Особливо рідкісною та цінною була монета, виготовлена найпершими християнами. Напередодні війни Шумовський потрапив у списки «неблагонадійних». На початку лютого 1944 р. після звільнення радянськими військами Рівного від німецьких окупантів Ю. Шумовський разом з дружиною назавжди залишає Україну. Деякий час він мешкає у Польщі, а потім переїздить до Німеччини. У березні 1951 р. за дорученням Французького Інституту Чорної Африки він їде в археологічну експедицію у Судан. У 1957 р. переїздить до США. Тут Ю. Шумовський викладав у різних університетах антропологію, еволюцію людства, палеонтологію, доісторичну археологію, історію культури слов’янських народів та ін. На рівні ООН намагався захищати права української діаспори. Він постійно брав участь у міжнародних конгресах, симпозіумах у США, Канаді, Польщі, Сенегалі, Алжирі. Останні десятиліття свого життя Ю. Шумовський провів у м. Саванна (штат Джорджія). Тут він написав свої багатотомні спогади «Зруйноване гніздо, чи Історія однієї священицької родини на Волині», звідси надсилав у Державний історико-культурний заповідник м. Дубна листи, спогади, примірники своїх книг та посилки з численними археологічними експонатами.

Помер Ю. Шумовський 22 січня 2004 р. Він був дуже неординарною високоосвіченою людиною, талановитим вченим, сподвижником науки. А ще це була високоморальна, інтелігентна людина та справжній патріот України.

Література

Шумовський Ю. Дещо про наші писанки / Ю. Шумовський. – Дубно : Край, 1994. – 16 c.

Шумовський Ю. Ф. Луна далеких віків : твори / Ю. Ф. Шумовський ; упоряд. І. Нагорна. – Рівне : Лапсюк В. А., 2015. – 72 с. – (Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному ; число 26).

*****

Шумовський Ю. Дубенська гімназія – в евакуації та в революції [1918 р.] / Ю. Шумовський // Над Іквою-рікою : літ.–мист.–краєзн. альм. – Дубно : Дубенська друкарня, 2007. – С. 153–155.

Шумовський Ю. Із життя чехів у Мирогощі [19–поч. 20 ст.] / Ю. Шумовський // Чехи і Дубенщина : матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., присвяч. 60-річчю репатріації чехів на етнічну Батьківщину, 18 трав. 2008 р. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – С. 17–19.

Шумовський Ю. Містечко Острожець в давнину / Ю. Шумовський // Літопис Волині : наук.-попул. зб. волинознавства. – Вінніпег : Т-во Волинь, 1971. – Ч. 10–11. – С. 41–44.

Шумовський Ю. Праісторія Волині / Ю. Шумовський // Павлюк І. Хрестоматія української легальної преси Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917–1939, 1941–1944 рр. / І. Павлюк, М. Мартинюк. – Луцьк : Твердиня, 2005. – С. 370–372.

Література про Ю. Ф. Шумовського

Бухало Г. Професор з Мирогощі : (про Юрія Шумовського) / Г. Бухало // Дубно і світ : міжнар. ювіл. наук.-теорет. конф., присвяч. 900-річчю м. Дубна, 25-26 серп. 2000 р. / ред. В. Шевчук. – Дубно, 2000. – С. 17–18.

Дмитренко Т. Юрій Федорович Шумовський / Т. Дмитренко // Дмитренко Т. Земля Дубенська. Вічний поклик історії / Т. Дмитренко. – Рівне : Дятлик, 2015. – С. 34–39.

Доброчинська В. А. Юрій Шумовський: віхи життя та діяльності (1908–2004) / В. А. Доброчинська // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : зб. наук. праць / голов. ред. Р. М. Постоловський. – Рівне : РДГУ, 2010. – Вип. 19. – С. 68–73.

Козак С. Б. Шумовський Юрій Федорович / С. Козак // Козак С. Б. Волинська літературна еміграція : корот. біобібліогр. довідник / С. Б. Козак. – Київ : Укр. письменник, 2012. – С. 80–81.

Пшеничний М. Наша родина не байдакувала : повість-есе минулих літ у листах і споминах : до 110-річчя від дня народж. Ю. Шумовського / М. Пшеничний. – Дубно : МП , 2018. – 48 с.

Священик, вчений, громадський діяч...: [про Ю. Ф. Шумовського] //Вісник Дубенщини. – 2004. – 19 лют. – С. 7.

Скакальська І. Родина Шумовських з Мирогощі, що на Волині / І. Скакальська // Скакальська І. Історія України в особах: волинська сторінка міжвоєнного періоду ХХ ст. / І. Скакальська. – Київ : КНТ, 2017. – С. 46–57. 

Терський С. Шумовський Юрій / С. Терський // Терський С. Історія археологічних досліджень та історичного краєзнавства Волині : монографія / С. Терський. – Львів : Нац. ун-т "Львівська політехніка", 2010. – С. 204–206.

Харчук Г. Юрій Шумовський – історик, археолог / Г. Харчук // Волинські дзвони : наук.-краєзн. альм. – Рівне : Ліста, 1997. – Вип. 2. – С. 19–20.

11 березня 2023 року виповнюється 160 років від дня народження Володимира Липського (1863–1937) – ученого-ботаніка, флориста, академіка Академії наук УРСР. 

Володимир Іполитович Липський народився 1863 року в селі Самостріли на Рівненщині. Його батько, дід і прадід були священослужителями.

У 1873 р. родина Липських переїхала до м. Житомира. Навчався в гімназії. Після її закінчення Володимир продовжив навчання в Києві в Колегії Павла Галагана. У 1882 р. закінчив її із золотою медаллю і вступив до Київського університету св. Володимира на природниче відділення фізико-математичного факультету. Після закінчення в 1886 р. університету В. І. Липський працював у ньому до 1893 р. Його було прийнято у члени Київського товариства природодослідників, за дорученням якого він вивчав флору Бессарабії.

В Україні вчений дослідив рослинність сухого лиману на півдні, мінеральні радіаційні джерела на Житомирщині, водорості Чорного моря.

Майже увесь 1918 рік жив в Житомирі. У 1919 році В. І. Липський обирається академіком ВУАН (Всеукраїнської Академії наук), у 1921–1922 роках – віце-президентом Академії наук. Протягом 1922–1928 рр. В. І. Липський вивчав флору околиць Житомира. Тут ним було вперше виявлено та встановлено місцезнаходження нової для України – суниці індійської. Учений зібрав гербарні зразки рослини, плоди, насіння, декілька її кущів були висаджені в ботанічному садку, який існував у той час у дворі Президії ВУАН.

Помер вчений 24 лютого1937 р. в Одесі. По собі залишив велику наукову спадщину – більше 100 наукових робіт і монографій, що не втратили свого значення й тепер.

Література

Володимир Липський // Губарев В. К. Історія України : універс. іл. довід. / В. К. Губарев. – Донецьк : Бао, 2008. – С. 372.

Івченко І. Провідні вітчизняні ботаніки-дендрологи на межі ХІХ і ХХ ст. / І. Івченко // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – Київ : Нац. б-ка України ім. Вернадського, 2001. – Вип. 7. – С. 453–462.

Мельник В. Наукова спадщина академіка В. І. Липського – національне надбання України / В. Мельник, О. Сауш // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею / Рівнен. обл. краєзнав. музей ; відп. за вип. О. Булига. – Рівне : Дятлик М. С., 2015. – Вип. 13, ч. 2. – С. 82–86.

9 березня 2023 року виповнюється 115 років від дня народження Тараса Бульби-Боровця (1908–1981) – генерала-хорунжого, діяча українського повстанського руху, засновника УПА «Поліська Січ» та Олевської республіки під час Другої світової війни.

Народився 9 березня 1908 року в селі Бистричі на Рівненщині. Не маючи змоги навчатись у школі, Тарас Боровець наполегливо займався самоосвітою. Багато читав, цікавився політикою. Ще молодим він влився в ряди національно-визвольного руху. Вирішальну роль у залученні його до політики відіграв сотник Василь Раєвський. Він у 1932 році познайомив Боровця з полковником колишньої армії Української народної республіки Іваном Литвиненком, який розгледів у юнакові організаторські здібності й залучив до виконання своїх завдань.

У 1934 році Тарас Боровець за зв’язки з ОУН та написання книги антипольського спрямування «Пан депутат у Сеймі», був ув’язнений на три роки до концентраційного табору в Березі Картузькій. Там він познайомився з багатьма відомими націоналістами, людьми різних політичних поглядів.

Польсько-німецька війна застала його у Варшаві. Там він стає свідком напливу втікачів із Західної України, яка у вересні 1939 року опинилась під контролем Червоної Армії.

1 серпня 1940 року Т. Бульба-Боровець переходить кордон між Німеччиною і Радянським Союзом, таємно добирається до містечка Степань (нині – Сарненський район).

Під час більшовицької окупації продовжує роботу з організації націоналістичного підпілля на Поліссі та Волині, яке у роки німецько- радянської війни (1941–1945рр.) стало основою військового об’єднання «Поліська Січ». Центр дислокувався у м. Сарни, контролюючи територію на відтинку Слуцька – Гомеля – Житомира. А в серпні 1941 р. загони вояків Тараса Бульби-Боровця першими увійшли у містечко Олевськ на Житомирщині. Там було запроваджено українське управління, зорганізовано міліцію, сформовано Українську повстанську армію «Поліська Січ» і, навіть, перейменовано вулиці. 

З серпня по листопад 1941 р. м. Олевськ було столицею вільної української «республіки», яка увійшла в історію під назвою Олевська Республіка.

Навесні 1943 року УПА «Поліська Січ» стала однією з найпотужніших військових сил на Волині та Поділлі чисельністю від 10 до 20 тисяч осіб. В цей час Т. Боровець бере участь у переговорах про об’єднання зі штабом УПА-Північ, однак, пропозицію про входження його відділів в єдиний повстанський рух він відхилив.

У липні 1943 року Бульба-Боровець перейменував очолювані ним загони в Українську народно-революційну армію (УНРА). У кінці 1943 р. під час перебування у Берліні генерал-хорунжий був арештований гестапо і відправлений у концтабір Заксенгаузен, де в цей час утримувався Степан Бандера.

Після розгрому фашистів перебував у еміграції в Західній Німеччині. З 1948 року проживав в Канаді. Організував і був провідником Української народної гвардії, співробітником видань «Бюлетень Головної команди УНГ», органу УНГ «Меч і воля», вишкільних зошитів «Військова справа», летючок «Залізний заслон» тощо.

Помер 15 травня 1981 року, похований у Нью-Йорку на кладовищі Бавнд-Брук.

Література

Бульба-Боровець Т. Документи. Статті. Листи / Т. Бульба-Боровець. – Київ : Сергійчук М. І., 2011. – 816 с.

Бульба-Боровець Т. Своя державність, збройна сила, віра Христова : матеріали архіву командувача УПА Т. Бульби-Боровця, перед. з Німеччини Ю. Семенком / Т. Бульба-Боровець. – Рівне : Лапсюк В. А., 2018. – 196 с.

**

Куц А. В. Тарас Бульба - Боровець, засновник і організатор УПА : док. нарис / А. В. Куц. – Вид. 2-ге, допов. – Рівне : Лапсюк В. А., 2017. – 56 с.

Куц А. Відзначення 80-річчя УПА «Поліська Січ» / А. Куц // Надслучанський вісник. – 2021. – 8 лип. – С. 7.

Марчук І. В. Поліська Січ : нарис / І. В. Марчук, Н. В. Марчук ; наук.-ред. група кн. «Реабілітовані історією. Рівненська область» ; КЗ «Рівнен. обл. краєзн. музей» РОР. – Рівне : О. Зень, 2016. – 56 с.

Повстанський рух отамана Т. Бульби-Боровця : дослідж., спогади, док. / упоряд. : Й. Пацула, Є. Шморгун. – Рівне : Азалія, 1998. – 183 с. – (Реабілітовані історією).

Стельникович С. В. Український національний рух опору Тараса Бульби-Боровця : історичний нарис / С. В. Стельникович. – Вид. 2-е, випр. і доповн. – Житомир : Полісся, 2010. – 392 с.