Фотоколекція

Церква Собору Пресвятої Богородиці (1776)

с. Бужковичі, Володимирський район, Волинська область 

Церква з дзвінницею є пам’яткою архітектури національного значення України.

Храм Собору Пресвятої Богородиці, побудований стараннями прихожан і освячений 7 (20) серпня 1776 року. Церква дерев’яна, тризрубна, однокупольна. Всі зруби рівновисокі, злегка витягнуті вздовж осі церкви. Менші зруби рівні між собою. В 1856 році були прибудовані невисокі квадратні в плані приміщення і передпокій. Центральний зруб перекритий зімкнутим склепінням на восьмерику, з глухим ліхтарем у завершенні. Внутрішній простір пам’ятки відкритий повністю. Церква обшальована вертикально з нащільниками. У центрі зрубу розташовані хори.

Поблизу церкви знаходиться дерев’яна, квадратна, двоярусна (четверик на четверику) з опоясуванням дзвіниця, вкрита куполом шатроподібної форми.

Архітектура церкви, як видно з плану, зробленого в 1876 році, дещо відрізнялась від сучасної. З трьох сторін, на рівні нижньої частини вікон, було піддашшя. У такому ж архітектурному стилі була побудована і дзвіниця, яка є ровесницею церкви. На плані за 1876 рік верхній ярус дзвіниці був відкритим. Зараз він обшитий дошками, як і два нижніх, і на кожній з чотирьох його стін є вікно, закрите дерев’яними віконницями. 

З часу відкриття і до нині церква була і є діючою. Коли Волинь з 1921 по 1939 роки була під владою Польщі, церква залишалась Автокефальною Православною церквою в Польщі і підпорядковувалась Волинській духовній консисторії, що знаходилась у м. Кременці.

Текст та ілюстрації

Бужковичі: тріумф і трагедія / ред. М. Панасюк. – Житомир : Рута, 2011. – 96 с.

Москалюк І.  250 років від часу спорудження церкви Собору Пресвятої Богородиці у с. Бужковичі, нині Володиирського району (1776) / І. Москалюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2026 рік / Волин. обл. рада, Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк : Терен, 2025. – С. 156–157. 

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2004. – 154 с.

Свято-Михайлівська церква (1776)

с. Омельне, Луцький район, Волинська область 

Церква є пам’яткою архітектури національного значення України.

Дерев'яний Свято-Михайлівський храм збудований в 1776 році. Історія не зберегла імен будівничих храму та відомо, що він дерев’яний і зведений у 1776 році поміщиком Велігорським і парафіянами на місці старого з ХVI століття. Церкву зрублено сокирою, всі деталі були з'єднані без жодного (металевого) цвяха.

Побудована в народній традиції. У XIX столітті була обшальована. Під сучасним карнизом зберігся старий на кронштейнах. Церква дерев’яна побудована на кам’яному фундаменті. Представляє поширений в українському будівництві тип тридільної однокупольної церкви з добудовами у східній і західній частинах храму. В композиції пам’ятки домінують вертикальні лінії. Цьому сприяють дуже високі зруби з вертикальним шалюванням, що підкреслює їх стрункість, вигнутий дах бабинця і східної частини, високий восьмигранний барабан центрального куполу, що завершується меншим куполом. Поруч із церквою знаходиться дерев’яна дзвіниця, двоярусна з шатровим завершенням із маківкою.

Після скасування панщини панський маєток декілька разів перепродавався. У 1902 році купує графський палац і липовий парк, висаджений польським письменником Юзефом Крашевським, таємний радник внутрішніх справ Росії Носенко. З приїздом нового господаря пов'язана поява у церкві позолоченого іконостасу, виконаного в російському стилі. Нині таких іконостасів, яким вже більше 100 років, на Волині є три.

З 1957 по 1981 р. храм був закритий, відправи не проводились, але всі ікони збереглись. За цим наглядав староста Іван Квач.

У 1981 році в приміщенні церкви відкрито музей атеїзму, який проіснував до 1991 року.

З 1991 р. церква діюча, належить до Волинської єпархії Київського патріархату. В 2003 р. майстри з Почаївської Лаври покрили її іконостас золотом.

Текст та ілюстрації

Корнелюк М. Михайлівська церква / М. Корнелюк // Вільн. шляхом. – 2012. – 4 серп. – С. 10.

Корнелюк М. Свято-Михайлівська церква села Омельне – пам’ятка архітектури / М. Корнелюк // Вільн. шляхом. – 2004. – 17 квіт.

Муравець М. 250 років від часу спорудження Михайлівської церкви у с. Омельне, нині Луцького району (1776) / М. Муравець // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2026 рік / Волин. обл. рада, Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк : Терен, 2025. – С. 157–159. 

Церква Святого Архангела Михаїла (1776)

с. Кисилин,  Володимирський район, Волинська область

Церква разом з дзвіницею є пам’яткою архітектури національного значення України. 

У багатьох публікаціях і навіть у пам’яткоохоронному договорі храм датують різними роками XVII століття, зустрічаються навіть припущення про аріанське минуле будівлі. Однак, опрацьовані документи, говорять про 250 років історії Свято-Михайлівського храму у Кисилині. 

Історія парафії документально фіксується з кінця XVII століття, коли кисилинський храм, тоді греко-католицький, був центром Кисилинської протопопії Володимирського крилоса Володимирсько-Берестейської єпархії. На кінець XVIII століття дерев’яна церква вже не надто пасував такому містечку як Кисилин, і було вирішено звести мурований храм. Фундатором був місцевий дідич Дмитро Ледуховський (1724–1789). Невідомо, чи новий храм збудували на місці старого чи десь поруч. Збудований поблизу ринкової площі, в її північно-західному куті, на противагу католицькій святині, що розташована в південно-східному куті. У костелі був похований фундатор церкви Дмитро Ледуховський

Довкола церковної території було споруджено мур з внутрішніми арками, та дві брами – головну та невелику, на сході. На території церкви недовгий час ж знаходився цвинтар. З часом усі кисилинські цвинтарі різних конфесій було перенесено за межі містечка. Біля церкви знаходилась дзвіниця. На 1806 рік мала 5 дзвонів, які датовані: один – 1663 року, чотири – 1770–1780-ми роками.

Кисилинський храм збудований у стилі пізнього бароко як трьохнавна псевдобазиліка, прямокутна у плані з видовженим бабинцем, коротким трансептом і чотирьохсторонньою апсидою з двома ризницями. Бічні нави мають форму окремих ніш, що відкриваються всередину. Над схрещенням навів здіймається дворівнева вежа на широкій основі, увінчана декоративним шпилем. Дах церкви, як і дзвіниці, початково був критий гонтом.

З третім поділом Речі Посполитої, захід Волині, разом з Кисилином, опинилися в російській імперії. Кисилинська парафія, як і сотні інших, вимушено стала православною. Відомі імена священників, які правили у Михайлівській церкві в Кисилині: Василь Зосимович – з 1798 року впродовж 35 років; Василь Блонський – у 1841 році; Іоанн Харкевич – впродовж 46 років, помер у 1887 році, поховани й на парафіяльному цвинтарі біля церкви. Наводимо імена відомих нам кисилинських священників та роки їхнього служіння: Конашинський Олексій (1886–1897), Сакович Іоанн (1898, 1901), Ганжулевич Андрій (1898), Михалевич Антон (1898-1901), Антонович Петро (до 1908), Левкович Севастян (1908-1916), Барщевський Аверкій (з 1917), Яковкевич Тит (1924), Марквевич Іван (до 1930), Бойковський Антоній (1930), Білошицький Іоанн (1930-ті — 1941) та Барщевський (з 1941). 

У 1905 році церкву стараннями отця Петра Антоновича було оновлено. Поставлено новий іконостас (зберігся донині. Священник власноруч розписав храм. Розпис частково зберігся і виглядає з-під пізніших нашарувань.

У період Першої світової війни Кисилин впродовж двох років знаходився на лінії фронту. Від російських обстрілів містечко було практично знищене. Храм практично не постраждав. Німецькі (пруські) війська використовували його приміщення під шпиталь. На старих фото та військових планах видно, що пошкоджений гонтовий дах дзвіниці, поруч з якою знаходився бліндаж зв’язківців. 

Свято-Михайлівська церква залишалася діючою у роки Другої світової війни та в радянський час. У 1992 році громада обрала підпорядкування Київському Патріархатові (тепер Православна церква України). 

Текст та ілюстрації 

Альошин А.  250 років від часу закладання Михайлівської церкви у с. Кисилин, нині Володимирського району (1776) / А. Альошин // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2026 рік / Волин. обл. рада, Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк : Терен, 2025. – С. 159–162. 

Волощук А. Храм – як фортеця / А. Волощук // Волин. новини. – 2017. – 10 серп. – С. 19.

Сегейда Х. Кисилинській Свято-Михайлівській церкві – 370 років (1645–2015 рр.) / Х. Сегейда // Селян. життя. – 2015. – 5 груд. – С. 4 ; 12 груд. – С. 4 ; 19 груд. – С. 4 ; 26 груд. – С. 6 ; 16 січ. – С. 4 ; 23 січ. – С. 7 ; 30 січ. – С. 4. 

Церква Святого Архистратига Михаїла (1771)

Село Несвіч, Луцький район, Волинська область

Свято-Михайлівська церква у селі Несвіч була побудована на кошти прихожан у 1771 р. з дерева без застосування металевих і кам’яних частин. У плані споруда – хрещатий п’яти зрубний храм з одним розташованим по центру восьмигранним верхом. Рамена хреста, утвореного бабинцем, видовженою вівтарною частиною, бічними об’ємами нави перекриті двосхилими дахами, формуючи таким чином трикутні причілки. До бабинця прибудований невисокий і вужчий, закритий ганок, завершений також двосхилим дахом, що формує трикутний причілок. Церква по-особливому скомпонована і врівноважена, як ззовні, так і всередині: приділи і бабинець об'єднані із навою співмірними арками, утворюючи єдиний простір. Підлога у храмі дощата, стіни покриті олійною фарбою голубого кольору. Церква є типова для свого часу, максимально наближена до сільських осель XVIII століття. У храмі збереглися різьблені царські врата XVIII століття та іконостас XIX століття з іконами XVIII і XIX століть, які мають художньо-мистецьку цінність.

Одночасно з церквою з північно-східного боку була збудована двоярусна дзвіниця типу «восьмерик на четверику» з характерним для споруд псевдоруського стилю шатровим завершенням з маківкою. Разом з церквою дзвіниця утворює єдиний архітектурний ансамбль. 

Завдяки своєрідній видовженій формі вівтарної частини, філігранному моделюванню окремих декоративних деталей Михайлівську церкву нині можна віднести до найбільш вишуканих зразків хрещатого храму цього стилістичного напрямку на території Волині.

Михайлівська церква і дзвіниця внесені до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області.

Текст та ілюстрації

Василевська С. 250 років від часу побудови Свято-Михайлівської церкви в селі Несвіч, тепер Луцького району (1771) / С. Василевська // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2021 рік / Упр. к-ри з пит. релігій та нац., Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк : Терези, 2020. – С. 286–289. 

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – № 2/3. – С. 52

Коструба Н. Свято-Михайлівський храм – окраса села Несвіч / Н. Коструба // Слава праці. – 2012. – 20 листоп. – С. 8.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К, 2002. – 154 с.

Церква Святого Архістратига Михаїла (1775)

Село Грудки, Камінь-Каширський район, Волинська область

Храм на честь Святого Архістратига Михаїла у селі був зведений у 1775 році на кошти прихожан. Церква розташована на рівному місці, посеред села. Побудована на давньому закритому цвинтарі, де, за переказами, до 1771 року стояв старий невеликий храм. Церква дерев’яна, хрестоподібна, з трьома банями. У 1862 році у церкві скріпили стіни і підняли храм на кам’яний фундамент, а у 1870 році покрили металом і пофарбували саму церкву та окремостоячу з п’ятьма дзвонами дзвінницю, яку повністю перебудували у 1882році. 

Іконостас з усіма іконами, за словами старожилів, був перевезений з церкви с. Доротище, але запис про його купівлю не зберігся. З 1886 року при церкві діяла парафіяльна школа, де навчалось біля 20 дітей. Церква була закрита радянською владою. У 1961 році, богослужіння були заборонені, приміщення перетворене на склад. Храм поступово руйнувався, а дзвінниця була зруйнована повністю. На початку 1980-х рр. споруда перебувала в аварійному стані і загрожувала обвалом. У 1989 році зусиллями громади церква була  повністю відновлена і того ж року освячена. Першим настоятелем відновленого храму став священник Петро Черевко. 

Декілька ікон з церкви передані до Музею волинської ікони. Храм перебуває у користуванні громади УПЦ МП.

Текст та ілюстрації

Вигодник А. 250 років від часу спорудження Свято-Михайлівської церкви у с. Грудки, тепер Камінь-Каширського району (1775) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2025 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2024. – С. 207–208. 

Денисюк В. Грудки / В. Денисюк // Літопис Камінь-Каширщини / В. Денисюк. – Луцьк, 2001. – С. 383–388.

Москалюк І. Образ Богородиці Одигітрії у волинському іконописі ХVІІ – ХVІІІ ст. / І. Москалюк // Історія та сучасність Православ'я на Волині : матеріали VII наук.-практ. конф. 8 листоп. 2016 р. – Луцьк, 2016. – С. 175–179.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Церква Собору Пресвятої Богородиці (1766)

с. Бужковичі, Володимирський район, Волинська область

Церква Собору Пресвятої Богородиці і дзвіниця при ній – пам’ятки архітектури та містобудування національного значення відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.63 №970 (охоронний номер церкви 87/1, дзвіниці – 87/2). 

Церква була побудована стараннями прихожан 1766 р. Це – дерев’яна, тризрубна, одноглава будівля, поділена на три частини: притвор, центральну частину та  вівтар. Всі зруби рівновисокі, прямокутні у плані, витягнуті повздовж. Над центральним зрубом розташований купол. Церква збудована без жодного цвяха. У 1856 р. прибудовані невисокі, квадратні приміщення і тамбур. При вівтарній частині з півночі є ризниця, а з півдня –  паламарня. При притворі  – невеликі сіни.  

Архітектура церкви, як видно з плану, зробленого в 1876 р., дещо відрізнялася від сучасної. З трьох сторін, на рівні нижньої частини вікон, було піддашшя. У такому ж архітектурному стилі була побудована і дзвіниця, яка є ровесницею церкви. Дзвіниця – дерев’яна двоярусна, квадратна у плані  з шатровим дахом. На плані верхній ярус дзвіниці був відкритим. Зараз він обшитий дошками, як і два нижніх, і на кожній з чотирьох його стін – вікно, закрите дерев’яними віконницями. Окрасою церкви є дерев’яний іконостас кінця XVIII ст., прикрашений різьбою по дереву.  

З церквою Собора Богородиці пов’язані імена видатних людей. У 30-х роках ХХ ст. церкву відвідав єпископ Полікарп Сікорський. А в 1927–1928 рр. настоятелем храму був священик Петро Огризко, котрого рішенням Священного Собору єпископів православної церкви в Польщі 20 березня 2003 р. у Любліні було причислено до лику святих священномучеників Холмських і Підляських. Мученицьку смерть прийняв у селі Чортовець (Замойський повіт), яке входило до його парафії. У квітні 1944 р. на Страсну Седмицю, у Великий понеділок, о. Петро служив Божественну Літургію. Польські вояки з Армії Крайової вивели священика в церковному одязі з церкви, зірвали з нього облачення, відвели за село і жорстоко закатували. Місце поховання не встановлено.

За даними церковних архівів у 1806 р., парафіянами церкви були жителі сіл Бужковичі, Луковичі та Лисів (нині уже неіснуючого). У 1902 р. відійшло до Ориської парафії с. Лисів, а в Бужковичівській залишилися села Бужковичі та Луковичі. Коли з 1962 по 1989 р. була закрита церква у с. Орищі, частина його парафіян стала ходити у Бужковичівську церкву. Закриті були у цей період і церкви багатьох інших сусідніх сіл. Тому парафіянами церкви стали жителі Маркостава, Марія Волі, Нехворощ (Володимир-Волинського району), Замлич, Бермешева (Локачинського району). Зараз Бужковичівська парафія досить мала, адже у селі лише 67 дворів, у 17 з них живе по 1 людині, ще у 17 – по 2. Всього нараховується приблизно 170 парафіян.

Із моменту заснування церква була і є діючою,  завжди залишаючись православною. Коли Волинь з 1921 по 1939 рр. була під владою Польщі і багато православних церков закривалися, руйнувалися чи переводилися в католицькі, Богородицька у селі Бужковичі залишалась Автокефальною Православною церквою і підпорядковувалася Волинській духовній консисторії, що знаходилась у м. Кременці.

У радянський час церква залишилася діючою завдяки тому, що була однією з найстаріших в окрузі. Нині Богородицька церква належить до Української  Православної Церкви (МП).

Текст та ілюстрації

Державний реєстр національного культурного надбання: (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – №2/3. – С. 46–55.

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред. В. Ф. Зузук. – Луцьк : волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2008. – 112 с.

Бужковичі. Тріумф і трагедія  / ред. М. Панасюк. – Житомир : Рута, 2011. – 96 с.

Важатко О.  250 років   від часу побудови церкви Собору Пресвятої  Богородиці – пам’ятки містобудування та архітектури України національного значення в с. Бужковичі, тепер Іваничівського району (1766) / О. Важатко // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2015. – С. 326–328. 

Свято-Троїцька церква (1841)

селище Головне, Любомльський район, Волинська область

Уперше у документах церква в с. Головне згадується під 1482 р. Тоді вона входила в Любомльську протопопію. З поборових реєстрів за 1533 р. відомо, що церква сплачувала податку в рік 16 грошів і додатково ще 8 грошів. У 1618 р. настоятель Св. Покровської церкви с. Головне звертався разом з іншими священиками в Холмський Гродський суд з оскарженням рішення збирача контрибуції із землі Холмської. Невідомо, коли церква перейшла в унію, але вже в 1620 р., за вказівкою уніатського єпископа Афанасія Пакости, у Любомлі проводився церковний «Собор», де був також священик церкви с. Головне. 

17 жовтня 1650 р. комісари польської королеви, призначені для ревізії її Любомльського староства, підтвердили у м. Любомль угіддя Головнянської православної церкви по фундушевому запису, пред’явленому тодішнім священиком Олександром Оліхрововичем. 

Власник Любомльського староства, гетьман Іван Виговський, підтвердив цю фундацію «як православний пан» у Любомлі 22 червня 1661 р. Окрім того, ним виконано одну із умов Гадяцької унії, а саме – виведено усі церкви староства з-під юрисдикції уніатського єпископа Якова Суші і переведено їх у православ’я. Серед переліку храмів згадувалась і церква в с. Головне. Згодом, після смерті І. Виговського, усі церкви знову перейшли уніатство.

У 1795 р. територія Любомльщини відійшла до Російської імперії і розпочалося навернення з унії у православ’я. Вже в 1796 р. місцевий благочинний доповідав, що парафіяни Троїцької церкви с. Головне прийняли православ’я. Цікаво, що настоятель цього храму Гадзевич Іоанн відмовився перейти у православ’я, за що був позбавлений парафії. У кліровій відомості за грудень 1796 р. церква записана під назвою Зішестя Святого Духа і належала до Житомирської єпархії. Храм мав найбільшу парафію в благочинні – всього 441 двір і 2050 жителів. У зв’язку з великою кількістю населених пунктів і парафіян в штаті церкви з 1811 р. вже було два священики і паламар. 8 травня 1820 р. в с. Головне сталася пожежа і церква повністю згоріла. 

Через 20 років, у 1841 р, старанням графа Браницького була побудована нова мурована церква і при вході – кам’яна дзвіниця. Церква побудована в класичному стилі, є різновидом центричної споруди, в композиції якої відчувається вплив петербурзької архітектури ХІХ ст. Цегляна, тинькована, хрестовидна в плані (західна частина видовжена), з ротондою у центральній частині, перекритій куполом на високому барабані. Гілки хреста перекриті напівциркульними зводами з розпалубками, розкриті в підкупольний простір високими арочними прорізами, ззовні купол увінчаний колоною з яблуком. Усі частини споруди згруповані в суворому підпорядкуванні центру, підкреслюють його основне значення у загальній композиції. Площини фасадів розкреслені горизонтальним рустом.

Церква за рішенням Ради Міністрів УРСР № 442 від 6.09.1979 р. є пам’яткою архітектури державного значення.

Текст та ілюстрації

Державний реєстр національного культурного надбання: (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – №2/3. – С. 46–55.

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 173 с.

Музей Волинської ікони / В. С. Александрович [і ін.]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2013. – 399 с. 

Остапюк О.  З історії церкви смт. Головне Любомльського району / О. Отапюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Любомль в історії України та  Волині : матеріали XXV Волин. обл.  іст.-краєзн. наук. конф.,  присвяч. 16-й річниці Незалежності України, 720-й річниці першої писемної згадки міста Любомля і 800-й річниці першої писемної згадки Угровська. – Луцьк, 2007. – Вип. 25. – С. 320–325. 

Фініковський Ю.  175 років від часу побудови Троїцької церкви і Надбрамної дзвіниці Троїцької церкви – пам’ятки містобудування і архітектури України національного значення в смт. Головне, тепер Любомльського району (1841) / Ю. Фініковський // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2015. – С. 333–335. 

Церква святого арх. Михайла  (1691)

с. Карасин, Маневицький район, Волинська область

Церква – пам’ятка містобудування та архітектури національного значення відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 24. 08. 1963 за №970. Охоронний номер 121. Належить до давнього типу монументальних дерев’яних церков Волині, реконструйована у другій половині ХІХ ст. у „неомосковському” стилі. Побудована на кошти поміщиці, яка мешкала у Карасині у 1691 р. Споруда дерев’яна, чотиризрубна, одноповерхова. Зруби рівновисокі. За планом із заходу на схід розташовані дзвіниця, бабинець, центральна частина та  п’ятибічна апсида, до якої з правого боку прибудована паламарня. Центральний зруб значно ширший і довший відносно бабинця та апсиди, перекритий склепінням, яке імітує купольне. Яким було склепіння при будівництві у XVII ст. – невідомо. Нині існуюче перекриття, а також купол, який увінчує центральну частину, церква отримала після перебудови у ХІХ ст. Тоді ж, а саме у 1882 р., із заходу перед бабинцем, до церкви прибудована  дзвіниця. Вона є також дерев’яною, триярусною. Два нижні яруси дзвіниці – квадратні у плані, третій, як і основа купола над центральною частиною церкви, восьмибічний у плані. В інтер’єрі церкви збереглась дерев’яна декоративна різьба XIX ст. 

На початку ХХ ст. Свято-Михайлівська церква нараховувала 1810 парафіян. Церковний причт складали священик і псаломщик. Причтові приміщення, що розташовувалися поблизу церкви, були збудовані коштом Синоду у 1906 р., але були тісними та холодними. Мала церква й надвірні споруди. При притчовому будинку був сад та город. Усього ж місцевій церкві належало 124 десятини 363 квадратних сажнів землі в 72 наділах, розкидана від храму аж на 15 верст, серед них присадибної землі – 2 десятин 834 кв. с., орної – 61 десятин 1803 кв. с., сінокосу – 52 десятин 2147 кв. с., лісу – 7 десятин 379 кв. с. На всі ці землі був план. При церкві діяла церковно-парафіяльна школа. До карасинського храму було приписним сусіднє село Замостя. 

За радянських часів у 1962 р. релігійна громада с. Карасин була знята з реєстрації, церква закрита. Богослужіння відновили лише у 1988 р. 16 жовтня відбулася перша служба після довгих років перерви. Нині до Карасинської парафії входять села Карасин та Замостя. Парафіяльним священиком з 2012 р. є отець Микола Калуш. У 2015 р. у селі Замостя відкрито новозбудований храм, і тепер отець Микола проводить почергово служби в двох церквах. 

Текст та ілюстрації

Маневиччина крізь віки : наук. – краєзн. нарис / ред., уклад. та керівник авт. колективу П. Хомич. – Луцьк : Медіа, 2005. – 399 с.

Важатко О.  325 років від часу побудови Михайлівської церкви – пам’ятки містобудування і архітектури України національного значення в с. Карасин, тепер Маневицького району (1691) / О. Важатко // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2015.  – С. 316–318. 

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк, Вісник і К, 2002.  – 154 с.

Костел послання Апостолів (1766)

м. Володимир-Волинський, Володимирський район, Волинська область 

Храм побудований у 1766 р. на кошти, зібрані католицьким орденом єзуїтів, завдяки фундації Слонімського старости Ігнатія Садовського та його дружини Терези, з роду Четвертинських. За архітектурним стилем відноситься до пізнього бароко, збудований на плані прямокутника з коротким трансептом, півкруглим пресбітерієм та двома ризницями. Храм розташований за православною традицією вівтарем на схід, а не на північ, як це прийнято у католиків. Увігнутий фасад фланкований двома триярусними восьмибічними вежами. Західний головний фасад на рівні другого ярусу декорований пілястрами з ліпними капітелями коринфського ордену, карнизом та півциркульними нішами, у яких колись, ймовірно, стояли скульптури святих. Вікна південного і північного фасадів на першому ярусі круглі, на другому ярусі віконні прорізи мають лучкові завершення, оформлені вікна ліпними наличниками, що повторюють форму прорізів. Нартекс перекритий плоскою стелею, нава храму має півциркульне склепіння з підпружними арками, що спираються на півколони на стінах. Будівля має підземелля.

Храм єзуїтським був не довго. У 1773 р. папа Климент XIV видав декрет, яким скасував орден єзуїтів, а всі заклади ордену на території Польщі i Росії зачинив. У 1782 р. Едукаційна комісія Речі Посполитої передала костел та монастир греко-католицькому ордену василіан. Обитель отримала назву на честь Різдва Христового. Василіани почали будувати нові муровані будинки школи, монастирі і аптеки. 

Після Третього поділу Польщі 1795 р. і входження Волині до складу Російської імперії розпочинається активна боротьба з католиками та уніатами. Після поразки польського повстання у 1831 р. орден василіан було заборонено та проголошено з’єднання уніатської церкви з православною. Цим актом було формально ліквідовано греко-католицьку церкву у Російській імперії. У 1840 р. монастирський комплекс передано Руській православній церкві. У храмі відбувається перебудова інтер'єру у стилі православ'я. В цей час діє нижній та верхній храми. У верхньому храмі здійснюються богослужіння лише у святкові та вихідні дні, а щоденні – у нижній теплій церкві Покрови Пресвятої Богородиці. З 1891 р.  храм стає резиденцією володимирських православних єпископів. 

Після укладення Ризького мирного договору у 1921 р. Західна Волинь переходить до Польщі. Храм стає католицьким парафіяльним костелом Різдва Христового. Споруду було відремонтовано і відтворено у первісному стані. Костел був діючим до початку Другої світової війни, під час якої вибухом бомби було пошкоджено північну ризницю та пресбітерій. Храм було закрито, а його приміщення спочатку використовувалося як склад, а потім стояло пусткою до початку 1990-х років.

У 1979 р. храму було надано статус пам’ятки архітектури та містобудування національного значення відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979  №442 під охоронним номером 1012. У зв’язку з цим з 1983 року розпочалися рятувально-реставраційні роботи. Та остаточно повернули храм до життя віряни.

У 1991 р. у храмі було зареєстровано громаду Української автокефальної церкви, а з появою Української Православної Церкви Київського патріархату громада переходить у її лоно. Тоді приміщення храму було мало придатне для богослужіння. Перекриття та дах були зруйновані, старі розписи знищені часом. Для богослужінь у східній частині храму було облаштовано невелику церкву, освячену на честь Апостола Андрія. Протягом двох років проводилися ремонтні роботи і у 1993 р. відбулося освячення храму на честь Різдва Христового. За три роки на кошти української діаспори було встановлено новий триярусний іконостас. У 1992 р. настоятелем храму став отець Микола Удуд, який залишався єдиним священиком до 1997 року. Та збільшення кількості парафіян потребувало і збільшення числа священиків. На сьогоднішній день поряд з отцем Миколою служить ще 4 священики. Кількість парафіян значно зросла. Якщо на початку 1990-х їх було біля 100 чоловік, то тепер – біля 5 тисяч чоловік. Нині покійний Митрополит Луцький і Волинський Яків надав храму почесний статус другого Кафедрального Собору у Волинській єпархії після Кафедрального Собору Святої Трійці у Луцьку. У храмі щоденно ведуться богослужіння, діє недільна дитяча школа. З 2000 р. при храмі діє жіночий монастир.     

Нижня церква – нині недіюча. Донедавна до підземель храму можна було потрапити лише через запасний вхід, який збудували у 80-х роках минулого століття під час початку ремонтних робіт. У 2013 р. облаштовано парадний вхід до підземелля і пороведено роботи з його ремонту. Але підземелля під храмом ще потребують більш ґрунтовних досліджень та реставрації. В нижньому храмі спеціальні ніші, які колись, очевидно, служили для молитви ченців. В центральній частині храму – масивний стовп, в середині якого приміщення з двома входами, де колись була сповідальня. У найвіддаленішій частині підземелля – стара гробниця, від якої до сьогодні збереглися лише порожні ніші. При  вході у Собор з двох боків є маленькі (напівзросту людини) дерев’яні дверцята, що ведуть до ще одного малодослідженого підземелля.  

Текст та ілюстрації

Державний реєстр національного культурного надбання : пам’ятки містобудування і архітектури України. Волинська область // Пам’ятки України: історія та культура. – 1999. – №.2–3. – С. 46–55.

Апостольство Церкви Христової як необхідна умова виконання її місії : матеріали наук.–практ. конф. Волин. православної акад. Укр. Православ. Церкви Київ. патріархату.– Луцьк : Волин. православ. богослов. акад., 2013. – 206 с.

Беспалов С. Духовні скарби Волині в світлі історичної перспективи початку ХХ століття / С. Беспалов // Волинська єпархія : минуле і сьогодення (922–2012 рр.) : зб. матеріалів Міжнар. наук.–практ. конф., присвяч. 1020–річчю Волин. єпархії. – Луцьк, 2012. – С. 183–192.

Важатко О. 250 років від часу побудови костелу послання Апостолів (собор Різдва Христового) – пам’ятки містобудування і архітектури України національного значення в м. Володимирі-Волинському (1766) / О. Важатко // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2015. – С. 323–326. 

Рожко В. Пам’яті волинських священномучеників / В. Рожко // Духовна освіта на Волині ХІ–ХІІ ст. : зб. матеріалів богослов. Міжнар. наук.–практ. конф. з нагоди 20–ліття відновлення Волин. духовн. семінарії в м. Луцьку. – Луцьк, 2010. – С. 100–109.

Костел домініканців (1736)

с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область 

Домініканський костел, а нині Хресто-Воздвиженський собор чоловічого православного монастиря, є пам’яткою архітектури та містобудування національного значення відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 р. № 970 (охоронний номер 126/1). Архітектурний ансамбль монастиря включає Хресто-Воздвиженський собор, Свято-Успенську церкву та капличку-стовп ХVІІІ ст. 

Костел побудований у стилі бароко, тринавний, видовжений за планом, у другому ярусі – хрещатий, бічні фасади – пласкі, прикрашені пілястрами, а вікна – заокруглені. На західному фасаді знаходяться архітектурні прикраси: бароковий фронтон, карнизи, пілястри, пишно декоровані вікна. Фасад хвилястої форми, з трьома западинами. Дзвіницями слугували дві невеликі арки на фасаді. Для костелу характерними є склепіння хрещатої форми. Ніші, в яких колись були скульптури католицьких святих, використані для розміщення православних ікон. Весь комплекс обгороджений цегляним парканом. Коли відбувалася перебудова, у перехресті спорудили нехарактерну для такої будівлі дерев'яну баню з приземкуватим куполом. У підземеллі костелу знаходиться крипта, де були склепи Чарторийських та місцевої шляхти.

Перший відомий у Чорторийську костел та монастир домініканців був збудований у 1639 р. на кошти тодішнього власника містечка Юрія Лещинського, який виділив 10 тис. польських золотих на будівництво у пам’ять про свою померлу дружину Анну. Костел був зроблений із дерева і згорів у 1729 р. На його місці протягом 1736–1741 рр. за проектом відомого архітектора Павла Гіжицького був побудований новий костел, мурований, за кошти княгині Теофіли Вишневецької з роду Радзивілів. Костел освятили, як і попередній, на честь Воздвиження Святого Хреста. При костелі діяв домініканський монастир, який славився творами живопису і великою бібліотекою, при ньому діяли школа, шпиталь і друкарня. Будинок монастиря був прямокутної форми, триповерховий.

Після поділу Польщі і входження Волині до складу Російської імперії костел залишався католицьким до польського повстання 1830–1831 рр. Власником Чорторийська тоді був учасник цього повстання граф Федір Пацей. У зв’язку з цим його майно було конфісковане, і Чорторийськ перейшов у державну власність. Домініканський монастир було закрито, а костел переоблаштовано на парафіяльну православну церкву на честь Успіння Божої Матері замість старої дерев’яної церкви. Всі ікони, ризниця та інші речі церковного вжитку перенесені із старої церкви. У клірових відомостях за 1860 р. зазначено, що в церкві є новий іконостас. 

Під час Першої світової війни костел сильно постраждав. Після укладання Ризького мирного договору, за яким Волинь ставала частиною відновленої Польщі, постало питання про повернення храму католикам. У 1921 р. місцевий священик купив у селі Осниця Успенську дерев’яну церкву, яку потім розібрали, за одну ніч переправили по річці до Чорторийська та вдруге зібрали, поставивши біля костелу. До цієї церкви перейшли православні, а костел став знову католицьким. Завдяки старанням прихожан і ксьондза Аполінарія Тарногурського костел відновлено у первісному стані. У 1939 р. після приєднання Західноукраїнських земель до Радянського Союзу  костел передано православним.  

Під час Другої Світової війни костел зазнав чергових руйнувань і в 1951 р. був  переоблаштований під зерносклад, богослужіння перенесені знову до дерев’яної церкви. Тоді ж з крипти було викинуто і знищено тлінні останки місцевої шляхти і князів Чорторийських. 

Із 1975 р. костел перебував у запустінні та опинився в аварійному стані. Рішенням Синоду УПЦ від 11 червня 1997 р. при храмі відкрито Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир УПЦ. Настоятелем монастиря є архімандрит Володимир (Гапонюк). Після ремонту відновили перекриття, спорудили баню, 2001 р. встановили хрест. 25 вересня 2007 р. Митрополит Київський і всієї України Володимир освятив відновлений храм.

Текст та ілюстрації

Державний реєстр національного культурного надбання : пам’ятки містобудування і архітектури України. Волинська область // Пам’ятки України : історія та культура. – 1999. – №.2–3. – С.46–55.

Маневиччина крізь віки: наук.–краєзн. нарис / ред., уклад. та керівник авт. колективу П. Хомич. – Луцьк : Медіа, 2005. – 400 с.

Рожко В. Древні святині Полісся. – Луцьк : Надстир’я, 1995. – 150 с.

Важатко О.  275 років від часу завершення будівництва костелу домініканців - пам’ятки містобудування і архітектури України національного / О. Важатко // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2016 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2015. – С. 320–323. 

Кучинко М. Середньовічні міста Волинського Полісся як оборонні та адміністративні центри регіону / М. Кучинко // Середньовічні  і ранньомодерні оборонні споруди Волині : зб.наук. пр. – Кременець, 2008. – С. 7–16.

Матошняк О. З історії села Старий Чорторийськ / Матошняк О. // Минуле і сучасне Волині та Полісся : історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина : матеріали ХІІІ Волин. іст.–краєзн. конф. – Луцьк, 2004. – С. 156–158.

Охріменко Г. До славного ювілею Чорторийська // Минуле і сучасне Волині й Полісся : Край на межі тисячоліть : матеріали Х наук. іст.–краєзн. конф. : зб. наук. пр. – Луцьк, 2002. – С. 52–53.

Некрот О. Старий Чорторийськ : княжий, повстанський і кривавий // Волин. губерн. відом. – 2005. – 12 трав. – С. 8.