Фотоколекція

Домініканський монастир Святої Трійці (1497)

м. Володимир, Волинська область

Домініканський монастир Святої Трійці (Домініканський монастир) – пам'ятка місцевого значення у місті Володимир.

Домініканський монастир Святої Трійці розміщений у західній частині старого міста. Заснував його в 1497 р. Великий князь Литовський і король польський Олександр Ягеллончик. Ансамбль мурованих споруд склався протягом XVII–XVIII ст. У монастирських келіях з міцними стінами оселилися монахи Ордену домініканів. При монастирі існував шпиталь і будинок для вбогих. Відомо, що монастирю належала велика земельна ділянка зі ставком і садом, водяний млин, кілька дворів. Монастир мав право утримувати корчму, варити та продавати пиво, мед, горілку, вино. В 1789 році його було вирішено перебудувати. До Домініканського монастиря був прибудований Троїцький костел. Як свідчать скупі документальні джерела, вирізнявся розкішним внутрішнім убранством, мав 22 вікна і 12 дзеркальних люстр. На жаль, на початку ХІХ ст. сталася сильна пожежа, яка зруйнувала храм і частину чернечих приміщень. У 1850 році указом імператора Миколи І монастир отців-домініканів закрили. Будівлю костелу розібрали, а в келіях розмістилися присутствені місця (адміністративні органи Російської імперії). На першому поверсі знаходився міський архів та музей. В 1940-х роках монастирські корпуси займав прикордонний загін. В наш час тут розміщене місцеве ПТУ. Інтер'єр повністю змінений.

Монастир домініканців мав типову для католицьких монастирів XVII–XVIII ст. композицію: костел разом із двоповерховими корпусами келій утворював замкнене прямокутне подвір’я, на яке вів проїзд в одному з корпусів. Цей ансамбль протягом ХІХ–ХХ ст. зазнав таких значних перебудов, що встановлення його первісного вигляду потребує детальних досліджень.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 176 с. : іл. – (Національні святині України)

Домініканський монастир [Електронний ресурс] // Володимир - місто твоєї історії : [сайт]. – Режим доступу: https://volodymyr.travel/listing/dominikanskij-monastir/. – Назва з екрана.

Шовчко В. Домініканський монастир Володимир-Волинського [Електронний ресурс] / В. Шовчко // Zabytki: пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/2232/dominikanskii-monastir-volodimir-volinskogo. – Назва з екрана.

Свято-Василівська церква-ротонда (XIII–XIV ст.)

м. Володимир, Волинська область

Свято-Василівська церква-ротонда (Василівська церква) – пам’ятка давньої української сакральної архітектури не має аналогів ні в Україні, ані в Європі. Поєднала цілком оригінальну композицію зі впливом архітектурної спадщини Далмації і Великої Моравії та стилістикою готики.

Храм збудований у південній частині історичного ядра міста над заплавою р. Луги. Точна дата спорудження невідома. На північній стіні храму в ХІХ ст. існувала шиферна плита з датою 6702 (1194 р.), проте більшість дослідників датують його XIII – початком XIV ст., тобто періодом розквіту Галицько-Волинського князівства, що видається цілком вірогідним.

Василівська церква-ротонда у плані – октоконх, який складається з чотирьох сегментних конх більшого діаметра, розміщених за сторонами світу, та чотирьох сегментних конх меншого діаметра, що чергуються з ними. Східна конха (апсида) активно виступає з зовнішнього восьмипелюсткового контуру. Вражає творче використання конструктивних засад готики в об’ємно-просторовій структурі храму. Вісім контрфорсів (два з них знищені під час добудови притвору в ХІХ ст.), що підсилюють стіни будівлі ззовні, сприймають розпір від восьми попружних арок (своєрідних нервюр). Вони утворюють каркас для восьмипелюсткового зімкненого склепіння, яке перекриває складний план храму. Риси готики притаманні стрілчастому порталу північної конхи, білокам’яне профільоване обрамлення якого оздоблене різьбленням. Вплив романської архітектури помітний у півциркульному перспективному цегляному порталі західної конхи.

З кінця ХVІІ і до середини ХІХ століть храм знаходився в запустінні. Відродження церкви пов'язують з реконструкцією 1900–1901 років. Завдяки російському архітектору К. Козлову ротонда знайшла риси російсько-візантійського стилю. Було добудовано ганок, над нартексом з'явився другий ярус з дзвонами, а над ним надбудована невелика російська лазня. Також над ротондою був зведений цибулеподібний купол на барабані, декорованому кокошниками. Віконні отвори прикрасили зображення місяця і сонця, на північній стіні з'явився кам'яний портал. Все це до невпізнання змінив первісний вигляд храму.

Недоторканим залишилося саме незвичайне в зовнішності церкви – її фундамент. Він виконаний у вигляді квітки з вісьмома пелюстками. Великі округлені виступи чергуються з маленькими і створюють ілюзію хвилястих стін. З давнього майна церкви до наших днів дійшов лише образ Святої Богоматері, який був привезений з Греції, але ким і коли невідомо.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Василівська церква-ротонда [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1034962-vasylivska-tserkva-rotonda-volodymyr-volynskyy. – Назва з екрана.

Вечерський В. В. Василівська ротонда у Володимирі [Електронний ресурс] / В. В. Вечерський // Великої української енциклопедії : [сайт]. – Режим доступу: https://surl.lu/epuvun. – Назва з екрана.

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 176 с. : іл.. – (Національні святині України)

Котис О. Колесо історії: Василівська ротонда у Володимирі-Волинському [Електронний ресурс] / О. Котис // Волинські новини : [сайт]. – Режим доступу: https://www.volynnews.com/news/culture/koleso-istoriyi-vasylivska-rotonda-u-volodymyri-volynskomu/. – Назва з екрана.

 

Собор Різдва Христового (1755)

м. Володимир, Волинська область

Собор Різдва Христового (колишнiй костел єзуїтiв Серце Iсуса, костел Послання Апостолів) – костел єзуїтів, побудований у XVIII столітті, є пам’яткою архітектури національного значення.

Монастир єзуїтів розміщений у центральній частині міста на схід від давньої площі Ринок. Костел Послання Апостолів (або Серця Ісусового) збудований у 1718–1755 рр. на кошти слонімського старости І. Садовського за проєктом архітектора-єзуїта М. Радзимінського. Це однонавова будівля з трансептом та однією ззовні прямокутною, а в інтер’єрі криволінійною в плані апсидою. Головний (західний) фасад фланкують дві башти, поставлені під кутом до площини фасаду. Триярусні башти (у двох нижніх ярусах – восьмигранні, у верхньому – квадратні в плані) перекриті невисокими чотирисхилими наметами. Площина головного фасаду між баштами сегментно ввігнута, що характерно для розвиненого бароко, і завершена лучковим фронтоном досить невиразного малюнка. Фасади розчленовані пілястрами; внутрішнє оздоблення знищене. Південніше костелу розташований докорінно перебудований двоповерховий мурований корпус келій XVIII ст.

Збудований у стилі бароко монастир єзуїтів був одним з основних архітектурних ансамблів історичної частини міста і зараз належить до визначних пам'яток архітектури другої половини XVIII ст. Дві вежі західного фасаду є висотними домінантами серед забудови старого міста. Після скасування ордену єзуїтів, у 1774 р. монастирські будівлі були передані монахам-василіанам, а в 1840 р. – православному чоловічому першокласному монастиреві. Костел став монастирським храмом Різдва Христового.

В період Першої світової війни, домінування православ’я на волинських землях 1914 р., усе цінне майно храму було евакуйовано до Харкова, а колишній єзуїтський кляштор на період польського міжвоєнного правління ХХ ст. повернувся в лоно католицької церкви під ім’ям Послання Апостолів. Тоді ж була проведена часткова реставрація комплексу. Під час Другої світової війни вибухом бомби було пошкоджено північну ризницю та пресбітерій храму. В період радянського правління величний комплекс перетворився в склад. У 1983 р. починається його відновлення в статусі пам’ятки архітектури. Справжнє відродження колишнього єзуїтського монастиря відбулося в період незалежності України, що уможливило передачу комплексу православній громаді міста Володимира. Від 1995 – діючий Свято-Різдва Христового жіночий монастир Луцько-Волинської єпархії УПЦ КП. Монастирем від часу його відродження опікувався Митрополит Луцький і Волинський Яків.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Володимир. Колишній костел Пресвятого Серця Ісуса / Розіслання Апостолів (1755–1770) [Електронний ресурс] // Костели і каплиці України : [сайт]. – Режим доступу: https://rkc.in.ua/index.php?m=k&f=csp&p=vlvvvvra. – Назва з екрана.

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 176 с. : іл. – (Національні святині України)

Завалій Є. В. Володимир-Волинський монастир [Електронний ресурс] / Є. В. Завалій // Енциклопедія Сучасної України : [сайт]. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-27797. – Назва з екрана.

Шовчко В. Єзуїтський монастир Володимир-Волинського [Електронний ресурс] / В. Шовчко // Zabytki: пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/2246/iezuyitskii-monastir-volodimir-volinskogo. – Назва з екрана.

Церква Святої Параскеви (1777)

с. Осівці, Камінь-Каширський район Волинська область

Церква Святої Параскеви (церква Святої Параскеви-П’ятниці) – дерев’яна церква, пам’ятка архітектури національного значення в селі Осівці Камінь-Каширського району Волинської області.

За давньою легендою «посеред озера стояла стара-стара церква, і скільки їй років, ким побудована – ніхто не пам’ятає. Коли води в озері побільшало, церква залишилась на його дні. Кажуть, що на поверхню води, спливли лише царські врата, цілі і неушкоджені». Насправді ж, невелику церкву звели своїм коштом місцеві прихожани у 1774 році, вибравши для цього рівний і пологий західний берег озера. У 1777 році храм освятили в ім’я святої Великомучениці Параскеви. 

Церква дерев’яна, на кам’яному фундаменті, тризрубна, обшальована горизонтально. Прямокутні в плані зруби – рівновисокі, перекриті загальним високим двосхилим дахом, увінчаним у центрі по гребеню маківкою. Центральний об’єм злегка виділений у плані, перекритий стелею, підшитою замість первісного шатрового перекриття. Приміщення з’єднані в інтер’єрі прямокутними отворами. Характерний для волинського народного зодчества вигляд пам’ятки був змінений прибудовою до західного фасаду триярусної шатрової дзвіниці у 1833 р. У 1875 р. гонтове покриття даху замінили бляшаним. У 1894 р. до церкви справили новий триярусний іконостаc, а у 1896 р. зовнішні стіни церкви пофарбували у сіро-голубий колір. Через сто років, 1980-х рр., під час ремонту збільшили висоту шпилю дзвіниці, до бабинця прибудували ганок, на гребені даху нави влаштували великий ліхтар з маківкою, зміцнили фундамент і цоколь, піднявши церкву на 70 см, змонтували систему опалення церкви і підсобних приміщень, перебудували хори, встановили металеву огорожу з кованими воротами у мурованій арці. Вже у ХХІ ст., до 240-річчя освячення храму, його ще раз відремонтували, повністю змінивши внутрішній і зовнішній вигляд церкви: фасад обшили блок-хаусом, дах покрили профнастилом синього кольору, бані – нержавіючою сталлю «у шашечку» з напиленням нітриду титану «під золото», встановили сучасну металеву гвинтову драбину на дзвіницю, вікна та двері поміняли на пластикові, підлогу встелили візерунчастою кахляною плиткою, стіни та стелю церкви оздобили новим орнаментом, під'єднали акустичну систему та впорядкували церковне подвір’я доріжками з бруківки і хвойними насадженнями. У 2017 р. був освячений і новий храмовий іконостас. 

Храм пережив лихоліття війни та атеїстичні часи. Церква була постійно діючою. У дорадянський період Свято-Параскевська церква була приписана до парафії села Грудки, що в той час мала назву Ольблє-Рускоє. Зараз це самостійний прихід УПЦ. При храмі діє недільна школа, організована у 1990-х рр. з ініціативи священика Петра Черевка.

Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1979 року церква віднесена до пам’яток архітектури, що перебуває під охороною держави. Нині є пам’яткою архітектури національного значення. 

Текст та ілюстрації:

Антонюк Я. М. Трагедія руйнації храмів. Волинська область XX століття : іст.-краєзн. довід. / Я. М. Антонюк. – Луцьк : Надстир’я, 2014. – 280 с.

Про церкву святої Параскеви – с. 103.

Вигодник А. 250 років від часу спорудження церкви Святої Параскеви у с. Осівці Камінь-Каширського району (1774) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2024 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2024. – С. 207–208.

Дем’яник Л. Осівцівська церква / Л. Дем’яник // Полісся. – 1999. – 27 листоп. – С. 2 ; 30 листоп. – С. 3 ; 4 груд. – 2 ; 7 груд. – С. 3 ; 11 груд. – С. 2.

Державний реєстр національного культурного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.

Про церкву святої Параскеви – с. 50.

Рожко В. Є. Втрачені православні святині західної історичної Волині 1944–1988 рр. / В. Є. Рожко. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2019. – 349 с.

Про церкву святої Параскеви – с. 62.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

Церква Різдва Богородиці (1723)

м. Камінь-Каширський, Волинська область

Церква Різдва Богородиці – пам’ятка архітектури та містобудування національного значення.

Побудована в 1723 р. на місці старої Пречистенської церкви на кошти парафіян і місцевого поміщика графа І. Красицького. Тридільна дерев’яна споруда має форму продовгуватого хреста. Стоїть на кам’яному фундаменті, обшальована дошками, покрита бляхою. Вівтар церкви розміщений на південь. Спочатку була трьохкупольна. Однак у 1880 р. купол на західній стороні розібрали й на його місці звели трьохярусну шатрову дзвіницю. Внаслідок цієї перебудови частково були втрачені первісні форми, властиві народній дерев’яній архітектурі Волині. У 1876 р. в інтер’єрі церкви було оновлено трьохярусний іконостас і облаштовані хори. У 1902 р. побудували будинки для священника й псаломщика, 2 клуні, 3 хліви, конюшню. Церква Різдва Богородиці не припиняла своєї діяльності з часу свого існування.

Відомо, що в 1926 р. священником храму був о. Микола Гуранович, на початку 1928 р. – о. Є. Коваль, а з 1932 р. – о. Трохим Соловей. Упродовж 1951–1953 рр. настоятелем був призначений о. Микола Роздяловський, церковним старостою – Мефодій Мельник. Упродовж 1965–1990 рр. настоятелем храму був о. Феодосій Кристецький. З грудня 1992 до 1994 рр. на парафії служив о. Микола Смолярчук, опісля до весни 1999 р. – о. Богдан Андрійчук. З 1999 р. настоятелем є протоієрей Юрій Михайлов, призначений на парафію Указом архієпископа Луцького і Волинського Ніфонта.

У 2002 р., під час експедиції Волинського краєзнавчого музею, у передвівтарній частині церкви були виявлені унікальні ікони «Богородиця Одигитрія» і «Спас Вседержитель» поч. ХVІ ст., які потребували відновлювальних заходів. В 2003 р. було реставровано ікону «Богородиця Одигитрія», а впродовж 2006-2007 рр. – «Спас Вседержитель» (реставратори – П. Петрущак і А. Чабан). Після 2006 р. будівлю обшалювали новими дошками, замінили куполи і бокові іконостаси, зробили новий розпис стін, упорядкували церковне подвір’я. 

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Дем’янюк О. Місце православної архітектури Камінь-Каширщини й Любешівщини у краєзнавстві Волині / О. Дем’янюк // Історія та сучасність православ’я на Волині : матеріали IV наук.-практ. конф. – Луцьк, 2013. – С. 46–50. 

Денисюк В. Т. Камінь-Каширський 800 років від першої писемної згадки про місто : історія і сучасність / В. Т. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 176 с. 

Пась Н. З історії Камінь-Каширської церкви Різдва Пресвятої Богородиці / Н. Пась, Ю. Михайлов // Волинська ікона: дослідження та реставрація : матеріали XXIV Міжнар. наук. конф., присвяч. 25-річчю Музею волинської ікони : наук. зб. – Луцьк, 2018. – Вип. 25. – С. 330–336.

Пась Н. Камінь-Каширське Полісся. З історії краю / Н. Пась. – Луцьк : Волин. друк., 2021. – 208 с.

Дмитрівська церква (1674)

с. Згорани, Ковельський район Волинська область

Дмитрівська церква – пам’ятка архітектури національного значення в селі Згорани, що збереглася у первозданному вигляді без перебудов. 

Село та Свято-Дмитрівська церква  вперше згадується 1674 року. Повідомлення про побудовану церкву є у привілеї польського польного гетьмана, любомльського старости Дмитра Юрія Корибута Вишневецького про службу священника на парафії. За іншими даними перша згадка про село належить до 1764 р. У ХІХ ст. село було центром Згоранської волості, до якої належало 11 сіл, 1216 селянських домів і 800 жителів.

На Волині існували давні традиції будівництва дерев’яних церков. Вони зводилися переважно у сільській місцевості і на їх будівництві працювали народні майстри, досвід яких передавався з покоління в покоління. При будівництві церкви використовували лише власну місцеву сировину на відміну від мурованих храмів, матеріали для спорудження яких завозили з-за кордону. При будівництві враховували кліматичні умови місцевості, зокрема, підвищену вологість. Стіни, перекриття, бані, двері, фундаменти, вікна мають певні особливості спорудження (міцний фундамент, виділений об'єм центральної нави, високі вікна). Ці вимоги були враховані при побудові Дмитрівської церкви у Згоранах. Архітектурною принадою храму є виділений центральний зруб (нава) значних розмірів, а нартекс (вхідне приміщення храму, яке знаходиться під хорами) з центральним зрубом поєднує напівкругла арка. Матеріал будови – дерев’яні бруси не різані, а тесані, що є особливістю такої споруди.

Після третього поділу Польщі в 1795 р. за указом імператриці Катерини ІІ в Холмській єпархії розпочалося навернення з унії до православ’я. За відомостями про церкву за грудень 1796 р. парафія вже була введена у православ’я. Дерев’яна церква записана як стара і до священнослужіння здатна. До церкви тоді були приписані 5 сіл. Парафія налічувала 125 дворів, 425 чоловіків і 440 жінок. На той час церква старих дарчих документів не мала. При церкві зберігалися метричні книги з 1783 р., історичний опис за 1806 р.. і опис церковного майна за 1806 р. На початку ХІХ ст. при церкві були дяк і паламар, які отримували жалування у карбованцях сріблом. Парафія постійно розширювалася, приєднувалися нові села, збільшувалася кількість прихожан, зростали доходи від землі і церковні збори. У 1854 р. за кошти парафіян був побудований будинок для священника з 5 кімнатами. В 1990 р. будинок був розібраний.

Російська імперія у другій половині ХІХ ст. почала масово насаджувати будівництво церков у російському стилі. Стару церкву у Згоранах мали спалити і збудувати нову, більшу, щоб нічого не нагадувало про унію. У 1900 р. вже був виготовлений новий проект будівництва, але завдяки старанням тогочасного настоятеля А. Річинського початок робіт відтягувався і з часом цей процес був призабутий і не втілений. Під час відновлювальних робіт у XІX ст. шатрове перекриття в інтер’єрі зашили дошками, ззовні закрили двосхилим високим дахом, стіни вертикально також обшили дошками, а у центральній частині розширили вікна. На початку ХХ ст. при церкві діяла церковнопарафіяльна школа, в якій у 1911 р. навчалися 40 хлопчиків і 10 дівчат. З приходом польської влади у селі відбулися певні зміни: церковні землі піддавалися конфіскації на користь держави, частина прибутку забиралася, зменшувалася кількість приписних сіл. Почала працювати польська однокласна початкова школа для хлопчиків і дівчаток, яка знаходилася у церковному домі. У штаті церкви були священик, псаломщик і просфорня. У 1929 р. був проведений ремонт церкви.

Церква витримала лихоліття першої і другої світових воєн і сьогодні є найстарішим дерев’яним храмом у Любомльському районі. Це тризрубна безкупольна споруда з невеликою декоративною главою з шатровим куполом над двосхилим дахом центрального зрубу. Кожен із трьох зрубів, центральний, західний і східний, мають окремий двосхилий дах, покритий металом. Центральний зруб трішки вищий за бічні. Стіни обшиті вертикальними дошками і скріплені бантинами (поперечна горизонтальна балка для скріплення), пофарбовані у синій колір. На північному заході від церкви стоїть дерев’яна дзвіниця, яка була побудована одночасно з церквою, і є квадратною у плані двоярусною спорудою, яка перекрита шатром, пофарбована у синій колір. Церква належить до тих давніх волинських храмів у яких відзначається домінування центрального об’єму у загальній композиції споруди. Вирізняють споруду храму гармонійні форми разом із новітніми прибудовами: до вівтаря з півдня – ризниця, а до бабинця з заходу – невеликий присінок, на причілку якого є зображення святого Дмитрія Солунського. Потрійне єдине вікно в південній стіні нави, надає споруді ззовні оригінальності, а у внутрішньому середовищі – додаткового світла. Вікно домінує у порівнянні з малими вікнами на бічних зрубах. Частково збережений стародавній іконостас. Святиня була постійно діючою. Церква завжди відзначала престольне свято 26 жовтня (за старим стилем). До Любомльського краєнавчого музею з церкви були передані стародруки, ікона «Святий Георгій» XVII ст., фрагменти різьби і клірові відомості різних років. 

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Текст та ілюстрації:

345 років від часу побудови Свято-Дмитріївської церкви в с. Згорани (1674) // Наше життя. – 2019. –13 берез. – С. 3.

Василевська С. 350 років від часу спорудження Дмитрівської церкви з дзвіницею в с. Згорани, тепер Ковельського району (1674) / С. Василевська // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2024 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк : Терен, 2024. – С. 203–206.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2/3. – С. 46–56.

Аптека-музей (1845)

м. Луцьк, Волинська область

Аптека-музей – найдавніша аптека міста Луцька.

Кам’яниця, де зараз розташована аптека-музей, була збудована в кінці XVIII століття. У 1845 р. вона зазнала пожежі. Тоді ж хімік-аналітик Адам Злоцький та його брат Петро відремонтували будівлю й розмістили там аптеку. В підвалах було сховище медикаментів, лабораторія. У наземній частині – кабінет власника, торговий зал, житлові приміщення. Зберігалися в аптеці старовинні латинські, німецькі, польські книги з рецептами виготовлення ліків, а також багато обладнання для приготування ліків у лабораторії.

У першій половині XX століття тут виготовляли 50–55 найменувань мазей, 25–30 настойок, 15–20 сиропів. Для виготовлення ліків використовували близько 220 найменувань рослин. Збором та підготовкою рослин займалися працівники аптеки. У 1935 р. біля аптеки на глибині 110 м була зроблена свердловина, з якої отримували мінеральну воду. Тут також заправляли воду солодкими фруктовими сиропами, привезеними із Палестини та Німеччини. Пізніше в аптеці виготовляли власні концентрати із лимонів та поліської журавлини.

На початку ХХІ ст. у цьому закладі було створено музейну експозицію. Аптека-музей є одноповерховим будинком із двоповерховими підвалами з циліндричними склепіннями. Головний фасад має три вікна та вхід. Його декоровано кованими елементами, ґратками на вікнах, ліхтарями. Вікна мають лиштву. Весь будинок по периметру обрамлений карнизами складного профілю. Дах двосхилий з червоним металочерепичним покриттям. Підвальні приміщення споруди дуже цікаві, хоча в експозицію не входять. Музейна частина аптеки розташовується у двох наземних приміщеннях – торговому залі та кабінеті директора. У них збережено старовинний інтер’єр аптеки. Берестові шафи, розміщені у залах, виготовлені 150 років тому. Під стелею на шафах – погруддя Сократа й Гіппократа. В кабінеті директора експозиція включає аптечний посуд XV—XVII століть, старовинні рецепти, документи. В аптеці зберігається гербарій лікарських рослин із 1942 року.

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Колесо історії. Аптека-музей в Луцьку [Електронний ресурс] // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/11289-koleso-istorii-apteka-muzei-v-lutsku. – Назва з екрана.

Котис О. Таємниці Луцької аптеки-музею / О. Котис // Волинські новини. – 2018. – 15 берез. – С. 22.

Луцький музей-аптека [Електронний ресурс] // Мій дім Україна : [сайт]. – Режим доступу: https://mydim.ua/companies/museum/pharmacy-museum/. – Назва з екрана.

Церква святої Параскеви (1723)

смт. Луків, Ковельський район Волинська область 

Церква святої Параскеви – пам’ятка архітектури національного значення. Ансамбль представляє рідкісний приклад поєднання мурованої споруди в стилі раннього бароко з дерев’яною дзвіницею, виконаною у традиціях народного зодчества.

Храм Святої Великомучениці Параскеви вперше згадується у податкових реєстрах 1510 року як православна церква у с. Луків, а від 1564 р. – містечку Мацеїв. А з 1620 р. у реєстрі духовенства Любомльської протопопії дієцезії Холмської церква зазначена уже як уніатська. Під час шведської війни 1706 р. будівля згоріла разом з палацом і майже усім містечком. На місці церкви збудували тимчасову каплицю, а 1723 року тут постала дерев’яна дзвіниця і нова мурована святиня, архітектура якої близька до західної костельної і «Люблінського ренесансу». З 1875 р. святиня була приписана до Успенської церкви Лукова, а до того часу була самостійною.

Церква – цегляна, оштукатурена, зального типу. Накрита високим двосхилим дахом, який увінчаний сигнатуркою, щипці з бароковими хвилястими фронтонами і обелісками по кутах, площина стін розчленовується пілястрами та завершується розкріпованим карнизом. Церква Святої Параскеви – тридільна будівля, що складається з просторої прямокутної нави, перекритої циліндричним склепінням з розпалубками, майже однакової з нею за шириною й висотою півкруглої апсиди та значно нижчого притвору. У західній частині нави два восьмигранні стовпи підтримують хори. Елементами оздоблення фасадів нави є пілястри, які підкреслюють її кути і членують площини стін, а також розкріпований над пілястрами багатопрофільний вінцевий карниз. Західний фасад декоровано щедріше: площину високого трикутного щипця, який його завершує, прикрашає композиція з двох профільованих пілястр, об’єднаних карнизом, над яким у центрі вміщено зображення святої Параскеви. Кути щипця акцентовані чотиригранними невисокими обелісками. Цікаво, що трикутний щипець притвору має ідентичне за характером оздоблення, але всі елементи його декору значно меншого розміру.

Дзвіниця розташована на межі церковної ділянки. Дерев’яна, квадратна в плані, триярусна, з шатровим завершенням, яке покрите ґонтом. Перший ярус утворює опасання на кронштейнах, другий і третій оперезані характерною для народного будівництва дерев’яною аркатурою. У нижньому рубленому ярусі дзвіниці, вертикально обшитому дошками, розташовується наскрізний прохід на церковне подвір’я. Піддашок великого виносу між першим і другим ярусами підтримують кронштейни. Кожна грань другого ярусу має вигляд чотирипрогонової, а верхнього ярусу – трипрогонової аркади. Перехід від другого до третього ярусу також вирішений у вигляді піддашка. Верхній ярус завершується багатопрофільним карнизом, а увінчується чотиригранним наметом. Як і між’ярусні піддашки, він теж покритий ґонтом. Точно знайдені пропорції, співвідношення між висотами трьох ярусів та їх розмірами в плані, малюнок аркад і профілювання їх стовпчиків свідчать про високий професіоналізм народних майстрів.

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 173 с.

Москалюк І. 300 років від часу побудови церкви Святої Параскеви в смт Луків, тепер Ковельського району, пам’ятки архітектури національного значення / І. Москалюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2023 рік / ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2022. – С. 250–252.

Церква св. Параскеви: карта, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1032537-tserkva-paraskevy-lukiv-volynska. – Назва з екрана.

Церква Святої Великомучениці Параскеви (Луків) [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://surl.li/kokpzj. – Назва з екрана.

Cвято-Троїцька церква

с. Тростянець, Луцький район Волинська область

Cвято-Троїцька церква (Церква святої Трійці) – пам’ятка архітектури, діюча українська православна церква Київського Патріархату в селі Тростянець Луцького району Волинської області.

Клірові відомості Тростянецького храму за 1911 р. повідомляють, що «церковь построена в 1650 году тщанием неизвестно чьим». «Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии» за 1914 р. датою побудови називають 1648 р. сином власника Тростянця Марком Семеновичем Гулевичем-Воютинським. Про Тростянецький храм у більш ранній період свідчить запис на першій сторінці Луцького братського каталогу-реєстру від 1617 р.: «Гавриил, священник Тростенецкий, презвитор храма святыя живоначалныя Тройца, рукою власною». Одним із засновників церкви вважається шляхтич Адам Гулевич, який зі своєю донькою Гальшкою Гулевичною були останніми, хто особливо опікувалися святинею. Про контакти тростянецького духовенства і Луцького братства свідчить і деяка подібність луцької Хрестовоздвиженської і тростянецької Троїцької церков. Під час Другої світової війни у церкві була пожежа, яка знищила внутрішнє убранство, вціліла лише чудотворна ікона, яку люди не могли зрушити з місця і вона залишилася у каплиці. У післявоєнні роки церква використовувалася як стайня. 

У кінці 40-х років ХХ ст. церква була відбудована і перебудована: понизили стіни нави і бабинця, змінили форму дахів і бані, розписали стіни. У 2010 р. під час проведення ремонтних років був відкритий вхід до крипт, де зберігалися предмети церковного начиння, а також останки людей, жертв війни чи репресій. Вони були перепоховані у братській могилі. У відреставрованому підвальному приміщенні відкрили церковний музей, де розмістили давні богослужбові книги та церковне начиння.

Свято-Троїцький храм належить до оригінальних взірців оборонного архітектурного стилю. Храм тридільний і має: притвор, т.зв. корабель (нава, середня частина), вівтар, який орієнтований на схід. Будівля завершується трьома куполами. Пристосування храму до оборони має ряд особливостей: товщина цегляних мурів до 3 метрів, стіни ззовні додатково укріплені контрфорсами (масивними підпірками), зсередини стіни нави також підсилені: в кутах – виступами, у центрі південної та північної стін – широкими лопатками. Пристосування горища церкви до оборони зумовило влаштування бійниць для вогнепальної зброї. Вогневі отвори мали форму у вигляді перевернутої замкової щілини, що характерно для XVI–XVII ст. На випадок облоги з-під церкви проклали два підземні ходи, один вів до сусіднього села, а інший до Луцька. Сьогодні вони не досліджені і знаходяться в аварійному стані. Замість традиційних відкритих хорів над бабинцем облаштовано ізольоване квадратне приміщення, перекрите хрещатим склепінням. Дістатися до нього можна лише крізь вузький вхід. Вузький склепінчастий коридор з крутими східцями прорізує частину стіни і виводить на піддашшя. Це місце називають «Божою горою» або «Божою гіркою». 

У каплиці зберігається святиня храму – чудотворна ікона Богородиця Одигітрія, пам’ятка українського сакрального мистецтва XV ст. Автор волинської ікони міг бути й автором ікони «Христос Вседержитель» з с. Річиця на Рівненщині (зберігається у Рівненському обласному краєзнавчому музеї). Написи на іконі «Богородиця Одигітрія» свідчать про два її поновлення у 1889 р. і ще раніше. Сучасна реставрація образу була проведена у 2004–2008 рр. реставратором Ларисою Обухович. Днем славлення волинського чудотворного образу є неділя перед святом Успіння Богородиці.

Іконостас церкви – двоярусний, дерев’яний, різьблений, золочений, з намісним і апостольським рядами, виконаний у класичному стилі. Іконостас був перенесений у 1828 р. з церкви с. Годомичі. Царські врата дерев’яні, професійного виконання, з пишною різьбою у вигляді листя аканту та рокайлевих мотивів і завершуються хрестом.

Цінними у церкві також є ікони «Свята Варвара з житієм» початку XVII ст., написана на дошці темперними фарбами; «Оплакування Христа» ХІХ ст., виконана на полотні олійними фарбами; Євангеліє XIX ст., надруковане в Москві, яке було подароване 1859 р. до церкви в Хопневі і перенесене до Тростянця 1911 р., оправа книги 1911 р.

Свято-Троїцька церква внесена до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області.

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – С. 91–94.

Музей Волинської ікони / В. С. Александрович [та ін.]. – Київ : АДЕФ-Україна, 2013. – С. 17.

Церква Святої Трійці у селі Тростянець на Волині : буклет – Луцьк : Надстир’я, 2015 – 5 с.

Лютеранська кірха

м. Луцьк, Волинська область

Лютеранська кірха – лютеранська (нині баптистська) церква, пам’ятка архітектури, розташована на вулиці Караїмській, 16 в історико-культурному заповіднику м. Луцьк.

В 1906–1907 році на місці костелу Діви Марії з’явилася – Лютеранська кірха. Будівництво кірхи тривало недовго, але оздоблювальні роботи храму закінчилися лише в 1911 році. Після завершення будівництва Лютеранська кірха отримала витончений вигляд у неоготичному стилі. Зараз це чудова однонавова споруда, над входом до якої підноситься висока дзвіниця з довгим шпилем. Будівля Лютеранської церкви облицьована високоякісною жовтою клінкерною цеглою виробництва місцевого заводу «Глікліх і Старчевського «Лучанин». Для внутрішньої кладки стін кірхи були використані цеглини кармелітського костелу. Традиційно інтер’єр Лютеранської церкви наділений нефом, притвором, тут також є абсиди і хори. Вівтар храму має структуру амфітеатру – зовнішній вхід зроблений у вигляді перспективного порталу, який завершується круглим фронтоном. На підвищенні біля вівтаря встановлено проповідницький амвон.

Будівлі Лютеранської кірхи довелося пережити дві страхітливі світові війни, але в ході військових дій храм постраждав не сильно. Більше руйнувань він зазнав від сильного урагану 1960 році і пожежі в 1972 році. В результаті двох цих лих церква втратила свій високий шпиль і кілька важливих елементів декору, що значно спотворило зовнішній і внутрішній вигляд будівлі. Під час Лютневої революції 1917 року будівля використовувалася для проведення зборів уповноважених представників революційних організацій Особливою Армії Південно-Західного фронту. У радянський час в будівлі Лютеранської кірхи був розміщений обласний державний архів.

В 1990–1994 роках була проведена повна реставрація Лютеранської кірхи, після передачі її баптисткій громаді. Завдяки особливим старанням християн-баптистів церква знайшла колишній величний вигляд. Лютеранська кірха до сьогоднішнього дня належить євангельській громаді християн-баптистів, які називають її «Дім Євангелія».

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Костюк М. П. Євангелічно-лютеранська кірха в Луцьку : іст.-архітектур. нарис / М. П. Костюк. – Луцьк : Твердиня, 2010. – 68 с.

Костюк М. Пам’ятка протестанської архітектури старого Луцька (до 100-річчя Луцької євангелічно-лютеранської кірхи) / М. Костюк, Б. Колосок // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб ЛДІКЗ. – Луцьк, 2008. – Вип. 4. – С. 157–168.

Котис О. Історія в готичній арці. 110 років луцькій кірсі / О. Котис // Волинські новини. – 2018. – 25 січ. – С. 19.