Фотоколекції

Дмитрівська церква (1674)

с. Згорани, Ковельський район Волинська область

Дмитрівська церква – пам’ятка архітектури національного значення в селі Згорани, що збереглася у первозданному вигляді без перебудов. 

Село та Свято-Дмитрівська церква  вперше згадується 1674 року. Повідомлення про побудовану церкву є у привілеї польського польного гетьмана, любомльського старости Дмитра Юрія Корибута Вишневецького про службу священника на парафії. За іншими даними перша згадка про село належить до 1764 р. У ХІХ ст. село було центром Згоранської волості, до якої належало 11 сіл, 1216 селянських домів і 800 жителів.

На Волині існували давні традиції будівництва дерев’яних церков. Вони зводилися переважно у сільській місцевості і на їх будівництві працювали народні майстри, досвід яких передавався з покоління в покоління. При будівництві церкви використовували лише власну місцеву сировину на відміну від мурованих храмів, матеріали для спорудження яких завозили з-за кордону. При будівництві враховували кліматичні умови місцевості, зокрема, підвищену вологість. Стіни, перекриття, бані, двері, фундаменти, вікна мають певні особливості спорудження (міцний фундамент, виділений об'єм центральної нави, високі вікна). Ці вимоги були враховані при побудові Дмитрівської церкви у Згоранах. Архітектурною принадою храму є виділений центральний зруб (нава) значних розмірів, а нартекс (вхідне приміщення храму, яке знаходиться під хорами) з центральним зрубом поєднує напівкругла арка. Матеріал будови – дерев’яні бруси не різані, а тесані, що є особливістю такої споруди.

Після третього поділу Польщі в 1795 р. за указом імператриці Катерини ІІ в Холмській єпархії розпочалося навернення з унії до православ’я. За відомостями про церкву за грудень 1796 р. парафія вже була введена у православ’я. Дерев’яна церква записана як стара і до священнослужіння здатна. До церкви тоді були приписані 5 сіл. Парафія налічувала 125 дворів, 425 чоловіків і 440 жінок. На той час церква старих дарчих документів не мала. При церкві зберігалися метричні книги з 1783 р., історичний опис за 1806 р.. і опис церковного майна за 1806 р. На початку ХІХ ст. при церкві були дяк і паламар, які отримували жалування у карбованцях сріблом. Парафія постійно розширювалася, приєднувалися нові села, збільшувалася кількість прихожан, зростали доходи від землі і церковні збори. У 1854 р. за кошти парафіян був побудований будинок для священника з 5 кімнатами. В 1990 р. будинок був розібраний.

Російська імперія у другій половині ХІХ ст. почала масово насаджувати будівництво церков у російському стилі. Стару церкву у Згоранах мали спалити і збудувати нову, більшу, щоб нічого не нагадувало про унію. У 1900 р. вже був виготовлений новий проект будівництва, але завдяки старанням тогочасного настоятеля А. Річинського початок робіт відтягувався і з часом цей процес був призабутий і не втілений. Під час відновлювальних робіт у XІX ст. шатрове перекриття в інтер’єрі зашили дошками, ззовні закрили двосхилим високим дахом, стіни вертикально також обшили дошками, а у центральній частині розширили вікна. На початку ХХ ст. при церкві діяла церковнопарафіяльна школа, в якій у 1911 р. навчалися 40 хлопчиків і 10 дівчат. З приходом польської влади у селі відбулися певні зміни: церковні землі піддавалися конфіскації на користь держави, частина прибутку забиралася, зменшувалася кількість приписних сіл. Почала працювати польська однокласна початкова школа для хлопчиків і дівчаток, яка знаходилася у церковному домі. У штаті церкви були священик, псаломщик і просфорня. У 1929 р. був проведений ремонт церкви.

Церква витримала лихоліття першої і другої світових воєн і сьогодні є найстарішим дерев’яним храмом у Любомльському районі. Це тризрубна безкупольна споруда з невеликою декоративною главою з шатровим куполом над двосхилим дахом центрального зрубу. Кожен із трьох зрубів, центральний, західний і східний, мають окремий двосхилий дах, покритий металом. Центральний зруб трішки вищий за бічні. Стіни обшиті вертикальними дошками і скріплені бантинами (поперечна горизонтальна балка для скріплення), пофарбовані у синій колір. На північному заході від церкви стоїть дерев’яна дзвіниця, яка була побудована одночасно з церквою, і є квадратною у плані двоярусною спорудою, яка перекрита шатром, пофарбована у синій колір. Церква належить до тих давніх волинських храмів у яких відзначається домінування центрального об’єму у загальній композиції споруди. Вирізняють споруду храму гармонійні форми разом із новітніми прибудовами: до вівтаря з півдня – ризниця, а до бабинця з заходу – невеликий присінок, на причілку якого є зображення святого Дмитрія Солунського. Потрійне єдине вікно в південній стіні нави, надає споруді ззовні оригінальності, а у внутрішньому середовищі – додаткового світла. Вікно домінує у порівнянні з малими вікнами на бічних зрубах. Частково збережений стародавній іконостас. Святиня була постійно діючою. Церква завжди відзначала престольне свято 26 жовтня (за старим стилем). До Любомльського краєнавчого музею з церкви були передані стародруки, ікона «Святий Георгій» XVII ст., фрагменти різьби і клірові відомості різних років. 

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерела:

Текст та ілюстрації:

345 років від часу побудови Свято-Дмитріївської церкви в с. Згорани (1674) // Наше життя. – 2019. –13 берез. – С. 3.

Василевська С. 350 років від часу спорудження Дмитрівської церкви з дзвіницею в с. Згорани, тепер Ковельського району (1674) / С. Василевська // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2024 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк : Терен, 2024. – С. 203–206.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2/3. – С. 46–56.