Новини

29 вересня виповнюється 160 років від дня народження Михайла Грушевського (1866–1934) – українського історика, громадського, політичного діяча, першого Президента України. У 1918 році побував на Рівненщині, у Сарнах. З 19 по 24 лютого 1918 р. місто Сарни було місцем перебування уряду Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським.

У 2016 р. Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека презентувала віртуальну виставку  Перший Президент незалежної України — Михайло Грушевський. Ознайомитися з нею можна сайті бібліотеки https://libr.rv.ua/sections/items/11203

У 2023 р. у Рівненській обласній універсальній науковій бібліотеці було представлено виставку під назвою «Грушевськіана Львівського музею Михайла Грушевського». Експозиція була присвячена постаті Михайла Грушевського – політика, державотворця, науковця, а також його доньці – Катерині Грушевській, талановитій вченій, дослідниці українського героїчного епосу.

Про життя та діяльність М. С. Грушевського:

Великий Українець : Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського / упоряд., підгот. текстів та фотоматеріалів, комент., приміт. А. П. Демиденка ; худож. оформ. О. В. Коваля. – Київ : Веселка, 1992. – 551 с., іл.

Винар Л. Михайло Грушевський історик і будівничий нації : статті і матеріали / Л. Винар. – Київ : Фундація ім. О. Ольжича, 1995. – 304 с.

Копиленко О. Л. «Українська ідея» М. Грушевського : історія і сучасність / О. Л. Копиленко. – Київ : Либідь, 1991. – 184 с.

Михайло Грушевський : фотоальбом / авт. тексту Л. В. Решодько. – Київ : Україна, 1996. – 140 с., іл.

Михайло Грушевський : у 110 роковини народження 1876 – 1976 : Секція історії України / зладив до друку М. Стахів. – Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1978. – 236 с.

Михайло Грушевський : зб. наук. праць і матеріалів Міжнар. ювіл. конф., присвяченої 125-й річниці від дня народження Михайла Грушевського / ред. кол. : Л. Винар, М. Ільницький, А. Жуковський. – Львів, 1994. – 487 с.

Тельвак В. Михайло Грушевський як дослідник української історіографії / В. П. Тельвак, В. В. Тельвак ; Український НДІ архівної справи та документознавства, Дрогобицький держ. педагогічний ун-т ім. Івана Франка. - Київ ; Дрогобич, 2005. – 334 с.

Пиріг Р. Михайло Грушевський: життєпис на тлі доби /  Р. Пиріг, В. Тельвак. – Херсон : Олді-Плюс, 2021. – 572 с.

Інтернет ресурси:

Грушевський Михайло Сергійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Грушевський_Михайло_Сергійович. – Назва з екрана.

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934), політичний діяч, науковець, публіцист [Електронний ресурс] // Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва : [сайт]. – Режим доступу: http://www.shevkyivlib.org.ua/derzhavni-zakupivli/157-vidatny-persony-grushevsky.html. – Назва з екрана.

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) [Електронний ресурс] // Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка : [сайт]. – Режим доступу: http://www.univ.kiev.ua/ua/geninf/osobystosti/grushevskiy. – Назва з екрана.

До Дня народження Михайла Грушевського. 10 фактів [Електронний ресурс] // Твоє місто : [сайт]. – Режим доступу: http://tvoemisto.tv/news/do_dnya_narodzhennya_myhayla_grushevskogo_10_faktiv_73186.html. – Назва з екрана.

Дорошенко В. Грушевський у спогадах А. Ключко [Електронний ресурс] / В. Дорошенко // Енциклопедія життя і творчості І. Франка : [сайт]. – Режим доступу: http://www.i-franko.name/uk/Studies/FrankoAndHrushevsky/Kljuchko.html. – Назва з екрана.

Сім цікавих фактів про музей Михайла Грушевського у Львові [Електронний ресурс] // Фотографії старого Львова : [сайт]. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/7-tsikavyh-faktiv-pro-muzej-myhajla-hrushevskoho-u-lvovi/. – Назва з екрана.

Кульчицький С. «Підривна література» Михайла Грушевського [Електронний ресурс] / С. Кульчицький // День : [сайт]. – Режим доступу: http://day.kyiv.ua/uk/library/books/pidrivna-literatura-mihaylo-grushevskiy-pro-ukrayinsku-movu-y-ukrayinsku-spravu-na. – Назва з екрана.

12 серпня 2026 року минає 445 років від дня виходу у світ «Острозької Біблії» – першого повного видання всіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою, цінного надбання для всіх християн Східної Європи. 

Ініціатором видання повної слов’янської «Біблії» був самий знатний і впливовий магнат Речі Посполитої, великий гетьман, Київський воєвода, маршал Волинської землі, князь Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький (1526–1608). 

До укладачів Острозької Біблії можна віднести Герасима Даниловича Смотрицького, який був автором віршованих та прозових передмов; Тимофія Михайловича, який у 1580 році видав алфавітно-предметний покажчик до Нового Завіту і який редагував його до Біблії; Василя Суразького, якого дослідники ототожнюють із Василем Малюшицьким. Певну роль в укладенні її відігравав також Іван Федоров. Він був автором післямови до цього видання, де говорить, що надрукував книги Старого й Нового Завіту. На його долю випала технічно складна робота.

Видання Біблії 1581 року належить до визначних зразків української та світової поліграфії ХVІ століття – у ньому вміщено 81 заставку з 16-ти дощок, 70 кінцівок з 17-ти дощок, 1384 гравійовані ініціали, численні композиції з виливних прикрас, перші східнослов'янські гравюри у техніці естампу.

Вважається, що до нашого часу дійшло близько 300 примірників, які зберігаються в музеях, бібліотеках, архівах Австрії, Ватикану, Білорусі, Болгарії, Великобританії, Голландії, Греції, Естонії, Канади, Киргизії, Литви, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Угорщини, Чехії, Фінляндії, Франції, США і Узбекистану. В Україні примірники Острозької Біблії зберігаються у збірках бібліотек, музеїв Львова, Харкова, Ужгорода, Одеси, Сімферополя. В Національній бібліотеці України ім. Володимира Вернадського зберігається 18 примірників, серед них Біблія з двома післямовами – 1580 і 1581 років, що належала останньому польському королю Станіславу-Августу Понятовському.

Електронний примірник можна побачити в електронній бібліотеці «Історична спадщина України» на сайті НІБУ.

Детальніше: Національна історична бібліотека України

27 липня 2026 року виповнюється 145 років від дня народження Володимира Григоровича Леонтовича, українського інженера-геодезиста, архітектора-реставратора та педагога

Народився 27 липня 1881 р. в м. Гадяч Полтавської губернії в родині колезького секретаря. У 1900 р. закінчив Мінську гімназію, вступив до Петербурзького університету, а через місяць перевівся на інженерне відділення Київського політехнічного інституту, яке закінчив у 1906 р.

Розпочав свій трудовий шлях з червня 1906 р., працював по вільному найму як молодший інженер при Волинській губернській управі, а у липні 1907 р. зарахований на державну службу молодшим інженером з дорожньої частини при Волинській губернській управі у справах земського господарства. В грудні 1909 р. В. Леонтовича призначають на посаду єпархіального архітектора Волинської губернії.

Володимир Григорович проводив обстеження стану церковних будівель, займався ремонтом кафедрального Спасо-Преображенського собору в м. Житомир. Діяльність Леонтовича як архітектора-реставратора дещо вирізнялась від вже існуючих засад. Він вважав: «Тільки поєднання практичного пристосування з реставрацією забезпечує не тільки збереженість, але й повноцінну експлуатацію історичної споруди. Будинок створюється людиною і живе доти, доки людина живе в ньому…». Так з ініціативи Володимира Григоровича постали з небуття чимало приречених на загибель історичних пам’яток.

У 1913-1914 рр. В. Г. Леонтович розробив і здійснив проект реставрації «Дому мурованого» – башти Острозького замку, побудованої в ХІV ст., розмістивши в ній історичний музей, міську бібліотеку та залу для народних читань. За його проектами відреставровано десятки інших споруд Волині. Також в 1910–1914 рр. В. Г. Леонтович займався формуванням архітектурно-меморіального комплексу «Козацькі Могили» під Берестечком. Спочатку планувалося звести церкву св. Георгія в російсько-візантійському стилю. Однак молодому архітектору вдалося переконати всіх у необхідності використати форми українського бароко та запросити для розпису храму художника Івана Їжакевича. Щоб відтворити історичне середовище часу Берестейської битви, перевіз до меморіального комплексу з с. Острів дерев’яну церкву св. Михаїла, побудовану в 1650 р. За переказами, саме в ній перед битвою молилися Б. Хмельницький зі своїми старшинами. До старовинної церкви В. Г. Леонтович добудував опасання на дерев’яних стовпцях та вхід до підземного 70-метрового переходу, що зв’язує дві церкви – нову і прадавню. Оскільки комплекс тоді був поза межами с. Пляшева, Володимир Григорович запропонував Почаївському монастирю для постійного нагляду за меморіальним ансамблем побудувати тут будівлю для скита з притулком для хлопчиків.

У 1912–1913 рр. Імператорська археологічна комісія доручила єпархіальному архітектору провести обстеження та фотофіксацію пам’яток архітектури на території Волинської губернії. Потім, у 1916–1917 рр., вже як досвідченого спеціаліста, за дорученням Академії наук Російської імперії, Володимира Григоровича Леонтовича включено до експедиції по вивченню і обліку пам’яток архітектури в районі Західного театру воєнних дій.

Окрім насиченої практичної роботи інженера-геодезиста, архітектора-реставратора, В. Г. Леонтович з 1914 р. розпочав педагогічну та наукову діяльність у Київському політехнічному інституті, де пропрацював до 1930 р. Також він до 1941 р. викладав геодезію у гірничому, індустріальному та художньому інститутах, залізничному технікумі, гідротехнічному училищі. З 1930 р. В. Г. Леонтович – доцент кафедри геодезії та планування Київського інженерно-будівельного інституту, а у січні 1940 р., враховуючи великий виробничий, педагогічний досвід та написані наукові праці, йому присвоєно вчене звання професора без захисту дисертації.

Упродовж 1963–1966 рр. Володимир Григорович Леонтович передав до ЦДІАК УРСР різноманітні документи: плани, креслення та матеріали про роботу над ремонтом, реставрацією Спасо-Преображенського кафедрального собору в м. Житомир, замку князів Острозьких в м. Острог Волинської губ.; будівництвом церкви св. Георгія для архітектурно-меморіального комплексу «Козацькі Могили» під Берестечком; фотографії, діапозитиви на склі із зображенням дерев’яних церков та інших пам’яток архітектури на території Волинської, Полтавської губернії; листування; рецензії та інші різні документи.

Помер на 87 році життя 29 квітня 1968 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

За матеріалами Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України)  

25 липня 2026 року виповнюється 160 років від дня народження Модеста Левицького  (1866–1932) – українського письменника і громадського діяча

Модест Пилипович Левицький народився 25 липня 1866 р. в селі Вихилівці на Поділлі. Ріс і виховувався в поміщицькій українській демократичній родині, в якій рідна мова була панівною, але шанувалися й іноземні: розмовляли німецькою, французькою, польською; розумілися на музиці, любили літературу. Нахил до літературної творчості виявився у Левицького рано: у 15 років гімназист видав свою першу збірку оповідань «Граф Мотика». Після закінчення Кам’янець-Подільської гімназії вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, 1888 р. перейшов на медичний факультет.

Лікарську практику почав на Волині, в Ковелі, на посаді земського лікаря. Брав участь у боротьбі зі спалахом холери на Волині.

Недалеко від Ковеля, в Колодяжному, жила родина Косачів, з якими Левицькі заприятелювали. Модест Пилипович спілкувався з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, яка потребувала його лікарської допомоги. 

1896 р. Левицькі переїхали на Поділля. У містечку Окна Модест Пилипович продовжував працювати земським лікарем. Друкуватися почав 1901 р. в журналі «Киевская старина». Його оповідання виходили також у «Літературно – науковому віснику», «Новій Громаді», «Раді». Видавав популярно – просвітницькі брошури на медичні і мовознавчі теми. 1907 р. вийшла його збірка «Оповідання».

До 1917 р. сім’я Левицьких проживала в Білій Церкві. У роки  української державності Модест Пилипович працював урядовцем в апараті Міністерства шляхів УНР на посаді директора культурно-просвітницького департаменту, був головним санітарним лікарем залізниць України. У 1919 – радником, потім головою української дипломатичної місії у Греції. У більшовицьку Україну Левицький не повернувся. Жив у Польщі, в Тарнові; 1922 р. переїхав до Чехії, працював у Господарській Академії в Подєбрадах. 1927 р. з онуком Василем переїхав до Луцька. Оселився спочатку в будинку адвоката Г. Степури по вулиці Квітковій (Красне), згодом переїхав на Яровицю (нині вулиця Івана Франка). 

Працювати Модест Пилипович почав у Луцькій українській гімназії з 1927 р.; у той час цей навчальний заклад знаходився на вулиці Сенкевича (нині Богдана Хмельницького). У червні 2003 р. на будинку колишньої Луцької української гімназії відкрито меморіальну дошку (скульптор Ірина Дацюк). 

Модест Пилипович Левицький був душею гімназії, її добрим духом. Діти з любов’ю називали його «Дідусь», а земляки-сучасники – «батьком Волині». Крім української мови, він читав етику, учив дітей грі на бандурі, розповідав їм про Лесю Українку. Як гімназійний лікар дбайливо лікував учнів, часто купуючи для них ліки за власні гроші. Організував музей народної творчості і народного мистецтва, для якого зібрав велику колекцію писанок.

1930 р. Луцька українська гімназія змінила адресу, переїхавши у власне приміщення на вулицю Плоцьку, 20 (нині вулиця Гаврилюка). Тут на початку червня 1932 р. Модест Пилипович провів свій останній урок. Лікар широкої кваліфікації (земський!), він сам визначив свій діагноз (заворот кишок), відмовився від операції, бо не витримало б серце, і 16 червня відійшов на вічний спочинок.

Література

Сяйво душі Модеста Левицького : життя і творчість / уклад. Л. Токарчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 298 с. – (Визначні постаті Волині). 

Корсак І. Тиха правда Модеста Левицького : повість-есей / І. Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2009. – 166 с. 

Доброчинська В. Професійна та громадська праця українських лікарів у Волинському воєводстві (1921–1939 рр.) / В. Доброчинська, Н. Переходько // Наукові записки / Рівн. обл. краєзн. музей. – Рівне, 2013. – Вип. 11. – С. 47–50.

Кучеренко О. Волинь у житті українського письменника, педагога і громадського діяча М. П. Левицького / О. Кучеренко // Волинь у житті та творчості письменників : зб. наук. пр. / упоряд. Н. Г. Сташенко. – 2-ге вид. доп. і перероб. – Луцьк, 2007. – С. 80–85.

Пушкар Н. Письменик, лікар, педагог (Модест Левицький, 1866–1932) / Н. Пушкар // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцька міська громада: історія, традиції, люди : матеріали XXVI Волин. обл. наук.-іст.-краєзн. конф., присвяч. 16-й річниці Незалежності України, 510-ій річниці надання м. Луцьку Магдебурзького права і 390-ій річниці створення Луцького православного братства, м. Луцьк, 9–10 листоп. 2007 р. – Луцьк, 2007. – Вип. 26. – С. 208–211.

5 травня 2026 року виповнюється 230 років від дня народження Степана Хотовицького – вченого-медика, одного із засновників педіатричної науки (1791/1796–1885)

Степан Хомич Хотовицький народився в 1794/1796 році в містечку Красилів Волинської губернії (сьогодні територія Хмельницької області). В історію він увійшов як один із основоположників педіатрії та дослідник холери.

З його біографії знаємо, що його батьком був місцевий священик у Красилові. На Волині Степан прожив до дванадцятирічного віку. В Острозі в духовній семінарії здобув середню освіту, а вищу поїхав отримувати до Петербурга.

В 1817 році Степан Хотовицький закінчив петербурзьку Медико-хірургічну академію та отримав диплом за спеціальністю «акушерство та гінекологія». В його характеристиці були такі слова, які описували Степана як студента: «Він немов зразок учня: надзвичайно старанний, невтомний, який досяг чудових успіхів і в усіх відношеннях високої моральності».

Потім Степан Хотовицький був відряджений за кордон, де відвідав міста, як-от Відень, Париж, Геттінген, Единбург і Лондон. Там він активно працював у бібліотеках, проводив дослідження, спілкувався з колегами. Особливо запам'яталося йому спілкування з професором акушерства і дитячих хвороб Джоном Гамільтоном в Единбурзькому університеті.

Кількарічна праця мала ґрунтовні наслідки. Степан Хотовицький в 1823 році захистив дисертацію, вона стала фінальною працею лікаря з Волині з питань світової педіатрії та гінекології.

Зразу після захисту, влітку того ж року, в зв'язку з появою на півдні Російської імперії холери, Степан був відряджений в місто Астрахань. Це були перші випадки грізного захворювання на території Росії. Лікарям холера була тоді ще невідома. У 1823 році епідемії так і не виникло, але протягом двох років С. Хотовицький залишався в Астрахані, вивчаючи природу невідомої інфекції. Його дослідження мало величезне значення, як з'ясувалося через 8 років, коли епідемія холери охопила всі губернії, в тому числі і Волинську і особливо столицю Петербург. Тоді, в 1831 році, приймаючи діяльну участь в роботі холерного комітету, Степан Хомич охоче ділився своїм досвідом боротьби з хворобою. Потім за старання його навіть відзначив двічі нагородою імператор.

З 1832 року Степан Хотовицький починає працювати професором на кафедрі акушерства та судової медицини в академії в Петербурзі, паралельно він викладав також педіатрію.

Наукові дослідження Хотовицького, присвячені питанням акушерства і гінекології, дитячих хвороб, вивченню таких складних та смертельних хвороб, як сибірки та холери.

В 1844 році Степан Хотовицький видав «Лікарсько-народний порадник для духовних училищ». Книга стала першим порадником із шкільної гігієни в Російській імперії. В 1847 році Хотовицький видав наступну свою важливу працю під назвою «Педіятрика» – посібник з педіатрії.

Впродовж 1833–1839 років він був редактором «Військово-медичного журналу».

Помер Степан Хотовицький 30 березня (11 квітня) 1885 році у місті Петербург, де і був похований.

Детальніше: https://health-ua.com/pics/pdf/ZU_2010_21/52.pdf

6 квітня 2026 року виповнилося 125 років від дня народження Миколи Рокицького (1901–1944) – українського художника

Народився 6 квітня 1901 року в селі Заріччя, неподалік міста Володимира. Його батько був сільським мірошником. Талановитий юнак навчався у Володимирській гімназії. Її будинок зберігся донині, на його фасаді – дошка з барельєфом художника. З початком Першої світової війни родину Рокицьких було евакуйовано до Києва. 1920 року Рокицький вступає до Української академії мистецтва, майстерня монументального мистецтва. Він був серед тих, хто пройшов школу майстра з першого до останнього курсу. 

У творчому доробку Рокицького не так багато збережених картин, настінні розписи знищено. 

Микола Рокицький – фаховий педагог. Ще студентом у 1924 році він викладає в Київській експериментальній школі № 611. По завершенні навчання у Київському художньому інституті (колишня Українська державна академія мистецтва), Рокицького призначають викладачем на текстильному, а згодом на монументально-виробничому відділенні інституту. Деякий час Рокицький працює в Харківському інституті пролетарської культури, аж до його ліквідації (1934), коли відбулась реорганізація художньої освіти в Україні. Як педагог Рокицький спирався на засади, засвоєні в період навчання у майстерні Бойчука, а також на власний досвід у виборі тем та завдань. Навчання складалося з двох частин: праці в майстерні та окремо на об’єктах. Він вважав за необхідне поєднати архітектуру та монументальний живопис.

Микола Рокицький зробив значний внесок у розвиток портретної фрески.

Після загибелі в 1937 році Бойчука, Микола Рокицький разом з іншими його учнями працює з народними майстрами в експериментальних майстернях при Київському державному музеї українського мистецтва на території Києво-Печерської Лаври. Звертається до розробки ескізів тематичних килимів, якими декорували інтер’єри громадських приміщень. Український тематичний килим набуває широкого розвитку внаслідок зближення народного і професійного декоративно-ужиткового мистецтва.

У постійному страху і тривозі минув передвоєнний період. Микола Рокицький дивом уникнув фізичного знищення. Він часто змінює місце роботи. З початком Другої світової війни добровольцем йде на фронт, але потрапляє в оточення. Концентраційний табір, втеча з полону. У визволеному Києві 11 лютого 1944 року його не стало. Похований на Лук’янівському цвинтарі в Києві.

1 лютого 1958 року було ухвалено рішення про реабілітацію Михайла Бойчука, але ще довго бойчукізм вважали однією з найреакційніших течій в українському мистецтві. 

У Володимирі бережуть пам'ять про видатного земляка: вихованці місцевої художньої школи вивчають його творчість. У рідному селі живописця   – Заріччі – одна з вулиць носить його ім’я. 

Література

Киба Я. Відомі і знамениті жителі / Я. Киба // Киба Я. Володимирщина: минувшина і сучасність : іст.-економ. і краєзн. вид. / Я. Киба. – Луцьк, 2017. – С. 209–259.

Кумецький О. Микола Рокицький – художник-монументаліст і педагог / О. Кумецький // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Володимир-Волинський в історії України і Волині : матеріали XXХІІ Міжнар. наук.-практ. іст.-краєзн. конф., присвяч. 70-річчю утворення Волин. обл., 810-ій річниці надання місту Володимир-Волинському Магдебурзького права, м. Володимир-Волинський, 12 черв. 2009 р. : наук. зб. – Луцьк, 2009. – Вип. 32. – С. 88–93. 

Левицька Т. 6 квітня   125 років від дня народження  М. А. Рокицького (1901–1944) – українського художника / Т. Левицька // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2026 рік / Упр. к-ри з пит. релігій та нац., Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2026. – С. 81–84. 

Янович Б. Незабутній художник Микола Рокицький : до 105-річчя майстра із волинського Заріччя / Б. Янович // День. – 2016. – 22–23 квіт. – С. 12.

Янович Б. Чарівна палітра Миколи Рокицького / Б. Янович // Місто вечірнє. – 2021. – 11–17 берез. – С. 7.