Новини

9 березня 2024 року виповнюється 210 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – українського письменника, художника, мислителя, який ймовірно у 1846 році, як член Київської археографічної комісії перебував на Волині. Улітку 1845 року Т. Г. Шевченко починає співпрацювати з Київською археографічною комісією. 21 вересня 1846 р. генерал-губернатор Бібіков видав розпорядження у якому доручив Шевченку записати пісні, народні звичаї жителів Волині, змалювати старовинні церкви волинського краю, зокрема і Почаївську Лавру. У ХІХ ст. до складу Волині входили сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська, Хмельницька і частково Тернопільська області. Краєзнавці вважають, що Шевченко проїздом був у Берестечку, Дубні, Корці, Новограді-Волинському. А також у селах Вербка і Секунь Ковельського району, де реставрував ікони у тамтешніх церквах. Згадка про Корець є у «Варнаку», і в «Прогулянці», де згадується не лише про Корецький замок, а й церква, де зберігалися бальзамовані останки графів Корецьких. За словами Шевченка, церква перетворилася на руїну. Написати так міг лише очевидець. Перебуваючи в Почаєві та Кременці, поет, звісно, знав, що неподалік — поле Берестецької битви. Шевченко згадує Берестечко у містерії «Великий льох», воно для нього було символом козацької звитяги часів Хмельницького. У Почаєві Т. Шевченко намалював чотири акварелі , два ескізи і зробив начерк олівцем. Ці роботи засвідчили великий талант митця. Нині вони зберігаються у Національному музеї Т. Шевченка у Києві. У Почаєві поет записав 4 жартівливі (сороміцькі) пісні. Серед них, «Гиля-гиля, селезень, сизокрилий». Також Почаїв він згадує у своїй поемі « Петрусь». Отож, чим закінчилася волинська подорож Шевченка? Звітом про проведену роботу. А це добірна малюнків та зібраних народних пісень. Цікаво також, що в робочому альбомі Шевченка було кілька записів пісень, що не мають конкретної дати й місця фіксації. Але вони відносяться до 1846 року і, вочевидь, записані на Волині.

Література

Бухало Г. До питання про перебування Тараса Шевченка на Волині / Г. Бухало // Наукові записки. Вип. 5 : [присвяч. 190-річчю від дня народження М. І. Костомарова] / Рівненський обласний краєзнавчий музей. – Рівне : Перспектива, 2007. – С. 23–26.

Давидюк Р. П. Вшанування пам’яті Тараса Шевченка у Волинському воєводстві / Р. П. Давидюк, А. А. Жив’юк // Сторінки історії : збірник наукових праць. – 2019. – Вип. 48. – С. 82–97.

Монастирецький Л. Творчість Т. Г. Шевченка в контексті літературного життя Волині / Л. Монастирецький // Волинь–Житомирщина. – 2010. – № 21. – С. 107–114.

Кралюк П. Волинь у житті та творчості Тараса Шевченка : монографія / П. Кралюк. – Луцьк : Твердиня, 2006. – 80 с.

22 лютого 2024 року виповнюється 210 років від дня народження Оскара Генрика Кольберга – польського, українського фольклориста, етнографа, композитора, який подорожував та збирав фольклор на Волині.

Народився Оскар Кольберг 22 лютого 1814 р. м. Присуха неподалік Радома (Польща), в родині інженера-топографа. Згодом сім’я переїхала до Варшави. У 1830 р. закінчив Варшавський ліцей. В 25-річному віці захопився збиранням музичного фольклору. Це стало найважливішою його справою. Знайшов високооплачувану роботу в Управлінні Варшавсько-Віденської залізниці, а потім в Управлінні дирекції доріг і мостів, зумів накопичити фінанси на видавничу діяльність, дослідження, подорожі. Під час перших подорожей до Литви і Білорусі (1836–1837) зацікавився народною культурою. Зокрема, став автором обробок народних мелодій і танців для фортепіано, видав книжки «Народні пісні в обробці для співу», «Пісні польського народу». Велику наукову цінність мають його багатотомні праці «Народ, його звичаї...», «Етнографічні картини». Також О. Кольберг збирав цінні відомості з народної медицини. Досліджував фольклор Зарічненського, Радивилівського районів. Окремими збірками побачили світ дослідження про український народ, про його матеріальну і духовну культуру «Покуття» (1882–1889), «Казки з Полісся» (1889), «Весільні звичаї та обряди з Полісся» (1889), «Волинь» (1907). Особливо багатогранною у Кольберга вийшла етнографічна монографія «Волинь. Обряди, мелодії, пісні. Всі справи», яка з’явилася друком уже після смерті автора і базувалася на дослідженнях Волинського Полісся. Тут, зокрема, описи весіль, обрядові народні пісні, казки, прислів’я тощо.

Оскар Кольберг залишив після себе безцінний матеріал для дослідників та усіх, хто цікавиться народними традиціями. 33 томи тільки прижиттєвих видань, 12 тисяч народних пісень, понад 2000 казок, 2700 прислів’їв та приказок, 350 загадок — така народознавча спадщина польсько-українського етнографа. На знак пошани до праць Кольберга його ім’я присвоєно науково-дослідницькому інституту в польському місті Познань, що займається збереженням культурного спадку, а також філармонії в місті Кельце. У 1974 р. було засновано нагороду Оскара Кольберга за внесок у вивчення та розвиток народної культури.

Помер відомий польсько-український фольклорист 3 червня 1890 р. в Кракові, похований на Раковицькому цвинтарі.

Література

Корецька О. 200 років від дня народження О. Кольберга (1814–1890) –польського, українського та білоруського фольклориста, етнографа та композитора / О. Корецька // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2014 рік / Волин. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. О. Пчілки. – Луцьк : Твердиня, 2013. – С. 46–49.

Пащук І. Невтомний збирач і дослідник: до 190-річчя від дня народження [пол. дослідника і композитора, фольклориста і етнографа Оскара Кольберга] / І. Пащук // Вісті Рівненщини. – 2004. – 20 лют. – С. 2.

Прокопчук В. Історіографія досліджень фольклору Волині / В. Прокопчук // Музичне краєзнавство Рівненщини : навч.-метод. посіб. / В. І. Прокопчук . – Рівне : О. Зень , 2021. – С. 92–110.

11 лютого 2024 року виповнюється 80 років від дня народження Володимира Тимофійовича Денисюка – волинського краєзнавця, культурно-освітнього діяча, заслуженого працівника культури України.

Володимир Тимофійович Денисюк народився 11 лютого 1944 року у селі Демчин Бердичівського району. У 1947 році родина Денисюків переїхала на Волинь, у село Заліси Ратнівського району. Володимир Денисюк навчався у Заліській восьмирічній, Заболоттівській середній школах Ратнівського району. По закінченні школи вступив до Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки. У 1971 році закінчив інститут з відзнакою, отримав фах викладача історії. У 1983 році Володимир Денисюк очолив Волинське обласне управління культури. На цій посаді, яку обіймав до 1992 року, доклав чимало зусиль для вироблення концепції відродження культури Волині. Саме Володимиру Денисюку належить ідея заснування Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня» та її реалізація – проведення першого такого фестивалю у 1991 році. Також фестиваль народної творчості «Волинські візерунки», конкурс народних інструментів «Калинова сопілка» та духових на приз Петкевича.

Початок роботи Володимира Денисюка як дослідника, краєзнавця припав на 80-ті роки. У 1984 році у Львівському видавництві «Каменяр» побачив світ путівник «Волынь туристская», підготовлений та укладений разом із групою авторів. Цей путівник знайомив читача з 5-ма маршрутами масового туризму на Волині. Наступною роботою Володимира Денисюка став історико-краєзнавчий нарис «Волинь: Події. Факти. Цифри. Туристичні маршрути» (1997 р.). У дослідженні історії населених пунктів Волині Денисюком було підготовлено і видано краєзнавчий нарис «Луцьку – 910 років» (1995 p.), книги «Камінь-Каширський» (1996 р.) та «Літопис Камінь-Каширщини» (2001 p.). Віддано автором данину і дослідженню минувшини Ратнівського району, в якому пройшли його дитячі роки. У співдружності з Іваном Овксентійовичем Денисюком видано книги «Ратнівщина: історико-краєзнавчий нарис» (1998 р.) та «Ратнівська земля» (2003 p.). Загалом, у галузі історичного краєзнавства Володимир Денисюк став автором понад 100 публіцистичних статей.

Література

Денисюк В. Т. Луцьку – 910 років : історико-раєзнавчий нарис / В. Т. Денисюк. – Луцьк : Надстир'я, 1995. – 64 c.

Стасюк Л. Краєзнавчий доробок Володимира Денисюка – уродженця Бердичівщини / Л. Стасюк // Бердичів древній і вічно молодий : матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції «Бердичів древній і вічно молодий», 8-14 черв. 2005 р. / ред. М. Ю. Костриця. – Т. 1 – Житомир : Косенко, 2005. – С. 238. – (Науковий збірник «Велика Волинь» : праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині ; вип. 32)

30 січня 2024 року виповнюється 190 років від дня народження Володимира Боніфатійовича Антоновича – українського історика, археолога, етнографа, нумізмата, публіциста і громадського діяча, одного з ідеологів українського національно-визвольного руху другої половини XIX ст.

Володимир Боніфатійович Антонович народився 30 січня 1834 р. в містечку Махнівці Махнівського повіту Київської губернії (тепер Козятинський район, Вінницької області), у родині зубожілих, безземельних польських шляхтичів, генеалогічно споріднених з Правобережною Україною. Освіту здобував у Рішельєвському ліцеї та 2-й Одеській гімназії, після закінчення якої 1850 р. вступив на медичний факультет університету Св. Володимира, а згодом – у 1860 р. здобув історико-філологічний фах. Неабиякий вплив на становлення В. Антоновича як історика мав М. Максимович. Свою першу історичну розвідку Антонович написав у 1863 р. – «О происхождении казачества». У 1878 р. В. Антонович захистив дисертацію на тему: «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого кн. Ольгерда». Світогляд історика ще за студентських років формувався під впливом козацької давнини, творів Т. Шевченка, П. Куліша, етнографічних досліджень тощо. Також В. Антонович сам здійснював експедиції з метою вивчити побут і життя українців на Волині, Поділлі, Київщини, Холмщини, Херсонщини тощо. На початку 60-х pp. XIX ст. Антонович приєднався до українського товариства «Громада» у Києві, очолював «хлопоманський» гурток, учасники якого декларували, що український народ має право на своє національне відродження та самовизначення. Викладацькій та науковій діяльності присвятив близько 30 років життя (лекції з історії Галицької Русі, Великого князівства Литовського, українського козацтва, джерелознавства та допоміжних дисциплін). Цікавився В. Антонович також історією української культури та етнографією, захоплювався археологією та нумізматикою. У 1882 р. взяв активну участь у створенні журналу «Киевская старина». У цьому журналі В. Антонович опублікував і свою повість «Уманский сотник Иван Гонта» (1882 р.). Останні роки життя В. Антонович працював над дослідженнями з історії України, збирав документальні відомості для історико-географічного словника України, який так і не було видано. Володимир Антонович— автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Зібрав, зредагував і видав 9 томів «Архив Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України XVI—XVIII століть. Наприклад, деякі вступні статті Антоновича до цих томів: «О мнимом крестьянском восстании на Волыни в 1789 г.» (1902); «О крестьянах в Юго-Западной России по актам 1770—1798 гг.»; «О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России» (1867); «О городах в Юго-Западной России по актам 1432—1798 гг.» (1870); «Об унии и состоянии православной церкви с половины XVII до конца XVIII в.» (1871) тощо. Найважливіші праці Антоновича з археології: «Раскопки в земле древлян» (1893); «Археологическая карта Киевской губернии» (1895); «Археологическая карта Волынской губернии» (1900); «Описание монет и медалей, хранящихся в нумизматическом музее Университета Св. Владимира» (1896). Інші головні праці Антоновича: «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда» (1877—1878), «Про місцезнаходження літописних міст Шумська і Пересопниці» (1901). Помер Володимир Антонович 21 березня 1908 р.

Література

Антонович В. Б. Моя сповідь : вибр. істор. та публіцист. твори / В. Б. Антонович. – Київ : Либiдь, 1995. – 813 c. – (Пам'ятки історичної думки України).

Антонович В. Б. Коротка історія Козаччини / В. Б. Антонович. – Київ : Україна, 2004. – 301 с.

Антонович В. Що принесла Україні Унія : стан української православної церкви від пол. 17 ст. до кінця 18 ст. / В. Антонович. – Вид. 2-ге, доповн. – Еккелезія, 1991. – 131 с.

****

Білодід В. Д. Історіографія української етноментальності : В. Б. Антонович : історіософ. нариси / В. Д. Білодід ; за ред. Н. П. Поліщук. – Київ : Вища шк., 2011. – 335 с.

Антонович Володимир Боніфатійович [Електронний ресурс] : дослідники Великої Волині // Історична Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://www.istvolyn.info/post/47. – Назва з екрану.

12 січня 2024 року виповнюється 115 років від дня народження Яна Фітцке – польського археолога, дослідника і краєзнавця Волині. Ян Юзеф Фітцке народився 12 січня 1909 року в місті Гдова на Краківщині (Польща). Закінчив гімназію в Кракові (1929 р.), навчався на археологічному відділі Ягеллонського університету (1929–1933 рр.). Ще навчаючись у гімназії, Я. Фітцке брав участь в археологічних експедиціях та розкопках у центральній та південній Польщі. З 1930 року став членом Польського Археологічного Товариства та співробітником двох його видань: «Огляд археологічний» і «3 глибини віків». У 1933–1935 роках працював в Етнографічному музеї м. Лодзя. У серпні 1936 року Ян Фітцке отримав посаду головного хранителя і керівника Волинського музею в Луцьку. Йому вдалося реорганізувати роботу музею, поставити її на наукову основу, поповнити і систематизувати музейні колекції. Протягом своєї роботи в музеї Ян Фітцке проводив регулярні археологічні розкопки на значній території Волинського воєводства. Він один з найбільших знавців лінійно-стрічкової та дунайської культури. Найбільш відомі дослідження і знахідки були зроблені в м. Луцьку (Луцьк-Гнідава, Луцьк-Дворень, Луцьк-Кримне), с. Городок (Луцького району), с. Городок на Рівненщині. Крім того, в смт Торчин ним було досліджено могильник доби бронзи, в с. Піддубці розкопано кургани давньоруського часу з прикрасами та зброєю. Частина зібраної археологом колекції зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею, найкращі знахідки і нині представлені в експозиції музею. Фітцке – автор численних публікацій в місцевій та столичній пресі про колекції Волинського музею та повідомлень про археологічні знахідки на землі волинян: «Надзвичайно цінне археологічне відкриття під Луцьком» (1937 р.), «Сенсаційне відкриття у неолітичних могилах у Торчині на Волині» (1937 р.), «Нумізматичне зібрання музею ВТПН у Луцьку» (1936 р.) та інші. Я. Фітцке залишив свій слід на Волині, як практик та організатор музейної справи краю. Він був упорядником колекцій занепалого і занедбаного музею князів Острозьких в Острозі, переданого в 1938 р. місцевому відділенню Волинського округу Польського Краєзнавчого Товариства, членом редколегії щомісячника «Земля Волинська» та правління Луцького відділення ПКТ, викладав на курсах екскурсоводів по м. Луцьку, допомагав становленню регіональних музеїв в містах Дубно, Кременець. З початком другої світової війни як поручик запасу Я. Фітцке був призваний до польської армії. Разом зі своєю частиною потрапив у радянський полон, а далі – в табір, що знаходився в Козельську на Смоленщині. Наприкінці квітня 1940 р., під час ліквідації табору, Ян Фітцке був розстріляний органами НКВС у Катинському лісі.

Ян Фітцке увічнений на пам’ятній таблиці Ягеллонського університету у Кракові. На вулиці Богдана Хмельницького у Луцьку відкрито меморіальну дошку польському археологу Яну Фітце (1909–1940 рр.).

Література

Дмитрук В. Ю. Відданий краєзнавству : Ян Йозеф Фітцке. 1909–1940 / В. Ю. Дмитрук // Роде наш красний... : Волинь у долях краян і людських документах / авт.-упоряд. Л. К. Оляндер ; Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк : Вежа, 1996. – Т. 3. – С. 422–431.

Кононець П. Є. Ян Фітцке – дослідник волинських старожитностей / П. Є. Кононець // Культурний простір Житомирщини – Волині ХІХ–ХХ століть : матеріали Всеукр. наук.-краєзн. конф., 24 квіт. 2012 р., м. Житомир. Т. 2. – Житомир : М. Г. Косенко, 2012. – С. 124–129. – (Науковий збірник «Велика Волинь» : праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині ; вип. 47.)

Котис О. Ян Фітцке / О. Котис // На Сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині / О. Котис. – Луцьк : Синя папка, 2020. – С. 27–30.

Фітцке Ян [Електронний ресурс] // Історична Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://www.istvolyn.info/post/121. – Назва з екрану.

26 грудня 2023 року виповнюється 230 років від дня народження Єви Фелінської – волинської письменниці, активної учасниці народно-демократичного руху на Волині.

Народилася Єва Фелінська 26 грудня 1793 року у селі Узнога Слуцького повіту Волинської губернії (тепер село Узнога Клецького району, Білорусь). Батько її Зигмунд Вендорфф був юристом кріпаків, землі не мав. У 1800 році після смерті батька родина переїхала в Галичину, до родича Станіслава Вендорффа. У вісімнадцятирічному віці (1811 р.) Єва вийшла заміж за Герарда Фелінського, шляхтича з Волині, брата польського поета Алоїза Фелінського. Після шлюбу разом з чоловіком проживали на Волині у селі Воютині Луцького повіту. У 1820 року Герарда обрали депутатом 1-го департаменту канцелярії Волинської губернії, й родина переїхала до Житомира. 10 січня 1833 року помирає Герард Фелінський. Єва стає єдиною опікункою шістьох дітей. Через 4 роки по смерті чоловіка, Єва здає в оренду маєток у Воютині і переїжджає до Кременця. Саме тут вона знайшла для дітей відповідні навчальні заклади. За участі Єви, влітку 1837 року у Кременці була заснована школа для дівчаток з бідних родин, учителями у якій служили син і дочка Фелінської. Уже будучи вдовою, Єва Фелінська захопилася революційними ідеями, познайомилася з польським революціонером Шимоном Конарським і ввійшла до підпільної організації «Співдружність польського народу». За порадою Ш. Конарського Єва створила і очолила «Жіноче товариство» – першу підпільну організацію жінок на Україні та Білорусі, куди входило 20 членів, склала його програму та статут. Крім того, стала співавтором Торговельного закону для акціонерів спілки, який передбачав господарське відродження краю та залучення молоді до корисних справ і став би зручним прикриттям для нелегальної діяльності в цілому. 1838 року за доносом зрадника було  заарештовано, а згодом розстріляно Шимона Конарського. Пізніше заарештували і Єву, яку було засуджено на довічне заслання в місто Березов Тобольської губернії з конфіскацією майна. Проживши тут понад два роки, вона встигла завоювати авторитет серед тамтешніх жителів. Саме тут почала писати щоденник «Спогади з подорожі до Сибіру» – це повна картина із життя в засланні, звичаїв старожилів Сибіру, один із перших творів жіночої мемуаристики. Завдяки клопотанням друзів у 1841 році Єві Фелінській дозволили переселитися до Саратова. Тут вона почала займатися літературною діяльністю. Одну з перших літературних спроб – повість «Думки», було надруковано в 1843 р. в журналі «Петербуржский еженедельник» під псевдонімом Венеранда Кокош. Згодом було написано повісті «Пан депутат» – антиліберального спрямування; соціально-побутові «Герсилія», «Помилка», «Племінниця і тітка». У травні 1844 року на клопотання друзів Є. Фелінській прийшов дозвіл повернутися на Волинь. Вона і надалі продовжила займатися літературною творчістю, якою опікувався знаменитий польський літератор Й. І. Крашевський. Він друкував її твори в журналі «Атенеум», редактором якого був. Для історії є цінним її книга «Пам’ятки з життя» (Вільно, 1860 р.), де зображено історію, звичаї і побут Волині і Литви кінця ХVIII – поч. ХІХ століть. Коло досліджених проблем, виклад та авторська своєрідність дозволяє віднести «Пам’ятки з життя» Є. Фелінської до найвидатніших творів волинських письменників. Її називали однією з найвидатніших жінок Волині. На жаль, усі твори Єви Фелінської зберігаються в бібліотеках Вільнюса та Любліна. Після повернення із заслання на Волинь вона прожила у селі Воютин аж до самої смерті, до 20 грудня 1859 року. Похована в селі Скірче Горохівського району, на католицькому цвинтарі.

Ім’я Єви Фелінської носить Національно-культурне товариство у Луцьку.

Література

Кравченко С. І. Єва Фелінська: доля та творчість / С. І. Кравченко // Волинь у житті та творчості письменників : зб. наук. пр. / упоряд. Н.Г. Сташенко. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Луцьк : Твердиня, 2007. – С. 29–30.

Гарбарук А. Патронка сучасного польського товариства на Волині Єва Фелінська: життя, діялність, пам’ять / А. Гарбарук // ЕМІНАК. – 2016. – № 1(13). – С. 69–72.

Білявська В. Жанрова характеристика «Мемуарів з життя» Єви Фелінської / В. Білявська // Волинь-Житомирщина : іст.-філол. зб. з регіон. проблем. – 2016. – № 27. – С. 130–137.