Новини

1 грудня 1865 року Острозі було відкрито жіноче училище ім. графа Д. Блудова.

Майже 30 років Дмитро Блудов виношував плани створити жіноче училище на Волині. Проте в 30-х роках XIX століття його ідея була не надто популярною. У 1864 році граф Блудов помирає, так і не встигши реалізувати свій задум. Втілити ідею виявилося під силу його доньці – Антоніні Блудовій. Жіноче училище в Острозі стало для графині справою всього її життя.

Перш ніж відкрити в Острозі навчальний заклад для дівчаток, графиня об’їздила всю Волинь. Припав їй до серця саме Острог. На думку дослідників, місто привернуло увагу доньки російського чиновника своєю древньою історією (діяльністю тут князів Острозьких), вдалим розташуванням, а також наявністю тут приміщення для відкриття майбутнього училища – закритого у 1832 році капуцинського монастиря.

Тож, у березні 1865 року в місті за сприяння Блудової розпочало свою роботу острозьке Кирило-Мефодіївське братство. 1 грудня того ж року при братстві для перших шести учениць розпочалося навчання у підготовчому класі училища. А перший клас жіночого училища вдалося відкрити наступного року. Навчальний заклад графиня Блудова назвала на честь свого батька. Основною метою діяльності училища було виконання заповіту графа Д. Блудова, тобто, виховання дівчат у вірі. 

Навчальний курс складався з чотирьох класів та тривав впродовж семи років: у перших трьох класах навчання тривало по два роки, а у четвертому класі – один рік.

Фінансування навчального закладу здійснювалося за кошти благодійників та самої Антоніни Блудової.

Острозьке жіноче училище було навчальним закладом закритого та приватновласницького типу. Заклад мав чіткі та в окремих моментах суворі правила для вступу. Вихованками училища Блудової могли стати лише православні дівчата, проте без вимог до соціального статусу їх батьків. Училище користувалося неабиякою популярністю.

Училище імені графа Блудова було закрите у 1923 році за часів польської влади. За 58 років свого функціонування навчальний заклад дав освіту понад 2 тис. дівчат краю. Дівчата навчилися читати, писати, а чимало з них й взагалі стали вчительками. Загалом, училище відіграло важливу роль у встановленні жіночої освіти на теренах тодішньої Волині. Воно стало одним із перших жіночих середніх навчальних закладів краю.

Література

Верховецька А. С. Жіноче училище ім. графа Д. Блудова в Острозі (1865–1923 рр.) в контексті культурно-освітніх процесів на Волині [Електронний ресурс] / А. С. Верховецька. – Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Verkhovetska_Anastasiia/Zhinoche_uchylysche_im_hrafa_D_Bludova_v_Ostrozi_1865-1923_rr_v_konteksti_kulturno-osvitnikh_protses.pdf?. – Назва з екрана.

Омельчук В. В. Сподвижники культурно-освітніх ініціатив на Волині / В. В. Омельчук // Буде освіта – буде Україна : зб. наук. пр. / В. В. Омельчук . – Рівне : Волин. обереги, 2023. – С. 30–37.

Наприкінці листопада виповнюється 235 років з часу видання в Почаївській друкарні збірки українських духовних пісень «Богогласник», яке стало першим з-поміж подібних тематичних видань не лише в Україні, але й у всьому східнослов’янському світі.

250 пісень, включених у збірку, створені переважно книжною українською та церковнослов’янською мовами. Часто в поетичні тексти автори вносили елементи живої розмовної мови. Антологія оздоблена численними майстерними заставками, кінцівками, гравюрою ікони Почаївської Богородиці.

Видання набуло величезної популярності, неодноразово перевидавалося в Почаєві, Перемишлі, Холмі, Петербурзі. І, як зауважує історик Я. Ісаєвич, «мабуть, жоден інший стародрук не мав такого тривалого впливу як на рукописну книжність, так і на словесний та музичний фольклор наступного періоду». Починаючи з кінця ХІХ ст., чимало пісень зі збірника використовували українські композитори: А. Вахнянин, М. Лисенко, К. Стеценко, О. Нижанківський, М. Леонтович, С. Людкевич, В. Барвінський.

Ще наприкінці ХІХ століття Почаївський «Богогласник» став об’єктом дослідження М. Грушевського, І. Франка, В. Щурата, В. Гнатюка, В. Перетца, Ю. Яворського, М. Возняка, С. Щеглової, М. Миронича. Іван Франко у своїй бібліотеці мав рідкісний примірник «Богогласника» 1790 року й планував зробити його ґрунтовне дослідження в літературному та історичному аспектах. Але встиг написати кілька розділів і опублікувати «Вступ до студій над «Богогласником». Виставка знайомить з названою працею та з розвідкою письменника «Наші коляди».

«Богогласник» 1790 року сьогодні став уже бібліографічною рідкістю. Його примірники збереглися в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського, Національному музеї у Львові, Центральному державному архіві

України в Києві, Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, Кременецькому краєзнавчому музеї, бібліотеці Академії наук Литви, василіанському монастирі у Варшаві; у Білорусії, Росії, приватних колекціях.

У 2016 році почаївський «Богогласник» опубліковано в Німеччині. Видання підготував дослідник українських духовних пісень Юрій Медведик. І попри невеликий наклад, книжка сьогодні представлена увазі читачів найбільших бібліотек України та Європи. Богогласник 1790 р. представлений у вільному доступі в «Цифровій бібліотеці історико-культурної спадщини» Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.

Література

Богогласник [з нотами] : пісни благоговіиныя праздником господьским, богородичным и нарочитых святых…, к сим же нікоторым чудотворным иконам служащыя, таже различныя покаянныя и умилителныя содержащ. – Почаїв: Друкарня Успенського монастиря, 1790. – [292] арк.; 4. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0000002. – Назва з екрана.

Медведик Ю. Автори пісень почаївського Богогласника (джерелознавчо-текстологічне дослідження) / Ю. Медведик // Записки НТШ. – Львів, 2014. – Т. 267. –С. 287– 317.

Медведик Ю. «Богогласник» – найвидатніша пам’ятка української духовної лірики XVII–XVIII ст. (джерелознавчий та етнологічний аспект) / Ю. Медведик // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 5/6. – С. 44–49.

Медведик Ю. Богогласник [Електронний ресурс] / Ю. Медведик, Я. Мельник // Наукове товариство імені Шевченка : енциклопедія [сайт]. – Режим доступу: https://encyclopedia.com.ua/entry-351. – Назва з екрана.

1 жовтня 1805 р. у м. Кременці було урочисто відкрито Вищу Волинську гімназію. Організаторами гімназії були Тадеуш Чацький та Гуго Коллонтай.

Навчальні корпуси розмістились у будівлях колишнього єзуїтського колегіуму, зведених у стилі пізнього бароко у 1731–1753 рр. архітектором П. Гіжицьким. Гімназія була доступна для дітей з усіх соціальних прошарків незалежно від національності та віросповідання. У гімназії існувало два рівні: нижчий («класи»), що відповідав тодішнім повітовим школам, і вищий («курси»), зближений із університетською освітою. Програма гімназії передбачала оволодіння «талантами» – образотворчим мистецтвом, музикою, фехтуванням, верховою їздою, танцями, грою в м’яч, плаванням тощо. Окрім того, були впроваджені додаткові факультативні предмети переважно природничо-наукового циклу. У гімназії діяли наукові та учнівські товариства, літературний клуб. Багато відомих у краї родин селилися у Кременці тільки задля того, аби їхні діти могли здобути тут освіту. Навчальний заклад мав добре облаштовані кабінети фізики, зоології, мінералогії, нумізматики, астрономічно-метеорологічна обсерваторія, метеорологічна станція. При гімназії діяла також друкарня.

У гімназійних колекціях зберігалися живописні полотна великих майстрів – Рубенса, Рафаеля, Гвідо Рені, Леонардо да Вінчі. Особливою гордістю була бібліотека, основу якої складало зібрання книг Станіслава Августа. Книгозбірня була однією з найкраще організованих і найсучасніше обладнаних бібліотек того часу. 1834 р. у ній налічувалося 24379 творів у 34378 томах, у тому числі чимало цінних видань та стародруків. Зокрема серед останніх була знаменита Острозька Біблія 1581 року видання. Гордістю гімназії став ботанічний сад, що не поступався ботанічним садам кращих європейських університетів. У ньому налічувалося близько 12 тисяч рослин і дерев, привезених із різних країн – Данії, Швеції, Фінляндії, Австрії, Польщі, Росії тощо.

Серед викладачів Вищої Волинської гімназії було чимало видатних педагогів: Франциск Шайдт, Юзеф Чех, філософ і математик; Віллібальд Бессер, знаний у Європі ботанік, член багатьох наукових товариств; Еузебіуш Словацький, філолог, батько знаменитого польського поета-романтика Юліуша Словацького. Освіту в гімназії могли отримати як нащадки аристократичних родів, так і діти шляхтичів, міщан і навіть іудеїв; навчання було безплатним. Лише за оволодіння предметами естетичного й фізичного циклу вносилася плата.

Опіка Чацького сприяла розвитку Вищої Волинської гімназії. У 1819 р. російська влада перетворила школу на ліцей, навчальний заклад підвищеного типу з правом надання нижчих наукових ступенів (дійсного студента і кандидата наук).

Кременецький ліцей фактично проіснував до 1834 року. Формальним приводом для його закриття стало Польське повстання 1830–1831 рр. Після нього в імперії Романових відбулася ліквідація польських навчальних закладів. Своєрідним «замінником» ліцею став заснований у 1834 році Університет святого Володимира в Києві, куди з Кременця перевезли бібліотеку, обладнання; туди ж перейшла працювати частина викладачів ліцею.

Урочисте відкриття Київського університету відбулося 15 липня 1834 р. у день св. Володимира. Відтак дітище Т. Чацького припинило своє існування.

Література

Даниляк П. Тадеуш Чацький та його роль у розвитку освіти на Правобережній Україні / П. Даниляк // Український історичний журнал. – 2009. – № 2. – С. 51–66.

Кременецький ліцей у контексті розвитку освіти, науки та культури на Волині в першій третині ХХ ст. : зб. наук. пр. – Тернопіль : Терно-граф, 2009. – 264 с.

Роллє М. Афіни Волинські : нарис з історії освіти Польщі / М. Роллє. – Репр. відтворення вид. 1923 р. – Київ : Либідь, 2007. – 310 с.

Шмит А. Волинська гімназія: переддень створення / А. Шмит // Замок [Кременець]. – 2013. – 14 жовт. – С. 14–15 : фот.

Шмит А. Тадеуш Чацький і Гуго Коллонтай - засновники Волинської гімназії / А. Шмит // Замок [Кременець]. – 2015. – 30 верес. – С. 18 –19.

25 вересня 2025 року виповнюється 115 років від дня народження Ольги Пилипівни Добахової – української народної поетеси-піснярки, організаторки і художньої керівниці самодіяльного народного хор у с. Першки Овруцького повіту Волинської губернії (нині – с. Кирдани Коростенського району).

Народилася Ольга Пилипівна Добахова 25 вересня 1910 р. в селі Першки (тепер в складі с. Кирдани) в бідній сім’ї, де було дев’ятеро дітей. Сім’я була співуча, пісень знали безліч. Гарно співали батьки. Після пережитого голоду 1932–1933 років, була відправлена на лікування в Ялту. Працювала на ткацькій фабриці в Києві, де знайшла своє кохання. Разом з чоловіком – військовослужбовцем переїхала і працювала на Далекому Сході, Вірменії, Грузії в Азербайджані. Будучи учасницею Другої Світової війни між боями почала складати вірші та пісні. Після війни сім’я Добахових повернулася в рідне село. Ольга Пилипівна вирішує організувати хор. Для першого виступу хору в 1949 р. пише пісню про своє село. Так з’явилась її пісня про кирданівських хмелярок. З 1949 по 1976 роки О. П. Добахова – незмінний керівник самодіяльного хору села Кирдани. Хор заслужив численні грамоти, дипломи, медалі фестивалів та конкурсів. В грудні 1968 р. Міністерство культури УРСР присвоїло Кирданівському хору звання народного.

О. П. Добахова – автор багатьох віршів, пісень (слів та музики) які виконував хор. В них оспівується рідна поліська земля, її працьовиті люди. Значне місце в творчості поетеси займають ліричні твори. Творчий доробок Ольги Пилипівни ваговий: 220 віршів, 85 пісень, покладених на музику, яку сама ж і писала. Твори поетеси видрукувані в багатьох збірках, в 1957 р. – «Сяють зорі на Поліссі», 1961 р. – «Серце співає», 1962 р. – «Степові квіти».

Померла Ольга Пилипівна 8 жовтня 1982 р.

В 1992 р. встановлена щорічна премія ім. О. Добахової (обласним відділенням українського фонду культури). Першим її лауреатом став народний самодіяльний хор села Кирдани. 26 вересня 2010 р. в селі Кирдани на честь 100-річчя від дня народження О. П. Добахової відкрито меморіальну дошку на фасаді Будинку культури.

Література

Гусаревич Л. Її душа у пісню перелита, живе в тобі, Поліський краю мій (популяризація творчості народної поетеси-піснярки Ольги Добахової в бібліотеках району) [Електронний ресурс] / Л. Гусаревич // Бібліотека – територія інтелектуальної комунікації: від витоків до сьогодення : матеріали наук.-практ. конференції, присвяченої 150-річчю Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Ольжича, 22 верес. 2016 р. – Житомир, 2016. – С. 187–190. – Режим доступу: https://www.lib.zt.ua/sites/default/files/publication/Conference_2016_web.pdf. – Назва з екрана.

Ольга Пилипівна Добахова [Електронний ресурс] // Овруч-БібліоФест : Овруцька центральна бібліотека імені Андрія Малишка : [сайт]. – Режим доступу: http://biblioovruch.blogspot.com/2020/10/blog-post_25.html. – Назва з екрана.

17 вересня 2025 року виповнюється 65 років від часу офіційного відкриття Торчинського народного історичного музею імені Г. О. Гуртового.

Торчинський народний історичний музей – перший музей на громадських засадах на Волині. Засновник, організатор і багато років незмінний директор музею – Григорій Олександрович Гуртовий (1924–2012), музеєзнавець, історик та краєзнавець. Все своє життя він присвятив науково-дослідницькій роботі по вивченню історії волинського краю.

Музей було створено 23 березня 1957 року, а офіційно відкрито 17 вересня 1960 року. 10 травня 1967 р. за рішенням Колегії Міністерства культури України був відзначений званням «Народний музей». У 2003 р. для Торчинського народного історичного музею було виділено нове приміщення, в якому у 2007 р. після реконструкції та ремонту була відкрита нова експозиція.

Григорій Гуртовий розробив наукову концепцію побудови майбутньої експозиції – найголовніші краєзнавчі матеріали розміщені тематичними комплексами. Це експонати, документи, речі, що розповідають про Торчин, села Луцького і сусідніх районів з найдавніших часів до наших днів. Музей має багату і різноманітну фондову збірку. Це – палеонтологічні знахідки, археологічні пам’ятки, скарби монет, великий фонд документів різного часу, стародруки, вироби місцевих ремісників, побутові речі сільських і міських мешканців, твори живопису і скульптури, меморіальні речі, зокрема, унікальна шафа і дзеркало колишнього мешканця села Городок, відомого польського письменника, художника і етнографа Й. І. Крашевського. Особливою гордістю історико-культурної установи є нумізматична колекція монетних скарбів часів середньовіччя, початку ХVI століття.

Торчинський народний історичний музей є скарбницею історико-культурної спадщини Волинського краю, значним осередком пропаганди та вивчення історичних, мистецьких та культурних пам’яток у Луцькому районі. Завдяки своїй роботі Торчинський музей у 2009 р. визнаний переможцем Першого всеукраїнського конкурсу громадських музеїв у номінації «Історія рідного краю». Рішенням Луцької районної ради від 11.07.2013 № 25/12 Торчинському народному історичному музею присвоєно ім’я Григорія Олександровича Гуртового – його засновника і багаторічного директора, ветерана музейної справи Волині.

Література

Гуртовий Г. О. Як народився і діє Торчинський народний музей / Г. О. Гуртовий // Роде наш красний... Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк : Вежа, 1996. – Т. 3. – С. 550–560.

Гуртовий Г. Торчинський народний музей – важливе джерело вивчення історії рідного краю / Г. Гуртовий // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцький район: історія, сучасність, перспективи : наук. зб. Вип. 22 : матеріали XXII обласної науково-практичної історико-краєзнавч. конф., Луцьк–Торчин, 9–10 груд. 2006 р. / упоряд. Г. Бондаренко, А. Сидорчук, І. Гусак. – Луцьк : Волинське обл. т-во краєзнавців, 2007. – С. 110–111.

Торчинський народний історичний музей імені Григорія Гуртового [Електронний ресурс] // Музейний простір Волині : [сайт]. – Режим доступу: https://volyn-museum.com.ua/index/torchinskij_narodnij_kraeznavchij_muzej/0-25. – Назва з екрана.

9 вересня 2025 року виповнюється 80 років від дня народження Анатолія Олексійовича Хведася – музеєзнавця, краєзнавця, кандидата історичних наук, автора багатьох праць з музеєзнавства та краєзнавчого нарису про Острог.

Народився Анатолій Олексійович Хведась 9 вересня 1945 р. в м. Острог на Рівненщині. Після закінчення місцевої школи А. Хведась працював робітником на залізниці й меблевій фабриці Острога, служив у війську, де отримав від командування направлення на навчання у військово-політичне училище міста Курган на Заураллі. Однак, за медичними показниками, провчився там менше року, вищу гуманітарну освіту здобув уже на заочному відділенні історичного факультету Київського університету, де захистив диплом 1973 р. З 1970 р. по 1985 р. – молодший, пізніше – старший науковий співробітник, заступник директора з наукової роботи Острозького краєзнавчого музею (з 1981 р. – Державний історико-культурний заповідник Острога). 

Анатолій Олексійович брав найактивнішу участь в комплектуванні музейних фондів, побудові експозицій та реалізації виставкових проєктів, екскурсійній та лекційній роботі, підготовці наукових і науково-популярних публікацій. Був активістом Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, обирався депутатом Острозької міської ради та членом її виконавчого комітету. Поряд з Раїсою Федорівною Руй – довголітньою директоркою музею і заповідника в 1968–1987 рр. – він був розробником концепції і підготовчих матеріалів для організації заповідника, розробки його структури і включення в його склад пам’яток оборонного і храмового зодчества, розбудови музейної мережі й залучення туристичних потоків. Анатолій Олексійович був автором першого путівника по музеях і пам’ятках заповідника, що побачив світ окремою книгою (Львів, 1987 р.). З 1987–1988 рр. працював директором Державного історико-культурного заповідника Острога. Анатолій Хведась був серед перших учасників наукових конференцій «Острог на порозі 900-річчя», розпочатих 35 років тому (вересень 1990 р.) з ініціативи та під керівництвом Петра Андрухова, Миколи Ковальського, Миколи Грищука. Брав активну участь у відроджені Острозької «Просвіти».

Помер Анатолій Хведась 12 червня 2017 р.

Література

Манько М. Один із засновників заповідника / М. Манько // Замкова гора [Острог]. – 2020. – 4 верес. – С. 6.

Манько М. Один із засновників заповідника [Електронний ресурс] / М. Манько // Державного історико-культурного заповідника міста Острога : [сайт]. – Режим доступу: https://ostrohcastle.com.ua/odyn-iz-zasnovnykiv-zapovidnyka/. – Назва з екрана.