Відеотека

Старокостянтинів. Замок князів Острозьких

Анотація: Старокостянтинівський замок – це резиденція князів Острозьких. Він збудований на місці злиття двох річок Случ та Ікопоть, які забезпечували його неприступність. Зі сторони міста він був огороджений глибоким ровом із водою, насипним валом і мурами. Сьогодні цей мур зберігся фрагментарно. Замок є унікальним, бо зводили його в один час з містом і в стислі терміни. У 1561 р. князь Василь Костянтин Острозький купив частину села Колищенців та збудував тут місто і замок із укріпленням. Будівельні роботи тривали до 1570 р. Цікавим є дослідження, що саме у цьому замку служив сотником надвірної козацької сотні Северин Наливайко. Отож, дізнатися більше про історію замку можна переглянувши відеосюжет.

Нобельське Євангеліє: як написали 500-річний рукопис на Поліссі

Анотація: 14 червня 1520 року дяк закінчив переписувати книгу в містечку Нобелі (нині с. Нобель Вараський район), що на півночі Рівненщини. Рукопис передали у церкву святого Миколи, яка знаходилася в цьому ж селі. До наших днів церква не вціліла, а Євангеліє зберігається нині у Вільнюсі (Литва). Рукопис написаний церковнослов’янською мовою на 41 рік раніше від Пересопницького. Текст суцільний, без розподілу на слова. Окремо з-поміж слів євангелістів виділені цитати із Старого Заповіту та слова Ісуса Христа. Подекуди розділи промарковані знаками Голгофи, що є рідкістю для тодішніх Євангелій. Цей символ означає святість для православних та страждання у католиків. Дізнатися більше про історію Нобельського Євангеліє можна у відеосюжеті Олександра Бухала.

Ручне ткацтво: як поліські жінки зберегли давнє ремесло

Анотація: Однією з характерних культурних, етнографічних особливостей Волинського Полісся було те, що місцевим населенням вироблялись унікальні жіночі костюми. Їх унікальність полягала у технології прядива нитки. Нитка була надтонкою, відповідно і вироби з неї виходили дуже тонкими і легкими (серпанковими). У жодному іншому куточку світу таку тканину виробляти не вміли, що робить волинські серпанкові костюми унікальним світовим надбанням. Поринути в історію ручного ткацтва можна завдяки відеосюжету Олександра Бухала.

Про перебування Т. Шевченка на Волині | Друга частина Так було

Анотація: Нині чітких документів про перебування Тараса Шевченка на Волині не знайдено. Проте уважні дослідники стверджують, що імовірно все таки митець побував на Волині та відвідав такі місця, як: Рівне, Корець, Дубно, Острог, Гільча тощо. Отож, як вплинула ця подорож на свідомість поета та на його становлення ідентичності, можна дізнатися у відеозюжеті журналіста Олександра Бухала.

Про мандрівку Шевченка Волинню | Перша частина «Так було»

Анотація: У 1846 році як член Археографічної комісії Тарас Шевченко їде до Почаєва, щоб змалювати види Лаври. Мандрівка Поділлям та Волинню глибше познайомить поета зі своїм народом та відкриє нові кордони власної національної ідентичності. Рівненські краєвиди стануть невід`ємною частиною неперевершених літературних шедеврів митця. Переглянути та дізнатися більше про перебування Тараса Григоровича Шевченка на Волині можна у відеосюжеті журналіста Олександра Бухала.

Повернення дерев'яної іграшки

Анотація: Традиція створення іграшки живе в українській культурі споконвіку. Глиняна, дерев’яна, з тканини, соломи, лози, тіста - це далеко не вичерпний перелік видів традиційної української іграшки. Незважаючи на таке розмаїття, в Україні діють всього два державних музеї, присвячених цьому виду народної творчості: у Києві та Львові. Водночас українські дерев’яні вироби здобувають популярність в усьому світі. Наприклад, UGEARS чи WUMBA, чиї «іграшкові» стартапи на краудфандинговій платформі для фінансування творчих проєктів Kickstarter швидко знайшли прихильників.  Андрій Бондарук із села Княгининок на Волині робить усе можливе, аби відродити й популяризувати традиційну українську іграшку. Чоловік не лише вивчає її історію, а й майструє вироби самотужки, у маленькій майстерні в гаражі. Спочатку він виготовляв іграшки лише для друзів, але згодом почав робити їх і на продаж. Разом із дружиною Іриною Андрій започаткував проєкт «Українська іграшка», в межах якого команда ділиться історією української іграшки, організовує майстер-класи, знайомить аудиторію з роботами дослідників-етнографів, а також представляє Україну за кордоном.