Костел Успіння Богородиці
Розділ: Архітектура Волині
Костел Успіння Богородиці (1771)
м. Ковель, Волинська область
Пам’ятка архітектури національного значення
Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у м. Ковель є найдавнішою унікальною пам’яткою дерев’яної архітектури Волині. Храм був побудований у 1639 році у с. Вишеньки Луцького повіту коштом місцевої католицької громади. Вперше село Вишеньки згадується у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. Нині чисельність його населення лише трохи перевищує три сотні осіб. У другій половині XVII століття після наїзду татар і шведів костел був частково зруйнований та почав занепадати. В 1771 році Станіслав Манєцкі – власник села Вишеньки відбудував храм. Після пожежі у 1847 році його частково відновили на мурованому саме тоді фундаменті, а в 1858–1859 роках відбудували повністю завдяки старанням польської громади, очолюваної католицьким єпископом Кацпром Боровским. Архітектура костелу належить до типу «нетрадиційних дерев’яних храмів». Це – велика зрубова скриня, згідно з давнім теслярським мистецтвом будування, поставлена на фундаменті нижнього храму. У своєму об’ємі він має дві високі башти обабіч великого зрубу з двоярусним трикутним дахом, покритим гонтом. Головний вхід з класичним фронтоном. Такі деталі запозичені від мурованих костелів польської римо-католицької архітектури. Зовнішні і внутрішні стіни храму обшальовані деревом.
У 30-х роках ХХ століття парафію, що налічувала 1700–1800 вірних та охоплювала три десятка сусідніх сіл, останніми настоятелями були о. Броніслав Федорович та, пізніше, о. Станіслав Домбровський. Храм пережив майже без втрат Другу світову війну, але з установленням радянської влади у Західній Україні з 1945 року святиня служила господарським приміщенням, місцем для збору молока у місцевому колгоспі.
У жовтні 1993 року в Ковелі відроджується римо-католицька парафія Св. Анни. Біля року церковні служби відбувалися у тимчасовій каплиці приватного будинку на бульварі Лесі Українки. У 1994 році парафіяни звернулися до міської влади з проханням про виділення місця під будівництво костелу. Була виділена ділянка землі на місці колишнього автобусного парку та дозволено перенести унікальну пам'ятку архітектури – костел Успіння Діви Марії з села Вишеньки. На той час храм перебував у зруйнованому стані.
5 грудня 1994 року розпочалися перші будівельні роботи під керівництвом ковельських архітекторів Олександра Ключука і Петра Пекарчука. Через два роки роботи з перенесення та реставрації храму були закінчені. У жовтні 1996 року по вулиці Вербицького постала найстаріша в Ковелі дерев`яна споруда – римо-католицький костел. Реставратори відновили його стародавній вигляд. У кам'яний фундамент парафіяльного будинку закладено священний камінь, привезений з Єрусалиму. Найціннішою пам'яткою храму є відновлений бароковий вівтар XVIII століття. Зовні храм облицьований дошками, покритий ґонтами, з двома куполами. Над входом влаштований орган. Його подарувала костелу німецька парафія міста Ліше. У 1996 році відбулося освячення оновленого костелу. Його здійснив єпископ Маркіян Трофим'як разом із єпископами, що прибули з Німеччини, Польщі та Києва. Служіння в римо-католицькому храмі проводиться українською і польською мовами.
Текст та ілюстрації
Карпюк Л. 250 років від часу відбудови костелу Успіння Богородиці у місті Ковелі (перенесений з села Вишеньки Рожищенського району) (1771) / Л. Карпюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2021 рік / Упр. к-ри з пит. релігій та нац., Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк : Терези, 2020. – С. 284–286.
Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині : матеріали XXIX Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 490-ій річниці надання Ковелю Магдебурзького права. м. Ковель : зб. наук. пр. - Луцьк : Надстир'я, 2008. – С. 74–75
Капітула І. Унікальна пам’ятка архітектури / І. Капітула // Нар. трибуна. – 1994. – 27 серп.
Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – № 2–3. – С. 54.



