Фотоколекції

Палац Стецьких (ХVІІІ ст.)

с. Великі Межирічі, Рівненський район Рівненська область

Маєток Стецьких – історичний комплекс, розташований на берегах р. Стави у с. Великі Межирічі, Рівненської області. До його складу входили палац, два флігелі, парк із ботанічним садом і штучним ставом, будинки для челяді, стайня, псарня, фільварки, костел із родовим склепом.

Першим представником цієї родини, який отримав у власності волинські землі, став Казимір Станіслав Стецький (прибл. 1670–1748 pp.) – хорунжий, каштелян Київський, староста Овруцький, згодом, полковник. Казимір був визначною особистістю свого часу. Завдяки військовій вправності та політичним переконанням здобув славу й милість у польського короля Августа II, який усіляко сприяв Стецькому й допоміг йому стати сенатором. Казимір був двічі одружений. З першою дружиною Йоганною Нусеровською дітей не мав. А в другому шлюбі з Антоніною Корвін-Коссаковською народилося дві доньки Маріанна та Кароліна й син Ян, який по смерті батька успадкував його володіння та родовий маєток у Кустині. Проте для власної резиденції Ян Казимір обирає інший населений пункт – Межиріч Корецький (нині Великі Межирічі). Краєзнавча література, має дві версії, як Ян Казимір Стецький став власником Межиріч. За однією, поданою Тадеушем Єжи Стецьким у книзі «З бору і степу», Ян Казимір придбав село в коронного мечника Франциска Фердинанда Любомирського 1773 р. За іншою, яку наводить в «Ілюстрованому путівнику по Волині» Мечислав Орлович, Стецький виграв Межиріч у пана Яблоновського під час гри в карти. Власне у новопридбаному селі староста Овруцький Ян Казимір Стецький створює власну резиденцію. Провівши осушення широких боліт навколо містечка, впорядкував ринок, заклав шпиталь для убогих і почав зводити палац. Для його будівництва з Європи було запрошено відомого архітектора італійського походження Доменіко Мерліні.

Межиріцький палац був розлогою двоповерховою віллою у стилі класицизму, яка складалася з трьох частин – головного палацу та двох двоповерхових бічних корпусів (флігелів), з’єднаних з основною спорудою галереями (коридорами). Дослідники відзначають гармонійну цілісність усього комплексу. По центру головного фасаду палацу містився високий шестиколонний псевдоризаліт (виступ) з чотирма колонами іонічного ордера. Ближче до будівлі він розширювався і вже містив 6 колон. На фронтоні красувався виліплений герб. На задньому фасаді з боку парку була простіша конструкція. У верхній частині – балкони. Палац був потинькований темно золотим кольором, а капітелі колон, обрамлення вікон, двері та багато інших декоративних елементів були білими. Палац накривав гладкий чотирискатний дах. Один із бічних корпусів використовувався для кухні, яка розташовувалася на першому поверсі. Тут же дві великі кімнати керівника маєтку та господарчі приміщення. На другому поверсі – покої музикантів і слуг. Інший флігель використовувався для проживання гостей. Розташування кімнат у палаці було анфіладним, тобто кімнати були між собою послідовно поєднані. Головний вхід виводив гостей до округлих сіней. Ліворуч – сходи на другий поверх. Праворуч – вхід до великої більярдної зали з глибокою шафою із вівтарем всередині. Коли її відкривали, зала ставала як домова каплиця. На першому поверсі ще була велика їдальня, житлові кімнати, які використовували для невеликих прийомів. А, от, другий поверх був розрахований саме для багатолюдних балів, які так любив власник маєтку Ян Казимір Стецький. Вікна великої бальної зали із місцем для оркестру виходили на парк. Щоб стіни не здавалися монотонними, архітектори постаралися їх урізноманітнити та прикрасити. Їх оздоблювали пілястри з корінфськими капітелями. У проміжках між ними – ліпнина з рослинним орнаментом, яка творила оправу дверям. На бічних стінах розташовувалися ніші, оздоблені кесонами (декоративними заглибленнями), призначеними для опалювальних печей. Верхня частина бальної зали була поділена на прямокутні фрагменти, покриті розписами. На карнизах – стилізовані ліри, що мали вказувати на музичне призначення зали. Тут також були виліплені маски і «роги достатку». В інших кімнатах другого поверху також було багато ліпнини, стіни прикрашав живопис авторства Юзефа Маньковського. Біля палацу був парк, який складався з кількох частин. В одній із них було аж 5–6 оранжерей, де вирощували квіти. Частина парку призначалася для вирощування овочів та фруктів. Фруктовий сад від решти парку відділяла липова алея. Поряд із палацом і флігелями у парку розташовувалися конюшні на сто коней і театр. Про вигляд останнього нічого невідомо. Польський історик Роман Афтанази пише, що театр міг уміщувати кількасот глядачів. Тут діяла як місцева аматорська трупа, так і виступали приїжджі артисти. Недалеко розташовувалася лазня, яка з одного боку мала один поверх, а з іншого – два. Тут же була окрема кімната з паркетом і меблями, де оглядач коней міг випити кави і чаю.

Після польського повстання 1831 р. маєток Стецьких був конфіскований царською владою та перетворений на школу для лісників та гмінних писарів. Після довгих років конфіскації він перебував у занедбаному стані: був знищений театр, деякі господарські будівлі, пошкоджене оздоблення інтер'єру. Відновити палац до попереднього стану так і не вдавалося. Останнім власником Межиріча з родини Стецьких, став Юзеф, який був одружений із Марією Микульською. У вересні – жовтні 1939 р. після встановлення радянської влади на Західній Україні сім'ю Стецьких заарештували працівники НКВС. Після арешту власників палац Стецьких назавжди втратив роль шляхетської резиденції. Спершу тут розташовувалися радянські війська, але з початком Другої світової війни у ньому розміщувався німецький гарнізон. Після закінчення війни тут знаходилася сільськогосподарська школа. У 60-х роках ХХ ст. приміщення палацу було відпочинком під загальноосвітньою школою-інтернатом, яка діє й сьогодні.

Драматичним моментом в історії палацу стала пожежа, яка знищила його внутрішнє оздоблення, зокрема, фрески Юзефа Маньковського, що збереглися під час війни. Тому початкового вигляду інтер'єр не має. Портик зі сторони парку був перебудований, колони з коринфськими капітелями надмірно спрощені. Знищений ліпний герб Стецьких на фронтоні. Зміненим є навколо палацовий простір: ботанічний сад із декоративними деревами перетворений на фруктовий, центральна алея тепер оточена ялинами. Але все ж палац і досі існує, на відміну від чисельних волинських магнатських резиденцій, що цілком втрачені.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Бурченя В. Контрасти палацу [Стецьких] у Великих Межирічах [Корецького району Рівненської області] / В. Бурченя // Вісті Рівненщини. – 2019. – 27 груд. – С. 4–5.

Котис О. Палаци Волині: гармонійна класика Великих Межиріч [Електронний ресурс] / О. Котис // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/7857-palatsy-volyni-harmoniina-klasyka-velykykh-mezhyrich. – Назва з екрана.

Обарчук А. Стецькі-Олехновичі – власники Межиріча Корецького / А. Обарчук // Наукові записки : 190 р. від дня народження П. Куліша. – Рівне : Олег Зень, 2009. – Вип. 7. – С. 100–107.