Блануца А. «Княжата головні» та «княжата-повітники» на Волині в XVI - першій половині XVII століття / А. Блануца // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.). – 2006. – 6. – С. 227-238

Анотація:

В основу статті покладено доповідь, виголошену автором на ІІІ Міжнародному науковому Конгресі українських істориків «Українська історична наука на шляху творчого поступу» (Луцьк, 17-19 травня 2006 р.).

B ієрархічній структурі українського суспільства в пері од раннього нового часу найвищий щабель займали князі. Виразом «Королем стають, князем народжуються винятково влучно окреслюється те особливе місце, яке відводилося князівській верстві єдиному замкнутому станові, до якого не давали доступу ні багатство, ні вплив, ні високі урядові чини. Князем був і міг бути лише син князя, і ані король, ані сейм не могли пожалувати князівського титулу. Проте, як видно з документів, князівський прошарок далеко не був однорідною верствою. Вперше поділ на дві групи в його середині знаходимо в ревізії Луцького замку 1545 р. Так, найпотужніших князів в ревізії названо «княжатами головними», а решта отримала назву «княжат-повітників». Мета даного дослідження розкрити окремі питання соціально-економічного характеру статусу двох вказаних князівських груп.

Джерело:

Інститут історії України НАН України