130 років від дня народження Михайла Вериківського

Розділ: Визначні події

20 листопада виповнилося 130 років від дня народження Михайла Вериківського  (1896-1962)  – композитора, педагога, диригента, фольклориста, музично-громадського діяча.

Постать Михайла Вериківського є знаковою для української музичної культури. Творча спадщина митця складає понад 400 творів, різнобічна діяльність тривала більше 40 років. Він – автор першої української ораторії «Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку» (1923), першого українського балету «Пан Каньовський» (1930, 1958). Зразком високого мистецтва для композитора була народна пісня, яка супроводжувала його все життя. У 1948 році Михайло Вериківський записав народні пісні від своєї матері. Вони склали основу збірки пісень Кременеччини в записах М.І. Вериківського, яка зберігається в його родинному архіві. Записані композитором пісні було опубліковано у журналі «Народна творчість та етнографія» (1973. №6. С. 55-60), у збірках «Весільні пісні» (Київ, 1982), «100 українських народних пісень» (Київ, 1920).

Михайло Іванович Вериківський народився 20 листопада у Кременці на Тернопільщині у багатодітній родині. Його батьки любили пісню й заохочували до музики своїх дітей. У хаті часто звучали пісні, ставилися концерти, вистави за участю  молоді, яка тягнулася до талановитої родини.

У 1904 році  Михайла віддали до церковно-парафіяльної школи, де він вивчив нотну грамоту. Згодом навчався у Кременецькому комерційному училищі, в якому був хор і симфонічний оркестр. Юнак захопився грою на віолончелі, робив перші композиторські спроби – створював фортепіанні прелюдії й романси. Одним із ранніх творів композитора був Марш учнів Кременецького комерційного училища для оркестру народних інструментів (1913 р.). Вже тоді юнак зрозумів, що музика є його покликанням.

 У 1914 році М. Вериківський став студентом Київської консерваторії (зараз Національна музична академія України). Після закінчення навчання композитор займався виконавською діяльністю, яку поєднував з творчою роботою та викладанням у консерваторії та Музично-драматичному інституті. Згодом Вериківський очолив Український національний хор. Значною подією для Михайла Івановича було призначення його диригентом Київського оперного театру (нині Національна опера України ім. Т. Шевченка). У 1928 році він став диригентом Харківської опери (нині Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка).

Після другої світової війни Михайло Вериківський викладав у Київській консерваторії. У кінці 1940-х років розпочалася чергова ідеологічна кампанія пошуку “внутрішніх ворогів”. Не оминула ця доля і Михайла Івановича. Його звинуватили у надмірній творчій увазі до історичної тематики, звільнили від обов’язків керівника класу композиції консерваторії і, з того часу, він працював професором та завідуючим кафедрою хорового диригування. З репертуару театрів зникла його опера “Наймичка”.

Останній період діяльності Михайло Іванович присвятив педагогічній роботі у Київської консерваторії та активній праці над редакцією та оркеструванням власних композицій та творів українських класиків: М. Лисенка, В. Сокальського, М. Леонтовича та інших.

Помер Михайло Вериківський 14 червня 1962 року. Похований на Байковому цвинтарі в м. Києві. У Кременці встановлена пам’ятна таблиця на будинку, де народився композитор. Його іменем названі музичні школи і вулиці, Кременецька школа мистецтв. У 1996 році було засновано премію ім. Вериківського, яка вручається за видатні досягнення в галузі оперно-балетної творчості. У 2016 році у Кременецькій гуманітарно-педагогічній академії відкрили кімнату-музей композитора.

Література:

Качмар М.Б. Вериківський Михайло Іванович / М. Б. Качмар // Українська фольклористична енциклопедія /НАН України, Ін-т народознавства. – Львів, 2018. – С. 97-98 : фот.

Медведик П. Вериківський Михайло Іванович / П. Медведик // Тернопільський енциклопедичний словник : [в 4 т]. – Тернопіль, 2004. – Т. 1 : А – Й. – С. 248-249 : фот.

Тернова Т. Михайло Вериківський, відомий композитор із Кременця, 125 років від дня народження  / Т. Тернова // Діалог. Тернопіль. – 2021. – № 48 (3 груд.). – С. 8 : фот.

Матеріал надійслано Тернопільською ОУНБ

2026-11-19