Крамар Ю. Радикалізація українського суспільно-політичного життя на Волині в 2-й половині 1930-х pp. / Юрій Крамар // Історіографічні дослідження в Україні. - 2003. - 13. - С. 319-329

Анотація:

Включення західноукраїнських земель до складу Речі посполитої, санкціоноване рішенням Ради послів Антанти у березні 1923 р. поставило українське питання в ранг чи не найбільшої внутрішньо-політичної державної проблеми Польщі. Воно стало каталізатором реалізації правлячим табором націонал-демократів доктрини однонаціональної держави.

Ендеки, виходячи з тези, що українці є лише "етнічною масою". неспроможною ідентифікувати себе з приналежністю до певної нації, заперечували перспективу української державності, висували інкорпораційну програму та домагалися проведення політики національної асиміляції цієї меншини. Методами форсованої уніфікації національних окраїн служили колонізація, придушення різних форм українського національно-визвольного руху, полонізаційний тиск у політико- культурній сфері. Польсько-українська конфронтація визначала характер міжнаціональних відносин на східних теренах Речіпосполитої в 1918-1926 рр.

Відверто антиукраїнську політику польські націонал-демократи проводили на Волині. Причиною напруження польсько-українських взаємин також була нерозв'язаність більшості соціально-економічних, освітніх та релігійних проблем місцевого населення. Українці, які становили дві третини людності краю, ставилися до нової влади вороже, вважаючи її окупаційною і тимчасовою. До 1925 р. Волинь була тереном збройної акції направленої проти польського державного апарату. Партизанський рух на терені воєводства нерідко інспірувався з території сусіднього СССР.

Джерело:

Інститут історії України НАН України