Новини

1 лютого 2025 року виповнюється 85 років від дня народження Василя Івановича Якубовського – історика, археолога, кандидата історичних наук, організатора і дослідника Болохівської землі.

Василь Іванович Якубовський народився 1 лютого 1940 р. у селищі Мельниця-Подільска, що на Тернопільщині. Середню освіту здобув у с. Мельниця-Подільська. З 1959 по 1962 рр. проходив службу в лавах радянської армії. У 1962 р. вступив до Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) на історико-філологічний факультет. Василь Іванович був учасником численних археологічних експедицій під керівництвом відомого археолога І. С. Винокура. Отримавши диплом молодий спеціаліст із дружиною переїжджають до м. Хмельницький, де обіймає посаду старшого наукового співробітника і завідувача відділу історії дорадянського часу обласного краєзнавчого музею. З 1968 р. активно проводить обстеження об’єктів та пам’яток археології у Білогірському, Городоцькому, Деражнянському, Старосинявському, Хмельницькому та інших районах краю. З 1968 по 1972 рр. Якубовський організовує систематичні дослідження на території болохівського укріпленого центру поблизу с. Городище на Деражнянщині. Знаменним виявився сезон 1970 року, коли ним було відкрито унікальний речовий скарб у кількості 206 предметів: комплекс срібних, позолочених і золотих прикрас ХІІ–ХІІІ століть, який належав феодальній родині із династії чернігівських Ольговичів, а деякі із них досі не мають аналогів в Україні. Дослідники пов’язують цей комплекс з літописним м. Бозьким, яке входило до складу Болохівської землі. У 1984 р. захистив дисертацію на тему «Давньоруські пам’ятки ХІІ – ХІІІ ст. верхів’їв рік Південного Бугу і Случа», здобувши науковий ступінь кандидата історичних наук. В цьому ж році В. І. Якубовський повертається до Кам’янця-Подільського, де працює старшим викладачем новоствореної кафедри історії України, згодом на посаді доцента, а з 2005 року – професор кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Свою трудову діяльність Василь Якубовський закінчив в 2016 році.

За його участі та під його керівництвом систематично організовувалися педагогічні й археологічні практики студентів, упродовж 17 літніх сезонів здійснювались археологічні експедиції на території городища літописного м. Губин у Старокостянтинівській громаді Хмельницької області. Загалом знахідки налічують вісім скарбів і понад чотири тисячі індивідуальних предметів, які поповнили фонди Хмельницького бласного та Старокостянтинівського краєзнавчих музеїв. Нині науковий доробок дослідника складає дев’ять наукових і методичних книг, 150 наукових статей і публікацій, 40 нарисів, у тому числі дві індивідуальні монографії та посібник-практикум.

Література

Семенчук С. Досліднику Болохівської землі Василю Якубовськогму - 80 / С. Семенчук // Подільські вісті [Хмельницький]. – 2020. – № 8. – С. 4.

Сусугурова С. Дослідник історії Хмельниччини [Василь Іванович Якубовський – історик, археолог, науковець, публіцист, професор кафедри історії України Кам’янець-Подільського державного університету ім. І. Огієнка] / С. Сусугурова // Життя Старокостянтинівщини. – 2020. – № 9/10. – С. 5.

Філінюк А. Г. До 75-річчя кандидата історичних наук, професора Василя Івановича Якубовського / А. Г. Філінюк // Освіта, наука і культура на Поділлі : зб. наук. пр. / Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка. – Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2015. – Т. 22. – С. 467–474.

24 січня 2025 року виповнюється 150 років від дня народження Павла Григоровича Постоєва – географа, краєзнавця, педагога.

Народився Постоєв Павло Григорович 24 січня 1875 року в с. Пекарі Смілянського району Чернігівської губернії (тепер Полтавська область) у родині службовця. Батько був управителем поміщицького маєтку. Після закінчення духовної семінарії Павло Григорович деякий час учителював у сільських школах, а згодом продовжив навчання у Харківському університеті. З 1912 р. свою подальшу долю П. Г. Постоєв пов’язує з Житомирщиною: спочатку працює викладачем історії, географії у Коростишівській учительській семінарії, а з 1914 р. – його призначають директором Житомирської вчительської семінарії. Як досвідченого педагога, вмілого організатора Павла Григоровича запрошують очолити губернський відділ народної освіти. Він бере участь у роботі комісії з створення мережі шкільної освіти в Україні. При активній участі П. Постоєва було проведено реформу старих шкіл, організовано єдині трудові школи як у Житомирі, так і на теренах всієї тодішньої Волинської губернії. З 1930 р. П. Г. Постоєв працює завідувачем кафедри економічної географії Житомирського ІНО. Особливим успіхом у студентів і вчителів користувалися лекції П. Г. Постоєва з краєзнавства. Він систематично здійснював навчальні екскурсії зі студентами у природу і на місцеве виробництво, постійно удосконалював методику їх проведення. У числі перших в Україні Павло Григорович опублікував підручник для українських початкових шкіл з географії «Рідний край». У 1925 р. у співавторстві з Ф. Федюченком вийшов також підручник «Початкова географія та елементи краєзнавства», що протягом багатьох років з успіхом використовувався в початкових школах України. Наступного року П. Г. Постоєв публікує краєзнавчий посібник для вчителів, присвячений географії Волинської округи, центром якої був Житомир. Творчий злет обдарованого педагога і краєзнавця, як і багатьох людей його покоління, обірвали сталінські репресії. 10 травня 1938 р. при Житомирському обласному управлінні НКВС П. Г. Постоєва і всіх інших учасників сфабрикованої організації було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу. Через місяць, 10 червня 1938 р. цей вирок було виконано. У 1956 р. дружина П. Г. Постоєва звернулась до Житомирського обласного прокурора із заявою про перегляд справи. 20 червня 1957 р. П. Г. Постоєва було реабілітовано.

Література

Костриця М. Внесок професора Павла Постоєва у розвиток географічного краєзнавства / М. Костриця // Історія української географії. – 2004. – Вип. 1. – С. 28–30.

Костриця М. Ю. Географ, краєзнавець, педагог / М. Ю. Костриця // Реабілітовані історією : у 7 кн. / голова ред. кол. І. М. Синявська ; ред. Л. А. Копійченко. – Житомир : Полісся, 2006. – Кн. 1 : Житоморська область. – С. 190–193.

Постоєв Павло Григорович [Електронний ресурс] : дослідники Великої Волині // Історична Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://www.istvolyn.info/index.php/post/86. – Назва з екрана.

23 січня 2025 року виповнюється 60 років від дня народження Олександра Степановича Булиги – історика, краєзнавця, дослідника музейної справи та минувшини Почаївського монастиря.

Народився Булига Олександр Степанович 23 січня 1965 року в м. Рівне. Навчався у Рівненській середній школі № 1. У 1989 р. закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету. З жовтня 1987 р. розпочав роботу в Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Працював на посадах молодшого наукового співробітника відділу науково-масової роботи, старшого наукового співробітника науково-методичного відділу, старшого наукового співробітника відділу історії Рівненського обласного краєзнавчого музею. У 2002 р. був призначений на посаду заступника директора з наукової роботи, а з 2005 по 2024 роки працював директором Рівненського обласного краєзнавчого музею. З 2024 року працює старшим науковим співробітником відділу давньої та середньовічної історії у Рівненському обласному краєзнавчому музеї.

У лютому 2007 р. Олександр Степанович був координатором створення Літературного музею Уласа Самчука, а в серпні 2010 – виставкової зали «Музей бурштину», які стали відділами Рівненського обласного краєзнавчого музею. В серпні 2011 р. під керівництвом Олександра Булиги створено експозицію культурно-археологічного центру «Пересопниця». Завдяки О. Булизі, починаючи з 2005 р. в музеї щорічно проводяться наукові конференції, матеріали яких публікуються в збірнику «Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею».

Булига О. С. – автор книг «Поєднані Волинню» (2010 р.), до якої увійшли його історико-краєзнавчі дослідження за двадцятилітній період роботи в Рівненському обласному краєзнавчому музеї, а також кіносценарій «Першокнига», про історію Пересопницького Євангелія та в співавторстві з Т. Пономарьовою «Переправа незабутня» (2014 р.), присвячена двадцятилітній музейній археологічній експедиції поля Берестецької битви 1651 року.

Література

Булига Олександр Степанович // Музейні фахівці Рівненщини : біобібліогр. покажч. / Рівнен. обл. універс. наук. б-ка. – Рівне : Лапсюк В. А., 2014. – С. 25–30. – (Дослідники Рівненського краю).

Булига Олександр Степанович [Електронний ресурс] : дослідники Великої Волині // Історична Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://www.istvolyn.info/post/1970. – Назва з екрана.

Круглик К. Олександр Булига: працює з покликанням / К. Круглик // Рівне Ракурс. – 2008. – 4 верес.

26 грудня 2024 року виповнюється 100 років з дня народження Григорія Олександровича Гуртового – краєзнавця, засновника Торчинського народного історичного музею, заслуженого працівника культури України, члена Національної спілки краєзнавців України.

Гуртовий Григорій Олександрович народився 26 грудня 1924 року в селі Корніївка Веселівського району Запорізької області. Восени 1932 р. пішов у перший клас, який не судилось закінчити. Замість шкільного життя пережив страшний голодний 1933-й рік. Під час Другої світової війни 17-річним юнаком був вивезений до Німеччини, де перебував  у концтаборі «Флосенбург» біля міста Різа. Після трьох років важкого табірного режиму повернувся додому. В післявоєнний голодомор 1946–1947 років у пошуках порятунку Григорій Гуртовий приїздить на Волинь у містечко Торчин. Тут він обзавівся сім’єю, однодумцями, друзями. 

Життя Григорія Олександровича поєднало в собі три великі пристрасті – історію, педагогіку і журналістику. Працював у редакції газети «Вільна Україна» (згодом «Колгоспна правда»). У 1957–1960 роках з його ініціативи у Торчині Луцького району створено перший на Волині історико-краєзнавчий музей на громадських засадах, яким він завідував. Був членом Національної спілки краєзнавців України, активним учасником багатьох краєзнавчих конференцій, де висвітлював цікаві й невідомі сторінки історії Волині, Луцького району. Написав кілька сотень науково-публіцистичних краєзнавчих статей. За життя видав десять книг, серед яких фундаментальні праці «Волинь – край козацький», «Торчин – передзвін віків», «Волинський Ружин і гетьмани Ружинські», «Білосток. Історико-краєзнавчі нариси» та інші. За багаторічну працю на ниві музейництва і краєзнавства Григорій Гуртовий удостоєний багатьох нагород: зокрема, звання «Заслужений працівник культури України», ордена «Знак пошани», «За заслуги» ІІІ ступеня, «За мужність», лауреат премії ім. Дмитра Яворницького, обласних премій ім. Миколи Куделі та «Одержимість», почесний громадянин Волині і Луцького району, почесний професор ВНУ ім. Лесі Українки та Університету розвитку людини «Україна», «Людина року 2009» на Волині.

Помер Григорій Олександрович 1 вересня 2012 року. Похований в містечку Торчин. З 11 липня 2013 р. Торчинський музей носить ім’я Григорія Олександровича Гуртового.

Література

Надольська В. Пам’яткознавча діяльність Григорія Гуртового / В. Надольська // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. присвяч. року культурної спадщини в Європі «Наша спадщина: де минуле зустрічається з майбутнім» / Рівнен. обл. краєзн. музей. – Рівне, 2018. – Вип. 16. – С. 52–55.

Олешко П. Збереження та розвиток козацьких традицій Волинського краю у доробку Григорія Гуртового / П. Олешко // Краєзнавство. – 2019. – № 4. – С. 84–94.

Сахнюк А. 26 грудня 100 років від дня народження Г. О. Гуртового (1924–2012) – краєзнавця, засновника Торчинського народного історичного музею, заслуженого працівника культури України / А. Сахнюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2024 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2024. – С. 189–193. 

8 грудня 2024 року виповнюється 120 років від дня народження Павла Миколайовича Жолтовського – видатного українського мистецтвознавця, науковця, музеєзнавця.

Жолтовський Павло Миколайович народився 8 грудня 1904 року в с. Мислятин Кам’янець-Подільської губернії (нині Ізяславський район Хмельницька область) у родині священика. В селі закінчив церковно-парафіяльну школу. Продовжив навчання спочатку в гімназії в Острозі, а пізніше в Ізяславі. Саме в Острозі, як згадував вчений, він вперше побував у музеї, побачив пам’ятки старовини, і це стало справою його життя. Свою трудову діяльність П. Жолтовський розпочав як вчитель у сільських школах Волині. З січня 1926 р. працює в Харківському художньому музеї. Саме в Харкові П. Жолтовський сформувався як музейний працівник. Тут він вперше знайомиться з волинськими пам’ятками. Це були старожитності з Волинського давньосховища, евакуйованого до Харкова в роки Першої світової війни. У 1932 р. П. Жолтовський закінчив Київський художній інститут. Однак період активної музейної діяльності науковця був перерваний арештом (1933 р.). Він був засуджений на 3 роки ув’язнення у виправно-трудових таборах «за проявлення контреволюційної діяльності» . Протягом 10 років за ним зберігалося обмеження щодо місця проживання. Лише у 1946 р. П. Жолтовський повертається в Україну. У жовтні 1946 р. він переїжджає до Львова, де проживає решту свого життя, працюючи у Державному музеї художньої промисловості (пізніше – Музей етнографії і художнього промислу) Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського АН України та викладаючи у Львівському поліграфічному інституті. У 1955 році захистив кандидатську на тему: «Відображення соціальної та національно-визвольної боротьби українського народу в пам’ятках мистецтва XVІ–XVІІІ ст.», а в 1980 р. докторську дисертацію на тему: «Український живопис XVІ–XVІІІ ст.». Дослідження П. М. Жолтовським мистецької спадщини Волині розпочинається з 1970-х років, коли він працював у наукових експедиціях, організованих обласними краєзнавчими музеями у Житомирській, Рівненській і Тернопільській областях. Особливо плідною стала праця з обстеження храмів Рівненської області, в результаті якої було зібрано велику колекцію пам’яток сакрального мистецтва XIII–XVIII століть, в тому числі такі унікальні ікони, як «Богородиця Дорогобузька» XIII століття та «Спас» XV століття. Павло Жолтовський доклався до створення збірки іконопису Острозького історико-культурного заповідника. Колекція зібрана з кінця 1970-х – початку 1980-х років нараховує 230 ікон XVI– XVIII століть. Саме за його участю як ученого-практика були виявлені, атрибутовані і збережені тисячі пам’яток релігійного мистецтва волинського краю, скомплектовані збірки волинського іконопису у ряді музеїв України і завдяки його науковій праці волинська ікона стала одним з найбільших наукових відкриттів у мистецькій культурі України кінця XX століття.

Помер Павло Жолтовський 30 серпня 1986 року. Похоронений на Личаківському цвинтарі у Львові.

Література

Волинська ікона: дослідження та реставрація : наук. зб. Вип. 26 : матеріали ХХVІ міжнародної наукової конф., м. Луцьк, 24–25 жовт. 2019 р. / Упоряд. Т. Єлісєєва, Є. Ковальчук. – Луцьк, 2019. – 237 с., іл. 

Канецька М. Павло Миколайович Жолтовський – хринитель сакральної спадщини Волині / М. Канецька // Лицар ордена культури : матеріали наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 90-річчю від дня народж. Б. Г. Возницького, 21 квіт. 2016 р., м. Дубно / Упр. культури і туризму Рівнен. обл. держ. адмін. ; Держ. іст.- культ. заповідник м. Дубно. – Рівне : ДМ, 2016. – С. 71–76.

Ковальчук Є. 110 років від дня народження П. М. Жолтовського (1904–1984) – українського вченого-мистецтвознавця / Є. Ковальчук // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2014 рік / Волин. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. О. Пчілки : ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк : Твердиня, 2013. – С. 184–189.

8 грудня 2024 року виповнюється 160 років від дня народження Йосипа (Юзефа) Конрадовича Пачоського – українського та польського ботаніка-флориста, еколога, одного із засновників природоохоронної справи в Україні.

Йосип (Юзеф) Конрадович Пачоський народився 8 грудня 1864 р. в польській сім’ї в с. Білогородка Заславського повіту Волинської губернії. Biн був нaйcтapшoю дитинoю у бaгaтoдiтнiй poдинi. Poдинa Пaчocькиx нaлeжaлa дo пoльcькoї шляxти. Дoкумeнти дepжaвнoгo apxiву Piвнeнcькoї oблacтi cвiдчaть, щo 11-piчний Йocип Пaчocький пoчaв нaвчaння у Piвнeнcькoму peaльнoму училищi, aлe йoгo нe зaкiнчив. З 1882 по 1886 роки навчався в Умaнcькoму училищi зeмлepoбcтвa i caдiвництвa. З 1882 p. юнaк poзпoчaв cвoю нaукoву бioгpaфiю – вивчaв pocлини у нaукoвiй eкcпeдицiї пo Умaнщинi, дe зa п’ять poкiв пpaктичнoї poбoти cтaв cпpaвжнiм учeним. У 1888 p. Йocип Пaчocький нa зaпpoшeння диpeктopa унiвepcитeтcькoгo Бoтaнiчнoгo caду пepeїxaв дo Kиєвa, дe дo 1894 p. пpaцювaв пoмiчникoм гoлoвнoгo caдiвникa Бoтaнiчнoгo caду. У xoдi нaукoвиx eкcпeдицiй дocлiджувaв флopу i фaуну Xepcoнcькoї, Acтpaxaнcькoї, Taвpiйcькoї, Пoлтaвcькoї, Boлинcькoї тa Пoдiльcькoї губepнiй, низин Дoну i Дунaю, пiвнiчнo-зaxiднoгo Kaвкaзу i cxiднoї Пoльщi. Гepбapiї Й. K. Пaчocькoгo, зiбpaнi в циx eкcпeдицiяx, нинi збepiгaютьcя в Iнcтитутi бoтaнiки iмeнi М. Г. Xoлoднoгo Нaцioнaльнoї aкaдeмiї нaук Укpaїни. Boceни 1897 p. Xepcoнcькa губepнcькa зeмcькa упpaвa зaпpocилa Й. Пaчocькoгo на пocaду губepнcькoгo eнтoмoлoгa. Cвoю poбoту Йocип Koнpaдoвич poзпoчaв з opгaнiзaцiї eнтoмoлoгiчнoгo кaбiнeту. У 1899 p. дo губepнcькoгo eнтoмoлoгiчнoгo кaбiнeту булo пepeдaнo пpиpoдничу кoлeкцiю Xepcoнcькoгo пoвiтoвoгo зeмcтвa, з цьoгo чacу уcтaнoвa oтpимaлa тoдi щe нeoфiцiйну нaзву – пpиpoдничo-icтopичний музeй. З 1918 пo 1920 pоки Пaчocький oднoчacнo iз poбoтoю у музeї пpaцювaв пpoфecopoм Xepcoнcькoгo пoлiтexнiчнoгo iнcтитуту, у 1920–1922 poкax – у peopгaнiзoвaнoму з iнcтитуту ciльcькoгocпoдapcькoму тexнiкумi. У вepecнi 1923 p. вчeний paзoм iз cинaми Koнpaдoм i Cтaнicлaвoм пepeїxaв дo Пoльщi. Пicля пepeїзду дo Пoльщi вчeний п’ять poкiв пpaцювaв нaукoвим кepiвникoм Бiлoвeзькoгo нapoднoгo пapку, дe зacнувaв пpиpoдничий музeй. Oднoчacнo iз poбoтoю у Бiлoвeзькiй пущi вчeний пpaцювaв у Пoзнaнcькoму унiвepcитeтi. 26 чepвня 1926 p. Й. Пaчocький вiдзнaчeний звaнням пoчecнoгo дoктopa фiлocoфiї, у 1938 p. йoму булo пpиcвoєнo звaння пoчecнoгo пpoфecopa унiвepcитeту, пicля чoгo учeний вийшoв нa пeнciю. Займався нaукoвими eкcпeдицiями – дocлiджувaв флopу Пoльщi, Бocнiї, Бoлгapiї. З пoчaткoм Дpугoї cвiтoвoї вiйни тa oкупaцiєю Пoльщi гiтлepiвцi вiдiбpaли у Й. K. Пaчocькoгo мaєтoк, змуcивши poдину дoглядaти caд, a вчeнoгo пpoдoвжувaти для ниx нaукoвi дocлiджeння. 14 лютoгo 1942 p., дiзнaвшиcь пpo жopcтoкe пoбиття зaгapбникaми oнукa, нa 78-у poцi життя Й. Пaчocький пoмep вiд пapaлiчу cepця. У 1959 p. пpax учeнoгo булo пepeпoxoвaнo нa Мeмopiaльнoму клaдoвищi зacлужeниx гpoмaдян Beликoпoльщi нa Пaгopбi cв. Boйцexa в Пoзнaнi.

Йосип Пачоський був видатним ученим у галузі біологічних наук й талановитим музейником. Biн був oдним iз твopцiв фiтoцeнoлoгiї i aвтopoм пepшoгo пiдpучникa з цiєї диcциплiни. Iм’ям Пaчocькoгo нaзвaнo 1 вид кoмax, 16 видiв pocлин, з якиx вoлoшкa Пaчocькoгo тa зiнoвaть Пaчocькoгo зaнeceнi дo Чepвoнoї книги Укpaїни.

Література

Круть М. В. Пачоський Йосип Конрадович – вчений-натураліст / М. В. Круть // Український ентомологічний журнал. – 2014. – № 2. – С. 76–81.

Ланшина Л. 150 років від дня народження Й. К. Пачоського (1864–1942) – вченого-біолога, природодослідника / Л. Ланшина // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2014 рік / Волин. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. О. Пчілки : ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. - Луцьк : Твердиня, 2013. – С. 180–184.

Мельник В. І. Йосип Конрадович Пачоський (до 150-річчя від дня народження) / В. І. Мельник // Український ботанічний журнал. – 2014. – Т. 71(6). – С. 740–746.

Шкляpук Н. Зacнoвник Xepcoнcькoгo музeю пpиpoди Йocип Пaчocький [Електронний ресурс] / Н. Шкляpук // Херсонці : [сайт]. – Режим доступу: https://khersonci.com.ua/public/56778-zasnovnik-hersonskogo-muzeyu-prirodi-josip-pachoskij.html. – Назва з екрана.