Фотоколекція

Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла (1616)

м. Луцьк, Волинська область

Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла (Собор святих апостолів Петра і Павла) – пам’ятка архітектури національного значення, яка розташовується в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк». Костел і колегіум належали ордену єзуїтів і були збудовані для його потреб. Сьогодні колегіум використовують як навчальний заклад, а костел є кафедральним собором Луцької дієцезії.

Споруда костелу завжди належала до найбільших архітектурних домінант міста і відігравала в його композиції домінуючу роль. Проект був розроблений талановитим італійським архітектором Д. Бріано, за участю якого 16 липня 1616 р. закладається наріжний камінь костелу і який вів нагляд за будівництвом в 1616–1617 та 1619–1620 рр. Його підміняв Мацей Май (з 1622 р. призвіще Маїк), який очолював будівництво в 1627–1632та 1634–1642 рр. Склепіння костьолу заклали лише 1630 р., а бані1637 р., посвята на честь Петра і Павла відбулась у 1639–1640 рр. Крім сакральної функції споруда була важливим оборонним пунктом. Про це свідчать численні бійниці на фасадах та в підвалах, які раніше не були так заглиблені в землю. У зв’язку з пожежами та змінами з часом мистецьких уподобань зовнішній вигляд костелу та його інтер’єр не були сталими.

Серед костелів східних єзуїтських провінцій луцький є найбільшим. Разом з баштами він має в плані розміри 39x53 м. Висота споруди від підлоги нав до хреста над куполом 40,25 м. Висота хреста – 1,80 м. Підвали заглиблені на 6 м. Костел прикрашають скульптури, ліпнина, в тому числі герб біскупа Павла Волуцького, живописні образи, розписи, зокрема зображення неіснуючих давніх луцьких костелів, різьблені меблі. Костел єзуїти збудували при в’їзді в Окольний замок, біля його ворітної вежі, так, щоб прибулі бачили перш за все головний фасад їх храму. Цей фасад є найбагатшим за композиційною грою об’ємів і площин,а також кількістю композиційних осей. Його композиція має три головні вертикально спрямовані осі, які формуються об’ємом середньої нави, що завершується великим куполом на перехресті з трансептом, і двома бічними баштами з куполами над ними. Другорядними, але досить значними є дві вертикальні композиційні осі бічних нав, що на фасаді представлені входами до них і вертикальним рядом високих вікон над ними. Ці осі підкреслені западаням стін. Фасад має також горизонтальний поділ композиційних мас, який утворює три яруси. Нижній ярус має форму прямокутника. Середній ярус є розірваним і складається з другого і третього ярусів башт. Верхнім ярусом є спрямовані до неба три купола з домінуючим середнім. Таким вживанням різної висоти композиційних елементів на фасаді, чергуванням виступаючих і западаючих площин різних за значимістю об’ємів відображається об’ємно – просторова структура споруди і загальна сакральна ідея храму. Три під’яруси різних за оформленням прорізів є по осі бічних входів. Усі вони аркові, але мають різні співвідношення ширини до висоти та обрамлення. Вікна середнього під’ярусу мають співвідношення ширини до висоти 1:3. Міжпілястрові поля башт декоровані по-різному. У восьмикутної башти вони поділені на два під’яруси: нижній обрамлений арками на імпостах і пілястрах, а верхній – нішами. Міжпілястрове поле чотирикутної в плані башти не має під’ярусів, воно оформлене аркою (під нею знаходиться годинник). В нижніх частинах башт знаходяться бійниці, частина яких зараз є нижче поверхні землі. В пн-зх башті отвори бійниць сходяться і мають V- подібну форму в плані. Декор середнього композиційного ярусу дещо простіший. Куполи над баштами увінчані зірками з католицькими символами. Фасад прикрашають 5 скульптур. Усі вони знаходяться на торці середньої нави: три на нижньому її ярусі, дві на другому. Центральною є скульптурна композиція найбільш шанованої серед святих у католиків – Божої Матері. Вона не дуже помітна,тому що порівняно невелика за розмірами, пофарбована в темні кольори, і знаходиться на балконі над центральним входом, на який не завжди звертають увагу. Обабіч центрального входу в нішах поміщено дерев’яні скульптури св. Петра і Павла, на честь яких єзуїтами було названо костел. Вони вирізьблені в повний зріст. Петро тримає в правій руці книгу, а в лівій – ключі. Павло тримає в правій руці розгорнуту книгу, а лівою опирається на довгий меч. Його увага зосереджена на книзі. В нішах, що знаходяться безпосередньо над скульптурами Петра і Павла, вміщено відповідно два написи, що стосуються цих апостолів. Скульптури добре пасують до ніш. Є припущення, що постаті під фронтоном і чотири, розміщені в трансепті костелу, є особи, які присвятили себе справі майбутнього всесильного ордену єзуїтів.

Головний фасад має досить складну композицію. Для його декорування застосовано багато різноманітних архітектурних форм і прийомів, що характерні для епохи Відродження, бароко і класицизму. Південно-західна стіна костелу була поставлена на місці дерев’яних укріплень Окольного замку. По відношенню до головних укріплень Луцька – Верхнього і Окольного замків – вона була напольною, тобто повернутою в бік можливого нападу ворога – «вполе». В даному разі перед нею знаходилась міська забудова, яка мала відносно слабше кільце укріплень з боку заплави і передмість. Отож, ця стіна насамперед мала виконувати оборонні функції. Дійшла вона до нас в значно перебудованому вигляді. Північно-східний фасад є повернутим у внутрішній простір Окольного замку. Декор фасаду досить багатий, хоча й на ньому нема ліпнини або скульптур. Найбільш багатою пластично і декорованою є башта. Вона триярусна. Площина стіни прикрашена пілястрами, за якою знаходяться обхідні коридори. Пілястри на приміщеннях каплиці Найсвятіших тайн і колишньої бібліотеки є подібними до попередніх, але не завершуються арками. Маленькі віконця під галереєю освітлюють обхідні коридори і могли раніше правити за бійниці. Площина без декору біля башти вказує на місце прибудови корпусу колишньої школи. Мало відомо про той вигляд, який мав костел у далекому минулому. Багато змін сталося з ним через пожежі та зміну смаків нових поколінь. 

Чільне місце в інтер’єрі споруди займає Великий вівтар. Він традиційно був присвячений апостолам Петру і Павлу. Цей вівтар прикрашався також образами інших найбільш шанованих святих 1787 р. у зв’язку з перенесенням до костелу св. Петра і Павла кафедри в ім’я св. Трійці, в вівтарі з’являється і цей образ. Також традиційно існує по три вівтаря в кожній бічній наві. Заслуговують на увагу давні чотири сповідальні й кафедра – амвон. Сповідальня, яка знаходиться навпроти герба біскупа Павла III Волуцького, походить з костьолу єзуїтів. Три інші невідомого походження. Починаючи від герба Павла III Волуцького, вздовж бічних навза годинниковою стрілкою розвішені 14 барельєфів серії «Хресна дорога», або «Страсті Господні». Важливе місце в інтер’єрі костелу займають посвяти та епітафії(надгробні написи). Підземелля костелу є ключовими для розуміння його побудови. Підземелля використовували для поховань та інших обрядів. 

За всю історію свого існування споруда зазнала чимало ремонтів і незначних перебудов після міських пожеж 1724–1781 років, які дещо змінили її стильові ознаки. Луцька римо-католицька кафедра без особливих втрат пережила дві світові війни та багатократну зміну влад аж поки в 1946 році не була ліквідована урядом. Величний храм св. апостолів Петра і Павла стояв пусткою, а в його підвалах з 1951–1956 рр. господарювала овочева база. У 1980 році в храмі влаштували музей атеїзму. Пізніше інтер’єр костелу був перебудований під експозицію «Космос». У 90-х рр. споруду Петропавлівського костелу знову повернули громаді римо-католицької церкви. Луцький костел св. апостолів Петра і Павла став осередком не лише духовного відродження української католицької церкви, а й широкомасштабної благодійницької й культурно-освітньої діяльності в суспільному житті міста.

Матеріал надано Волинською ОУНБ імені Олени Пчілки

Джерело:

Баюк В. Костел св. Трійці та св. Петра і Павла / В. Баюк // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб. ЛДІКЗ. – Луцьк, 2023. – Вип. 18. – С. 191–194.

  

Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир (ХІ ст.)

с. Зимне, Володимирський район, Волинська область

Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир – давній монастир ченців східного обряду, розташований у селі Зимному. Давніше – чоловічий, спочатку православний, згодом унійний; нині – жіночий монастир. Пам’ятка архітектури національного значення.

Комплекс належить до типу оборонних монастирів, що набули широкого поширення на землях Східної Європи в епоху пізнього середньовіччя. Розташований він за 5 км від м. Володимира-Во- линського - історичної столиці Волині. Стоїть на пагорбі, що круто обривається до заплави р. Луг, посідає вигідне в оборонному відношенні становище. Територія монастиря прямокутна в плані, оточена цегляними оборонними мурами з наріжними баштами. До складу монастирського комплексу входять Успенський собор, оборонні мури з брамами і наріжними баштами, надбрамна башта-дзвіниця з південного боку, трапезна з церквою. На північній терасі, що прилягає до собору та оборонних мурів, стоїть невеличка Троїцька церква. Поруч з нею у схилі пагорба – вхід у печери з підземною Варлаамівською церквою.

Виникнення монастиря відноситься до ХІ ст. Згідно з місцевою легендою монастир заснував сам Великий князь Київський Св. рівноапостольний Володимир. Проте перша документована згадка про нього зустрічається в 1458 р. Спершу всі споруди були дерев’яними. 3 1460-х рр. власники цих земель – князі Чарторийські будують у монастирі муровані храми й оборонні мури з баштами. Пізніше у всіх чотирьох оборонних мурах були влаштовані аркові брами.

Успенський собор з печерами побудовано в 1495 р., перебудовано у 1550 р. У 1682 р. монастир перейшов на Унію і після того поступово занепав. Унаслідок перебудов 1724 р. храм став схожим на католицький костел. Протягом 1860–1862 рр. справою поновлення храмів Зимненського монастиря переймався російський імператор Олександр II. У 1893 р. монастир було відновлено як православний жіночий. Реконструкція монастирського собору, зроблена в 1898–1900 рр., надала йому рис православного храму в неоросійській стилістиці. Собор входить у систему оборонних мурів монастиря. Він прямокутний у плані, тринавовий, з однією півкруглою в плані вівтарною апсидою, безбанний, перекритий склепіннями. З північного сходу прилягає двох’ярусна оборонна башта. Первісно вінчався чотирма наріжними оборонними баштами (за версією першого дослідника цієї пам’ятки Григорія Логвина), а нині п’ятьма банями, поставленими у середині 1990-х рр. З північного боку біля підніжжя земляної тераси в товщі підпірної стіни влаштовано вхід до печер у вигляді аркової галереї. У глибині печерного комплексу влаштовано Варлаамівську церкву – невелике прямокутне в плані приміщення з двома апсидами на сході і заході, перекрите зімкненим склепінням з квадратовим вентиляційним отвором. Оборонні мури з баштами, збудовані в XV–XVI ст., у плані мають форму неправильного чотирикутника, по кутах якого стояли чотиригранні башти, увінчані наметовими дахами. Південна стіна включає також проїзну башту-дзвіницю і круглу в плані башту. По верху стін був бруствер з бійницями й бойовим обходом.

Троїцька церква, збудована в 1465–1475 рр., стоїть поза межами монастирського двору, з зовнішнього боку оборонних мурів. Це одна з двох церков монастиря, яка з кін. XVIII ст. використовувалася як каплиця. Вона зазнала численних ремонтів, проте добре зберегла свої первісні форми, унікальні в українській архітектурі. Церква невелика, дводільна, безстовпна, з напівкруглою вівтарною апсидою. Нава й вівтар перекриті світловими банями.

Значні роботи з реконструкції монастиря проведено в 1899 р. за проектом архітектора М. Козлова. Тоді перебудовано дзвіницю, Успенську церкву, побудовано школу і підземну Варлаамівську церкву. Це не пройшло повз увагу знаменитої графині Прасковії Уварової, голови Московського археологічного товариства однієї з засновниць пам’яткоохоронної справи в Російській імперії. З властивою їй принциповістю вона зауважила необґрунтованість і шкідливість зробленого: «Нині монастир цей обернено на жіночий і новопризначені ігумені одна перед одною, бажаючи, очевидно, вислужитися перед якимось новим спрямуванням, що захопило нас останнім часом, будують, перебудовують, користуючись люб’язними порадами молодого архітектора (мається на увазі Микола Козлов), та тією безкарністю, яка взагалі панує для подібних робіт у нас на святій Русі, де, на біду, не виробилося розуміння того, що церкви, як і решта пам’яток старовини, належать державі і не можуть розкрадатись і перебудовуватися без завдання втрат історії країни, якій вони належать». Протягом радянської доби монастир зазнав руйнувань. У 1970–1990-х рр. монастирські оборонні мури з баштами, прилеглі до мурів корпуси, а також храми були відреставровані.

Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир є найстародавнішим і найбільшим у Західній Україні православним монастирем оборонного типу з деякими західноєвропейськими романо-готичними рисами в архітектурному устроєві. Нині це діючий жіночий православний монастир, пам’ятка архітектури національного значення.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вечерський В. Село Зимне Володимир-Волинського р-ну. Зимненський Свято-Успенський монастир / В. Вечерський // Вечерський В. Фортеці й замки України / В. Вечерський. – Київ, 2011. – С. 403–407.

Зимненьский монастир : [сайт]. – Режим доступу: https://zymne.org.ua/. – Назва з екрана.

 

Аптека-музей Фрідріхсона (1799)

м. Ковель, Волинська область

Аптека-музей Фрідріхсона – будинок старої аптеки в місті Ковель, збудований на межі XVIII та XIX століть. На будівлі розміщена табличка з назвою «Архітектурна пам’ятка місцевого значення, 1900 рік». Деякі історичні джерела вказують дату спорудження – 1799 рік.

В архітектурному відношенні будинок Г-подібний в плані, цегляний, кутовий. Кут будинку зрізаний і відсічений еркером, який завершується чотиригранним куполом. Будинок старої аптеки має безперечну архітектурну цінність і складає важливий елемент фонової забудови.

Відкрив аптеку провізор Фрідріхсон. Установа пережила Першу світову війну, революційні бурі, громадянську війну. Успішно працювала і в польські часи, і за німецької окупації. Династія Фрідріксонів утримувала аптеку аж до 1939 року. Проте з початком Другої світової війни та розподілом Польщі, у Ковель увійшли радянські війська. З приходом радянської влади аптека була націоналізована. Припускаємо, що родина Фрідріксонів емігрувала, так як і більшість видатних та знакових еліт міста. У повоєнний період установа зберегла своє цільове призначення і використовувалась, як аптека Клінгера (провізором був пан Клінгер). З часом була здійснена невелика перебудова, але практично свій первинний вигляд будівля зберегла. Послугами цієї аптеки не могли не користуватись Косачі, коли жили в селі Колодяжному (Ковельський район Волинська область). Аптеку відвідував також видатний український письменник, культурний діяч, сімейний лікар і приятель родини Косачів Модест Левицький, який у 1894 р. працював у Ковелі повітовим лікарем. Ймовірно, що бував у аптеці Андроник Лазарчук – самобутній художник-реаліст, один із засновників художньої освіти в Україні кінці ХІХ – першої третини ХХ ст., який у 1901–1904 рр. жив у Ковелі й працював у Ковельському міському училищі вчителем малювання, креслення і чистописання.

Наразі у будівлі аптеки Фрідріксона розміщується Ковельський міський культурно-просвітницький центр з галереєю мистецтв, а також аптека, у залі якої розміщенні музейні експонати фармації старої аптеки, які збереглися до нині.

Джерела:

Текст та ілюстрації взято:

Аптека Фрідріксона, Ковель [Електронний ресурс] // Inclusive Travels in Ukraine: доступність музеїв України : [сайт]. – Режим доступу: https://travels.in.ua/en-/object/4453/apteka-fridriksona. – Назва з екрана.

Миронюк А. Однією з культових будівель у Ковелі є аптека Фрідріксона / А. Миронюк [Електронний ресурс] // Ковель media : [сайт]. – Режим доступу: https://kovel.media/odniyeyu-z-kultovyh-budivel-u-koveli-ye-apteka-fridriksona/. – Назва з екрана.

      

Колегіальний костел Святої Трійці (1635)

селище Олика, Волинська область

Колегіальний костел Святої Трійці (костел Пресвятої Трійці, Троїцький костел) – римо-католицький парафіяльний костел, памʼятка архітектури національного значення.

Колегіальний костел Пресвятої Трійці, розташований у селищі Олика, один із найкрасивіших у цій місцевості, а у свій час вважався чи не найвитонченішим у цілій Польщі. Першу дерев’яну церкву на цьому місці було збудовано у 1588 р. за сприяння князя Станіслава Радзивілла – І-го олицького ордината та великого маршалка литовського. У 1635 р. за кошти князя Альбрехта Станіслава Радзивілла було розпочато будівництво нового костелу,  за взірцем відомого римського храму Іль-Джезу. Споруда виконана за проектом італійських архітекторів Бенедетто Моллі та Джованні Маліверно. Будівельними роботами керував Р. Берфка разом з архітекторами Садовським та Марковичем. У 1640 р. єпископ Анджей Гембіцький освятив сакральну споруду. Костел зведено у вигляді тринавової базиліки з широкою центральною навою, внизу були розміщені каплиці, а у верхній частині над притвором – зведені хори. У підземній частині храму знаходилася крипта з усипальницею роду князів Радзивіллів, а навколишня територія була огороджена захисною стіною з кутовими вежами-каплицями. У 60-х роках XX ст. північно-західну башту і частину стіни зруйнували, до наших днів збереглася лише північно-східна вежа. Тильна сторона костелу доповнена могутньою 16-метровою цегляною дзвіницею стінового типу з чотирма прорізами для дзвонів. На фасаді костелу розміщувалися скульптури святих: Петра, Павла, Станіслава і Войцеха, які розташовано у два ряди: дві зверху і дві знизу. Скульптури і різьбу виконав львівський скульптор Мельхіор Ампелі. Фасад прикрашено фронтоном, на якому міститься барельєф «Коронація Пресвятої Діви Марії», де Божа Матір зображена в повний зріст серед хмар і стоїть на півмісяці. Барельєф із зображенням Бога Отця створено у напівкруглому фронтоні. По краях фасаду розміщені дві невеликі башточки-дзвіниці, у основі яких знаходяться годинники, зараз недіючі.

Багато декороване внутрішнє приміщення храму двічі обікрали: вивезли всі цінності, серед яких також були ікони XVІ ст. У Львівській галереї мистецтв зберігаються шість великих мальовничих полотен, які були привезені з цього храму. Костел функціонував до 1945 року. Відтоді і до початку 90-х років ХХ століття храм був зачинений і поступово занепадав. З 2013 р. розпочалося повернення його до життя зусиллями польського Фонду культурної спадщини та місцевої парафії. Колегіальний Троїцький костел належить римо-католицькій громаді, є визначною пам’яткою архітектури України і знаходиться під охороною держави. Нині в костелі відбуваються меси та богослужіння з нагоди великих релігійних свят.

Джерела:

Колегіальний костел святої Трійці [Електронний ресурс] // Екокультурний туристичний маршрут «Поліська Січ» : [сайт]. – Режим доступу: https://way.rv.ua/location.html?l=13. – Назва з екрана.

Костел Пресвятої Трійці (колегіата, с.м.т. Олика, Волинська обл.): карта, фото, опис [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1034950-kostel-triytsi-kolehiata-olyka. – Назва з екрана.

               

Костел святих Петра і Павла (1450)

селище Олика, Волинська область

Костел святих Петра і Павла (Петропавлівський костел) – один із найстаріших римо-католицьких храмів Волині, пам’ятка сакральної архітектури. 

Історія дати побудови костелу св. Петра і Павла у Олиці є досить суперечливою. Існує кілька версій спорудження храму: 1415, 1445 та 1450 р. Однак, найдостовірнішою датою, все-таки визнають 1450 р., коли литовський гетьман, а пізніше і староста міста Луцька Петро Білий (Мангірдайтіс) заснував цей храм. Він вважається найдавнішою спорудою у селищі Олика, навколо нього у давнину містився цвинтар. За іншими історичними джерелами, костел збудували ще на століття пізніше, на місці старої дерев’яної церкви. У 1565 р., після того, як князь Радзивилл Чорний прийняв протестантську віру (кальвінізм), костел почав використовуватися як протестантський храм. У 1612 р. його перебудували, він почав виконувати функцію каплиці. На перехресті XІX–XX ст. костел ще продовжував виконувати свою сакральну роль. Після Другої світової війни костел Петра і Павла слугував складським приміщенням, де зберігалися продукти харчування.

Архітектурні особливості головного фасаду будівлі дещо нагадують стиль раннього бароко. Ця кам'яна споруда – однонавова, з подовженим прямокутним презбітерієм. Для храму характерними є хрестові і зімкнуті склепіння та аркові вікна. Костел розміщено по осі захід-схід. Основа його структури нагадує прямокутний корабель. Східна частина храму майже позбавлена декору й прикрашена ступінчастим карнизом, а от західна частина храму значно різноманітніша і багатша. Над його західним фасадом розміщено бароковий фронтон, що поєднує різноманітні архітектурні мотиви. Внутрішній простір будівлі перекритий цегляними склепіннями. Дахи над будівлею двосхилі, а над вівтарем – трисхилий. Скульптури храму вирізьблені з білого каменю, однак в даний час потребують відновлюваних робіт.

Нині костел діє як римо-католицький храм, у якому відбуваються богослужіння з приводу великих релігійних свят. Храм належить до пам’яток архітектури національного значення і охороняється державою.

Джерело:

Костел святих Петра і Павла (Олика) [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://is.gd/SCs4hQ. – Назва з екрана.

Олицький замок (1558)

селище Олика, Волинська область

Олицький замок – визначна пам’ятка селища Олика, що впродовж століть належала родині Радзивіллів. Перший на території України прямокутних замків бастіонного типу.

Олицький замок Радзивіллів – це володіння старовинного і могутнього роду литовських князів Радзивіллів. Радзивіллам належало безліч земель у Литві і на території нинішньої Республіки Білорусь. Радзивілли отримали Олику від імператора Карла V в 1547 році і володіли нею аж до 1939 року. Ян Радзивілл Чорний у 1558 році зводить в Олиці замок. Це була одна з перших на території України бастіонних споруд. Олицький замок виконував оборонну функцію. Ніхто не міг взяти його штурмом – ні татари, ні шведи. Його могутні стіни витримали безліч облог протягом тривалого періоду. Близько 200 гармат забезпечували обороноздатність Олицького замку. Фортеця в Олиці постійно реконструювалася й удосконалювалася. Довершив його будівництво у першій половині XVII ст. Альбрехт Станіслав Радзивілл, за панування якого Олика досягнула піку свого розквіту. Замкові корпуси були збудовані в квадратний двір. Кутові бастіони посилювали захист фортеці. За наказом Альбрехта Радзивілла біля замку було зведено Троїцький колегіальний костел («Коллегіата»). Після його смерті Олика перейшла до несвізької гілки роду та втратила статус постійної резиденції Радзивіллів. З часом замок втратив свою оборонну здатність і у XVIII ст. був перебудований у палацовий комплекс та набув сучасного вигляду. На початку Другої світової війни у 1939 році останній з володарів резиденції – князь Януш – залишив замок. Відтоді унікальний історичний і архітектурний комплекс зазнав катастрофічних змін. Палац та інші споруди повністю вигоріли, обвалилися перекриття та дахи. Неушкодженими залишилися лише стіни і склепіння над першими поверхами та укріплені цегляними мурами бастіони. Після 1945 року в окремих приміщеннях замку тулився державний кінський завод, а з середини 1950-х років руїни були перебудовані під Волинську психіатричну лікарню, яка діяла тут до 2021 року. З 1 липня 2021 року Олицький замок перебуває на балансі Волинського краєзнавчого музею.

Джерело:

Олицький замок [Електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України : [сайт]. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-76722. – Назва з екрана.

Ілюстрація:

Олицький замок [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://is.gd/ibtRPM. – Назва з екрана.

Див. також:

Олицький замок

           

Замок Любарта (XIII–XIV)

м. Луцьк, Волинська область

Замок Любарта – верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення кінця XIII–XIV століття. Один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

Замок Любарта ще називають Луцький замок – від назви міста, а також Верхній замок. Спочатку існував не один, а два замки – Верхній та Окольний. Від Окольного замку залишилися руїни. Вціліла лише одна-єдина будівля – вежа князів Чарторийських. А Верхній замок чудово зберігся до наших днів. Побудував його литовський князь Любарт. Замок став його резиденцією. Раніше на місці замку було дерев’яне укріплення (XI ст.), яке витримувало тривалі облоги. У 1259 році Лучеськ, як у ті часи називали Луцьк, був захоплений воєводою хана Батия – Куремсою. Усі міські укріплення розібрали. Їхнє будівництво відновилося лише в XIV столітті. У 1340 році литовський князь Любарт Гедимінович проголошується Великим князем Галицько-Волинського князівства. У Луцьку він зводить ряд фортифікаційних споруд. Так були побудовані Окольний замок з оборонними вежами, територія якого забудовувалася подвір’ями знаті й вищого духовенства, та Верхній замок. У Верхньому замку розташовувалися органи законодавчої, виконавчої влади Волинського князівства, судові інстанції тощо. У центральній частині двору фортеці від давньоруських часів збереглася соборна церква Івана Богослова. Поступово відбувається формування та становлення духовного центру. Будівництво Луцької фортеці велося більше сорока років. Було зведено В’їзну, Стирову та Владичу вежі. Ці башти з’єднувалися потужними стінами. Спочатку основним будівельним матеріалом слугувало дерево, яке з часом, вже після смерті Любарта, замінив більш міцний – цегла. В’їзд в замок розташовувався в його західній частині та був обладнаний підйомним мостом і надбрамною вежею. На сьогоднішній день у В’їзній вежі діє виставка будівельної кераміки. Стирова вежа розташовувалася в південно-східній частині фортеці, над річкою Стир, від назви якої і пішла назва башти. Стирова вежа була триярусною, згодом (у XVI столітті) було добудовано четвертий ярус. Владича вежа утримувалася на гроші владики. Звідси її назва. Сьогодні тут розміщується унікальна виставка дзвонів «Дзвони Волині, історія та сучасність». Також у Владичій вежі представлена колекція старовинної зброї.

Після підписання Люблінської унії в 1569 році Велике Литовське князівство і Польща об’єднуються у єдину державу – Річ Посполиту, до складу якої увійшло й Волинське воєводство. У XVIII столітті оборонна функція Луцького замку стає менш значимою. Крім того, через постійні релігійні зіткнення між православними та уніатами замок Любарта вже не міг претендувати на статус духовного центру Волині. Після третього поділу Польщі частина українських земель, у тому числі й Волинь, переходить до Російської імперії. Луцька фортеця остаточно втрачає свою оборонну функцію та стає міським архівом. В даний час замок Любарта відреставрований і відкритий для відвідування. Тут щорічно проводиться фестиваль середньовічної культури «Меч Луцького замку». Лицарі, закуті в лати, як у давні часи б’ються на полі бою з мечами, списами та луками, демонструючи в поєдинках вміння володіти зброєю.

Ілюстрації: Travel-al.com.ua

Більше інформації на сайті Замок Любарта

             

Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці (1160)

м. Володимир, Волинська область

Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці (Успенський собор) – пам'ятка сакральної архітектури періоду XII століття, яку в 1156–1160 роках звів удільний князь Мстислав Ізяславович, який пізніше став великим Київським князем. Це єдиний храм на території Волині, що дійшов до нас з часів Київської Русі. У 1160 році завершилося будівництво Успенського собору, який був побудований у вигляді одноверхового хрестовокупольного шестистовпного храму. Стіни собору гармонійно розділяють арки на напівколони, багато прикрашені фресками. Свято-Успенський собор був також і усипальницею для головних персон міста. Тут поховані шість великих князів (у тому числі і засновник собору Мстислав Ізяславович), два єпископи і багато інших знатних осіб Володимира.

За свою багатовікову історію Успенський собор багато разів був розграбований, спустошений і зруйнований воїнами монголо-татарської орди хана Батия, польських, татарських та інших військ. Але кожного разу разом з усім містом Свято-Успенський собор піднімався з руїн і попелу і у всій красі знову тріумфував своєю величчю. У 1683 році собор дуже сильно постраждав від пожежі, що охопила все місто. Відновлення храму здійснилося тільки в 1753 році, коли візантійська архітектура колишнього собору була перероблена уніатами на латинський манер. З 1772 року почалось запустіння Успенського собору, його почали використовувати в якості «казенного магазину» (склад), а до 1829 року храм взагалі перетворився на суцільну руїну, після того як обвалилися купол і склепіння. Відродження Успенського собору здійснилося завдяки Свято-Володимирському братству, яке організувалося в грудні 1887 року. У 1896 році був прийнятий проєкт «реставрації» храму архітектора І. Г. Котова. У 1896–1900 роках собор перебудований у псевдовізантійському стилі. Освячення оновленого храму перетворилось у всенародне свято. Успенський собор є пам’яткою давньоруського зодчества. Розташований він у самому центрі міста Володимира поруч з древніми міськими валами. Разом з єпископським будинком і дзвіницею складає своєрідний комплекс так званого «замочку» – укріпленої резиденції волинських єпископів. Кам'яний, шестистовпний, хрестокупольний, трьохнавний, трьохапсидний, однокупольний. Його архітектурні форми прості і лаконічні. Фасади розчленовані пілястрами і напівколонами, прикрашені аркатурним поясом. Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці є пам'яткою архітектури України, входить до державного реєстру Національного культурного надбання і охороняється державою.

Джерело:

Успенський собор у Володимир-Волинському [Електронний ресурс] // Мандруй Україною : [сайт]. – Режим доступу: https://discover.ua/locations/uspenskiy-sobor-u-volodimir-volinskomu. – Назва з екрана.