Фотоколекція

Церква святої Трійці (1905)

с. Теслугів, Дубенський район Рівненська область

Церква святої Трійці – чинний храм, що стоїть недалеко від головної дороги в центральній частині села Теслугів Дубенського району Рівненської області.

Храм знаходиться в центральній частині села, при головній вулиці та відіграє роль потужної висотної домінанти поселення. Попередня сільська церква була збудована поблизу р. Пляшівки в 1873 р. коштом парафіян і місцевого священика Лукіяна Матусевича й висвячена на честь Дмитрія Солунського; дерев’яна, однобанева, на кам’яному фундаменті, крита залізом, з такою ж дзвіницею. Про нинішню Троїцьку церкву повідомляє М. Переверзєв: побудована в 1905 р., простора, прикрашена бідно. Рік будівництва храму також вказаний на пам’ятній дошці перед входом у будівлю. Нині це один з найбільших дерев’яних храмів Рівненщини.

Тризрубний, одноверхий, помітно видовжений по осі схід-захід, із додатковим зрубом прибудованої дзвіниці. Центральна нава за розмірами значно перевищує прилеглі зруби бабинця і вівтаря, ззовні по висоті поділена на два яруси. Зруб нави завершений великою цибулястою банею на восьмериковому світловому барабані, на діагональних осях доповнена декоративними маківками на «сліпих» ліхтариках. Нава має додаткові бічні входи, влаштовані у вигляді відкритих ганків, на зразок російських православних храмів. Із півночі та півдня до вівтарної частини примикають приміщення ризниці та паламарні. Триярусна дзвіниця «восьмерик на четверику» завершена стрімким наметом. Зрубна конструкція храму захищена шалюванням з дерев’яних дощок. Ззовні церква оздоблена дрібним накладним декором у розповсюдженому на той час неоросійському стилі. На момент обстеження (2016 р.) стіни церкви були пофарбовані у голубий колір, дрібна пластика на фасаді виділена білим і синім кольорами; покрівля влаштована з металопрофілю сірого кольору; верх дзвіниці та маківки храму покриті анодованим металом з імітацією позолоти; стіни верхнього ярусу дзвіниці покриті листовим металом синього кольору. В цілому застосування новітніх будматеріалів негативно вплинуло на первісний образ храму.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 113.

Теслугів [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/teslugiv.html. – Назва з екрана.

Церква святого архангела Михаїла (1650)

с. Пляшева, Дубенський район Рівненська область

Церква святого архангела Михаїла (Михайлівська церква) – найстаріший дерев’яний храм на території Рівненщини, входить до Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви».

Долю храму можна поділити на два періоди. Перший пов’язаний безпосередньо з подіями під Берестечком 1651 року. Саме тут гетьман Богдан Хмельницький провів молебень перед битвою і отримав меч, освячений в Єрусалимі в храмі Гробу Господнього. Другий – із заповідником «Козацькі могили», куди церкву перенесли із сусіднього села Острів. 

Первісно церква була побудована в с. Острів й перенесена на територію меморіалу в 1912 р. з ініціативи предстоятеля Почаївської лаври архімандрита Віталія. Як повідомляється в історичних джерелах, за це мешканці села отримали 300 рублів, однак згодом пожалкували про таку «оборудку». Відповідно до зафіксованої дати будівництва церква може вважатися найстарішим дерев’яним храмом на території Рівненської області.

Тризрубна, триверха святиня з рівновисокими зрубами. Зруби нави та бабинця наближені до форми квадрату, вівтарна частина має п’ятистінну форму. Над центральним зрубом влаштований восьмигранний рівнобічний підбанник, що завершується грушовидною банею з невеликим «сліпим» ліхтарем нагорі. Конструктивний перехід від четверика до восьмерика забезпечується пласкими трикутними вітрилами. Існує інформація, що коли церква знаходилася ще в с. Острів вона не мала опасання і первісно була обшита традиційною вертикальною дощатою шалівкою. Після перенесення церкви з Острова на нове місце зовнішні стіни були обшиті горизонтальною шалівкою, яку в 1987 р. замінили на гонт відповідно до проекту, розробленого інститутом «Укрзахідпроектреставрація». Над бабинцем та вівтарною частиною влаштовані дві декоративні бані восьмигранної грушовидної форми без підбанників, що є доволі рідкісним прикладом у волинській храмобудівній практиці. До північної стіни абсиди прибудована ризниця, а до головного входу – прямокутний притвор. Церква оточена з трьох сторін опасанням на кронштейнах (раніше – на стовпчиках). На другому ярусі бабинця влаштовані хори, що поєднуються з навою прямокутним прорізом. У процесі благоустрою меморіального комплексу Михайлівська церква була поєднана з новим Георгіївським храмом-пам’ятником підземним переходом довжиною близько 70 метрів.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 111–112.

Пляшева (музей-меморіал) [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/pliasheva.html. – Назва з екрана.

Церква св. Архистратига Михаїла [Електронний ресурс] // Українська церковна архітектура : [сайт]. – Режим доступу: https://parafia.org.ua/UCA/derevyani/volynska/rivnenska-oblast/row5/tserkva-chuda-sv-arhystratyha-myhajila-v-honah/. – Назва з екрана.

Церква святої Трійці та дзвіниця (1759)

смт Степань, Сарненський район Рівненська область

Церква святої Трійці – чинна церква в смт Степань, пам'ятка архітектури національного значення.

Наявні датування її спорудження відрізняються: 1770 р. (М. Теодорович), 1759 р. (К. Переверзєв). Церква розташована в історичній частині містечка, дещо південніше старого замку. Існує інформація, що храм існував на цьому місці вже в 1688 р. Побудована на кошти парафіян. Має нетипову для Волині центричну, триверху, п’ятизрубну об’ємно-просторову композицію. До основного найвищого центрального зрубу на плані квадрату добудовано чотири рівно-високих об’єми: прямокутний в плані бабинець, а також п’ятигранна абсида та два п’ятигранних бічних компартименти. Повздовжня вісь церкви «бабинець – нава – абсида» акцентована нагорі трьома купольними банями –великою центральною з бароковим абрисом та світловим ліхтарем, та двома банями суто декоративними. Бічні зруби накриті п’ятисхилими дахами. По зовнішньому периметру будівля оточена невисоким опасанням на стовпчиках для захисту від опадів нижніх частин стін та дерев’яного фундаменту у вигляді так званих «стільців». Внутрішній простір центрального зрубу поєднується з бічними зрубами завдяки високим аркам-вирізам в суміжних стінах. Колористична гама на час останнього обстеження (2016 р.) біло-синьо-сіро-жовта.

На захід від церковної будівлі знаходиться дзвіниця по типу «четверик на четверику», з однаковими горизонтальними вимірами, розділені по висоті невеликим декоративним карнизом. Вхід до дзвіниці й розміщені на верхньому ярусі отвори мають нетрадиційний абрис, що нагадує біфоріум. Завершення дзвіниці виконано у вигляді комбінації восьмигранного намету, доповненого з чотирьох боків трикутними фронтонами.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 145.

Степань [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/stepan.html. – Назва з екрана.

Троїцька церква [Електронний ресурс] // Українська церковна архітектура : [сайт]. – Режим доступу: https://parafia.org.ua/UCA/church/trojitska-tserkva-15/. – Назва з екрана.

Церква Покрови Богородиці (1923)

с. Бронники, Рівненський район Рівненська область

Церква Покрови Богородиці – дерев’яна церква, яка стоїть у північно-східній частині села Бронники, є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Побудована за проектом визначного українського архітектора С. Тимошенка. Запроектована як взірцева для проектування і будівництва православних храмів на території Волині у міжвоєнний період. Зведена на місці храму 1754 р., який був розібраний у зв’язку з ветхістю. Західніше, неподалік від нього у 1878 р. була споруджена дзвіниця. Існуючий сьогодні храм – тризрубна будівля, вздовж головної осі якої послідовно розташовуються приміщення притвору із дзвіницею над ним, бабинець, нава та вівтар з полігональною в плані апсидою. Кожний з елементів, крім дзвіниці, в плані наближений до квадрату. Пластику форм і мальовничість силуету будівлі створюють три високі восьмерикові верхи з нахиленими досередини стінами підбанників. Бані гранчасті з легким розширенням донизу. Кожну з них, як і дзвіницю, вінчає дзвоноподібна маківка. Центральний верх триярусний, бічні – двоярусні. Загалом характер завершення церкви свідчить про впливи українського бароко XVIII ст., а також народного церковного зодчества Придніпров’я і Лівобережжя. Суттєву роль у формуванні архітектурного образу відіграють вікна різної форми та пропорцій, що підкреслюють динаміку об’єму. Архітектурне вирішення двоярусної дзвіниці дещо відрізняється від стилістики храму в цілому в зв’язку з відхиленнями від проекту в процесі будівництва. У результаті, її верхній четверик вирішений традиційно – з арочними прорізами, що закриваються глухими ставнями. Дзвіниця накрита пірамідальним дахом. Церква є унікальним втіленням уявлень першої третини ХХ ст. про універсальний образ українського національного храму.

У 2016 р. надано статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 120–122.

Див. також:

Бронники [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/bronnyky.html. – Назва з екрана.

Бронники. Прекрасний український модерн [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта : [сайт]. – Режим доступу: https://ukrainaincognita.com/pro-nas. – Назва з екрана.

Церква святого Георгія та дзвіниця (1746)

с. Кунин, Рівненський район Рівненська область

Церква святого Георгія – дерев’яна церква в с. Кунин, має ознаки історико-мистецьких особливостей храмової архітектури Волині ХVІІІ століття. Завдяки вдалому розташуванню на схилі річки Піщанка, храм разом з двоярусною дзвіницею становить один з найкращих ансамблів дерев’яної архітектури Рівненщини і входить до списку пам’яток місцевого значення.

Побудована у стилі бароко на кошти парафіян. Виразний приклад триверхого, тризрубного дерев’яного храму «волинського типу». Основою об’ємно-просторової композиції будівлі є три невисоких зруби по осі «схід – захід» з дещо вищою навою і нижчими бабинцем та абсидою. Над усіма трьома зрубами надбудовано восьмигранні барабани над навою – вищий і ширший, ще два над бабинцем та вівтарем – майже вдвічі нижчі по висоті, дещо менші по ширині. При цьому слід відзначити нетрадиційний спосіб по єднання центрального та прилеглих восьмериків, при якому і стінові конструкції, і навіть покрівля куполів мають безпосереднє, нероздільне сполучення, котре виглядає унікальним в контексті усього дерев’яного зодчества на теренах історичної Волині. Не можна виключити однак, що така особливість стала наслідком істотних перебудов у минулому. Важливою характеристикою цього храму виступає також явно помітний ентазис зрубних конструкцій, особливо в архітектурних об’ємах барабанів. Доволі пластичними виглядають і три бані барокового характеру, що завершуються виразними, хоч і дещо присадкуватими «сліпими» ліхтариками. Головний вхід до церкви акцентовано прибудовою невеликого притвору з двосхилим дашком і двома мініатюрними віконцями з обох боків. Додатковий вхід до храму влаштований з південної сторони нави, також у формі невисокого притвору, схоже пізнішого походження. Зовнішнє опорядження виконано у вигляді шалювання вертикальними дошками з нащільниками і традиційним пасмом викружок попід карнизами. Проявом стилістичної барокізації можна вважати використання невеликих віконець круглої та пелюсткової форми.

На південний захід від церкви знаходиться дерев’яна двоярусна дзвіниця по типу «четверик на четверику». Нижній ярус з вертикальним шалюванням значно ширший від верхнього, опорядженого горизонтальною шалівкою. Дах виконано у вигляді чотиригранного намету. Поряд з дерев’яною церквою споруджено новий мурований храм, освячений в 1995 р. Його фізичний масштаб відчутно перевершує стару дерев’яну святиню, однак стилістичні характеристики не вирізняються оригінальністю.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 62–63.

Кунин [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/kunyn.html. – Назва з екрана.

Церква Різдва Богородиці (1885)

с. Берестечко (раніше с. Русино-Берестечко) Дубенський район Рівненська область

Церква Різдва Богородиці – діюча дерев’яна церква у селі Берестечко на Рівненщині, пам’ятка архітектури місцевого значення.

Дерев’яна церква будувалася протягом 1883–1885 рр., однак є відомості, що на цьому місці віддавна існував старіший храм, споруджений, очевидно, ще у XVIII ст. Побудована на кошти парафіян. Вона мала кам’яний фундамент, досить простора, крита жерстю, літургійним начинням та богослужебними книгами на той час бідна. Сучасна церква розташована в центральній частині села, відіграє роль виразної висотної домінанти і добре сприймається з головної вулиці. Церква являє собою однобаневий, тризрубний храм з прибудованою дзвіницею. Над нею влаштовано дах наметової форми. Центральний зруб суттєво вищий за об’єми бабинця та вівтарної частини. Приміщення бабинця та нави наближені в плані до квадрату, вівтарна частина – шестигранна. Ззовні головна баня на «восьмерику» має приземкувату грушовидну форму, увінчана декоративною маківкою з металевим хрестом. Головний вхід до храму традиційно влаштований із заходу через нижній зруб дзвіниці. Первісно церква мала також два входи безпосередньо до центральної нави – з півдня та півночі. Нині південний вхід не функціонує і сходи перед ним, як і сам ганок, розібрані. З північної та південної сторін до вівтарної частини прибудовано два невисокі приміщення ризниці та паламарні. Зовнішні кути зрубів акцентовані пілястрами з дощок, верхи зрубів підкреслені розвинутим карнизним профілем, вікна мають декоративне обрамлення. Нижнє пасмо вертикального шалювання відділене від верхнього горизонтального шалювання спеціальним поясом. На час обстеження (2011 р.) площина стін була пофарбована у насичений голубий колір, основні елементи зовнішнього декору виділені білим. Покрівлю бані та дахів виконано з оцинкованої жерсті сірого кольору. Частину дерев’яних віконних рам (вівтарний зруб та восьмерик) замінено на пластикові рами зі склопакетами.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 37.

Берестечко [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/berestechko.html. – Назва з екрана.

Церква Різдва Богородиці (1911)

с. Бережниця, Сарненський район Рівненська область

Церква Різдва Богородиці – православна дерев’яна церква в селі Бережниця Сарненського району Рівненської області.

Церква розташована в центральній частині села, недалеко від головної дороги, на пологому схилі. Побудована на місці попереднього дерев’яного храму, втраченого внаслідок пожежі. Храм хрещатий, п’ятизрубний, з прибудованою із заходу дзвіницею. З півночі та півдня до гранчастої вівтарної частини примикають приміщення ризниці та паламарні. Центральна нава помітно перевищує суміжні зруби, накрита чотирисхилим дахом і має один верх півсферичну баню на восьмигранному барабані, прорізаному прямокутними вікнами. З усіх боків баня декорована спрощеними закомарами трикутної форми. На кутах даху центральної нави встановлені декоративні маківки на сліпих ліхтариках. Така композиція імітує традиційне російське п’ятиглав’я. Триярусна дзвіниця завершується наметовим восьмигранним верхом з цибулястою маківкою. Стіновий брус оздоблений ззовні шалівкою з дерев’яних дощок. Основне поле стіни почленоване кутовими лопатками і спрощеним фризом. Бічні рамена храму накриті двосхилими дахами, утворюючи завершення у вигляді трикутних фронтонів. Прямокутні вікна обрамлені лиштвами та завершені сандриками. Храм є зразком неоросійського стилю, розповсюдженого на Волині в другій пол. ХІХ — на поч. ХХ ст. Колористичне вирішення церкви грунтується на характерній для Волині гамі поєднання білого та різних відтінків голубого кольорів. В останні роки дахи церкви покриті металевими листами синього кольору, а центральна баня та верх дзвіниці анодованими металевими листами з імітацією позолоти, первісні маківки та хрести замінені шаблонними.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 52.

Бережниця [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/berezhnytsia.html. – Назва з екрана.

Церква святого Миколая (1872)

м. Дубровиця, Сарненський район Рівненська область

Церква святого Миколая (Свято-Миколаївська церква) – православна дерев’яна церква в місті Дубровиця Рівненської області. Пам’ятка архітектури місцевого значення.

Церква побудована у неоросійському стилі. Дерев’яний, хрещатий в плані, п’ятизрубний однобаневий храм з прибудованою дзвіницею. Над головною навою влаштовано баню цибулястої форми на восьмигранному барабані з чотирма спареними вікнами. Двоярусна дзвіниця завершується наметовим верхом з цибулястою маківкою. Окрім головного західного входу через нижній ярус дзвіниці влаштовані допоміжні входи в північній та південній стінах головної нави. Ззовні церква шальована горизонтальними дошками, пофарбованими на час обстеження (2006 р.) голубою олійною фарбою. Покрівля дахів і верхів храму оцинкована жерсть сірого кольору.

Джерела:

Текст та ілюстрація:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 52.

Дубровиця [Електронний ресурс] // Дерев’яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/dubrovytsia.html. – Назва з екрана.

Церква святого Георгія (1700)

м. Дубно, Рівненська область

Церква святого Георгія, 1700 р. та дзвіниця, 1869 р. Існує інформація про точну дату завершення будівництва церкви — 22 липня 1700 р. Тризрубний, одноверхий храм з рівновисокими зрубами. Планувальне вирішення складається з наближених до квадрату бабинця, нави та абсиди. Над навою влаштований відносно невисокий восьмерик підбанника з двома фігурними вікнами з південної та північної сторін. Підбанник накрито восьмигранним пониженим куполом, що завершується світловим ліхтарем з чотирма віконцями та маківкою грушовидної форми. Над бабинцем та абсидою влаштовані дахи у вигляді двох восьмигранних куполів із декоративними маківками. Зовнішні стіни опоряджені вертикальними дошками з нащільниками. В кін. ХХ — на поч. ХХІ ст. до давніших прибудов ризниці та притвору додалися додаткові приміщення вздовж північного фасаду, що відчутно деформувало цілісний архітектурний образ храму. Дзвіниця двоярусна по типу «четверик на четверику», завершується високим наметовим дахом з цибулястою маківкою. Зовнішні стіни опоряджені горизонтальними дошками, підкреслені карнизами та кутовими пілястрами. Декоративні обрамлення мають також дверні та віконні отвори.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Дерев’яні церкви Рівненської області : архітектурна спадщина : іл. кат. / Нац ун-т вод. госп-ва та природокористування ; ред. П. А. Ричков. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – C. 41.

Свято-Юріївська церква 1700 р. [Електронний ресурс] // Дубенська міська рада : [сайт]. – Режим доступу: https://dubno-adm.gov.ua/pro-misto/arkhitekturna-spadshchina/svjato-jurijivska-cerkva-khvii-khviii-st-okhor-no1494-n1-rv.html. – Назва з екрана.

Дубно [Електронний ресурс] // Дерев'яні Церкви Західної України : [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/riv/dubno.html. – Назва з екрана.

Поштова листівка "Парафіяльний костел в Рівному на честь Матері Божої і св. Антонія". Наклад "Римсько-католицького доброчинного товариства в Рівному". 

Приблизний період: 1910-1919

Перший костел в Рівному з’явився в 1548 році, коли місто перейшло у володіння католички Беати Острозької, удови князя Острозького. Він був дерев’яний і знаходився майже на тому ж місці, що і костел св. Антонія. Ні цей костел, який був знищений татарами у 1569 році, ні два інші, що були побудовані в Рівному, не збереглися. У 1858 році (в деяких джерелах в 1869?) в місті почали будувати новий мурований костел з червоної цегли у неоготичному стилі. На рахунок того, хто фінансував це будівництво теж існують різні відомості (дехто пише, що будівництво розпочалося на пожертви князя Казимира Любомирського, дехто вважає, що будівництво фінансував князь Роман Сангушко зі Славути, а рівненський історик Олена Прищепа в своїй книзі «Вулицями Рівного» пише, що будівництво здійснювалося в основному на пожертви прихожан. Добудували костел Святого Антонія Падуанського лише в 1899 році. Освячення відбулося 7 жовтня 1900 року. Будівництвом керував польський архітектор Костянтин Войцеховський. Будову увінчували два вишукані шпилі, фасад прикрашав круглий годинник, а інтер’єр був декорований оригінальними фресками.

Під час Першої світової війни костел зазнав пошкоджень і був відновлений у 1927 році. 
У 1958 році костел Святого Антонія був закритий радянською владою. Після декількох перебудов з костелу зникли хрести, готичні шпилі, внутрішнє та зовнішнє оздоблення. Рівненський журналіст Микола Несенюк пригадував, як він в дитинстві бавився тут з хлопцями дивними трубками, які валялися неподалік в кущах, і призначення яких їм було невідоме. Виявилося, що це були залишки безжально зламаного радянською владою храмового органу. Що ж стосується історичних цінностей, то в костельних підземеллях тривалий час (до самого його закриття) містились поховання родини Любомирських, які теж були знищені. 

Костел був перетворений на склад, а з кінця 60-х по 1980 рік в цьому приміщенні функціонував кінотеатр Глобус. У 1987 році після ремонтно-реставраційних робіт в приміщенні бувшого костелу відкрився Зал камерної та органної музики. 
Цікавою є історія придбання містом нового органу. Виготовлений він був за індивідуальним проектом чехословацькою фірмою «Рігер-Клосс» у 1989 році і призначався Красноярській філармонії. А в Рівному цей інструмент з’явився за сприяння відомої естрадної виконавиці Ірини Понаровської, що якийсь час працювала в Рівненській філармонії. Маючи впливових прихильників свого таланту вона погодилася звернутися в міністерство культури Радянського Союзу з проханням про виділення музичного інструменту філармонії міста Рівне. Як згадував тодішній директор філармонії Святослав Мельничук, втілення цієї фантастичної ідеї в життя, вважали майже нереальним, оскільки орган був дуже дорогим. Коштував він 1,5 млн доларів. Та, оскільки приміщення Красноярської філармонії не було вчасно добудоване, а орган необхідно було терміново забирати з Чехословаччини, державні функціонери, зваживши на клопотання відомої співачки, прийняли рішення відправити інструмент у Рівне. Так у 1989 році в місті знову з’явився орган. З 1993 року ця будівля являється пам’ятником архітектури місцевого значення.

Розмір: 9х14 см

Правове регулювання: Оригінал зберігається в архіві родини Ірини Ігорівни Мелещук (Жилінської), доньки Ігоря Жилінського

Місце розташування: вулиця Соборна, 137, Рівне

Джерело: Проєкт РОУНБ «Рівне та рівняни у фотографіях. Цифрова пам'ять Рівного»