Фотоколекція

Свято-Михайлівська церква (1775)

Село Грудки, Камінь-Каширський район, Волинська область

Свято-Михайлівська церква є пам’яткою архітектури національного значення.

Храм на честь Святого Архістратига Михаїла у селі був зведений у 1775 році на кошти прихожан. Церква розташована на рівному місці, посеред села. Побудована на давньому закритому цвинтарі, де, за переказами, до 1771 року стояв старий невеликий храм. Церква дерев’яна, хрестоподібна, з трьома банями. У 1862 році у церкві скріпили стіни і підняли храм на кам’яний фундамент, а у 1870 році покрили металом і пофарбували саму церкву та окремостоячу з п’ятьма дзвонами дзвінницю, яку повністю перебудували у 1882 році. 

Іконостас з усіма іконами, за словами старожилів, був перевезений з церкви с. Доротище, але запис про його купівлю не зберігся. З 1886 року при церкві діяла парафіяльна школа, де навчалось біля 20 дітей. Церква була закрита радянською владою. У 1961 році, богослужіння були заборонені, приміщення перетворене на склад. Храм поступово руйнувався, а дзвінниця була зруйнована повністю. На початку 1980-х рр. споруда перебувала в аварійному стані і загрожувала обвалом. У 1989 році зусиллями громади церква була  повністю відновлена і того ж року освячена. Першим настоятелем відновленого храму став священник Петро Черевко. Декілька ікон з церкви передані до Музею волинської ікони. Храм перебуває у користуванні громади УПЦ МП.

Література

Вигодник А. 250 років від часу спорудження Свято-Михайлівської церкви у с. Грудки, тепер Камінь-Каширського району (1775) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2025 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2024. – С. 207–208. 

Денисюк В. Грудки / В. Денисюк // Літопис Камінь-Каширщини / В. Денисюк. – Луцьк, 2001. – С. 383–388.

Москалюк І. Образ Богородиці Одигітрії у волинському іконописі ХVІІ – ХVІІІ ст. / І. Москалюк // Історія та сучасність Православ'я на Волині : матеріали VII наук.-практ. конф. 8 листоп. 2016 р. – Луцьк, 2016. – С. 175–179.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Свято-Михайлівська церква (1771)

Село Несвіч, Луцький район, Волинська область

Михайлівська церква внесена до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області

Михайлівська церква у селі Несвіч була побудована на кошти прихожан у 1771 р. з дерева без застосування металевих і кам’яних частин. У плані споруда – хрещатий п’яти зрубний храм з одним розташованим по центру восьмигранним верхом. Рамена хреста, утвореного бабинцем, видовженою вівтарною частиною, бічними об’ємами нави перекриті двосхилими дахами, формуючи таким чином трикутні причілки. До бабинця прибудований невисокий і вужчий, закритий ганок, завершений також двосхилим дахом, що формує трикутний причілок. Церква по-особливому скомпонована і врівноважена, як ззовні, так і всередині: приділи і бабинець об'єднані із навою співмірними арками, утворюючи єдиний простір. Підлога у храмі дощата, стіни покриті олійною фарбою голубого кольору. Церква є типова для свого часу, максимально наближена до сільських осель XVIII століття. У храмі збереглися різьблені царські врата XVIII століття та іконостас XIX століття з іконами XVIII і XIX століть, які мають художньо-мистецьку цінність.

Одночасно з церквою з північно-східного боку була збудована двоярусна дзвіниця типу «восьмерик на четверику» з характерним для споруд псевдоруського стилю шатровим завершенням з маківкою. Разом з церквою дзвіниця утворює єдиний архітектурний ансамбль. 

Завдяки своєрідній видовженій формі вівтарної частини, філігранному моделюванню окремих декоративних деталей Михайлівську церкву нині можна віднести до найбільш вишуканих зразків хрещатого храму цього стилістичного напрямку на території Волині.

Текст та ілюстрації:

Василевська С. 250 років від часу побудови Свято-Михайлівської церкви в селі Несвіч, тепер Луцького району (1771) / С. Василевська // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2021 рік / Упр. к-ри з пит. релігій та нац., Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. - Луцьк : Терези, 2020. – С. 286–289. 

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – № 2–3. – С. 52

Коструба Н. Свято-Михайлівський храм – окраса села Несвіч / Н. Коструба // Слава праці. – 2012. – 20 листоп. – С. 8.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К, 2002. – 154 с.

Церква Почаївської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці (1773)

с. Залаззя, Камінь-Каширський район Волинська область

Церква Почаївської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці – характерний зразок поліського типу народної сакральної архітектури XVIII ст. з реконструкцією за синодальним зразком; є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Перша церква в селі постала 1773 року під посвятою Св. Івана Хрестителя. Тоді вона належала до Камінь-Каширського деканату Володимиро-Берестейської єпархії. Після приєднання Волині до Росії 1795 р. громада не перейшла в православ’я, а церква стала належати до Камінь-Каширського деканату Волинської єпархії. 11 лютого 1836 р. в церкві встановили іконостас, а 27 серпня того ж року громада стала православною. У 1875 р. – ґрунтовно перебудована за синодальним зразком і переосвячена на Почаївської ікони Пресвятої Богородиці. Тоді до церкви добудували дзвіницю з присінком, змінили форму вікон на трапецієву, до південно-східної грані вівтаря добудували захристію, під будівлю підвели мурований фундамент, над дахом нави вивели високий вузький і сліпий ліхтар, стіни ошалювали на російський взір горизонтально дошками. Тоді ж влаштували новий іконостас. 1962 р. церкву закрили, а приміщення використовували як склад. Однак громада опікувалася своїм храмом, зберігши все церковне убранство. 1991 р. церкву відкрили для богослужінь, а в 1998 р. громада провела ремонтні роботи, які проводили майстри з Ковеля.

Церква розташована посеред села, при дорозі, на рівній ділянці, органічно вписана у сільський краєвид, є його домінантою. Орієнтована традиційно, чотиризрубна (з приставленим зрубом триярусної дзвіниці); зведена з соснових брусів, на підмурівку. Первісну церкву творять вищий зруб нави, що переходить у рівні по ширині зруби квадратового бабинця та тригранного вівтаря. До південно-східної грані вівтаря прилягає партерова ризниця, до західної стіни дзвіниці – ґанок, через який влаштований головний вхід. Нава вкрита високим пірамідальними дахом, з якого виростає високий сліпий ліхтар з цибулястою маківкою. Вівтар вкриває трисхилий дах, бабинець – двосхилий, дзвіниця – восьмибічним наметом коломенського типу. Підвалини по периметру церкви прикриті невеличким дашком. Покрівля всіх дахів – оцинкована бляха. Стіни всіх брил ззовні ошальовані горизонтально дошками, увінчані профільованими ґзимсами, опоряджені олійною фарбою синього кольору. Церква освітлена крізь трапецієві віконні прорізи: по одному у північній і південній стінах нави, бабинця і дзвіниці, та у північно-східній грані вівтаря. У східній грані вівтаря збереглося первісне прямокутне вікно (зашальоване). Вікна оздоблені простими накладними лиштвами, підкресленими фарбою білого кольору.

В інтер’єрі нава перекрита восьмибічним зрізаним склепінням, ззовні не підкреслене; вівтар і бабинець перекриті дерев’яними пласкими стелями. Бабинець поєднаний з навою високою трапецієвою аркою. Хори відсутні. При південній стіні дзвіниці влаштовані дерев’яні сходи на дзвіницю. Стіни церкви оббиті картоном і вкриті сучасними розписами з трафаретними орнаментами та сюжетними композиціями з Нового Заповіту. 

Іконостас з поч. XX ст., столярної роботи, триярусний, у формі трапеції виступає в наву, ікони академічного письма. Царські двері різьблені у вигляді листяних завитків із квітами, з чотирма круглими клеймами євангелістів. З північного боку, перед іконостасом розташований окремий вівтар Пресвятої Богородиці-Замилування у пишній різьбленій і посрібленій рамі російського канонічного письма.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Бишевич П. К. Любешивщина: з глибин століть – у майбуття : іст.-краєзн. нариси / П. К. Бишевич, І. С.Журавлюк, П. А. Клубук. – Луцьк : Надстир’я, 2004. – 228 с.

Про церкву Почаївської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці в селі Залаззя, тепер Камінь-Каширського району – с. 219.

Москалюк І.  250 років від часу побудови Почаївської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці в с. Залаззя, тепер Камінь-Каширського району  (1773) / І. Москалюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2023 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2022. – С. 262–264. 

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К., 2002. – 130 с.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

Михайлівська церква (1772)

с. Оса, Ковельський район Волинська область

Михайлівська церква – пам’ятка архітектури національного значення, зразок дерев’яної церковної архітектури Волині.

Сільська церква на честь Святого Архістратига Михаїла побудована у 1772 р. на кошти пана Івановського і прихожан. За переказами близько 1760 р. тут лютувала чума, і з усього села вижили лише двоє людей. Поміщик Івановський продав усе майно померлих селян, а на отримані кошти побудував гарну дерев’яну церкву у формі хреста. У 1880 р. її ремонтували, покрили залізом і пофарбували, у 1887 р. до західного фасаду прибудували триярусну, завершену шатром дзвіницю, а 1893 р. у церкві з’явився новий іконостас. Спочатку церква була приходською самостійною, до неї належало село Ревушки, що знаходиться на відстані 5 км. Пізніше церкву приписали до села Вербичне. У 1963 р. церква була зачинена і відновилася аж у 1990-му.

Храм дерев’яний, одноверхий, хрещатий у плані, з вкороченими бічними раменами. Основні зруби є рівними квадратами. Центральну частину завершує невисока восьмигранна шатрова баня на низькому барабані. Дахи бічних зрубів майже приховують барабан. В інтер’єрі висотний простір центрального зрубу відкритий аж до основи бані, перекриття решти зрубів плоскі. Зі східним зрубом межує невелике приміщення з півночі. Храм має риси волинської церковної архітектури. Головними святинями храму є трьохсоткілограмовий церковний дзвін XVIII ст. і декоративно різьблені царські врата.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вигодник А. 250 років від часу спорудження Михайлівської церкви у с. Оса, тепер Ковельського району (1772) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2022 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2021. – С. 289–290.

Храми Волині : фото-збірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К., 2002. – 130 с.

Фото Свято-Михайлівської церкви – с. 116.

Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся : (краєзн. слов. від найдавніших часів до 1914 р.) / О. Цинкаловський. – Вінніпег : Волинь, 1986. – Т. 2. – 578 с.

Про Свято-Михайлівську церкву – с. 185.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

  

Церква Різдва Богородиці (1772)

с. Троянівка, Камінь-Каширський район Волинська область

Церква Різдва Богородиці – пам’ятка архітектури національного значення у селі Троянівка Камінь-Каширського району.

Церква Різдва Богородиці розташована на охоронній території кладовища Першої світової війни. Побудована у 1772 році. Капітальний ремонт провели у 1892 р. Було реконструйоване завершення храму, баням надали цибулястої форми, із заходу прибудували тамбур зі шпилеподібним декоративним постаментом на гребні даху, фасади обшили горизонтальними дошками. На південь від церкви знаходиться дзвіниця, побудована у 1772 р. Дерев’яна, триярусна, з арками та шатровим накриттям, що зберігає риси волинської архітектури. У 1988 р. храм горів і був відбудований.

На початку 1980-х років у церкві зберігалися ікони, які були звезені після закриття храмів у сусідніх селах Градиськ та Нова Руда. У результаті експедицій Волинського краєзнавчого музею з обстеження культових споруд Волині 1981–1984 років до фондів музею надійшли ікони «Богородиця Одигітрія» (1757 р.), «Коронування Богородиці» (перша пол. XVIII cт.), «Старозавітна Трійця» (середина XVIII cт.), «Архістратиг Михаїл з діяннями архангелів» (друга пол. XVIII cт.) із с. Градиськ. Останні три ікони відреставровані і експонуються у Музеї волинської ікони. Вони представляють творчість як професійних, так і народних малярів Волині періоду Унії та нові тенденції в іконописі зазначеного часу: поширення сюжетів західної традиції, поява нових засобів декорування одеж персонажів, що імітують коштовні оклади, та технологічних прийомів письма з використанням олійних лесувань.

Джерело:

Текст та ілюстрації:

Антонюк Я. М. Трагедія руйнації храмів. Волинська область. XX століття : іст.-краєзн. довід. / Я. М. Антонюк. – Луцьк : Надстир’я, 2014. – 280 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 224.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2/3. –174 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 54.

Єлісєєва Т. 250 років від часу спорудження церкви Різдва Богородиці у с. Троянівка, тепер Камінь-Каширського району (1772) / Т. Єлісєєва // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2022 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2021. – С. 287–289. 

Маневиччина крізь віки : наук.-краєзн. нарис / ред., уклад. та керівник автор. колективу Петро Хомич. – Луцьк : Медіа, 2005. – 399 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 364.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

Палац Мйончинських

смт Луків, Ковельський район Волинська область

Палац Мйончинських – палац-резиденція, збудована польським шляхтичем Мйончинськими, за різними даними, у другій половині ХVІІІ століття чи в першій половині ХІХ століття.

В 1557 р. польський король Сигізмунд Август своєю грамотою дозволив Станіславу Мацейовському перейменувати село Лукове на Мацеїв, а згодом містечку було надано магдебурзьке право та право на будівництво замку. Збудований у другій половині XVI ст. замок був оточений ровом, мав 2 підйомні мости і 4 вежі. В пізніші часи Мацеїв змінював власників, але вже не змінював своєї назви. У 1680 р. містечко купив луцький староста Атанасій Мйончинський. Тут він заснував шпиталь та кілька храмів. Його син Петро на початку XVIII ст. перебудував замок. Вважають, що автором проєкту палацу Мйончинських був дрезденський архітектор Поппельман. Внутрішнім облаштуванням займався Джузеппе Барателло. Палац у плані мав форму прямокутника з трьома виступами. Центральний виступ – це вхід до приміщення. Він був виконаний у вигляді чотирьох колон тосканського ордера, які підтримували портик. Симетричний план фасаду вказував на архітектурний стиль класицизм. Цей стиль був саме в моді на Волині того часу. Будівля мала 2 поверхи і розгалужені підземелля – залишки давнього замку. На першому поверсі були кімнати для помешкання, а на другому – зали для прийому гостей. Мйончинські мали надзвичайно багаті, як на ті часи колекції. Найцінніша їх частина походила з давнього дрезденського палацу Коловратів, що був ліквідований у 1805 р. після смерті Марії Клавдії, матері Францішка Ксаверія Мйончинського. З Дрездена були привезені меблі у стилі Людовіка XV і Людовіка XVI. Серед речей, які мали велику мистецьку цінність, була статуя Діани, що утримувала на повідку дванадцять хортів. Скульптура була кована з срібла. Діану разом із дозволом на великі королівські лови подарував Атаназію Мйончинському король Ян III Собеський за заслуги у Віденській операції. Не меншу цінність мав столовий сервіз із драконами з майсенської порцеляни, що складався з 200 предметів. Крім згаданого сервізу, було у палаці багато інших порцелянових виробів різних європейських фабрик, а також виробів із бронзи та срібла. Окрема збірка – портрети і живописні полотна. Відмічають також колекцію старовинної зброї, кінської зброї. Була в палаці чимала бібліотеки і родинний архів. Навколо палацу був парк в англійському стилі з липовою алеєю і фруктовий сад. У 1860-х роках резиденцію Мйончинських у Мацеєві відвідав Наполеон Орда. Він залишив акварельні малюнки палацу та костелу святої Анни. У 1891 р., щоб вийти з фінансової скрути, останній власник маєтку Франциск Ксаверій Мйончинський продав його Милецькому духовному училищу. Перед тим, він влаштував розпродаж речей з палацу. Це стосується як меблів, посуду і подібного дріб’язку, так і цінних колекцій. Палац після зміни власника перебудували всередині.

Під час Першої світової війни у колишньому палаці квартирувалися австро-угорські війська. У 1919 р. в палац прибули представники католицького ордену Непорочного зачаття Діви Марії. Тут вони влаштували монастир, школу, притулок, учительську семінарію. Після Другої світової війни у палаці розмістили туберкульозну лікарню, яка є і до нині. Сьогодні це пам'ятка архітектури місцевого значення.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Котис О. Палаци Волині: затишний Луків [Електронний ресурс] / О. Котис // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/6157-palatsy-volyni-zatyshnyi-lukiv. – Назва з екрана.

Рудецький П. Об’єкти культурної спадщини на території Локачинського району [Волинської області] / П. Рудецький // Затурці в історії України та Волині : наук. зб. : матеріали наук.-практ. конф. приурочена 500-й річниці першої писемної згадки про с. Затурці Локачинського р-ну Волинської обл., с. Затурці 2003 р. – Луцьк, 2004. – С. 109–113.

Якименко М. Від Мацейова до Лукова : виповнюється 470 років з часу першої згадки про селище Луків і 450 – надання йому Магдебурзького права / М. Якименко // Голос України. – 2008. – 14 лют. – С. 21.

 

Палац Плятерів (1802)

м. Берестечко, Луцький район Волинська область

Палац Плятерів – пам’ятка архітектури ХVІІІ століття у стилі класицизму, розташований у місті Берестечко на Волині.

Спочатку Берестечко належало боярському роду Боговитіних, а з плином історії переходило у власність представників інших родів. У XVI столітті на острові серед річки Стир був збудований замок. З часом його не стало. З 1795 р. Берестечком володів Йозеф Вінцентій Плятер. Його дружина Катерина у 1802 р. на місці колишнього замку ініціювала будівництво палацу. Це була двоповерхова споруда у стилі класицизму з портиком на головному фасаді і чотирма тосканськими колонами. На задньому фасаді містився двоповерховий еркер (кімната-виступ у стіні). Звідти відкривався вигляд на парк. На другому поверсі головного фасаду кутові вікна були квадратні і без декору, на відміну від прямокутних вікон, які по периметру оперізували всю споруду. Чотирисхилий дах палацу спочатку був покритий ґонтом, а згодом бляхою. Частина приміщення призначалася для житла, інша – для світських прийомів. Парадні зали були оздоблені фресками роботи італійського маляра Кормароні. Ріг палацу Плятерів дотикався до рогу старого будинку польського шляхтича Яна Якуба Замойського. З часом будинок занепав і його переобладнали під зимовий сад з великими вікнами. Поряд із палацом був закладений парк, запроектований Діонісієм Макклером, який розкинувся на двох берегах Стиру. Частиною парку був великий газон перед палацом. На іншому березі росли кедрові сосни, бархат амурський, сріблясті клени та інші види дерев та кущів. Палац постраждав під час Першої світової війни. Його відбудували, проте були знищені рештки давніх фресок. Палац вистояв у Другій світовій війні. Після війни у 1959 р. було відкрито психоневрологічний інтернат. Так ця споруда використовується і до нашого часу.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Берестечко // Ї : незалежний український культурологічний часопис. – 2007. – № 49 : Волинський усе-світ. – С. 384–399.

Берестечко [Електронний ресурс] // Велика українська енциклопедія : [сайт]. – Режим доступу: https://surl.li/hasnfm. – Назва з екрана.

Котис О. Палаци Волині: інше Берестечко [Електронний ресурс] / О. Котис // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/6808-palatsy-volyni-inshe-berestechko. – Назва з екрана.

Свято-Микитівська церква (1773)

с. Тур, Ковельський район Волинська область

Свято-Микитівська церква (церква Св. Микити) – пам’ятка архітектури національного значення в с. Тур Ковельського району Волинської області.

У 1773 р. в с. Тур коштами прихожан була побудована церква Св. Микити. Ймовірно, більш давній храм на честь Св. Миколая, був спалений татарами. Відомості про його існування відносяться до 1618 р., коли власниця ратненського маєтку Єлизавета з Лезенців, оплатила контрибуцію за православних (руських) священників, серед них згадувався й священник з с. Тур. У ХVІ – ХVІІ ст. це село, як і землі окремих північно-західних волинських територій, належали до королівських володінь і утворювали особливу адміністративно-територіальну одиницю – Ратненське староство. 

Теперішня церква знаходиться у центрі села, при головній дорозі. Дерев’яний тридільний храм є типовим для давньої волинської народної архітектури. З півдня і півночі до вівтаря примикають ризниці, з заходу до бабинця – присінок. Вікна в стінах нави розташовані майже під самим карнизом. В інтер’єрі підкреслений вертикальний акцент – простір центральної частини нави відкритий до основи купола. Під час ремонтних робіт у 1883–1884 рр., церква була перекрита шатровим завершенням, яке увінчує невеликого розміру баня. Дерев’яна, триярусна, окремо стояча дзвіниця, розташована на захід від церкви, була побудована у 1778 р. Первісно, другий та третій яруси дзвіниці були відкритими галереями – аркадами, але після ремонту у кінці ХІХ ст., їх зашили дошками.

До нашого часу церкву суттєво не перебудовували. У 2006 р., під час заміни старих дощок підлоги, під ними знайшли заховані російські, австрійські та польські гроші періоду 1898–1919 рр. Зовнішній ремонт церкви проведений у 2010 р. (дзвіниця в той час вже була оновлена).

Текст та ілюстрації:

Дем’янюк О. Православна храмова архітектура північних районів Волинської області / О. Дем’янюк // Історія та сучасність Православ’я на Волині : матеріали III наук.-практ. конф. 15-16 листоп. 2012 р. – Луцьк, 2013. – С. 47–52.

Карпюк Л. 250 років від часу спорудження Свято-Микитівської церкви у с. Тур, тепер Ковельського району (1773) / Л. Карпюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2023 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2022. – С. 264–266.

Тучемський М. По глухих закутках Волинського Полісся / М. Тучемський. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 162 с.

        Про Свято-Микитівську церкву в селі Тур, тепер Ковельського району – с. 57–63.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

Свято-Миколаївський храм Жидичинського чоловічого монастиря (1723)

с. Жидичин, Луцький район Волинська область

Свято-Миколаївський храм є композиційним центром архітектурного ансамблю Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря.

Монастир вперше згадується в Іпатіївському літописі 1227 р., коли князь Данило Романович їздив в Жидичин поклонитися і помолитися Святому Миколаю. На початках монастирські будівлі були дерев’яні. Існуючий комплекс споруд зведений на початку XVIII ст. У другій половині XIX ст. побудовані нові келії, розташовані на північний схід від церкви. Дата побудови Свято-Миколаївської церкви «1723» зазначена у ліпному написі на тимпані західного порталу. У 1982 р. під час капітального ремонту зняли архітектурну деталь, так зване підкупольне яблуко, на якому є два написи: «Цей храм закладено львівським єпископом Гедеоном Балабаном у 1594 році»; «Цей храм закладено холмським єпископом Йосифом Левицьким у 1723 році». Залишається відкритим питання, чи церква відбудовувалася на початку XVIII ст. чи будувалася заново.

Свято-Миколаївський храм був монастирським до часу ліквідації уніатського монастиря за Російської імперії (1828–1833 рр.), після чого він був переданий громаді і став парафіяльним. Це врятувало його від руйнувань, на відміну від монастирських будівель. У Першу світову війну, під час квартирування у Жидичині австрійських військових, були понищені ікони XVIII ст. з старого іконостасу, що знаходилися в ризниці; вівтар перетворили на спальню, хоругви використали на онучі, з оксамитової ризи зробили попону для коня. Значні ремонтні роботи були проведені у храмі після бомбардування у лютому 1944 р., коли повністю був зруйнований дах східної частини храму, пошкоджені стіни, вікна. Дах церкви перекрили, встановили вікна і двері. За радянських часів храм завжди був діючим. Ремонтні роботи проводилися у 1954 р. Зовнішні і внутрішні стіни були оштукатурені і побілені, панелі всередині храму пофарбовані олійною фарбою. У лютому 2019 р. церковна громада Свято-Миколаївського храму перейшла до Православної церкви України. Настоятелем храму був призначений о. Константин – намісник Свято-Миколаївського монастиря, який відродився у 2003 р. з передачею архієрейських палат УПЦ КП. Нині Свято-Миколаївский храм знову став центром відбудованого монастирського комплексу.

Будівля храму у стилі бароко – тринефна, представляє чотиристовпову базиліку з напівкруглою апсидою, з південного боку якої знаходиться двоповерховий об’єм. Перекрита хрестовими склепіннями на підпружних арках. Центральний вхід обрамлений порталом із сегментним фронтоном. Невеликі прямокутні вікна центрального нефа декоровані трикутними сандриками. Давній портал з датою побудови, ліпним гербом та ініціалами єпископа Холмського і Белзького Йосифа Левицького, архімандрита Жидичинського був зруйнований під час Другої світової війни. Відремонтований у 1954 р., тоді ж зроблений ліпний напис «РБ 1723». Під церквою знаходяться крипта та підвали. Іконостас 1862 р., царські врата поч. XVIII ст. В оздобленні врат використане акантове стебло та квіти-розети. Квіти, переплетені стрічкою, прикрашають різьблену колонку, увінчану митрою з хрестом. Ікони в іконостасі написані у 1941 р. художником Стецюк за ескізами І. Їжакевича. Окрасою інтер’єру є пристінні вівтарі, які поширилися після Берестейської унії і за архітектонікою були схожі на римо-католицькі зразки. Барокові вівтарі храму поч. XVIII ст. виконані у вигляді багатоярусної декоративної стінки, прикрашені пишним різьбленням, у центральній частині встановлені образи «Преображення» та святого, якому присвячувався цей вівтар. 

У храмі знаходяться дві ікони з іконостасу XVII ст. київської традиції – «Христос Вседержитель» та «Богородиця Одигітрія». Ікона «Богородиця Одигітрія» прикрашена багаторізьбленим срібним золоченим окладом, який покриває одяг Богородиці та Ісуса Христа. На окладі вигравіюваний герб замовника. 

Свято-Миколаївська церква є пам’яткою національного значення. Тут щоденно відбуваються богослужіння, приймаються паломницькі групи, проводяться пізнавальні екскурсії «Святинями Жидичинського монастиря».

Текст та ілюстрації: 

Галета В. Церква у Жидичині / В. Галета // Історія і сучасність Волині. Жидичин – крізь віки : наук. зб. : матеріали IV наук.-практ., іст.-краєзн. конф., присвяч. 780-річчю села Жидичин Ківерцівського району. – Луцьк, 2007. – Вип. 3. – С. 6–7.

Єлісєєва Т.  300 років від часу спорудження Свято-Миколаївського храму Жидичинського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря, тепер Луцького району (1723) / Т. Єлісєєва // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2023 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2022. – С. 256–259. 

Майданець І. М. Жидичин / І. М. Майданець. – Луцьк : Волин. обл. друк., 1998. – 68 с.

Майданець І. М. Жидичин. Давня православна обитель / І. М. Майданець. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2019. – 303 с.

Марчук Г. Свято-Миколаївські храми Волині пам’ятки національного значення / Г. Марчук // Миколаївські читання : матеріали 1-го наук. семінару, присвяч. пам'яті Луцького князя і Св. православ. церкви Святослава-Миколи Святоші та Св. Чудотворця Миколая Мирлікійського, с. Жидичин. Ківерцівського р-ні, Волинської обл. 28 жовт. 2007 : наук. зб. – Луцьк, 2008. – Вип. 1. – С. 5–7.

Настенко В. П. Минуле й сучасне Жидичина / В. П. Настенко. – Луцьк : Волинська обл. друкарня, 2004. – 64 с.

Семенюк В. Архітектурні пам’ятники Жидичина / В. Семенюк // Історія і сучасність Волині. Жидичин – крізь віки : матеріали IV наук.-практ., іст.-краєзн. конф., присвяч. 780-річчю села Жидичин Ківерцівського району : наук. зб. – Луцьк, 2007. – Вип. 3. – С. 37–38.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

Парафіяльний костел святих Йоакима та Анни (1752)

м. Володимир, Волинська область

Парафіяльний костел святих Йоакима та Анни – римо-католицька церква, побудована у стилі бароко XVIIІ століття.

Парафіяльний костел святих Йоакима та Анни збудований у 1752 р. на місці дерев’яного костелу 1557 р. Розташований у центрі міста на північ від давньої ринкової площі, храм являє собою тринавову базиліку з однією прямокутною апсидою та невеликим нартексом. Головний (південний) фасад, що виходить на площу, фланкований двома триярусними квадратними в плані баштами, завершеними невисокими чотиригранними банями з декоративними ліхтариками. Між баштами трикутний фронтон, декорований композицією з трьох глухих аркових ніш з обрамленнями; фасади розчленовані пілястрами.

Біля південно-західного рогу костелу Йоакима та Анни розміщувалась кам’яна плита з епітафією (зникла в 1960-х роках). Якщо для увічнення пам’яті магнатів чи представників купецької верхівки споруджували монументальні надгробки, то починаючи з другої половини XVII ст., менш заможні верстви розв’язували ці питання скромнішими засобами – замовляли невеликі епітафії та вмуровували їх у стіни храмів у вигляді кам’яних плит із зображеннями. У даному випадку на кам’яній плиті в пишному облямуванні геральдичного картуша був зображений її замовник – Мартин Підгороднянський (або Підгородинський), який у лицарських латах, стоячи навколішки, молиться перед образом Богоматері. Виконавцем був, напевне, місцевий майстер – каменяр, який наслідував зразки професійного мистецтва.

З досить скромним зовнішнім оздобленням контрастував інтер’єр храму. Два масивні пілони та система попружних арок поділяють основний об’єм костелу на три нави. Середня нава домінує в плані та в композиції об’ємів. Нави перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками, апсида та нартекс – хрещатими склепіннями. Стіни розчленовані пучковими пілястрами. Велику художню цінність мав бароковий двоярусний вівтар, пишно оздоблений колонами, дерев’яними позолоченими скульптурами, декоративними вазами, барельєфним орнаментом та елементами розірваного фронтону (знищений у 1960-х роках).

У єдиному ансамблі з костелом була мурована дзвіниця, що стояла перед ним у створі огорожі (знищена під час перепланування площі в 1970-х роках). Це була двоярусна споруда, збудована в бароково-класицистичних архітектурних формах. Нижній ярус мав вигляд стіни, розчленованої пілястрами та завершеної розвиненим антаблементом, фриз якого прикрашали тригліфи. Між пілястрами розміщувалися три високі наскрізні аркові прорізи для дзвонів. Верхній ярус, який завершував центр споруди, прикрашали подвійні пілястри, а увінчував його лучковий фронтон.

Орден монахів-капуцинів опікувався костелом від початку його існування. Варто відзначити, що пам’ятка архітектури руйнувалася внаслідок пожеж, однак вже у середині XVІІІ ст. відновилася у стилі віленського бароко. У 1832 р. капуцинський монастир було закрито, його приміщення передані казенному відомству. На початку ХХ століття деякі приміщення були розібрані, де у 1912 р. з’явився новий житловий будинок. Від старого комплексу залишилася лише кам’яна стіна з напівкруглими нішами в товщі. В міжвоєнний період ХХ століття під прапором католицької Польщі костел Іоакима і Анни пережив сплеск свого розвитку, що за підсумками Другої світової війни опинитися практично неушкодженим. У 1958 р. храм все ж був закритий. Його на три десятиліття радянська влада перетворила спочатку на меблевий магазин, а потім – концертний зал з кафетерієм. Саме у цей період комплекс позбувся своєї двох’ярусної кам’яної дзвіниці в східній частині двору. Проте, у 1992 р. діяльність храму знову було відновлено. Споруда доволі добре збереглася і функціонує як римо-католицька церква. Для дослідників надзвичайно цікавими є кам’яний барельєф поч. XVІІ ст., який є унікальним на Волині, а також – настінні фрески храму, що потребують детальних досліджень.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Володимир. Костел свв. Йоахима i Анни (1752) [Електронний ресурс] // Костели і каплиці України : [сайт]. – Режим доступу: https://rkc.in.ua/index.php?m=k&p=vlvvvvja. – Назва з екрана.

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 176 с. : іл. – (Національні святині України)

Костел св. Йоакима і Анни [Електронний ресурс] // Дримба : [сайт]. – Режим доступу: https://drymba.com/uk/1034966-kostel-yoakyma-anny-monastyr-kaputsyniv.– Назва з екрана.

Шовчко В. Костел Іоакима та Анни Володимир-Волинського [Електронний ресурс] / В. Шовчко // Zabytki: пам’ятки України : [сайт]. – Режим доступу: https://zabytki.in.ua/uk/2238/kostel-ioakima-ta-anni-volodimir-volinskogo. – Назва з екрана.