Фотоколекція

Михайлівська церква (1787)

 с. Великий Окорськ, Локачинський район, Волинська область 

Михайлівська церква і дзвіниця внесені до Державного реєстру національного культурного надбання України

Михайлівська церква  побудована у 1787 році, дзвіниця – у кінці XVIII століття. Внутрішній притвор поєднаний з нефом, однак в інтер’єрі він має самостійне значення, не залежить від нави і поєднується з нею високою аркою. Прямокутна апсида, окрім головного західного входу, має і низький південний вхід. Нава, наближена по формі до квадрату, перекрита дерев’яним пірамідальним восьмигранником (на парусах).  Його зовнішнє завершення – з високим ліхтарем і куполом на тонкій основі. Зроблений у псевдо руському стилі. Апсида і притвор мають плоскі перекриття. Нижня частина споруди по фасадах укріплена контрфорсами. Церква цегляна, тридільна, відповідає традиціям українського дерев’яного культового зодчества. З північно-західного боку розташована двоярусна дзвіниця. Перший ярус – цегляний, укріплений контрфорсами, другий – дерев’яний каркасної конструкції, покритий восьмигранним шатром.

У кінці ХІХ століття церква не діяла, очевидно, була зруйнована пожежею. Відбудова після пожежі почалася у 1907 році, коли первісний цегляний купол був замінений восьмигранним шатром дерев’яної конструкції. Відбудова здійснювалася коштом парафіян – допоміг місцевий поміщик Болеслав Рихлінський. Війна 1914 року, післявоєнна розруха затримували і ускладнювали відбудову. У 1984–1985 роках у  церкві був облаштований будинок громадянської панахиди. Для цього був розбитий іконостас, а на стінах повісили портрети партійних вождів. З часом жителі села почали збирати кошти на оновлення храму. Художники з Луцька, використавши частини старого іконостасу та ікони, що збереглися у дзвіниці, зуміли відновити його майже у первісному вигляді.  Церква була перекрита і відремонтована ззовні. Весною 1989 року у присутності багатьох віруючих і священнослужителів відбулося освячення храму.

У Музеї волинської ікони зберігаються пам’ятки XVІІ–XVIII століття з церкви с. Окорськ, які були привезені з кількох експедицій Волинського краєзнавчого музею у 80-х роках ХХ століття. Це – ікони «Зішестя Святого Духа на апостолів», «Святий Іоан», «Святий Георгій», царські врата з сценою «Благовіщення», скульптура «Непорочне зачаття».

Текст та ілюстрації

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки , 2008. – 112 с.

Василевська С. 225 років від часу спорудження Михайлівської церкви в с. Великий Окороськ, тепер Локачинського району (1787) / С. Василевська // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2012 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА), Волин. краєзнав. музей), Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки). – Луцьк, 2011. – С. 228–230.

Сегейда Х. Окорськ / Х. Сегейда // Сегейда Х. Світильники отчої віри : нариси про церкви Локачинського району / Х. Сегейда. – Луцьк, 2002. – С. 159–163.

Михайлівська церква (1787) [Електронний ресурс] // Українська церковна архітектура : [сайт]. – Режим доступу: https://parafia.org.ua/UCA/usi/ukrajinske-vidrodzhennya/volynska-oblast/row1/myhajlivska-tserkva-11/. – Назва з екрана.

Матеріал надано ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Преображенська церква (1765)

с. Квасів, Горохівський район, Волинська область 

Преображенська церква є пам’яткою архітектури національного значення

Церква у селі Квасів згадується під XVII ст., яка була збудована на місці старої з XVI ст. Нинішню церкву Преображення Господнього разом із дзвіницею звели у центрі села у 1765 році. Вона дерев'яна, тридільна одноверха  – поширений на Волині тип українських тризрубних храмів з рівновисокими зрубами, масивною банею у центрі та частково збереженим піддашшям. Широченна баня барочної форми з іграшковою маківкою на низенькому підбаннику ніби виростає з бічних приміщень, недаремно у народі такі церкви називали присадкуватими печеричками. Завдяки тридільному планові членування масиву храму гармонійне і ритмічне. Видовжені пропорції зрубів підкреслюють стрункість всієї будівлі. Вертикальний акцент пам'ятки особливо посилюється у інтер'єрі, де простір великої за розмірами нави з відкритим шатровим перекриттям бабинця і апсиди сприймається єдиним. Так досягається одночасна монументальність і стрункість храму. Дзвіниця поставлена окремо. Вона теж дерев'яна, триярусна. Обидві будівлі зберегли сліди перебудови XIX ст., тоді ж під церкву були підведені кам'яні фундаменти і перероблені вікна, з заходу добудований притвор. 

Текст та ілюстрації

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред. Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2008. – 112 с.

Вигоднік А.  250 років від часу спорудження Преображенської церкви і дзвіниці у селі Квасів, тепер Горохівського району (1765) / А. Вигоднік // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк : Терези, 2014. – С. 209–210.

Шеломанова-Булавка Ю. До питання композиційні засоби виразності архітектури дерев'яних храмів Волині ХVІ–ХІХ ст. / Ю. Шеломанова-Булавка // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб. ЛДІКЗ. – Луцьк, 2013. – Вип. IX : матеріали наук. конф. «Любартівські читання». – С. 454–462.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Квасів. Церква Преображення Господнього, 1765 [Електронний ресурс] // Дерев’яні церкви Західної України: [сайт]. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/vol/kvasiv.html#google_vignette. – Назва з екрана.

Матеріал наданий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

«Білий будиночок» садиби Косачів (1890)

с. Колодяжне, Ковельський район, Волинська область (1890)

В зв’зку з хворобою Лесі Українки, у 1890 р. батьки збудували для неї “Білий будиночок”. Колони ганку були зроблені з білих стовбурів берез, тому й назвали будинок “білим”.

В “Білому будиночку” Леся Українка жила з 1893 р. до 1907 р., під час своїх приїздів до Колодяжного, переважно влітку. Тут вона написала низку творів.

“Білий будиночок” розташований на території садиби, ліворуч центральної алеї – одноповерховий, дерев’ний, всередині і зовні оштукатурений. Дах з гонти, фундамент цегляний, веранда відкрита. В будинку дві кімнати, загальною площею 40 кв.м. Перша кімната слугувала не тільки спальнею, але й була робочим кабінетом. Друга кімната – вітальня. В ній щорічно родина Косачів святкувала Шевченківські роковини, читала його твори, виконувались пісні на його слова. Тут Леся Українка з братом Михайлом часто збирали сільських дітей і організовували літературні читання.

10 липня 1949 року у відремонтованому Лесиному «білому будиночку» в блакитній кімнаті розмістився музей на громадських засадах, у другій (рожевій, робочому кабінеті письменниці) – сільська бібліотека.

У 1963 році в «сірому» будинку Косачів було відкрито літературну експозицію, а Лесин «білий будиночок» став меморіальним.

В 1965 р. на будинку встановлена мармурова меморіальна дошка з написом: “В цьому будинку в 1893–1907 р. жила видатна українська поетеса ЛЕСЯ УКРАЇНКА”.

Згідно Рішення Волинської обласної Ради депутатів трудящих № 360 від 4 серпня 1969 р. «Білий будиночок» взято під охорону.

Текст та ілюстрації

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Колодяжному : путівник. – Луцьк : Медіа, 2008. – 12 с.

Історія Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки у фотографіях та особистостях // Леся Українка та родина Косачів в контексті української та світової культури. – Луцьк, 2006. – Вип. 3. – С. 200–219.

Комзюк В.  Музей Лесі Українки в селі Колодяжному / В. Комзюк // Леся Українка і сучасність : зб. наук. пр. / Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2010. – Т. 6. – С. 550–555.

Пісоцький А. Повернення до Лесиного будинку / А. Пісоцький // Минуле і сучасне Волині та Полісся : Ковель і Ковельщина в історії України та Волині : матеріали 50 Всеукр. наук.-іст. конф. присвяч. 22-й річниці Незалежності України і 495-річчю надання Ковелю Магдебурзького права / упоряд. А. Силюк. – Ковель, 2013. – С. 532.

“Білий будиночок” Лесі Українки : [Електронний ресурс] // Прадідівська слава: українські пам’ятки : [сайт]. – Режим доступу: https://www.pslava.info/KolodjazhneS_SadybaPAKosacha_BilyjBudynochokLesiUkajinky,160960.html. – Назва з екрана.

Матеріал наданий ВОУНБ ім. Олени Пчілки

Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1795)

с. Запруддя, Камінь-Каширський район, Волинська область

Церква Успіння Пресвятої Богородиці занесена до переліку пам’яток архітектури і містобудування національного значення згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 442 від 06.09.1979 р. 

Це одна з найдавніших пам’яток сакральної архітектури Волині. Церква Успіння Пресвятої Богородиці побудована в 1795 році як придорожня каплиця. Дерев’яна, однокупольна. 

У 1869 році під будівлю було підведено кам’яний фундамент і прибудовано бабинець із триярусною дзвіницею. Тоді ж чотирьохсхилий дах будівлі був увінчаний куполом у вигляді цибулини. Упродовж 1928-1929 років церква перебудовувалась.

За радянських часів храм стояв зачинений і почав руйнуватися. 1962 року пам’ятку зняли з державного обліку як недіючу, частину майна вивезли в сусідню Сошичненську церкву. Влада планувала створити в спустошеній церкві музей, однак місцеві жителі не підтримали такого рішення.

Відродилась церква 1989 року, відколи будівлю передали громаді. Було проведено ремонтні роботи, повернуто церковні речі. Настоятелями храму були о. Йосип Вірста, о. Олександр Кулюк, а з кінця 2016 року – о. Сергій Панасюк.

Донині в церкві зберігаються Євангеліє і плащаниця, котрі подарували, за переказами, – Косачі. Меморіальна ікона Косачів «Святий Миколай» та ряд образів ХІХ ст. із Свято-Успенської церкви зберігаються в Камінь-Каширському краєзнавчому музеї.

Джерела

Денисюк В. Літопис Камінь-Каширщини / В. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 521 с.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.

Духовні святині Камінь-Каширщини : фотоальбом. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 24 с.

Пась Н. Косачі і Запруддя / Н. Пась. – Камінь-Каширський, 2016. – 23 с. 

Пась Н. Поліське село, у якому гостювали літературні классики: що Запруддя пам'ятає про Лесю Українку / Н. Пась // Сім'я і дім. – 2017. – 16 берез. – С. 9.

Лівіцька О. Євангеліє від Олени Пчілки / О. Лівіцька // Волин. газ. – 2011. – 13 січ. – С. 1, 10.

Рожко В. Запруддя: минуле і сьогодення / В. Рожко, В. Панчук // Рад. Полісся. – 1989. – 12 серп.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Свято-Михайлівська церква (1775)

Село Грудки, Камінь-Каширський район, Волинська область

Свято-Михайлівська церква є пам’яткою архітектури національного значення.

Храм на честь Святого Архістратига Михаїла у селі був зведений у 1775 році на кошти прихожан. Церква розташована на рівному місці, посеред села. Побудована на давньому закритому цвинтарі, де, за переказами, до 1771 року стояв старий невеликий храм. Церква дерев’яна, хрестоподібна, з трьома банями. У 1862 році у церкві скріпили стіни і підняли храм на кам’яний фундамент, а у 1870 році покрили металом і пофарбували саму церкву та окремостоячу з п’ятьма дзвонами дзвінницю, яку повністю перебудували у 1882 році. 

Іконостас з усіма іконами, за словами старожилів, був перевезений з церкви с. Доротище, але запис про його купівлю не зберігся. З 1886 року при церкві діяла парафіяльна школа, де навчалось біля 20 дітей. Церква була закрита радянською владою. У 1961 році, богослужіння були заборонені, приміщення перетворене на склад. Храм поступово руйнувався, а дзвінниця була зруйнована повністю. На початку 1980-х рр. споруда перебувала в аварійному стані і загрожувала обвалом. У 1989 році зусиллями громади церква була  повністю відновлена і того ж року освячена. Першим настоятелем відновленого храму став священник Петро Черевко. Декілька ікон з церкви передані до Музею волинської ікони. Храм перебуває у користуванні громади УПЦ МП.

Література

Вигодник А. 250 років від часу спорудження Свято-Михайлівської церкви у с. Грудки, тепер Камінь-Каширського району (1775) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2025 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2024. – С. 207–208. 

Денисюк В. Грудки / В. Денисюк // Літопис Камінь-Каширщини / В. Денисюк. – Луцьк, 2001. – С. 383–388.

Москалюк І. Образ Богородиці Одигітрії у волинському іконописі ХVІІ – ХVІІІ ст. / І. Москалюк // Історія та сучасність Православ'я на Волині : матеріали VII наук.-практ. конф. 8 листоп. 2016 р. – Луцьк, 2016. – С. 175–179.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Свято-Михайлівська церква (1771)

Село Несвіч, Луцький район, Волинська область

Михайлівська церква внесена до Державного реєстру національного культурного надбання по Волинській області

Михайлівська церква у селі Несвіч була побудована на кошти прихожан у 1771 р. з дерева без застосування металевих і кам’яних частин. У плані споруда – хрещатий п’яти зрубний храм з одним розташованим по центру восьмигранним верхом. Рамена хреста, утвореного бабинцем, видовженою вівтарною частиною, бічними об’ємами нави перекриті двосхилими дахами, формуючи таким чином трикутні причілки. До бабинця прибудований невисокий і вужчий, закритий ганок, завершений також двосхилим дахом, що формує трикутний причілок. Церква по-особливому скомпонована і врівноважена, як ззовні, так і всередині: приділи і бабинець об'єднані із навою співмірними арками, утворюючи єдиний простір. Підлога у храмі дощата, стіни покриті олійною фарбою голубого кольору. Церква є типова для свого часу, максимально наближена до сільських осель XVIII століття. У храмі збереглися різьблені царські врата XVIII століття та іконостас XIX століття з іконами XVIII і XIX століть, які мають художньо-мистецьку цінність.

Одночасно з церквою з північно-східного боку була збудована двоярусна дзвіниця типу «восьмерик на четверику» з характерним для споруд псевдоруського стилю шатровим завершенням з маківкою. Разом з церквою дзвіниця утворює єдиний архітектурний ансамбль. 

Завдяки своєрідній видовженій формі вівтарної частини, філігранному моделюванню окремих декоративних деталей Михайлівську церкву нині можна віднести до найбільш вишуканих зразків хрещатого храму цього стилістичного напрямку на території Волині.

Текст та ілюстрації:

Василевська С. 250 років від часу побудови Свято-Михайлівської церкви в селі Несвіч, тепер Луцького району (1771) / С. Василевська // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2021 рік / Упр. к-ри з пит. релігій та нац., Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. - Луцьк : Терези, 2020. – С. 286–289. 

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – № 2–3. – С. 52

Коструба Н. Свято-Михайлівський храм – окраса села Несвіч / Н. Коструба // Слава праці. – 2012. – 20 листоп. – С. 8.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К, 2002. – 154 с.

Церква Почаївської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці (1773)

с. Залаззя, Камінь-Каширський район Волинська область

Церква Почаївської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці – характерний зразок поліського типу народної сакральної архітектури XVIII ст. з реконструкцією за синодальним зразком; є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Перша церква в селі постала 1773 року під посвятою Св. Івана Хрестителя. Тоді вона належала до Камінь-Каширського деканату Володимиро-Берестейської єпархії. Після приєднання Волині до Росії 1795 р. громада не перейшла в православ’я, а церква стала належати до Камінь-Каширського деканату Волинської єпархії. 11 лютого 1836 р. в церкві встановили іконостас, а 27 серпня того ж року громада стала православною. У 1875 р. – ґрунтовно перебудована за синодальним зразком і переосвячена на Почаївської ікони Пресвятої Богородиці. Тоді до церкви добудували дзвіницю з присінком, змінили форму вікон на трапецієву, до південно-східної грані вівтаря добудували захристію, під будівлю підвели мурований фундамент, над дахом нави вивели високий вузький і сліпий ліхтар, стіни ошалювали на російський взір горизонтально дошками. Тоді ж влаштували новий іконостас. 1962 р. церкву закрили, а приміщення використовували як склад. Однак громада опікувалася своїм храмом, зберігши все церковне убранство. 1991 р. церкву відкрили для богослужінь, а в 1998 р. громада провела ремонтні роботи, які проводили майстри з Ковеля.

Церква розташована посеред села, при дорозі, на рівній ділянці, органічно вписана у сільський краєвид, є його домінантою. Орієнтована традиційно, чотиризрубна (з приставленим зрубом триярусної дзвіниці); зведена з соснових брусів, на підмурівку. Первісну церкву творять вищий зруб нави, що переходить у рівні по ширині зруби квадратового бабинця та тригранного вівтаря. До південно-східної грані вівтаря прилягає партерова ризниця, до західної стіни дзвіниці – ґанок, через який влаштований головний вхід. Нава вкрита високим пірамідальними дахом, з якого виростає високий сліпий ліхтар з цибулястою маківкою. Вівтар вкриває трисхилий дах, бабинець – двосхилий, дзвіниця – восьмибічним наметом коломенського типу. Підвалини по периметру церкви прикриті невеличким дашком. Покрівля всіх дахів – оцинкована бляха. Стіни всіх брил ззовні ошальовані горизонтально дошками, увінчані профільованими ґзимсами, опоряджені олійною фарбою синього кольору. Церква освітлена крізь трапецієві віконні прорізи: по одному у північній і південній стінах нави, бабинця і дзвіниці, та у північно-східній грані вівтаря. У східній грані вівтаря збереглося первісне прямокутне вікно (зашальоване). Вікна оздоблені простими накладними лиштвами, підкресленими фарбою білого кольору.

В інтер’єрі нава перекрита восьмибічним зрізаним склепінням, ззовні не підкреслене; вівтар і бабинець перекриті дерев’яними пласкими стелями. Бабинець поєднаний з навою високою трапецієвою аркою. Хори відсутні. При південній стіні дзвіниці влаштовані дерев’яні сходи на дзвіницю. Стіни церкви оббиті картоном і вкриті сучасними розписами з трафаретними орнаментами та сюжетними композиціями з Нового Заповіту. 

Іконостас з поч. XX ст., столярної роботи, триярусний, у формі трапеції виступає в наву, ікони академічного письма. Царські двері різьблені у вигляді листяних завитків із квітами, з чотирма круглими клеймами євангелістів. З північного боку, перед іконостасом розташований окремий вівтар Пресвятої Богородиці-Замилування у пишній різьбленій і посрібленій рамі російського канонічного письма.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Бишевич П. К. Любешивщина: з глибин століть – у майбуття : іст.-краєзн. нариси / П. К. Бишевич, І. С.Журавлюк, П. А. Клубук. – Луцьк : Надстир’я, 2004. – 228 с.

Про церкву Почаївської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці в селі Залаззя, тепер Камінь-Каширського району – с. 219.

Москалюк І.  250 років від часу побудови Почаївської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці в с. Залаззя, тепер Камінь-Каширського району  (1773) / І. Москалюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2023 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2022. – С. 262–264. 

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К., 2002. – 130 с.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

Михайлівська церква (1772)

с. Оса, Ковельський район Волинська область

Михайлівська церква – пам’ятка архітектури національного значення, зразок дерев’яної церковної архітектури Волині.

Сільська церква на честь Святого Архістратига Михаїла побудована у 1772 р. на кошти пана Івановського і прихожан. За переказами близько 1760 р. тут лютувала чума, і з усього села вижили лише двоє людей. Поміщик Івановський продав усе майно померлих селян, а на отримані кошти побудував гарну дерев’яну церкву у формі хреста. У 1880 р. її ремонтували, покрили залізом і пофарбували, у 1887 р. до західного фасаду прибудували триярусну, завершену шатром дзвіницю, а 1893 р. у церкві з’явився новий іконостас. Спочатку церква була приходською самостійною, до неї належало село Ревушки, що знаходиться на відстані 5 км. Пізніше церкву приписали до села Вербичне. У 1963 р. церква була зачинена і відновилася аж у 1990-му.

Храм дерев’яний, одноверхий, хрещатий у плані, з вкороченими бічними раменами. Основні зруби є рівними квадратами. Центральну частину завершує невисока восьмигранна шатрова баня на низькому барабані. Дахи бічних зрубів майже приховують барабан. В інтер’єрі висотний простір центрального зрубу відкритий аж до основи бані, перекриття решти зрубів плоскі. Зі східним зрубом межує невелике приміщення з півночі. Храм має риси волинської церковної архітектури. Головними святинями храму є трьохсоткілограмовий церковний дзвін XVIII ст. і декоративно різьблені царські врата.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Вигодник А. 250 років від часу спорудження Михайлівської церкви у с. Оса, тепер Ковельського району (1772) / А. Вигодник // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2022 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2021. – С. 289–290.

Храми Волині : фото-збірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К., 2002. – 130 с.

Фото Свято-Михайлівської церкви – с. 116.

Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся : (краєзн. слов. від найдавніших часів до 1914 р.) / О. Цинкаловський. – Вінніпег : Волинь, 1986. – Т. 2. – 578 с.

Про Свято-Михайлівську церкву – с. 185.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

  

Церква Різдва Богородиці (1772)

с. Троянівка, Камінь-Каширський район Волинська область

Церква Різдва Богородиці – пам’ятка архітектури національного значення у селі Троянівка Камінь-Каширського району.

Церква Різдва Богородиці розташована на охоронній території кладовища Першої світової війни. Побудована у 1772 році. Капітальний ремонт провели у 1892 р. Було реконструйоване завершення храму, баням надали цибулястої форми, із заходу прибудували тамбур зі шпилеподібним декоративним постаментом на гребні даху, фасади обшили горизонтальними дошками. На південь від церкви знаходиться дзвіниця, побудована у 1772 р. Дерев’яна, триярусна, з арками та шатровим накриттям, що зберігає риси волинської архітектури. У 1988 р. храм горів і був відбудований.

На початку 1980-х років у церкві зберігалися ікони, які були звезені після закриття храмів у сусідніх селах Градиськ та Нова Руда. У результаті експедицій Волинського краєзнавчого музею з обстеження культових споруд Волині 1981–1984 років до фондів музею надійшли ікони «Богородиця Одигітрія» (1757 р.), «Коронування Богородиці» (перша пол. XVIII cт.), «Старозавітна Трійця» (середина XVIII cт.), «Архістратиг Михаїл з діяннями архангелів» (друга пол. XVIII cт.) із с. Градиськ. Останні три ікони відреставровані і експонуються у Музеї волинської ікони. Вони представляють творчість як професійних, так і народних малярів Волині періоду Унії та нові тенденції в іконописі зазначеного часу: поширення сюжетів західної традиції, поява нових засобів декорування одеж персонажів, що імітують коштовні оклади, та технологічних прийомів письма з використанням олійних лесувань.

Джерело:

Текст та ілюстрації:

Антонюк Я. М. Трагедія руйнації храмів. Волинська область. XX століття : іст.-краєзн. довід. / Я. М. Антонюк. – Луцьк : Надстир’я, 2014. – 280 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 224.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2/3. –174 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 54.

Єлісєєва Т. 250 років від часу спорудження церкви Різдва Богородиці у с. Троянівка, тепер Камінь-Каширського району (1772) / Т. Єлісєєва // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2022 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки. – Луцьк, 2021. – С. 287–289. 

Маневиччина крізь віки : наук.-краєзн. нарис / ред., уклад. та керівник автор. колективу Петро Хомич. – Луцьк : Медіа, 2005. – 399 с.

Про церкву Різдва Богородиці у селі Троянівка, тепер Камінь-Каширського району – с. 364.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Матеріал надано ВОУНБ імені Олени Пчілки

Палац Мйончинських

смт Луків, Ковельський район Волинська область

Палац Мйончинських – палац-резиденція, збудована польським шляхтичем Мйончинськими, за різними даними, у другій половині ХVІІІ століття чи в першій половині ХІХ століття.

В 1557 р. польський король Сигізмунд Август своєю грамотою дозволив Станіславу Мацейовському перейменувати село Лукове на Мацеїв, а згодом містечку було надано магдебурзьке право та право на будівництво замку. Збудований у другій половині XVI ст. замок був оточений ровом, мав 2 підйомні мости і 4 вежі. В пізніші часи Мацеїв змінював власників, але вже не змінював своєї назви. У 1680 р. містечко купив луцький староста Атанасій Мйончинський. Тут він заснував шпиталь та кілька храмів. Його син Петро на початку XVIII ст. перебудував замок. Вважають, що автором проєкту палацу Мйончинських був дрезденський архітектор Поппельман. Внутрішнім облаштуванням займався Джузеппе Барателло. Палац у плані мав форму прямокутника з трьома виступами. Центральний виступ – це вхід до приміщення. Він був виконаний у вигляді чотирьох колон тосканського ордера, які підтримували портик. Симетричний план фасаду вказував на архітектурний стиль класицизм. Цей стиль був саме в моді на Волині того часу. Будівля мала 2 поверхи і розгалужені підземелля – залишки давнього замку. На першому поверсі були кімнати для помешкання, а на другому – зали для прийому гостей. Мйончинські мали надзвичайно багаті, як на ті часи колекції. Найцінніша їх частина походила з давнього дрезденського палацу Коловратів, що був ліквідований у 1805 р. після смерті Марії Клавдії, матері Францішка Ксаверія Мйончинського. З Дрездена були привезені меблі у стилі Людовіка XV і Людовіка XVI. Серед речей, які мали велику мистецьку цінність, була статуя Діани, що утримувала на повідку дванадцять хортів. Скульптура була кована з срібла. Діану разом із дозволом на великі королівські лови подарував Атаназію Мйончинському король Ян III Собеський за заслуги у Віденській операції. Не меншу цінність мав столовий сервіз із драконами з майсенської порцеляни, що складався з 200 предметів. Крім згаданого сервізу, було у палаці багато інших порцелянових виробів різних європейських фабрик, а також виробів із бронзи та срібла. Окрема збірка – портрети і живописні полотна. Відмічають також колекцію старовинної зброї, кінської зброї. Була в палаці чимала бібліотеки і родинний архів. Навколо палацу був парк в англійському стилі з липовою алеєю і фруктовий сад. У 1860-х роках резиденцію Мйончинських у Мацеєві відвідав Наполеон Орда. Він залишив акварельні малюнки палацу та костелу святої Анни. У 1891 р., щоб вийти з фінансової скрути, останній власник маєтку Франциск Ксаверій Мйончинський продав його Милецькому духовному училищу. Перед тим, він влаштував розпродаж речей з палацу. Це стосується як меблів, посуду і подібного дріб’язку, так і цінних колекцій. Палац після зміни власника перебудували всередині.

Під час Першої світової війни у колишньому палаці квартирувалися австро-угорські війська. У 1919 р. в палац прибули представники католицького ордену Непорочного зачаття Діви Марії. Тут вони влаштували монастир, школу, притулок, учительську семінарію. Після Другої світової війни у палаці розмістили туберкульозну лікарню, яка є і до нині. Сьогодні це пам'ятка архітектури місцевого значення.

Джерела:

Текст та ілюстрації:

Котис О. Палаци Волині: затишний Луків [Електронний ресурс] / О. Котис // Хроніки Любарта : [сайт]. – Режим доступу: https://www.hroniky.com/news/view/6157-palatsy-volyni-zatyshnyi-lukiv. – Назва з екрана.

Рудецький П. Об’єкти культурної спадщини на території Локачинського району [Волинської області] / П. Рудецький // Затурці в історії України та Волині : наук. зб. : матеріали наук.-практ. конф. приурочена 500-й річниці першої писемної згадки про с. Затурці Локачинського р-ну Волинської обл., с. Затурці 2003 р. – Луцьк, 2004. – С. 109–113.

Якименко М. Від Мацейова до Лукова : виповнюється 470 років з часу першої згадки про селище Луків і 450 – надання йому Магдебурзького права / М. Якименко // Голос України. – 2008. – 14 лют. – С. 21.