Новини

1 вересня 2024 року вшанування пам'яті подвигу польських уланів з Острозького гарнізону : до 85-річчя битви під Мокрою

1 вересня 1939 року розпочалася найжахливіша і найкровопролитніша в історії людства війна. Нацистська Німеччина напала на Польщу, до складу якої на той час належала частина українських земель, в т. ч. і Західна Волинь з Острогом. Для сотень і тисяч наших земляків – українців, поляків, євреїв, чехів – безпосередня бойова участь у Другій світовій війні розпочалася в перші її дні і навіть години. На світанку 1 вересня в бої з нацистами вступили кавалеристи 19 полку уланів Волинських – військової частини з постійною дислокацією в гарнізоні Острога. Цей полк входив до складу Волинської бригади кавалерії Війська Польського. На 1 вересня 1939 року командиром частини був підполковник Юзеф Пентковський. Битва відбувалася поблизу села Мокра сучасного Сілезького воєводства, за 23 км від міста Ченстохова (Польща). Волинська бригада кавалерії під командуванням бригадного генерала Юліана Філіповича, підпорядкована армії «Лодзь», протистояла танковій дивізії вермахту на чолі з генерал-майором Ґеоргом Рейнхардтом. У повній несподіванці для гітлерівців у вечірніх сутінках спішені польські кавалеристи зайняли і зміцнили оборонні позиції по лінії кордону, тож о 10 годині ранку німецькі танкісти зазнали значних втрат, зустрівшись в бою із замаскованою і досконало пристреленою польською артилерією. Водночас кавалеристи з Острога, що окопалися в лісах, відбили наступ німецької піхоти. Коли близько 12 години дня німецькі танкісти поновили наступ і завдали значних втрат полку уланів Надвіслянських із гарнізону міста Рівне, змусивши його до відступу. Їх знову зупинила польська артилерія і вогонь з бронепотяга, приданого кавалеристам. В німецьких підрозділах розпочалася паніка. Її посилила контратака одного з дивізіонів 19 полку уланів Волинських з Острога проти німецької мотопіхоти, що спробувала обійти польські позиції. Третій німецький наступ о 15:00 завдав великих втрат артилерії поляків, але їх підрозділи не тільки не здали позицій, але й силами кількох десятків танкеток і бронетранспортерів змусили гітлерівців до чергового відступу.

Кавалеристи Волинської бригади в битві під Мокрою з успіхом виконали головне політичне завдання – переконати західних союзників, що напад Третього Рейху на Польщу матиме наслідки справжньої війни, а не швидку капітуляцію Речі Посполитої. Також частково був виграний час для проведення в перші дні вересня мобілізації Війська Польського.

Література

Калько С. Рівненська історія уланів Надвіслянських / С. Калько // Рівне вечірнє. – 2019. – 26 верес. – С. 14.

Манько М. Польські улани з Острозького гарнізону / М. Манько // Замкова гора [Острог]. – 2015. – 19 верес. – С. 6.

28 серпня 2024 року виповнюється 125 років з дня народження Стефана Мацка – відомого польського вченого-ботаніка, палінолога, еколога, біогеографа, музейника, дослідника природи Волині.

Стефан Мацко народився 28 серпня 1899 року в селі Жабне Тарновського повіту Краківського воєводства. Середню школу закінчив у Тарнові; там же у 1911–1916 роках навчався у вищій Реальній школі. У 1916 році Стефан вступив до Польських легіонів армії Австро-Угорщини. Брав участь у італійській кампанії, був поранений, потрапив у полон. Перерване війною навчання С. Мацко закінчив у 1919 році екзаменом на атестат зрілості у Львові. Вищу освіту Стефан Мацко почав здобувати у 1924 році, навчаючись на математично-природничому факультеті Ягеллонського університету в Кракові. З 1932 по 1939 роки С. Мацко жив у місті Луцьку і викладав природничі дисципліни у міському ліцеї та гімназії ім. Тадеуша Костюшка. Був одним із засновників Волинського наукового товариства, у 1934–1939 роках очолював його наукову раду. Як делегат Державної ради охорони природи займався вирішенням природоохоронних питань в краї. Велику увагу Стефан Мацко приділяв музейній справі. Вчений очолив природничий відділ Луцького музею і, користаючись фінансовою підтримкою Волинського наукового товариства, зібрав велику кількість цінних музейних матеріалів, що представляли природу Волині. Відділ природи мав багатий гербарій рослин, який і донині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї (3385 гербарних листів). Стефан Мацко турбувався поповненням музею і геологічними зразками, а також збором ентомологічної колекції . У місті Луцьку була створена природнича лабораторія, а в селі Сокиричі – ентомологічна станція. Найважливішою працею волинського періоду наукової роботи С. Мацка є «Рослинність проектованих резерватів на Волині» (1938). Ще в 30-х роках ХХ століття були створені перші на Поліссі резервати для охорони рододендрона жовтого (азалії понтійської) поблизу сіл Карпилівка та Сновидичів (Рівненська область). Заказником загальнодержавного значення є «Вишнева гора» біля міста Рівне, гори Страхова, Божа та Дівочі скелі разом з іншими останцевими горами в околицях м. Кременця охороняються як філіал заповідника «Медобори». Пам’яткою природи місцевого значення є Соколині гори на березі ріки Случі в Рівненській області. У 1939 році Стефан Мацко переселився до Львова, де працював науковим співробітником Львівського відділення Академії наук України. Під час Другої світової війни вчений переїхав до Польщі. З 1945 року працював у Вроцлавському університеті. У 1951 році С. Мацко отримав звання професора цього університету, у 1954–1956 роках очолював деканат факультету природничих дисциплін і одночасно із 1947 по 1965 роки працює директором університетського Ботанічного саду. Помер Стефан Мацко у 1967 році, похований у місті Вроцлаві.

Досить вагомий внесок у вивчення та охорону рослинного світу Волині й Волинської височини зробив С. Мацко. Результати своїх багаторічних досліджень рослинного покриву Волинської та Рівненської областей вчений узагальнив у своїй монографії «Рослинність межиріччя Стиру, Горині і Случі». Стефан Мацко обґрунтував мережу природно-заповідних об’єктів Волині, включаючи територію сучасних Волинської та Рівненської областей та Кременецького району Тернопільської області. Більшість територій, які вчений запропонував охороняти, увійшли до сучасної природно-заповідної мережі. Результатом вивчення флори Волині є унікальна ботанічна колекція, яку Стефан Мацко передав до Волинського краєзнавчого музею.

Література

Гаврилюк О. С. Мацко – дослідник природи Волині / О. Гаврилюк // Волинський музей : історія і сучасність : тези та матеріали І наук- практ. конф., присвяч. 65-річчю Волин. краєзн. музею та 45-річчю Колодяжнен. літ.- мемор. музею Лесі Українки. – Луцьк, 1998. – С. 9–10.

Мельник В. І. Життя і наукова діяльність Стефана Мацка / В. І. Мельник // Укр. ботан. журн. – 1999. – № 6. – С. 661–664.

Мельник В. І. Стефан Мацко як дослідник природи Волині / В. І. Мельник, В. В. Кудрик // Велика Волинь: минуле і сучасне : тези міжнар. наук. краєзн. конф. – Житомир, 1993. – С. 109–111.

19 серпня 2024 року виповнюється 105 років з дня народження Миколи Юхимовича Шепелюка – українського краєзнавця, педагога, організатора музейної справи, засновника сільського історико-краєзнавчого музею у с. Терехове Бердичівського району Житомирської області.

Микола Юхимович Шепелюк народовся 19 серпня 1919 року в с. Сазонівка Оржицького району Полтавської області. У 1940 р. закінчив педагогічний інститут в місті Лубни Полтавської області. З початку Великої Вітчизняної війни Микола Шепелюк був призваний до лав Червоної Армії. З вересня 1943 р. проходив військову службу молодшим сержантом, командиром відділення розвідки 1-го дивізіону 460-го армійського мінометного полку РГК 1-го Білоруського фронту. Після війни Микола Юхимович повернувся до улюбленої справи: вчителював на Черкащині, допомагав налагоджувати освіту на Рівненщині. З 1952 р. Микола Юхимович пов'язує своє життя з Бердичівщиною. Понад шість років працює в середній школі с. Мирославка вчителем української мови та літератури. Деякий час працює там директором школи. У 1959 р. М. Шепелюк переїздить в с. Кикишівка Бердичівського району, де продовжує педагогічну діяльність. Наприкінці 70-х років вийшовши на заслужений відпочинок, продовжує працювати в с. Терехове, де створює сільський історико-краєзнавчий музей, яким завідує багато років. Як перший директор Народного музею в с. Терехове відзначений званням «Заслужений працівник культури і мистецтв» Республіки Польщі.

Микола Шепелюк активно виступав з доповідями на наукових конференціях Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Він автор багатьох новел і замальовок у періодичній пресі, присвячених Джозефу Конраду, його родині, польсько-українським зв'язкам, видатним постатям Бердичівщини. Автор краєзнавчої розвідки «Край, увінчаний талантами», брошури «На батьківщині Джозефа Конрада», в якій підбито підсумки його діяльності зі створення музею, а також ряд літературно-художніх творів на різні теми, серед яких зображення життя і творчості Тараса Шевченка. Більша частина творів Миколи Шепелюка на сьогодні ще не опублікована.

З середини 1990-х років Микола Шепелюк важко хворів. На початку 2000 р. за станом здоров'я М. Ю. Шепелюк вимушений був залишити с. Терехове і переїхати жити до доньки на Кіровоградщину. Помер Микола Юхимович 3 березня 2007 р. Похований у с. Завітне Вільшанського району Кіровоградської області.

Література

Бедь М. М. Шепелюка у вивчення та популяризацію життя і творчості Джозефа Конрада / М. М. Бедь, П. С. Скавронський, М. Ю. Внесок // Бердичівська земля у плині часу : матеріали Міжнародної науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження класика англійської літератури Джозефа Конрада, 26–29 верес. 2007 р., м. Бердичів / ред. М. Ю. Костриця. – Житомир: М. Косенко, 2007. – С. 106–117. – (Науковий збірник «Велика Волинь» : праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині ; вип. 37, т. 1)

Бедь М. М. Краєзнавець, організатор музейної справи М. Ю. Шепелюк / М. М. Бедь, О. П. Скавронська // Житомирщина на зламі тисячоліть : наук. зб. «Велика Волинь». Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Т. 21 / ред. М. Ю. Костриця. – Житомир : М.А.К., 2000. – С. 360–361.

Костриця М. Ю. Постаті землі Бердичівської : історико-краєзнавчі нариси. У 2-х т. / М. Ю. Костриця. – Житомир : Косенко, 2005. – Т. 1. – 248 с., іл. ; Т. 2. – 240 с., іл.

Костриця М. М. Його покликання – музейна справа / М. М. Костриця // Житомирщина туристична : краєзнавчі нариси / ред. М. Ю. Костриці. – Житомир : Полісся, 2009. – С. 68–71.

16 серпня 2024 року виповнюється 50 років з дня народження Ігора Володимировича Марчука – історика, краєзнавця, музеєзнавця, наукового співробітника Центру досліджень визвольного руху.

Ігор Володимирович Марчук народився 16 серпня 1974 р. в м. Рівне. Навчався в загальноосвітній школі № 18 м. Рівне. Закінчив історичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка. З 1996 по 2003 р. працював вчителем історії Обарівської загальноосвітньої школи Рівненського району. З 2003 р. працював у Рівненському обласному краєзнавчому музеї : молодшим науковим співробітником, заступником директора з наукової роботи, завідуючим відділом «Інституту дослідів Волині». З 2002 р. член Рівненської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Ігор Володимирович займався дослідженнями історія Волині першої половини ХХ ст. та український національно-визвольний рух на Волині. Є автором багатьох історичних видань. З 2022 р. став на захист країни у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Література

Булига О. Історична довідка про герб Волині / О. Булига, І. Марчук // Волинь [Рівне]. – 2005. – 10 черв. – С. 4.

Жив'юк А. Політичні репресії тоталітарної доби на Рівненщині [1919–1939 рр.]: від «червоного терору» до боротьби з інакодумцями / А. Жив'юк, І. Марчук // Реабілітовані історією / ред. А. А. Жив'юк. – Рівне : Рівнен. друк., 2006. – Рівненська область, Кн. 1. – С. 8–78.

Життя і творчість Ніла Хасевича / О. Іщук, І. Марчук. – Торонто ; Львів : Літопис УПА, 2011. – 429 с. : іл. (Літопис Укр. Повстан. Армії, Б-ка ; Т. 10).

Марчук І. Отаман «Тарас Бульба»: між міфом і реальністю : монографія / І. Марчук. – Львів : Літопис УПА, 2022. – 408 с. – (Літопис УПА ; т. 16).

Марчук І. Уряд Бориса Мартоса в Рівному [1919 р.] / І. Марчук // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. «Волинь в Українській революції 1917–1921рр.» / Рівнен. обл. орг. нац. спілки краєзнавців України. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – Вип. 15 . – С. 87–89.

7 серпня 2024 року виповнюється 205 років з дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша – українського письменника, перекладача, драматурга, історика, етнографа, громадського діяча, який перебував на Волині, зокрема в Луцьку та Рівному.

Пантелеймон Куліш народився 7 серпня (26 липня) 1819 року в містечку Вороніж на Чернігівщині в сім’ї нащадків старого козацького роду. Освіту здобував спочатку в Новгород-Сіверській гімназії в 1833–1839 роках, а потім в Київському університеті святого Володимира в 1839–1841 роках. Через недворянське походження був відрахований з університету. 28 січня 1841 року П. Куліша зарахували вчителем російської мови у Луцьке дворянське повітове училище, де він одночасно впорядковував бібліотеку, конфісковану в учасників польського повстання 1830–1831 років. Працюючи в Луцьку, Пантелеймон Куліш вивчав історію, зокрема, козаччини, французьку мову, цікавиться архівними матеріалами. В цей час письменник почав писати поему «Україна» та історичний роман «Михайло Чернишенко», розпочав роботу над романом «Чорна рада». Однак така діяльність Куліша викликала протидію директора Луцького училища, внаслідок чого йому було заборонено користуватись бібліотекою. 1845 році Пантелеймон Куліш був призначений старшим вчителем історії у Рівненській гімназії. Провчителював він там не довго. Наприкінці даного року він перевівся до Петербурзької 5-ї гімназії, де працював старшим вчителем російської мови. У 1847 року позитивно вразивши своє керівництво П. Куліш відправляється у відрядження за кордон з метою стажування. У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга. Його ув’язнили на два місяці в арештантське відділення шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. Після довгих клопотань П. Куліш здобуває посаду у канцелярії губернатора, а згодом починає редагувати неофіційну частину «Тульских губернских ведомостей». У 1850-х повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися деякий час він немає права. У 1857 році П. Куліш видає перший україномовний буквар «Граматка». Наприкінці свого життя Пантелеймон Куліш жив на хуторі Мотронівка під Борзною на Чернігівщині, де і помер 14 (2) лютого 1897 року. По собі залишив велику спадщину праць з історії, культури , етнографії.

Література

Кожушко Н. Рівненські гімназійні колеги П. О. Куліша / Н. Кожушко // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : зб. наук. пр. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – Вип. 7. – С. 14–20.

Кучеренко О. Луцький період педагогічної діяльності українського письменника П. О. Куліша / О. Кучеренко // Волинь у житті та творчості письменників : зб. наук. пр. / упоряд. Н. Г. Сташенко . – 2-е вид., доповн. і переробл. – Луцьк, 2007. – С. 48–63.

Пахолок З. Пантелеймон Куліш вчителював у Луцьку / З. Пахолок // Луцьк. замок. – 2004. – 15 квіт.

Пантелеймон Куліш і Рівненщина. Український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії [Електронний ресурс] : віртуальна виставка // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека : [сайт]. – Режим доступу: https://libr.rv.ua/sections/items/203?module=virt. – Назва з екрана.

24 липня 2024 року виповнюється 185 років від часу відкриття Рівненської чоловічої гімназії (нині приміщення Рівненського обласного краєзнавчого музею). 

6 грудня 1832 року було відкрито семикласну гімназію в м. Луцьк. У 1834 році у зв'язку зі збільшенням кількості учнів, навчальний заклад тимчасово перевели до Клеваня (Рівненська область), а в 1839 році – перевели до Рівного в спеціально збудоване для неї приміщення. Закладання фундаменту під головну будівлю гімназії відбулося 11 серпня 1836 року. Будівлю спорудили на замовлення князя Ф. Любомирського, проєкт виконав відомий архітектор Ян Якуб Бургіньйон за участю професора архітектури Франца (Францішека) Івановича Міховича.

Першим директором гімназії 1832 р. (спочатку Луцької, потім Клеванської) був призначений Іван Григорович Кулжинський. На посаді директора Іван Григорович перебував до 1839 року. З 1839 року по 1841 роки на посаду директора гімназії було призначено Гаврила Михайловича Фовицького. За розпорядженням Київського навчального округу 24 вересня 1841 року на посаду директора було призначено Петра Осиповича Аврамова. Крім директорських обов'язків, він вів уроки російської словесності. На цій посаді Петро Аврамов працював до вересня 1853 року.

Відповідно до вимог освітньої реформи 1864 року Російської імперії, котра передбачала, зокрема, проведення чіткого розподілу між гімназіями та реальними училищами, радою Рівненської гімназії було проведено 11 засідань, покликаних визначити подальший напрямок розвитку закладу. Зрештою, більшість голосів віддали за перепрофілювання гімназії на реальне училище і даний процес завершився у 1872 році. Проте навчальний заклад продовжував залишатися одним із найпрестижніших на Волині аж до припинення свого існування. Окружний інспектор, що ревізував училище в квітні 1873 року, у своїй характеристиці підкреслював досвідченість та умілість керівництва і викладацького складу, високий рівень довіри з боку громади. Зокрема, в установі працювали такі відомі діячі як: Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Володимир Короленко, Семен Кузнєц (Саймон Сміт).

В 1915 році перебуваючи у прифронтовій зоні споруда серйозно постраждала від пожежі. Відновленням будівлі влада не зайнялася і навчальний заклад назавжди припинив своє існування. Проте установа не перестала виконувати функцію вагомого освітнього осередку Рівненщини. У революційний період, коли місто було тимчасовою столицею Директорії (квітень–травень 1919 року), споруду займав Департамент освіти уряду УНР, очолюваний видатним українським політичним, громадським, церковним діячем, педагогом та перекладачем, а на той період – міністром освіти Іваном Огієнко. З 1922 року і протягом усього періоду перебування Рівного у складі Другої Речі Посполитої в будівлі функціонував Кураторіум (управління) шкільного округу Волинського воєводста. Після зайняття міста більшовиками восени 1939 року, у приміщеннях колишньої гімназії був розташованний Обласний комітет КП(б)У. В часи окупації – Рейхскомісаріат «Україна», а з 1944 року будинок знов зайняв Рівненський обком компартії. У 1975 році обкомівський будинок передали в розпорядження Рівненського краєзнавчого музею. Музейна експозиція була відкрита в грудні 1978 року, яка на сьогодні налічує близько 140 000 музейних експонатів.

Література

Климчук А. Рівненське реальне училище під час подій 1917–1919 рр. / А. Климчук // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. «Волинь в Українській революції 1917–1921рр.» / Рівнен. обл. орг. нац. спілки краєзнавців України ; упоряд. : О. Булига, А. Жив'юк. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – Вип. 15. – С. 75–77.

Кожушко Н. Сторінки історії Рівненської чоловічої гімназії (училища). Архітектори / Н. Кожушко // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею / Рівнен. обл. краєзнав. музей. – Рівне : Дятлик М. С., 2015. – Вип. 13, ч. 2. – С. 19–24.

Михайлишин О. Сторінки з історії розбудови Рівненської гімназії за матеріалами Державного архіву Волинської області / О. Михайлишин // Наукові записки рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. 23 листоп. 2004 р. – Рівне, 2005. – Вип. 2. – С. 15–23.

Рівненська гімназія 1839–1921 : Історія. Спогади. Документи / Рівненс. обл. краєзнав. музей ; упоряд. : В. Луц, О. Морозова. – Рівне : Дятлик М. С., 2014. – 340 с.