Новини

25 жовтня 2024 року виповнюється 85 років з дня народження Василя Тимофійовича Скуратівського – народознавця, етнографа, фольклориста, письменника, журналіста та видавця.

Народився Василь Тимофійович Скуратівський 25 жовтня 1939 р. на хуторі Великий Ліс Коростенського району Житомирської області. У 50-х роках закінчив десятирічку у с. Обіходи. В 1971 р. закінчивши факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, починає працювати у районних та обласних газетах, чимало їздить по країні, збирає фольклорні та етнографічні матеріали. Багато його праць було надруковано в збірниках «Отчий край», «Етнографія Києва і Київщини», «Традиції і сучасність», «Наука і культура України», «Полесье: Материальная культура», «Культура і побут населення України», «Древляни». Його фольклорні записи використовують упорядники багатотомного фундаментального видання «Українська народна творчість». У 1994 р. Василь Скуратівський заснував часопис «Берегиня», де він друкує багато своїх матеріалів, а також залучає до друку багатьох талановитих дослідників.

Найважливішими його досягненнями в українському народознавстві є окремі видання. Серед них особливе місце у творчій біографії автора посідає «Берегиня» (1987) – розповідь про український народний побут, звичаї, що складалися, випробовувались на міцність протягом багатьох століть. «Посвіт» – друга книга автора, логічне продовження і доповнення «Берегині». Ці дві книги принесли найбільше визнання і популярність авторові. Книга «Покуть» (1992) присвячена пам’яті батька Тимофія Яковича. Книга містить народознавчі матеріали про знаменні віхи людського життя, давні українські звичаї і обряди, знайомить з багатьма питаннями духовної і матеріальної культури українців. Продовженням творів «Берегиня» та «Посвіт» є книга «Місяцелік» (1993). Автор зібрав багатющий матеріал про походження назв українських місяців та пов’язані з ними численні прислів’я і приказки, зразки завбачень погоди, народні і релігійні свята з поширеним їх датуванням, а також розвідки про найцікавіші обряди.

В останні роки Василь Тимофійович плідно співпрацював з видавництвом «Техніка». Тут побачили світ останні за його життя книги – «Український народний календар», «Я Вас, бджоли, благословляю…». Попереду були нові цікаві творчі плани і задуми, які, на жаль, залишились нереалізованими. Помер Василь Скуратівський 16 грудня 2005 р.

Література

Вернюк Я. Волинське Полісся у народознавчих студіях Василя Скуратівського (за книгою «Берегиня») / Я. Вернюк // Поліссєзнавство: наукові фольклорно-етнологічні та мистецтвознавчі студії. – Рівне : Волинські обереги, 2006. – С. 106–112.

Із життя мого народу: краєзнавча розвідка до 85-річчя від дня народження Василя Тимофійовича Скуратівського / КЗ «Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека ім О. Ольжича» Житомирської обласної ради; уклад. З. Димарчук, ред. Г. Врублевська. – Житомир, 2024. – 14 с.

Качалка Н. Проступи : пам’яті В. Скуратівського [письменника, етнографа, автора журналу «Берегиня»] / Н. Качалка // Берегиня. – 2007. – Ч. 4. – С. 88–89.

Костриця М. М. Дослідник духовних скарбів Полісся : [Василь Скуратівський (1939–2005) // Костриця М. М. Житомирщина туристична : краєзнав. нариси / М. М. Костриця, М. Ю. Костриця. – Житомир : Полісся, 2009. – С. 309–311.

19 жовтня 2024 року виповнюється 400 років від дня смерті Плетенецького Єлисея – українського письменника, церковного і культурного діяча, засновника Лаврської друкарні та папірні в м. Радомишль (Житомирська обл.)

Народився Плетенецький Олександр Хомович (чернече ім’я Єлисей) приблизно 1550 або 1554 року в сім’ї львівського дяка, дрібношляхетського роду. Переїхав до Львова з міста Рогатина (Івано-Франківська обл.). Освіту здобув, імовірно, у школі при Свято-Успенській церкві у Львові та в Острозькій академії. У 1595 р. за сприяння київського воєводи князя В.-К. Острозького отримав в управління Пінський Ліщинський монастир. У 1596 р. взяв участь у Берестейському соборі, рішуче захищаючи права православних в Україні. Після смерті Никифора Тура у 1599 р., Плетенецького обрано архімандритом Києво-Печерської лаври. Як архімандрит Києво-Печерської лаври Плетенецький домігся повернення забраних унійцями маєтностей, а також права ставропігії. Великих успіхів Єлисей Плетенецький досягнув в сфері книговидавництва. У 1615 р. ним було засновано друкарню при Києво-Печерській лаврі. Обладнання для неї було закуплене у львівського єпископа Гедеона Балабана і його сина Федора. Викупивши друкарню Єлисей Плетенецький організував гурток учених і письменників, які були запрошені зі Львова та Острога. Також для зручності початої справи, між 1612 і 1616 рр. монахи Києво-Печерської лаври під керівництвом архімандрита Єлисея Плетенецького заснували в м. Радомишль першу в Центральній Україні фабрику з виготовлення паперу – папірню, яка використовувала енергію води. Вона слугувала також й оборонною спорудою. Місцевий папір, виготовлений з кропиви та льону з додаванням лушпиння цибулі й часнику, був міцним і довговічним. За життя Плетенецького на папері з цієї папірні ставили водяні знаки у вигляді його герба. Доставляли папір в друкарню Києво-Печерської Лаври річкою Микою, на якій стояла споруда, потім Тетеревом і далі Дніпром. У 1616 р., спільними зусиллями було видано першу для Києва друковану книгу – «Часослов», що призначався для шкільного навчання. Загалом, з моменту заснування друкарні й до смерті архімандрита лаврська друкарня видала 11 книг, серед яких богослужбові, філософські, полемічні, морально-повчальні та навчальні. У другій половині XVII ст., під час козацьких повстань, папірню було зруйновано. Наприкінці XIX ст. на руїнах фабрики-фортеці спорудили млин із червоної цегли. Він працював з перервами близько 90 років, поки зовсім не зупинився і занепав.

Помер Єлисея Плетенецького 19 жовтня 1624 р., як ієросхимонах. Був похований 17 лютого 1625 р. у відреставрованому ним Свято-Успенському храмі Києво-Печерської лаври. Поховання до нашого часу не збереглося. У 2009 р. в місті Радомишлі на території історико-культурного комплексу «Замок Радомисль» був зведений пам’ятник Єлисею Плетенецькому. Це єдиний на сьогодні в Україні пам’ятник цьому видатному релігійному і культурному діячеві і єдиний в Україні пам’ятник на рухомій поверхні води.

Література

Бондарчук Я. Учителі та учні [Острозької академії у 16 – поч. 17 ст.] / Я. Бондарчук // Бондарчук Я. В. Історія Острозької академії : навч. посіб. / Я. В. Бондарчук. – Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2015. – С. 177–254.

Молодико В. В. Біля колиски книгодрукування / В. В. Молодико // Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції до 130-річчя Житомирської обласної наукової універсальної бібліотеки, 23–25 трав. 1996 р. / Житомирське обласне управління культури; Житомирська обласна універсальна наукова бібліотека; Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідів Волині. – Житомир : Поліграфіка, 1996. – С. 30–32.

Острозька академія 16–17 століття : енциклопедія. – Острог : Острозька акад., 2011. – 512 с.

24 вересня 2024 року виповнюється 135 років з дня народження Михайла Костянтиновича Струменського – дослідника історико-культурної спадщини Острога та Волині.

Народився Михайло Костянтинович Струменський 24 вересня 1889 р. в с. Хорошів Острозького повіту, де його батько був настоятелем місцевого православного храму. Родове гніздо священицької династії Струменських – с. Велика Горинка Кременецького повіту Волинської губернії (нині с. Велика Горянка Кременецького району Тернопільської області). Михайло Струменський закінчив Волинську духовну семінарію (1910) і Московську духовну академію (1914) – п’ятим магістрантом свого випуску. Кандидатська робота «Книжные и литературные интересы в Троице-Сергиевой лавре с древнейших времен до ХVІІ века» отримала премію архієпископа Дмитрія Самбикіна. Друкувався в богословських періодичних виданнях. Викладав у Вологодській духовній семінарії, де описав рукописний відділ бібліотеки в Московському єпархіальному жіночому училищі. Ще під час навчання в академії налагодив співпрацю з Братством імені князів Острозьких в Острозі та його давньосховищем, інвентаризував, описував і опрацьовував острозькі музейні колекції. У часописі Московської духовної академії «Богословский вестник» і окремим відбитком надрукував статтю «Из Острожской старины» (1916) з коротким історичним нарисом про Острог доби князів Острозьких та їх академії, інформацією про давньосховище і бібліотеку Братства імені князів Острозьких, атрибуцією і науковим описом 13 найцінніших рукописних книг ХVІ–ХVІІІ ст. із музейної колекції Острога (це був перший друкований каталог Острозького музею). Автор статті про реставрацію замку та відкриття історичного музею в Острозі, плани його подальшої праці надруковані 1917 р. У роки української революції М. Струменський повернувся на Волинь, викладав у гімназії м. Полонне. Був активним працівником Острозького повітового комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини. За його безпосередньої участі врятовано від загибелі цінні архівні і книжкові зібрання, історичні і мистецькі колекції із замків, маєтків, монастирів, установ Острога, Дерманя, Межиріча, Новомалина, Плужного, Славути та ін. Після 1920 р., проживав на підрадянській частині Волині. Одружившись із священицькою донькою Антоніною Пилипівною Конахевич, у 1921 р. був висвячений у Житомирі на православного священика, отримав сан протоієрея і став настоятелем Старокостянтинівського Хрестовоздвиженського собору.

Звинувачений у антирадянській та контрреволюційній діяльності, він був заарештований у Староконстянтинові 28 липня 1937 р. Серед головних звинувачень проти нього фігурувала агітація за відродження закритих владою православних храмів у селах Староконстянтинівщини. Після недовгих допитів та слідства священик був розстріляний у Проскурові (нині м. Хмельницький) 16 вересня 1937 р. Реабілітований у 1990-х роках. 

Література

Манько М. Михайло Струменський – один із реабілітованих історією / М. Манько // Острозький краєзнавчий збірник / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога, Остроз. наук.-краєзнав. т-во «Спадщина» ім. князів Острозьких. – Острог : Свинарчук Р. В., 2019. – Вип. 11. – С. 220–225.

Манько М. Михайло Струменський – один із реабілітованих історією / М. Манько // Замкова гора [Острог]. – 2019. – 27 верес. – С. 8.

Манько М. Церковні краєзнавці Волині кінця 19-поч. 20 ст. – дослідники і популяризатори історії книги та друкарства / М. Манько // Острозький краєзнавчий збірник / Держ. іст.-культ. заповідник м. Острога, Остроз. наук.-краєзн. т-во «Спадщина» ім. князів Острозьких. – Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Остроз. акад.», 2012. – Вип. 5. – С. 463–474.

13 вересня 2024 року виповнюється 130 років з дня народження Черв’яка Корнія Григоровича – вченого етнографа, краєзнавця, педагога.

Черв'як Корній Григорович народився 13 вересня 1894 р. у містечку Млинів Дубенського повіту на Волині в родині незаможного селянина. У 1909 р. закінчив 2-класну школу, а в 1913 р. закінчив педагогічні курси в Житомирі. У роки першої світової війни (1915–1917 рр.) служив нестроєвим у Кавказькій армії. У роки революції працював у різних революційних організаціях, в роки громадянської війни повернувся до педагогічної діяльності й працював учителем у селі Молочки, пізніше у містечку Райгородок Житомирського повіту. З 1919 до 1924 р. обіймав посаду завідувача відділу народної освіти, був головою учительської спілки робітників освіти, членом правління Волинської губернської спілки робітників освіти. З моменту організації Волинського інституту народної освіти став його студентом та одночасно викладачем на кафедрі історії революційного руху та пролетарської революції. Але покликанням Корнія Григоровича було краєзнавство, етнографія. У жовтні 1921 р. Корній Григорович став студентом Петроградського інституту. В 1926 р. Корній Григорович брав участь у роботі наукового семінару під керівництвом професора Ленінградського університету Дмитра Зеленіна. Він виступав з доповідями «Старе й нове в побуті населення Овруччини», «Сільськогосподарський єврейський кооператив «Лугинок», «Колишня околична шляхта на Коростенщині». Після закінчення навчання Корній Григорович повернувся на Україну й невдовзі (1930 р.) був призначений керівником групи організації мережі науково-дослідних музеїв, бібліотек, охорони пам'яток природи та культури Народного комісаріату освіти (НКО) УРСР. У березні 1931 р. К. Г. Черв'як був призначений директором Коростенського Поліського музею. Очолюючи музей, Корній Григорович організовував наукові експедиції, які збирали в районах Житомирського Полісся предмети як матеріальної, так і духовної культури нашого народу, зокрема, знаряддя праці, предмети побуту, поліський фольклор, місцеві говори, діалекти, народні пісні, казки й перекази, легенди нашого краю, а також етнографічні матеріали. Унікальна колекція цього музею була втрачена в роки війни. Очолював Коростенський Поліський музей Корній Григорович до кінця 1931 р. Затим був переведений на роботу до Києва і призначений керівником відділу етнографії та одночасно науковим співробітником Українського науково-дослідничого інституту матеріальної культури, з 20 квітня 1933 р. –Український науково-дослідний інститут історії культури. На цій посаді Корній Григорович продовжував свою подвижницьку роботу зі збереження історичних і культурних пам'яток нашого народу. Однак плідна праця вченого продовжувалася недовго. Чистки й репресії, які набирали обертів в Україні, не обминули й інституту Історії культури. Корній Григорович, як і десятки інших учених цього закладу, був репресований за безпідставними звинуваченнями й безвинно загинув у сталінських таборах Гулагу. Проте він навіки залишиться в нашій пам'яті, як невтомний шукач і охоронець духовних скарбів.

Література

Маслова Н. І. Видатні вчені України та їх роль у розбудові Житомирського краєзнавчого музею / Н. І. Маслова // Музейна справа на Житомирщині: історія, досвід, проблеми / Упр. культури і туризму Житомир. облдержадмін., Житомир. обл. краєзн. музей, Житомир. наук.-краєзн. т-во дослідників Волині. – Житомир : Косенко М. Г., 2005. – С. 3–13. – (Науковий збірник «Велика Волинь» : праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині ; т. 33)

Прокопчук В. С. К. Г. Черв'як – краєзнавець-музейник, учений / В. С. Прокопчук // Житомирщина крізь призму століть : матеріали Всеукр. наук.-краєзн. конф. / Житомир. обл. упр. культури, Житомир. наук.-краєзн. т-во дослідників Волині, Житомир. обл. краєзн. музей. – Житомир : Журфонд, 1997. – Т. 16. – С. 140–142.

Прокопчук В. Трагічна доля Корнія Черв'яка / В. Прокопчук // Культура України 21 століття : діяльність культурологічних закладів у сучасних ринкових умовах / Мін-во к-ри і мистецтв України. Держ, академія керівних кадрівкультури і мистецтв. – Київ ; Рiвне, 2001. – С. 71–74.

10 вересня 2024 року виповнюється 95 років з дня народження Олені Марківні Годованюк – історика архітектури, реставратора, науковий і творчий доробок якої тісно пов’язаний з Острогом та Межирічем.

Олена Марківна Годованюк народилася 10 вересня 1929 р. в м. Умань. 1957 р. закінчила Київський інженерно-будівельний інститут і чотири десятиліття плідно працювала в Київських реставраційних майстернях і Науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури. З 1965 р. – член Спілки архітекторів України, з 1972 р. – кандидат архітектури. За її дослідженнями та проектами здійснювалася реставрація визначних пам’яток вітчизняної архітектури: шляхетського дому (1962 р.) і споруд Верхнього замку (1962-1975 рр.) у Луцьку, Луцької башти в Острозі (1963-1970 рр.), Великої дзвіниці (1959-1963 рр.) та Годинникової башти (1970-1976 рр.) Києво-Печерської лаври. У цьому знаменному переліку і реставрація перлини монастирської архітектури – Троїцької обителі в Межирічі на Острожчині (1972-1978 рр.).

Тривале вивчення нею Острозького замкового комплексу стало темою її кандидатської дисертаційної роботи «Замок в Острозі: історико-археологічне дослідження» (1972). Серед інших її друкованих праць: «Надбрамні башти міських укріплень Острога і Дубна»; «Нове про відомий ансамбль (монастиря у Межирічі)»; «Острозькі кахлі»; «Троїцький монастир-фортеця у Межирічі Острозькому та його місце у розвитку монументального зодчества України XV-XVI ст.»; «Пам’ятки будівельної діяльності князів Острозьких в Острозі»; «Монастирі та храми Волинського краю».

У 2019 р. історико-культурний заповідник м. Острога до 90-річчя з дня народження Олени Годованюк організував на її пошану чергову наукову конференцію «Острозькі краєзнавчі читання» і видав за їх матеріалами випуск «Острозького краєзнавчого збірника».

Померла Олена Марківна, 21 лютого 2023 р. на 94-у році життя у м. Києві.

Література

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 176 с.

Годованюк О. М. Ренесанс в архітектурній спадщині Волині XVI – першій половині XVII ст. / О. М. Годованюк // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. пр. / наук. ред. П. А. Ричкова. – Рівне : ДМ, 2010. – Вип. 2. – С. 51–65.

Годованюк О. М. Вплив готики на муроване монументальне будівництво Волині кінця ХІІІ–XVI ст. / О. М. Годованюк // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. пр. / НУВГП. – Рівне : ДМ, 2008. – С. 9–22.

2 вересня 2024 року виповнюється 75 років з дня народження Олександра Миколайовича Романчука – краєзнавця, етнографа, археолога, реставратора кераміки, учасника багатьох наукових експедицій, активіста товариства «Спадщина».

Олександр Романчук народився 2 вересня 1949 року в м. Острог у родині лісника. Жив з батьками в с. Верхів Рівненської обл. Навчався у Новородчицькій восьмирічній школі та середній школі с. Кутянка Острозького району. Cлужив у лавах Радянської Армії (1971–1973 рр.), але перед тим встиг закінчити Острозьке професійно-технічне училище побутовиків, здобувши професію фотографа. З 1976 по 1988 роки працював слюсарем-ремонтником на Острозькому пивзаводі, але завжди знаходив час і можливість, щоб брати участь у різноманітних археологічних розвідках. З 1 вересня 1988 р. почав працювати в Державному історико-культурному заповіднику міста Острога на посаді завідувача фотолабораторії. У вільний від основної роботи час здійснював камеральну обробку археологічного матеріалу. З 1995 р. – художник-реставратор по кераміці та один із засновників Нетішинського міського краєзнавчого музею. У 1995 р. працював в краєзнавчому центрі-музеї м. Нетішина Хмельницької обл. Згодом став завідувач сектором археології міського краєзнавчого музею м. Нетішина. Автор експозицій музею: «Історія села Дорогоща», «Археологія». Брав участь у монтажі експозицій «Ткацтво», «Історія села Нетішина», «Історія міста Нетішина», «Шлях хліба», «Ремесла», а також природничих експозиційних залів. Учасник експедицій в селах Славутського, Ізяславського та Білогірського районів Хмельницької обл. та Острозького р-ну Рівненської обл., ботанічних експедицій Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України, Національного науково-природничого музею НАН України. У 2005 р. під егідою Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного науково-виробничого підприємства «Центр захисту культурної спадщини від надзвичайних ситуацій» брав участь в експедиції у районах Житомирської обл. Помер Олександр Миколайович Романчук у 2014 році.

Література

Горячова Н. Олександр Романчук: життєвий та дослідницький шлях / Н. Горячова // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога. – Остріг : Острозька друкарня, 2010. – Вип. 4. – С. 326–337.

Манько М. Публікації Олександра Романчука на веб-сайті «Історична Волинь» Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки / М. Манько // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога ; упоряд. М. П. Манько. – Острог : Свинарчук Р. В., 2015. – Вип. 8. – С. 11–13.

Тунцев З. Олександр Романчук як етнограф / З. Тунцев // Острозький краєзнавчий збірник : зб. наук. пр. / Держ. іст.-культур. заповідник м. Острога ; упоряд. М. П. Манько. – Острог : Свинарчук Р. В., 2015. – Вип. 8. – С. 5–7.