Новини

26 квітня 2025 року виповнюється 75 років від дня народження Григорія Васильовича Охріменка – українського археолога, краєзнавця, дослідник історії Волині

Народився Григорій Васильович Охріменко 26 квітня 1950 р. в м. Прилуки Чернігівської області. З чотирирічного віку проживав з батьками в с. Малохатки Старобільського району Луганської області, де і закінчив восьмирічну школу. Середню освіту здобув у 1967 р. у загальноосвітніх школах м. Прилуки та м. Бориспіль на Київщині.У 1968–1972 рр. – навчався на історичному факультеті Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. Брав участь в археологічних експедиціях на комплексі давніх поселень Гнідавська Гірка в с. Рованці Луцького району під керівництвом кандидата історичних наук М. Кучери та М. Матвієйка. Згодом науковець самостійно проводить рятівні розкопки на пам'ятках в Луцьку (вул. Короленка), с. Рованці, де в місцевій пресі публікує повідомлення про здійснені археологічні відкриття. У 1972 р. починає працювати учителем історії та завідувачем навчальної частини школи с. Майдан-Липно Маневицького району на Волині. За дослідницьку діяльність та активну роботу з дітьми йому присвоєно звання вчителя-методиста, а згодом при підтримці Всеукраїнської спілки краєзнавців – заслуженого працівника освіти України. З 1994 р. Г. Охріменко працює науковим співробітником Полісько-Волинського народознавчого центру Волинського державного університету імені Лесі Українки. У 2002 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Неоліт Волині» базу якої становили матеріали з численних пам'яток цього періоду в селах Годомичі, Комарово, Мала Осниця, Новосілки поліської зони, а також у селах Гірка Полонка, Голишів, Гнідава Луцького району. З 2005–2019 рр. Григорій Васильович працює у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, де обіймає посаду доцента кафедри археології та допоміжних історичних дисциплін. Також продовжує працювати у Волинському краєзнавчому музеї та Малій Академії Наук.

Коло інтересів вченого не обмежується науково-дослідною та пошуковою роботою, а охоплюють популяризаторську пам'яткоохоронну сферу. За час роботи Г. В. Охріменком було опрацьовано велику кількість пам'яток прадавньої історії Великої Волині. Знахідки з численних археологічних розкопок поповнили колекції в Волинському та Маневицькому краєзнавчих музеях. У коло наукових інтересів Григорія Васильовича також входить неолітична кераміка, яка стає предметом його професійних зацікавлень на все життя. Зокрема Григорій Охріменко виділив волинську неолітичну культуру, яка вирізнялася своїм посудом, особливостями його форми та декору. Цікавиться дослідник також епохами палеоліту, мезоліту, мідної доби, доба бронзи та заліза, стратифікацією суспільства, духовною культурою первісних спільнот, керамічним виробництвом, історією раннього землеробства на Волині та Поліссі, предметами озброєння енеоліту – доби бронзи, давніми металевими виробами, кременярством доби бронзи. 

Серед наукових праць дослідника варто виокремити: «Розвиток керамічного виробництва на Волині» (у співавторстві з М. Кучинком, Н. Кубицькою, 2003), «Нариси культури давньої Волині» (2006), де автор розкрив особливості духовної та матеріальної культури Волині від льодовикового часу до кінця бронзового віку та періоду Давньої Русі, «Олександр Цинкаловський та праісторія Волині» (2007), «Культура Волині та Волинського Полісся княжої доби» (у співавторстві з М. Кучинком, В. Савицьким, 2008), в якій описав археологічні, етнографічні та писемні джерела матеріальної та духовної культури регіону ІХ–ХІV століть, «Археологічна спадщина Яна Фітцке» (2005), «Кам’яна доба на території Північно-Західної України (ХІІ-ІІІ тис. до н. е.)» (2009), в  якій висвітлив тему матеріальної та духовної культури тогочасних людей.

У 2010 році Григорій Васильович Охріменко став лауреатом обласної іменної премії в галузі літератури, культури і мистецтва в номінації імені Олександра Цинкаловського. 

Література

Зозуля А. 70 років від дня народження Г. В. Охріменка (1950) – українського археолога [Електронний ресурс] / А. Зозуля // Волинська державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олени Пчілки : [сайт]. – Режим доступу: http://kraeznavchiy.blogspot.com/2020/04/70.html. – Назва з екрана.

Кучинко М. Григорій Охріменко дослідник первісної археології Волині / М. Кучинко, З. Кучинко // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки історії Камінь-Каширщини : матеріали ХХXVII Всеукр. іст.-краєзн. наук. конф., м. Камінь-Каширський, 27 жовт. 2010 р. – Луцьк, 2010. – С. 293–294.

Охріменко Григорій Васильович [Електронний ресурс] // Історична Волинь : [сайт]. – Режим доступу: https://www.istvolyn.info/post/111. – Назва з екрана.

Силюк А. Григорій Охріменко – відомий український археолог, краєзнавець, дослідник прадавньої історії Волині / А. Силюк // Волинський музейний вісник / ред. А. Силюк. – Луцьк : Волин. краєзн. музей, 2010. – Вип. 2. – С. 204–205.

23 квітня 2025 року виповнюється 130 років від дня народження Юрія Цехміструка – педагога, фольклориста, записувача народних пісень.

Народився Юрій Антонович Цехміструк 10 квітня 1895 р. в містечку Килікієва Волинської губернії Острозького повіту (нині Славутського району Хмельницької області). Син селянина, православного віросповідання. З 1912–1915 рр. навчався у Волинській Свято-Федоровській церковно-учительській школі. За відмінну поведінку та добрі успіхи, на основі положення церковної школи, йому було присвоєно звання учителя початкового училища. Згодом, через сімейні обставини змушений був перервати навчання в Краківській консерваторії. З жовтня 1917 р. до 1940 р. працює учителем народних шкіл Рівненського району. У вересні 1941 р. Юрій Цехміструк призначений учителем співу в Рівненській гуманітарній українській гімназії ім. Т. Г. Шевченка, де й працював там до кінця життя. Помер Юрій Антонович 17 грудня 1968 р. Похований у Рівному.

Про збиральницьку діяльність Юрія Цехміструка, який був окружним інспектором народних хорів Волинського воєводства, працівником кураторії шкільної округи в Рівному, мав у своєму розпорядженні вже понад 700 оригінальних, переважно обрядових пісень Волинського населення на фонографічних валиках, які вислав до Фонографічного архіву. Фактично він передав записи 425 народних музичних творів, здійснені за 38 днів (V-VI, VIII, 1936; IV-V, ІХ-Х, ХІІ, 1937) на 126 валиках.

Юрій Цехміструк упорядник збірника з 19 пісень під назвою «Wolyn» (Katowice, 1938), що вийшов у серії «Biblioteczka рiesni regionalnuch», «Народні хори на Волині в тижневику «Wolyn» (1933, № 52, с. 5). У 1995 р., до 100-річчя від дня його народження, вийшло дві збірки народних пісень з Рівненської та Волинської областей у його записах: «Ой на горі ряст цвіте» та «Ой зійдися, родинойко», які упорядкували Людмила Гапон-Січкарук, Ельжбета Рижик, Богдан Столярчук та Костянтин Устенко.

Література

Столярчук Б. Історія видатних людей Рівненщини [Електронний ресурс] / Б. Столярчук // Сім днів : [сайт]. – Режим доступу: https://7dniv.rv.ua/suspilstvo/istoriia-vydatnykh-liudey-rivnenshchyny/. – Назва з екрана.

Столярчук Б. Юрій Цехміструк - збирач поліських пісень / Б. Столярчук // Столярчук Б. Пам’ятні імена : ст. і дослідження / Б.Столярчук. – Рівне, 2003. – С. 3–9.

Цехміструк Ю. Народні пісні Волині : фонографічні записи 1936–1937 років / Джерельні матеріали та видання Б. Столярчука ; ред. Б. Луканюка. – Львів ; Рівне, 2006. – 480 с.

20 квітня 2025 року виповнюється 130 років від дня народження Григорія Романовича Равчука – краєзнавця, етнолога, фольклориста, науковця Острозького краєзнавчого музею.

Народився Григорій Романович Равчук 20 квітня 1895 року в с. Борисові Ізяславського району Хмельницької області. Його батьки – Анастасія та Роман – походили із заможних православних селян. Маючи потяг і можливості до навчання, майбутній історик почав його в Борисівській церковно-приходській школі. Закінчивши її з відзнакою, він отримав рекомендацію для навчання у гімназії. Протягом 1905–1913 рр. навчався в Острозькій чоловічій гімназії. З 1913–1918 рр. навчається на історичному відділенні історико-філологічного факультету університету Св. Володимира. Після отримання вищої освіти працює викладачем української мови в Богуславській гімназії. Через деякий час завідує Борисівською чотирикласною школою. У 1923 р. переїздить до м. Острога, де обіймає посаду секретаря Острозького товариства «Просвіта». З 1924 р. працює учителем української мови та літератури в м. Бровари Київської області. В цей період зацікавлюється історією, зокрема етнологічними процесами під впливом Етнографічної комісії ВУАГІа в освоєнні програм, методик академіка А. М. Лободи, етнографа, фольклориста В. Г. Кравченка. Григорій Романович починає вивчати матеріальну культуру, легенди, перекази, свята, обряди та фольклор волинських сіл та містечок. Його матеріали публікуються в «Етнографічному віснику», який видавався у Києві. Після такого плідного етапу своєї діяльності, яка була розцінена як «прояви націоналізму», етнологу довелось на деякий час відмовитись від дослідницької роботи. Тому з 1931 р. він працює в тресті «Кузбас-вугілля», потім з 1935 р. – рахівником будівельної контори у Чернігові. Деякий час займався сільським господарством: був обліковцем в с. Талка Архангельської області. З 1937 р. Геогрій Равчук зазнає репресій, причиною яких послужила його участь у товаристві «Просвіта» в першій половині 1920-х рр. 1944 р. Равчук повертається з Сибіру в с. Борисів. З 1949 р. досвідчений етнолог починає працювати рахівником в Острозькому музеї. У цей час він знайомиться із здобутками Острозького краєзнавства, вивчає історію краю – ним збираються нові етнологічні матеріали, виникають нові ідеї. В 1956 р. Григорій Романович обіймає посаду наукового працівника музею. Незважаючи на перешкоди, досвідчений музеолог 1958 р. впорядковує та видає «Путівник по історичних пам’ятках м. Острога». Подібні путівники з ідентичною назвою були видані в 1960, 1961 та в 1964 роках. У 1960 р. вийшла з друку книга Григорія Равчука «Острог і його околиці» в серії «Нариси з історії західноукраїнських міст і сіл». 1968 р. дослідник виходить на пенсію. Незважаючи на вік, він продовжує досліджувати минуле Волині, зокрема Острога, робота в цьому напрямку виявилась найбільш плідною. 6 квітня 1986 р. життєвий шлях, як відзначив П. Ю. Карчевський «музейного працівника від Бога» Г. Р. Равчука раптово закінчився.

Своїми дослідженнями: історичними, етнологічними, роботою в галузі музеєзнавства Геогрій Романович Равчук значно збагатив історіографію Острогіани та Волиніани, доклав багато зусиль для популяризації історії краю.

Література

Історія музейництва, пам’яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в м. Острозі і на Волині : наук. зб. Вип. 1. / Управління культури Рівненської обласної державної адміністрації ; Державний історико-культурний заповідник м. Острога ; Рівненське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. – Острог, 2006. – С. 270.

В квітні 2025 року виповнюється 575 років від часу заснування міста Почаєва.

Почаїв розташований на одній з високих гір Кременецького кряжу. Вперше згадується 1450 року. Минуле містечка здавна нерозривно пов’язане з історією Почаївського монастиря. За твердженням дослідників, монастир виник у 1240 р., коли в Почаїв прийшли, рятуючись від монголо-татарської навали, ченці з Києва. На горі в печерах вони заснували скитецький монастир.

За переказом, ченці назвали поселення Почаєвом – на честь київської річки Почайни. Назву міста пов’язують також із трансформованим виразом «Поча Діва» – творити чудеса. Цей вислів виник після 1261 р., коли на горі Почаївській у вогненному стовпі з’явилася Мати Божа, залишивши на камені відбиток стопи, з якої тече цілюща вода. Місце стало «серцем» монастиря, центром його забудови. У 1833 році монастир отримав титул «Лавра».

У Почаївському монастирі у мандрівній друкарні 1618 р. відомий письменник, богослов і видавець Кирило Ставровецький (Транквіліон) опублікував свою працю «Зерцало боголовіи». Близько 1730 р. у Почаєві була заснована монастирська друкарня. У ній видавалась релігійна і світська література.

Поруч з монастирем з часом виросло містечко. 9 червня 1778 року привілеєм Короля Станіслава-Августа затверджено герб Почаєва – зображення Матері Божої на синьо-жовтому фоні.

В жовтні 1846 р. у Почаєві за завданням Київської археографічної комісії побував Тарас Шевченко. У лаврі він проживав в будинку для прочан, зробив чотири малюнки вигляду лаври аквареллю, два ескізи і начерк олівцем, записав кілька українських народних пісень. Пісні записано олівцем в альбомі 1846-50 років із зазначенням дати – 20 жовтня 1846 року. Їх можна почути й зараз у селах поблизу Почаєва. Дослідники допускають, що у Почаєві Кобзар зустрічався з польським скрипалем і композитором Каролем Ліпінським, слухав його віртуозну гру.

Література

Антонович С. Короткий історичний нарис Почаївської Успенської Лаври / С. Антонович – Кременець, 1938. – 15 с.

Бондарчук В. Почаїв / В. Боднарчук, Г. Івахів, В. Собчук //Тернопільщина. Історія міст і сіл. – Тернопіль, 2014. – Т. 2. – С. 509–515 : фот.

Почаїв //Міська геральдика Тернопільщини / О. Клименко, Б. Хаварівський. – Тернопіль, 2003. – С. 354–358.

Цинкаловський О. Почаїв Новий / О. Цинкаловський// Стара Волинь і Волинське Полісся / О. Цинкаловський. – Вінніпег, 1986. – Т. 2. – С. 265–268.

5 квітня 2025 року виповнюється 115 років від дня народження Лідії Іванівни Спаської – української художниці у жанрах історичного живопису, портрету, майстрині церковного розпису.

Народилася Лідія Іванівна Спаська 5 квітня 1910 р. в м. Умань (Черкаська область). Дитинство майбутньої художниці пройшло в батьківському маєтку в с. Гавчиці Луцького повіту (нині Волинська область). У вісім років дівчинка вступила до Луцької гімназії. Тут вона робила перші кроки в малюванні. Помітивши у дочки неабиякі здібності, мати знайшла кошти, щоб Лідія продовжила свою художню освіту у Варшаві. Лідія навчалася в приватній художній школі імені Крижанівського, де її вчили видатні польські майстри. Після смерті матері, чотири роки проживала в Парижі. У 1935 р. Лідія Іванівна разом зі своїм нареченим Василем Спаським повернулися на Волинь. На початку літа 1943 р. разом з чоловіком та маленьким сином переїжджають до Луцька. У березні 1944 р., після звільнення Дубенщини від окупантів, її чоловіка забирають до армії. Через рік отримавши звістку від командира, що чоловік героїчно загинув, Спаська разом з дітьми переїздить до брата в Острог. На замовлення місцевого музею Лідія Іванівна робить копії з картин відомих художників України — І. І. Їжакевича, В. Касіяна. Ознайомившись в музеї з історією міста, з багатою літературою про нього, художниця на пропозицію дирекції музею починає створювати картини, де відтворюються найважливіші історичні події з минулого древнього Острога. Одним з перших таких полотен була картина «Повстання в селі Новомалин. 1905 рік», яка принесла художниці неабияке визнання. Ця картина експонувалась на виставках у Рівному, Києві, була відзначена Грамотою Української республіканської ради профспілок. Серед її творчого доробку ціла серія картин на тему національно-визвольної війни українського народу 1648–1654 років, портрети Северина Наливайка і Богдана Хмельницького, «Острозька трагедія 1636 р.», «В’їзд Богдана Хмельницького в Острог». З часом з’являються полотна присвячені сторінкам історії Острога в роки Другої світової війни. В той самий час вона малює картини, в яких висвітлюється життя Острожчини в 50-х роках ХХ ст. Пише портрет Федора Острозького, картину «Битва з татарами під Острогом 1578 р.». Більш як 20-ти робіт художниця присвятила історії Острога, вони в різний період прикрашали і прикрашають експозиції музеїв заповідника. З середини 50-х років ХХ ст. свій талант художниці Лідія Спаська спрямовує на не зовсім традиційне русло – вона почала розписувати храми та створювати ікони. Вони прикрашають собори Києва, Волині, Острога та ін. В останні роки малювала ікони для Богоявленського собору та Успенського римо-католицького костелу в Острозі, для багатьох церков Острожчини. Померла художниця 15 серпня 2000 р., похована в с. Гавчиці на Волині.

За своє життя Лідія Іванівна намалювала більше 200 ікон у храми багатьох міст, і більше 100 ікон приватним особам, крім того сотні чудових портретів, пейзажів, натюрмортів, картини на історичні теми. Вона досконало володіла технікою малюнка та живопису, як олійними фарбами, так і аквареллю, гуашшю, пастеллю. Загальна кількість її художніх творів більше тисячі, а крім того ще безліч ескізів, етюдів, начерків.

Література

Бондарчук Я. В. Лідія Спаська / Я. В. Бондарчук // Острозькі просвітники XVI – XX ст. – Острог : вид-во НУ «Острозька академія», 2000. – С. 296–301.

Бондарчук Я. Острозька художниця Лідія Іванівна Спаська [Електронний ресурс] / Я. Бондарчук // Подорожі Україною : [сайт]. – Режим доступу: https://trip.org.ua/postati/lidiya-ivanivna-spaska-ostrozka-khudozhnitsya.html. – Назва з екрана.

Спаська Лідія Іванівна // Столярчук Б. Й. Митці Рівненщини : енциклопедичний довідник / Б. Й. Столярчук. – Рівне : Ліста, 1997. – С. 101–102.

Лідія Спаська [Електронний ресурс] / Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека // Календар знаменних та пам’ятних дат Рівненщини : [сайт]. – Режим доступу: https://calendar.libr.rv.ua/events/dates/139/information?returnTo=%2F2025%2Fdates%2Fmonths%2F4. – Назва з екрана.

31 березня 2025 року виповнюється 90 років від дня народження Галини Леонідівни Гордасевич – письменниці, громадської діячки, уродженки м. Кременець.

Народилася Галина Леонідівна Гордасевич 31 березня 1935 р. в м. Кременець (Тернопільська область), у родині священника та політвʼязня Леоніда Гордасевича. Дитинство письменниці минуло на Волині, де вона жила й навчалась. У 1950 р. з похвальною грамотою закінчила 7-річну школу в с. Кричільськ (Рівненська область). Без іспитів вступила до Острозького педагогічного училища (нині – вище професійне училище). На другому курсі перевелася в педагогічне училище в м. Костопіль. Через те, що вона приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВС у звʼязках із підпіллям. 20 червня 1952 р. її заарештовано. 31 липня 1952 р. засуджено Рівненським обласним судом до 10 років увʼязнення за сфабрикованою справою про «складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». Покарання відбувала в Бобровицькому таборі поблизу Чернігова. 29 квітня 1953 р. переведена в Одесу. Працювала на фабриці білизни для солдатів. У вересні 1953 р. переведена до Куйбишева, де працювала на заводі будівельних деталей. За указом 1954 р. її як малолітній і за добру роботу суд скоротив термін увʼязнення на 2-3 роки. Була звільнена 23 грудня 1954 р. Працювала різноробочою на будівництві в м. Сталіно (нині м. Донецьк). У 1957 р. закінчила школу робітничої молоді. У 1958 р. вступила на вечірнє відділення Макіївського відділу Донецького індустріального інституту (нині – Індустріальний інститут Донецького національного технічного університету) (навчалася там рік), згодом – на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в шахтарському селищі Ханжонкове. У середині 1960-х рр. знову почала писати вірші, трохи пізніше – прозу й критичні статті. У 1971 р. заочно закінчила Літературний інститут ім. Горького (нині – Інститут світової літератури ім. М. Горького). Працювала редактором в Донецькому обласному управлінні преси. Володіла практично всіма словʼянськими мовами: латиною, англійською, італійською, іспанською. Писала листи В. Чорноволу в увʼязнення та на заслання в Якутію. Від 1990 р. жила у Львові. Реабілітована 11 травня 1992 р. Померла від інсульту 11 березня 2001 р. у Львові. Похована за її заповітом на Монастирському цвинтарі в м. Кременець.

Авторка публіцистичних та критичних статей у ряді українських журналів. Лауреатка літературного конкурсу «Шістдесятники» (1996), премій ім. О. Білецького та ім. В. Марченка (обидві – 1997). Галина Гордасевич була активною громадською і політичною діячкою. Членкиня Спілки письменників України (1983). Співзасновниця Донецького Товариства української мови та Донецького крайового руху.

Література

Галина Гордасевич (1935–2001) // Вони прославили наш край. Молоді про славетних людей Тернопільщини : бібліогр. посіб. / уклад. Л. Марченко; С. Воробель. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2002. – С. 40–43.

Гордасевич Г. Тюрма / Г. Гордасевич // Реабілітовані історією : Рівненська область. Кн. 1 / гол. ред. А. А. Жив’юк та ін. – Рівне : Рівнен. друк., 2006. – С. 259–280.

Кіраль С. С. Галина Гордасевич: штрихи біографії й творчості / С. С. Кіраль // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія : Філологічні науки. – 2016. – Вип. 245. – С. 165–175.

«Найперше вважаю себе рівненчанкою» : штрих до портрета письменниці Галини Гордасевич / підготував Є. Шморгун // Вісті Рівненщини. – 2017. – 17 лют. – С. 10.