Новини

105 років від дня заснування у місті Луцьку товариства «Просвіта»

Розділ: Визначні події

Луцька повітова «Просвіта» – громадська організація, яка була заснована 17 вересня 1918 р. учителями: І. Власовським, С. Богуславським, П. Голубовичем, В. Федоренком, Р. Шклярем. У 1920 р. польська влада затвердила новий статут Луцької повітової «Просвіти», чим формально легалізувала її. На загальних зборах тогож року було обрано раду на чолі з А. Пащуком. Структура організації включала такі секції: музично-драматичну (голова І. Пилипчак), культурно-освітню (голова І. Власовський), бібліотечну (голова О. Левчанівська), організаційну (голова П. Голубович). На початку 1920-х рр. Луцька повітова «Просвіта» об’єднувала понад 100 осередків і філій. Товариство систематично організовувало лекції, читання рефератів з питань сільського господарства, гігієни, на теми морального виховання, з історії української культури; курси для неписьменних селян, поширювало українську книгу і пресу; заснувало хор аматорного театр, школу національних танців, майстерню керамічних виробів. 1921 р. за участі Луцької повітової «Просвіти» виникло товариство «Сільський господар», відкрито громадянську бібліотеку, українську книгарню «Нива» (до 1928 р. видавала книги та підручники для початкових шкіл, місцевої гімназії, бібліотек філій). Активну участь у роботі організації брали: І. Власовський, М. Левицький, О. Левчанівська, О. Левчанівський, В. Островський, Є. Петриківський, Г. Степура та ін. Товариство популяризувало творчість Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, підтримувало ідею українізації Церкви. Станом на 1930 р. у Луцькому повіті функціонувало 117 осередків товариства «Просвіта» (3380 чл.). Отож, на початку 1930-х рр. польська влада забороняє використовувати україномовні афіші й оголошення, чинить перешкоди щодо постановки вистав і використання приміщень для культурно-освітніх цілей, закриває бюро правових порад та подань. Членів Луцької повітової «Просвіти» починають заарештовувати й висилати у табори для інтернованих, організацію звинувачують у поширенні комуністичних ідей й антиурядовій діяльності. 16 грудня 1932 р. волинький воєвода видає постанову про ліквідацію Луцької повітової «Просвіти». У липні 1934 р. було остаточно припинено діяльність товариства. Але між тим члени товариства беруть активну участь в українському державотворенні. Діяльність товариства «Просвіта» у Луцьку було відновлено 25 серпня 1941 р. при Українському допомоговому комітеті. Серед вагомих акцій тогочасного товариства можна назвати організоване перезахоронення жертв більшовицького терору, відзначення 100-ліття від дня народження М. Лисенка, святкування колядок і щедрівок тощо. Після установчої конференції Товариства української мови в 1989 р., було прийнято рішення реорганізувати Луцьку повітову «Просвіту» у Волинську крайову організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Траса Шевченка.

Література

Власовський І. «Луцька Просвіта» (10 літ просвітянської праці 1918–1928) : урив. з кн. / І. Власовський // Роде наш красний... Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк : Вежа, 1996. – Т. 3. – С. 605–620.

Гаврилюк О. Діяльність «Просвіт» на Волині (1918–1932 рр.) / О. Гаврилюк // Волинь і волинське зарубіжжя : тези доп. та повідомл. Міжнар. наук. конф., Луцьк, 16–18 черв. 1994 р. – Луцьк, 1994. – С. 153–156.

Мартинюк Я. Товариство «Луцька повітова Просвіта» та українська книга / Я. Мартинюк // Минуле і сучасне Волині : Олександр Цинкаловський і Волинь : матеріали 9-ї наукової історико-краєзнавчої міжнародної конференції 20–23 січ. 1998 р. / Держ. архів Волинської області. – Луцьк : Надстир’я, 1998. – С. 221–222.

Понєдєльник Л. Культурно-освітня робота Луцького повітового товариства «Просвіта» в 20–30-х роках ХХ ст. / Л. Понєдєльник // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцька міська громада: історія, традиції, люди : матеріали XXVI Волинської обл. наук.-іст. краєзн. конф., присвяченої 16-й річниці Незалежності України, 510-ій річниці надання м. Луцьку Магдебурзького права і 390-ій річниці створення Луцького православного братства, м. Луцьк, 9–10 листоп. 2007 р. : наук. зб. / упор. Г. Бондаренко, А. Бондарчук, А. Силюк. – Луцьк : Волинське обл. т-во краєзнавців, 2007. – Вип. 26. – С. 101–102.

«Просвіта» на Волині : минуле і сучасне : зб. наук. статей, док-ів, матеріалів / ред. В. К. Барана. – Луцьк : Вежа, 2001. – 196 с.

Тичина І. Товариство «Просвіта» на Волині 1918–1939 рр.: виникнення та діяльність / І. Тичина // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. . – 2018. – № 2. – С. 95–102.

150 років залізничному руху на Острожчині

Розділ: Визначні події

150 років тому активно вводилися в експлуатацію дільниці Києво-Берестейської (Києво-Брестської) залізниці, яка будувалася впродовж 1870 – 1873 рр. Весною 1873 року було відкрито рух від Бердичева до Кривина та від Кривина до Берестя. Влітку 1873 року був відкритий рух по Радзивилівській гілці: Здолбунів – Радзивилів. В цей час почався регулярний рух потягів через станцію Оженин, яка згодом отримала назву «Острог», хоча залізнична колія проходить майже за півтора десятка кілометрів від самого міста. Вважається, що регулярний рух на дільниці Бердичів – Ковель залізничній лінії Козятин – Ковель – Берестя відкрито весною-літом 1873 року. А в міжвоєнне двадцятиліття ХХ ст. станція отримала назву Острог. У 1964 році станція була електрифікована змінним струмом в складі дільниці Фастів – Козятин – Здолбунів.

Станція Кривин, яка зараз є проміжною станцією 3-го класу Південно-Західної залізниці й за сучасним адміністративним поділом належить до Хмельницької області, з’явилася також у напрямку Бердичів–Ковель у 1973 р, під час прокладання залізниці Київ–Брест, точніше її частину Бердичів-Ковель. У 1964 р. станцію було електрифіковано під час електрифікації лінії Фастів–Здолбунів.

Полустанок Могиляни виник у 1872 р. під час будівництва Києво-Берестейської залізниці. У 1875 році полустанок вперше було позначено на карті. Сьогодні – це проміжна залізнична станція 5-го класу Козятинської дирекції Південно-Західної залізниці на лінії Шепетівка–Здолбунів Острозької територіальної громади на Рівненщині.

Література

Бендюк М. Історія Оженина, Бродова, Стадник, Краєва / М. Бендюк, С. Журик, Т. Гущук. – Острог : Свинарчук Р. В., 2011. – 100 с.

Глушман І. Залізничні ворота нашого міста : [про залізн. ст. Острог] / І. Глушман // Замкова гора : острозька громадсько-політична газета. – 2005. – №32/6 серп./. – С. 2.

Дмитрук П. Про що мовчить залізниця [Острога]? / П. Дмитрук ; розмовляла О. Толочик // Вільне слово : газета Рівненської державної обласної адміністрації. – 2005. – №24/24 берез./. – С. 4.

Залізниці Волині // Перша колія : до 150-річчя Львів. залізниці / Ю. С. Томін, Ю. О. Романишин, Р. Ф. Коритко, І. М. Паращак. – Львів : ЗУКЦ, 2011. – С. 56–60.

Старий Кривин: дослідження та матеріали з історії Південно – Східної Волині / Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. – Білий – Дунаєць ; Остріг : Волання з Волині, 2005. – 120 с. – (Волання з Волині ; т. 35).

Джерело: Державний історико-культурний заповідник міста Острога

90 років тому було відкрито новозакладений міський парк на Грабнику в Рівному

Розділ: Визначні події

13 липня 2023 року минуло 90 років з дня відкриття новозакладеного міського парку на Грабнику в Рівному (1933)

Передмістя північно-східного району міста Рівне віддавна називається Грабник. Відомо, що в ХVIII столітті тут висадили гай, де переважали грабові дерева. Звідси й назва - Грабник.

Історія цього парку незвична. На північно-східній околиці Рівного наприкінці ХVIII столітті на забаганку власника міста польського князя Станіслава Любомирського було висаджено величезний грабовий гай. Бо вельможа забажав мати місце для полювання неподалік своєї рівненської резиденції. За одну ніч перед містом з'явився пагорб, покри­тий лісом, і назавжди став місцевим Грабником.

На початку ХІХ століття, коли місто почало просуватися далі до східних окраїн, частину лісу власники міста віддали під кладовище, яке досі зберегло свою назву — Грабник. Частина ж території аж до початку ХХ століття так і залишалася лісом. Оскільки якихось інших насаджень поблизу Рівного у той час не було, мешканці міста, особливо закохані пари, часто обирали гай для усамітнених прогулянок. Мальовнича улоговина поступово ставала неформальним місцем відпочинку. Згодом там почали влаштовувати й масові міські гуляння. Щоправда, на це потрібно було просити дозволу князя Любомирського. .

Час активної забудови Грабника припадає на кінець 20-х – 30-ті роки. У травні 1933 року, коли магістрат викупив землю у князя Любомирського, розпочалися роботи із закладення парку на Грабнику площею 4 гектари. Як писала тоді газета «Волинь», було висаджено 1700 дерев, розплановано стежки і майданчики. Перше деревце посадив ініціатор закладення парку, голова міської ради Тадеуш Шемпліньскі у присутності правління міста. Парку присвоїли ім'я польського президента Мостіцького.

У 50-ті роки парк назвали іменем М. Хрущова. В цей період тут влаштовували обласні виставки сільськогосподарської продукції, масові міські гуляння та різноманітні святкування – Проводи Зими, Свято пісні, Свято урожаю. А сам парк був оформлений у стилі того часу – переважали гіпсові фігури «дівчат із веслами» та інших предметів монументальної пропаганди. Маленькі фігурні фонтани у вигляді дівчат, що тримають таці з квітами, та кам'яних квіток прикрашали його алеї. Був там і літній кінотеатр «Комсомолець», невеличка сцена у вигляді мушлі для виступів творчих колективів, а також — гойдалки-човники. А ще – танцювальний майданчик, де грав оркестр. Ці споруди протрималися у парку аж до кінця 70-х років, поки зовсім не зруйнувалися.

Наприкінці 70-х, коли через густі зарослі парком стало небезпечно ходити, тодішня влада розпорядилась вирубати парк. Нині лише кілька старих дерев, що невідомо як уціліли, ще нагадують про кращі часи колись розкішного парку.

Парк на Грабнику

 https://rivnepost.rv.ua/news/park-na-hrabniku

 

445 років тому побачила світ «Азбука» (Острозький Буквар) – перше видання Острозької друкарні Івана Федорова (Федоровича)

Розділ: Визначні події

18 червня 2023 року виповнюється 445 років з часу виходу першої відомої книги Острозької друкарні – «Буквар» («Азбука») Івана Федорова (Федоровича) (1578)

Це найдавніше (з відомих нам) історичне джерело, в якому є згадка про академію (училище) в Острозі і «вчених мужів», що згуртувалися навколо неї в науково-літературний гурток для просвітницької, педагогічної та видавничої діяльності. 

Буквар складався з трьох частин: 1 – Грецько-старослов’янської книги для читання, 2 – власне Букваря, 3 – Сказання чорноризця Храбра “О писменах”. Книга для читання (коротко – “Читанка”) була призначена для удосконалення навиків читання грецькою мовою. На першій її сторінці були розміщені старослов’янський та грецький алфавіти, на наступних сторінках паралельно у два стовпчики йшли тексти молитв грецькою та старослов’янською мовами. Учень читав молитву старослов’янською, а потім грецькою мовою і міг удосконалити свої знання цих мов. Перший та єдиний примірник греко-слов’янської читанки був виявлений у Державній бібліотеці м. Гота (Німеччина) в 1961 р. Одразу з’явились перші публікації про знахідку, але ґрунтовне дослідження та опис цієї книги був зроблений та опублікований в 1968 р. німецькими вченими Гросгофом та Сіменсом. Вони слушно зауважили, що назва “Азбука”, розміщена на першій сторінці книги, не відповідає її змісту. Тому назвали цю частину книги Греко-руська церковнослов’янська книга для читання.

Друга частина книги (власне Буквар) мала титульний аркуш, який раніше не зустрічався у самостійних виданнях Івана Федорова. На титульному аркуші Букваря надрукована  коротка передмова, у якій зазначено, що в Острозі з ініціативи князя К.-В. Острозького відкрито школу, зібрані вчителі, відкрито друкарню, і що ця книга призначена для навчання дітей.

В заключній частині книги було надруковано твір болгарського монаха ХІ ст. чорноризця Храбра “Сказаніє како состави Святой Кирил философ азьбуку по языку словеньську и книги переведе от греческий словенский язык“. Автор переконливо доводив, що слов’янська мова рівноправна з класичними сакральними мовами (єврейською, грецькою та латинською).

Готська знахідка допомогла остаточно з’ясувати, що вже відомий науці примірник Букваря Івана Федорова, який зберігався в бібліотеці Копенгагена, теж видрукуваний в Острозі у 1578 р.

Література

Ісаєвич Я. Острозький Буквар (Азбука) 1578 р. / Я. Ісаєвич // Літературна спадщина Івана Федорова / Я. Ісаєвич. – Київ : Вища шк., 1989. – С. 110–115.

Ісаєвич Я. Видання Івана Федорова як пам'ятки літературного життя / Я. Ісаєвич // Літературна спадщина Івана Федорова / Я. Ісаєвич. – Київ : Вища шк., 1989. – С. 46–128.

Першодрукар і академія. Острозькі видання Івана Федорова // Бондарчук Я. В. Історія Острозької академії / Я. В. Бондарчук. – Острог : Вид-во НУ "Острозька академія", 2015. – С. 255–288.

30 років Дубенському історико-культурному заповіднику (1993)

Розділ: Визначні події

14 червня 2023 року виповнюється 30 років від часу заснування Дубенського історико-культурного заповідника. До заповідника належать унікальні пам’ятки історії та архітектури як-от: Дубенський замок, збудований у XV столітті; Луцька брама; Спасо-Преображенська церква; Синагога 16-17 століття; Свято-Юріївська церква; Монастир кармеліток; Костел бернардинів і його келії; Костел Яна Непомуки; Краєзнавчий музей; Свято-Іллінський собор та світські будівлі 18-19 століття у центральній частині міста.

Замок з’явився ще в Х столітті, але тоді він був лише укріпленням, яке зруйнували татари. На початку XV століття князь Федір Острозький знову взявся за будівництво укріплення, яке було не тільки захисним, а й придатним для проживання. Огороджений щільним дерев’яним частоколом, внутрішній двір замку забудували приміщеннями, в яких жили люди, тримали худобу і зберігали зерно. Однак через часті пожежі та збільшення кількості мешканців замку князь Острозький вирішив збудувати кам’яну фортецю, яка мала б більшу площу, високі стіни і могла б захистити людей від ворожих військ.

Вдале планування, продумана архітектура – дозволили комплексу уціліти до наших днів. Комплекс включає міст, проходячи через який потрапляєш до надбрамного корпусу. По обидва боки території знаходяться бастіони з вежами. Біля північної стіни розміщено палац князів Любомирських (XVIII ст.) та палац князів Острозьких (ХVI ст.).

Згідно з легендами, усі підземні приміщення замку Острозьких містили найцінніші речі. Проте нині це найстрашніші місця, в яких влаштували музей тортур. Через любов до азартних ігор Юзефа Любомирського у ХІХ ст. продає замковий комплекс військовому відомству. Нині його територія – історико-культурний заповідник.

Джерело: Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

Література

Державний історико-культурний заповідник у місті Дубні. – Дубно, 2000. – 9 c.

Дещинський Л. Дубно : краєзнав. нарис / Л. Дещинський, П. Савчук. – Львів : Каменяр, 1973. – 46 с.

Дмитренко Т. Дубно. Погляд крізь віки / Т. Дмитренко. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 179 с. 

Дубенський форт : істор. нарис / П. Савчук. – Рiвне : Лiста, 2001. – 288 c.

Дубно, княжий мій граде : краєзн. нарис / Держ. іст.-культ. заповідник м. Дубна ; ред. П. Смолін. – Вид. 2-ге, доповн. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2005. – 51 с.

Скарби наші духовні : з колекції держ. історико-культурного заповідника м. Дубно. – Дубно, 2002. – 5 c.

Антоній Мальчевський – польський поет-романтик, представник «української школи» в польській літературі : 230 років від дня народження

Розділ: Визначні події

3 червня 2023 року виповнюється 230 років від дня народження Антонія Мальчевського (1793–1826) – польського поета-романтика, представника «української школи» в польській літературі.

Народився Антоній Мальчевський 3 червня 1793 року у сім’ї Констанції з роду Блешинських та Яна Юзефа Мальчевського, генерал-лейтенанта. Місце народження дослідниками чітко не визначено. Це може бути Варшава, а може – і Княгинин Дубенського району, за декілька кілометрів від Кременця. Батько поета був власником маєтків у селах Волині – Княгинин і Ксаверівка.

Рід Мальчевських був знаним на Волині. Достеменно відомо, що дитинство його проходило в родовому маєтку Княгинин. Дітей виховували іноземці, тому не дивно, що Антоній в юності краще володів французькою мовою, ніж рідною. Після смерті матері у 1800 році його віддали на навчання до Кременця. Своєю блискучою освітою Мальчевський зобов’язаний Кременецькій (Волинській) гімназії. Цей навчальний заклад був утворений Тадеушем Чацьким. Про нього як про освічену людину відгукувався Тарас Шевченко. Саме у цьому закладі зародилася українська школа в польській літературі. Не закінчивши гімназію, у 1811 році Антоній вирішив піти до війська, аби взяти участь в Наполеонівській війні.

За переказами, у Венеції він познайомився з геніальним англійським поетом Джорджем Байроном, який став символом романтизму в Європі ХІХ століття. Мальчевський відчув поетичне натхнення та загорівся творчістю, написавши таку прекрасну річ, як «Марія», що стала першою польською романтичною поемою та першим українським твором у польській літературі. «Марія» була написана під впливом української народної творчості та мальовничої природи України, зокрема Наддніпрянщини, Волині, Поділля і Полісся. Мальчевський же перемістив дію поеми в Україну 1660 року. Вона отримала назву за ім’ям головної героїні – «Марія». Мальчевський писав літературний, а не історичний твір і був надто талановитим поетом.

1821 року, повернувшись в Україну, Мальчевський оселився у зруйнованому батьківському маєтку. Щоб урятувати рештки майна, займався орендою. У 1823-1824 роках він періодично живе у Львові, де марно намагається писати та друкувати свої літературні твори. Проте твори, написані  після «Марії», не збереглися.

Після кількамісячної роботи закінчує свій єдиний і останній великий поетичний твір і видає його за власний кошт у Варшаві під заголовком «Марія. Українська повість». Це було у 1825 році. Вихід поеми не приніс Антонію Мальчевському сподіваної популярності. Її зустріли байдуже, а реакція критиків і класиків була навіть певною мірою негативною: вони не зрозуміли її достоїнств. Автор не мав навіть засобів на оплату вартості друкування.

2 травня 1826 року Мальчевський у віці 33 роки помер у своєму помешканні у Варшаві на вулиці Електоральній у повному забутті та самотності.

Література

Антоній Мальчевський-поляк за походженням, українець по духу : матеріали міжнар. наук. 2-ї укр.-пол. конф. присвяч. 215 річниці з дня народж. класика польськ. л-ри, уродженця дубенської землі А. Мальчевського. – Дубно : [б. в.], 2008. – 40 с.

Життя - мов спалах блискавиці... = Zycie jest jak blysk blyskawicy... / упоряд. : Е. Шевчук, М. Цесельські, С. Соборук, М. Пшеничний, І. Гудима. – Рівне : [б. в.], [2018-?]. – 23 с.