Леся Українка (1871–1913) – українська письменниця і поетеса : 155 років від дня народження
25 лютого 2026 року виповнюється 155 років від дня народження ЛесіУкраїнки (1871–1913) – української письменниці, поетеси, драматурга та громадської діячки.
Народилася Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) у м. Новограді-Волинському. Її дитинство минуло на берегах старовинної річки, яку так поетично оспівала Леся Українка в циклі поезій «Подорож до моря».
У чотири роки вона уміла читати, у п'ять ̶ писати, у шість ̶ шити й вишивати. Саме у шість років уперше вишила батькові сорочку.
У 1879 році родина переїжджає на проживання до міста Луцька, куди на службу був переведений батько Павло Антонович. У Луцьку Леся Українка написала свою першу поезію «Надія», яку присвятила тітці по батькові Олені Антонівні Косач-Приходько. В Луцьку Леся Українка тяжко і невиліковно захворіла на кістковий туберкульоз. За спогадами сестри Ольги Косач-Кривинюк, Леся дістала простуду, коли зі старшим братом Михайлом ходили освячувати воду на річку Стир, побачити водохрещення. Як писала сама письменниця, з того часу розпочалася її «тридцятилітня війна з туберкульозом». Постійна боротьба за своє життя та спадкова міцна косачівська жіноча лінія сформували у Лесі сильний характер, сильний дух, одночасно любов до життя і стоїцизм.
У 1882 році родина Косачів переїжджає з Луцька на постійне проживання до свого родового маєтку в село Колодяжне Ковельського повіту. У своєму «Білому» домику вона написала понад 80 поезій. Готувала до друку першу поетичну збірку «На крилах пісень», підручник по історії «Стародавня історія східних народів».
Хронологія перебування поетеси у Колодяжному охоплює більше двадцяти років. Вона позначена коротшим чи довшим перебуванням ̶ виїздами письменниці до Луцька, Києва, Гадяча, Одеси, Криму, Варшави, Берліна, Риги, Тарту, Мінська, Швейцарії, Італії, Єгипту, на Кавказ та інших країв.
За свій вік Леся Україна видала три прижиттєві поетичні збірки: «На крилах пісень» (1893 р. Львів), «Думи і мрії» (1899 р.), «Відгуки» (1902 р. Чернівці). Написала близько двадцяти драматичних творів.
Будучи тяжко хворою, залишивши писати своє останнє оповідання з історії арабської жінки «Екбаль ганем», почала надиктовувати тексти українських народних пісень. 225 текстів пісень Климент Квітка записав з голосу Лесі Українки і видав у Києві збіркою, яку назвав «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (1917 р.).
Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року у грузинському місті Сурамі.
Література
Вісич О. Естетика нон-фініто у творчості Лесі : монографія / О. Вісич. – Луцьк : Твердиня, 2014. – 196 с.
Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. Кн. 2 / ред., авт. проекту Т. Скрипка. – Київ ; Нью-Йорк, 2015. – 536 с.
Якубський Б. В. Творчий шлях Лесі Українки / Б. В. Якубський. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 471 с.
Костянтин-Василь Острозький (1526–1608) – князь, військовий, політичний діяч, меценат, засновник Острозької академії : 500 років від дня народження
У лютому 2026 року виповнюється 500 років від дня народження Костянтина-Василя Острозького (1526–1608) – князя, військового, політичного, культурного і релігійного діяча, магната, мецената, засновника Острозької академії. За його сприянням була видана Острозька Біблія.
Народився у лютому 1526 року в Турові. Названий при народженні Василем. З середини 1540-х років почав іменуватися Костянтином на честь батька. Тому в літературі фігурує під подвійним ім'ям Василь-Костянтин.
Після смерті батька (1530) виховувався матір'ю. У 15 років (1541) вступив у публічне життя. Військову службу розпочав у 18 років (1543–1544) під керівництвом маршалка Волинської землі князя Федора Санґушка. Успішно командував військами, відбиваючи татарські набіги, брав участь у численних битвах. В 1550 році отримав від литовського князя посаду володимирського старости і маршалка Волинської землі. В 1553 році взяв шлюб з дочкою великого коронного гетьмана Яна Тарновського – Софією. У пари народилось 5 дітей.
В 1559 році князь стає Київським воєводою. Цю посаду він обіймав до кінця свого життя – цілих 49 років. Не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко зробили К.-В. Острозького «некоронованим королем Русі», що проводив відносно незалежну політику в руських землях. Йому належала третина земель історичної Волині (зараз це переважно землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей), 14 міст і більших поселень з округами на Київщині, 8 – на Брацлавщині, 4 – на Галичині, 32 – на території Польщі.
Рішуче виступав проти Люблінської унії 1569 і лише під загрозою втрати власних маєтків змушений був підписати акт про приєднання Волині, а як київський воєвода – Київщини до Королівства Польського.
У 1574 році переніс князівську резиденцію до Острога, де розпочав перебудову Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.
Був покровителем православ'я та заснував перші дві друкарні в Україні – в Дермані та Острозі. Запрошений ним до Острога Іван Федоров створив у друкарні «Острозьку Біблію» – перше повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Виступав фундатором численних церков та монастирів. В.-К. Острозький заснував першу в Східній Європі вищу школу – Острозьку академію. Ця школа проіснувала близько 60-и років. З її стін вийшло чимало видатних культурних діячів, письменників, вчителів, вчених, священнослужителів. Випускник цієї академії, Мелетій Смотрицький, створив граматику старослов’янської мови, яка справила значний вплив на розвиток філологічної науки як в Україні, так і за її межами. Завдяки сприянню Острозького було зібрано велику бібліотеку західноєвропейської та грецької богословської літератури, словники, передруки античних творів, граматики та космографії.
Наприкінці свого життя Костянтин Острозький був найбагатшою людиною Речі Посполитої і найбільшим землевласником після короля. Йому належало 2760 сіл та 80 міст. Прибуток князя становив 10 млн золотих на рік. За його ініціативи багато міст отримали магдебурзьке право.
Помер великий князь Василь-Костянтин Острозький 24 лютого 1608 року в Острозі і був похований у замковій церкві.
Уславився військовою майстерністю, провівши 63 битви, програвши лише 2. Утримував за власний кошт 20-тисячне військо для захисту земель від татарських набігів. Був одним із перших князів, котрий відбив загрозу з боки Москви для України, розбивши війська Василія ІІІ, князя Московського.
Література:
Кралюк П. М. Князі Острозькі / П. М. Кралюк. – Київ : Укрвидавполіграфія, 2012. – 128 с.
Ліщук Д. С. Князь К.-В. Острозький. Воєвода. Державний діяч. Просвітитель / Д. С. Ліщук. – Чернівці : Яворський С. Н., 2011. – 48 с. – (Видатні постаті в історії України).
Саух П. Ю. Князь Василь-Костянтин Острозький / П. Ю. Саух. – Рівне : Волин. обереги, 2002. – 244 c.
Князь Василь-Костянтин Острозький: постать, що творила епоху : до 500-річчя від дня народження (1526-1608) [Електронний ресурс] : віртуальна виставка // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека : [сайт]. – Режим доступу: https://libr.rv.ua/sections/items/20318. – Назва з екрана.
Григорій Філіпович (1896–1987) – волинський краєзнавець, організатор музейної справи : 130 років від дня народження
6 лютого 2026 року виповнилося 130 років від дня народження Григорія Філіповича (1896–1987) – волинського краєзнавця, організатора музейної справи.
Народився Григорій Євстахійович 6 лютого 1896 р. в м. Берестечку. З юних літ мріяв обрати гуманну і мирну професію вчителя. У 1915 р. після шести років навчання в духовній семінарії в м. Почаєві одержав свідоцтво, яке давало право на педагогічну роботу. Проте вчителювати не довелося. Події Першої світової війни змінили його плани. Він був мобілізований, служив у 44-у піхотному полку, який дислокувався в Херсоні. Згодом працював у губернській міліції в Кам’янці-Подільському. У 1924 р. після закінчення спеціальних курсів у Києві його направили на Чернігівщину, пізніше – на Київщину. У 1946 р. з сім’єю повернувся в рідне Берестечко. Працював у місцевій школі, викладав російську мову та літературу, але його справжнім захопленням була історія. «Берестечко – це свого роду хрещата дорога, на якій творилась історія» – говорив Григорій Євстахійович. Думка про створення музею зародилася у нього давно. Разом зі своїм колегою, таким же палким ентузіастом-краєзнавцем Д. П. Шпаньком, вміло спрямовує пошукову роботу як учнівського колективу, так і громадськості. Розмови з дітьми, зацікавленість історією, заохочення їх до створення музею незабаром дало свої результати. Діти приносили для майбутнього музею різні речі: ремісничі інструменти, археологічні знахідки, предмети побуту тощо. Сам же поглиблено вивчає історичну літературу, бере участь в археологічних розкопках на місцях битви війська Богдана Хмельницького з армією польського короля Яна Казимира під Берестечком влітку 1654 р., налагоджує контакти з науковцями обласного краєзнавчого музею, працює в архівах Ленінграда, Львова, Рівного, Черкас – і все це під час відпусток, за особисті кошти, з власної ініціативи. І завдяки ентузіазму Григорія Євстахійовича місцевий історичний музей гостинно відкрив свої двері для відвідувачів навесні 1961 р. Надбанням музею стали десятки оригінальних предметів з життя міщан та ремісників древнього Берестечка, унікальні реліквії часів козацтва та славетної Берестецької битви. Берестечківський історичний музей, один з перших музейних закладів на Волині, з перших днів існування здобув широку популярність у відвідувачів. У 1968 р. музею присвоїли почесне звання «народний». Краєзнавча робота, започаткована Г. Є. Філіповичем, і сьогодні плідно примножується місцевими краєзнавцями.
Література
Чучман Л. Берестечко : іст.-краєзн. нарис / Л. Чучман. – Луцьк : Надстир’я, 1997. – 72 c.
Лагановський Л. Ранок вечором багатий / Л. Лагановський // Рад. Волинь. – 1986. – 1 лют.
Нагорна О. Дослідник козацької слави : до 105-річчя від дня народж. Г. Філіповича – фундатора Берестецького народного історичного музею / О. Нагорна // Волинь. – 2001. – 6 лют. – С. 4.
XVII краєзнавча конференція «Брідщина – край на межі Галичини й Волині»
Комунальна установа «Бродівський історико-краєзнавчий музей» Бродівської міської ради запрошує взяти участь у XVII-ій науково-краєзнавчій конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині», яка відбудеться в червні 2026 р.
Пропонована тематика досліджень
1. Історія та краєзнавство.
а) археологічні дослідження регіону;
б) суспільно-політичне та економічне життя краю;
в) видатні особистості;
г) культура (історичні пам’ятки, етнографія та фольклор Брідщини);
ґ) географія та природа краю.
2. Музейна справа на Брідщині.
а) історія Бродівського історико-краєзнавчого музею;
б) музейні колекції, збірки, окремі предмети;
в) діячі музейної справи.
3. Брідщина у боротьбі за незалежність України.
а) воєнна історія регіону;
б) визвольні змагання 1918–1923 рр.;
в) збройне підпілля ОУН та УПА;
г) новітня війна за незалежність та її герої.
4. Джерелознавство, історіографія.
До конференції планується видання науково-краєзнавчого збірника.
Для участі в роботі конференції до 5 квітня 2026 року необхідно подати заявку та статтю, оформлену відповідно до встановлених вимог.
Вимоги до матеріалів
• Обсяг роботи 6–8 сторінок тексту (Текст у форматі Word, шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см.
• Оформлення списку літератури та джерел має відповідати усталеними державними вимогами до наукових публікацій.
• Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках: [1, с.12], відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.
• Ілюстрації в електронному варіанті в форматі JPEG, TIF (не менше 300 dpi) з підписом до них.
• Роботи подаються в електронному вигляді на електронну адресу музею bikm@ukr.net.
• Необхідно подати відомості про автора: ім’я та прізвище автора; науковий ступінь, вчене звання, посада, місце роботи, контактні дані для зворотного зв’язку (телефон, емейл).
• Матеріали, які не відповідають зазначеним вимогам або раніше публікувалися чи були отримані після зазначеного терміну, до збірника не увійдуть.
• Редколегія залишає за собою право відбирати та редагувати надіслані матеріали.
За довідками звертатись:
Комунальна установа «Бродівський історико-краєзнавчий музей» Бродівської міської ради, майдан Свободи, 5, м. Броди, Львівська область, 80600
Тел. +38 (03266) 4-21-13
E-mail: bikm@ukr.net
https://www.facebook.com/bikmuseum
Нові надходження
Данильчук Г. Ф. Рівне у долях його мешканців. Кн. 2
Данильчук Г. Ф. Рівне у долях його мешканців. Кн. 2 / Г. Ф. Данильчук. - Рівне : Формат А, 2019. - 256 с.
Каденюк О. С. Релігійні громади у національно-культурних процесах Волині у 1920-х – 1930-х рр.
Каденюк О. С. Релігійні громади у національно-культурних процесах Волині у 1920-х – 1930-х рр. / О. С. Каденюк, І. М. Завадська // Сторінки історії. – 2023. – № 55. – С. 124-137.
Анотація: В статті аналізуються культурні та духовні процеси на території Східної Волині Радянської України та Західної Волині, яка входила до складу Речі Посполитої ІІ після завершення Першої світової війни. Дослідження дає змогу стверджувати, що соціально-економічні процеси на Волині у міжвоєнний період були цікавим суспільним феноменом, коли українці на своїх етнічних землях в середовищі українців перебували в статусі іммігрантів. Лінія радянсько-польського кордону, що була межею протистояння, притягала до себе найактивніших учасників національно-визвольної боротьби, які вели її в нових умовах бездержавності, політичного й ідеологічного тиску, переслідувань та репресій з боку панівних режимів. Праця та діяльність у міжвоєнний період визначних політичних постатей доби УНР, релігійних, культурно-освітніх діячів на території Західної Волині мала доленосне значення не лише для населення регіону, але й для українського народу загалом.
Джерело: Журнал «Сторінки Історії». Архів
Мельничук О. А. Роль чорносотенців у розгортанні міжнаціональних конфліктів на Волині під час Першої світової війни
Мельничук О. А. Роль чорносотенців у розгортанні міжнаціональних конфліктів на Волині під час Першої світової війни / О. А. Мельничук, Л. Х. Тихончук, Я. П. Цецик // Сторінки Історії 2022. – № 55. – С. 9-24.
Анотація: Досліджено роль Почаївського відділу Союзу російського народу в ускладненні міжнаціональних відносин на Волині під час Першої світової війни. Охарактеризовано комплекс заходів, які здійснювали чорносотенці в контексті урядової політики для дискредитації євреїв і німецьких аграрних колоністів. На основі опрацювання матеріалів періодики «союзників» обґрунтовано, що вони створили негативний образ ворогів імперії та православної церкви. Окрему увагу приділено висвітленню й аналізу безпідставних звинувачень євреїв і аграрних колоністів у «зраді» імперії, а також, виключно з пропагандистською метою, ворожих армій у злочинах проти цивільного населення та військовополонених. Це робилося з чітко визначеною метою — будь-якими способами дискредитувати опонентів.
The Role of Black Hundreds in the Complication of International Relations in Volyn During the World War І
This research studies the role of the Pochaiv branch of the Union of the Rus-sian People in complicating interethnic relations in the Volyn region during the First World War. Based on the materials of the periodical press of the ‘allies’, the author analyzes how the members of this Pochaiv branch created a negative image of the enemies of the empire and the Orthodox Church. Special attention is paid to the coverage and the analysis of the unfounded blaming of Jews and agrarian colonists for the «betrayal» of the empire. The author also shows that the Black Hundreds accused the army of enemies of committing crimes against civilians and prisoners of war. This was done with a clear propagandistic inten-tion and in order to discredit opponents in any way.In this study, considerable attention is paid to highlighting the special role of the Black Hundreds in the implementation of domestic policy of the Russian Empire and identification of the key principles of their advocacy work in this area. Based on primary sources, the author of this article shows that during the First World War the Black Hundreds continued their activities aimed at discred-iting other ethnic groups living in the Volyn region, primarily Jews and German agrarian colonists.Taking into consideration the situation in the empire during the war, the Black Hundreds intensified the anti-German vector of their propaganda work. German agrarian colonists were accused of «peaceful conquest of Russia», spreading Protestantism in the region, and cooperation with Kaiser Germany. In making these and a number of other accusations, the Black Hundreds failed to substan-tiate them with actual facts.Special attention should be paid to the analysis of publications about the al-leged crimes of the Austro-Hungarian and German troops, and their abuse of Red Cross nurses, and prisoners of war in the pages of their press. However, in other publications, the Black Hundreds called on local residents to provide all possible assistance to prisoners of war, which contradicted their allegations of ill-treat-ment. The author also researched a number of articles regarding the situation in the counties liberated in 1916 and the destruction of Orthodox churches by Austro-Hungarian and German troops. However, these articles did not mention a single word about the criminal activities of the Russian army in the Volyn region, or the loss of civilians from ill-considered and irresponsible military activities.The author concludes that the Black Hundreds, moving in the direction of im-perial propaganda, did everything possible to form the image of the enemy — a Jewish and a German colonist.
Keywords: Jews, World War I, military actions, Protestants, Volyn, Black Hundreds, press, interethnic relations
Джерело: Журнал «Сторінки Історії». Архів
Тарас Я. Зимовий цикл календарної обрядовості українців у народознавчих і богословських дослідженнях Юрія Шумовського
Тарас Я. Зимовий цикл календарної обрядовості українців у народознавчих і богословських дослідженнях Юрія Шумовського / Я. Тарас, В. Яремчук // Сторінки історії. –2023. – № 56. – С. 208-220.
Анотація: У статті на основі опрацювання творчого доробку Ю. Шумовського проаналізовано матеріали, присвячені обрядам, звичаям і традиціям українців зимового циклу свят — Нового року та Різдва Христового. Окреслено новий для народознавства підхід дослідника до висвітлення календарної обрядовості українців, який полягає у виборі як підґрунтя для характери-стики календарних свят не лише народознавчих знань, а й богословських учень, що передбачає розгляд сенсу календарної обрядовості крізь призму поєднання раціонального досвіду та релігійно-магічних вірувань українців із річним літургійним циклом православної церкви. Констатовано, що введення до наукового обігу результатів вивчення народознавчих праць ученого сприятиме належному представленню постаті Ю. Шумовського як етнолога та віддзеркаленню його етнографічної діяльності.
Winter Cycle of Calendar Rituals among Ukrainians in Ethnographic and Theological Research by Yuriy Shumovsky
Yuriy Shumovsky (1908–2003), a notable scholar who transitioned from priest-hood to become a world-renowned archaeologist, stands out among the prolif-ic figures in Ukrainian science and culture. Beyond his archaeological research, Shumovsky left a substantial ethnographic legacy, reflecting his dedication to the field of ethnography.This article aims to comprehensively explore Yuriy Shumovsky’s ethnographic and theological contributions, focusing on his research related to the calendar rituals of Ukrainians. The motivation behind this examination lies in the need to clarify the extent and significance of Shumovsky’s impact on the development of ethnographic science, ultimately portraying him as an accomplished ethnologist.The study draws upon Shumovsky’s works, specifically those addressing the rites, customs, and traditions of Ukrainians within the winter cycle of holidays, such as New Year and Christmas. Shumovsky’s distinctive ethnographic approach to interpreting these calendar rituals is highlighted. This approach considers not only ethnographic knowledge but also theological teachings, offering an inves-tigation into the meaning of calendar rituals by integrating rational experiences with the religious and magical beliefs of Ukrainians within the annual liturgical cycle of the Orthodox Church.By incorporating the findings from Yuriy Shumovsky’s ethnographic works into scholarly discourse, this article seeks to present him as a notable ethnologist and shed light on his significant contributions to ethnographic research.
Keywords: Yuri Shumovsky, theologian, ethnographer, ethnographic activity, calendar ritual, winter cycle of holidays
Джерело: Журнал «Сторінки Історії». Архів



