Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Саркофаг з останками козаків та селян, полеглих у берестецькій битві
Пам'ятки. Рівне
Саркофаг з останками козаків та ...

Інше





Галерея

Сидорчук Семен Юліанович (1882-1932)
Головний архітектор м. Рівне наприкінці 1920 – поч. 30-х років.
Семен Юліанович Сидорчук, як він сам зазначає у автобіографії, написаній у 1931 році, народився 1882 року у місті Кобрин колишнього Поліського воєводства (нині – Білорусь). Середню освіту здобував у реальній школі в м. Білосток (Польща), закінчив навчання у 1900 році у Вільно (тепер – м. Вільнюс, Литва). Одразу ж після школи вступив до Петербурзького інституту цивільних інженерів („ПИТИ"), який закінчив з відзнакою (золотою медаллю) у 1907 році.
На межі ХІХ-ХХ століть інститут, заснований ще 1832 року, перетворився в найбільший на території Російській імперії архітектурно-будівельний навчальний заклад, в якому здійснювалася підготовка фахівців у галузі архітектури та цивільного будівництва, став визнаним центром інженерної думки і будівельної науки.
Очевидно, індивідуальність молодого архітектора та блискучий підсумок навчання дали можливість С. Сидорчуку поступити у 1909 році на службу до палацового управління в Царському Селі (нині – м. Пушкін під Санкт-Петербургом), де він працював до революції 1917 року. Одночасно протягом двох років виконував обов'язки повітового інженера при Царсько-сільському земстві.
Наступні три роки були віддані службі у війську, а лихоліття громадянської війни у Росії не спряли будь-якій творчій діяльності. Лише на початку 1920 року Семен Сидорчук повернувся до Кобрина, де короткий час працював заступником повітового інженера. Нестабільність політичної ситуації, продовження війни стали приводом повернення архітектора на військову службу до дорожно-мостового відділу 4-ї польської армії, згодом до інженерної групи, в складі якої Сидорчук проводив відбудову спалених мостів в Брестській фортеці – через ріки Буг та Мухавець .
Значний попередній досвід практичної діяльності та глибокі знання в галузі будівельних конструкцій дозволили архітектору на початку 1921 року зайняти посаду районного архітектора в м. Бресті, а з 1923 – стати старшим референтом Поліської (воєводської) окружної Дирекції громадських робіт, де працював до середини листопада 1925 року. Далі була робота на посаді головного архітектора Бреста.
У 1928 році С. Сидорчук переїхав до Рівного, де працював головним архітектором міста і провадив приватну практику до середини 1930 року. Тоді ж за невідомих обставин знову переїздить, тепер уже до повітового центру Волинського воєводства – Ковеля, і продовжує свою діяльність як головний архітектор цього міста. Непрямі документальні свідчення говорять, що в цей період архітектор хворів, хоча і продовжував займатися проектуванням. Незадовільні умови проживання, та очевидне прагнення самореалізації, що було практично неможливо в Ковелі – маленькому містечку в поліській глибинці, ймовірно, стали поштовхом до участі у конкурсі на заміщення посади міського архітектора м. Луцька на початку 1932 року. Однак, жоден з семи претендентів на цю посаду не був затверджений. А через декілька місяців, весною, архітектор Семен Юліанович Сидорчук закінчив свій земний шлях.
Другий („польський") період творчості С. Ю. Сидорчука, що тривав протягом 1921-1932 років, був не менш плідним. До заяви і автобіографії, які були подані для участі в конкурсі на посаду головного архітектора Луцька, майстер долучив перелік, за його висловом „більших" – найважливіших, проектів (всього 34 позиції), які були виконані протягом десяти років. Архітектор виділив шість груп об'єктів, зокрема:
1. Будинки державних установ, органів управління та житло (реалізовані проекти: державного дорожнього управління в Лунінці (Білорусь); колонії (житлового кварталу) для державних службовців та електростанції в Кобрині; житлового 8-ми квартирного будинку в Рівному; розбудова будинку Сеймику в Рівному та ін. Проекти: міської електростанції та 3-поверхового 18-квартирного житлового будинку в Рівному та ін.).
2. Школи (реалізовані проекти: реконструкція будівлі казарми під школу в Бресті; 3-поверхової будівлі єврейської школи Талмуд-Topa та технічної залізничної школи в Бресті; будинку української гімназії в Рівному (зараз – СШ № 15, 1930 р.; реконструкції середньої школи ім. Сенкевича в Рівному (зараз – СШ №3)).
3. Торгівельні заклади (реалізовані проекти: відбудова торгівельних рядів в Бресті (200 магазинів); торгівельні ряди в Кобрині, кінець 1920-х pp. (96 магазинів) та ін.).
4. Різне (реалізовані проекти: міського мосту через р. Устя та головного павільйону Волинських торгів у Рівному, 1930 p.; будівництво міської каналізації в Рівному та ін.).
5. Урбаністичні проекти (забудови „Нової дільниці" разом з колонією для службовців в Бресті; загальний проект забудови міських лук в Луцьку; проект регуляції а забудови Рівного; проект забудови приміських територій фільварку „Гірка" кн. Любомирського в Рівному; проект забудови частини Ковеля та ін.).
6.Проекти, нагороджені на архітектурних конкурсах (проект будинку Каси хворих в Бресті, 1927 р. (II премія), проект типових житлових будинків для м. Ратно (Волинська обл.), 1928 р. (І премія) ).
Виконаний С. Сидорчуком проект української гімназії в м. Рівне відзначався еклектичним поєднанням неокласичної монументальністю архітектурного вирішення та сучасного підходу до організації функціональної структури. Осьову симетрію масивного триповерхового паралелепіпеда навчального корпусу підкреслює головний вхід та маньєристичний фронтон, вписаний у площину аттикової стінки, що завершувала об'єм. Перший поверх, що трактується автором як високий цоколь будинку, прорізаний декоративними арками-нішами з віконними прорізами, несе на собі верхню частину об'єму. У цьому – данина романтично-ностальнічному захопленню архітектурою минулого, характерному для творчих шукань в польській архітектурі першої чверті XX століття. Проте в строгій лінійності, стилізованості декоративних шат фасадів – міжвіконних лопаток, графічності плоских аркових ніш, малюнку віконних перепльотів, геометричному лаконізмі горизонтальних тяг і карнизів – всюди відчутна присутність нової, раціоналістичної, конструктивістської архітектури.
Ще одна невелика будівля авторства С. Сидорчука, що є окрасою м. Рівне – колишній особняк по вул. С. Петлюри, 27. В проекті, виконаному в 1928 році, представлено два варіанти архітектурно-декоративного вирішення при незмінній планувальній схемі: один – із застосуванням елементів бароко та флоральних мотивів раннього модерну, другий – у строгих формах раціоналістичного модерну. І хоча цей архітектурний стиль в усіх його різновидах відійшов в історію на момент проектування, архітектурна інерція провінційного міста, яким не зважаючи на свій адміністративний статус залишалося Рівне, дала можливість архітектору включити в його середовище об'єкт дійсно європейського рівня. Очевидно другий варіант проекту видався замовнику більш сучасним, своїми лаконічними формами апелюючи до нової стилістики кінця 1920-х. Саме він і був реалізований. Композиція об'ємів будинку підпорядкована діагональній осі симетрії – головним елементом є напівциліндричний еркер, розташований на південно-східному розі будинку. Внаслідок чого вирішення фасаду – асиметричне. Фасад фланкований порталом головного входу, зміщеного до північного торця будинку та напівциліндричним еркером, що піднімаються вище рівня основного об'єму. Площина стіни еркеру прорізана прямокутним та напівпараболічними вікнами, що розмежовані стовпами, декорованими вертикальними тягами.

Михайлишин О. Л. Архітектор Семен Сидорчук: спроба творчого портрета забутого майстра / О. Л. Михайлишин // Вісник Нац. ун-ту водного господарства та природокористування : зб. наук. пр. / Міністерство освіти і науки України, Нац. ун-т водного господарства та природокористування. – Рівне, 2009. – Ч. 3. Вип. 3 (47). – С. 49-56.


Фото з сайту:
http://brama.brestregion.com/
Дата: 19 вересень 2013 14:33
Переглядів: 1296
Завантажень: 0