Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Древні підземні парні інформаційні центри в Центрально-Східній Європі в I тис. до н. е.
Мапи Волині
Древні підземні парні інформацій...

Інше





Непомняща А. Бути чи не бути в Рівному проспекту генерала УНР Марка Безручка? | Друк |
Новини - Нове

2 липня в Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбулася конференція, присвячена 95-й річниці спільної битви під Рівним військ УНР та Польщі проти більшовиків. Під час заходу, зокрема, згадувався і український генерал армії УНР Марко Безручко, який брав участь у цій битві. Постать цього військового діяча відома тим, що у 1920 році саме він розбив під Замостям армію Будьонного, таким чином не дозволивши більшовикам увійти у Варшаву. На конференції науковці звернулися до влади міста Рівного із пропозицією змінити назву вулиці Олеко Дуднича на вулицю Марка Безручка.

- Загони січовиків під його проводом брали участь в цей період в спільному українсько-польському бою, і це є одна з відомих постатей української історії, - розповідає рівнянин Сергій Поровчук, помічник  професора Олега Соскіна, київський Інститут трансформації суспільства. - Тому цілком логічно, що було запропоновано одну із вулиць міста, названу іменем сербського найманця, який воював на боці червоних більшовиків, перейменувати на вулицю генерала армії УНР. Бо, на жаль, поки що вулиці Марка Безручка немає ані в Києві, ані в його рідному містечку Токмак в Запорізькій області, де він народився. І Рівне буде першим містом, де може з’явитися вулиця чи проспект Героя двох народів. Адже загони генерала Безручка разом із польськими легіонами, можна сказати, врятували Польщу та Європу від більшовицької навали. Саме завдяки йому армія Пілсуцького і Галера відбила навалу Тухачевського, який стояв під Варшавою, і врятувала Європу від «червоної чуми», - додав Сергій Поровчук.

Цікаво, що таку ініціативу підтримала українська громада польського міста Перемишль, надіславши листа до міської влади Рівного. Зокрема у зверненні до діючого мера міста Володимира Хомка йдеться:

«Дізнавшись про ідею перейменування вулиці «червоного комісара» Олеко Дундича на вулицю Героя України, справжнього патріота, генерала Армії УНР – Марка Безручка, висловлюємо свою повну підтримку її авторам і просимо Вас, а за Вашим посередництвом також всіх, хто може цьому посприяти, здійснити цей задум.

Хочемо водночас висловити своє щире здивування, що у такому місті як Рівне існує ще вулиця, названа іменем іноземного найманця, який на доручення окупаційної російсько-совєтської влади знущався з місцевого населення. Невже в Рівному бракує національно і історично свідомих людей, які звернули би увагу на таке грубе порушення гідності української нації, а на даний момент також закону про декомунізацію? Сподіваємось, що влада міста Рівне виправить цю ганебну помилку та історичну несправедливість».

Також днями лист на підтримку перейменування проспекту Олеко Дундича на проспект Марка Безручка до міського голови Рівного Володимира Хомка написав український письменник Дмитро Павличко. До речі, саме він, будучи свого часу Надзвичайним і Повноважним послом України в Польщі, звернувся до тодішнього міністра оборони Польщі Броніслава Коморовського з ініціативою вшанувати польських та українських воїнів – захисників Замостя від більшовицької навали. Таким чином ще у 2000 році в замойському «Арсеналі» за сприяння Дмитра Павличка була відкрита меморіальна таблиця воїнам армії УНР під командуванням полковника Марка Безручка.

Сьогодні і польські історики одноголосно говорять про те, що завдяки перемозі у Варшавській битві 1920 року «Польща зберегла крихку, щойно відновлену незалежність і врятувала цілу Європи від більшовизму». А також наголошують на тому, що Герой двох народів Марко Безручко насправді не має увіковічення ані в Польщі, ні в Україні.

У статті «Bezdomny bohater dwóch narodów» на одному з центральних польських інтернет-порталів автор звертає увагу на те, що влада та інтелігенція Замостя повинна подумати про вулицю генерала Безручка. Адже якби не було Безручка, не було би і Польщі.

А от в Україні на сполох щодо такої історичної несправедливості б’ють поки що лише рівненські науковці.

Історик та краєзнавець Андрій Жив’юк розповів, що ще 7 липня цього року Рівненське обласне об'єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка і Рівненська обласна організація Національної спілки краєзнавців України звернулись до Рівненського міського голови з листом щодо перейменування деяких вулиць у Рівному.

Йшлося про заміну назв з іменами бійців Першої кінної армії на назви з іменами діячів Української Народної Республіки: проспект Олеко Дундича - на проспект Марка Безручка, вулицю Черняка - на вулицю Сергія Бачинського, вулицю Бахарєва - на вулицю Миколи Негребецького.

У листі були наведені мотивація, юридична основа для прийняття рішення, історико-біографічні довідки про вказаних діячів. Але комісія з питань найменування міських об'єктів міста Рівного розглянула цей лист лише 16 вересня, ухваливши рішення розмістити матеріали щодо перейменування вулиць на сайті міської ради. І лише за результатами громадського обговорення, Управління містобудування та архітектури, відповідно до своїх повноважень, зможе підготувати питання перейменування вулиць на розгляд Рівненської міської ради.

При чому, зауважує Андрій Жив’юк, секретар міської ради Андрій Грещук просив звернутись до Рівненського обласного краєзнавчого музею про підготовку матеріалів про присвоєння (зміну) вулицям міста запропонованих імен. Хоча відомо, що більшість працівників музею, включно з директором, є членами НСКУ, яка робила подання, а пропозиція про перейменування була обговорена і підтримана на «круглому столі», що проходив у музеї 2 липня 2015 року.

- Вважаємо це елементарним зволіканням, - говорить краєзнавець, - адже, напевно, напередодні виборів нікому не було діла до цього питання. Але у законі про декомунізацію чітко прописано, що місцеві органи самоврядування мають перейменувати об’єкти до 21 листопада. В іншому випадку цим займатиметься Український інститут національної пам’яті, і не факт, що тоді нам з Києва запропонують кращі варіанти назв. Тому бажано було б якнайшвидше вирішите це питання. Тим більше у випадку з іменем Марка Безручка, вважаю, це дуже вдалий приклад перейменування, рідкісний і разом із тим дуже характерний. Спочатку це була вулиця Ворошилова, потім Дундича, і ось нарешті вона може бути названа на честь нашого Героя, який при цьому обороняв Рівне разом з поляками.

Крім цього, Андрій Жив’юк наголосив, що у Рівному чимало вулиць, які чітко підпадають під закон про перейменування, а також можуть бути перейменовані. Наприклад, одна з найдавніших вулиць міста, названа на честь досить одіозної особистості Лідії Лісовської, вулиця Ванди Василевської тощо. Тому робота в цьому напрямку має вестися системно, а комісія з перейменувань міських об’єктів має бути фаховою і складатися не тільки з депутатів, але і з спеціалістів.

- Науковці, музейники, краєзнавці та історики Рівного одностайні щодо цього питання – дискутувати можна лише з приводу нових назв, - додав Андрій Жив’юк. - Але міняти старі однозначно треба. І тепер це ляже на плечі нової влади. Сподіваємось, вона нас почує.

Відповідно до Закону України про декомунізацію, перейменуванню у Рівному підлягають наступні вулиці: П. Бахарєва, Ванди Василевської, А. Гайдара, О.Дундича, В.Кіквідзе, Панфіловців, Т.Черняка.

Для довідки:

Марко Данилович Безручко - військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився в сучасному місті Токмак на Запоріжжі у 1883 році. В роки Першої світової війни на різних офіцерських посадах воював в російській армії і був пораненим.

З грудня 1918-го - начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Армії Української Держави. З березня 1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади ім. Симона Петлюри Дієвої армії УНР. З квітня 1919 — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Євген Коновалець), член Стрілецької Ради. 7 грудня 1919 був інтернований польською владою. З січня 1920 — організатор, і з 8 лютого 1920 — командир 6-ї Січової дивізії Армії УНР, що формувалася з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську.

Після підписання Варшавського договору 1920 року дивізії Марка Безручка і Олександра Удовиченка розпочали спільно з польською армією наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 7 травня 1920 року дивізія Безручка в авангарді польсько-українських військ зайняла Київ.

З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї Січової дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня — 2 вересня 1920 року та вийшов переможцем тут у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-а січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного. Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії  Шаргород-Бар-Літин.

5 жовтня 1920 року йому присвоєно звання генерал-хорунжого.

Після виснажливих боїв 21 листопада 1920 року українські війська, покинуті союзниками, відступили за ріку Збруч і були інтерновані Польщею. З 23 травня по 5 серпня 1921 року Марко Безручко керував військовим міністерством уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. Пішов з посади «за власним бажанням» на знак протесту у «справі генерала Базильського». З 1927 р. був членом засекреченого 29-го особового українського Генерального штабу міністра військових справ ДЦ УНР в екзилі генерала Володимира Сальського. Працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу.

У 1940 році, після смерті генерала В. Сальського, зайняв його пост міністра екзильного уряду. В 1931-35 роках — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державу».

Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

У 1938-му Безручка нагородили найвищим польським орденом "Vіrtutі Міlіtarі", проте українець відмовився його прийняти.

Генерал УНР Марко Безручко помер 10 лютого 1944 року і був похований у православній частині міського цвинтаря «Воля» у Варшаві по­руч із могилою свого друга генерала Всеволода Змієнка. Тут же поховано близько сотні видатних полководців та державних діячів УНР.

Непомняща А. Бути чи не бути в Рівному проспекту генерала УНР Марка Безручка? [Електронний ресурс] / А. Непомняща // Голосно : [сайт]. - Режим доступу: http://golosno.com.ua/novini/1446203773-buti-chi-ne-buti-v-rivnomu-prospektu-generala-unr-marka-bezruchka.html (дата звернення: 09.01.2016). - Назва з екрана.