Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Богородиця Одигітрія. XVII ст.
Волинська ікона
Богородиця Одигітрія. XVII ст....




Зінченко О. План "Б" Богдана Хмельницького. Чи проголошував він незалежність України? | Друк |
Новини - Пам'ятні дати
27 грудня 1648 року під час урочистої служби у Києві ієрусалимський патріарх Паїсій без сповіді відпустив гетьману не тільки минулі, а й майбутні гріхи. Саме цей факт і надає обряду особливого підтексту: відпущення майбутніх гріхів - один із елементів коронаційної процедури.

"Найвеличніший із монархів релігії Ісусової, найперший з нащадків Месії, гетьмане козацький Богдане Хмельницький!" - саме так у грудні 1650 року звертався до українського очільника турецький султан Мегмед IV.

Можливо, шкільна програма та суспільна свідомість щось пропустили про проголошення суверенної монархії  князя Богдана?

Навесні 1648 року брацлавський воєвода Адам Кисіль (як православний русин, цей шляхтич був посередником між козаками і "лядською" адміністрацією) не нервував, він радше панікував: "Раби тепер володарюють над нами, засновують із Хмельницьким нове князівство".

Панікувати було з чого. Король Владислав IV помер. До того ж помер через кілька днів після катастрофи під Жовтими Водами та Корсунем.

"Військо Речі Посполитої розбите і знищене, обидва гетьмани - тепер жалюгідні бранці! - у тому листі Кисіль збуджено збивався із латини на польську. - І як із заходом сонця настає морок, так із смертю нашого государя відразу закінчилися спокій, щастя і слава Речі Посполитої, настали нечувані поразки та (на жаль) вічна погибель, бо вітчизна наша, що була непереможна перед могутністю цесаря турецького і інших багатьох монархів, од єдного козака переможена..."

Кисіль був шокований. Але ще більший шок він пережив через півроку по тому, як був написаний той лист.

"Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь". Портрет Гондіуса

"Правда то є, що я - лихий і малий чоловік, але мені то Бог дав, що я є єдиновладцем і самодержцем Руським" - коли Хмельницький вимовляв ці слова, Кисіль із своїм посольством перебував на межі притомності.

"...Ми всі, слухаючи його, оніміли", - зазначив після чергової аудієнції у лютому 1649 року один із королівських послів, львівський підкоморій Войтех М'ясковський.

А Хмельницький продовжував окреслювати свій план: "Тепер уже час минув. Я вже доказав, про що ніколи не мислив, докажу й далі, що задумав: виб'ю з лядської неволі народ весь руський. А що до цього за шкоду і кривду свою воював, тепер воювати буду за віру православну нашу. [...]  Тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львів, Холм і Галич".

Столиця розділеної країни. Варшава часів Хмельницького та Яна Казимира. Малюнок XVII ст.

Варшвава надто забарилася із початком переговорів про повернення до "нульового варіанту" і цілковитого замирення.

Хмельницький сам визнавав, що почати їх не пізно було у той час, коли коронний гетьман Микола Потоцький полював на Богдана у дніпровських плавнях наприкінці зими 1648 року, або після того як Богдан вполював самого Потоцького під Корсунем, і після Львівської облоги та Замостя - теж ще був час для таких переговорів.

І навіть по дорозі із Замостя назад до Києва - ще не було пізно!

Щось трапилося між поверненням Хмельницького до Києва наприкінці 1648-го і прибуттям через місяць польського посольства - щось таке, що примусило Богдана повністю поміняти мотиви своєї війни, назвати себе самодержцем, і окреслити послам колишнього сюзерена кордони нової держави.

Де і коли Хмельницький перейшов свій Рубікон?

Князь Руський Богдан

21 грудня 1648 року весь Київ вийшов вітати Богдана.

Хмельницький в'їжджав до давньої столиці "монархів руських" в оточенні розкішно вбраних полковників, за ним несли корогви, гармати, бунчуки та військові трофеї.

Київський митрополит Сильвестр Косів та Єрусалимський патріарх Паїсій виїхали назустріч переможному гетьманові на чолі почесної варти з тисячі вершників. У вітальній промові патріарх титулував гетьмана "князем Русі" та порівнював його з візантійським імператором Костянтином Великим.

Добре поінформований Войтех М'ясковський занотував до свого щоденника:

"Увесь народ, що вийшов з міста, уся чернь вітала його. Академія вітала його промовами і вигуками, як Мойсея, спасителя та освободителя від рабства Лядського, вбачаючи у імені "Богдан" добре предзнаменування і називаючи його "Богом даним". [...] З усіх гармат і іншої артилерії стріляли у замку і в місті на тріумф, чим всім  запишнилася бестія".

Тріумф перед київськими Золотими Воротами. Мізансцена і декорації ті самі, головний герой – інший. У серпні 1651 році зустріч литовського князя Януша Радзивілла відбувалася майже за тим сценарієм, що й тріумф Хмельницького три роки тому.

Малюнок Абрагама ван Вестерфельда, 1651 р.

Урочистості продовжилися за кілька діб, 27 грудня у день іменин Хмельницького.

Рівно 362 роки тому гетьман стояв на чільному місці в соборі й усі - як пише все той же М'ясковський - "виявляли перед ним благоговіння, а деякі цілували йому ноги".

Службу правив сам патріарх Паїсій. Під час літургії він наказав Хмельницькому причащатися. Богдан був здивований: адже він перед тим не сповідувався. Але Паїсій наполіг, ба більше - без сповіді відпустив йому не тільки минулі, а й майбутні гріхи.

Саме цей факт і надає обряду особливого підтексту - відпущення майбутніх гріхів - один із елементів коронаційної процедури.

На знаменитій картині "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва" на сходах храму Хмельницького зустрічають Київський митрополит Сильвестр Косів та Єрусалимський патріарх Паїсій. Художник Микола Івасюк, 1912 р. Національний художній музей України

Кисіль не дарма мав реноме людини найбільш обізнаної в українських справах.

Про те, що гетьман кілька днів поспіль таємно радився із патріархом, Кисіль оперативно інформував нового короля Яна Казимира. Але про що саме йшлося на тих переговорах - того не відав навіть усезнаючий брацлавський воєвода.

Як згодом з'ясувалося, Хмельницький спробував перетворити патріарха на свою дипломатичну зброю у стосунках з Московським царством.

Таємна місія Паїсія

Усі попередні спроби Війська Запорізького домогтися від Москви військової допомоги проти Польщі закінчувалися повним фіаско.

"Зичили бимхо собі самодержця господаря такого в своїй землі, яко ваша царська вельможність православний християнський цар... [...] У чом упевняємо вашу царську величність, якби була на то воля Божа, а поспіх твій царський зараз, не зволікаючи, на панство тоє наступати, а ми зо всім Військом Запорозьким услужить вашій царській вельможності готові..." - Хмельницький як у цьому листі, у червні, так і в інших у 1648 році пропонував царю Олексію вступити із козаками у військовий союз та... зайняти польський трон.

Гетьман не шкодував яскравих фарб, змальовуючи поразки польського війська, спокушав московського самодержця повернути втрачену Смоленську землю та ще й під гаслами оборони православ'я!

Але Олексій Найтихіший у цих переговорах поводився у повній відповідності із своїм прізвиськом - на всі заклики до спільної війни Хмельницький чув лише тишу.

Ось тут і з'явився Паїсій.

Ієрусалимський патріарх мандрував за складним маршрутом. Спочатку він відвідав грузинського царя Теймураза, потім повернувся до Єрусалиму, а звідти - поїхав до Царгороду привітати новопроголошеного султана Мегмеда IV.

І вже після цього поїхав через молдавські князівства і українські землі до Московії.

Бо "... во Єрусалимі гроб Господен у великому боргу, а оплатитися нема чим, і він, мовляв, для іскуплєнія гроба Господня для милостині приїхав бити чолом государю царю..." - саме так буде сформульована у Москві офіційна причина візиту святішого.

Конфесійна політика турецьких султанів була доволі простою: плати і віруй! Отже, патріархи мусили більше проводити час у мандрах, аніж у літургіях, аби збирати по європейських православних володарях гроші на численні викупи.

Лише за часів Хмельницького слідом за ієрусалимським патріархом і тим самим маршрутом подорожували антіохійський патріарх Макарій (його син Павло Алеппський залишив нам про ті мандри унікальні записки "Подорож Макарія") та константинопольський патріарх Афанасій.

Проте саме Паїсій наважився втрутитися у складні геополітичні розклади Сходу Європи. Чому? Вочевидь, у тих умовах православна церква була зацікавлена у появі нового православного володаря.

А, врешті-решт, чим ієрусалимський патріарх гірший за римського: чому один має право коронувати, а інший - ні?! Здається, це був експромт - Паїсій вирішив скористатися слушною нагодою у міжконфесійній конкуренції.

Але його до того інтенсивно підштовхували.

Через місяць після "коронації" Хмельницького, патріарха Паїсія  розпитувала у Москві довірена особа царя - думний дяк Михайло Волошенінов.

Очевидно, що "месседжі", які посилав патріарх і його оточення, були узгоджені із князем Богданом. Паїсій зажурився, що Хмельницький - людина християнської віри, а мусить бути у союзі із бусурманами.

Усезнаючий Адам Кисіль

Патріарх переповідав московитам і своє запитання Богдану: "Чому той не уклав союзу із царською величністю", і Богданову відповідь, про те, що той писав і не раз: щоб "государ йому, гетьману, на поляків допомогу звелів учинити і війною на них з свого боку послав", а сам гетьман з свого боку на поляків пішов і всі міста із Смоленськом "під государеву руку підвів".

"І він, мовляв, великий государ, помочі їм, Черкасам учинити нє ізволив" - московські дяки мусили записати цей докір царю, вочевидь вкладений у патріархові вуста Богданом.

"А нині вони - гетьман і все Військо Запорізьке - веліли йому, патріарху бити чолом царській величності, щоб він, великий государ, зволів Військо Запорізьке тримати під своєю державною рукою [...], і їм поміч учинив ратними людьми..." - говорив Паїсій дяку Михайлу Волошенінову.

Така наполегливість патріарха в українському питанні була продиктована не тільки певною внутрішньою мотивацією.

Хмельницький надав патріарху почесну варту на чолі із полковником Силуяном Мужиловським. А почесну варту інколи можна перетворити і на конвой. Присутність полковника запобігала випадку, коли б патріарх "забув" про переговори щодо цього питання.

Розрахунок був на те, що Олексій Михайлович не відмовить охоронцю гроба Господня в обороні православ'я.

Не обійшлося і без дипломатичного казусу: Мужиловський вимагав права доповісти зміст таємного послання Хмельницького тільки особисто царю, і тільки у присутності патріарха.

Дяки московські знітилися, зніяковіли і спробували пояснити, що "того ніколи не буває, щоб самому царській величності якісь діла оголошувати". Всі таємниці за протоколом треба було спочатку повідомити дякам. Але полковник таки домігся аудієнції саме у запропонованому Хмельницьким форматі.

Поки тривали переговори, Олексія обережно залякували чутками, що в Україні ніби буде проголошений свій Київський патріархат. І опікувався тим вже добре нам відомий Кисіль, який начебто мав привести патріарха-уніата від Папи.

Царя спокушали інформацією, що той-таки Папа заборонив німецьким католицьким князям посилати найманців у Польщу, бо та не надала допомогу у війні проти турків; що самі турки у тій війні за Кіпр та із Венецією виснажилися - тож чим це не слушна нагода, щоб "гроб Божий за самодержавства вашої царської величності з руки турецької звільнений був..."

Московський цар мусив робити наступний хід. Але він відклав цю партію.

Цар відповів лише на початку травня - майже через 100 днів після того, коли московитам став відомий зміст таємної місії Паїсія.

Посилаючись на положення "вічного докончанія" - Поляновського договору 1634 року, Москва відмовила Чигирину у допомозі "ратними людьми", бо "вічного докончанія ніякими мірами порушити не можна".

Турецький гамбіт

Якщо досліджувати переписку Хмельницького з Москвою (і тільки) картина виглядатиме доволі парадоксальною: гетьман щойно проголосив себе самодержцем, незалежним від одного государя, і вже за кілька днів після цього відправляє посольство, аби попроситися у прийми до іншого.

Насправді, загальна картина виглядала іще більш дивною.

"Найясніший і непереможний пане цісарю, пане мій милостивий. Я давно прагнув з вірністю свого підданства потрапити до милостивої ласки і під захист вашої цісарської милості, мого милостивого пана, бо бачу, що це є самою божею волею, щоб руський народ був вільний від польської неволі". - цей лист був адресований султану Мегмеду IV.

Саме з літа 1648 року Хмельницький також починає домагатися протекції Оттоманської Порти. Практично одночасно із ескалацією дипломатичних зусиль на московському напрямку.

Мегмед IV Мисливець у часи Хмельницького був маленьким хлопчиком,

що не заважало Порті вести складну дипломатичну гру від його імені

А десь за місяць до київського тріумфу звертається іще і до правителя Трансильванського князівства Юрія Ракоці: "...ми одностайно бажаємо мати твою найсвітлішу високість опікуном і королем Польщі, нашої батьківщини".

І навіть через півтора року після коронації Казимира Хмельницький закликав Ракоці до завоювання Польщі. Поляки самі були переконані, що гетьман збирає за допомогою братів Ракоці загальноєвропейську антипольську коаліцію.

Ракоці мав домовитися із германським імператором та узгодити спільний наступ із козаками. Отримання за допомогою зброї польської корони відкривало шлях мріям Сигізмунда Ракоці про шлюб із шведською королевою.

Шведи вступлять до Прусії. Московіти, що незадоволені втратою Смоленська - у Литву. Сам Хмельницький атакує Мазовію, а Сигізмунд Ракоці - мав прорватися до Малопольщі і зайняти Краків.

Частково цей план реалізується у 1655 року, під час подій, які у польській історії отримають назву "Потопу" .

Тобто кожному з високих престолів Хмельницький казав те, що тим хотілося чути.

Найспритнішими виявилися турки. У 1651 році Великий диван приймає Запорізьке Військо під свою протекцію Порти, надсилає своїм північним чорноморським васалам наказ в усьому допомагати козакам, а самому Хмельницькому символи васальної залежності - шаблю і халат.

Але Хмельницький зіграв конем - "виделку".

Його союз із Портою лякав московітів, союз із Москвою - турків. Турецькі дарунки таки налякали Москву якнайкраще.

Чим ця історія закінчилася, ми усі знаємо. Богдан на своїй великій шахівниці вирішив зіграти турецький гамбіт - пожертвувати менш корисною, на його думку фігурою. А до того його схиляли православні ієрархи: і Паїсій, і Макарій, і Афанасій, і інші...

"Людина тисячі облич" і сарана

Чи проголошував Хмельницький незалежність української монархії? З формальної точки зору - так.

На необхідність такого акту йому натякав і Михайло Волошенінов, оголосивши 6 травня 1649 року патріарху Паїсію та полковнику Мужиловському волю Олексія Михайловича:

"А буде гетьман Хмельницький і все Запорізьке Військо своїми силами у короля і у панів учиняться свобідні і похотять бути у підданстві за великим государем нашим, за його царською величністю без порушення вічного докончанія..." то цар їм пожалує і під свою руку прийняти повелить.

Але ж цей факт вже мав місце за чотири місяці до того!

Чому Хмельницький виголосив про свої монарші претензії лише польському посольству і нічого про це не велів говорити у Москві - можна тільки здогадуватися.

Можна шукати пояснень у тому ключі, що насправді він не дуже й то хотів "під государеву високу руку", що це був лише один із епізодів складної дипломатичної гри, якою була охоплена величезна територія від Балтійського моря до Червоного - від Стокгольму до Єрусалиму.

Але у цьому був весь Хмельницький! "Тільки Бог святий знає, що Хмельницький думає-гадає..." - сучасники були впевнені, що у Хмельницького тисяча облич, і жодне  з них - справжнє.

Він запевняв у щирій прихильності короля Яна Казимира і за його спиною змовлявся із московським царем і семирадським князем, обіцяючи кожному з них польську корону.

Він клявся у вірності кожному з названих монархів, знаходив приводів, щоб ті свої клятви скасувати, і причини - щоб знов їх поновити.

Чого прагнув Богдан? "Возз'єднання" із Московією і здобуття гроба Господня з турецької неволі? Можна було б відповісти "так", якби перед тим Хмельницький не "возз'єднувався" із Туреччиною, а потім не вів складні переговори щодо союзу ще й із Швецією.

Він плодив інтриги із блискавичністю,  яка вражала його сучасників, і остаточно заплутала його нащадків. У Богдана був план "А", план "Б", "В", "Г"... І в його природі було ті плани змінювати, а потім повертатися до них знову.

Чому не можна було послідовно і наполегливо діяти саме за планом "А" - незалежна монархія?! Відповідь, здається, залишається на поверхні.

І "наш" Самійло Величко, а перед ним "їх" Самуїл Твардовський як найзначнішу подію 1648 року відзначали нечувані-небачені знамення: "А найперше велике надзвичай затемнення сонця у день Страстей Христових перед тією війною було. Потім комета, споконвіку небачена десять днів на небі являлася. А перед самим початком війни сарана велика всі трави і збіжжя поз'їдала."

Наступного, 1649 року стихійне лихо повторилося вдруге. Українську незалежність з'їла сарана.

Київ часів Хмельницького. Руїни давніх храмів Київської Русі сьогодні сприймаються як символ. Їх через півсторіччя відбудує вже Мазепа.

Малюнок Абрагама ван Вестерфельда, 1651 р.

Разом із жахіттями війни та епідеміями те стихійне лихо призвело до голоду, дорожнечі та нечуваної депопуляції. Хмельницький мусив шукати допомоги на стороні, бо у тій війні вичерпувалися і людські, і економічні ресурси.

Знелюднення окремих територій вражає: на початку 1650 року на Південній Волині зникло від 80 до 85 відсотків населення! Тому у пошуках військової допомоги гетьман мусив відходити від варіанту "А", переходити до варіанту "Б", а потім вдаватися до інших і повертатися до вже використаних.

Він грав у свою гру, мабуть, впевнений у своєму щасті і можливості реалізувати врешті-решт план "А". Адже восени 1656 року Хмельницький відсилає своїх послів до Вільна, аби литовці на перемирному з'їзді домагалися від Польщі й Московії, щоб кордон земель Богдана проходив "як за давніх князів руських".

Проте час гри скінчився несподівано швидко. Хоча гетьмана і попереджали.

Іще наприкінці грудня 1648 року старий розумник Паїсій "...йому казав, щоб він не зі всяким пив та їв, щоб його не спортили..." Незалежність Війська Запорізького після смерті Богдана його нащадкам відновити не судилося, або, як казали у ті часи, "Бог не дав".

Зінченко О. План "Б" Богдана Хмельницького. Чи проголошував він незалежність України? [Електронний ресурс] / О. Зінченко // Українська правда. Історична правда : [сайт]. - Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/27/11084/ (дата звернення: 25.12.2015). - Назва з екрана.